• 1.1. Теорія планової економіки
  • 1.2. Дія планової економіки в СРСР і Україні
  • 1.3. Розвиток країн з адміністративно-командною системою економіки
  • 2.1. Переваги і недоліки ринкової економіки
  • 2.2. Переваги планової економіки
  • 2.3. Неефективність ідей планової економіки в реальних умовах
  • 3.1. Необхідність і теорії переходу до ринку
  • 3.2. Світовий досвід реформування планової економічної системи
  • 3.3. Трансформаційна економічна система України
  • Список використаних джерел


  • Дата конвертації03.08.2018
    Розмір54.94 Kb.
    Типкурсова робота

    Скачати 54.94 Kb.

    Адміністративно-командна економічна система

    м іністерство освіти і науки України

    національний технічний університет «харківський політехнічексій інститут»

    Кафедра загальної економічної теорії

    Політична економія

    Курсова робота

    на тему «Адміністративно-командна економічна система»

    Харків 2006


    зміст:

    Вступ

    1. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

    1.1. Теорія планової економіки

    1.2. Дія планової економіки в СРСР і Україні.

    1.3. Розвиток країн з адміністративно-командною системою економіки.

    2. Порівняльна характеристика КОМАНДНОЇ І РИНКОВОЇ СИСТЕМ ЕКОНОМІКИ

    2.1. Переваги і недоліки ринкової економіки

    2.2. Переваги планової економіки

    2.3. Неефективність ідей планової економіки в реальних умовах

    3. ПЕРЕХІД ВІД ПЛАНОВОЇ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМІ

    3.1. Необхідність і теорії переходу до ринку

    3.2. Світовий досвід реформування планової економічної системи

    3.3. Трансформаційна економічна система України.

    висновок

    Список використаних джерел

    Додаток А. Структура власності при плановій економіці [13, c. 363].

    Додаток Б. Класифікація потреб в плановій економіці [13, c. 385]

    Додаток В. Макроекономічні показники країн з плановою економікою [9 CС. 233, 311, 536, 679; 1; 22]


    Вступ

    Впровадження адміністративно-командної системи економіки характерно, в основному, для першої половини і середини ХХ століття, для країн східної Європи та Азії. Це обумовлено глибинними процесами, що почалися в суспільстві ще за довго до цього моменту. Сильне, для того часу, розвиток науково-технічного прогресу з одного боку, і порівняльна відсталість названих регіонів у розвитку промисловості, сільського господарства і соціально-економічної сфери в цілому, зумовили погіршення становища великої кількості людей цих країн. У свою чергу, це спричинило за собою швидке поширення соціалістичної ідеології, частиною якої і була ідея планової економіки. Після перемоги жовтневої революції в Росії, новоутворена держава Союз Радянських Соціалістичних Республік стало основним експортером, як соціалістичної ідеології, так і принципів командної економічної системи.

    Тема адміністративно-командної системи економіки цікава і гідна розгляду не тільки і не стільки сама по собі, але і в аспекті нинішньої ситуації в Україні. Адже тільки розібравшись в корінних причинах нинішніх проблем в економіці країни, що залягають в минулому, можна вирішити їх, використовуючи як отримані знання, так і деякі сучасні підходи. Розробка цієї теми може допомогти, як у визначенні основних причин провалу впровадження командної економіки, так і визначити основні можливості та керівництва до дії в ситуації переходу від планової економіки до ринкової, що склалася в Україні в період після здобуття незалежності.

    Для розробки даної теми, як і для застосування її результатів можна частково використовувати досвід більш успішних постсоціалістичних країн, напрацювання їх вчених і дослідників. На жаль, економічна ситуація в Україні не дозволила владі виділити необхідну кількість коштів на дослідження поставленого питання, крім того в країні не існувало необхідних технологій і підходів до всебічної його опрацювання.

    З огляду на все вищесказане, можна сформулювати основну мету даної курсової роботи, яка буде полягати у вивченні та встановленні суті адміністративно-командної системи, а також найбільш ефективних шляхів переходу від цієї системи до ринкової на прикладі України.

    Основними завданнями курсової роботи є, перш за все:

    - систематизований аналіз теорії планової системи економіки;

    - її дію на практиці в нашій країні і країнах світу;

    - порівняння переваг і недоліків командної і ринкової систем;

    - доказ неефективності планової економіки на практиці;

    - дослідження необхідності і теорій переходу до ринкових механізмів;

    - дослідження світового та українського досвіду трансформації економіки.


    1. Сутність адміністративно-командної економічної системи

    1.1. Теорія планової економіки

    Адміністративно-командна економіка - господарство, в якому панує державна форма власності і основні, а також менш значимі економічні рішення приймаються на вищому рівні управління і адміністративно, в вигляді команд, обов'язкових для виконання, доводяться до кожної економічної одиниці. Методи і механізми товарного виробництва і ринкової економіки не застосовуються або застосовуються в обмеженому, а іноді і в спотвореному вигляді. Централізована бюрократична система управління використовує в основному неринкові важелі виконання директивних завдань і рішень [10; 14].

    Мета існування планової системи економіки.

    Економіка будь-якої держави, як і сам державний апарат, створені з метою задоволення потреб. Задоволення потреб лежить в основі будь-якої економічної системи господарювання, але, в той же час, кожна така система пропонує свої специфічні механізми здійснення цього принципу, а так само має свою спрямованість - мета чи цільову функцію.

    Що стосується планової системи економіки, вона проголошує таку цільову функцію: економіка і виробництво, зокрема, орієнтовані на задоволення суспільних і особистих потреб (класифікація потреб при в плановій економіці СРСР представлена в Додатку Б). Виробництво в інтересах підвищення добробуту і розвитку всієї спільноти трудящих і кожного його члена є основним проголошуваних мотивом встановлення планової системи господарювання [13, c. 381; 11].

    Роль держави в економіці планового типу.

    Як відомо, держава - це апарат управління і координації суспільно-політичного та економічного життя суспільства. В інтерпретації планової економіки, держава набуває ще одну найважливішу функцію - воно стає економічним центром і прямим керуючим ланкою всієї економічної системи. Це виражається в охороні соціалістичної (державної) форми власності, найсуворіших координації виробництва і контроль за споживанням.

    Держава, що представляє спільнота трудящих, стає суб'єктом суспільної власності, що і забезпечує контроль і чільну роль держави у всіх сферах діяльності і на всіх її етапах. Хоча при цьому держава і не відповідає за зобов'язаннями інших суб'єктів власності, так само як і вони не відповідають за зобов'язаннями держави [13, c. 376].

    Планомірність як особливість командної економіки.

    Керівна роль держави в економічній діяльності всіх суб'єктів власності, так само як і сама панівна форма власності визначає наявність планомірності, як основного інструменту держави в управлінні економікою.

    Планомірність - це узгодженість, скоординованість економічних процесів, спрямована на формування пропорцій суспільного виробництва в зв'язку з його цілями. Фактично вона виражалася в постановці планів, обов'язкових для виконання, і не завжди відображають реальні можливості і потреби. Вона була однією з головних характерних особливостей командної економічної системи [13, c. 366].

    Сутність розподілу в командній економіці.

    Виходячи з ролі держави в сферах виробництва і споживання, а також з огляду на основну мету всієї економічної системи, можна представити розподіл в суспільстві в такий спосіб: сукупність всіх вироблених товарів (громадський продукт) акумулювався державою, воно в свою чергу, встановлювало частки різних сфер діяльності, галузей, підприємств, соціальних груп, трудових колективів, сімей та їх членів в споживанні, і тільки після цього товари надходили в продаж.

    Таким чином, забезпечувався порівняно однорідний рівень споживання серед всіх членів суспільства, при порівняно однорідному рівні доходів кожного. Так задовольняються потреби як виробників, так і споживачів [13, c. 409].

    Власність і її роль в планової економічної системі.

    Власність є першоосновою будь-якої економічної системи. Різні лише форми власності - вони і обумовлюють відмінності в економічних системах. Наприклад, для традиційної економіки характерна колективна форма власності, для ринкової - приватна. Для планової економічної системи найбільш характерна державна (суспільна) форма власності, яка є найважливішою опорою державної влади. Структура власності при плановій економіці показана в Додатку А.

    Ідея загальнонародного характеру державної власності полягала в тому, що кожен працівник повинен був бути так само і власником засобів виробництва, тобто, господарем свого робочого місця. Для цього передбачалося включати кожного трудящого за допомогою трудового колективу в процес управління виробництвом. На практиці, працівник не мав повного права власності: володіти, користуватися, розпоряджатися, - він міг тільки користуватися державними засобами виробництва, при чому тільки в рамках, встановлених планом, або бажанням його перевиконати [13, c. 346].

    Соціально-економічна ефективність.

    Економічна система господарювання, яка обирається суспільством, має на меті ефективне задоволення його потреб. Найбільш важливим критерієм ефективності планової економіки проголошена повнота задоволення суспільних і особистих потреб при найбільш раціональному використанні суспільних ресурсів. При цьому кінцевим результатом розвитку виробництва повинен стати сама людина, тому ефективність в плановій економіці розглядається саме в соціально-економічному аспекті. У загальному вигляді економічна ефективність являє собою відношення кінцевого результату виробництва до витрат факторів виробництва [13, c. 399].

    Заробітна плата в адміністративно-командній економіці.

    Оплата праці в плановій економіці розглядається як основна форма вияву закону розподілу по праці, поряд з цим, вона залишається головним і єдиним джерелом формування доходів населення. Планова економіка декларує пряму залежність величини заробітної плати від складності додається праці, в чому і полягає принцип диференціації заробітної плати. При цьому рівень такої диференціації залишається в цілому досить низьким.

    Основними формами заробітної плати при адміністративно-командній економіці є погодинна і відрядна, одночасно в колгоспах могла використовуватися і натуральна форма оплати [13, c. 417].

    Економічне зростання в адміністративно-командній економіці.

    Економічне зростання є одним з основних показників, що характеризують розвиток економіки. Досвід впровадження планової економіки показує, що для цього типу економічної системи, економічне зростання залишився лише кількісним показником. Характерною особливістю адміністративно-командної економіки на практиці був екстенсивний спосіб розширення виробництва, що не забезпечувало якісної сторони економічного зростання. Теоретично, проголошувалося так зване «нову якість економічного зростання», яке включало постійне оновлення виробничих потужностей, підвищення якості продукції та структурну перебудову економіки [13, c. 453; 15].

    Роль виробничої сфери в плановій економіці.

    На відміну від ринкової економіки, в планової найбільш важливою складовою економіки держави вважалася не сфера послуг, а виробнича сфера діяльності.

    Основною ланкою всієї структури народного господарства держави з плановою економікою було виробниче підприємство (або кооператив). Воно було номінальним власником і реальним розпорядником коштів виробництва. Підприємство наділяється функціями первинної ланки поділу праці, основної ланки економіки, що забезпечує доведення благ до споживача.

    Посередництво, як один із проявів невиробничої сфери, було відсутнє [13, CС. 491, 509; 14].

    Попит і пропозиція в плановій економіці.

    Як відомо, попит - це вираження потреби, підкріплене платоспроможністю, а пропозиція - це сума товарів, що знаходяться на ринку. В адміністративно-командній економіці, щоб уникнути відриву пропозиції від попиту, з випливають звідси підвищенням цін, відставанням в якості продукції та фінансової незбалансованості, використовувалися різні методи управління як попитом, так і пропозицією.

    В умовах командної економіки найважливішим важелем впливу і на попит і на пропозицію є ціни. При цьому держава володіє монополією на встановлення цін на всі види продукції. в залежності від різних обставин, що встановлюється державна ціна може відрізнятися від реальної ціни на продукції, що може негативно позначитися на її виробниках [13, c. 523].

    1.2. Дія планової економіки в СРСР і Україні

    Після жовтневої революції 1917 року в Росії, а згодом і на всій території колишньої Російської імперії, була оголошена ідея переходу до комунізму, і встановлення соціалізму, як першого ступеня на цьому шляху. Такий перехід припускав глобальну перебудову всіх сфер життя суспільства в державі, і зразком для неї була проголошена політична і економічна ідеологія Карла Маркса, надалі доповнена і розширена грунтовними працями Володимира Леніна [7].

    У той час, як на внутрішніх фронтах йшло встановлення радянської влади, більшовицьке керівництво вже проголосила політику воєнного комунізму для здійснення різкого переходу до нової економічної системи господарства. Незабаром, коли ця політика показала свою повну неефективність, була проголошена Нова Економічна Політика, яка, зокрема, давала деяку свободу недержавним кооперативним формам власності, тимчасово дозволяла приватну торгівлю і т. П., Для негайного виведення економіки нової держави з кризи. Ці зміни суперечили поглядам керівництва комуністичної партії, яка як раз ставала єдиною керівною силою, в результаті чого НЕП була згорнута І. В. Сталіним.

    Необхідно відзначити, що на тлі цих змін в економічній політиці відбувалися і абсолютно реальні зміни. Гасло «землю - селянам» втілювався в масової і обов'язкової колективізації в сільському господарстві: утворювалися колгоспи з «загальнонародної» формою власності. При цьому, з приходом до влади І. В. Сталіна, тиск на село посилювалося: як прояв планомірності, встановлювалися плани виробництва сільськогосподарської продукції, які найчастіше не відповідали можливостям. Це явище відбилося в першу чергу на сільському господарстві Української РСР, так як вона була найбільш розвинена в аграрному секторі, і могла приносити найбільшу віддачу. Це, в кінцевому підсумку, призводило до таких кризових явищ як голод (1928-1929, 1932-1933, 1946-1947 рр.), Які і виявлялися найбільшим чином на території УРСР.

    З приходом до влади Хрущова був зроблений крок до деякої децентралізації управління народним господарством, що, в принципі, посприяло запобіганню повторення таких ситуацій. Були створені раднаргоспи, заміщали централізовані міністерства на місцях. Саме в цей період було офіційно заявлено, що країна вступила в "стадію розгорнутого будівництва комуністичного суспільства". В освоєнні «цілини», що проходив в цей час взяли активну участь українські фахівці в аграрній сфері [тут і далі 17].

    Організація раднаргоспів дала певний ефект. Вивільнені площі і кошти були використані для організації нових виробництв. Але незабаром, при збільшенні кількості раднаргоспів, витрати на їх утримання перекрили вигоди від їх існування.

    Прихід Брежнєва до керівництва країною, яка перебувала в кризовому становищі припускав проведення реформ. В результаті, раднаргоспи були ліквідовані, створювалися нові міністерства. Суть реформи полягала в наступному: скорочення планових показників, доводяться до підприємства; створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання; введення твердої, що не залежить від прибутку, плати за використання підприємствами виробничих фондів; фінансування промислового будівництва не шляхом видачі безповоротних дотацій, а шляхом видачі кредитів; недопущення зміни планів без узгодження з підприємствами.

    Реформа була згорнута, хоча ефект від цього і був на час прихований припливом коштів від продажу сибірської нафти. Економічні завдання, які стояли перед владою вирішувалися як правило екстенсивними методами або замовчувалися, що призвело до найглибшої системної кризи економічної та політичної системи, який проявився при першій же спробі проведення реформ.

    Масштабні і системні реформи, запропоновані в кінці 80-х років новим керівником держави, Михайлом Горбачовим, вже нічого не могли змінити, а лише розкрили криза, що існував до того.

    1.3. Розвиток країн з адміністративно-командною системою економіки

    Існує безліч способів охарактеризувати розвиток економіки різних країн, але як найбільш загальний і найбільш наочний, був обраний спосіб порівняння країн за обсягами валового внутрішнього продукту і рівнем економічного зростання (Додаток В. «Макроекономічні показники країн з плановою економікою» розглянуті основні складові ВВП та інші показники, що говорять про втрату економічного розвитку для СРСР, України / УРСР, Куби, законсервували свою економічну систему і Китаю, успішно її реформував) [9].

    Для країн з плановою економікою (соціалістичних країн) стартовим рівнем можна вважати середину ХХ століття, коли, в основному, було завершено післявоєнне відновлення економік СРСР, країн Центральної і Східної Європи і вже почалися соціальні перетворення у В'єтнамі, Китаї та КНДР [2].

    У 1956 - 1958 роках в СРСР і багатьох європейських країнах економічне зростання суттєво покращився. В СРСР - від 101 до 116%, в Центральній і Східній Європі - з 95 до 108% середньосвітового рівня. У той же час В'єтнам, Китай і Куба свої позиції погіршували. В кінці 60-х - 70-х роках відбулося значне уповільнення економічного зростання в СРСР, хоча його темпи ще перевищували середньосвітові, а до 1976 року СРСР досяг самого високого відносного рівня економічного розвитку - 118% середньосвітового показника [2, c. 23].

    В європейських соціалістичних країнах випереджаюче в порівнянні з середньосвітових показником економічне зростання тривав до 1984 року. Показники їх рівня економічного розвитку в 1989 році виявилися краще їх показників 1950-го року, а в ряді випадків (в НДР, Болгарії, Чехословаччини) - та їх показників 1984года. Важка економічна криза 90-х років призвело до погіршення їхнього економічного становища. У той же час подолання його найбільш гострої фази і відновлення економічного зростання дозволили ряду країн (Болгарії, Польщі, Румунії, Словенії, Хорватії та Східній Німеччині) досягти показників, принаймні, не гірше тих з яких вони стартували в 1950 році.

    Сукупний ВВП групи країн з розвиненою економікою в 1950-1996гг. збільшився в 6,1 рази, групи колишніх соціалістичних країн - в 5,8 рази. В результаті цього питома вага колишніх соціалістичних країн у світовому ВВП зросла з 15,3 до 15,9%, а країн з ринковою економікою знизився з 84,7 до 84,1%. Однак, фактично єдиним фактором щодо кращих показників 1-ої групи країн з'явився феноменальний зростання економіки Китаю (див. Додаток В).

    Майже за 46 років ВВП Китаю збільшився в 22,5 рази, а частка його у світовій економіці зросла з 2,7 до 10,2%. Зростання колишніх соціалістичних країн без Китаю значно менше і склав всього 2,6 рази, в результаті чого питома вага цієї групи країн у світовій економіці впав з 12,6 до 5,7% відповідно. Найбільш повільним економічне зростання було в СРСР, що склав 2,2 рази і призвів до скорочення його частки у світовому ВВП з 7,3% 1950 р до 2,7% в 1996 р [2, c. 24-25].

    Середній рівень економічного розвитку колишніх соціалістичних країн підвищився в 3 рази, тоді як аналогічний показник для країн з ринковою економікою склав 2,4 рази. Однак ці результати, як і в випадку з абсолютними величинами, зумовлені великими темпами розвитку Китаю. Без урахування КНР середній рівень економічного розвитку групи колишніх соціалістичних країн підвищився всього лише в 1,6 рази, причому в СРСР - в 1,3 рази.

    Говорячи про феноменальному темпі економічного зростання і приросту обсягів ВВП в Китайській Народній Республіці, необхідно відзначити наступне:

    - Китай набагато раніше інших держав (в 1978 році) відмовився від ортодоксальної системи соціалістичного виробництва, хоча і зберігав при цьому комуністичну ідеологію;

    - Застосування деяких економічних принципів ринкової економіки, а так само наявність величезного запасу дешевої робочої сили створило додаткові сприятливі умови для цього;

    - Погіршення відносин з СРСР в 60-і роки привернуло увагу капіталістичних країн на тлі холодної війни, що сприяло, в кінцевому підсумку, поліпшення інвестиційного клімату в країні.

    Таким чином, більшість колишніх соціалістичних країн з плановою економікою погіршили свої макроекономічні показники в порівнянні зі стартовими (за винятком Китаю). Це призвело до кризових явищ, які найбільш глибоко проявилися на пострадянському просторі, але так само мали місце і в інших постсоціалістичних країнах.


    2. Порівняльна характеристика командної і ринкової систем економіки

    2.1. Переваги і недоліки ринкової економіки

    Ринкова економіка - господарство, в якому панує приватна форма власності, а економічна діяльність здійснюється господарюючими суб'єктами за свій рахунок і всі основні рішення приймаються ними самостійно під власну відповідальність [14].

    Основні переваги ринкової економіки над адміністративно-командної перераховані нижче.

    Ринкова економіка, на відміну від централізовано керованої (адміністративно-командної), характеризується двома найважливішими особливостями у відповіді на три основних економічних питання: що, як і для кого виробляти. По-перше, в такій економіці підприємці самостійно відповідають на ці питання. По-друге, підприємці беруть ці рішення, орієнтуючись на ринкові ціни.

    Завдяки ринку в господарстві країни відбувається найбільш ефективний розподіл ресурсів між різними галузями. При цьому ринок дозволяє виробникам товарів найбільш швидко і гнучко реагувати на зміну системи потреб. Так відбувається тому, що сигнал від споживача до виробника надходить безпосередньо на ринку, минаючи будь-яких посередників. Ринкова економіка виробляє те, що вимагають споживачі шляхом застосування найбільш ефективної техніки і технології.

    Функція ціноутворення належить всьому ринковому механізму в цілому, а не будь-якого конкретного апарату керівництва або конкретним особам.

    Ринкова економічна система забезпечує більш гнучкі і швидкі механізми впровадження інноваційних проектів і технологій. Використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу означає зниження витрат виробництва і, відповідно - зниження ринкової ціни, а так само - зміцнення позицій споживачів і виробників.

    Однак все вищесказане не означає, що в ринковій економіці відсутні недоліки.

    У ринковій економіці задовольняються лише платоспроможні потреби, хоча вони не завжди є найбільш нагальними в даний момент.

    У суспільстві доходи розподіляються вкрай нерівномірно на всіх рівнях його організації. Тому структура виробництва не може бути оптимальною, оскільки в структурі потреб значну питому вагу мають потреби людей з високими доходами, які не належать до розряду нагальних.

    Для ринкової економіки найбільшою мірою характерні кризові явища. Вона не здатна сама по собі протистояти таким явищам економіки, як монополізм, інфляція, безробіття, надмірна диференціація доходів, циклічний характер економічного розвитку, що виражається в регулярній зміні періодів економічного підйому періодами економічних спадів.

    Існує так само негативний соціально-психологічний аспект ринкової економіки. Через необмеженого прагнення господарюючих суб'єктів до отримання прибутку, виникає суспільна атмосфера, в якій губляться такі цінності, як взаємовиручка, здатність прийти на допомогу, забезпечення гідних людини умов праці та ін.

    Названі негативні властивості ринкової економіки досить серйозні. Тільки за допомогою держави вдається нейтралізувати багато негативні наслідки ринкової економіки. Тому ринкова економіка в чистому вигляді не існує ні в одній країні.

    2.2. Переваги планової економіки

    Давши визначення адміністративно-командної економічної системи (див. П. 1.1.), Необхідно охарактеризувати її основні переваги над найбільш важливою альтернативної їй системі - ринковою економікою [13, 14].

    Незважаючи на те, що органи управління господарською діяльністю керуються переважно завданням задоволення мінімальних потреб, такі потреби задовольняються абсолютно для всіх. Це виключає проблему бідності, особливо характерну для ринкової економіки, а так само проблеми дотаційних неприбутковим регіонів держави. Це вважається основною перевагою цієї економічної системи, і саме воно свого часу привело до встановлення її як чільної на теренах Східної і Центральної Європи, Азії і в деяких регіонах Африки та Центральної Америки.

    Так само необхідно відзначити, що порівняльна схожість рівнів доходів всього населення повністю виключає можливості класового розшарування суспільства і превозвишенія багатших верств населення над бідними. Це пояснюється ще і наявністю у держави з адміністративно-командної економічної системою функції розподілу. Вона полягає в розподілі і перерозподілі сукупного продукту, виробленого в державі з метою найбільш повного задоволення потреб суспільства і людини. Говорячи укрупнено, можна сказати, що все вироблене в такій економічній системі за певний період розподіляється по строго встановленим квотам між різними сферами, галузями, соціальними групами, колективами, окремими людьми, при цьому ніхто не отримує більше, але і ніхто не отримує менше (природно за певними винятками, як з однієї так і з іншої сторони).

    Існування централізованого планування формально значно полегшувало роботу виробничої сфери економіки: виробнику немає необхідності думати, що, як і для кого виробляти, відповіді на ці питання дає директива з відповідного керівного органу влади.

    Проголошення державної власності дає теоретичну можливість і створює реальне враження для кожного члена суспільства в причетності до управління ресурсами і засобами виробництва, на які вона поширюється. Це відіграє важливу роль в мотивації персоналу, що не завжди легко вдається при використанні ринкових механізмів.

    Всі товари продаються і купуються за цінами, встановленими спеціальними державними органами. Це не дає можливості ринку диктувати свої умови в утворенні ціни на товар, що, в свою чергу, забезпечує деяку стабільність цін на значно більший період, ніж це можливо при ринковій економіці.

    Планова економіка теоретично спрямована на задоволення суспільних і особистих потреб. У цьому положенні можна виділити два основних аспекти. Перший полягає в переказі більшого значення суспільним потребам і не носить абсолютно позитивний характер. Другий же полягає в тому, що соціалістична система господарювання передбачає інший підхід до класифікації потреб відмінний від піраміди потреб Маслоу, активно використовується в ринковій економічній системі (див. Додаток Б).

    В цілому, можна сказати, що планова економіка в теорії вирішує багато практичних проблем, що постійно виникають в ринковій економіці. У той же час, ця система сама собою породжує безліч негативних явищ, які не можуть з'явитися при ринку.

    2.3. Неефективність ідей планової економіки в реальних умовах

    При всьому цьому адміністративно-командна система господарювання має ряд недоліків, які, в кінцевому підсумку, і привели до її розкладанню як панівної у багатьох державах світу.

    Господарський механізм адміністративно-командної системи передбачає безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. Держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами. Державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно директивних методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці. Діють планові завдання, які детально визначають доводяться до кожного підприємства у вигляді докладної розпису натуральні і вартісні показники. Розподіл матеріально-технічних засобів (машин, устаткування, сировини і матеріалів) і реалізація готової продукції також строго регламентовані. Результатом цього є неможливість підприємству реагувати швидко на зміни на ринку [12].

    При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний централізм не здатний забезпечити зростання ефективності господарської діяльності. Повне одержавлення господарства викликає масштабну монополізацію виробництва і збуту продукції. Монополії при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження нововведень техніки і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості народного господарства.

    Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральними органами за допомогою повсюдно застосовується тарифної системи, а також централізовано затверджуваних нормативів коштів фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу до оплати праці, а, отже, і до зниження зацікавленості в результатах своєї праці кваліфікованого персоналу [14].

    Що стосується СРСР безпосередньо України (УРСР), то тут планова економічна система існувала і знаходилася під керівництвом єдиної партії - Комуністичної Партії Радянського Союзу, і її територіальної організації - Комуністичної Партії Української РСР. Це накладало певний відбиток як на економічну систему в цілому, так і на її дію в конкретних областях. КПРС прийняла на себе практично всі функції держави, при цьому для КП УРСР залишалася єдина функція, яка полягає в прийнятті та узаконення всіх вказівок і приписів з центру на місцевому рівні, їх поширення на території УРСР і приведення їх у дію. Масштаб всього Радянського держави при цьому у багато разів збільшував всі негативні сторони системи, так як від конкретного підприємства, а тим більше людини до центральної влади в Москві було занадто далеко. В результаті цього в економіці з'являлися такі невластиві ринковій системі явища, як дефіцити товарів першої необхідності, перевиробництво окремих складових товару, екстенсивні методи розширення виробництва і ведення сільського господарства тощо [17, c.343].

    Незважаючи на спроби реформувати і децентралізувати директивне планування, саме його неефективність послужила одним з головних факторів краху огосударствлённой економічної системи СРСР.

    Несприйнятливість цієї системи, до досягнень НТР і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучими корінні соціально-економічні перетворення майже у всіх соціалістичних (комуністичних) країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації, в результаті чого з більшою або меншою швидкістю там будується сучасна ринкова економіка.

    В результаті застосування єдиних негнучких адміністративних форм і методів господарювання, в рівній мірі використовувалися для всіх галузей і регіонів країни, для всіх типів підприємств і організацій, знижувалася продуктивність праці, збільшувалися витрати матеріальних і фінансових коштів. В цілому адміністративно-командна економіка - це господарство малоефективне, важко реформованої і характеризується постійним дефіцитом виробничих ресурсів і товарів для споживання населення. Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової, що почався у 2-й половині 1980-х рр., Виявився тривалим і досить складним процесом, що вимагає зваженої концепції і науково обґрунтованої програми дій, що враховують як загальносвітові цінності, так і особливості, менталітет, ресурсну базу , науковий, технічний потенціал і конкретну соціально-економічну ситуацію в кожній країні з такою економічною системою.


    3. Перехід від планової до ринкової економічної системі

    3.1. Необхідність і теорії переходу до ринку

    Застій в народному господарстві всього Радянського Союзу, включно з Україною в 70-і роки, викликаний неефективним використанням ресурсів, визначив необхідність рано чи пізно радикально реформувати економічну систему в цілому. Реформи, що почалися з приходом нового керівництва в середині 80-х, виявили глибинний економічна криза, який назрівав в прихованій формі протягом багатьох років. У країнах Центральної Європи так само були присутні кризові явища, що проявилися в основному в середині - кінці 80-х років. У той же час, Китай відійшов від ортодоксальних комуністичних принципів в економіці досить рано - в кінці 70-х, що радикально посприяло позитивним змінам в системі ведення народного господарства країни.

    В цілому, історія показує, що командна економічна система не вирішила поставлених завдань повністю, виявилася менш ефективною ніж системи з переважанням ринкових механізмів, і не надовго зміцнилася в більшості країн, де була проголошена [19].

    В результаті, всі постсоціалістичні країни, що стали на шлях ринкових реформ, виявилися перед необхідністю вибору конкретної, найбільш підходить для даної країни, теоретичної основи для проведення реформ. При цьому на той момент досвіду трансформування командної економіки в ринкову практично не було. Тому, більшістю країн була обрана концепція американського вченого М. Фрідмана [8, с.185] - концепція монетаризму, рекомендована Міжнародним Валютним Фондом.

    Принципи монетаризму були досить успішно застосована в 80-і роки в США і Великобританії, де протягом всієї історії панувала ринкова економіка, а так само в ряді країн, що розвиваються. Відповідно до цієї концепції вважалося, що для переходу до ринку досить сформувати ринковий механізм, застосовуючи три принципи:

    · Економічна свобода;

    · Економічні угоди;

    · Приватна власність.

    Ці принципи являють собою повну протилежність економічним принципам планової системи господарювання. Їх впровадження і дотримання може бути досить проблематичним в державі, де протягом багатьох десятиліть діяли по-іншому. Незважаючи на це даною концепцією пропонувалося три етапи переходу до ринку:

    - Фаза стабілізації, коли уряд проводить політику боротьби з наслідками розпаду соціалістичної системи;

    - Фаза становлення ринку, коли створюються основні ринкові інститути;

    - Фаза структурного коректування, коли змінюється характер виробництва і зайнятості.

    Що стосується України, то тут так само була прийнята ця концепція за рекомендацією МВФ, який здійснював фінансову допомогу державі. Через відсутність чіткої і докладної програми переходу, тут перший етап був надзвичайно болючим для економічного становища і для суспільства в цілому, і тривав значно довше, ніж це можна було припустити спочатку. Становлення ринкових механізмів так само не було чітко сплановано і тому відбувалося неорганізовано, хаотично і так і не закінчено до нинішнього моменту. Так виходило тому, що концепція ця виходила з можливості ринку до самоорганізації і того, що участь держави має бути мінімальним. В умовах нашої держави такий спосіб виявився занадто радикальним, щоб стати досить ефективним, так як являв собою крайню протилежність усталеним економічним принципам.

    В рамках монетаристської теорії існували дві концепції переходу до ринку. Однією з них була концепція градуализма, яка передбачає проведення повільних, послідовних реформ, і відводить державі головну роль у формуванні ринкових механізмів. Антиподом цієї концепції була «шокова терапія», в якій інструментом формування ринку і антиінфляційної політики є одномоментна лібералізація цін, різке скорочення державних витрат і досягнення бездефіцитного бюджету. Обидві ці концепції в якості свого основного відмінності мають лише швидкість і тривалість реформування.

    Крім цього, було так само і інший напрямок - інституційне. Його прихильники застосовували широкий міждисциплінарний підхід і використовували основні висновки соціальної психології і соціології. Вони вважали, що на розвиток і функціонування економіки впливають і інститути, тобто законодавство, організації, владні структури, а так само інституції - звичаї, норми поведінки в суспільстві, традиції, які включають як офіційні правила, так і неофіційні обмеження. Інституції безпосередньо пов'язані з людиною, основною ланкою економічної діяльності, а тому зумовлюють розвиток його економічної діяльності. Спеціальні дослідження підтверджують, що методологія інституціоналізму більш продуктивна для аналізу процесу ринкової трансформації в порівнянні з іншими напрямками.

    Наприклад, угорський економіст Я. Корнаи вважає, що оскільки в перехідній економіці все елементи системи знаходяться в процесі дуже швидких змін, не можна абстрагуватися від окремих елементів суспільства і економіки, так як наслідки перехідних процесів часто обумовлені взаємодією цих елементів. Такий системний підхід до розвитку і взаємодії всіх складових економіки і суспільства дозволяє не тільки пояснити минуле, але і дати рекомендації щодо сьогодення і майбутнього.

    Отже, результатом того, що перехід від планової економіки до ринкової не є одномоментним дією, з'явилися такі поняття, ка перехідна економіка, ринкова трансформація, трансформаційний процес. В ході науково-дослідних робіт багатьох вчених світу, СНД і України були виділені загальні риси перехідної економіки, що формують специфіку її протиріч:

    ] Нестабільність умов господарювання;

    ] Деформованість економічної структури;

    ] Невизначеність рушійних сил розвитку;

    ] Посилення впливу фактора очікування на економічну ситуацію;

    ] Втрата керованості макроекономічними процесами;

    ] Неоднорідність мотивації економічної поведінки;

    ] Відсутність механізму саморегуляції економіки;

    ] Несформованість інституційної структури;

    ] Наявність безлічі секторів економіки, включаючи тіньовий.

    Перехідна економіка як соціально-економічна система, виведена зі стану рівноваги, вимагає для своєї стабілізації створення нових інститутів і принципово нової схеми взаємин між державою та економічними суб'єктами. Теорія перехідної економіки не є завершеною, так як ще не до кінця розглянуті всі приклади такої системи, результати її дії в деяких країнах [8; с. 188].

    3.2. Світовий досвід реформування планової економічної системи

    Існує більше 35 країн, тим чи іншим чином які зазнали на собі всі переваги і недоліки адміністративно-командної економічної системи, це майже одна п'ята всіх країн світу. Тому, зараз можна говорити про деяке накопичений досвід реформування. Різні країни, в залежності від сформованого в них положення, вибирали різні шляхи вирішення цього завдання.

    Не можна, в той же час, забувати і про те, що до сих пір залишилися країни, де планова економіка все ще залишається загальноприйнятою системою. Наприклад в Кубі існування комунізму, так само як і командної системи економіки проголошено в 2004 році лідером країни непорушним і вічним, що закріплюється спеціальним законом. Корейська Народно-Демократична Республіка так само законсервувала в собі ці дві складові життя суспільства. Так само планова економіка частково в тій чи іншій формі і тому чи іншому обсязі існує і в інших країнах.

    Серед усіх країн, що переходять до ринкових відносин можна виділити три основні групи за обраним концепціям переходу [12, с. 452]:

    1. Країни, в яких в рамках старої системи створювалися нові соціально-орієнтовані ринкові відносини. Як приклад можна назвати Китай, де цей процес був теоретично осмислений і визначений як довгий і поетапний з реформування адміністративно-командної системи. Тут за допомогою соціально-економічних експериментів відпрацьовувалися форми приватизації, розвиток підприємництва, залучення іноземного капіталу і т. П. Подібний шлях розвитку обрали В'єтнам і Монголія.

    2. Країни, які обрали поступовий, але повний перехід до ринкових відносин, проводячи різні експерименти і перебудови, що дав можливість виключити великі соціальні потрясіння і масове збіднення населення. Такий шлях, наприклад, обрала Угорщина, а так само Польща - на більш пізньому етапі переходу.

    3. Держави, які обрали шлях «шокової терапії» на перших етапах перетворень. У деяких країнах таких, як Польща, Чехія, Естонія, цей досвід був досить успішним. Однак досвід інших країн, перш за все на пострадянському просторі, показав, що ця концепція не може забезпечити створення нового господарського механізму і швидко навчити економічні суб'єкти новим принципам поведінки.

    Досвід реформування економік різних країн досить неоднорідний, що викликано як обранням ними різних концепцій переходу, так і різними стартовими позиціями, що склалися політичними і економічними умовами на момент початку реформування різними соціально-побутовими і культурними реаліями. Досить хоча б порівняти реформи в Китаї з реформами в Україні. У той же час всі такі концепції мають право на існування і знаходять своє застосування. Головне для постсоціалістичних країн - створення міцних основ ринкової економіки, зміцнення і стабілізація системи і одночасно - підтримання сталого економічного зростання. Тому багато вчених справедливо вважають, що неокласичні концепції не забезпечили бажаних результатів, а копіювання чужих моделей без урахування історичних та соціально-економічних особливостей конкретної країни призводить до серйозних негативних наслідків [8, с.186].

    3.3. Трансформаційна економічна система України

    На основі світового досвіду переходу до ринкової економіки і на основі розроблених з цього приводу наукових концепцій, проводяться науково-дослідні роботи і в Україні.

    Масштаби економічних перетворень в Україні в останнє десятиліття досить широкі. Вважається, що в цей час Україна переживає три масштабних перехідних процесу [8, с.189]:

    - Перехід від адміністративно-командної економічної системи до ринкової;

    - Перехід від положення складової частини народного господарства до самостійної економіці;

    - Перехід від глибинного економічної кризи до економічного оздоровлення та зростання.

    При цьому саме останній перехід виявляється найбільш складним і відповідальним. Відсутність науково розробленої програми перетворень, непідготовленість до ринкових відносин населення і керівників середньої і вищої ланки привели до багатьох помилок на цьому шляху. Україна не тільки стала на шлях реформування економічної системи, вона разом з тим і стала на шлях формування власної держави. При відсутності не тільки ринкових механізмів, а й навіть державних структур, що відповідають за їх формування, на початкових етапах процес переходу до ринкової економіки ускладнювався ще й багатьма іншими негативними моментами:

    · Економічний спад, пов'язаний з процесами модернізації, економічна криза, невирішене з радянських часів;

    · Розрив економічних зв'язків в рамках СРСР і Ради Економічної Взаємодопомоги;

    · Деформованість мілітаризованої і монополізованої економіки з переважанням екстенсивних методів господарювання;

    · Глобальна екологічна катастрофа на Чорнобильській АЕС.

    Ці негативні фактори, а так само ті, які проявилися під час самого реформування призвели до кризових явищ небачених масштабів в молодій державі: за кілька років ВВП знизився майже на половину, в середині дев'яностих гіперінфляція сягала 10 250%.

    2000 рік став відправною точкою економічного розвитку України: до цього часу було завешено становлення змішаної економіки і її інфраструктури, з цього року почав стабільно зростати ВВП, який до 2004 року склав 7920 у.о., при 1900 у.о. в 1995 році.

    Процес роздержавлення та становлення нових форм власності проходив в Україні досить неоднозначно: з одного боку формувалася головна основа ринкової економіки - приватна власність, а з іншого боку приватизація державного майна проводилася в деяких випадках недостатньо чесно і прозоро.

    В ході реформування економіки України був допущений ряд помилок, що призвели до перерахованих вище негативних явищ, але в той же час було досягнуто і багато принципових позитивних результатів. Держава набуває досвід регулюючого впливу на народне господарство в нових умовах, хоча і в деяких випадках ще втручається в ціноутворення. Разом з тим ще не сформовані умови оптимізації ринкової ефективності і соціальної захищеності всіх громадян, що є обов'язковим для соціально-орієнтованих товариств.

    Подальша стабілізація економічного зростання в Україні буде досягнута, якщо економічна модель, що вибудовуються в державі стане національною за формою і інноваційної за змістом. Таким чином, Україна, реалізуючи визнані людством закони і правила ринкової економіки, відчуває при цьому вплив на економічні відносини національної історії, культури, звичаїв, політики, забезпеченості економічними ресурсами. І це, безумовно, призводить до створення власної української моделі ринкової економіки.

    Незважаючи ні на що, світове співтовариство, країни Західної Європи і США, не так давно визнали за Україною статус країни з ринковою економікою. І, хоча це рішення і є досить-таки політизованим і не повністю відповідає дійсності, його можна вважати одним з найважливіших досягнень українського народу.


    висновок

    В даному курсовому проекті, метою якого було повне і всебічне розгляд адміністративно-командної економічної системи, так само розглянуті і можливості переходу від планової економіки до ринкових механізмів.

    Робота включає три розділи, в першому з яких розглядається власне теорія планової економіки. Тут виділяється мета соціалістичного виробництва, що складається в найбільш повному задоволенні суспільних і особистих потреб, критерії його ефективності. Тут дається визначення планомірності, як скоординованості економічних процесів, розглядається роль держави в економічних процесах, яка є для цієї системи визначальною, функції держави по розподілу вироблених благ, відносини власності в такій системі, а так же попит, пропозиція і їх регулювання за допомогою командних механізмів . Ці основні складові планової економічної системи визначають її як систему, керовану державою, з державною формою власності, в якості основної, і цілісною системою інструментів управління народним господарством. Так само цей розділ включає розгляд дії планової економіки в СРСР і Україні на протязі всієї історії її існування. За період існування цієї системи в Україні, виявлялися як позитивні, так і негативні прояви: будівництво Дніпрогес і голод 1932-1933 років, швидке відновлення економіки і інфраструктури в післявоєнні роки і неадекватна реакція на катастрофу на ЧАЕС. Поимя цього в третьому пункті цього розділу наводиться так само і порівняння основних показників розвитку інших країн, які взяли планову економіку, з чого робиться висновок про те, що в більшості випадків країни погіршили свої макроекономічні показники.

    Наступний розділ представляє собою порівняльну характеристику командної і ринкової економічної систем.Тут докладно представлені переваги ринкової економіки, основними з яких можна назвати свободу економічних суб'єктів, можливості швидкого реагування на зміни на ринку і приватну власність, а так само її недоліки, наприклад, розшарування суспільства на класи в залежності від рівня доходу в результаті нерівномірного розподілу виробленого в суспільстві продукту. Далі вказуються і переваги планової економіки, основним з яких є відсутність бідності, наявність впевненості в завтрашньому дні, можливість концентрації засобів у держави для цільового використання, і її недоліки, що виражаються у відсутності матеріальної зацікавленості суб'єктів економічної діяльності в результатах своєї праці, і в тому, що соціальну рівність так і не було досягнуто.

    Останній розділ курсового проекту присвячений розгляду необхідності, теоріям і концепціям переходу до ринкової економіки. Тут розглядаються два основні підходи до реформування економіки: монетаристский і інституціоналістських. Було розглянуто світовий досвід реформування економічних систем і виділені три основні групи країн відповідно до обраних концепціями. Так само було проведено огляд трансформаційних процесів в економіці України, виділені основні проблеми, з якими держава зіткнулося на перших порах. Найважливішими проблемами, з якими зіткнулася країна на цьому шляху були економічна криза, спад і зупинка виробництва, розрив економічних зв'язків в рамках колишнього СРСР, гіперінфляція та інші. Зроблено висновок про те, що в ході трансформації економічної системи України, в країні склалася національна модель ринкової економіки.

    Підводячи підсумки виконаної роботи, можна сказати, що адміністративно-командна економічна система має як свої переваги над іншими системами господарювання, так і свої недоліки. Її ефективність залежить від практичних принципів застосування сили і розвитку, хоча в більшості випадків ця система виявилася неефективною. Реформування цієї системи вимагає врахування всіх обставин, що склалися і національних особливостей в країні.

    Таким чином, завдання курсового проекту виконані, мета досягнута.

    Список використаних джерел

    1. Велика Інтерактивна Енциклопедія Кирила і Мефодія, Росія, 2003 р 10 CD

    2. «Питання економіки», №12, 1996 г., №10, №5 1997 р

    3. Гутник В. Моделі соціально-економічного розвитку Західної Європи // Суспільство і економіка - 2000, №2 с. 92-99

    4. Дитяча Енциклопедія, - М .: Педагогіка, 1977 р т.10, 800 с.

    5. Дорн Дж. А. Перехід від плану до ринку на конституційній основі. // Питання Економіки - 1993, №6, с. 59-61

    6. Єлецький Н. Політична економія: завдання дослідження сучасної цивілізації // РЕЖ - 2000, №4, с. 82-86

    7. Єфремов В.А. Історія СРСР. - М .: Наука 1984. - 672 с.

    8. Історія економічних вчень - Навчальний посібник для вузів, - Харків .: НТУ «ХПІ», 2002. - 200 с.

    9. Мала Енциклопедія Країн, - Харків: Торсінг, 2000 г., 719 с.

    10. Маркс К. Капітал, - М .: Державне Видавництво Політичної Літератури 1954 року т.1-2

    11. Нікітін С., Майбурд Е. Економічна теорія Маркса - наука чи ідеологія? // МЕ і МО - 1993, №3 с. 5-22

    12. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, А.О. Каніщенко та ін .; За ред. Г.Н.Клімка, В.П.Нестеренка. - 2-ге видання, доповнене - К .: Вища школа - Знання, 1997. - 743 с.

    13. Політична економія: Підручник для вузів / Медведєв В. А., Абалкін Л. І., Ожерельев О. І. та інших. - М .: Политиздат, 1988. - 735 с.

    14. Популярна економічна енциклопедія - К .: ВАТ «Єнісей Груп», 2005 р, 1 CD

    15. Радянська економіка: нова якість економічного зростання: Учеб. допомога. / Под ред. Л. І. Абалкін. - М .: Политиздат, 1988 г., 350 с.

    16. Становлення нової економічної системи // РЕЖ - 2000, №7 с. 3-59

    17. Сторінки історії КПРС: факти, проблеми, уроки. - під ред. Купцова В.І. - К .: Вища школа, 1989. - 498 с.

    18. Теорія перехідної економіки. Під ред. Герасименко В.В., - М .: МГУ, 1997 г.

    19. Ципко А. Реставрація капіталізму або оновлення соціалізму // питання економіки 1990 №12.

    20. Економіка перехідного періоду під редакцією В.В. Радаева і А.В. Бузгалін. - М .: МГУ, 2001 г.

    21. Експерт-Юрист. Інформаційно-правова бібліотека. Законодавство України, - К .: Експерт-Софт, 2005 року, 2 CD

    22. Microsoft Encyclopedia Encarta, USA, Microsoft, 2001., 7 CD

    додаток А

    Структура власності при плановій економіці [13, c. 363]



    додаток Б

    Класифікація потреб в плановій економіці [13, c. 385]


    додаток В

    Макроекономічні показники країн з плановою економікою [9 CС. 233, 311, 536, 679; 1; 22]

    показники СРСР УРСР / Україна Китай Куба
    1970 2000 1970 2000 1977 2000 1975 2000
    1 Територія, тис. Км 22402,2 603,7 9572,9 111,0
    2 Сель. госп. угіддя,% 51,3 54,8 48,9 69,7 17,4 27,6 72,3 78,3
    3 Населення, млн чол. 260,02 290,10 49,48 49,57 830,13 1275,13 9,40 11,20
    4 Потр-е енергії, кВт-год / Д.Н. 74100,0 88500,0 1150,0 2959,1 644,0 850,1 759,4 1192,0
    5 ВВП, млн у.о. / Д.Н. 44135,2 54002,0 11033,8 2230,0 2970,0 3330,0 1177,3 1850,0
    6 Темпи зростання ВВП 8,9 5,4 н / д 6,0 6,0 8,0 3,5 5,6
    7 Середньорічна. темп ВВП,% 3,5 -9,2 н / д -13,3 9,7 11,0 16,0 11,8
    8 Динаміка ВВП, у.о. / Д.Н. 1544,7 3430,0 2301,0 1200,0 270,0 850,0 800,0 740,3
    9 Зовн. держ. борг, у.о. / Д.Н. 0,0 1157,0 0,0 207,8 99,5 127,0 1768,8 2777,0
    10 Споживе. витрати, у.о. / Д.Н 89,5 145 89,5 490,0 100,0 260,0 961,0 1510,0
    11 Внеш.-торг. баланс, у.о. 9785,0 11399,0 - -1185,0 5005,0 7243,0 897,5 -1025,0
    12 Частка зайнятих до трудосп.,% 100 95,7