Дата конвертації06.06.2017
Розмір14.62 Kb.
Типреферат

Скачати 14.62 Kb.

Атомна енергетика світу

Атомна енергетика світу

Ще не так давно слова "атомна енергетика" і "науково-технічний прогрес" зливалися в нерозривне ціле. І тому було чимало причин. Молода галузь стимулювала розвиток цілого ряду нових напрямків у фізиці, хімії, біології. Більше того, відкривалася дуже райдужна перспектива вирішення енергетичних проблем, в першу чергу заміни традиційних видів палива принципово іншим - компактним, "бездимних" і, що особливо важливо, практично невичерпним. Саме тому атомна енергетика відразу набула пріоритетного розвитку в багатьох промислово розвинених країнах.

Атомна енергетика - питання, яке займає і економістів, і політиків у всіх країнах світу. Ми звикли стежити за цінами на нафту, хоча можемо і не розуміти, скільки взагалі літрів в цьому барелі, і чому він стільки коштує. Ми знаємо, що від цін на нафту залежить і політична ситуація в державі, і його авторитет. Але якби ми уважно вивчили список світових джерел енергії, то легко б виявили, що атомна енергетика майже так само важлива, як нафта і газ. І точно так само, як наявність нафтових свердловин, наявність атомних станцій і продуманої державної політики в галузі атомної найсерйознішим чином впливає на економічний добробут країни.

Атомну (ядерну) енергетику можна розглядати як одну з важливих підгалузей світової енергетики, яка в другій половині XX ст. стала вносити істотний внесок у виробництво електроенергії. Особливо це відноситься до тих регіонів планети, де немає або майже немає власних первинних енергетичних ресурсів. За собівартістю вироблюваної електроенергії сучасні АЕС вже цілком конкурентоспроможні в порівнянні з іншими типами електростанцій. На відміну від звичайних ТЕС, що працюють на органічному паливі, вони не викидають в атмосферу парникові гази і аерозолі, що теж є їхньою перевагою.

Мал. 1. Зростання потужності АЕС світу

Не дивно, що протягом останніх десятиліть світова атомна енергетика перетворилася на велику галузь, важливу складову частину світового господарства. Ще в 1970 р всі атомні електростанції світу виробили лише 85 млрд кВт-год електроенергії, але вже у 1980 році - близько 700 млрд, в 1990 р - 1800 млрд, а в 2005 р - майже 2750 млрд кВт-год. Одночасно зростала і сумарна потужність АЕС світу (рис. 74). Однак малюнок 1. наочно відображає і дуже суттєві перепади, які були характерні для розвитку світової атомної енергетики в другій половині XX ст.

Перші програми швидкого зростання атомної енергетики були розроблені ще в 50-60-і рр. XX ст. в США, Великобританії, СРСР, потім у ФРН, Японії. Але в більшості своїй вони не були виконані. Це пояснювалося, перш за все, недостатньою конкурентоспроможністю АЕС в порівнянні з тепловими електростанціями, що працюють на вугіллі, мазуті і газі.

З початком світової енергетичної кризи, яка призвела до різкого подорожчання нафти, та й інших видів мінерального палива, по-новому поставив питання надійності енергопостачання, шанси атомної енергетики швидко зросли. В першу чергу це стосувалося до країн, які не володіють великими ресурсами нафти і газу, а іноді і вугілля, - Франції, ФРН, Бельгії, Швеції, Фінляндії, Японії, Республіці Корея. Однак великі програми розвитку атомної енергетики були прийняті також і в таких багатих мінеральним паливом країнах, як США і СРСР.

В кінці 1970-х рр. більшість західних експертів вважало, що до початку XXI ст. потужність АЕС може досягти 1300-1600 млн кВт, або приблизно половини сумарної потужності всіх електростанцій, а самі АЕС з'являться в 50 країнах світу. На X сесії МІРЕК обговорювалося прогноз на 2020 р згідно з яким частка атомної енергетики в світовому споживанні палива та енергії повинна була скласти 30%.

Але вже в середині 1980-х рр. темпи зростання атомної енергетики знову сповільнилися, в більшості країн були переглянуті і плани спорудження АЕС, і прогнози. Пояснюється це комплексом причин. Серед них - успіхи політики енергозбереження, поступове здешевлення нафти і особливо - переоцінка екологічних наслідків спорудження АЕС. Ця переоцінка сталася після аварії на американській АЕС «Три Майл Айленд» і особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р, яка торкнулася 11 областей України, Білорусії і Росії з населенням 17 млн ​​чоловік і привела до підвищення рівня радіації в 20 країнах в радіусі 2000 км від Чорнобиля. На північному заході радіоактивні опади досягли північних районів Норвегії, на заході - р. Рейн, на півдні - Персидської затоки.

Ось чому в 1980-егг. склалася абсолютно нова ситуація, і розвиток атомної енергетики світу в цілому явно сповільнився. Правда, політика різних країн по відношенню до даної галузі виявилася аж ніяк не однаковою. З цих позицій їх можна, мабуть, поділити на три групи.

До першої групи належать, так би мовити, країни- «відмовники», які взагалі скасували свої атомні програми і прийняли рішення про негайне або поступове закриття своїх АЕС. Так, в Австрії була законсервована вже готова АЕС, побудована неподалік від Відня. В Італії після референдуму 1987 р три АЕС було закрито, а четверта - майже завершена - переобладнана в ТЕС. Польща припинила спорудження АЕС в Жарновіце. Практично були заморожені ядерні програми Швейцарії, Нідерландів, Іспанії. У Швеції відповідно до результатів референдуму уряд прийняв рішення закрити до 2010 року всі 12 діючих атомних реакторів. А адже в цій країні АЕС дають більше половини всієї вироблення електроенергії, та й по виробництву «атомної» електроенергії на душу населення вона посідає перше місце в світі.

До другої групи можна віднести країни, що вирішили не демонтовані свої АЕС, але і не будувати нові. У цю групу потрапляють США і більшість країн зарубіжної Європи, де в 1990-егг. фактично не було розпочато будівництво жодної нової атомної електростанції. У неї ж входять Росія і Україна, яка спочатку оголосила мораторій на спорудження АЕС, але потім скасувала його (незалежно від цього Чорнобильська АЕС в 2000 р завдяки спеціальним західним інвестиціям була нарешті закрита). Потрібно мати на увазі, що в деяких країнах другої групи, де нові АЕС справді не споруджують, добудову діючих АЕС з пуском нових енергоблоків все-таки продовжують.

Мал. 2. Розподіл потужностей АЕС по регіонах і країнах світу

У третю групу, не дуже численну, входять країни, які не дивлячись ні на що, як і раніше здійснюють свої широкомасштабні атомно-енергетичні програми (Франція, Японія, Республіка Корея) або приймають їх заново (Китай, Іран).

Склад цих трьох груп не залишається незмінним. Так, останнім часом під впливом тих чи інших причин дещо переглянули своє негативне ставлення до будівництва атомних електростанцій такі країни, як Італія, Іспанія, Швеція, а в 2002 р - США. Ввела в дію свою першу АЕС Румунія. А Канада, навпаки, стала застосовувати деякі обмеження. У ще більшою мірою це відноситься до Німеччини.

Після того як восени 1998 р до влади в цій країні прийшов коаліційний уряд соціал-демократів і «зелених», під тиском друге було прийнято рішення про закриття всіх 20 німецьких атомних енергоблоків, які дають 1/3 виробленої в країні електроенергії. У цього рішення є свої прихильники, але є і противники, які доводять, що воно може завдати країні великої шкоди. У пресі обговорюються три можливих «сценарію» розвитку подій: 1) припинення використання АЕС в міру вироблення їх виробничого ресурсу; 2) припинення їх роботи протягом п'яти років, що потребують, проте, дуже великих капіталовкладень; 3) припинення їх роботи протягом 20 років.

Сама "ядерна" країна сьогодні - Литва: 80% її енергетики забезпечується за рахунок розщеплення атома. Але якщо в колишній радянській республіці просто не знайшлося інших сильних виробництв, то справжній лідер індустрії - Франція. Французи виробляють на АЕС 78% своєї енергії і є найбільшими її експортерами.

Загальна світова ситуація в атомній енергетиці на початок XXI ст. може бути охарактеризована за допомогою таких засадничих показників. У 31 країні на 248 АЕС в експлуатації знаходиться 441 промисловий атомний енергоблок сумарною встановленою потужністю понад 354 млн кВт. Такі енергоблоки виробляють 18% усієї виробленої в світі електроенергії. У стадії будівництва знаходяться ще приблизно 40 енергоблоків потужністю 35 млн кВт.

Географічні аспекти світової атомної енергетики будуть найбільш наочними, якщо їх представити в графічній, картографічної та табличній формі. Малюнок 75 показує розподіл потужностей АЕС за великим регіонам і деяким країнам світу. Узагальнюючи, можна стверджувати, що світова атомна енергетика, образно кажучи, тримається на «трьох китах» - Європі (включаючи СНД), Північній Америці і Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Цей же висновок можна зробити на основі аналізу таблиці 97.

Аналіз таблиці 1 показує також, що понад 2/3 встановленої потужності всіх АЕС світу і така ж частка вироблення електроенергії припадають всього на п'ять провідних в цій галузі країн - США, Франції, Японії, Німеччини та Росії, а малюнок 76 демонструє конкретне розміщення АЕС світу . На ньому чітко видно ті ж три головних згустку концентрації АЕС - європейський, північноамериканський і східно. Поряд з цим багато великих регіони, субрегіону і навіть цілі континенти виглядають на цьому малюнку як «білі плями». Малюнок 76 дозволяє також виділити найбільші АЕС світу, потужністю 4 млн кВт і більше кожна. Виявляється, що їх всього 12 (в Канаді, у Франції, в Японії, Росії, на Україні). Найбільша з них - АЕС Касівадзакі в Японії (8,2 млн кВт).

Давно ведеться дискусія про долі та перспективи атомної енергетики світу розділила всіх її учасників на два великих табори - прихильників і противників розвитку цієї галузі. Перші доводять, що без АЕС людство не зможе забезпечити себе необхідною кількістю електроенергії. Другі роблять акцент на дуже високу капіталомісткість (вартість одного енергоблоку потужністю 1 млн кВт становить 2 млрд дол.) Атомної енергетики і в ще більшому ступені - на її недостатню екологічну та радіаційну безпеку; тому і наявні прогнози, сценарії розвитку АЕС на майбутнє розрізняються досить сильно.

Так, оптимісти вважають, що до 2015 р сумарна потужність АЕС світу може зрости до 500 млн кВт, а по максимальному варіанту навіть майже до 600 млн кВт. Песимісти ж вважають, що до цього часу частка АЕС в загальному виробленні електроенергії зменшиться до 12%. Вони враховують не тільки зниження замовлень на будівництво АЕС, але і той факт, що термін служби атомного енергоблоку становить приблизно 30-35 років, і навіть при його продовження ще на 5-7 років до 2010 р повинна бути виведена з експлуатації велика частина АЕС , побудованих в першій половині 1970-х рр. Але в будь-якому випадку географія світової атомної енергетики зміниться має велике значення - відбудеться збільшення частки в ній Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Таблиця 1. АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА СВІТУ НА ПОЧАТКУ XXI В.

* Без країн СНД.

За прогнозом Світової енергетичної конференції (МЕК) і Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), річне споживання електроенергії в АТР в 2020 р зросте до 2500 млрд квт ч. Для задоволення зростаючого попиту буде потрібно ввести в експлуатацію приблизно 500 млн кВт нових електрогенеруючих потужностей. Такий приріст буде досягнуто в першу чергу завдяки спорудженню ТЕС, що працюють на вугіллі, нафтопаливі і природному газі, але без будівництва нових АЕС також не можна буде обійтися.

В середині 1990-х рр.в країнах АТР будувалися 15 АЕС загальною потужністю 65 млн кВт, на що було асигновано майже 100 млрд дол. Особливо багато уваги розвитку атомної енергетики в АТР приділяють Японія, Китай, Республіка Корея, о. Тайвань.

Росія отримала в спадок від Радянського Союзу 9 АЕС (з 16 у всіх країнах СНД) з 29 енергоблоками. Їх загальна потужність складає 20 млн кВт, а частка в сумарній виробленні електроенергії - 14%. Будучи державною власністю і працюючи в базовій частині графіка навантаження енергосистем, ці АЕС вносять чималий внесок у забезпечення енергетичної безпеки країни. Однак з 29 діючих енергоблоків 15 мають проектний термін експлуатації до 2010 р Судячи з наявних публікацій, головні пропозиції Мінатоменерго зводяться до того, щоб розвивати вітчизняну атомну енергетику поетапно.

На першому етапі потрібно забезпечити безпеку існуючих АЕС, їх модернізацію з метою продовження експлуатації до повного вичерпання проектного ресурсу. На другому етапі (до 2010 року) слід передбачити зростання сумарної потужності АЕС на базі енергоблоків третього покоління (включаючи реактори на швидких нейтронах), подальше підвищення техніко-економічних показників діючих АЕС, розробку і будівництво головних енергоблоків четвертого покоління, а також планомірне висновок з експлуатації блоків, що виробили свій ресурс. На третьому етапі (після 2010 року) відкривається можливість для великомасштабного розвитку (6 нових енергобалов) атомної енергетики з доведенням в 2030 р частки «атомної» електроенергії до 30%.

Важливо відзначити, що прийнята в 2000 р Урядом Росії загальна стратегія розвитку атомної енергетики країни має виразний «атомнооріентірованний» характер. Як вважають, головна трудність в її здійсненні нині пов'язана вже не з моральною стороною справи, оскільки «чорнобильський синдром» значною мірою подолано, а з фінансово-інвестиційної.

Росія за рахунок реконструкції і будівництва нових реакторів планує збільшити до 2020 року свої потужності в два з половиною рази до 50 ГВт з нинішніх 21ГВт. Південна Корея і Китай збираються побудувати по вісім нових реакторів, Японія - 12. Чи замислюється про першому спільному підприємстві і В'єтнам.

Єгипет і Туреччина вже підібрали місця для будівництва АЕС, але потім Туреччина відклала цей проект на невизначений час.

За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), саме розвивається Азія дасть значний приріст атомній енергетиці, за 10 років збільшивши свою частку на цьому ринку з 5 до 8%.

література

1. Дані сайту http: //news.bbc.co.u к.

2. Географія. Підручник для вузів. / Под ред. Е.В. Баранчикова. - М .: Академия, 2006.

3. Гладкий Ю.Н., Ніколіна В.В. Географія. Сучасний світ. Підручник для 10-11 кл. - М .: Просвещение, 2008.

4. Гладкий Ю.Н., Сухоруков В.Д. Загальна економічна та соціальна географія зарубіжних країн. Підручник для вузів. - М .: Академия, 2006.