Дата конвертації31.07.2017
Розмір297.37 Kb.
Типлекція

Скачати 297.37 Kb.

Економічний аналіз і його роль в управлінні комерційною організацією

Лекція №1

Економічний аналіз і його роль в управлінні комерційною організацією

1. Зміст і завдання економічного аналізу, його зв'язок з іншими економічними науками

2. Економічний аналіз як база прийняття управлінських рішень

3. Предмет і об'єкти економічного аналізу

4. Види економічного аналізу та їх роль в управлінні комерційною організацією

5. Користувачі економічною інформацією комерційної організації і суб'єкти економічного аналізу

6. Взаємозв'язок виробничого і фінансового аналізу. Характеристика управлінського аналізу

7. Бухгалтерський облік і звітність як інформаційна база економічного аналізу

8. Розкриття аналітичної інформації в пояснювальній записці до річної бухгалтерської звітності

1. Зміст і завдання економічного аналізу, його зв'язок з іншими економічними науками

Економічний аналіз - спеціальна галузь економічних знань. Становлення економічного аналізу як науки обумовлено об'єктивними потребами:

по-перше, потребами практики господарювання;

по-друге, розвитком економічної науки в цілому і її окремих галузей.

Перша умова. Воно пов'язане з практичною потребою. На ранніх етапах господарювання на невеликих підприємствах досить було інтуїтивного аналізу ситуацій, зразкових прикидок і розрахунків. З розвитком галузей економіки, зростанням концентрації виробництва, ускладненням зв'язків між господарськими суб'єктами з'явилася потреба у виділенні спеціальної сфери управлінської діяльності - економічного аналізу.

В даний час діють комерційні організації, засновані на різних видах власності, а також мають різні організаційно-правові форми (господарські товариства, акціонерні товариства відкритого і закритого типу, виробничі кооперативи, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.). Така господарська ситуація вимагає подальшого розвитку теорії та практики економічного аналізу.

Економічний аналіз - це глибоке, науково обґрунтоване дослідження діяльності комерційної організації з метою підвищення ефективності її функціонування.

Друга умова. У міру розвитку науки відбувається розмежування окремих її напрямків. Економічний аналіз сформувався в результаті розмежування декількох економічних наук. Історично він входив до складу таких наук, як балансознавство, бухгалтерський облік, статистика. Діалектичний процес диференціації та інтеграції економічних наук сприяв виділенню спеціальних дисциплін, наприклад організація і планування виробництва, управління, економічний аналіз і економічна кібернетика.

Разом з тим слід зазначити, що не існує жорстких меж між економічними науками. Розмежовуючи зміст бухгалтерського обліку та економічного аналізу, будемо мати на увазі, що бухгалтерський облік є основним джерелом інформації для економічного аналізу. Фахівці підрахували, що приблизно 70% інформації, яка використовується при економічному аналізі, створюється в процесі бухгалтерського обліку, а інша частина - в процесі планування, управлінського і статистичного обліку. Цілком природно, що саме бухгалтери першими стали аналізувати господарську діяльність підприємств. Кожен бухгалтер, склавши баланс, неодмінно проявить інтерес до стану майна організації та джерел його формування, з'ясує позитивні і негативні моменти фінансового стану організації, причини її фінансової нестійкості, неплатоспроможності і т.д.

Менш певним є розмежування між статистикою і економічним аналізом. Основною відмінністю статистики є те, що вона вивчає масові явища, тобто національну економіку в цілому, її окремі галузі, групи підприємств, групи населення. За допомогою статистики здійснюються макроекономічні дослідження. Економічний аналіз більшою мірою спрямований на вивчення мікроекономіки конкретних об'єктів - окремих комерційних організацій.

Економічний аналіз тісно пов'язаний зі складанням бізнес-планів. Результати економічного аналізу за минулий час створюють базу для розробки бізнес-планів на майбутній період. Потім їх дані використовуються в якості джерел інформації для економічного аналізу.

Економічний аналіз як наука являє собою систему спеціальних знань, пов'язану:

з дослідженням економічних процесів, що складаються під впливом об'єктивних економічних законів і факторів суб'єктивного порядку;

науковим обгрунтуванням бізнес-планів і об'єктивною оцінкою їх виконання;

- виявленням позитивних і негативних факторів і кількісним вимірюванням їх впливу на результативний показник;

розкриттям тенденцій і пропорцій господарського розвитку і визначенням невикористаних внутрішньогосподарських резервів;

узагальненням досвіду галузевих лідерів і прийняттям оптимальних управлінських рішень.

Зміст економічного аналізу визначається тими завданнями, які він вирішує в системі інших прикладних економічних наук:

вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічного розвитку в умовах конкретної комерційної організації;

наукове обгрунтування поточних і перспективних бізнес-планів, забезпечення їх реальності та оптимальності. Без глибокого економічного аналізу результатів діяльності фірми за минулі роки (три - п'ять років) і обґрунтованих прогнозів на перспективу, а також виявлення мали місце недоліків і помилок не можна розробити науково обгрунтований бізнес-план, вибрати оптимальний варіант управлінського рішення;

контроль за виконанням бізнес-планів і управлінських рішень, економним використанням виробничих і фінансових ресурсів. Ряд економістів заперечують цю функцію економічного аналізу, приписуючи її виключно бухгалтерського обліку. Безумовно, бухгалтерський облік виконує контрольні функції в момент реєстрації, узагальнення і систематизації інформації про господарські операції і процеси. Однак це не виключає контролю й при здійсненні економічного аналізу, який проводиться не тільки з метою констатації фактів, а й з метою виявлення недоліків і помилок для оперативного впливу на керований об'єкт;

оцінка результатів діяльності комерційної організації з виконання бізнес-планів, досягнутому рівню розвитку, використання наявних можливостей. Об'єктивна оцінка сприяє зростанню виробництва і збуту, підвищенню їх ефективності;

пошук прихованих внутрішніх невикористаних резервів підвищення ефективності виробничої, господарської та фінансової діяльності на основі вивчення досвіду галузевих лідерів і досягнень науки і практики;

розробка заходів щодо використання внутрішніх резервів, усунення впливу негативних факторів.

2. Економічний аналіз як база прийняття управлінських рішень

Управління являє собою процес активного впливу керуючого органу на розвиток керованого об'єкта з метою забезпечення його ефективного функціонування.

Сутність управління розкривається в його функціях. Окремі функції управління виділилися в процесі поділу і спеціалізації управлінської праці. Основними з них є планування, облік, аналіз, регулювання.

Кожна з функцій може бути розділена на більш дрібні елементи, або подфункции. Наприклад, у функції планування можна виділити прогнозування, програмування, моделювання та ін.

Планування забезпечує розробку напрямків і параметрів розвитку керованого об'єкта для досягнення поставленої мети.

Облік забезпечує постійні створення, накопичення, класифікацію та узагальнення необхідної інформації. Ця інформація повинна достовірно і повно відображати фактичні процеси, що відбуваються в керованому об'єкті. Її створення, накопичення і узагальнення здійснюються за спеціально розробленою методологією.

Аналіз забезпечує кількісну і якісну оцінки змін, що відбуваються в керованому об'єкті. Він дозволяє вчасно побачити тенденції розвитку як небажаних, так і прогресивних явищ. На основі результатів аналізу розробляються варіанти рішень, які дозволяють загальмувати розвиток негативних тенденцій і створити сприятливі умови для розвитку прогресивних.

За допомогою аналізу виявляються невикористані внутрішні резерви комерційних організацій, а також резерви, які додатково можуть виникнути при прийнятті нових управлінських рішень. Реалізація внутрішніх резервів дозволяє або прискорити розвиток керованого об'єкта, або перевести його на більш ефективний режим функціонування.

Економічний аналіз є основою для вироблення оптимальних управлінських рішень, варіанти яких розробляються завдяки глибокому вивченню змін, що відбуваються в керованому об'єкті.

Регулювання забезпечує прийняття управлінських рішень, а також їх виконання на базі результатів аналізу.

Всі функції управління тісно взаємопов'язані і в сукупності становлять процес управління.

3. Предмет і об'єкти економічного аналізу

Під предметом економічного аналізу розуміються виробничі та господарські процеси, що відбуваються в комерційних організаціях, а також економічна ефективність і кінцеві фінансові результати діяльності комерційних організацій, які формуються під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів і знаходять відбиток у системі економічної інформації.

Об'єктами економічного аналізу є комерційні організації різних організаційно-правових форм, а також некомерційні організації, якщо вони ведуть підприємницьку діяльність.

Характеристика комерційних і некомерційних організацій міститься в Цивільному кодексі.

Комерційними організаціями є юридичні особи, котрі переслідують одержання прибутку як основну мету своєї діяльності. Вони можуть створюватися у формі господарських товариств і товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств.

Некомерційні організації не ставлять отримання прибутку в якості своєї мети. Вони можуть створюватися у формі споживчих кооперативів, громадських, релігійних організацій, благодійних та інших фондів.

Господарськими товариствами і суспільства зізнаються комерційні організації з розділеним на частки (вклади) засновників (учасників) статутним (складеному) капіталі.

Господарські товариства можуть створюватися у формі повного товариства і товариства на вірі (командитного товариства).Учасниками повних товариств і повними товаришами. У товариствах на вірі можуть бути індивідуальні підприємці і (або) комерційні організації.

Повним визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до укладеної між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність за його зобов'язаннями належним їм майном.

Товариством на вірі (командитним товариством) визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), є один або кілька учасників - вкладників (коммандітістов), які несуть ризик збитків , пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум внесених ними вкладів та не беруть участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.

Господарські суспільством можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю. Учасниками господарських товариств та вкладниками в товариствах на вірі можуть бути громадяни і юридичні особи.

Акціонерним товариством визнається товариство, статутний капітал якого розділений на певне число акцій; учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю, учасники якого можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів, визнається відкритим акціонерним товариством (ВАТ).

Акціонерне товариство, акції якого розподіляються тільки серед його засновників або іншого заздалегідь визначеного кола осіб, визнається закритим акціонерним товариством (ЗАТ).

Виробничим кооперативом (артіллю) визнається добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності ... заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі й об'єднанні його членами - учасниками майнових пайових внесків.

Унітарним підприємством є комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене за ним власником майно. У формі унітарних можуть створюватися тільки державні та муніципальні підприємства.

Класифікація об'єктів економічного аналізу (юридичних осіб) представлена ​​на рис. 1.

4. Види економічного аналізу та їх роль в управлінні комерційною організацією

Класифікація видів економічного аналізу здійснюється за різними ознаками, наприклад:

по суб'єктам економічного аналізу;

часу проведення;

напрямку дослідження;

змістом і рівнем організації.

У спеціальній літературі можна зустріти і іншу класифікацію видів економічного аналізу. Так, проф. А.Д. Шеремет виділяє як окремі види

Попередній і загальноекономічний аналіз. Попереднім він називає аналіз, попередній прийняттю конкретних рішень, на відміну від наступного (підсумкового), за допомогою якого здійснюється підведення підсумків виконання бізнес-планів. Загальноекономічний аналіз, на думку А.Д. Шеремета, проводиться з метою вивчення основних закономірностей розвитку економіки, знання яких необхідно для визначення провідних цілей і концепцій економічної політики.

1. За суб'єктам економічного аналізу розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз.

1.1. Внутрішній економічний аналіз здійснюється внутрішніми суб'єктами, тобто співробітниками, адміністрацією. Він проводиться для цілей управління комерційною організацією, для підвищення ефективності виробничої, господарської та фінансової діяльності. Такий аналіз передбачає дослідження всіх сторін діяльності комерційної організації.

1.2. Зовнішній економічний аналіз здійснюється зовнішніми суб'єктами з конкретними цілями, поставленими кожним з них.

2. За часом проведення економічний аналіз поділяється наступним чином.

Підсумковий, наступний, періодичний, ретроспективний аналіз - економічний аналіз, проведений після скоєння виробничих, господарських і фінансових операцій.

Попередній, перспективний, прогнозний, аналіз планів - економічний аналіз, проведений до скоєння виробничих, господарських і фінансових операцій. Прогнозна інформація - менш точна, але дозволяє приймати управлінські рішення своєчасно, визначати параметри перспективного розвитку комерційної організації.

2.3. Оперативний аналіз - економічний аналіз, проведений в
момент скоєння виробничих, господарських і фінансових операцій. При його здійсненні використовується інформація, що фіксується і обробляється щодня. Оперативний аналіз дозволяє приймати управлінські рішення «на ходу», відслідковувати назріваючі труднощі й запобігати їм. Як правило, оперативний аналіз не є комплексним, тобто не охоплює всі сторони діяльності комерційних організацій. Разом з тим організація оперативного аналізу, навіть по обмеженому колу питань, в значній мірі сприяє підвищенню ефективності управління, хоча і вимагає певних витрат праці. Широкому впровадженню оперативного аналізу в практику управління перешкоджає відсутність єдиної методики управлінського обліку. Система управлінського обліку (найважливіша інформаційна база для оперативного аналізу) в основному обумовлена ​​галузевою належністю комерційних організацій, особливостями технології виробництва і організації праці. Питання організації управлінського обліку (на відміну від бухгалтерського і статистичного) вирішуються на кожному підприємстві по-різному.

Періодичний, оперативний і перспективний види аналізу взаємопов'язані і доповнюють один одного. Найкращим чином цього можна досягти за допомогою застосування сучасних засобів автоматизації управління, коли одна і та ж інформація може бути використана спочатку для отримання оперативних даних (наприклад, в момент здійснення господарської операції), а потім (наприклад, після закінчення місяця) для отримання звітності - - найважливішого джерела інформації для періодичного аналізу.

3. За напрямками дослідження розрізняють виробничий і фінансовий, а також загальноекономічний і техніко-економічний аналіз. Характеристика виробничого та фінансового аналізу дана в 1.6.

Загальноекономічний аналіз базується переважно на укрупнених показниках, представлених в грошовому вираженні і характеризують діяльність комерційних організацій в цілому. Такими показниками, наприклад, є виручка від продажів, бухгалтерський прибуток, чистий прибуток, прибуток від продажів, витрати на виробництво і собівартість як всієї продукції, так і окремих її видів, фонд заробітної плати, показники рентабельності, ділової активності та ін.

Техніко-економічний аналіз є логічним продовженням загальноекономічного аналізу. В даному випадку дослідження проводяться на рівні цеху, групи устаткування, бригади. При техніко-економічному аналізі широко використовуються показники в натуральному і трудовому вимірах, наприклад трудомісткість виробництва окремих видів продукції, виробнича потужність обладнання і коефіцієнт його використання, витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції або відсоток виходу продукції із сировини і т.п.

На практиці межі між зазначеними напрямками аналізу умовні, лише їх тісний взаємозв'язок обумовлює ефективне використання результатів загальноекономічного і техніко-економічного аналізу.

4. За змістом і рівнем організації розрізняють комплексний і тематичний аналіз.

Комплексний аналіз охоплює всі сторони виробничої, господарської та фінансової діяльності комерційних організацій.

Тематичний аналіз застосовується при дослідженні приватних питань, наприклад аналіз калькуляцій собівартості конкретних виробів, аналіз якості продукції, аналіз продуктивності праці.

Розподіл економічного аналізу на види є в значній мірі умовним і в практичній діяльності не має серйозного значення. Всі види економічного аналізу взаємопов'язані, передбачають взаємне використання результатів, сприяють підвищенню ефективності управління - вироблення та прийняття правильних, обдуманих управлінських рішень.

5. Користувачі економічною інформацією комерційної організації і суб'єкти економічного аналізу

Суб'єктами аналізу є зовнішні і внутрішні користувачі інформацією.

До внутрішніх суб'єктам аналізу (користувачам інформацією) відносяться адміністрація комерційної організації, її персонал, власники (в тих випадках, коли вони працюють в організації).

Зовнішні суб'єкти аналізу - це власники, позикодавці (банки, юридичні особи, фізичні особи), постачальники, покупці, конкуренти, податкові органи, аудиторські фірми, консультанти, юристи, асоціації та ін.

Цілі суб'єктів аналізу можуть бути самими різними (табл. 1), але для них усіх головним є отримання економічної інформації, що дозволяє дати точну оцінку як поточного стану об'єкта, так і очікуваних перспектив його розвитку.

Кожен суб'єкт аналізу вивчає інформацію, виходячи зі своїх інтересів. Так, власникам необхідно визначати збільшення або зменшення частки власного капіталу і оцінювати ефективність використання ресурсів адміністрацією комерційної організації. Кредиторам треба знати доцільність продовження кредиту, зміна умов кредитування, гарантії повернення кредиту. Потенційним власникам, кредиторам і постачальникам слід прораховувати вигідність приміщення своїх капіталів в дане підприємство.

Тільки адміністрація і персонал організації можуть провести глибокий аналіз, який базується на внутрішній інформації, створюваної управлінським обліком.

Таблиця 1

Суб'єкти і основні напрямки аналізу

суб'єкти аналізу

Основні напрямки (теми) аналізу

власники

Адміністрація,

персонал

позикодавці

постачальники Покупці

конкуренти

Податкові органи

Фінансові результати, стійкість фінансового становища, розмір дивідендів за привілейованими і звичайними акціями, розподіл, тобто напрями використання прибутку.

Всі аспекти діяльності фірми, ефективність її господарської та фінансової діяльності.

Платоспроможність, кредитоспроможність, ліквідність фірми

Фінансовий стан, платоспроможність фірми.

Якість, ціни і собівартість продукції, товарів, умови їх виробництва, зберігання, постачання, фінансовий стан фірми.

Особливості технологічного процесу, трудомісткість, собівартість, якісні характеристики продукції, ринкова стійкість фірми.

Фінансові результати, об'єкти оподаткування, платоспроможність фірми

6. Взаємозв'язок виробничого і фінансового аналізу. Характеристика управлінського аналізу

Аналіз, як зазначалося вище, є функція управління, а економічний аналіз служить основою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Головна мета управлінського аналізу - сприяти підвищенню ефективності виробничої, господарської та фінансової діяльності комерційної організації та підтримці її конкурентоспроможності.

Управлінський аналіз включає в себе внутрішній виробничий і внутрішній фінансовий аналіз. З іншого боку, саме фінансовий аналіз може бути як внутрішнім, так і зовнішнім. Взаємозв'язок управлінського і фінансового аналізу показана на рис. 1.2.

7. Бухгалтерський облік і звітність як інформаційна база економічного аналізу

При проведенні економічного аналізу використовується різноманітна інформація, серед якої провідне місце займають дані бухгалтерської звітності та бухгалтерського обліку. У них містяться найбільш важливі і достовірні відомості про діяльність економічних суб'єктів. Ці відомості заносяться до звітних форм і облікові регістри на основі науково розроблених принципів угруповання інформації. Звітність є зведену інформацію про комерційну діяльність, оскільки в ній результати підсумовані і виражені в узагальнених показниках.

Бухгалтерська звітність - це система показників, що відображають майнове і фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Порядок подання, обсяг, і склад бухгалтерської звітності регламентуються документами такими як: законами, Положенням з бухгалтерського обліку затвердженим наказом Мінфіну України,

управлінський аналіз

Фінансовий аналіз 1

внутрішній

виробничий

аналіз

внутрішній

фінансовий

аналіз

зовнішній

фінансовий

аналіз

Аналіз при розробці та обгрунтуванні бізнес-плану

Аналіз в системі маркетингу

Аналіз техніко-організаційного рівня та інших умов виробництва

Аналіз системи матеріально-технічного забезпечення

Аналіз ефективності використання ресурсів: трудових, матеріальних, основних виробничих фондів

Аналіз номенклатури, асортименту, якості та конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг

Аналіз витрат на виробництво та собівартості продукції

Аналіз собівартості за даними калькуляцій

Аналіз інвестиційних проектів

10. Аналіз зовнішньо-
економічних зв'язків

Аналіз потреби в оборотному капіталі

Аналіз забезпеченості власним оборотним капіталом

Аналіз ефективності використання позикового капіталу

Аналіз «ціни» капіталу, ринкова оцінка бізнесу

Деталізований аналіз показників прибутку

Сегментарний аналіз прибутку від продажів

Аналіз прибутку від продажів в розрізі видів продукції, робіт, послуг

8. Аналіз рента-
бельности окремих
видів продукції, ра
бот, послуг

9. Аналіз взаємо
зв'язку показників
собівартості і при
були

10. Аналіз викорис
тання прибутку

Аналіз структури майна

Аналіз структури капіталу

Аналіз фінансової стійкості.

аналіз платоспроможності

Аналіз оборотності оборотних активів

6. Аналіз по
показників прибутку
за даними офици-
альної бухгалтер-
ської звітності

Аналіз рентабельності: продажів, активів, власного капіталу

Аналіз витрат за економічними елементами

9. Рейтингова
оцінка фінансового
стану клієнтів
банками, страхових внес
ми компаніями

Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік» і П (С) БО положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, бухгалтерська звітність складається з наступних документів:

форми № 1 «Бухгалтерський баланс»;

форми № 2 «Звіт про фінансові результати»;

форми № 3 «Звіт про зміни капіталу»;

форми № 4 «Звіт про рух грошових коштів»;

форми № 5 «Додаток до бухгалтерського балансу»;

пояснювальної записки;

аудиторського висновку, що підтверджує достовірність бухгалтерської звітності, якщо організація підлягає обов'язковому аудиту.

Якщо організація провела аудит бухгалтерської звітності за власною ініціативою, то аудиторський висновок також може бути включено до складу бухгалтерської звітності.

Суб'єкти малого підприємництва, не зобов'язані проводити аудиторську перевірку, можуть:

прийняти рішення про подання бухгалтерської звітності в обсязі показників за групами статей бухгалтерського балансу і статтями «Звіту про прибутки і збитки» без додаткових розшифровок у зазначених формах;

не подавати у складі бухгалтерської звітності форми № 3, № 4, № 5 і пояснювальну записку.

Суб'єкти малого підприємництва, зобов'язані проводити аудиторську перевірку, мають право не подавати у складі бухгалтерської звітності форми № 3, № 4, № 5 за відсутності відповідних даних.

Громадські організації, які не здійснюють підприємницьку діяльність і не мають оборотів з продажу товарів, робіт, послуг (крім вибулого майна), в складі бухгалтерської звітності не представляють форми № 3, № 4, № 5 і пояснювальну записку.

Некомерційні організації можуть не подавати у складі бухгалтерської звітності форми № 3, № 4, і № 5 за відсутності відповідних даних. Некомерційним організаціям рекомендується включати до складу бухгалтерської звітності форму № 6 «Звіт про цільове використання отриманих коштів».

Представлена ​​бухгалтерська звітність додається до супровідного листа організації, оформленим в установленому порядку із зазначенням складу міститься бухгалтерської звітності.

Організації самостійно розробляють форми бухгалтерської звітності на основі зразків форм, наведених у додатку до наказу Мінфіну України.

Загальними вимогами, що пред'являються до бухгалтерської звітності, є повнота, суттєвість, нейтральність, порівнянність, зіставність.

В ході економічного аналізу використовується широке коло інформації, зокрема:

дані управлінського обліку;

господарсько-правові документи: установчі документи (статут, протокол зборів засновників, свідоцтво про реєстрацію), контракти та інші господарські договори, листування з постачальниками і покупцями, претензії і рекламації, листування та договори з банками, акти аудиторських перевірок і перевірок податкової інспекції);

норми і нормативи:

державні нормативи, що є обов'язковими на всій території України. До них відносяться: ставки державних податків; норми амортизації по окремих групах основних засобів, тарифні ставки на державне соціальне і пенсійне страхування; мінімальний розмір місячної оплати праці; нормативи відрахувань від чистого прибутку в резервні фонди акціонерних товариств; мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерних товариств та ін .;

регіональні та місцеві нормативи, що діють в окремих суб'єктах України і затверджуються представницькими і виконавчими органами влади. Вони охоплюють, як правило, ставки регіональних податків і зборів;

галузеві нормативи, що застосовуються в рамках окремих галузей або по групах організаційно-правових форм підприємств, наприклад податкові нормативи для малих підприємств;

нормативи організації, що розробляються самими господарюючими суб'єктами і приємним для регулювання виробничого процесу, а також для контролю за ефективним використанням ресурсів. До цих нормативів належать нормативи планової потреби в оборотних активах, норми кредиторської заборгованості, постійно знаходиться в обороті організації, норми матеріальних і трудових витрат на калькуляційну одиницю продукції, норми запасів готової продукції на складах, заділів незавершеного виробництва, нормативи відрахувань з чистого прибутку в резервні фонди , норматив відрахувань в ремонтний фонд та ін .;

планові документи: перспективний план розвитку організації, бізнес-план і розрахунки до нього, план технічного розвитку організації, проектно-кошторисна документація на капітальні вкладення, ремонтні роботи;

технічна документація: розробки технологічних процесів, графіки виконання робіт, технологічні карти, технічні паспорти устаткування і ін.;

інша інформація: матеріали спеціальних спостережень і досліджень (наприклад, матеріали фотографій і самофотографій робочого дня), матеріали хронометражних спостережень, результати спеціальних аналізів якості продукції та сировини, результати співбесід з працівниками організації.

Бухгалтерська звітність і дані бухгалтерського обліку є основними джерелами інформації для економічного аналізу, оскільки:

в звітності та бухгалтерському обліку містяться найбільш важливі і достовірні відомості про організацію;

інформація в звітності та облікових регістрах певним чином систематизована і згрупована.

8. Розкриття аналітичної інформації в пояснювальній записці до річної

бухгалтерської звітності

Пояснювальна записка повинна включати інформацію про показники, вимога про розкриття яких визначено в П (С) БО положенні (стандарті) бухгалтерського обліку, а також в інших положеннях з бухгалтерського обліку, і не знайшли відображення в формах бухгалтерської звітності. У пояснювальній записці повинна міститися коротка характеристика видів діяльності організації, основні її показники та фактори, що вплинули на фінансові результати і фінансовий стан організації, а також рішення за підсумками розгляду річної бухгалтерської звітності і розподілу прибутку, що залишилася в розпорядженні організації.

У пояснювальній записці має бути розкрито зміст статей, за якими в Бухгалтерському балансі і Звіті про прибутки та збитки відображаються інші активи, інші дебітори і кредитори, інші зобов'язання, окремі види прибутків і збитків при їх суттєвості.

У складі основних показників, що характеризують діяльність організації, можуть бути наведені показники, що відображають структуру і стан основних засобів, нематеріальних активів, фінансових вкладень, науково-технічний рівень продукції.

Для оцінки фінансового стану організації на короткострокову перспективу можуть бути наведені показники, що відображають задовільному структури балансу (коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власними оборотними засобами, відновлення (втрати) платоспроможності), структуру джерел коштів, рівень фінансової незалежності. При характеристиці платоспроможності слід звернути увагу на такі показники, як наявність коштів на рахунках в банках і касі організації, збитки, прострочені дебіторська та кредиторська заборгованості, не погашені в строк кредити і позики, повнота перерахування податків до бюджету, сплачені (підлягають сплаті) штрафні санкції за невиконання зобов'язань перед бюджетом. Слід також охарактеризувати стан організації на ринку цінних паперів і вказати причини мали місце негативних явищ.

При оцінці фінансового стану організації на довгострокову перспективу необхідно охарактеризувати структуру джерел коштів, визначити ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів, відобразити динаміку інвестицій за попередні роки і на перспективу з оцінкою ефективності.

Крім того, може бути дана оцінка ділової активності організації, критеріями якої є широта ринків збуту продукції, включаючи наявність поставок на експорт; репутація організації, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів, що користуються послугами організації; ступінь виконання планових показників, забезпечення заданих темпів їхнього росту (зниження); рівень ефективності використання ресурсів організації. У пояснювальну записку доцільно включити дані про динаміку найважливіших економічних показників роботи організації за ряд років, опису майбутніх капіталовкладень, здійснюваних економічних і природоохоронних заходів, а також іншу інформацію, що представляє інтерес для можливих користувачів бухгалтерської звітністю.

Додаткова інформація за необхідності може бути представлена у вигляді аналітичних таблиць, графіків і діаграм. Крім того, може бути зазначений порядок розрахунку окремих аналітичних показників.

Лекція №2

СИСТЕМА І МЕТОДОЛОГІЯ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1. Система формування економічних показників як база комплексного аналізу

2. Зміст і етапи комплексного економічного аналізу

3. Системний підхід до аналізу господарської діяльності

4. Класифікація факторів і резервів підвищення ефективності господарської

діяльності комерційної організації

1. Система формування економічних показників як база комплексного аналізу

Виробничі та господарські процеси (постачання, виробництво, збут), які в сукупності складають виробничо господарську діяльність комерційної організації, повинні мати конкретне числове вираз. Кількісна і якісна характеристики цих процесів даються за допомогою системи аналітичних показників.

Аналітичні показники відображають обсяг, рівень і економічну ефективність виробничих, фінансових та господарських процесів діяльності організації, як в цілому, так і по окремих напрямках.

Аналітичні показники можуть бути отримані безпосередньо з планових, облікових, звітних джерел інформації, а також в результаті їх поєднання, перетворення і обробки.

Необхідно розрізняти зміст показників і їх числове значення.

У змісті показників виражається економічна сутність досліджуваних процесів, а в числовому значенні - їх конкретний вимір. Наприклад, змістом показника «виручка від продажу» є обсяг продукції, відвантаженої покупцям (або обсяг виконаних і зданих замовникам робіт, або обсяг наданих послуг), а числовими значеннями - сума цієї виручки, дані про її динаміці, відсотки виконання плану і т. д.

Аналітичні показники класифікуються наступним чином:

за змістом;

способом вираження;

широті використання;

характером застосування.

1. За змістом показники діляться на дві групи.

1.1. Кількісні показники. Вони характеризують розмір, величину господарських процесів і зміни, що відбуваються в них. До таких показників відносяться, наприклад, виручка від продажів, чисельність працівників, кількість машин, верстатів і т.д.

1.2. Якісні показники. Вони відображають істотні особливості господарських процесів, їх економічну ефективність і доцільність. До них відносяться, наприклад, собівартість продукції, продуктивність праці, рентабельність.

Якісні та кількісні показники не вивчаються окремо, так як вони взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, обсяг продукції (кількісний показник) може бути представлений як добуток середньооблікової чисельності робітників (кількісний показник) і середнього виробітку одного робітника (якісний показник). Можна навести й інший приклад: збільшення обсягу випуску продукції (кількісний показник) за інших рівних умов веде до зниження собівартості (якісний показник) за рахунок зменшення частки умовно-постійних витрат на одиницю продукції.

2. За способом вираження показники можна розділити на дві групи.

2.1. Абсолютні (об'ємні) показники. Вони відображають певну сукупність виробничих, фінансових та господарських процесів, що характеризує одночасно їх обсяг, структуру і якісні особливості.

Залежно від застосовуваних вимірників абсолютні показники можуть бути натуральними, трудовими, вартісними (грошовими). Так, обсяг випуску продукції може бути визначений в натуральних (тонни, кубометри, кілограми, метри, штуки), трудових (нормо-години), грошових одиницях.

Залежно від порядку обчислення абсолютні показники можуть бути інтервальними, моментними, среднехронологіческімі.

Інтервальні показники характеризують величину процесу або його результат за певний відрізок часу - день, місяць, квартал, рік, наприклад виручка від продажів за вересень звітного року.

Моментні показники відображають величину господарських ресурсів на певну дату, наприклад залишок по рахунку «Матеріали» на балансову дату.

Среднехронологіческіе показники відображають середній розмір ресурсів за певний період часу, наприклад середньооблікова чисельність персоналу за рік, середньорічна вартість основних фондів.

2.2. Відносні показники. Вони виходять як частка від ділення двох взаємопов'язаних абсолютних показників і призначені для характеристики структури досліджуваних явищ, їх ефективності і інтенсивності зміни в часі.

Залежно від характеру вводяться в розрахунок абсолютних показників відносні показники можуть бути коефіцієнтами, питомими і структурними показниками.

Коефіцієнти визначаються як частка від ділення двох абсолютних показників однакового виміру, наприклад:

коефіцієнт фондовіддачі

виручка (нетто) від продажу за період, тис. руб ._____

середня вартість основних виробничих фондів

за період, тис. руб.

=

коефіцієнт матеріаломісткості

(Матеріальні витрати в копійках на один рубль. Виручки від продажів),%

=

матеріальні витрати за період, тис. руб.

х 100

виручка (нетто) від продажу за період, тис. руб.

Питомі показники визначаються як частка від ділення двох абсолютних показників різного вимірювання, наприклад:

середній виробіток на одиницю середньооблікової чисельності персоналу

=

виручка (нетто) від продажу за період, тис.руб.

середньооблікова чисельність персоналу за період, людина

Структурні показники визначаються як частка від ділення структурного компонента на всю сукупність, наприклад:

питома вага оборотних активів у загальній вартості активів організації,%

=

вартість оборотних активів на балансову

дату (стор.290 Бухгалтерськогобалансу), тис. Грн.

х 100.

вартість всіх активів організації на балансову дату (стор. 300 Бухгалтерськогобалансу), тис. грн.

3. За широтою використання показники поділяються наступним чином.

Показники, які застосовуються при аналізі діяльності організацій всіх галузей національної економіки. До них відносяться виручка від продажів, середній виробіток на одиницю персоналу, фонд заробітної плати, бухгалтерська і чистий прибуток, рентабельність власного капіталу та ін.

Показники, які є специфічними для окремих галузей промисловості, сільського господарства, торгівлі тощо. Так, сортність, надійність продукції характерні для промисловості, вологість зерна, жирність молока - для сільського господарства і т.д.

4. За характером використання показники поділяються наступним чином.

Показники - характеристики господарських процесів. Вони відповідають на наступні питання: яка структура господарських процесів, в якій мірі виконані показники бізнес-плану, яка динаміка процесів, які досягнуті за ним результати?

Показники-фактори, які вплинули на досягнуті результати. В даному випадку аналітичні показники відображають умови і причини, в результаті яких відбувалися ті чи інші зміни в виробничих, фінансових та господарських процесах.

Так, індекс динаміки виручки від продажів (I v) - характеристика господарського процесу, а індекс динаміки обсягу продажів (I q) і індекс цін реалізованої продукції (I p) - фактори:

I v = I q x I p

або

? q 1 p 1

=

? q 1 p 0

=

? q 1 p 1

? q 0 p 0

? q 0 p 0

? q 1 p 0

Всі аналітичні показники взаємопов'язані і взаємозумовлені, тільки використовуючи їх систему, можна досягти при проведенні економічного аналізу поставленої мети.

В економічній літературі зустрічаються численні класифікації економічних показників і різні схеми їх формування та взаємозв'язку. На наш погляд, найбільш вдалою є схема формування економічних показників, які використовуються в якості бази для проведення комплексного аналізу (рис. 1), яка представлена ​​в роботах А.Д. Шеремета, Р.С. Сайфуліна, Е.В. Негашева.

Система економічних показників містить 11 груп показників. Її основу складають показники техніко-організаційного рівня виробництва (група 1), які характеризують рівень техніки і технології, прогресивність технологічних процесів, технічну і енергетичну озброєність праці, рівень концентрації, спеціалізації і кооперування виробництва, тривалість виробничого циклу, рівень організації виробництва.

Технічні, організаційні та соціальні умови впливають на ефективність використання виробничих ресурсів: засобів праці (група 2), предметів праці (група 3), трудових ресурсів (група 4).

Від ефективності використання виробничих ресурсів залежать обсяг випущеної і реалізованої продукції (група 5), сума витрат на виробництво і собівартість продукції (група 6), величина капіталу, спрямованого на формування необоротних і оборотних активів (група 7).

На підставі співвідношення показників обсягу випуску продукції і її собівартості визначається величина прибутку і рівень рентабельності продукції (група 8). Зіставивши показники обсягу випуску продукції і величину капіталу, спрямованого на формування необоротних і оборотних активів, можна визначити ефективність використання капіталу (віддачу необоротних і оборотність оборотних активів, група 9). Показники названих вище дев'яти груп впливають на величину фінансових результатів, на основі яких розраховуються показники рентабельності капіталу (група 10). Фінансовий стан комерційної організації визначається на основі співвідношення активів і джерел їх формування (група 11).

2. Зміст і етапи комплексного економічного аналізу

Успішне проведення аналітичної роботи залежить від рівня її організації. Внутрішня аналітична робота в фірмі повинна бути організована як цілісна і продумана система. Вона повинна включати виробничий і фінансовий, ретроспективний, оперативний і перспективний, комплексний і тематичний аналіз, а також використання результатів зовнішнього аналізу діяльності інших комерційних організацій-конкурентів, постачальників, покупців, позичальників. Економічний аналіз може бути організований по-різному:

в великих фірмах - спеціалізовані підрозділи - групи при фінансовому директорові (відділи або лабораторії);

в середніх фірмах - група або хоча б один фахівець з фінансових питань (фінансовий менеджер або заступник директора з фінансових питань);

в малих фірмах - головний бухгалтер.

Аналітичне дослідження, його результати та їх використання в управлінні виробництвом повинні відповідати певним принципам. Ці принципи накладають свій відбиток на саме аналітичне дослідження і повинні обов'язково виконуватися при організації, проведенні та практичному використанні результатів аналізу.

Розглянемо найважливіші принципи економічного аналізу.

I. Аналіз повинен носити науковий характер, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, грунтуватися на передових досягненнях науки і техніки, новітні методи економічних досліджень.

Аналіз повинен бути комплексним. Комплексність дослідження вимагає охоплення всіх структурних підрозділів і всіх сторін діяльності організації, а також вивчення причинно-наслідкових взаємозалежностей.

Аналіз повинен проводиться на основі системного підходу, коли кожний досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, що складається з ряду елементів, певним способом пов'язаних між собою і з зовнішнім середовищем. Вивчення кожного об'єкта має здійснюватися з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і взаимоподчиненности його окремих елементів.

Аналіз повинен бути об'єктивним, конкретним, точним. Він повинен базуватися на достовірній, перевіреній інформації, а висновки його повинні обгрунтовувати точними аналітичними розрахунками.

Аналіз повинен бути дієвим, активно впливати на процеси виробництва та продажів, а також їх результати, тобто своєчасно виявляти недоліки, прорахунки, упущення в роботі, що дасть можливість керівництву організації своєчасно вжити необхідних заходів щодо їх усунення.

Аналіз повинен проводитися систематично, а не від випадку до випадку.

Аналіз повинен бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко проводити аналіз і на його основі приймати управлінські рішення.

Аналіз повинен бути ефективним, тобто витрати на його проведення повинні давати багаторазовий ефект.

Аналітична робота складається з декількох етапів, які здійснюються в наведеній послідовності:

визначення цільової установки і об'єкта аналізу;

загальне ознайомлення з об'єктом і розробка попереднього плану аналізу: визначення джерел інформації, вибір методики аналізу;

підбір інформації, попередня перевірка її достовірності та якості;

вивчення інформації, застосування конкретної методики аналізу, виконання розрахунків;

підведення підсумків: узагальнення результатів і їх економічна інтерпретація, тобто складання висновку;

формування управлінських рішень (економічних, технічних, організаційних), спрямованих на мобілізацію внутрішніх резервів, ліквідацію виявлених недоліків і запобігання їм у подальшому.

3. Системний підхід до аналізу господарської діяльності

Термін «системний підхід» з'явився значно пізніше, ніж він був реалізований в практиці економічного аналізу. Спочатку його застосовували в природничих науках і техніці, потім стали використовувати в деяких суспільних науках і економіці. Теоретичною основою методу системного аналізу є діалектика, найважливіші риси якої полягають в розгляді явищ у взаємозв'язку і розвитку, діалектичній єдності частини і цілого.

Необхідність системного підходу до вивчення економічних явищ, тобто комплексного вивчення економіки кожного господарюючого суб'єкта як єдиного цілого, диктується швидким і безперервним розвитком організацій, збільшенням масштабів їхньої виробничої, фінансової і господарської діяльності, ускладненням економічних зв'язків, все більш широким застосуванням математичних методів, сучасної комп'ютерної техніки, реалізацією принципів оптимальності в практиці управління.

Системний підхід до економічного аналізу проявляється в двох аспектах:

по-перше, кожен об'єкт економічного аналізу, тобто кожна комерційна організація, розглядається як система;

по-друге, оцінка ефективності діяльності комерційних організацій здійснюється за допомогою численних систем показанням, наприклад система показників собівартості, система показників прибутку, система показників рентабельності, система показників ділової активності, система показників фінансового стану комерційної організації та ін.

З наукових позицій виробничо-господарська діяльність організацій може бути представлена ​​як система «витрати - продукція».

Система «витрати - продукція» складається з трьох взаємопов'язаних підсистем:

ресурсів;

виробничого процесу;

готової продукції.

Входом системи «витрати - продукція» є матеріально-речові потоки наступних ресурсів: основних фондів, оборотних коштів, трудових ресурсів. Виходом системи служать матеріально-речові потоки готової продукції.

Виробничий процес переводить вхід системи в її вихід, тобто в результаті виробничого процесу ресурси стають готовою продукцією.

В умовах товарно-грошових відносин рух матеріально-речових потоків має вартісну оцінку, тобто поряд з рухом виробничих ресурсів виникає оборот фінансових ресурсів. Наприклад, організація купує сировину і матеріали, виробляє продукцію, а потім продає її, як правило, в кредит, в результаті чого утворюється дебіторська заборгованість, яка через деякий час перетворюється в грошові кошти, або, іншими словами, відбувається кругообіг оборотних активів (рис. 2) .Сістемний підхід до вивчення виробничої, господарської та фінансової діяльності комерційних організацій полягає в дослідженні способів формування інформації про окремі елементи виробництва в єдине ціле і воздействи я процесів функціонування системи в цілому на окремі її елементи.

Аналіз діяльності організації набуває системного характеру, якщо при цьому охоплені всі її боку і елементи у взаємодії, якщо дана діяльність розглядається як цілеспрямоване єдине ціле, тобто як система. Наприклад, не можна проводити аналіз продажів у відриві від аналізу умов виробництва; не можна досліджувати ефективність виробництва в цілому, але не розглядати при цьому фінансове становище комерційної організації.

4. Класифікація факторів і резервів підвищення ефективності господарської

діяльності комерційної організації

Одна з найважливіших завдань економічного аналізу, як уже зазначалося раніше, полягає у виявленні факторів, що обумовлюють величину результативних показників, а також у визначенні напрямку і розміру їх впливу.

Факторами називаються змінні величини, що характеризують умови, в яких відбуваються виробничі, фінансові та господарські процеси, а також причини, під впливом яких змінюються самі господарські процеси і їхні результати.

Факторів, що впливають на діяльність організації і її результати, існує незліченна безліч. Врахувати їх все, природно, неможливо, та в цьому й немає необхідності. Для того щоб розібратися у всьому різноманітті факторів, застосовується їх класифікація.

В даний час відсутня єдина точка зору, як щодо кількості врахованих чинників, так і по відношенню до їх класифікації.

Щоб оцінити різні класифікації і обгрунтувати обрану, потрібно виходити з вимог, яким повинна відповідати науково обгрунтована класифікація чинників. Ці вимоги такі:

перелік факторів повинен бути теоретично обгрунтований і практично доцільний, тобто включати найбільш важливі фактори, що зумовлюють значну частину приросту (зниження) аналізованого показника;

кордони між окремими факторами повинні бути проведені так, щоб можливість повторного рахунку окремих факторів була зведена до мінімуму;

3) фактори, що включаються в класифікацію, необхідно систематизувати таким чином, щоб охопити і врахувати всі найбільш істотні зміни результативного показника і в той же час забезпечити можливість кількісної сумірності факторів.

В економічній літературі зустрічаються класифікації факторів за різними ознаками, наприклад:

позитивні і негативні фактори;

чинники, які залежать (внутрішні) і не залежать (зовнішні) від роботи організації;

екстенсивні і інтенсивні фактори розвитку виробництва;

фактори сфери виробництва і сфери обігу.

З точки зору використовуваних ресурсів прийнято виділяти:

трудові фактори;

фактори, пов'язані зі знаряддями праці і ефективністю їх застосування;

фактори, пов'язані з предметами праці і раціональним їх використанням.

Можуть бути названі і інші ознаки класифікації. Єдиної класифікації факторів, що визначають результативні показники діяльності комерційних організацій (виручка-нетто і прибуток від продажів, прибуток до оподаткування, чистий прибуток, рентабельність активів і ін.), Поки не вироблено. Відсутня така класифікація і щодо факторів, що обумовлюють рівень і динаміку окремих показників ефективності: середнього виробітку, фондовіддачі, оборотності оборотних активів та ін.

Разом з тим необхідно пам'ятати, що всі фактори органічно пов'язані між собою, а тому їх розподіл на групи і роздільне вивчення є в значній мірі умовним, але необхідним прийомом економічного аналізу. Приклад класифікації факторів, що впливають на прибуток до оподаткування, наведено на рис. 3.

Слово «резерв» відбувається або від французького слова «reserve», що в перекладі на російську мову означає запас, або від латинського слова «reservere» - зберігати, зберігати. У зв'язку з цим спеціальній літературі і практиці економічного аналізу термін «резерви» вживається в двоякому значенні.

По-перше, резервами вважаються запаси ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, палива і т.д.), які необхідні для безперебійної роботи організації. Вони створюються на випадок додаткової потреби в них.

По-друге, в теорії економічного аналізу під резервами розуміються можливості підвищення ефективності виробництва щодо досягнутого рівня. Звідси випливає, що резерви як запаси і як можливості підвищення ефективності виробництва - це різні поняття, і відсутність чіткого розмежування між ними веде до термінологічної плутанини.

Економічна сутність резервів і їх об'єктивний характер можуть бути правильно розкриті на основі загального закону економії часу. Економія часу з суспільної точки зору виражається в скороченні витрат живої і матеріалізованої праці, тобто в більш раціональному використанні матеріальних і трудових ресурсів.

Таким чином, економічна сутність резервів підвищення ефективності виробництва полягає в повному і раціональному використанні виробничого потенціалу з метою отримання максимальної кількості високоякісної продукції (робіт, послуг) при найменших затратах живої і матеріалізованої праці на одиницю продукції (робіт, послуг). Резерви класифікуються за різними ознаками: просторовому, тимчасовому й ін.

За просторовій ознаці виділяють внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні та загальнодержавні резерви.

До внутрішньогосподарських резервів належать ті, які виявляються і можуть бути використані тільки на досліджуваному підприємстві. Вони пов'язані в першу чергу з ліквідацією втрат і непродуктивних витрат ресурсів. До них відносяться втрати робочого часу і матеріальних ресурсів через низького рівня організації і технології виробництва, безгосподарності і т.д.

Галузеві резерви - це ті резерви, які можуть бути виявлені на рівні галузі, наприклад розробка нових систем машин, нових технологій, поліпшення конструкції виробів, виведення нових сортів культур, порід тварин і т.д. Пошук цих резервів, як правило, є компетенцією галузевих міністерств, асоціацій.

Регіональні резерви можуть бути виявлені і використані в межах географічного

району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їх відомчого підпорядкування і т.д.).

До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміна форм власності, системи управління національною економікою і т.д. Використання таких резервів можливо шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні управління.

За часовою ознакою резерви діляться на невикористані, поточні та перспективні.

Невикористані резерви - це упущені за минулий час можливості підвищення ефективності діяльності організації щодо бізнес-плану або досягнень науки і галузевих лідерів.

Під поточними резервами розуміють можливості поліпшення результатів господарської діяльності, які можуть бути реалізовані найближчим часом до кінця звітного періоду (місяця, кварталу, року).

Перспективні резерви розраховуються на тривалий час. Їх використання пов'язане зі значними інвестиціями, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, перебудовою виробництва, зміною технології, спеціалізацією і т.д.

Лекція №2

СИСТЕМА І МЕТОДОЛОГІЯ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1. Система формування економічних показників як база комплексного аналізу

2. Зміст і етапи комплексного економічного аналізу

3. Системний підхід до аналізу господарської діяльності

4. Класифікація факторів і резервів підвищення ефективності господарської

діяльності комерційної організації

1. Система формування економічних показників як база комплексного аналізу

Виробничі та господарські процеси (постачання, виробництво, збут), які в сукупності складають виробничо господарську діяльність комерційної організації, повинні мати конкретне числове вираз. Кількісна і якісна характеристики цих процесів даються за допомогою системи аналітичних показників.

Аналітичні показники відображають обсяг, рівень і економічну ефективність виробничих, фінансових та господарських процесів діяльності організації, як в цілому, так і по окремих напрямках.

Аналітичні показники можуть бути отримані безпосередньо з планових, облікових, звітних джерел інформації, а також в результаті їх поєднання, перетворення і обробки.

Необхідно розрізняти зміст показників і їх числове значення.

У змісті показників виражається економічна сутність досліджуваних процесів, а в числовому значенні - їх конкретний вимір. Наприклад, змістом показника «виручка від продажу» є обсяг продукції, відвантаженої покупцям (або обсяг виконаних і зданих замовникам робіт, або обсяг наданих послуг), а числовими значеннями - сума цієї виручки, дані про її динаміці, відсотки виконання плану і т. д.

Аналітичні показники класифікуються наступним чином:

за змістом;

способом вираження;

широті використання;

характером застосування.

1. За змістом показники діляться на дві групи.

1.1. Кількісні показники. Вони характеризують розмір, величину господарських процесів і зміни, що відбуваються в них. До таких показників відносяться, наприклад, виручка від продажів, чисельність працівників, кількість машин, верстатів і т.д.

1.2. Якісні показники. Вони відображають істотні особливості господарських процесів, їх економічну ефективність і доцільність. До них відносяться, наприклад, собівартість продукції, продуктивність праці, рентабельність.

Якісні та кількісні показники не вивчаються окремо, так як вони взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, обсяг продукції (кількісний показник) може бути представлений як добуток середньооблікової чисельності робітників (кількісний показник) і середнього виробітку одного робітника (якісний показник). Можна навести й інший приклад: збільшення обсягу випуску продукції (кількісний показник) за інших рівних умов веде до зниження собівартості (якісний показник) за рахунок зменшення частки умовно-постійних витрат на одиницю продукції.

2. За способом вираження показники можна розділити на дві групи.

2.1. Абсолютні (об'ємні) показники. Вони відображають певну сукупність виробничих, фінансових та господарських процесів, що характеризує одночасно їх обсяг, структуру і якісні особливості.

Залежно від застосовуваних вимірників абсолютні показники можуть бути натуральними, трудовими, вартісними (грошовими). Так, обсяг випуску продукції може бути визначений в натуральних (тонни, кубометри, кілограми, метри, штуки), трудових (нормо-години), грошових одиницях.

Залежно від порядку обчислення абсолютні показники можуть бути інтервальними, моментними, среднехронологіческімі.

Інтервальні показники характеризують величину процесу або його результат за певний відрізок часу - день, місяць, квартал, рік, наприклад виручка від продажів за вересень звітного року.

Моментні показники відображають величину господарських ресурсів на певну дату, наприклад залишок по рахунку «Матеріали» на балансову дату.

Среднехронологіческіе показники відображають середній розмір ресурсів за певний період часу, наприклад середньооблікова чисельність персоналу за рік, середньорічна вартість основних фондів.

2.2. Відносні показники. Вони виходять як частка від ділення двох взаємопов'язаних абсолютних показників і призначені для характеристики структури досліджуваних явищ, їх ефективності і інтенсивності зміни в часі.

Залежно від характеру вводяться в розрахунок абсолютних показників відносні показники можуть бути коефіцієнтами, питомими і структурними показниками.

Коефіцієнти визначаються як частка від ділення двох абсолютних показників однакового виміру, наприклад:

коефіцієнт фондовіддачі

виручка (нетто) від продажу за період, тис. руб ._____

середня вартість основних виробничих фондів

за період, тис. руб.

=

Питомі показники визначаються як частка від ділення двох абсолютних показників різного вимірювання, наприклад:

середній виробіток на одиницю середньооблікової чисельності персоналу

=

виручка (нетто) від продажу за період, тис.руб.

середньооблікова чисельність персоналу за період, людина

Структурні показники визначаються як частка від ділення структурного компонента на всю сукупність, наприклад:

питома вага оборотних активів у загальній вартості активів організації,%

=

вартість оборотних активів на балансову

дату (стор. 290 Бухгалтерськогобалансу), тис. грн.

х 100.

вартість всіх активів організації на балансову дату (стор. 300 Бухгалтерськогобалансу), тис. грн.

3. За широтою використання показники поділяються наступним чином.

Показники, які застосовуються при аналізі діяльності організацій всіх галузей національної економіки. До них відносяться виручка від продажів, середній виробіток на одиницю персоналу, фонд заробітної плати, бухгалтерська і чистий прибуток, рентабельність власного капіталу та ін.

Показники, які є специфічними для окремих галузей промисловості, сільського господарства, торгівлі тощо. Так, сортність, надійність продукції характерні для промисловості, вологість зерна, жирність молока - для сільського господарства і т.д.

4. За характером використання показники поділяються наступним чином.

Показники - характеристики господарських процесів. Вони відповідають на наступні питання: яка структура господарських процесів, в якій мірі виконані показники бізнес-плану, яка динаміка процесів, які досягнуті за ним результати?

Показники-фактори, які вплинули на досягнуті результати. В даному випадку аналітичні показники відображають умови і причини, в результаті яких відбувалися ті чи інші зміни в виробничих, фінансових та господарських процесах.

Так, індекс динаміки виручки від продажів (I v) - характеристика господарського процесу, а індекс динаміки обсягу продажів (I q) і індекс цін реалізованої продукції (I p) - фактори:

I v = I q x I p

або

? q 1 p 1

=

? q 1 p 0

=

? q 1 p 1

? q 0 p 0

? q 0 p 0

? q 1 p 0

Всі аналітичні показники взаємопов'язані і взаємозумовлені, тільки використовуючи їх систему, можна досягти при проведенні економічного аналізу поставленої мети.

В економічній літературі зустрічаються численні класифікації економічних показників і різні схеми їх формування та взаємозв'язку. На наш погляд, найбільш вдалою є схема формування економічних показників, які використовуються в якості бази для проведення комплексного аналізу (рис. 1), яка представлена ​​в роботах А.Д. Шеремета, Р.С. Сайфуліна, Е.В. Негашева.

Система економічних показників містить 11 груп показників. Її основу складають показники техніко-організаційного рівня виробництва (група 1), які характеризують рівень техніки і технології, прогресивність технологічних процесів, технічну і енергетичну озброєність праці, рівень концентрації, спеціалізації і кооперування виробництва, тривалість виробничого циклу, рівень організації виробництва.

Технічні, організаційні та соціальні умови впливають на ефективність використання виробничих ресурсів: засобів праці (група 2), предметів праці (група 3), трудових ресурсів (група 4).

Від ефективності використання виробничих ресурсів залежать обсяг випущеної і реалізованої продукції (група 5), сума витрат на виробництво і собівартість продукції (група 6), величина капіталу, спрямованого на формування необоротних і оборотних активів (група 7).

На підставі співвідношення показників обсягу випуску продукції і її собівартості визначається величина прибутку і рівень рентабельності продукції (група 8). Зіставивши показники обсягу випуску продукції і величину капіталу, спрямованого на формування необоротних і оборотних активів, можна визначити ефективність використання капіталу (віддачу необоротних і оборотність оборотних активів, група 9). Показники названих вище дев'яти груп впливають на величину фінансових результатів, на основі яких розраховуються показники рентабельності капіталу (група 10). Фінансовий стан комерційної організації визначається на основі співвідношення активів і джерел їх формування (група 11).

2. Зміст і етапи комплексного економічного аналізу

Успішне проведення аналітичної роботи залежить від рівня її організації. Внутрішня аналітична робота в фірмі повинна бути організована як цілісна і продумана система. Вона повинна включати виробничий і фінансовий, ретроспективний, оперативний і перспективний, комплексний і тематичний аналіз, а також використання результатів зовнішнього аналізу діяльності інших комерційних організацій-конкурентів, постачальників, покупців, позичальників. Економічний аналіз може бути організований по-різному:

в великих фірмах - спеціалізовані підрозділи - групи при фінансовому директорові (відділи або лабораторії);

в середніх фірмах - група або хоча б один фахівець з фінансових питань (фінансовий менеджер або заступник директора з фінансових питань);

в малих фірмах - головний бухгалтер.

Аналітичне дослідження, його результати та їх використання в управлінні виробництвом повинні відповідати певним принципам. Ці принципи накладають свій відбиток на саме аналітичне дослідження і повинні обов'язково виконуватися при організації, проведенні та практичному використанні результатів аналізу.

Розглянемо найважливіші принципи економічного аналізу.

I. Аналіз повинен носити науковий характер, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, грунтуватися на передових досягненнях науки і техніки, новітні методи економічних досліджень.

Аналіз повинен бути комплексним. Комплексність дослідження вимагає охоплення всіх структурних підрозділів і всіх сторін діяльності організації, а також вивчення причинно-наслідкових взаємозалежностей.

Аналіз повинен проводиться на основі системного підходу, коли кожний досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, що складається з ряду елементів, певним способом пов'язаних між собою і з зовнішнім середовищем. Вивчення кожного об'єкта має здійснюватися з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і взаимоподчиненности його окремих елементів.

Аналіз повинен бути об'єктивним, конкретним, точним. Він повинен базуватися на достовірній, перевіреній інформації, а висновки його повинні обгрунтовувати точними аналітичними розрахунками.

Аналіз повинен бути дієвим, активно впливати на процеси виробництва та продажів, а також їх результати, тобто своєчасно виявляти недоліки, прорахунки, упущення в роботі, що дасть можливість керівництву організації своєчасно вжити необхідних заходів щодо їх усунення.

Аналіз повинен проводитися систематично, а не від випадку до випадку.

Аналіз повинен бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко і чітко проводити аналіз і на його основі приймати управлінські рішення.

Аналіз повинен бути ефективним, тобто витрати на його проведення повинні давати багаторазовий ефект.

Аналітична робота складається з декількох етапів, які здійснюються в наведеній послідовності:

визначення цільової установки і об'єкта аналізу;

загальне ознайомлення з об'єктом і розробка попереднього плану аналізу: визначення джерел інформації, вибір методики аналізу;

підбір інформації, попередня перевірка її достовірності та якості;

вивчення інформації, застосування конкретної методики аналізу, виконання розрахунків;

підведення підсумків: узагальнення результатів і їх економічна інтерпретація, тобто складання висновку;

формування управлінських рішень (економічних, технічних, організаційних), спрямованих на мобілізацію внутрішніх резервів, ліквідацію виявлених недоліків і запобігання їм у подальшому.

3. Системний підхід до аналізу господарської діяльності

Термін «системний підхід» з'явився значно пізніше, ніж він був реалізований в практиці економічного аналізу. Спочатку його застосовували в природничих науках і техніці, потім стали використовувати в деяких суспільних науках і економіці. Теоретичною основою методу системного аналізу є діалектика, найважливіші риси якої полягають в розгляді явищ у взаємозв'язку і розвитку, діалектичній єдності частини і цілого.

Необхідність системного підходу до вивчення економічних явищ, тобто комплексного вивчення економіки кожного господарюючого суб'єкта як єдиного цілого, диктується швидким і безперервним розвитком організацій, збільшенням масштабів їхньої виробничої, фінансової і господарської діяльності, ускладненням економічних зв'язків, все більш широким застосуванням математичних методів, сучасної комп'ютерної техніки, реалізацією принципів оптимальності в практиці управління.

Системний підхід до економічного аналізу проявляється в двох аспектах:

по-перше, кожен об'єкт економічного аналізу, тобто кожна комерційна організація, розглядається як система;

по-друге, оцінка ефективності діяльності комерційних організацій здійснюється за допомогою численних систем показанням, наприклад система показників собівартості, система показників прибутку, система показників рентабельності, система показників ділової активності, система показників фінансового стану комерційної організації та ін.

З наукових позицій виробничо-господарська діяльність організацій може бути представлена ​​як система «витрати - продукція».

Система «витрати - продукція» складається з трьох взаємопов'язаних підсистем:

ресурсів;

виробничого процесу;

готової продукції.

Входом системи «витрати - продукція» є матеріально-речові потоки наступних ресурсів: основних фондів, оборотних коштів, трудових ресурсів. Виходом системи служать матеріально-речові потоки готової продукції.

Виробничий процес переводить вхід системи в її вихід, тобто в результаті виробничого процесу ресурси стають готовою продукцією.

В умовах товарно-грошових відносин рух матеріально-речових потоків має вартісну оцінку, тобто поряд з рухом виробничих ресурсів виникає оборот фінансових ресурсів. Наприклад, організація купує сировину і матеріали, виробляє продукцію, а потім продає її, як правило, в кредит, в результаті чого утворюється дебіторська заборгованість, яка через деякий час перетворюється в грошові кошти, або, іншими словами, відбувається кругообіг оборотних активів (рис. 2).

Системний підхід до вивчення виробничої, господарської та фінансової діяльності комерційних організацій полягає в дослідженні способів формування інформації про окремі елементи виробництва в єдине ціле і впливу процесів функціонування системи в цілому на окремі її елементи.

Аналіз діяльності організації набуває системного характеру, якщо при цьому охоплені всі її боку і елементи у взаємодії, якщо дана діяльність розглядається як цілеспрямоване єдине ціле, тобто як система. Наприклад, не можна проводити аналіз продажів у відриві від аналізу умов виробництва; не можна досліджувати ефективність виробництва в цілому, але не розглядати при цьому фінансове становище комерційної організації.

4. Класифікація факторів і резервів підвищення ефективності господарської

діяльності комерційної організації

Одна з найважливіших завдань економічного аналізу, як уже зазначалося раніше, полягає у виявленні факторів, що обумовлюють величину результативних показників, а також у визначенні напрямку і розміру їх впливу.

Факторами називаються змінні величини, що характеризують умови, в яких відбуваються виробничі, фінансові та господарські процеси, а також причини, під впливом яких змінюються самі господарські процеси і їхні результати.

Факторів, що впливають на діяльність організації і її результати, існує незліченна безліч. Врахувати їх все, природно, неможливо, та в цьому й немає необхідності. Для того щоб розібратися у всьому різноманітті факторів, застосовується їх класифікація.

В даний час відсутня єдина точка зору, як щодо кількості врахованих чинників, так і по відношенню до їх класифікації.

Щоб оцінити різні класифікації і обгрунтувати обрану, потрібно виходити з вимог, яким повинна відповідати науково обгрунтована класифікація чинників. Ці вимоги такі:

перелік факторів повинен бути теоретично обгрунтований і практично доцільний, тобто включати найбільш важливі фактори, що зумовлюють значну частину приросту (зниження) аналізованого показника;

кордони між окремими факторами повинні бути проведені так, щоб можливість повторного рахунку окремих факторів була зведена до мінімуму;

3) фактори, що включаються в класифікацію, необхідно систематизувати таким чином, щоб охопити і врахувати всі найбільш істотні зміни результативного показника і в той же час забезпечити можливість кількісної сумірності факторів.

В економічній літературі зустрічаються класифікації факторів за різними ознаками, наприклад:

позитивні і негативні фактори;

чинники, які залежать (внутрішні) і не залежать (зовнішні) від роботи організації;

екстенсивні і інтенсивні фактори розвитку виробництва;

фактори сфери виробництва і сфери обігу.

З точки зору використовуваних ресурсів прийнято виділяти:

трудові фактори;

фактори, пов'язані зі знаряддями праці і ефективністю їх застосування;

фактори, пов'язані з предметами праці і раціональним їх використанням.

Можуть бути названі і інші ознаки класифікації. Єдиної класифікації факторів, що визначають результативні показники діяльності комерційних організацій (виручка-нетто і прибуток від продажів, прибуток до оподаткування, чистий прибуток, рентабельність активів і ін.), Поки не вироблено. Відсутня така класифікація і щодо факторів, що обумовлюють рівень і динаміку окремих показників ефективності: середнього виробітку, фондовіддачі, оборотності оборотних активів та ін.

Разом з тим необхідно пам'ятати, що всі фактори органічно пов'язані між собою, а тому їх розподіл на групи і роздільне вивчення є в значній мірі умовним, але необхідним прийомом економічного аналізу. Приклад класифікації факторів, що впливають на прибуток до оподаткування, наведено на рис. 3.

Слово «резерв» відбувається або від французького слова «reserve», що в перекладі на російську мову означає запас, або від латинського слова «reservere» - зберігати, зберігати. У зв'язку з цим спеціальній літературі і практиці економічного аналізу термін «резерви» вживається в двоякому значенні.

По-перше, резервами вважаються запаси ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, палива і т.д.), які необхідні для безперебійної роботи організації. Вони створюються на випадок додаткової потреби в них.

По-друге, в теорії економічного аналізу під резервами розуміються можливості підвищення ефективності виробництва щодо досягнутого рівня. Звідси випливає, що резерви як запаси і як можливості підвищення ефективності виробництва - це різні поняття, і відсутність чіткого розмежування між ними веде до термінологічної плутанини.

Економічна сутність резервів і їх об'єктивний характер можуть бути правильно розкриті на основі загального закону економії часу. Економія часу з суспільної точки зору виражається в скороченні витрат живої і матеріалізованої праці, тобто в більш раціональному використанні матеріальних і трудових ресурсів.

Таким чином, економічна сутність резервів підвищення ефективності виробництва полягає в повному і раціональному використанні виробничого потенціалу з метою отримання максимальної кількості високоякісної продукції (робіт, послуг) при найменших затратах живої і матеріалізованої праці на одиницю продукції (робіт, послуг). Резерви класифікуються за різними ознаками: просторовому, тимчасовому й ін.

За просторовій ознаці виділяють внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні та загальнодержавні резерви.

До внутрішньогосподарських резервів належать ті, які виявляються і можуть бути використані тільки на досліджуваному підприємстві.Вони пов'язані в першу чергу з ліквідацією втрат і непродуктивних витрат ресурсів. До них відносяться втрати робочого часу і матеріальних ресурсів через низького рівня організації і технології виробництва, безгосподарності і т.д.

Галузеві резерви - це ті резерви, які можуть бути виявлені на рівні галузі, наприклад розробка нових систем машин, нових технологій, поліпшення конструкції виробів, виведення нових сортів культур, порід тварин і т.д. Пошук цих резервів, як правило, є компетенцією галузевих міністерств, асоціацій.

Регіональні резерви можуть бути виявлені і використані в межах географічного

району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їх відомчого підпорядкування і т.д.).

До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміна форм власності, системи управління національною економікою і т.д. Використання таких резервів можливо шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні управління.

За часовою ознакою резерви діляться на невикористані, поточні та перспективні.

Невикористані резерви - це упущені за минулий час можливості підвищення ефективності діяльності організації щодо бізнес-плану або досягнень науки і галузевих лідерів.

Під поточними резервами розуміють можливості поліпшення результатів господарської діяльності, які можуть бути реалізовані найближчим часом до кінця звітного періоду (місяця, кварталу, року).

Перспективні резерви розраховуються на тривалий час. Їх використання пов'язане зі значними інвестиціями, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, перебудовою виробництва, зміною технології, спеціалізацією і т.д.

Лекція №5

АНАЛІЗ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА І ПРОДАЖУ

Завдання аналізу та джерела інформації

2. Показники обсягів виробництва і продажів, їх формування та взаємозв'язок

3. Аналіз обсягу виробництва продукції

4. Аналіз обсягу продажів

5. Аналіз ритмічності виробництва

6. Аналіз асортименту продукції

7. Аналіз якості продукції

8. Фактори і резерви росту виробництва і реалізації продукції

1. Завдання аналізу та джерела інформації

Аналіз діяльності підприємств (організацій) починається з вивчення обсягів виробництва і продажів продукції (робіт, послуг), так як виробництво і реалізація є найважливішими аспектами їх функціонування. Від обсягу, асортименту, якості випущеної і реалізованої продукції залежать витрати, прибуток, рентабельність, конкурентоспроможність і ринкова активність організації.

Цілі управління виробництвом і реалізацією продукції пов'язані з вирішенням таких основних питань, як:

вибір продукції (робіт і послуг), яку підприємство може виробляти;

визначення видів продукції, найбільш перспективних для підприємства, організація просування товару на ринку і реклами;

формування портфеля замовлень і обгрунтування планів за обсягом виробництва;

пошук ринків збуту і способів розповсюдження продукції;

оцінка беззбитковості обсягу продажів;

прийняття рішення про заходи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції;

вибір цінової політики підприємства.

Аналіз покликаний забезпечити вирішення цих питань на основі обробленої та систематизованої інформації.

Цілі аналізу можуть бути наступними:

оцінка результатів виробничо-господарської діяльності для підведення підсумків роботи і обгрунтованого її стимулювання;

аналіз виробництва і реалізації продукції з метою оперативного впливу на хід виробничого процесу;

аналіз виконання виробничої програми для прогнозування можливих результатів.

Дані аналізу можуть бути використані для прийняття конкретних управлінських рішень:

при формуванні портфеля замовлень;

побудові уточненого плану виробництва і ув'язці його з виробничими потужностями;

розробці кошторису витрат на виробництво;

формуванні плану поставок матеріально-технічних ресурсів та введення в дію основних фондів і виробничих потужностей;

* Оцінці потреби в трудових ресурсах.
Основними завданнями аналізу є:

оцінка виконання плану і динаміки показників виробництва і реалізації продукції, змін в її склад та якість;

виявлення і визначення впливу факторів на зміну показників;

визначення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва і реалізації продукції;

розробка заходів щодо мобілізації виявлених резервів.

Джерелами інформації для аналізу є:

бізнес-план організації, оперативні плани виробництва і відвантаження продукції;

звітність за формою № П-1 «Відомості про виробництво і відвантаження товарів і послуг», формі № 2 «Звіт про фінансові результати». (Укр.)

Головний блок фактичної інформації - це дані бухгалтерського обліку. Вони включають документи і регістри обліку продукції: приймально-здавальні накладні, відомості випуску продукції за місяць, картки складського обліку, накладні на відвантаження продукції, рахунки-фактури і т.д.

Важливими вихідними документами для аналізу є господарські договори з покупцями продукції (робіт, послуг). Вони містять інформацію про номенклатуру, обсяг, якість, комплектність, упаковці, ціною, суми договору, порядок і строки відвантаження, порядок розрахунків і доставки, терміни договору, санкції за порушення умов.

На підставі договорів підприємства формують портфель замовлень за обсягом і номенклатурою продукції і, виходячи зі своїх виробничих можливостей, планують обсяги виробництва продукції, складають графіки здачі її на склад і відвантаження покупцям.

Детальний план з розшифровкою обсягів і термінів випуску продукції називається виробничою програмою.

2. Показники обсягів виробництва і продажів, їх формування та взаємозв'язок

Для характеристики обсягів виробництва і продажів застосовують такі показники: валова продукція, товарна продукція і реалізована продукція (обсяг продажів).

Валова продукція (ВП) характеризує загальний обсяг промислового виробництва підприємства за певний період.

Товарна продукція (ТП) характеризує обсяг продукції, підготовлений підприємством для передачі в народногосподарський оборот. Вона відрізняється від валової продукції тим, що в неї не включаються зміни залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів та інструментів власного виробництва, а також внутрішньогосподарський оборот.

Реалізована продукція (РП) характеризує обсяг продукції, відвантаженої покупцям, виручка за якою визнана в бухгалтерському обліку

Всі перераховані показники взаємопов'язані наступним чином:

ВП = ТП + (НЗП Н.П. - НЗП К.П.),

де НЗП Н.П, НЗП К.П - залишки незавершеного виробництва, напівфабрикатів та інструментів власного виробництва відповідно на початок і кінець періоду;

РП = ТП + (ОГП Н.П - ОГП К.П),

де ОГП Н.П, ОГП К.П. - залишки готової продукції на складах відповідно на початок і кінець періоду.

Для вимірювання обсягів виробництва та продажів в економічному аналізі використовуються різні показники:

1) вартісні:

а) повновартісні (оптові ціни підприємств);

б) елементностоімостние (нормативна заробітна плата, нормативна вартість відпрацювання, нормативна чиста продукція, чиста продукція);

натуральні (штуки, метри, тонни і т.д.);

умовно-натуральні (тонни умовного палива, тонно-кілометрів і т.д.);

трудові (нормо-години витрат праці).

3. Аналіз обсягу виробництва продукції.

Вплив структурних зрушень на обсяг продукції

Аналіз обсягу виробництва продукції починається, як правило, з вивчення ступеня виконання плану і оцінки динаміки за аналізований період показників валової і товарної продукції у вартісному вираженні. При цьому визначаються абсолютні зміни показників, темпи їх зростання і приросту, відсотки виконання плану за період.

Планування і облік валовий, товарної і реалізованої продукції здійснюються в оптових цінах, прийнятих у плані, і діючих оптових цінах підприємств. У складі цих показників враховуються не тільки витрати живої праці, витраченого на конкретному підприємстві, а й витрати матеріалізованої праці в вигляді вартості спожитих матеріалів, що купуються напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії, частини стій-мости амортизуються нематеріальних активів і основних фондів.

Оптові ціни підприємств включають не тільки собівартість, але і прибуток. Співвідношення витрат живої і матеріалізованої праці, а також частка прибутку в оптовій ціні різних видів продукції не однакові. Види продукції розрізняються по матеріаломісткості, трудомісткості, рентабельності. Зміна структури продукції в звітному періоді викликає зміни в вартісних показниках ВП, ТП і РП, що не відповідають зміни фізичного обсягу продукції, а також трудовитрат працівників організації.

У зв'язку з цим поряд з перерахованими для оцінки обсягу виробництва продукції використовуються і інші показники: нормативна трудомісткість (НТЕ), нормативна заробітна плата (НЗП), нормативна вартість обробки (НСО), нормативна чиста продукція (НЧП), чиста продукція (ПП).

Показник нормативної трудомісткості (НТЕ) характеризує кількість живої праці, необхідне для виготовлення продукції. Якщо число одиниць кожного виду продукції позначити q i, а нормативну трудомісткість одиниці - t i то сума їхніх творів? q i t i представить загальну нормативну трудомісткість продукції за даний період. Таким чином, обчислений показник виражає обсяг витраченої праці робітниками. Витрати нормованого часу на плановий і фактичний випуск продукції розраховуються планово-виробничим відділом і є в розрахунках поточних планів і відомостях випуску продукції.

Недоліком цього показника є те, що він охоплює витрати праці лише основних робітників і не враховує витрати праці інших категорій працівників. Крім того, він не відображає якісні відмінності праці різної складності.

Показник нормативної заробітної плати (НЗП) порівнює різні види продукції і виробничі операції по нормативної заробітної плати, яка відображає не тільки кількість, але і якість, а також складність застосованої праці.Витрата нормативної заробітної плати виробничих робітників на випуск продукції (НЗП) визначається за формулою

n

НЗП =

? q i 3 i

i = 1

де q i; - кількість одиниць випущеної продукції i-го виду; З i - - норматив заробітної плати виробничих робітників на i-е виріб.

Недолік показника нормативної заробітної плати полягає в тому, що нормується тільки витрата зарплати виробничих робітників, який визначається технологічної трудомісткістю виробів. Витрати праці всіх інших категорій працівників не включаються в цей норматив через складність їх обліку по виробах. Отже, за допомогою нормативної заробітної плати не можна повністю охарактеризувати обсяг виробництва.

Вартісні показники обсягу виробництва можуть або відображати величину прибутку, або її не включати.

Показник нормативної вартості обробки (НСО) складається з нормативних витрат на заробітну плату, загальновиробничих та управлінських витрат. Застосування даного показника вимагає попередньої розробки нормативів для кожного виробу, а також систематичного їх перегляду. Дана обставина перешкоджає широкому застосуванню НСО в промисловості. Цей показник найбільш часто використовується на підприємствах швейної, поліграфічної,

4. Аналіз обсягу продажів

Від обсягу продажів залежать фінансові результати діяльності організації, її фінансове становище, платоспроможність. У процесі аналізу обсягу продажів необхідно визначити рівень виконання плану по реалізації продукції, виявити фактори, що впливають на її зміну, дати оцінку виконання договірних зобов'язань.

Аналіз виконання плану і динаміки обсягу реалізації здійснюється методом порівняння, він полягає в порівнянні фактичних даних з плановими показниками попередніх періодів. При цьому розраховуються абсолютні відхилення, темпи зростання, відсотки виконання плану.

Взаємозв'язок основних чинників, що впливають на зміну обсягу продажів, виявляється за допомогою методу балансової ув'язки:

ДРП = ДТП + (ДОГП Н.П. - ДОГП К.П.),

де ДРП - зміна фактично реалізованої продукції в порівнянні з планом або попереднім періодом; ДТП - зміна товарної продукції; ДОГП Н.П. і ДОГП К.П. - зміна залишків готової продукції на складі відповідно на початок і кінець аналізованого періоду.

Для аналізу впливу факторів розраховується баланс товарної продукції в оптових цінах (табл. 3).

Таблиця 3

Поглиблення аналізу полягає у вивченні динаміки залишків готової продукції і випущеної. При цьому вивчаються групи чинників, пов'язані:

з виробництвом (ДТП);

збутом (ДОГП).

При аналізі залишків готової продукції слід виділяти терміни і причини відхилень.

Аналіз реалізації продукції тісно пов'язаний з аналізом виконання договірних зобов'язань щодо її постачання. Недовиконання підприємством плану за договорами призводить до зменшенням його виручки, прибутку, виплати штрафних санкцій. Крім того, в умовах конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції, що спричинить за собою спад виробництва.

У процесі аналізу вивчається реалізація плану поставок за місяць і наростаючим підсумком в цілому по підприємству, по окремим споживачам і видам продукції. З'ясовуються причини недовиконання плану, і дається оцінка дотримання договірних зобов'язань.

Відсоток виконання договірних зобов'язань (конкретні дані наведені в табл. 4) розраховується за такою формулою:

Кд.п =

ОПпл - ОПн

х 100% =

1100 - 110

Х 100% = 90%

ОПпл

1100

де ОП ПЛ, ОП Н - відповідно плановий обсяг відвантаження за договірними зобов'язаннями і його недовиконання.

Табліца.4

Недопоставка продукції негативно впливає не тільки на підсумки діяльності даного підприємства, але і на роботу торгових організацій, підприємств-суміжників, транспортних організацій і т.д.

Далі необхідно встановити зовнішні і внутрішні причини, що вплинули на невиконання плану реалізації за договорами поставок.

Процес реалізації можна поділити на три стадії: вихід з виробництва, надходження на склад готової продукції і відвантаження її споживачам. Ці стадії взаємопов'язані і взаємозумовлені. Від кожної з них залежить виконання договірних зобов'язань. Реалізація повинна здійснюватися так, щоб на попередній стадії створювалися нормальні умови для проведення операцій на наступній стадії. Якщо на будь-якій стадії виникає напружене становище, то воно переходить на наступну, і т.д. Для забезпечення виконання плану необхідно приймати оперативні рішення по управлінню процесом реалізації, прийняття рішення повинен передувати оперативний аналіз.

Для управління процесом реалізації внутрішні причини невиконання поставок можна згрупувати за центрами відповідальності.

1. Причини, пов'язані з відділом постачання:

несвоєчасне оформлення заявок;

несвоєчасне завезення матеріалів, комплектуючих виробів напівфабрикатів;

заміна окремих видів матеріалів і комплектуючих виробів.

2. Причини, пов'язані з виробництвом:

виробничий брак;

порушення технологічної дисципліни;

простої устаткування;

недолік енергії;

нестача робочої сили;

відсутність комплектуючих виробів і напівфабрикатів;

відсутність основних і допоміжних матеріалів.

3. Причини, пов'язані з роботою відділу збуту:

неповна готовність партії продукції до відвантаження;

недолік складських приміщень;

повернення продукції;

слабка механізація вантажно-розвантажувальних робіт;

незабезпеченість робочою силою;

відсутність тарних і допоміжних матеріалів;

неправильне маркування тари;

порушення термінів оформлення документів на відвантаження;

несвоєчасне узгодження заміни поставок.

До зовнішніх причин невиконання поставок відносяться:

зміна плану поставок;

зміна складу покупців;

несвоєчасна видача нарядів на відвантаження;

відмова покупця від продукції;

низька якість поставлених матеріалів, напівфабрикатів комплектуючих виробів;

відмова від поставок матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

невиділення автомобільного та залізничного транспорту відповідно до плану.

При аналізі обсягу недопоставленої продукції за звітний і минулий періоди по її видам особливому контролю підлягають товари народного споживання і надання послуг населенню. Далі більш детально аналізуються недопоставки по комплектуючих виробів і експорту. У розрізі номенклатури аналізують відвантаження продукції зовнішньоторговельним об'єднанням на експорт.

Дотримання договірних умов з постачання продукції вважається обов'язковим не тільки за обсягом, але і за термінами, номенклатурі і якості. При недотриманні договірних зобов'язань до підприємства-порушника застосовуються штрафні санкції. Воно повинно відшкодувати завдані споживачеві збитки, розмір якого визначається виходячи з наслідків порушення договірних зобов'язань. Кожне наслідок може мати один або кілька видів шкоди. При цьому під збитком розуміється додатковий витрата, втрата або пошкодження майна, недоотримана вигода. Так, наслідками невиконання обсягу поставок є наступні види збитку:

недоотриманий прибуток;

витрати зі сплати санкцій.

Наслідками в результаті зниження якості продукції можуть бути такі види шкоди, як:

недоотриманий прибуток;

витрати по відшкодуванню збитку;

витрати по усуненню недоліків;

додаткові витрати з гарантійного ремонту;

витрати зі сплати санкцій за нанесення збитку.

Найбільш економічним принципом оперативного управління діяльністю підприємства, включаючи і збутову діяльність, є прийняття рішень на основі аналітичної інформації про виникаючі відхиленнях. Управління за відхиленнями полягає в тому, що рішення про коригувальні впливах на роботу відділу збуту, приймаються лише при отриманні інформації про перевищення заданих меж допусків відхилень від плану.

Допуски відхилень по поставкам продукції, при перевищенні яких необхідне втручання в збутову діяльність керівників вищого рангу, ніж начальник відділу збуту, встановлюються з урахуванням характеру вироблених і відвантажуються виробів, умов договорів і транспортування продукції. Як допуску може бути прийнята, наприклад, транспортна партія (кількість продукції, що вміщається в вагон або контейнер).

Управління за відхиленнями підвищує дієвість аналізу і власне управління, так як вимагає регулювання тільки в момент і на тих ділянках, коли і де виникають відступу від нормального ходу виробництва і збуту, перевищують заданий допуск. Завдяки цьому скорочується потік аналітичної інформації, а прийняття більшості рішень при стандартних ситуаціях відбувається на нижчому рівні управління і, отже, більш оперативно. Такий підхід ґрунтується на попередньому і наступному оперативному аналізі.

Найдієвішим способом попередження порушення договірних зобов'язань є попередній аналіз, який здійснюється в ході попереднього контролю за дотриманням умов поставок. Такий аналіз виконується в основному працівниками збуту при складанні наказу співробітникам складу на кожне відвантаження продукції за договором. Він включає в себе виявлення причин відхилень від запланованих норм поставки:

по кількості і вартості виробів;

їх номенклатурі (заміні).

У момент підготовки наказу всі подробиці причин порушення договірних зобов'язань очевидні і можуть бути точно і детально викладені на бланку наказу.

Наказ на відвантаження продукції з порушенням вище допуску умов поставок рекомендується заповнювати на бланку, що має відмінні сигнальні ознаки. Працівники складу можуть виконувати наказ тільки з візою керівника підприємства або його заступника. Важливим наслідком відображення в наказах на відвантаження продукції причин порушення договірних зобов'язань є формування змістовного масиву інформації для поглибленого проведення оперативного і підсумкового аналізу виконання плану реалізації.

Щоденний аналіз і підготовка рішень по відвантаженню проводяться за даними про залишки продукції по номенклатурі на початок робочого дня і з урахуванням календарних графіків відвантаження на день і випуску продукції. Основним прийомом аналізу є порівняння залишків по номенклатурі продукції з нормами відвантаження. При цьому до уваги беруться розміщення одержувачів і виділені на день транспортні засоби.

Завданнями подальшого оперативного аналізу реалізації продукції наростаючим підсумком з початку місяця (або кварталу - з урахуванням періоду відповідальності за договорами) є забезпечення рівномірного і повного виконання плану по поставкам за звітний пери-ід, своєчасне попередження невиконання зобов'язань за договорами.

Порушення договірних умов в основному виникають на стадії виробництва продукції. У зв'язку з цим оперативний аналіз повинен охоплювати одночасно і відвантаження, і випуск продукції. Тільки при такому поєднанні проявляється дієвий характер аналізу як засобу управління виробництвом.

Джерелами інформації для оперативного аналізу є документи оперативного планування та обліку. Велике значення має розробка плану-графіка випуску і відвантаження продукції.

У плані-графіку (табл. 5.5) на початок місяця повинні ставитися вироби, що знаходяться на складі готової продукції, в порядку їх майбутнього відвантаження. Вироби, випущені протягом місяця, зазначаються в послідовності термінів документообігу і з урахуванням знаходження продукції на складі для створення транзитної норми.

Таблиця 5

План-графік випуску і відвантаження продукції на травень

виріб

покупець

кількість

виробів

за договором,

шт.

Сума, тис. Руб.

термін

випуску з

виробництва

термін відвантаження

А

Б

В

X

Y

Z

4

3

2

5,0

4,2

7,8

9

15

20

10

16

23

Цей графік розробляється і застосовується в роботі трьох служб: фінансової, збутової та виробничо-диспетчерської. Виробничо-диспетчерська служба відповідно до цього графіка забезпечує розподіл термінів виробництва виробів по цехах і веде оперативний облік випуску продукції, збутова служба забезпечує розподіл термінів відвантаження продукції і здійснює облік від грузки, фінансова служба планує щоденне надходження грошових коштів. Зіставлення звітних відомостей з даними плану-графіка дозволяє виявляти відхилення в днях від запланованого терміну виконання окремих договірних зобов'язань. На основі такого аналізу можна встановлювати несвоєчасне виконання зобов'язань окремими службами і цехами та оперативно впливати на поліпшення їх діяльності, вживати заходів до усунення надалі допущених порушень.

Таким чином, дані попереднього аналізу, здійснюваного на основі оперативної інформації, дозволяють задовго до закінчення звітного періоду досить точно прогнозувати результати діяльності підприємств і попередньої оцінки виконання плану реалізації по говорам

своєчасно вживати відповідних заходів. Точність значно підвищується при проведенні розрахунків за допомогою комп'ютерної техніки.

5. Аналіз ритмічності виробництва

Ритмічність випуску продукції означає суворе відповідність плановим завданням на квартал, місяць, день. Ритмічність не завжди означає рівномірність. Так, планові завдання не можуть розподілятися порівну, наприклад, по місяцях року, через неоднакового числа робочих днів, а також через сезонність виробництва і планованого поступового наростання його обсягу.

Аналіз ритмічності (табл. 5.6) проводиться шляхом зіставлення фактичних і планових даних про питомі вагах випуску продукції по місяцях і кварталах, а також по декадах.

У всіх кварталах питома вага випуску продукції в останній місяць планувався трохи вище однієї третини квартального. Порівняння фактичних питомих ваг з запланованими показує, що в об'єднанні є істотне порушення ритмічності. Питома вага випуску продукції в третьому місяці кварталу перевищує запланований на 9--12%.

Далі слід оцінити внутрімесячние ритмічність виробництва шляхом порівняння з планом показників питомої ваги вартості випуску продукції за першу, другу і третю декади всіх 12 місяців по відношенню до річного обсягу продукції. Джерелами інформації для такого розрахунку є дані виробничого відділу про випуск продукції по декадах.

Оскільки ритмічність випуску готової продукції організації залежить від ритмічності роботи окремих цехів, аналіз ритмічності проводиться також і по цехах (табл. 7).

Таблиця 7

Ритмічність випуску по декадах цехами об'єднання до місячного випуску,%

Зведена оцінка ритмічності зазвичай дається шляхом розрахунку коефіцієнта ритмічності (К р). Він визначається так само, як середній відсоток виконання плану за асортиментом: у виконання плану зараховується фактичний випуск в межах плану і отримана сума порівнюється з планом випуску. Цей розрахунок можна зробити як за абсолютними показниками випуску, так і за питомими вагами.

У нашому прикладі коефіцієнти ритмічності вийшли наступні:

в заготівельному виробництві Кр.з. =

25 +30 + 34

= 0,89

100

складальному виробництві Кр.с =

20 +33 +32

= 0,85

100

механічному виробництві Кр.м =

23 + 30 34

= 0,87

100

В цілому по об'єднанню коефіцієнт ритмічності приймається рівним коефіцієнту ритмічності складального виробництва, так як воно є завершальною стадією випуску продукції. З отриманих значень коефіцієнтів найнижчий Кр.с. Це пояснюється тим, що порушення виробничого процесу на стадії складання посилюється неритмічної роботою попередніх виробництв заготівельного та механічного.

Аналіз показує, що в першу декаду всі виробництва даю всього від 20 до 25% місячного випуску, а в третю - від 40 до 47%

Порушення ритмічності виробництва призводить до негативних наслідків. Перш за все, це позначається на неповному завантаженні виробничих потужностей і робочої сили на початку місяця, а й третій декаді починається штурмівщина і понаднормові роботи, що збільшує частку бракованої продукції. Штурмівщина в кінці місяця призводить до різкого зниження залишків незавершеного виробництва в порівнянні з нормативом і до накопичення надпланових залишків готової продукції на складі. Через неможливість їх відвантаження в останні дні місяця не виконуються плани поставок за договорами. За це об'єднання сплачує штрафи, які разом з невиконанням плану реалізації зменшують суму прибутку. За рахунок непродуктивних витрат (оплата простоїв не з вини робітників, надурочних робіт, шлюбу) збільшується собівартість продукції, не виконується план прибутку. У заспіваю чергу це призводить до порушення платежів в бюджет, утворення нестачі власних оборотних коштів. Наявність наднормативних запасів готової продукції уповільнює оборотність оборотних коштів. Крім того, неритмічна робота постачальника тягне за собою збої у виробничих циклах підприємств суміжників.

Для своєчасного виявлення порушень необхідний оперативний аналіз ритмічності протягом декади на основі даних про щоденне виконання планових завдань.

6. Аналіз асортименту продукції

Для забезпечення більш повного задоволення потреб населення необхідно, щоб підприємство виконувало план не лише по загальному обсягу продукції, але і за асортиментом (номенклатурою). Особливо важливе значення має виконання контрактів на поставку товарів для державних потреб. Це гарантує підприємству збут продукції, своєчасну її оплату, пільги по податках, кредитами і т.д.

Номенклатура - перелік найменувань виробів і їх кодів, встановлених для відповідних видів продукції в загальносоюзному класифікаторі промислової продукції (ОКПП), що діє на території СНД.

Асортимент - перелік найменувань продукції із зазначенням обсягу її випуску за кожним видом. Він буває повний, груповий і внутрішньогруповий.

При формуванні асортименту і структури випуску продукції підприємство повинно враховувати, з одного боку, попит на дані види продукції, а з іншого - найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових та інших ресурсів, наявних в його розпорядженні.Систему формування асортименту складають:

визначення поточних і перспективних потреб покупців;

оцінка рівня конкурентоспроможності випущеної чи планованої до випуску продукції;

вивчення життєвого циклу вироби, прийняття своєчасних заходів по впровадженню нових, більш досконалих видів продукції та вилучення з виробничої програми морально застарілих та економічно неефективних виробів;

оцінка економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Оцінка виконання плану виробництва по асортименту продукції зазвичай проводиться за допомогою однойменного коефіцієнта, який розраховується шляхом ділення загального фактичного випуску продукції, зарахованого у виконання плану виробництва за асортиментом, на загальний її плановий випуск (продукція, виготовлена ​​понад план або не передбачена планом, не зараховується в виконання плану за асортиментом). З даних табл. 8 слід, що план по асортименту продукції виконано на 93,76% (902: 962 х 100).

Причини недовиконання плану з асортименту можуть бути як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх причин відносяться кон'юнктура ринку, зміна попиту на окремі види продукції, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне введення в дію виробничих потужностей підприємства з незалежних від нього причин. Внутрішні причини пов'язані з недоліками в організації виробництва, системі управління і матеріального стимулювання, з поганим станом обладнання і його простоями, аваріями, нестачею електроенергії, низької культу рій виробництва.

7. Аналіз якості продукції

Під якістю продукції розуміється сукупність корисних споживчих властивостей продукту праці, що обумовлюють його здатність задовольняти певні потреби людини і суспільства.

Поліпшення якості продукції є одним з важливих чинників зростання ефективності виробництва, сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції, збільшення прибутку, формує стійкий ринок збуту.

Якість продукції підтверджується сертифікатами відповідності. Сертифікація дає можливість встановити, що належним чином ідентифіковані продукція, процес, послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Цілями сертифікації є:

захист споживача від придбання продукції, яка є небезпечною для його життя, здоров'я і майна;

сприяння експорту і підвищення конкурентоспроможності продукції.

При успішному проходженні сертифікації підприємству-виробнику видається сертифікат відповідності, а також встановлюється право маркувати виріб і (або) упаковку знаком відповідності. З метою встановлення того, що сертифікована продукція продовжує відповідати заданим вимогам, проводиться інспекційний контроль.

Показники, що характеризують якість продукції, поділяються на узагальнюючі та індивідуальні (специфічні).

До узагальнюючих показників відносяться:

питома вага нових виробів у загальному обсязі продукції;

питома вага продукції, вперше виготовленої в Росії, в загальному обсязі продукції;

питома вага продукції, сертифікованої відповідно до міжнародних стандартів якості, в загальному її обсязі;

питома вага продукції, сертифікованої відповідно до національних стандартів, в загальному її обсязі.

Індивідуальні показники характеризують окремі властивості продукції. До них відносяться показники:

* Призначення, що характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням;

* Надійності (безвідмовність, збереженість, довговічність, ремонтопридатність);

технологічності, що характеризують ефективність конструкторсько-технологічних рішень (матеріаломісткість, трудомісткість, енергоємність);

ергономічності, що відображають зручність і комфорт споживання;

безпеки, що оцінюють ступінь безпеки при експлуатації;

естетичності, що відображають раціональність форми і досконалість виконання;

екологічності; і т.д.

При аналізі визначаються узагальнюючі показники якості, і вивчається їх динаміка. Підвищення якості, як окремих видів продукції, так і зростання питомої ваги цієї продукції в загальному обсязі реалізації веде до збільшення обсягу продажів у вартісному вираженні. Це пояснюється тим, що високий рівень якості продукції сприяє зростанню попиту на неї і дає можливість підвищення ціни реалізації.

Вплив зміни якості продукції на обсяг продажів (ВР) і прибуток від продажів (П пр) розраховується наступним чином:

ВР = V 1 х (Ц 1 - Ц 0); (1)

П пр = V 1 х (Ц 1 - Ц 0) - V 1 х (С 1 - С 0), (2)

де V 1 - обсяг реалізації продукції підвищеної якості; Ц 1 і Ц 0 - ціна виробу відповідно після і до зміни якості; З 1 і C 0 - собівартість одиниці продукції відповідно після і до підвищення якості.

Якщо випущена продукція оцінюється сортностью, то можна розрахувати вплив її зміни на обсяг продажів і прибуток oт продажів. Розрахунок проводиться на основі формул (5.1) і (5.2), з урахуванням того, що Ц 1 і Ц 0, C 1 і С 0 - середньозважені ціна і собівартість одиниці продукції відповідно при фактичній і базової структурі продукції по сортності.

Подальший аналіз повинен бути спрямований на виявлення причин випуску виробів знижених сортів і місць виникнення дефектів.

Непрямими характеристиками якості продукції служать наявність рекламацій від споживачів продукції і виробничий брак

При аналізі вивчають рекламації споживачів за наступними напрямками: видам виробів, характеру дефектів, що викликали рекламації, кількості рекламованих виробів і їх питомою вагою в загальному обсязі реалізованої продукції, втрат за прийнятими рекламацій. Вивчення рекламацій проводиться в динаміці, paзрабативаются організаційно-технічні заходи, спрямовані на усунення дефектів. Виробничий брак відображає якість організації та виконання виробничого процесу по виготовленню продукції. Шлюб - це вироби або деталі, які не відповідають за своїми властивостями рівню вимог, передбачених у ГОСТах, ТУ, і непридатні для використання за прямим призначенням. За своїм характером шлюб підрозділяється на поправний і невиправний (остаточний). Виправний брак - це такий шлюб, коли в результаті усунення дефектів виріб може бути доведено до рівня, який відповідає вимогам, що пред'являються до придатної продукції. До цього моменту браковані вироби числяться в складі незавершеного виробництва. Невиправним браком вважається шлюб, який виправити неможливо або економічно недоцільно.

Шлюб розрізняють також за місцем виявлення і причин утворення. За місцем виявлення брак буває внутрішній, Відстежені на самому підприємстві, і зовнішній, виявлений споживачами. Такий підрозділ шлюбу дає можливість правильно оцінити роботу відділу технічного контролю (ВТК) підприємства, а також відповідних структурних підрозділів.

Причини шлюбу класифікуються з урахуванням галузевих особливостей технології та організації виробництва. Найбільш загальними причинами для будь-яких галузей промисловості є наступні: низький рівень кваліфікації робітників, використання несправного обладнання, інструментів і пристосувань; помилки в технічній документації; порушення технології виробництва, використання недоброякісних матеріалів; недостатність і несправність контрольно-вимірювальних приладів.

При оформленні первинної документації про шлюб користуються класифікаторами, що містять шифр видів шлюбу, його причин і винуватців. Результати перевірки якості відзначаються в супровідному документі (робочому вбранні або змінному завданні), який пред'являється на контроль разом з готовою продукцією. Невиправний брак оформляється актом про шлюб, в якому зазначаються найменування вироби, а також операції, на яких утворився шлюб, характеристика шлюбу із зазначенням шифру його виду, причини браку і винуватців, суми втрат, що підлягає стягненню з винуватців.

Загальний обсяг виробничого браку визначається собівартістю остаточно забракованих виробів і витратами на його виправлення.

При виявленої негативної тенденції у витратах на виробничий брак потрібен ретельний аналіз шлюбу в розрізі окремих виробництв, причин і винуватців браку, що здійснюється за даними оперативної звітності. Необхідно підрахувати вплив виробничого браку на обсяг виробництва продукції. Зазвичай на практиці це робиться за спрощеною схемою: підраховується абсолютний розмір шлюбу шляхом складання собівартості остаточного браку та витрат на його виправлення, знаходиться питома вага (або відсоток) отриманої суми у виробничій собівартості товарної продукції, потім на отриманий відсоток збільшується обсяг товарної продукції і таким чином визначається розмір недоотриманого продукції.

Підвищення вимог ринку до споживаної продукції, а також ускладнення процесів, що відбуваються у виробництві, змушують підприємство змінювати підхід до проблеми якості. В даний час недостатньо контролювати якість кінцевого продукту і окремих складових виробничого процесу. Необхідною умовою виживання в конкурентній боротьбі стало створення системи якості, яка охоплює всі стадії виробництва, які впливають на якість готового виробу - від укладення контракту з постачальниками матеріалів до збуту готової продукції.

Система якості - це сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для загального управління якістю продукції. Дія даної системи поширюється на всі етапи життєвого циклу продукції, утворюючи «петлю якості». «Петля якості» - це модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість на різних стадіях: від визначення потреб до оцінки їх задоволення. Система якості розробляється з урахуванням конкретної діяльності підприємства, але в будь-якому випадку вона повинна охоплювати всі стадії «петлі якості»:

маркетинг, пошук і вивчення ринку;

проектування і (або) розробку технічних вимог до продукції;

матеріально-технічне постачання;

підготовку і розробку виробничих процесів;

виробництво;

контроль і випробування;

упаковку і зберігання;

реалізацію і розповсюдження продукції;

монтаж і експлуатацію;

технічну допомогу в обслуговуванні;

утилізацію після використання вироби.

Система якості повинна забезпечувати управління ним на всіх стадіях «петлі якості», участь всіх працівників в досягненні якості кінцевої продукції, взаємозв'язок діяльності щодо підвищення якості та зниження витрат, обов'язковість виявлення дефектів і усунення їхніх причин.

8.Фактори і резерви росту виробництва і реалізації продукції

Основними факторами, що впливають на виробництво і реaлізацію продукції, є чинники, які визначають екстенсивне і інтенсивне розвиток виробництва, а також позавиробничі фактори. Класифікація факторів представлена ​​на рис. 5.1.

Для практики пошуку резервів зростання виробництва важливе значення має класифікація їх за факторами і умовами інтенсифікації та підвищення ефективності господарської діяльності. Відповідно до такої класифікації підприємства планують шляху пошуку і мобілізації резервів, тобто складають плани організаційно-технічних заходів по виявленню і використанню ресурсів.

Класифікують резерви за кінцевими результатами, на які вони впливають. Розрізняють такі резерви: підвищення обсягів продукції, вдосконалення структури та асортименту виробів; поліпшення якості; зниження собівартості продукції або за елементами витрат, або за статтями витрат, або за центрами відповідальності; підвищення прибутковості продукції, поліпшення фінансового стану організації; збільшення рівня рентабельності. При зведеному підрахунку резервів важливо виключити дублювання і подвійний рахунок, для чого слід строго дотримуватись певних принципів їх класифікації. Наприклад, резерви збільшення обсягу та підвищення якості продукції, а також резерви зниження собівартості одночасно є резервами підвищення прибутку і рівня рентабельності господарювання.

До факторів і резервів зростання обсягу продажів у сфері обігу готової продукції відносяться:

* Ліквідація наднормативних, зайвих і непотрібних запасів готової продукції на складі; виявлення позицій асортименту продукції, що не знайшли реалізації внаслідок поганої якості і не користуються попитом;

* Прискорення темпів відвантаження і доставки продукції до одержувачів, скорочення термінів проходження платіжно-розрахункових документів.

Резерви збільшення обсягу продажів розраховуються за напрямками:

можливого збільшення виробництва готової продукції (комплектний резерв за такими чинниками праці);

можливого підвищення вартості продукції за рахунок ліквідації шлюбу і поліпшення її якості;

змін в структурі виробництва і реалізації продукції;

зменшення залишків нереалізованої продукції;

вдосконалення стратегії ціноутворення;

вдосконалення маркетингу.

Лекція №6

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

1. Завдання аналізу та джерела інформації

2. Аналіз складу, структури і руху трудових ресурсів

3. Показники ефективності використання трудових ресурсів та методика їх аналізу

1. Завдання аналізу та джерела інформації

Забезпеченість організації персоналом необхідного складу і кваліфікації, дотримання заданих параметрів продуктивності праці та її мотивації, ефективне використання робочого часу - основні напрямки аналізу трудових ресурсів організації і ефективності їх використання.

До основних завдань аналізу трудових ресурсів і ефективності їх використання відносяться:

оцінка забезпеченості організації робочою силою;

аналіз руху трудових ресурсів;

вивчення ефективності використання трудових ресурсів;

виявлення резервів підвищення продуктивності праці.

Аналіз забезпеченості трудовими ресурсами та їх використання охоплює широке коло показників, вивчення яких вимагає великої інформації, яка містить в звітних даних.

2. Аналіз складу, структури і руху трудових ресурсів

Трудові ресурси організації характеризуються системою показників, серед яких важливе місце займають показники складу персоналу і його структури.

По складу персонал організації в промисловості ділиться на промислово-виробничий і непромисловий.

Безпосередню участь у виготовленні продукції бере промислово-виробничий персонал, який складається з наступних категорій: робітники, учні, інженерно-технічні працівники, службовці, молодший обслуговуючий персонал, працівники охорони.

Склад промислово-виробничого персоналу вивчається за допомогою угруповання чисельності за професіями, рівнем освіти, стажу роботи, підлоги. Так, при аналізі складу інженерно-технічних працівників за рівнем освіти виділяються фахівці з вищою, незакінченою вищою та середньою технічною освітою. Робочих можна групувати за статтю, віком, стажу роботи, професії, кваліфікації.

Структура чисельності промислово-виробничого персоналу залежить від специфіки галузі промисловості, спеціалізації та масштабів виробництва, асортименту продукції, що випускається.

Зростання питомої ваги робітників свідчить при інших рівних умовах про якісну зміну структури промислово-виробничого персоналу. Факторами, що визначають збільшення частки робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, є структура управління організацією, система організації праці обслуговуючого персоналу, автоматизація системи управління організацією, кваліфікація і професійний рівень. працівників.

Збільшення частки інженерно-технічних працівників є наслідком поліпшення організації виробництва, впровадження автоматичних виробничих ліній, ускладнення окремих параметрів виробів, що випускаються.

Аналіз складу, структури і динаміки середньооблікової чисельності персоналу організації

За даними таблиці середньооблікова чисельність персоналу організації в звітному періоді в порівнянні з базовим практично не змінилася. Структура чисельності в звітному періоді незначно відрізняється від структури базового періоду. Спостерігається деяке зниження чисельності робітників і працівників охорони та збільшення кількості інженерно-технічних працівників, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу.

Якісною характеристикою складу робочих є їх кваліфікаційний рівень, який визначається за тарифним розрядом. Для узагальнюючої оцінки кваліфікації робітників використовується середній тарифний розряд. Він розраховується як середнє арифметичне з тарифних розрядів, зважених за кількістю робітників, які мають відповідні розряди. Наприклад, якщо чисельність робітників за розрядами становить: I - 30 осіб, II - 18 осіб, III - 100 чоловік, IV - 110 осіб, V - 60 осіб, VI - 70 осіб, всього - 398 чоловік , то середній тарифний розряд дорівнює 4,83:

30 x 1 + 18 x 2 + 100 x 3 + 100 x 4 + 60 x 5 + 70 х 6

30 + 18 + 100 + 110 + 60 + 70

Дані про повну загальну середню тарифному розряді використовуються також для встановлення відповідності кваліфікаційного рівня робочих складності виконуваних операцій. Так, якщо середній тарифний розряд виконуваних робіт дорівнює 5,2, то організація повинна передбачити підвищення кваліфікації робітників від 4,83 до 5,2. Підвищення кваліфікації може бути досягнуто або шляхом навчання працюючих робітників, або за рахунок прийому робітників високої кваліфікації і звільнення робітників низької кваліфікації.

Прийом і звільнення робітників є зовнішнім оборотом робочої сили. Переклад робітників з однієї групи промислово-виробничого персоналу в іншу - внутрішній оборот. Для проведення внутрішнього аналізу організації важливі обидва види обороту робочої сили.

Рух робочої сили характеризується абсолютними і відносними показниками. До абсолютних показників відносяться наступні: число працівників, прийнятих протягом аналізованого періоду; число працівників, переведених з однієї категорії в іншу; число працівників, звільнених протягом аналізованого періоду. Відносними показниками, які використовуються для характеристики інтенсивності руху робочої сили, є коефіцієнти з прийому, вибуття та стабільності кадрів.

Коефіцієнт обороту по прийому (К п) визначається відношенням числа працівників, прийнятих за аналізований період (Ч п), до середньооблікової чисельності працівників за той же період (ССЧ):

До п =

Ч п

ССЧ

Коефіцієнт обороту з вибуття (К в) дорівнює відношенню числа вибулих працівників в досліджуваному періоді (Ч в) до середньооблікової чисельності персоналу за той же період:

...........

До в =

Ч в

ССЧ



Коефіцієнт стабільності кадрів (К ст) визначається діленням чисельності працівників, зазначених у списках організації з 1 січня по 31 грудня (Ч ст), на середньоспискову чисельність працівників за цей рік:

Аналіз руху робочої сили необхідно проводити за категоріями персоналу організації за рік, квартал, місяць. Основною його метою є виявлення причин звільнення працівників. Причини можуть носити об'єктивний характер: призов на військову службу, зміна місця проживання, досягнення пенсійного віку тощо. Суб'єктивними причинами є незадоволеність розмірами заробітної плати, несприятливі умови і режим праці, використання не за фахом, відсутність пакету соціальних програм та ін.

Плинність трудових ресурсів з різних причин призводить до втрат робочого часу. Часто брак робочої сили укладається в фактичні втрати робочого часу. Для аналізу використання робочого часу служать наступні показники:

* Середнє число днів, відпрацьованих одним робочим за період (місяць, квартал, рік);

* Середня тривалість робочого дня;

* Середнє число годин, відпрацьованих одним робочим за певний період.

Для скорочення втрат робочого часу в ході аналізу, виявляють причини цілоденних і внутрізмінних втрат, а також досліджують непродуктивне використання робочого часу, який витрачено на виробництво забракованої продукції, виправлення браку. До непродуктивної витраті часу відносяться додаткові витрати праці, викликані використанням нестандартного сировини, обладнання.

Аналіз чисельності, руху, кваліфікації робочої сили завершується розробкою заходів щодо поліпшення системи мотивації праці працівників організації.

3. Показники ефективності використання трудових ресурсів та методика їх аналізу

Традиційно для оцінки ефективності використання живої праці використовують показник продуктивності праці (ПТ).Він розраховується як відношення обсягу продукції (робіт, послуг) в продажних цінах (ТП) до середньооблікової чисельності працівників, зайнятих в основній діяльності організації:

Для аналізу продуктивності праці використовуються такі показники виробітку:

середньорічне вироблення одного працівника (робітника, основного робочого);

середньоденна вироблення одного працівника (робітника, основного робочого);

середньогодинна вироблення одного працівника (робітника, основного робочого).

Залежно від одиниці виміру обсягу продукції (робіт, послуг) вироблення визначається за допомогою вартісних, натуральних і трудових вимірників.

Трудові вимірники вироблення (нормо-години) використовуються в основному при внутрішньому плануванні потреби в робочій силі. Натуральні вимірники (тонни, штуки та ін.) Застосовуються при виробництві однорідної продукції. Вартісні вимірники набули найбільшого поширення, так як використовуються при виробництві широкої номенклатури виробів.

Зростання продуктивності праці сприяє економії чисельності працівників організації (ЕЧ), яка розраховується наступним чином:

Е ч = Ч 1 - Ч 0 х J v,

де Ч 1 і Ч 0 - середньооблікова чисельність працівників відповідно за аналізований і базовий період; J v - індекс обсяг ;: продукції (робіт, послуг).

Крім вироблення, для характеристики продуктивності праці використовується показник трудомісткості - витрати робочого часу на виробництво деталей, вузлів, параметрів виробів продукції. Між показниками трудомісткості продукції і вироблення існує обернено пропорційна залежність, тобто при зниженні трудомісткості вироблення зростає, і навпаки.

На зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг) впливають різні чинники. Найбільш значущими з них є впровадження прогресивної техніки і технології, поліпшення організації виробництва і праці, зростання кваліфікації працівників, впровадження прогресивних норм виробітку.

Аналіз вироблення починається з оцінки динаміки цього показника, для чого використовуються показники темпів зростання і приросту продуктивності праці. Далі визначають розмір впливу певного кола факторів на зміну продуктивності праці.

Факторна модель вироблення одного працівника промислово-виробничого персоналу в залежності від виробітку робітників і їх питомої ваги в загальній чисельності персоналу виглядає наступним чином:

В ппп = У Р х В Р =

Ч Р

х

ТП

ССЧ ППП

ССЧ ППП

де ВППП - середній виробіток на одного працівника промислово-виробничого персоналу; Ур-- питома вага робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; Вр - середній виробіток одного робітника; Чр - середньооблікова чисельність робітників.

В ході подальшого аналізу вивчають вплив продуктивності праці та інших трудових факторів на зміну обсягу випуску проекції за допомогою прийомів елімінування. Для цього використовують двох-, трьох- і багатофакторні моделі, наприклад,

ТП = Ч Р х Д х t х В

година

ППП

ТП = ССЧ ППП х В ППП = ССЧ ППП х

ТП

;

Чр

ТП = ССЧ ППП х Ур х Вр = ССЧ ППП х

ТП

х

ТП

;

ССЧ ППП

Чр

де Д - середня кількість днів, відпрацьованих одним робочим промислово-виробничого персоналу;

t - середня тривалість робочого дня;

B

година

- середньогодинна виробіток одного робітника.

ППП

Лекція № 7

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ

1. Завдання аналізу та джерела інформації

2. Аналіз складу, структури, руху і стану основних виробничих фондів

3. Показники ефективності використання основних виробничих фондів і методика їх аналізу

7.1. Завдання аналізу та джерела інформації

Досягнення основної мети підприємницької діяльності комерційної організації - отримання прибутку - забезпечується багатьма факторами, серед яких велике значення має модернізація діючих і введення в експлуатацію нових основних виробничих фондів, у тому числі обладнання, а також ефективне їх використання.

Особливо актуальне це фактор для організацій, що функціонують в промисловості, сільському господарстві, на транспорті і в інших сферах діяльності, де складова основних виробничих фондів у майні організацій вельми істотна.

Склад, структура, технічний рівень використовуваного на підприємстві обладнання безпосередньо впливають на обсяг виробництва і споживчі властивості продукції, що випускається, виконуваних робіт, послуг, що надаються.

До основних завдань аналізу основних виробничих фондів та ефективності їх використання належать такі:

аналіз складу, структури, руху і стану основних виробничих фондів;

оцінка виконання плану по введенню в дію, оновленню, модернізації та реконструкції основних виробничих фондів;

аналіз ефективності використання основних виробничих фондів;

виявлення резервів підвищення ефективності використання основних виробничих фондів.

Інформаційна база для вирішення названих завдань може бути сформована на основі даних Бухгалтерськогобалансу (форма № 1), і ін. Бухгалтерської звітності, а також:

картках обліку основних засобів;

інвентаризаційних відомостях і додатках до картках обліку;

розпорядчих документах по облікової і податкової політики;

бізнес-плані;

на відповідних рахунках синтетичного і аналітичного бухгалтерського обліку.

7.2. Аналіз складу, структури, руху і стану основних виробничих фондів

На початковому етапі аналізу вивчаються склад і структур основних виробничих фондів (ОПФ). Вони залежать від характеру і особливостей виробництва, типу його організації (серійне, масове, індивідуальне), технології, рівня спеціалізації і кооперування як виробництва в цілому, так і ті підрозділів.

В ході аналізу необхідно виявити, як змінилася структура основних виробничих фондів в результаті введення в дію нових потужностей, модернізації старих фондів, вдосконалення технологічних процесів і пов'язаного з ним більш раціонального розміщення обладнання на виробничих площах.

При аналізі структури основних виробничих фондів загальноприйнято визначати питома вага вартості їх активної частини, від якої залежать зростання потужностей підприємства і фондовіддача. Слід зазначити, що в великих виробництвах (металургійних, енергетичного машинобудування) питома вага активної частини ОПФ набагато вище, ніж в дрібних. Приклад такого розрахунку наведено табл. 7.1.

З розрахунків, представлених в табл. 7.1, слід, що вартість основних виробничих фондів за аналізований період зросла від 16 470 тис. До 16 810 тис. Руб., Або на 340 тис. Руб. Підвищилася і вартість активної частини основних фондів. Однак їхня частка в загальній вартості ОПФ знизилася з 54,4 до 54,13%, тобто на 0,27%. Збільшення вартості пасивної частини (будівлі, споруди та ін.) Склало 200 тис. Руб., А питомої ваги - 0,27%.

Аналіз складу і структури основних виробничих фондів в динаміці дозволяє оцінювати тенденцію технічного розвитку організації і прогнозувати рівень фондовіддачі.

Друге завдання аналізу основних виробничих фондів актуальна як для новостворюваних організацій, так і для підприємств, які здійснюють реконструкцію виробничого процесу пов'язану з оновленням і модернізацією основних виробничих фондів.

Якщо «стартує» нова організація, то запуск її виробничих потужностей необхідно оцінити з точки зору виконання плану введення в дію основних виробничих фондів і рівня їх завантаження. Для цього необхідно порівняти показники бізнес-плану по розділу виробничих потужностей з фактичними даними.

Якщо діюча організація займається оновленням або модернізацією основних виробничих фондів, то аналітик повинен виявити ступінь виконання плану оновлення або модернізації ОПФ за термінами, місць використання (цех, ділянка), вивчити роботу устаткування за проектною потужністю і часу.

Приклад оцінки виконання плану по термінах введення в дію основних виробничих фондів представлений в табл. 7.2.

З даних табл. 7.2 випливає, що виробництво вівсяного печива на хлібозаводі розпочато на три місяці пізніше наміченого терміну. Причина затримки полягає в порушенні термінів поставки комплектуючих виробничої лінії з вини постачальника. Компенсацією втрат для хлібозаводу повинні стати штрафні санкції щодо постачальника.

Технічний стан основних виробничих фондів характеризує показник рівня їх зношеності, який визначається як відношення суми нарахованої амортизації (А ВПФ) до первісної вартості основних виробничих фондів (ОПФ п.с. ), Помножене на 100%.

Вивчення даного показника в динаміці дає можливість оцінити «вік» і темпи оновлення основних виробничих фондів. Збільшення відсотка зношеності свідчить про низькі темпи оновлення основних виробничих фондів і їх фізичному старінні. Рівень зношеності необхідно розраховувати за всіма основними виробничим фондам, по групах і видам.

Інформація про ступінь зношеності обладнання може бути представлена ​​в табличній формі (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Інформація про ступінь зношеності обладнання

№ п / п

Структурний підрозділ. Об'єкти основних виробничих фондів

первісна

вартість,

тис. руб

сума

зносу,

тис. руб.

відсоток

зношеності

А

Б

1

2

3

1

Цех № 1

Печі з випікання хлібобулочних виробів

1860

658

35

2

Цех № 2

Устаткування по випічці печива

1190

870

73

З наведених у табл. 7.3 даних випливає, що в цехах № 1 та № 2 використовується обладнання, що має високу ступінь зношеності, особливо це відноситься до групи обладнання по випічці печива.

При аналізі потрібно пам'ятати, що сума нарахованої амортизації не завжди реально відображає фізичний і моральний знос основних виробничих фондів, так як норма амортизаційних відрахувань за однорідними групами обладнання може бути різна і залежить від варіантів облікової політики організації.

Якщо ступінь зношеності обладнання велика, то необхідно передбачити його своєчасне оновлення. Вибуття старого обладнання і введення в експлуатацію нового представляють собою рух основних виробничих фондів. Для його характеристики в економічному аналізі використовуються наступні показники:

* Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів, який визначається як відношення вартості введених в експлуатацію нових основних виробничих фондів до вартості основних виробничих фондів на кінець аналізованого періоду:

До виб. =

ОПФ введення

ОПФ кінець року

* Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів, що дорівнює відношенню вартості вибулих основних виробничих фондів до вартості основних виробничих фондів на кінець року:

До виб. =

ОПФ виб

ОПФ кінець року

Ці показники обчислюються по всій сукупності основних виробничих фондів, окремим їхнім групам і видам.

У процесі аналізу руху ОПФ вивчається взаємозв'язок темпом оновлення основних виробничих фондів і рівня їх зношеності.

Якщо високі темпи оновлення обладнання і низька частка застарілого при поліпшенні якісного складу (прогресивне, новітнє обладнання займає найбільшу питому вагу), то зростає продуктивність праці і тим самим забезпечується рівновага між наявними трудовими ресурсами і темпами оновлення основних виробничих фондів.

Вплив зміни термінів введення в експлуатацію нового обладнання на обсяг випуску продукції можна розрахувати за наступною формулою:

ДТП = ДД х f 0,

де ДТП - зміна обсягу випуску продукції; ДД - кількість днів відхилень від планового терміну введення; f про - планова продуктивність нового обладнання (денна).

7.3. Показники ефективності використання основних виробничих фондів і методика їх аналізу

Ефективність використання основних виробничих фондів характеризується системою узагальнюючих і приватних показників. Узагальнюючі показники відображають рівень використання всієї сукупності основних виробничих фондів організації та її виробничих підрозділів.

Приватні показники дають оцінку застосування окремих видів основних засобів або характеризують яку-небудь сторону їх функціонування у виробничому процесі. До узагальнюючих показників відносяться:

1) коефіцієнт фондовіддачі (ФО);

коефіцієнт фондомісткості (ФЕ);

відносна економія (вивільнення) основних виробничих фондів Про ВПФ) -

Коефіцієнт фондовіддачі визначається як відношення вартості виробленої продукції (робіт, послуг) в цінах підприємства-виготовлювача (ТП) до середньої вартості основних виробничих фондів (ОПФ) за аналізований період:

ФО =

ТП

ОПФ

Значення ОПФ розраховується виходячи з первісної (відновлювальної) вартості як середня хронологічна величина.

Коефіцієнт фондовіддачі показує, скільки продукції (робіт, послуг) отримує організація з кожного рубля (100 руб., 1000 руб.), Вкладеного в основні засоби. Показник фондовіддачі може обчислюватися і в натуральному вимірі при випуску однорідної продукції. Він більш точно характеризує ефективність використання основних виробничих фондів.

Коефіцієнт фондомісткості визначається як відношення середньої вартості основних виробничих фондів до вартості виробленої продукції в цінах підприємства-виготовлювача:

ФЕ =

ОПФ

ТП

Коефіцієнт фондомісткості - зворотний показник коефіцієнта фондовіддачі. Він відображає вартість основних виробничих фондів, що припадає на рубль (100 руб., 1000 руб.) Вартості виробленої продукції. Зростання фондовіддачі призводить до відносної економії (вивільненню) основних виробничих фондів (Еопф). Вона визначається наступним чином:

Е 0ПФ = ОПФ 1 -ОПФ 0 х Jv;

де ОПФ, і ОПФ 0 - вартість основних виробничих фондів відповідно за аналізований і базовий періоди; Jv - індекс обсягу продукції (робіт, послуг).

Аналіз фондовіддачі починається з вивчення динаміки цього показника. Потім визначається вплив окремих факторів на зміною фондовіддачі.

ФО = У а х ФО а =

ОПФ а

х

ТП

ОПФ

ОПФ а

Двухфакторная мультипликативная модель коефіцієнта фондовіддачі може бути представлена ​​наступним чином:

де У а - питома вага вартості активної частини в загальній вартості основних виробничих фондів; ОПФ а - середня вартість активної частини основних виробничих фондів за аналізованих період, розрахована виходячи з первісної (відновлювальної) їх вартості як середня хронологічна величина; ФО а - фондовіддача активної частини основних виробничих фондів.

Розмір впливу змін питомої ваги і фондовіддачі активної частини основних виробничих фондів на загальну зміну фондовіддачі в звітному періоді в порівнянні з її базовим рівнем визначають одним із прийомів елімінування.

алгоритм

розрахунків впливу факторів на фондовіддачу

способом абсолютних відхилень

ДФО (ДУ а) = (У а1 - У а0) х ФО а0;

ДФО (ДФО а) = У а1 х (ФО а1 - ФО а 0);

ДФО = ФО 1 - ФО 0 = ДФО (ДУ а) + ДФО (ДФО а).

Приклад факторного аналізу фондовіддачі наведено в табл. 7.4. Таблиця 7.4

Факторний аналіз фондовіддачі

№ п / п

показники

Умовні позначення

базовий період

Звітний період

Зміни за період (+, -)

А

Б

В

1

2

3

1

Випуск продукції в порівнянних цінах, тис.руб.

ТП

31 300

32 800

+1500

2

Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. Руб.

ОПФ

16 470

16810

+340

3

В тому числі:

вартість активної частини основних виробничих фондів

ОПФ а

8690

9100

+140

4

коефіцієнт фондовіддачі

(Стор. 1: стор. 2)

ФО

1,9004

1,9512

0,0508

5

Фондовіддача активної частини основних виробничих фондів (стор. 1: стор. 3)

ФО а

3,4933

3,6044

+0,1111

6

Питома вага активної частини основних виробничих фондів (стор. 3: стр. 2)

Уа

0,544

0,5413

-0,0027

У базовому періоді, згідно з даними, наведеними в табл. 7.4, модель фондовіддачі представляється в такий спосіб:

31300

=

8960

=

31300

, Або 1,9004 = 0,5440 х 3,4933;

16470

16470

8960

в звітному періоді:

32 800

=

9100

х

32 800

, Або 1,9512 = 0,5413 х 3,6044

16 810

16 810

9100

Визначимо розмір впливу факторів на зміну фондовіддачі способом абсолютних різниць.

Зміна фондовіддачі за період в цілому буде наступним:

1,9512- 1,9004 = +0,0508.

В тому числі:

1) вплив зміни питомої ваги активної частини ОПФ:

(0,5413 - 0,5440) х 3,4933 = 0,0027 х 3,4933 = -0,0094;

2) вплив зміни фондовіддачі активної частини ОПФ:

0,5413 х (3,6044 -3,4933) = 0,5413 х 0,1111 = +0,0601;

баланс відхилень:

-0,0094 + 0,0601 = +0,0507 (Розбіжність з загальною зміною фондовіддачі (0,0508) є наслідком заокруглень цифр в розрахунках)

Таким чином, за аналізований період фондовіддача в організації зросла від 1,9004 до 1,9512, тобто на 0,0508 руб. на кожен рубль вартості основних виробничих фондів. Позитивно вплинула зміна фондовіддачі активної частини ОПФ, що призвело до зростання фондовіддачі всієї сукупності основних виробничих фондів на 0,0601 руб. Негативно позначилося зменшення питомої ваги активної частини ОПФ, що знизило фондовіддачу на 0,0094 руб.

Крім двухфакторной в аналізі використовуються і багатофакторні моделі фондовіддачі основних виробничих фондів, наприклад пятифакторная модель:

ФО = К мз х П Роб х К см х

1

х У а

З од

де К мз - коефіцієнт матеріальних витрат, який визначається як відношення виробленої продукції в порівняних цінах до виробленої продукції без матеріальних витрат; Пp - продуктивність обладнання, що розраховується як відношення виробленої продукції без матеріальних витрат до кількості машино-змін роботи обладнання; До см - коефіцієнт змінності роботи устаткування; З од - вартість одиниці обладнання, У а - питома вага машин і устаткування в загальній вартості виробничих фондів.

Далі при проведенні аналізу вивчається приватний показник ефективності використання основних виробничих фондів - показник фондовіддачі їх активної частини - в залежності від дії наступних факторів: I

вартості продукції, що припадає в середньому на одну годину роботи діючого устаткування першій годині);

середнього часу, що припадає на одиницю вартості діючого устаткування (Т од);

питомої ваги вартості діючого устаткування (ДО) в загальній вартості активної частини основних виробничих фондів (У пекло).

отже,

ФО а = У А.Д х Т од х О першій годині =

ДО

х

Т

х

ТП

ОПФ

ДО

Т

Розмір впливу зазначених факторів на зміну фондовіддачі активної частини основних виробничих фондів визначається одним із прийомів елімінування.

Розрахунки впливу чинників на зміну фондовіддачі активної частини основних виробничих фондів здійснюються в такий спосіб (вихідні дані наведені в табл. 7.5).

Таблиця 7.5

Вихідні дані для аналізу фондовіддачі активної частини основних виробничих фондів

№ п / п

показники

Умовні позначення

базовий період

Звітний період

Зміни за період (+, -)

А

Б

В

1

2

3

1

Випуск продукції в порівнянних цінах, тис. Руб.

ТП

31 300

32 800

+340

2

Середньорічна вартість активної частини основних виробничих фондів, тис. Руб.

ОПФ а

8960

9100

+140

3

В тому числі:

вартість діючого обладнання, тис. руб.

ОПФ пекло

7400

7350

-50

4

Фондовіддача активної частини основних виробничих фондів (стор.1: стор. 2)

ФО а

3,4933

3,6044

+0,1111

5

Питома вага діючого устаткування,%

(Стор. 4: стор. 3 х 100)

У А.Д

82,589

80,769

-1,82

Фонд часу роботи діючого устаткування, тис. Верстато-годин

Т

17 530

18010

+480

Середній час, що припадає на одиницю вартості діючого устаткування, тис. Верстато-годин

Т од

2,36891

2,45034

+0,08143

Вартість продукції, яка припадає в середньому на одну годину роботи діючого устаткування, тис. Руб.

(Стор. 1: стор. 5)

О першій годині

1,78551

1,82121

+0,0357

1. Вплив зміни питомої ваги діючого устаткування:

-0,0182 х 2,36891 х 1,78551 = -0,07698.

2. Вплив зміни середнього часу роботи одиниці обладнання:

0,82589 г (+0,08143) х 1,78551 = +0,12008.

3. Вплив зміни годинниковий вироблення обладнання:

0,82589 х 2,45034 х (+0,0357) = +0,072246.

Баланс відхилень:

+ 0,1111 = -0,07698 + 0,12008 + 0,072246 = 0,1153.

Резервом зростання фондовіддачі на підприємстві є збільшення частки машин і устаткування в загальній вартості основних виробничих фондів і пов'язаних з ним факторів.

При проведенні аналізу, крім визначення впливу різних чинників на фондовіддачу, вивчають вплив самого показники фондовіддачі і взаємопов'язаних з ним факторів на зміну обсягу випуску продукції.

Факторну модель залежності обсягу випуску продукції від фондовіддачі і вартості основних виробничих фондів будують таким чином:

ТП = ОПФ х

ТП

=

ОПФ х ФО

ОПФ

ТП = ОПФ х

ТП

х

ВП

= ОПФ х У а х ФО а

ОПФ

ОПФ а

Вплив названих чинників на зміну обсягу випуску продукції визначають одним із прийомів елімінування

лекція №8

АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

1. узагальнюючий показник собівартості продукції І МЕТОДИКА ЇХ АНАЛІЗУ

1.1. Завдання аналізу собівартості продукції і джерела інформації

1.2. Система показників собівартості продукції

1.3. Аналіз динаміки (виконання плану) за показником повної собівартості продукції

1.4. Факторний аналіз витрат на рубль обсягу продукції

2. АНАЛІЗ ВПЛИВУ НА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ

9.1.1. Завдання аналізу собівартості продукції і джерела інформації

Собівартість є виражені в грошовій формі витрати на виробництво і продаж продукції. Відповідно до Методичних вказівок по обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг (проект) ці витрати являють собою вартісну оцінку сировини, матеріалів, палива, енергії, природних ресурсів, основних засобів та іншого майна, трудових ресурсів, а також інших витрат на виготовлення продукції, управління виробництвом і організацією в цілому, продаж продукції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це синтетичний показник. У ньому сконцентровані всі сторони господарської діяльності підприємства: ефективність використання ресурсів, раціональність організації праці та управління.

Собівартість є основою прогнозування виробництва, базою для обчислення продажних цін і формування фінансових результатів, найважливішим резервом підвищення прибутку. Недооцінка собівартості як фактора формування прибутку не відповідає принципам ефективного ведення господарської діяльності і може призвести до негативних наслідків.

Зміст аналізу собівартості продукції розкривається в його завданнях, які зводяться до наступного:

оцінці динаміки (виконання плану) за найважливішими показниками собівартості продукції і виявлення відхилень від планових завдань;

визначенню і кількісній оцінці причин відхилень від плану і в динаміці. Для цього собівартість вивчається за наступними напрямками: структурним підрозділам підприємства, статтями та елементами витрат, видами продукції, (робіт і послуг), місцях виникнення витрат, чинників;

аналізу впливу на собівартість ефективності використання виробничих ресурсів (трудових, матеріальних, основних фондів);

виявлення й оцінки резервів можливого зниження собі вартості продукції і розробці заходів щодо їх мобілізації.

Перераховані завдання аналізу собівартості є традиційними, типовими. Однак завдання управління собівартістю не обмежуються наведеним переліком. Ці спільні завдання трансформуються, конкретизуються стосовно до різних галузей народного господарства: промисловості, будівництва, сільського господарства, сфери послуг і т.п. Ринкова економіка також вимагає вирішення таких додаткових завдань, як врахування при проведенні аналізу особливостей функціонування підприємств малого бізнесу та підприємстві різних організаційно-правових форм, аналіз поведінки витрат у взаємозв'язку з обсягом продажів і прибутком, визначення порогу рентабельності продажів товарів і т.д.

Аналіз собівартості продукції повинен передувати перевіркою обгрунтованості планових завдань по собівартості, реальності встановлених норм і нормативів. Якщо план не реальний, аналіз його виконання втрачає економічний сенс.

Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво використовуються наступні джерела інформації.

Бухгалтерська звітність (форма № 2 «Звіт про фінансові результати» форма № 5 «Додаток до балансу»), матеріали пояснювальної записки до річного звіту.

статистична звітність

Специфічна галузева звітність за собівартістю і використанню основних сировинних ресурсів, що складається в добувній, легкій, харчовій і ряді інших галузей промисловості.

Бізнес-план та розрахунки до нього, кошторису витрат, розрахунки цін І т.п.

Калькуляції собівартості окремих виробів (планові, звітні, нормативні).

Дані аналітичного обліку до бухгалтерських рахунках виробничих а також інші регістри і документи бухгалтерського обліку, в тому числі матеріали інвентаризації.

Різна Позаоблікове інформація (наказ по обліковій політиці, матеріали договорів з покупцями продукції та постачальниками товарно-матеріальних цінностей та ін.).

9.1.2. Система показників собівартості продукції

Для управління собівартістю необхідно розташовувати системою показників, що відображають її рівень і динаміку.

В даний час як і раніше актуальна застосовувалася раніше система узагальнюючих показників для планування та оцінки собівартості продукції. Основні показники цієї системи - собівартість одиниці продукції, собівартість всієї продукції, витрати на карбованець продукції - використовуються в якості узагальнюючих і в даний час.

Собівартість одиниці продукції в прийнятих натуральних одиницях виміру визначається шляхом розподілу витрат на виробництво, що включаються в собівартість продукції, за окремими видами (групами) однорідних виробів або продукції, яка може бути приведена до умовно-однорідного вимірника, наприклад собівартість однієї кіловат-години електроенергії, собівартість однієї тонни умовного палива тощо.

Собівартість всієї продукції організації (підприємства) - це сукупна собівартість всіх видів виробів, робіт, послуг, що включаються в обсяг випущеної (проданої) продукції. Цей показник є універсальним, так як розраховується різними
організаціями незалежно від типу виробництва і характеру продукції, що випускається.

Показник - витрати на карбованець продукції (на 100 або 1000 руб. Продукції) - використовується для характеристики динаміки собівартості всієї продукції, як порівнянної, так і вперше освоєної Він обчислюється як відношення собівартості всієї виробленої або реалізованої продукції до її об'єму в продажних цінах ( без непрямих податків). Показник також придбав універсальне значення, так як розраховується повсюдно. При цьому до порівнянної належить продукція, що вироблялася в попередньому (базовому) періоді. Собівартість як одиниці, так і всієї сукупності продукції в залежності від етапів її формування у виробничому процесі може бути операційної, цехової, виробничої, повної.

Операційна собівартість - це умовно-змінні матеріальні витрати і витрати на оплату праці.Цехова собівартість складається з операційної собівартості і загальновиробничих витрат. Виробнича собівартість складається з цехової собівартості і загальногосподарських витрат. Повна собівартість - це виробнича собівартість продукції і витрати на її продаж.

У процесі економічного аналізу використовуються і інші показники собівартості: за статтями, елементам і видам витрат, за окремими видами продукції, по цехах і ділянках господарської діяльності та ін., А також специфічні, що відображають галузеві особливості продукції.

На рис. 8.1 представлена ​​схема основних напрямків аналізу узагальнюючих показників собівартості продукції, методика яких буде розглянута в наступних параграфах.

1.3. Аналіз динаміки (виконання плану) за показником повної собівартості продукції

Повна собівартість усієї випущеної (реалізованої) продукції - це узагальнюючий показник універсального характеру. З нього і слід починати аналіз. Необхідно визначити динаміку (виконання плану) по показнику, а також вплив факторів на отримані відхилення.

Слід мати на увазі, що собівартість продукції в звітному періоді не можна порівняти з аналогічним показником за попередній або плановий період за такими параметрами:

- обсяг і структура продукції;

- ціни на матеріальні ресурси, тарифи на енергію та перевезення;

- рівень витрат виробничих ресурсів (Під виробничими ресурсами тут і далі розуміються матеріальні, трудові та грошові (фінансові) ресурси).

Розрахунок впливу цих факторів може бути здійснений способом ланцюгових підстановок. Умовні позначення і вихідні величини показників наведені в табл. 8.1, а методика аналізу і розрахунку за факторами - в табл. 8.2.

Таблиця 8.1

У наведеному прикладі загальна зміна собівартості продукції в звітному періоді в порівнянні з базовим, склало 13 000 тис. Руб. (42 000 - 29 000).

Факторами, що сприяли подорожчання витрат, є:

збільшення обсягу продукції - 5993 тис. руб .;

зростання безпосередньо витрат - 9700 тис. руб. (Даний перевитрата свідчить про погіршення використання виробничих ресурсів на підприємстві);

подорожчання цін і тарифів на матеріальні ресурси -500 тис. руб.

В цілому в результаті впливу всіх перерахованих вище факторів собівартість зросла на 16 193 тис. Руб. (5993 + 9700 + 500). Для оцінки ж приймається сума перевитрати, рівна 9700 тис. Руб., Що свідчить про погіршення використання ресурсів на підприємстві

Здешевленню собівартості продукції на суму 3193 тис. Руб. сприяли сприятливі зміни структури асортименту продукції. Це означає, що в загальному обсязі випуску збільшилася частка виробів (робіт, послуг), у яких індивідуальний базовий рівень витрат виявився нижчим, ніж середній базовий рівень витрат по всій продукції.

1.4. Факторний аналіз витрат на рубль обсягу продукції

Показник витрат на рубль обсягу продукції (3) розраховується як відношення собівартості (С) всієї продукції (випущеної або реалізованої) до її обсягу (ОП), вираженого в продажних цінах (без непрямих податків):

Показник витрат на рубль загального обсягу продукції має такі переваги:

дозволяє виміряти сукупний рівень витрат як порівнянної, так і незрівнянною (нової) продукції;

придатний для аналізу в динаміці, так як є відносним показником;

забезпечує ув'язку результатів аналізу собівартості і прибутку;

є наскрізним показником і може бути розрахований як по всьому об'єму продукції, так і по окремих її видах.

Однак зміна витрат на рубль обсягу продукції залежить не тільки від зміни безпосередньо витрат, але і від ряду інших факторів. У зв'язку з цим без відповідного факторного аналізу цей показник не придатний для оцінки динаміки (виконання плану) за собівартістю продукції. Безпосередній вплив на зміну рівня витрат надають такі чинники:

зміна структури асортименту продукції;

зміна витрат, пов'язане з ефективністю використання виробничих ресурсів;

зміна цін і тарифів на матеріальні ресурси;

зміна продажних цін.

Методика визначення впливу цих факторів на зміну витрат на карбованець обсягу продукції способом ланцюгових підстановок представлена ​​в табл. 8.3, а конкретний приклад розрахунку - в табл. 8.4.

У наведеному прикладі відбулося зниження рівня витрат на 7,42 коп. на кожен рубль продукції (89,25 - 96,67). Вплив окремих факторів склало:

зміна структури асортименту продукції

87,85 - 96,67 = -8,82 коп .;

зміна безпосередньо витрат

114,64 - 87,85 = +26,79 коп .;

збільшення цін на матеріальні ресурси

116,02 - 114,64 = +1,38 коп .;

збільшення продажних цін на продукцію

89,25 - 116,02 = -26,77 коп .;

перевірка:

-8,82 + 26,79 + 1,38 - 26,77 = -7,42 коп.

Розрахунки показують, що на зниження рівня витрат сприятливо вплинули на зміну структури асортименту продукції (-8,82 коп.) І підвищення її цін (-26,77 коп.).

Негативний вплив на аналізований показник зробило зростання рівня витрат (26,79 коп.), А також підвищення цін і тарифів на матеріальні ресурси (1,38 коп.). Збільшення питомих затр ат на 26,79 коп. на кожен рубль продукції свідчить про погіршення використання виробничих ресурсів, зниженні раціональності організації праці та управління. Підприємство компенсувало отриманий перевитрата за рахунок підвищення цін продукції, а також виробництва більш вигідних виробів, тобто з меншим рівнем базових витрат.

Щоб встановити вплив розглянутих факторів на зміну суми прибутку, необхідно відхилення у витратах на рубль продукції по кожному фактору помножити на звітний обсяг продажів, виражений в цінах базового періоду, а отримані результати взяти з протилежним знаком (табл. 8.5)

Таблиця 8.5

фактори

№ стор.

Розрахунок впливу на собівартість, тис. Руб.

Вплив на прибуток, тис. Руб. (+, -)

Зміна структури асортименту продукції

1

-8,82 * 36200: 100 = -3192,8

+3193

Зміна рівня виробничих витрат

2

26,79 * 36200: 100 = 9698

-9700

Збільшення цін і тарифів на матеріальні ресурси

3

1,38 * 36200: 100 = 499,5

-500

Збільшення продажних цін

4

-26,77 * 36200: 100 = -9690,7

+9691

Разом

5

-7,42 * 36200: 100 -2688

+2686

Примітки. 1. Номер рядка відповідає нумерація при розрахунку впливу кожного фактора, зробленому після табл. 8.4. 2. В даному прикладі суми обсягу випуску продукції і її продажів прийняті однаковими

З розрахунків слід, що зростання прибутку сприяло збільшення продажних цін і сприятливі структурні зрушення в складі продукції, що реалізовується. На зниження прибутку вплинуло подорожчання цін матеріальних ресурсів і підвищення рівня витрат виробничих ресурсів.

Слід зазначити, що практичне використання методики факторного аналізу собівартості продукції, наведеної в 8.1.3 і 8.1.4, ускладнюється через відсутність необхідної інформації. На багатьох підприємствах не ведеться облік виробництва (реалізації) продукції в подвійній оцінці - в діючих цінах звітного і базового періодів. Відсутні також звітні і планові калькуляції собівартості окремих видів продукції. У зв'язку з цим факторний аналіз собівартості зазвичай зводиться до поелементному вивчення складу витрат на виробництво.

2. Аналіз впливу на собівартість продукції ефективності використання виробничих ресурсів

Взаємозв'язок собівартості та ефективності використання виробничих ресурсів встановлюється за допомогою розкладання узагальнюючого показника витрат на рубль обсягу продукції за елементами витрат.

Згідно з проектом Методичних вказівок по обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг угруповання витрат за елементами здійснюється з метою планування і контролю за відповідними якісними показниками діяльності організації, визначення обсягу використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів в цілому за звітний період безвідносно їх призначення та напрямки , розрахунку фінансового результату по звичайних видах діяльності за звітний період.

Кожен елемент характеризує економічний зміст витрат. Перелік елементів є типовими і встановлюється ПБО 10/99 «Витрати організації»:

матеріальні витрати (МЗ);

витрати на оплату праці (ЗОТ);

відрахування на соціальні потреби (ОСН);

амортизація (А);

інші витрати (ПЗ).

Аналітичне значення поелементної угруповання витрат полягає в наступному:

вона використовується для аналізу структури витрат на виробництво, визначення впливу матеріало-, фондо- і трудомісткості продукції на її собівартість;

служить для ув'язки різних розділів бізнес-планів та звітів, зокрема розділу за собівартістю з балансом доходів і витрат, розділами з праці і прибутку, виробничою програмою;

є основою для визначення потреби в виробничих запасах, трудових ресурсах, основних фондах;

використовується для обчислення приватних показників оборотності оборотних коштів.

Взаємозв'язок витрат на рубль обсягу продукції з показниками ефективності використання виробничих ресурсів виражається за допомогою уявлення узагальнюючого показника витрат на рубль обсягу продукції у вигляді такої адитивної моделі:

3 =

З

=

МОЗ

+

ЗОТ + ОСН

+

А

+

ПЗ

8.13

ОП

ОП

ОП

ОП

ОП

Тут перший фактор-доданок являє собою матеріаломісткість продукції (т), другий - зарплатоемкость продукції (з єдиним соціальним податком) (р), третій - амортізаціеемкость проекції (а) і четвертий - інші питомі витрати на карбованець продукції (пз).

(Згідно основній властивості адитивних моделей вплив кожного фактора на зміну аналізованого показника дорівнює зміні самого цього чинника щодо базового значення:

Д3 = Д m + Д р + Так + ДПЗ. (8.14)

Щоб встановити розмір впливу цих факторів на суму економії (перевитрати) всієї собівартості, а отже, і прибутку, потрібна зміна питомих витрат за рахунок кожного фактора помножити на звітний обсяг продукції, виражений в базових цінах (ОП 1 0):

по всій собівартості Е (П) = ДЗ х ОП 1 0,

в тому числі за рахунок зміни:

матеріаломісткості продукції

Е (П) т = Д т х ОП 1 0; (9.15)

зарплатоемкости продукції

Е (П) р = Д р хоп 1 0; (9.16)

амортізаціеемкості

Е (П) а = Так х ОП 1 0; (9.17)

інших питомих витрат

Е (П) пз = ДПЗ х ОП 1 0. (9.18)

Вихідна інформація для проведення такого аналізу міститься в статистичній звітності, формі бухгалтерському звітності, формі «Звіт про фінансові результати».

Нагадаємо, що в цьому розділі було прийнято вважати рівними обсяги випуску і реалізації продукції. Крім того, домовимося, що на даному підприємстві показники собівартості продукції і витрат на виробництво збігаються.

В реальності взаємозв'язок собівартості продукції і витрат на виробництво виражається за допомогою такої формули:

Собівартість продукції = витрати на виробництво мінус приріст (плюс зниження) залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів та інструментів власного виробітку плюс приріст (мінус зниження) залишків за рахунком «Резерви майбутніх витрат» мінус приріст (плюс зниження) залишків за рахунком «Витрати майбутніх періодів».

Аналітичні розрахунки по даній методиці виконані в табл. 8.6 і 8.7

Таблиця 8.6

Аналіз витрат на карбованець обсягу продукції за економічними елементами

показники

Стор.

базовий період

Звітний період

зміна

(+, -)

Витрати на виробництво, всього, тис. Руб.

1

29 000

42 000

X

В тому числі:

а) матеріальні витрати

б) витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби

в) амортизація основних фондів

г) інші витрати

2 3

4 5

19 800

5200

2520

1480

28 900

9900

2250

950

X

X

X

X

Обсяг продукції в цінах базового періоду, тис. Руб.

6

30 000

36 200

X

Витрати на рубль продукції, всього, коп.

(Стор. 1: стор. 6 х 100)

7

96,67

116,02

+19,35

В тому числі:

а) матеріаломісткість продукції

(Стор. 2: стор. 6 х 100)

8

66,0

79,83

+13,83

б) зарплатоемкость продукції

(Стор. 3: стр. 6 х 100)

9

17,33

27,35

+10,02

і) амортізаціеемкость (стор. 4: стор. 6 х 100)

10

8,40

6,22

-2,18

г) інші питомі витрати

(Стор. 5: стор. 6 х 100) або

(Стор. 7 - стор. 8 - стор. 9 - стор. 10)

11

4,94

2,62

-2,32

З даних табл. 8.6 випливає, що витрати на рубль обсягу продукції в звітному періоді в порівнянні з базовим зросли в цілому на 19,35 коп., В тому числі за рахунок підвищення матеріаломісткості продукції на 13,83 коп. і зарплатоемкости на 10,02 коп. На зниження питомих витрат вплинуло зменшення амортізаціеемкості на 2,18 коп. та інших витрат на рубль обсягу продукції на 2,32 коп.

Таблиця 8.7

Вплив ефективності використання виробничих ресурсів на зміну собівартості продукції і прибутку

фактори

№ стор.

Зміна витрат на рубль обсягу продукції, коп. (Див. Табл. 9.6)

Зміна повної собівартості, тис. Руб.

Зміна прибутку, тис. Руб.

розрахунок

результат (+, -)

Підвищення матеріаломісткості продукції

1

+13,83

+13,83 х

36200

+5006,5

-5006,5

100

Підвищення зарплатоемкости продукції

2

+10,02

+10,02 х

36 200

+3627,2

-3627,2

100

Зниження амортізаціеемкості продукції

3

-2,18

-2,18 х

36200

-789,2

+789,2

100

Зменшення інших питомих витрат

4

-2,32

-2,32 х

36200

-839,8

+839,8

100

Разом

5

+19,35

+19,35 х

36200

+7005

-7005

100

В цілому за рахунок погіршення використання ресурсів в організації сума прибутку зменшилася на 7005 тис.руб. в основному за рахунок збільшення матеріало- і зарплатоемкости продукції. В даному випадку головні резерви збільшення прибутку полягають в підвищенні ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Скорочення амортізаціеемкості та інших витрат на рубль обсягу продукції не означає, що резерви зниження собівартості тут відсутні. Вони завуальовані, перекриті впливом позитивних факторів і можуть бути встановлені при проведенні додаткового, більш детального аналізу.

Далі розглянемо методику виявлення факторів другого порядку на зміну матеріало-, зарплато- і амортізаціеемкості продукції.

Деталізація факторів зміни матеріаломісткості продукції

З огляду на неоднорідного складу матеріальних витрат і неоднаковою ролі окремих матеріальних ресурсів в собівартості продукції необхідно загальну зміну матеріаломісткості вивчити щодо змін складових його приватних показників:

т =

МОЗ

=

З

+

КІ

+

Т

+

Е

(8.19)

ОП

ОП

ОП

ОП

Тут складові послідовно відображають матеріаломісткість продукції відповідно в частині сировини і матеріалів (З), комплектуючих виробів та напівфабрикатів (КІ), палива (Т) і енергії (Е).

Формула (9.19) характеризує адитивну залежність між показником матеріаломісткості і чинниками. Отже, вплив кожного фактора на зміну даного показника буде дорівнює зміні самого цього чинника щодо його базового значення:

Д m = Д т С + Д т КІ + Д т Т + Д т Е. (8.20)

Факторний аналіз матеріаломісткості продукції здійснюється за наведеною вище методикою. Джерелами інформації можуть служити розшифровки матеріальних витрат, наведені в калькуляціях собівартості продукції або в статистичної звітності ..

Ретельному вивченню підлягають фактори зміни кожного з приватних показників матеріаломісткості продукції, особливо в разі їх збільшення. Так, підвищення енергоємності продукції може бути викликано зростанням цін і тарифів на енергоресурси, нераціональним використанням енергії, підвищенням в складі продукції частки енергоємних виробів. Слід зазначити, що аналіз паливо і енергоємності продукції має свою специфіку в зв'язку з особливостями цих видів ресурсів і носить техніко-економічний характер.

Деталізація факторів зміни зарплатоемкости продукції

Зарплатоемкость продукції є найважливішою складовою показника витрат на рубль обсягу продукції:

р =

ЗОТ + ОСН

(8.21)

ОП

Користуючись методом розширення факторної системи, помножимо чисельник і знаменник у формулі (8.21) на середньоспискову чисельність персоналу (Т):

р =

ЗСП + ОСН

х

Т

=

Т

х

ЗСП + ОСН

= T x з

(8.22)

ОП

Т

ОП

Т

Формула (8.22) являє собою двухфакторную мультипликативную модель, в якій перший фактор-співмножник характеризує середню трудомісткість продукції (Т), другий - середню за період заробітну плату одного працівника (з) (з урахуванням відрахувань на соціальні потреби).

Трудомісткість продукції виражається витратами праці на одиницю продукції, які в свою чергу можуть визначатися чисельністю всього персоналу, числом відпрацьованих робітниками людино-днем або людино-годин. При цьому чисельність всього персоналу відображає повні витрати праці, але такий показник трудомісткості не враховує використання робочого часу (наявність надурочно відпрацьованих годин або, навпаки, втрати робочого часу). Більш точно трудомісткість продукції вимірюється в людино-днях і людино-годинах.

Завдання визначення впливу факторів на зміну зарплатоемкости продукції з поступовим зниженням моделі вирішується будь-яким з прийомів елімінування. Дані про чисельність персоналу беруться із статистичної звітності.

У наведеному в табл. 8.6 прикладі зарплата на рубль обсягу продукції збільшилася на 10,02 коп. Отже, на цьому підприємстві темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів зростання середньої заробітної плати одного працівника. У процесі аналізу слід встановити причини даного факту. Так, негативний вплив на продуктивність праці можуть надати наступні фактори: зменшення частки робітників у складі персоналу; скорочення середнього числа днів, відпрацьованих за період одним робочим, і (або) тривалості зміни; зниження середньогодинної вироблення. У свою чергу рівень середньої заробітної плати в цілому по підприємству залежить від структури персоналу і середньої заробітної плати кожної категорії працюючих.

Деталізація факторів зміни амортізаціеемкості продукції

Важливим складовим елементом витрат на рубль продукції є амортізаціеемкость продукції

а =

А

(8.23)

ОП

Користуючись методом розширення факторної системи, помножимо чисельник і знаменник у формулі (8.23) на показник середньорічної вартості основних виробничих фондів (ОПФ). В результаті отримаємо двухфакторную мультипликативную модель

а =

А х ОПФ

=

А

х

ОПФ

= А н х f

(8.24)

ОП х ОПФ

ОПФ

ОП

Де а н - середня норма амортизації; f - коефіцієнт фондомісткості продукції.

Наведена факторна модель легко вирішується за допомогою прийомів елімінування. При цьому слід врахувати, що середня норма амортизації може змінюватися в результаті зміни в складі основних засобів частки більш дорогих об'єктів, а також прийнятого методу нарахування амортизації по знову вводиться об'єктах. Зростання коефіцієнта фондомісткості продукції (якщо він мав місце) означає «падіння» фондовіддачі, тобто погіршення використання основних фондів. Останнє може бути викликано недостатнім використанням виробничих потужностей, зниженням продуктивності обладнання, зменшенням змінності його роботи, скороченням частки активної частини основних фондів в їх загальному обсязі.

Аналіз впливу на собівартість продукції ефективності використання ресурсів за викладеною методикою дозволяє виявити приховані резерви зниження даного показника і відповідно збільшення прибутку за рахунок зменшення матеріало-, фондо- і трудомісткість продукції.

Лекція №9

АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) (продовження)

1. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат

2. Аналіз матеріальних витрат

3. Аналіз витрат на оплату праці

4. Аналіз комплексних статей витрат

5. Аналіз витрат на обслуговування виробництва та управління (ропу)

6. Аналіз втрат від браку

7. Аналіз витрат на продаж

1. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат

Управління собівартістю продукції, організація аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості пов'язані з угрупованням витрат за статтями калькуляції. Перелік статей організації встановлюють самостійно. Мета такого угрупування полягає в формуванні необхідної інформації для виявлення фактичних витрат на виготовлення і продаж окремих видів виробів, визначення фактичної собівартості випуску всієї продукції, а також для планування (прогнозування) витрат.

В основу угруповання витрат по калькуляційних статтях покладена економічна однорідність витрат за їх цільовим призначенням: місце виникнення, носій витрат - конкретний вид (група) продукції та ін.

Для організацій, що здійснюють промислове виробництво продукції, в проекті Методичних вказівок по обліку витрат па виробництво продукції, робіт і послуг рекомендована наступна класифікація статей витрат.

Сировина і матеріали.

Зворотні відходи (віднімаються).

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій.

Паливо і енергія на технологічні цілі.

Витрати на оплату праці працівників, які безпосередньо беруть участь у виробництві продукції.

Відрахування на соціальні потреби.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

Загальновиробничі витрати.

Загальногосподарські витрати.

Втрати від шлюбу.

Інші виробничі витрати.

Витрати на продаж.

Перші 11 статей калькуляції утворюють виробничу собівартість. Повна собівартість продукції складається з виробничої і витрат на продаж.

За ознакою віднесення витрат на собівартість окремих видів продукції вони поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати - це витрати, які прямо і безпосередньо можуть бути віднесені на собівартість конкретних видів продукції. До них відносяться матеріальні витрати, що входять до статті 1-4, а також заробітна плата працівників, які безпосередньо беруть участь і виробничому процесі, і нарахування на неї (статті 5 і 6).

Під непрямими витратами розуміються витрати, які не представляється можливим безпосередньо включати до витрат за відповідними видами продукції і які розподіляються по ним за допомогою спеціальних методів, що визначаються організацією. До таких, як правило, відносяться витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом і організацією в цілому, а також з продажем продукції.

Згідно з наведеною вище номенклатурі непрямими можуть вважатися витрати за статтями 7--12, хоча частина витрат, пов'язаних з обслуговуванням і управлінням виробництвом продукції та її продажем, може бути безпосередньо віднесена до конкретних видів продукції, тобто бути прямими.

Прямі витрати в основному одноелементні, а непрямі утворюють комплексні статті, тобто включають кілька елементів: матеріали, заробітну плату, амортизацію та ін.

Аналітична цінність даної класифікації витрат полягає в наступному. Вона дозволяє пов'язати результати аналізу собівартості в цілому по продукції з відхиленнями по місцях виникнення витрат і видам виробів, тобто пов'язати результати з витратами. Останнє має велике значення для контролю за рівнем витрат, більш повного виявлення резервів їх економії і в цілому для управління собівартістю.

Аналіз витрат за статтями калькуляції починають з визначення відхилення фактичної суми витрат в звітному періоді (Cj) від базової, перерахованої на обсяг і асортимент продукції в звітному періоді по кожному виробу (див. Табл. 9.8):

ДС = С 1 - ДЦ мр -? Q i 1 c i 0 (9.25)

При цьому фактичні витрати звітного періоду попередньо коригуються на суми підвищення цін і тарифів на матеріальні ресурси (ДЦ мр). Умовний приклад такого аналізу наведено і табл. 9.8.

Відхилення виражаються в абсолютній сумі і відсотках до повної базової собівартості звітного обсягу продукції. Останнє характеризує пайову участь витрат по кожній статті в зміні звітної собівартості продукції в порівнянні з її базовим значенням.

У наведеному прикладі повна собівартість продукції зросла на 10200 тис. Руб., Або на 32,08%. Найбільший вплив на це зробило зростання прямих матеріальних витрат на 7110 тис. Руб. (22,36%). Однак якщо виключити з цієї суми подорожчання матеріалів за рахунок підвищення цін (+500 тис. Руб.), То на самі матеріальні витрати доведеться сума подорожчання, рівна 6610 тис. Руб. До наступних за значимістю факторів, що призвів до збільшення собівартості, відносяться зростання витрат на оплату праці (3140 тис. Руб.), Збільшення витрат на обслуговування виробництва і управління (120 тис. Руб.), Зростання втрат від шлюбу (50 тис. Руб. ). Якщо шлюб в даній організації не планувався, то вся сума втрат в звітному періоді в розмірі 200 тис. Руб. повинна бути віднесена до резервів можливого зниження собівартості продукції.

Економія витрат в сумі 220 тис. Руб. досягнута тільки за видатками на продаж, що знизило повну собівартість продукції на 0,69%. Можливо, організація знайшла дешевший варіант доставки продукції покупцеві або зменшила витрати на рекламу.

Конкретні причини всіх відхилень можуть бути встановлені тільки при детальному аналізі калькуляцій собівартості окремих видів продукції за статтями витрат.

Таблиця 9.8

Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції, тис. Руб.

статті калькуляції

№ стор.

собівартість

звітного обсягу

і асортименту продукції

Відхилення (+, -)

за базовою калькуляції

за фактичною калькуляції

в сумі (гр. 4 - гр. 3)

у відсотках до повної базової

собівартості

(Гр. 6 = гр. 5: стор. 16

гр. 3 х 100)

1

2

3

4

5

6

Сировина і матеріали

1

16 000

21 340

+5340

+16,79

Зменшення або збільшення витрат (-)

2

240

350

+110

+0,34

Продовження таблиці 9.8

Куплені вироби, напівфабрикати і послуги

3

_

-

-

-

Паливо і енергія на технологічні цілі

4

6080

7960

+1880

+5,91

Разом матеріальних витрат (стор. 1 - стор. 2 + + р. 3 + стор. 4)

5

21 840

28 950

+7110

+22,36

Витрати на оплату праці

6

4670

7030

+2360

+7,42

Відрахування на соціальні потреби

7

1640

2420

+780

+2,45

Разом зарплата

(Стр.6 + стор. 7)

8

6310

9450

+3140

+9,87

загальновиробничі витрати

9

1600

1700

+100

+0,31

Загальногосподарські витрати

10

1000

1020

+20

+0,07

Разом витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню

(Стор 9 + стор. 10)

11

2600

2720

+120

+0,38

Втрати від шлюбу

12

150

200

+50

+0,16

Інші виробничі витрати

13

Виробнича собівартість продукції

(Стор.5 + стор. 8 + р. 11 + р. 12 + р. 13)

14

30 900

41 320

+10 420

+32,77

Витрати на продаж

15

900

680

-220

-0,69

повна собівартість

продукції

(Стр.14 + стор. 15)

16

31 800

42000

+10 200

+32,08

2. Аналіз матеріальних витрат

І структурі витрат на виробництво матеріальні витрати мають, як правило, найбільшу питому вагу.

У калькуляціях собівартості продукції частина матеріальних витрат виділяється в самостійні статті: сировина і матеріали (за вирахуванням зворотних відходів); покупні вироби, напівфабрикати і послуги сторонніх організацій; паливо і енергія на технологічні цілі (див. табл. 9.8). Як уже зазначалося, такі матеріальні витрати є прямими. Інша частина матеріальних витрат, пов'язаних з обслуговуванням виробництва і управлінням, в калькуляції не виділяється. Вони входять в комплексні статті: загальногосподарські витрати, загальновиробничі витрати, витрати на продаж і ряд інших. Аналіз таких матеріальних витрат здійснюється в складі зазначених комплексних статей витрат.

Розглянемо методику аналізу прямих матеріальних витрат. Вона багато в чому визначається видом споживаних матеріалів, технологією і організацією виробництва. Однак в більшості випадків все чинники зміни матеріальних витрат умовно можна розбити на дві групи: I - фактори, що відображають кількісний витрата матеріалів (фактори норм); II - фактори, що визначають вартість їх заготовлення (фактори цін).

Вплив кожної групи факторів на зміну матеріальних витрат можна знайти за допомогою підстановки, тобто умовної величини, яка дозволить відповісти на питання: якою була б сума матеріальних витрат при фактичному питомій витраті матеріалів і базової (планової або фактичної за попередній період) вартості їх заготівлі. Вплив I групи факторів можна встановити, якщо відняти від підстановки (МЗ ум) базову суму матеріальних витрат (МОЗ), вплив II групи - шляхом віднімання підстановки з фактичної величини матеріальних витрат (M3 1) (табл. 9.9).

Таблиця 9.9

Розрахунок впливу факторів на зміну матеріальних витрат

Матеріальні витрати (МЗ)

фактори

кількісний витрата матеріалів (Ki)

вартість заготовляння одиниці матеріалу (Si)

Формула розрахунку

базові

базовий

Базова

n

M3 0 =

?

K i 0 x S i 0

i = 1

підстановка

звітний

Базова

n

M3усл =

?

K i 1 x S i 0

i = 1

звітні

звітний

звітна

п

M3 1 =

?

K i 1 x S i 1

i = 1

зміна МОЗ

МОЗ ум - М3 0

МЗ1 - МОЗ ум

ДМЗ = МЗ1 - M3 0

Примітка. Тут п - кількість видів матеріалів, спожитих при виробництві даного продукту; i = 1, ..., п.

Дані для проведення такого аналізу беруться з звітних калькуляцій собівартості окремих виробів при наявності в них розшифровок матеріальних витрат (табл. 9.10).

На практиці нерідкі випадки заміни одних матеріалів іншими. У нашому прикладі матеріал Б замінений матеріалом В. Змінилося не тільки кількість спожитих матеріалів, але і їх вартість. Результат заміни визначається підсумовуванням двох величин. Потрібно різницю в кількісному витраті замінює і замінного матеріалу помножити на ціну замінного, потім різниця їх цін помножити на кількісний витрата замінює, а потім скласти отримані суми.

Аналіз матеріальних витрат показаний в табл. 9.11. Розмір впливу факторів на зміну матеріальних витрат по всьому випуску даного вироби розрахований шляхом множення факторних відхилень на одиницю виробу на його фактичний випуск у звітному періоді.

Розрахунок впливу факторів на зміну матеріальних витрат

У розглянутому прикладі економія матеріальних витрат по виробу досягнута за рахунок зниження кількості витраченого матеріалу А і використання раціональної заміни, а їх зростання обумовлене підвищенням вартості заготівлі матеріалу А.

Завданням подальшого аналізу є виявлення причин відхилень. Так, кількісний витрата матеріалів визначається факторами зміни норм і відхилень від норм, які і свою чергу деталізуються за такими чинниками такого порядку, наведеними на рис. 9.2.

Найкращі результати такий аналіз дає при нормативному методі обліку витрат на виробництво, коли в системному бухгалтерському обліку фіксуються зміни норм витрат матеріалів і відхилення від норм за видами матеріалів, виробів і причин, що зумовили ці зміни.

Ретельно також повинні бути вивчені фактори II групи зміни вартості заготівлі матеріалів.

Кількісний витрата матеріалів

Фактори зміни норм витрат

Фактори відхилень від норм

Удосконалення конструкції виробів, зниження їх чистої ваги

Удосконалення техніки і технології виробництва продукції

Удосконалення організації виробництва

надпланові відходи

втрати матеріалів

заміна матеріалів

Брак у виробництві

Інші причини перевищення норм

Управлінські рішення в області підвищення виробництва

причини:

-порушення технології;

-некондіціонность (неякісність) сировини і матеріалів;

недотримання режиму економії на робочих місцях; та ін.

Мал. 9.2. Схема факторів зміни кількості витрат матеріалів

Згідно бухгалтерського стандарту «Облік матеріально-виробничих запасів» матеріальні запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю, яка відображає суму фактичних витрат організації на придбання, за винятком ПДВ і інших відшкодовуються податків.

Фактичні витрати на придбання матеріально-виробничих запасів включають:

* Суми, що сплачуються за договором постачальнику;

* Суми, що сплачуються спеціалізованим організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням запасів;

* митні збори;

* Винагороди, що сплачуються посередницькій організації;

* Витрати по заготівлі та доставці матеріально-виробничих запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування;

* Витрати по доведенню матеріально-виробничих запасів до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях;

* Інші витрати, пов'язані з придбанням матеріальних ресурсів.

Наведений вище алгоритм аналізу впливу факторів на зміну матеріальних витрат може застосовуватися до організацій, які розраховують витрату матеріалів на одиницю продукції (питома витрата). У ряді ж галузей промисловості визначають не питома витрата, а вихід продукції у відсотках від вихідної сировини (цукрова, хлібопекарська, м'ясоконсервна і інші галузі). В такому випадку модель факторної залежності матеріальних витрат може бути представлена ​​наступним чином:

де b - відсоток виходу продукції з вихідної сировини; S - вартість заготовляння одиниці сировинного ресурсу.

Застосувавши до даної залежності спосіб абсолютних відхилень, визначимо вплив на зміну матеріальних витрат наступних факторів:

а) зміни відсотка виходу продукту з вихідної сировини:

Висновок формули:

100

-

100

x S 0 =

(b 0 - b 1) x S 0 x 100

=

b 0 - b 1

x

S 0 x 100

=

-Дb

х МОЗ 0

b 1

b 0

b 1 xb 0

b 1

b 0

b1

тобто зміна відсотка виходу продукту слід розділити на звітний відсоток виходу і помножити на базові матеріальні витрати. Знак «-» означає зворотне вплив даного чинника на досліджуваний показник: зниження відсотка виходу продукції веде до зростання матеріальних витрат, і навпаки;

б) зміни вартості заготівлі одиниці сировини:

ДМЗ (S) =

(S 1 -S 0) x 100

=

ДS x 100

(9.28)



td>

b 1

b 1

тобто зміна вартості заготівлі одиниці сировини ділиться на звітне значення відсотка виходу продукції.

Підвищення відсотка виходу продукції з вихідної сировини досягається шляхом вдосконалення технологічних процесів і організації виробництва, впровадження нової техніки.

3. Аналіз витрат на оплату праці

Для управління собівартістю витрати на оплату праці аналізуються по двох напрямках:

як елемент витрат на виробництво;

стаття калькуляції собівартості продукції.

Розглянемо порядок аналізу заробітної плати як статті калькуляції. Згідно з проектом Методичних вказівок по обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг в статті «Витрати на оплату праці" відображаються оплата праці працівників організації, діяльність яких пов'язана з участю безпосередньо (в тій чи іншій мірі) у виробництві продукції, за фактично виконану роботу, а також інші виплати, передбачені чинним трудовим законодавством, колективними договорами, локальними нормативними актами організації.

Від виконання плану виробництва залежить (прямо чи опосередковано) оплата праці робітників-відрядників і премії, які виплачуються за виробничі результати. Аналіз оплати праці робітників-відрядників здійснюється по калькуляціях собівартості окремих виробів (робіт, послуг). У галузях промисловості, де цей показник займає значну питому вагу в собівартості продукції, в спеціальному розділі калькуляції передбачається його розшифровка. Пo окремими операціями наводяться планові і фактичні дані про трудомісткість виконуваних робіт і розцінки.

Сума заробітної плати на виріб (З і) розглядається в залежності від цих двох факторів

m

З і =

? H i x p i

(9.29)

i = 1

де H i - трудомісткість i операції при виготовленні даного виробу, нормо-годину; р i, - - розцінка за один нормо-годину, руб. (Коп.); т - кількість операцій при виготовленні вироби;

i = 1, ..., т.

Вплив зазначених факторів на зміну відрядної заробітної плати по виробу визначають за допомогою способу абсолютних відхилень:

mm

ДЗi =

? Д H i x p i0 +? H i1 x Д p i

(9.30)

i = 1 i = 1

Далі з'ясовують причини відхилень. Так, зміна трудомісткості операції може залежати від ступеня виконання норм виробітку і їх зміни. Зміна норм визначається рівнем впровадження у виробництво оргтехмероприятий щодо вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, дотриманням трудової дисципліни, раціональністю організації робочих місць і деякими іншими факторами. Розцінки в свою чергу залежать від прийнятої системи оплати праці, кваліфікації робітників, виконання норм виробітку та інших факторів.

Щоб визначити, наскільки зміниться собівартість всієї продукції за рахунок зміни норм трудомісткості і розцінок по виробу, слід отримані відхилення помножити на фактичний випуск даних виробів в натуральному вираженні в звітному періоді.

В ході аналізу перевіряється також обгрунтованість норм часу і розцінок. Якщо норми часу занижені, то вони легко перевиконуються. Звідси виникає переплата заробітної плати.

При аналізі заробітної плати робітників-почасовиків слід враховувати, що неправильно обчислена трудомісткість виконуваних ними робіт веде до завищення чисельності, а отже - до пере витраті заробітної плати.

Заробітна плата всього персоналу організації відбивається у витратах на виробництво як елемент «витрати на оплату праці». У цьому випадку аналіз даного показника може бути здійснений за такими напрямками:

загальна оцінка використання витрат на оплату праці;

аналіз складу і структури витрат на оплату праці за категоріями персоналу;

вивчення зміни заробітної плати за факторами.

Мета проведення аналізу полягає у вишукуванні невикористаних резервів можливої ​​економії витрат на оплату праці.

Джерелами інформації для проведення аналізу є показники плану і звіту з праці, калькуляції собівартості окремих виробів, розшифровка витрат на оплату праці (ЗОТ) в регістрах бухгалтерського обліку до бухгалтерського рахунку 70 «Розрахунки з персоналом з оплати праці».

Загальна оцінка витрат на оплату праці (ЗОТ) полягає у визначенні абсолютного і відносного відхилення по показнику.

Д30Т абс = ЗОТ 1 - ЗОТ 0. (9.31)

Розрахунок проводиться по персоналу в цілому і по кожній категорії окремо. Однак перевищення щодо базової (планової) суми оплати праці може бути викликано збільшенням обсяги виробництва продукції, що цілком виправдано. У зв'язку з цим фактичні витрати слід порівнювати з базовими, перерахованими на темпи зростання обсягу продукції (J оп):

ДЗОТ отн = ЗОТ 1 - ЗОТ 0 х J оп (9.32)

Розрахунок відносного відхилення виробляється по персоналу в цілому і в тому числі по категорії робітників. Перерахунок базової суми заробітної плати можливий з урахуванням поправочного коефіцієнта, що відображає ступінь залежності зарплати від обсягу продукції.

Наявність відносної економії свідчить про випереджаюче зростання продуктивності праці в порівнянні з ростом середньої заробітної плати, що призводить до зниження оплати праці, що припадає на рубль обсягу продукції, і економії за собівартістю.

Таблиця 9.12

Вихідні дані для аналізу витрат на оплату праці, тис. Руб.

показники

№ стор.

базовий період

Звітний період

темпи

зростання (/),

%

абсолютна

зміна

(Гр.4-гр.З)

(+, -)

1

2

3

4

5

6

Обсяг продукції в цінах, порівнянних з базовим періодом

1

30 000

36 200

120,67

X

Витрати на оплату праці

У тому числі робітників Чисельність працівників

У тому числі робітників Відпрацьовано усіма робітниками за період, тис. Год

2

3

4

5

6

5200 3800

20

14

28,0

9900 6930

22

16

30,6

190,38 182,37

110,0

114,29 109,29

+4700 +3130

+2

+2

+2,6

За даними, наведеними в табл. 9.12, витрати на оплату праці всього персоналу збільшилися в порівнянні з аналогічними витратами в базовому періоді на 4700 тис. Руб., В тому числі робочих - на 3130 тис. Руб. З урахуванням темпів зростання обсягу виробництва відхиленні складають:

- в цілому по персоналу

9900 - 5200 х 1,2067 = 3625 тис. Руб .;

- за категоріями робочих

6930 - 3800 х 1,2067 = 2345 тис. Руб.

Наявність відносного зростання оплати праці свідчить про несприятливий співвідношенні: темпи зростання середньої заробітної плати випереджають зростання продуктивності праці як по персоналу в цілому, так і по категорії робітників. Сказане підтверджується наступним розрахунком.

Період і темпи зростання

показника,%

базовий

звітний

J

Середня заробітна плата одного працюючого, тис

5200

= 260,0

9900

= 450,0

173,1

20

22

Середній виробіток одного працюючого, ти зруб.

30000

= 1500,0

36200

= 1645,5

109,7

20

22

Середня заробітна плата одного робітника, тис. Руб.

3800

= 271,4

6930

= 433,1

159,6

14

16

Середній виробіток одного робітника, тис. Руб.

30000

= 2142,9

36200

= 2262,5

105,6

14

16

Вплив співвідношення темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати на собівартість продукції може бути визначено за формулою

(J ЗОТ - J ОП) х ЗОТ 0

(9.33)

100

За персоналу організації в цілому ця сума складе

(190,38 - 120,67): 100 х 5200 = 3625 тис. Руб.,

в тому числі по категорії робітників

(182,37 - 120,67): 100 х 3800 = 2345 тис. Руб.

Отримані значення збільшення собівартості збігаються з розрахованими вище сумами відносного відхилення витрат на оплату праці і відповідають показникам табл. 9.6, за даними якої зарплатоемкость продукції збільшилася на 10,02 коп. на кожен рубль обсягу продукції. Це сталося в результаті незадовільного співвідношення між темпами зростання показників середньому вироблення і середньої заробітної плати.

В ході подальшого аналізу необхідно встановити причини, що вплинули на зміну заробітної плати кожної категорії персоналу (рис. 9.3).

Витрати на оплату праці

За категоріями працівників

Середньооблікова чисельність

Середня заробітна плата за період

|

Середнє число годин, відпрацьованих за період одним працівником

Середньогодинна заробітна плата

Мал. 9.3. Схема факторного розкладання витрат на оплату праці

У розглянутій схемі витрати на оплату праці (ЗОТ) кожної категорії персоналу представлені у вигляді такої трехфакторной мультипликативной моделі:

ЗОТ = Т х ч х З годину = Т х

R

х

ЗОТ

(9.34)

Т

R

Де Т - середньооблікова чисельність працівників; ч - середнє число годин, відпрацьованих за період одним працівником; R - загальна кількість відпрацьованих працівниками людино-годин; З годину - середньогодинна заробітна плата одного працівника.

Вплив факторів на зміну витрат на оплату праці можна оцінити за допомогою методу процентних різниць (табл. 9.13).

Таблиця 9.13

Алгоритм розрахунку впливу факторів способом відсоткових різниць

показники

відсоток

виконання

плану

фактори

Формула розрахунку

номер формули

1

2

3

4

5

Середньооблікова чисельність працівників

J T

зміна

чисельності

(ДЗОТ T »

(J T -100) х ЗОТ 0 100

9.35

Загальна кількість відпрацьованих усіма працівниками людино-годин

Jr

Зміна відпрацьованих одним працівником людино-годин (ДЗОТ R)

(J R - J T) х ЗОТ 0

100

9.36

Витрати на оплату праці

J зот-

Зміна заробітної плати за годину (ЗОТ Зчас)

(J зот- Jr) * ЗОТ 0

100

9.37

Х

Х

Перевірка

1) J T - 100 + Jr - J T +

+ J Зот - Jr = J Зот -100;

ДЗОТ (Т) + ДЗОТ (Ч) +

+ ЗОТ Зчас = ЗОТ 1 - ДЗОТ 0

9.38

9.39

Приклад застосування даної методики для аналізу витрат на опла праці робітників наведено в табл. 9.14.

Факторний аналіз витрат на оплату праці робітників

У розглянутому прикладі витрати на оплату праці робітників зросли, в основному за рахунок підвищення середньої годинної заробітної плати робітників (2777 тис. Руб.) І частково за рахунок збільшення чисельності робітників (543 тис. Руб.).

На економію заробітної плати вплинуло зменшення середнього числа годин, відпрацьованих за період одним робочим, що може бути обумовлено цілоденних і внутрізмінних втратами робочого часу.

Підвищення середньої оплати за годину може бути викликано збільшенням середньогодинних виплат відрядникам і (або) повременщикам, повішенням середнього рівня доплат, зростанням додаткової заробітної плати, зміною форм оплати праці (рис. 9.4).

Бажано, щоб зростання середньої годинної заробітної плати відбувався в міру зростання середньої годинної продуктивності праці, але більш повільними темпами. У розглянутому прикладі темп зростання середньогодинної вироблення одного робочого склав 110,4%

36200

:

3800

х 100

а середньогодинної зарплати - 166,9%

30,6

28

6930

:

3800

х 100

Що значно вище

30,6

28

Резерви економії витрат на оплату праці полягають насамперед у ліквідації виплат непродуктивного характеру: доплат відрядникам у зв'язку зі зміною умов роботи, за роботу в надточне час, оплати вимушених простоїв, шлюбу не з вини робітників тощо (Див. Рис. 9.4).

4. Аналіз комплексних статей витрат

У складі собівартості продукції виділяються такі основні групи комплексних витрат:

1. О6щепроізводственние витрати (ОПР).

2. Загальногосподарські витрати (ВОХР).

3. Втрати від шлюбу.

4. Інші виробничі витрати.

5. Витрати на продаж (РП).

При цьому перші дві групи витрат прийнято об'єднувати під назвою «Витрати з обслуговування виробництва і управління». Комплексний характер зазначених витрат, як уже зазначалося, означає, що кожна група містить цілий ряд різних за економічним змістом елементів. Це можуть бути матеріальні витрати, заробітна плата, амортизаційні відрахування, орендна плата та ін.

Наведені групи витрат є непрямими, так як відносяться не прямо на виробництво тих чи інших виробів, а побічно, тобто пропорційно будь - якої базі, встановленої облікової політикою організації.

Завданнями аналізу комплексних статей витрат є:

* Вивчення їх динаміки та дотримання кошторисних витрат;

виявлення причин відхилень в динаміці і від кошторисів відповідних статей витрат;

визначення впливу змін технічного рівня і організації виробництва і праці на рівень розглянутих витрат;

виявлення резервів зниження собівартості продукції в частині комплексних витрат.

За ознакою залежності від обсягу продукції комплексні витрати діляться на умовно-змінні і умовно-постійні. До умовно-змінних відносяться витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування (у складі загальновиробничих витрат (Крім амортизації, що відноситься до умовно-постійних витрат, за винятком способу нарахування амортизації пропорційно обсягу продукції (якщо такий спосіб був прийнятий в обліковій політиці організації)), інші виробничі витрати, витрати на продаж. Вони в значній мірі залежать від обсягу продукції. у ході економічного аналізу кожна група витрат розглядається окремо.

5. Аналіз витрат на обслуговування виробництва та управління (ропу)

На початковому етапі аналізу ропу визначається динаміка (виконання плану) абсолютної суми витрат, а також їх рівня в розрахунку на рубль виробленої продукції. При цьому перевищення темпів зростання обсягу продукції над темпами зміни ропу навіть при збільшенні їх абсолютних сум свідчить про зниження рівня витрат, що призводить до економії за собівартістю продукції.

З табл. 9.15 випливає, що планом передбачалося відставання темпів зростання обсягу продукції (106,67%) від темпів зростання витрат на обслуговування виробництва та управління в цілому (112,0%) і в тому числі по кожній їх групі. Отже, планувалося підвищення ропу в копійках на рубль обсягу продукції в цілому і за обома статтями, що спричинило за собою збільшення планової собівартості продукції.

Фактично по відношенню до попереднього періоду обсяг виробництва зростав швидше, ніж ропу в цілому і по кожній статті окремо. В результаті витрати на карбованець продукції знизилися як у порівнянні з попереднім роком, так і з планом. Однак реальність плану в даному випадку може бути поставлена ​​під сумнів. (Заплановане зміна розглянутих витрат має складатися з передбаченого зміни чисельності обслуговуючого і управлінського персоналу, зміни організаційно-технічного рівня виробництва та інших умов господарювання.)

Дані, наведені в табл. 9.15, дозволяють уявити тільки загальну картину зміни витрат. На отримані результати вплинуло взаємодія безлічі факторів. Виявити резерви економії витрат можна лише на основі ретельного вивчення їх динаміки і відхилень від кошторису по кожній групі витрат окремо, а всередині групи - по більш дробовим позиціях.

При цьому зі складу загальновиробничих витрат слід виділяти витрати на утримання та експлуатацію устаткування (РСЕО), які є умовно-змінними (крім амортизації). До РСЕО відносяться витрати на мастильні, обтиральні та інші види матеріалів для ремонту і догляду за обладнанням, амортизація обладнання і транспортних засобів (внутрішньозаводський транспорт); заробітна плата з відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують обладнання; витраті всіх видів енергії, пари, стисненого повітря, води; послуги допоміжних виробництв з обслуговування обладнання і робочих місць та інші витрати, пов'язані з використанням обладнання.

У процесі аналізу по всій групі витрат і в тому числі по кожному їх виду визначаються абсолютні і відносні відхилення

ДРСЕО абс = РСЕО 1 - РСЕО 0; (9.40)

ДРСЕ0 отн = РСЕО 1 - РСЕО 0 х J оп. (9 4I)

Перерахунок на обсяг продукції здійснюється за кожним видом витрат, крім амортизації, яка щодо її випуску є постійною величиною за винятком випадку, коли амортизація нараховується пропорційно обсягу продукції. При аналізі причин відхилень від кошторису (перерахованого плану) з'ясовується, чим вони викликані: зміною обсягу виробництва або ж кошторисної вартості. Відносне відхилення по кожній статті відображає ступінь дотримання запланованих витрат, а різниця між абсолютним і відносним відхиленням - вплив обсягу продукції на зміну витрат, яке може бути визначено за допомогою прямого розрахунку:

ДРСЕО ОП - РСЕО 0 х (J ОП - 1).(9.42)

Інша частина загальновиробничих витрат більшою мірою кримінальна загальноцехових витрат, пов'язаних з управлінням. До них відносяться заробітна плата і відрахування на соціальні потреби цехового персоналу; витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю використовуваних для виробничих потреб; амортизація будівель і споруд виробничого призначення; орендна плата за виробничі приміщення, машини і обладнання; оплата простоїв робочих, пов'язаних з внутрішніми причинами (з вини організації) недостачі і втрати від псування матеріальних цінностей і незавершеного виробництва (якщо винуватці не встановлені); та ін.

Аналіз загальновиробничих постійних витрат полягає у визначенні абсолютних відхилень по кожному їх виду в порівнянні з даними попереднього періоду і кошторисом, у виявленні причин змін, в тому числі причин перевищення кошторисних витрат.

Загальним для всіх загальновиробничих витрат є те, що вони виникають в основному у виробничих підрозділі, плануються і враховуються за місцями їх виникнення і можуть контролюватися в рамках управлінського обліку.

Загальногосподарські витрати (ВОХР) не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом. Вони йдуть на забезпечення функції управління в рамках всієї організації. Ці витрати також є комплексними, так як об'єднують різні за економічним змістом витрати. До складу ВОХР входять адміністративно-управлінські витрати, витрати на утримання загальногосподарського (не управлінською) персоналу, амортизаційні відрахування і витрати на ремонт і утримання основних засобів загальногосподарського призначення, витрати по оплаті інформаційних, аудиторських та консультаційних послуг, а також послуг зв'язку та банків, витрати на пожежну і сторожову охорону, підготовку і підвищення кваліфікації кадрів та інші витрати загальногосподарського призначення.

Номенклатура всіх комплексних витрат встановлюється галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Як і за іншими умовно-постійних витрат, в процесі аналізу загальногосподарських витрат встановлюються абсолютні відхилення від плану (кошторису) та даних попереднього періоду як в цілому по групі, так і по кожній статті окремо:

Дохрена = ВОХР 1 - ВОХР 0. (9.43).

Суми економії (перевитрати) повинні визначатися розгорнуто по кожній позиції всередині даної групи витрат.

З огляду на різноманіття видів витрат, що входять до витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню, так само різні і причини, що зумовлюють їх відхилення. Для їх виявлення використовуються не тільки дані калькуляцій собівартості окремих виробів, кошторисів витрат, внутрипроизводственной звітності підприємства, але і первинні бухгалтерські документи, розрахунки, норми, штатний розклад та інші джерела інформації.

На закінчення аналізу ропу визначаються резерви можливого зниження собівартості за цими статтями і розробляються управлінські рішення щодо використання виявлених резервів. До останніх відносяться суми скорочення невиправданого зростання витрат по окремих статтях і суми непродуктивних витрат, а до пропозицій по їх реалізації - конкретні заходи щодо усунення причин, що породжують ці відхилення.

Непродуктивні витрати, які можуть бути віднесені до резервів в складі ропу, включають в себе запобігання втрат від простоїв через внутрішні причини, недостач матеріальних цінностей у виробництві і на складах при відсутності винних осіб і деяких інших витрат.

6. Аналіз втрат від браку

Втрати від шлюбу за своєю сутністю є непродуктивними витратами. У ряді виробництв, де при сучасному рівні їх технології шлюб повністю запобігти неможливо, ці втрати плануються в певних розмірах. У таких випадках невикористані резерви відображає сума понадпланових втрат.

Втрати від шлюбу в собівартості продукції визначаються як різниця між витратами на шлюб та вартістю компенсованих витрат. У свою чергу видатки нього складаються з собівартості остаточно забракованих виробів і витрат на виправлення браку. Компенсація частини витрат на браковану продукцію може здійснюватися за рахунок стягнення певних сум з осіб і організацій - винуватців шлюбу і за рахунок його використання.

Крім абсолютних показників втрат від шлюбу і витрат на нього, в ході економічного аналізу визначаються також наступні відносні показники:

середній рівень витрат на шлюб - відношення суми витрат на шлюб до цехової собівартості продукції,%;

середній рівень втрат від шлюбу - відношення суми втрат від шлюбу до цехової собівартості продукції,%;

частка невідшкодованих витрат - відношення суми втрат від шлюбу до суми витрат на шлюб,%.

Вихідними даними для аналізу є калькуляції собівартості окремих виробів, регістри бухгалтерського обліку, що розшифровують дані рахунки 28 «Втрати від шлюбу», сповіщення про шлюб та наряди на його виправлення та інші первинні документи. Розглянемо наступний приклад:

витрати на остаточний шлюб - 380 тис. руб .;

витрати на виправлення браку - 340 тис. руб .;

разом витрат на шлюб (стор. 1 + р. 2) - 720 тис. руб .;

сума компенсованих витрат - 520 тис. руб .;

втрати від шлюбу в собівартості продукції (стор. 3 - стор. 4) 200 тис. руб .;

цехова собівартість випущеної продукції - 40 300 тис.руб.

Згідно із зазначеними даними середній рівень витрат на шлюб склав 1,79% (720: 40 300 х 100), середній рівень втрат від шлюбу - 0,50% (200: 40 300 х 100), а частка невідшкодованих за витрат - 27 , 8% (200: 720 х 100). Ці показники аналізуються в динаміці за ряд періодів, а якщо шлюб планується - то і в порівнянні з планом.

Слід вивчати також динаміку співвідношення витрат на остаточний шлюб і його виправлення. У наведеному прикладі воно склало 1,12 (380: 340), а частка остаточного браку в загальних витратах 52,8% (380: 720 х 100). Чим вище питома вага остаточного шлюбу, тим гірше на підприємстві здійснюється міжопераційний і міжцеховий контроль за якістю деталей і напівфабрикатів.

Потім загальні дані про шлюб деталізуються по місцях виникнення (виробництвам, цехам, ділянкам), причин і винуватців. Можливі причини браку - це недотримання технології, низька кваліфікація робітника, несправність обладнання, недоброякісність матеріалів, відсутність контролю за якістю продукції. Розгляд всіх цих питань є предметом техніко-економічного аналізу собівартості продукції.

До невикористаним резервам можливого зниження собівартості слід віднести суму її подорожчання в результаті втрат від шлюбу (200 тис. Руб.).

7. Аналіз витрат на продаж

Витрати на продаж - це комплексні (багатоелементні) витрати, пов'язані зі збутом (реалізацією) продукції, товарів, робіт і послуг. Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в організаціях, що здійснюють промислову й іншу виробничу діяльність, в їх складі відбиваються такі витрати:

на затарювання і упаковку виробів на складах готової продукції;

з доставки продукції на станцію (пристань) відправлення, навантаженню у транспортні засоби;

комісійні збори, що сплачують збутових та інших посередницьким організаціям;

з утримання приміщень для зберігання продукції в місцях її продажу та оплати праці продавців в організаціях, зайнятих сільськогосподарським виробництвом;

на рекламу;

на представницькі витрати;

на інші аналогічні за призначенням витрати.

Велика частина з наведених видів витрат відноситься до змінних (умовно-змінним), тобто в тій чи іншій мірі вони залежать від обсягу продажів. До таких витрат можуть бути віднесені витрати ні тару, упаковку, доставку продукції, рекламу, представницькі витрати.

Аналіз слід починати з визначення абсолютних відхилень в цілому за статтею витрат і по кожному їх виду окремо, а в частині змінних витрат - ще і з розрахунку відносних відхилень:

ДРП абс = РП 1 - РП 0; (9.44)

ДРП 0ТН = РП 1 - РП 0 х J 0Р, (9.45)

де J Про P - темп зростання (зниження) обсягу продажів (ОР); причому обсяг продажів може бути виміряний з базових (плановим) продажними цінами, базової (планової) виробничої собівартості або на основі обсягу реалізації в натуральному вираженні (Існує думка, що коригування витрат на продаж є найбільш вірною, якщо виходити з натурального обсягу відвантаження, так як на упаковку, навантаження, доставку продукції пропорційні її вагою та габаритами, а не вартості).

Відносні відхилення за кожним видом змінних витрат характеризують економію (перевитрата) за рахунок дотримання кошторисних витрат.

Вплив зміни обсягу продажів визначається шляхом множення передбачених кошторисом сум витрат на індекс приросту (зниження) обсягу реалізації:

ДРП ВР = РП 0 х (J ОР - 1). (9.46)

Спільне вплив обох факторів відображає величину абсолютного відхилення від кошторису по кожній статті витрат:

ДРП 0ТН + ДРП = РП 1 - РП 0 х J ОР + РП 0 х (J OP - 1) = РП 1 - РП 0. (9.47)

Деталізація причин відхилень від кошторисів витрат по кожному виду витрат проводиться за даними аналітичного обліку до рахунку 44 «Витрати на продаж». До резервів можливого зниження собівартості продукції в частині витрат на продаж слід віднести суми невиправданих перевитрат за окремими їх видами.

Склад і групування резервів можливого зниження собівартості продукції, які можуть бути виявлені в результаті проведеного аналізу статей витрат, представлені на рис. 9.5.

Лекція №10

Маржинальний аналіз собівартості продукції

1. Основні поняття і значення маржинального аналізу

2. Способи визначення порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості організації

3. Аналіз зміни порога рентабельності і запасу фінансової стійкості організації

1. Основні поняття і значення маржинального аналізу

Вище була розглянута методика аналізу собівартості на базі традиційної системи бухгалтерського обліку і калькулювання повної собівартості продукції. Такий аналіз зазвичай є ретроспективним, так як проводиться за підсумками господарської діяльності організації за минулий період, коли вже нічого не можна виправити, а виявлені резерви розцінюються як втрачені можливості.

При цьому використовувалася наступна модель взаємозв'язку собівартості (С) і прибутку (П):

П = ВР - С (9.48)

або

П =? q x p -? q x c (9.49)

де q - кількість реалізованої продукції в натуральних одиницях; р - ціна реалізації даного виду продукції; с - собівартість одиниці даного виду продукції; ОР - виручка від продажів.

Таким чином, прибуток розглядалася як різниця між виручкою від продажу і повною собівартістю продукції.

Методика грунтувалася на припущенні, що всі фактори змінюються незалежно один від одного, розмір прибутку пропорційний обсягу реалізації, а собівартість впливає на прибуток в тій же сумі, в якої вона змінилася сама, але з протилежним знаком. Однак це не зовсім так.

Справа в тому, що при збільшенні обсягу виробництва собівартість одиниці продукції знижується, так як при цьому зазвичай зростає тільки сума змінних витрат, а сума постійних витрат не змінюється (при даному рівні використання виробничих потужностей). І, навпаки, при спаді виробництва собівартість. одиниці продукції підвищується, так як на неї припадає більше постійних витрат.

Більш точна взаємозв'язок між витратами, прибутком і обсягом продажів встановлюється в системі управлінського обліку витрат, званої «директ-костинг». В рамках цієї системи проводиться маржинальний аналіз, який отримав таку назву від поняття «маржинальний дохід», який є похідною величиною від виручки і витрат.

Система «директ-костинг» будується на основі поділу всіх витрат організації на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні) і обліку неповної собівартості, що включає тільки змінні витрати. Інші види витрат відшкодовуються з виручки.

До умовно-змінних відносяться такі витрати, які змінюються в залежності від зміни обсягу виробництва: витрати сировини, матеріалів, палива, енергії на продукцію, заробітна плата робітників-відрядників, відрахування на соціальні потреби і т.п. Зі збільшенням обсягу виробництва зростають і сумарні змінні витрати, а в розрахунку на одиницю об'єму продукції вони не змінюються. Якщо обсяг виробництва знижується, то зменшуються і сумарні змінні витрати, а в розрахунку на одиницю об'єму продукції вони залишаються незмінними.

До умовно-постійних належать витрати, безпосередньо не залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції: амортизація, орендна плата, відсотки за користування банківським кредитом, адміністративно-управлінські витрати та ін. Постійні витрати на одиницю об'єму продукції зменшуються (збільшуються) при відповідному збільшенні (зменшенні ) обсягу виробництва. Сумарні ж постійні витрати в зв'язку з його коливаннями не змінюються.

Слід зазначити, що постійні витрати не залежать від обсягу продукції лише до певної межі, тобто до тих пір, поки нарощування обсягів виробництва не потребуватиме збільшення виробничих потужностей, зростання апарату управління і т.п. Цей діапазон в літературі називається релевантною.

Існують ще й так звані змішані витрати, які складаються з змінної і постійної частин, наприклад поштові та телеграфні витрати, витрати на ремонт обладнання та ін. Ці витрати діляться між постійними і змінними або навпіл, або в інший прийнятої в організації пропорції.

Угруповання витрат на постійні і змінні не може бути визначена раз і назавжди навіть в конкретній організації, а повинна переглядатися відповідно до змін умов діяльності.

В економічній літературі для підвищення точності та об'єктивності поділу витрат на змінні і постійні пропонується ряд спеціальних методів: метод вищої і нижчої точки обсягу виробництва, графічний спосіб, метод найменшої точки і ін.

У реальних умовах роботи конкретних організацій на величину витрат можуть впливати не тільки зміни обсягу виробництва, а й інші чинники, наприклад інфляційний зміна цін і тарифів на матеріальні ресурси; вдосконалення організаційно-технічного рівня виробництва; зміни в податковому та бухгалтерському законодавствах і ін.

У зв'язку з цим маржинальний аналіз собівартості дає надійні результати тільки при дотриманні наступних умов (в заданому релевантному діапазоні):

рівності обсягу виробництва і обсягу продажів;

підрозділи всіх витрат на змінні і постійні;

* Незмінності постійних витрат щодо обсягу виробництва;

* Пропорційності зміни змінних витрат у зв'язку з коливаннями обсягу виробництва;

* Незмінності цін матеріальних ресурсів і продукції;

* Відсутності структурних зрушень в обсязі продукції.

Одним з основних в системі «директ-костинг» є поняття маржинального доходу (МД) (інакше - маржа, валова маржа, валовий прибуток). Він являє собою виручку від продажів понад змінних витрат

МД = ОР - З пер. (9.50)

З іншого боку, маржинальний дохід є джерелом покриття постійних витрат (С пост) і утворення прибутку

МД = С пост + П. (9.51)

При цьому для кожного значення обсягу продукції прибуток визначається як різниця між маржинальним доходом і постійними витратами

П = МД - З пост. (9.52)

Якщо сума постійних витрат перевищить маржинальний дохід, то у підприємства утворюються збитки.

Показник маржинального доходу є одним з найважливіших в системі управлінського обліку і аналізу. На його основі розраховуються поріг рентабельності (точка беззбитковості), запас фінансової стійкості організацій, величина планованого прибутку, вирішуються питання, пов'язані з ціновою політикою і структурою асортименту продукції.

Поріг рентабельності являє собою суму виручки, необхідної для покриття повних витрат. При цьому організація не отримує ні прибутку, ні збитку (Це твердження справедливе за умови, що витрати (доходи), що приймаються до бухгалтерського обліку, в повному обсязі враховуються і в цілях оподаткування прибутку. Однак в умовах дії гл. 25 Податкового кодексу РФ організація, отримавши виручку, яка дорівнює порогу рентабельності, може мати чистий збиток (чистий прибуток) через неповне обліку витрат (доходів) з метою оподаткування прибутку)., а МД = С пост. Порядок розрахунку порога рентабельності і запасу фінансової стійкості організації буде викладено нижче.

Розглянуті нами найважливіші поняття управлінського аналізу собівартості продукції (змінні і постійні витрати, маржинальний дохід, поріг рентабельності, або критичний обсяг виробництва) наочно представлені на графіку (рис. 9.6).

Аналіз взаємозв'язку витрат, прибутку і обсягу продажів в системі «директ-костинг» дає необхідну інформацію для прийняття ряду управлінських рішень:

про залучення додаткових замовлень;

виборі між самостійним виробництвом і закупівлями з боку;

зняття з виробництва окремих виробів і оптимізації виробленої номенклатури;

зниженні ціни виробу в разі зміни кон'юнктури ринку.

.

Мал. 9.6. Графік взаємозв'язку показників обсягів продукції, витрат і прибутку

Для вирішення зазначених завдань застосування методу обліку повної собівартості може призвести до помилкових висновків

2. Способи визначення порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості організації

Однією з найбільш важливих завдань, що вирішуються за допомогою системи «директ-костинг», є аналіз беззбитковості виробництва. Його мета полягає у визначенні фінансових результатів при зміні рівня виробничої діяльності. Отримана інформація має істотне значення для керівництва організації, так як дозволяє правильно обгрунтувати виробничі потужності і встановити, за яких обсягах випуску виробництво буде рентабельним, а при яких воно не буде давати прибутку.

Беззбитковість може бути виражена виручкою, яку необхідно отримати (ОР кр), або кількістю продукції в натуральних одиницях, яке потрібно продати (q k р) щоб забезпечити покриття повних витрат. Точка q кр знаходиться на місці перетину лінії виручки з лінією повної собівартості продукції (див. Рис. 9.6).

Розглянемо аналітичні методи визначення порогу рентабельності (беззбиткового обсягу продажів, критичної точки виробництва). За визначенням критична точка відображає той обсяг продажів, при якому прибуток дорівнює нулю (П = 0), а виручка - повної собівартості продукції: (ВР = С або ВР = С пер + З пост).

Якщо виручку представити як добуток кількості реалізованої продукції (q) і її ціни (р), тобто OP = q х р, то для монономенклатурного виробництва отримаємо такий вираз:

q х р = С пост + З пер х q. (9.53)

Рівняння (9.53) є основним для отримання різних оцінок. Так, беззбитковий обсяг виробництва продукції в натуральному вираженні дорівнюватиме

q кр =

З пост.

(9.54)

р - З пер.

З огляду на, що ціна за вирахуванням змінних витрат являє собою маржинальний дохід по виробу, формула (9.54) прийме наступний вигляд:

q кр =

З пост.

(9.55)

МД

Використовуючи основну формулу (9.53), можна визначити критичну продажну ціну (нижню ціну виробу), при якій припиняється покриття повних витрат

р кр =

З пост

+ З пер.

(9.56)

q



gn = "left"> Розглянемо наступний приклад. Припустимо, що організація виробляє продукцію одного найменування, при цьому

1) р = 1000 руб.;

З пер = 600 руб .;

З пост = 80 000 руб.

Кількість виробів, яке підприємству необхідно провести, щоб досягти беззбиткової роботи, розрахуємо за формулою (9.54):

q KP = 80 000: (1000 - 600) = 200 од.

Якщо помножити праву і ліву частини рівності (9.54) на ціну виробу, то отримаємо формулу для визначення критичного обсягу продажів у вартісному вираженні:

ОРкр =

З пост.

(9.57)

1 - d пров

або

ОРкр =

З пост.

(9.58)

d МД

де d пер - частка змінних витрат у ціні виробу; d МД - частка маржинального доходу у виручці від продажу

d МД =

МД

=

ОР - З пер.

= 1 - d пров

ЗР

ЗР

В даному прикладі поріг рентабельності (див. Формулу (9.57)):

ОР кр = 80000: 1 -

600

= 200 тис. Руб.

1000

Наведена вище методика може застосовуватися тільки тими організаціями, які виробляють або один вид продукції, яку продукцію, яку можна привести до єдиного умовно-однорідного вимірника.

В умовах ринку, щоб уникнути банкрутства організації не можуть розробляти свою виробничу програму на основі однієї, навіть самої вигідної позиції номенклатури, а змушені здійснювати диверсифікацію виробництва.

В економічній літературі пропонуються різні варіанти розрахунку критичного обсягу продажів при виробництві кількох видів продукції. Так, в роботі [8] наводиться така формула:

q кр =

З пост. х у i

(9.59)

p i - З пер.

де q кр - порогове значення обсягу виробництва i-го виробу в натуральному вираженні в точці беззбитковості; y i - питома все i-го виробу в загальній виручці від продажів.

Головним в даному способі є обгрунтоване визначення сумарної величини постійних витрат і їх частки, що припадає на окремі види продукції. Розподіл постійних витрат по виробах може здійснюватися пропорційно виручці від продажу (як у формулі (9.59)), змінних витрат або інших баз, обраним самою організацією.

У деяких роботах для тих же цілей пропонується наступне рівняння

? q КР i (p i - З ПЕР i) - З П oct = 0 (9.60)

У цьому рівнянні стільки змінних (q КР i), скільки видів продукції необхідно провести підприємству.

Слід зазначити, що методика аналізу взаємозв'язку обсягу виробництва, собівартості і прибутку для багато-номенклатурних організацій розроблена ще недостатньо, тому в практичній діяльності вітчизняних організацій маржинальний аналіз поки що широко не застосовується.

Важливим завданням аналізу в системі «директ-костинг» є визначення запасу фінансової стійкості (зони безпеки) організації. Якщо відомий поріг рентабельності, то запас фінансової стійкості (ЗФУ) визначається наступним чином:

ЗФУ = ОР - ЗР кр, (9.61)

тобто він являє собою перевищення фактично досягнутої (або планованої) виручки від продажів над критичним обсягом. У відносному вираженні (у відсотках до фактично отриманого (планованому) обсягом продажів)

ЗФУ =

ОР - ОРкр

х 100

(9.62)

ЗР

Зона безпеки показує, на скільки відсотків обсяг продажів вище критичного, при якому рентабельність дорівнює нулю. Якщо, навпаки, виручка виявляється нижче порога рентабельності, то у організації виникають збитки, погіршується фінансовий стан. В цьому випадку необхідно скорочувати постійні витрати для зниження порога рентабельності.

Розглянемо умовний приклад (табл. 9.16). З наведених даних випливає, що в базовому періоді організація повинна була продати продукції на суму 1047 тис. Руб., Щоб досягти беззбиткової роботи. Фактична ж виручка склала 3200 тис. Руб., Що перевищило поріг рентабельності на 2153 тис. Руб., Або 67,28%. Це і є запас фінансової стійкості (зона безпеки) організації. Вона змогла б витримати зниження виручки від продажів на 67,28% досягнутої величини без ризику втрати фінансової стійкості.

Таблиця 9.16

Розрахунок порога рентабельності і запасу фінансової стійкості організації

показники

№ стор.

базовий період

Звітний період

Зміни (+, -)

1

2

3

4

5

Виручка від продажу продукції (робіт, послуг), тис. Руб.

1

3200

5262

Прибуток від продажів, тис. Руб.

2

699

1118

Змінні витрати, тис. Руб.

3

2161

3679

Постійні витрати, тис. Руб.

4

340

465

Сумарні витрати, тис. Руб.

5

2501

4144

Маржинальний дохід, тис. Руб. (Стр.1 - стор. 3 або стор. 2 + р. 4)

6

+1039

1583

Частка маржинального доходу у виручці,% (стор. 6: стор. 1100)

7

32,47

30,08

-2,39

поріг рентабельності

(Стор. 4: стор. 7100), тис. Руб.

8

1047

1546

+499

Запас фінансової стійкості:

а) в сумі, тис. руб.

(Стор. 1 - стор. 8)

9

2153

3716

+1563

б)% (стор.9: стр. 1100)

10

67,28

70,62

+3,34

У звітному періоді фактично отримана виручка перевищує поріг рентабельності на 3716 тис. Руб., Або 70,62%. Зона безпеки розширилася на 3,34%. Це відбулося в основному за рахунок скорочення частки постійних витрат в собівартості продукції. У базовому періоді вона склала 13,59% (340: 2501 х 100), а в звіт ном - 11,22% (465: 4144 х 100), тобто на 2,37% менше базового значення.

3. Аналіз зміни порога рентабельності і запасу фінансової стійкості організації

Для цілеспрямованого впливу на беззбитковість роботи організації необхідно представляти систему чинників її зміни і методику їх аналізу.

З формули (9.54) випливає, що поріг рентабельності окремого виду продукції залежить від величини постійних і змінних витрат, а також від ціни виробу.

Будь-яке збільшення постійних витрат призводить до зростання критичного обсягу, так як виникає необхідність у продажу додаткової кількості виробів для покриття збільшених витрат. Ці залежність є прямо пропорційною. Отже, одним із способів зниження точки беззбитковості може служити конкретне зменшення величини постійних витрат.

Зміна змінних витрат діє в тому ж напрямку, що і постійних, але нерівноцінні йому. Навіть незначне зростання цих витрат породжує набагато відчутніші зміни виручки і прибутку в силу дії ефекту операційного важеля.

Досить чутливим по відношенню до порогу рентабельності є фактор продажних цін. Чим вища ціна, тим менше обсяг продажів, необхідний для досягнення точки беззбитковості, і, відповідно, краще фінансовий стан організації.

Розглянемо приклад аналізу впливу факторів на зміну критичного обсягу виробництва (q KP) по виробу при наступних вихідних даних:

Варіант I II

Ціна виробу (р), руб 1000 1100

Змінні витрати (С пер), руб 600 660

Постійні витрати на всю продукцію (З пост), руб 80 000 84 000

Обсяг виробництва, од 250 300

Очевидно, що у варіанті II передбачений 10% -ве зростання ціни вироби і змінних витрат і 5% -ний - постійних витрат.

алгоритм

розрахунку впливу факторів на зміну порогу рентабельності

способом ланцюгових підстановок:

базовий показник

З ПОСТ0

=

80000

= 200 од.

р 0 - З ПЕР0

1000 - 600

1-ша підстановка

З ПОСТ.1

=

84000

= 210ед

р 0 - З ПЕР0

1000 - 600

2-а підстановка

З ПОСТ.1

=

84000

= 168 од.

р 1 - З ПЕР0

1100 - 660

звітний показник

З ПОСТ.1

=

84000

= 191 од.

р 1 - З ПЕР1

1100 - 660

З розрахунків випливає, що беззбитковий обсяг продажів знизився на 9 од. (191 - 200). Вплив чинників становило:

підвищення суми постійних витрат; 210 - 200 = +10 од .;

зростання ціни виробу: 168 - 210 = -42 од .;

зростання змінних витрат: 191 - 168 = +83 од.

Перевірка: 10 - 42 + 23 = - 9 од.

Таким чином, 10% -ве збільшення ціни виробу дозволило знизити поріг рентабельності на 21% (42: 200 х 100). Аналогічна зміна змінних витрат (на ті ж 10%) призвело до підвищення порога рентабельності на 41,5% (83: 200 х 100). Зростання постійних витрат на 5% викликав зсув вгору критичної точки теж на 5% (10: 200 х 100).

На зміну запасу фінансової стійкості впливають ті ж фактори, що і на поріг рентабельності, включаючи обсяг продажів. Для факторного аналізу даного показника (в%) може бути використана наступна комбінована модель:

У моделі формування запасу фінансової стійкості враховуються такі чинники: обсяг продажів (q), величина постійних витрат (С пост), ціна вироби (р) і змінні витрати (С пер).

Послідовно замінюючи базове значення кожного фактора у формулі (9.63) на звітне, визначаємо зміна запасу фінансової стійкості по кожному фактору окремо

ЗФУ баз. =

250 - 200

х 100 = 20%;

250

ЗФУ усл1 =

300 - 200

х 100 = 33,3%;

300

ЗФУ усл.2 =

300 -

84000

1000 - 600

х 100 = 30%;

300

1100 - 600

х 100 = 44% 4

300

ЗФУ отч. =

300 - 191

х 100 = 36,3%.

300

В цілому запас фінансової стійкості (зона безпеки) організації зріс на 16,3% (36,3 - 20). Це сталося під впливом збільшення:

обсягу продажів: 33,3 - 20 = 13,3%;

постійних витрат: 30 - 33,3 = -3,3%;

ціни виробу: 44 - 30 = 14%;

змінних витрат: 36,3 - 44 = -7,7%.,

Перевірка: 13,3 - 3,3 + 14 - 7,7 = 16,3%.

Очевидно, що негативний вплив на зміну зони безпеки, як і на поріг рентабельності, зробило подорожчання постійних і змінних витрат, позитивне - зростання обсягу продажів і ціни виробу.

При аналізі в умовах багато-номенклатурних виробництва додатково слід враховувати вплив структурного фактора зміна питомої ваги окремих видів продукції в загальному обсязі продажів. У роботі Г.В. Савицької [14] пропонується наступна факторна модель:

ОР кр =

З пост.

(9.64)

n

? y i

i = 1

p i - З пер. i

p i

Критичний обсяг продажів у вартісній оцінці, як це випливає з формули (9.64), буде коливатися під впливом зміни наступних факторів:

суми постійних витрат на всю продукцію;

структури продукції;

ціни кожного виробу;

величини змінних витрат по виробах.

...........


Головна сторінка


    Головна сторінка



Економічний аналіз і його роль в управлінні комерційною організацією

Скачати 297.37 Kb.