Дата конвертації27.05.2017
Розмір37.4 Kb.
Типкурсова робота

Інтеграційні процеси світової економіки

зміст

ВСТУП

1. Сутність і форми міжнародної економічної інтеграції

2. Принципи організації та механізм функціонування Європейського Союзу

3. Північноамериканська модель інтеграції (НАФТА)

4. Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС)

5. Інтеграційні процеси в Латинській Америці та інших регіонах світу

6. Інтеграційні процеси в рамках СНД

ВИСНОВОК

Список використаних джерел

ВСТУП

Найважливішою рисою сучасності стало зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів регіонах на макрорівнях, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу і міжнародного економічного співробітництва. Відбувається процес міжнародної інтеграції обумовлений всебічним розвитком і постійним поглибленням міжнародного поділу праці - від простого обміну товарами до стійкої міжнародної торгівлі товарами і послугами, до інтернаціонального переміщення капіталу і створенню нових виробництв, до тісної продуктивної і науково-технічну кооперацію, наслідком чого природно є спільне ведення міжнародного бізнесу та управління ним на міждержавному рівні.

1. Сутність і форми міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарського та політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію окремих фірм сусідніх країн на основі формування різноманітних економічних відносин між ними, в тому числі створення філій за кордоном. На міждержавному рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Бурхливий розвиток міжфірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного (а в ряді випадків наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження і проведення спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної , соціальної, зовнішньої і оборонної політики. В результаті створюються цілісні регіональні господарські комплекси єдиною валютою, інфраструктурою, загальними економічними "завданнями, фінансовими фондами, загальними наднаціональними або міждержавними органами управління.

Форми міжнародної економічної інтеграції:

- зона вільної торгівлі - найпростіша і найбільш поширена форма економічної інтеграції в рамках якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями і перш за все митні збори. Створення зон вільної торгівлі посилює конкуренцію на внутрішньому ринку між національними і зарубіжними виробниками товарів, що, з Однією боку, збільшує небезпеку банкрутств, а з іншого - є стимулом для вдосконалення виробництва і впровадження нововведень. Скасування митних зборів і нетарифних обмежень стосується, як правило, промислових товарів; в сільськогосподарських товарів лібералізація імпорту обмежена. Це було характерно для ЄС і зараз спостерігається в Північноамериканському регіоні та Латинській Америці.

- митний союз - інша форма міжнародної економічної інтеграції. передбачає поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн. В обох випадках міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, з тим щоб забезпечити для країн-учасниць однакові можливості в розвитку взаємної торгівлі і фінансових розрахунків.

- платіжний союз - часто доповнюється митний союз, що забезпечує взаємну конвертованість валют і функціонування єдиної, розрахункової грошової одиниці.

- загальний ринок - більш складна форма міжнародної економічної інтеграції. покликаний забезпечувати його учасникам поряд з вільною взаємної торгівлею і єдиним зовнішньоторговельним тарифом свободу пересування капіталу та робочої сили, а також узгодження економічної політики. При функціонуванні єдиного ринку формуються загальні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку, створюються наднаціональні органи управління і контролю, вдосконалюється правова система, тобто виникає єдиний економічний, правовий, інформаційний простір. Вищою формою міждержавної економічної інтеграції є економічний і валютний союз, який поєднує всі зазначені форми інтеграції з проведенням загальної економічної і валютно-фінансової політики: Цей союз має місце лише в Західній Європі. Тільки тут процес економічної інтеграції пройшов всі зазначені етапи.

2. Принципи організації та механізм функціонування Європейського Союзу

Вихідною точкою створення Європейського Союзу (ЄС) слід вважати паризьке заяву 9 травня 1950 р міністра закордонних справ Франції Р. Шумана, який запропонував поставити все виробництво вугілля і сталі Франції і ФРН під загальне міжнаціональне керівництво. ФРН підтримала пропозицію Франції та в 1951р. був підписаний Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), до складу якого увійшли шість держав: ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург.

Створення ЄС було обумовлено перш за все тим, що саме в Західній Європі після Другої світової війни з найбільшою силою проявилося протиріччя між інтернаціональним характером сучасного виробництва і вузькими національно-державними кордонами його функціонування. Крім того, аж до початку 90-х рр. західноєвропейська інтеграція підштовхували вперед безпосередньої конфронтацією на континенті двох протилежних суспільних систем. Важлива причина полягала і в прагненні західно-європейських країн подолати негативний досвід двох світових воєн, виключити можливість виникнення їх на континенті в майбутньому.

У своїй еволюції ЄС пройшов всі форми інтеграції: зону вільної торгівлі; митний союз; економічний і валютний союз, політичний союз (становлення третього й четвертого форм ще не завершено), розвиваючись углиб і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу і асоційованих членів. Розвиток вглиб - це формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації. При цьому неодноразово змінювалися офіційні і неофіційні назви даної інтеграційної угруповання, що відбивало її еволюцію

Виникнення ЄС мало на меті створення спільного ринку і на цій основі підвищення економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄС визначив послідовність заходів:

- скасування митних зборів, імпортних та експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торгових обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;

- введення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики щодо третіх країн;

- забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу та робочої сили), свобода створення філій на території ЄС і вільна торгівля послугами між країнами-учасницями;

- проведення загальної аграрної і транспортної політики;

- створення валютного союзу;

- координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

- уніфікація податкових законодавств;

- вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, які мають значення для загального ринку.

Уже після першої світової війни європейська ідея була присутня в політичних дискусіях, але не привела до конкретних кроків. Потім, після руйнувань, які принесла друга світова війна, європейські лідери прийшли до переконання, що співпраця і спільні зусилля є кращим способом забезпечення миру, стабільності і процвітання в Європі. Процес розпочався 9 травня 1950 промовою Роберта Шумана, Міністра закордонних справ Франції, який запропонував об'єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції та Федеративної Республіки Німеччини.

Ця концепція була реалізована в 1951 році Паризькому Договором, встановив Європейське співтовариство вугілля і сталі з шістьма країнами-членами: Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди. Успіх Договору надихнув шість країн розширити процес на інші сфери.

У 1957 році Римський Договір встановив Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії. Вони, відповідно, були націлені на створення митного союзу і ломку внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства, а також розвиток ядерної енергії в мирних цілях. Це етап створення зони вільної торгівлі (1958 - 1966 рр.). На ньому були досягнуті 1 і 2 цілі, передбачені Римським договором. Крім того, з 1962 р була введена в дію єдина сільськогосподарська політика, що передбачає для національних сільськогосподарських виробників можливість продавати свою продукцію за цінами, що значно перевищують середньосвітові (на 30% і більше) - створений єдиний аграрний ринок.

У 1967 році відбулося злиття виконавчих органів трьох Співтовариств, в результаті чого була створена базова структура, визнана сьогодні, з такими основними інститутами, як Європейська Комісія, Рада, Парламент і Суд. Відбувається формування митного союзу (1968 --1986 рр.) І подальше розширення сфери діяльності ЄС. Цілеспрямована аграрна політика доповнилася єдиною політикою в сфері охорони навколишнього середовища та у сфері досліджень і технологічного розвитку. Спільна науково-технічна політика на цьому етапі розвитку ЄС була зосереджена у вугільній, металургійній промисловостях й у ядерній енергетиці. У 1984--1987 рр. була прийнята "рамкова" комплексна програма, яка вводила середньострокове планування науково-технічної діяльності. В її рамках з 1985 р діє незалежна великомасштабна багатоцільова програма співробітництва 19 країн Європи "Еврика".

Далі створення спільного ринку (1987--1992 рр.). На основі Єдиного Європейського акта, а також підписаного в 1985 р документа про програму створення внутрішнього ринку країни, ЄС ліквідували бар'єри, що залишилися на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Найбільшим досягненням інтеграційного процесу в цей період стало прийняття і реалізація програми створення до кінця 1992 р єдиного внутрішнього ринку ЄС, в результаті проведення якої між країнами ЄС були досягнуті наступні цілі:

- усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і введено взаємне визнання фінансових ліцензій;

- усунуті національні обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн;

- уведені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації;

- відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.

В цей же період країни ЄС перейшли до проведення єдиної політики в окремих галузях: енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку.

У 1991 р підписано Угоду про створення Єдиного Європейського економічного простору (ЄЕП) між ЄС та 3 країнами ЄАВТ. Договором про ЄЕП передбачається вільний рух товарів, послуг, капіталів і людей між країнами Західної Європи; співробітництво в галузі науки, освіти, екології та соціального забезпечення; створення єдиної правової системи.

Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі управління, в яку входять як загальні або міждержавні органи, так і елементи національно-державного регулювання. Як міждержавних органів управління ЄС виступають:

- Рада Європейського союзу (СЕС). Він не рідше двох разів на рік проводить сесії на рівні глав держав і урядів, а також регулярно збирається на рівні різних міністрів (закордонних справ, економіки, фінансів, сільського господарства та ін.). СЕС на вищому рівні приймає стратегічні інтеграційні рішення на кшталт Єдиного європейського акту і володіє найважливішими нормотворческими функціями.

- Комісія ЄС (КЕС) - виконавчий орган, свого роду уряд ЄС, що перетворює в життя рішення СЕС. У той же час КЕС видає директиви і регламенти, тобто володіє і нормотворческими компетенціями. КЕС складається з 20 членів (комісарів), що відають певними питаннями (сільське господарство, енергетика і т.д.) і призначаються терміном на п'ять років національними урядами, але не залежних від останніх. Резиденція КЕС знаходиться в Брюсселі, штат налічує приблизно 15 тис. Чоловік. Серед органів Європейського союзу КЕС грає ключову роль в тому сенсі, що саме в його апараті розробляються ідеї і конкретні пропозиції щодо шляхів і форм подальшого розвитку Союзу.

- Європейський парламент (ЄП) з резиденцією в Страсбурзі; обирається з 1979 р прямим голосуванням громадян в усіх країнах - членах ЄС. Зараз в нього входять 626 депутатів, причому представництво кожної країни залежить від чисельності її населення. Після вступу в дію Маастрихтського договору з 1 листопада 1993 р функції ЕП були значно розширені, вийшовши далеко за рамки переважно консультативних повноважень. До них відносяться прийняття бюджету ЄС, контроль за діяльністю КЕС і право доручати їй розробку конкретних пропозицій щодо розвитку інтеграції, право приймати спільно з СЕС рішення з окремих питань законодавства ЄС.

- Європейський суд, що забезпечує правильну інтерпретацію і реалізацію нормативних актів (законодавства) ЄС.

- Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА), на який припадає велика частина бюджету ЄС.

- Європейський соціальний фонд, який полегшує переміщення робочої сили всередині ЄС і її адаптацію до умов, що змінюються в інтеграційному просторі (наприклад, шляхом сприяння перепідготовці).

- Європейський фонд регіонального розвитку, який сприяє структурній перебудові кризових регіонів - слабо індустріально розвинених або депресивних (з великою питомою вагою старих галузей).

- Європейський інвестиційний банк, створений на основі пайової участі країн - членів ЄС в його основному капіталі. Маючи функції комерційного банку, він надає кредити державним структурам країн - членів ЄС.

До теперішнього часу ЄС офіційно визнав кандидатами на вступ до Союзу 11 держав. З шістьма з них, які іменуються "кандидатами першої черги", КЕС початку 1998 р переговорний процес. До цієї групи (її вступ власне і стане п'ятим етапом розширення Союзу) відносяться Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Естонія, а також Кіпр (грец.). До "кандидатам другої черги", з якими офіційні переговори в 1998 р ще не велися, але почнуться найближчим часом, відносяться Латвія, Литва, Словаччина, Румунія і Болгарія. Конкретні терміни розширення ЄС зараз визначити досить складно. Відставання країн-кандидатів від ЄС за рівнем економічного розвитку є відображенням більш низької конкурентоспроможності їх національних господарств. Це, безумовно, породжує вагомі проблеми в сфері торгівлі. Повний підключення країн-кандидатів до зовнішньоторговельним режиму ЄС потребує тривалого перехідного періоду. Разом з тим можна однозначно стверджувати, що найбільші труднощі в справі повної інтеграції країн-кандидатів в механізм ЄС будуть пов'язані не зі сферою торгівлі. У цьому напрямку вже зроблені важливі кроки в ході виконання "європейських угод". Торгівля між країнами - членами ЄС та країнами-кандидатами вже зазнала корінну лібералізацію, особливо з промислової продукції (із застереженнями щодо деяких "чутливим" товарам, наприклад, чорними металами і текстилю). Країни-кандидати, навіть з другого ешелону, також помітно адаптували свої зовнішньоторговельні режими до вимог ЄС.

Основні труднощі зосереджені в фінансовій сфері. В цілому суть проблем полягає в наступному. Весь механізм ЄС з самого початку існування цієї інтеграційної угруповання націлений на підтягування менш розвинених країн і регіонів до рівня більш розвинених, недопущення нових проявів "економічної дивергенції", або, навпаки, на забезпечення "економічної конвергенції". Тому всі країни-члени ЄС з показником ВВП на душу населення вище середнього по Союзу є нетто-спонсорами ЄС, тобто вони вносять до бюджету ЄС (насамперед в його аграрний, регіональний і соціального фондів) більше фінансових коштів, ніж отримують звідти. І навпаки, країни з порівняно низьким ВВП на душу населення є нетто-реципієнтами ЄС. До останніх в даний час належать Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, а також в обмежених масштабах Фінляндія, яка, по всій видимості, в найближчій перспективі покине групу країн-реципієнтів.

Ще більші труднощі пов'язані з нинішньому станом ринку праці ЄС. У більшості країн - членів ЄС частка безробітних в самодіяльному населенні, навіть за заниженими офіційними даними, становить 10-12%, що створює, наприклад, величезні проблеми у фінансуванні фондів страхування по безробіттю. Загальна кількість безробітних в ЄС, за офіційними даними, становить близько 18 млн.

Таким чином, щонайменше на перших порах розширення ЄС несе його країнам-членам більше проблем, ніж вигод. Однак політично розширення ЄС, безумовно, привело б до зміцнення молодих демократій (як це було з Грецією, Іспанією і Португалією при їх переході від диктатури до демократії) і загальної стабілізації положення на континенті. Жодна з країн - членів ЄС не зацікавлена ​​в тому, щоб мати поблизу своїх кордонів країни з нестабільними режимами. У зв'язку з цим цілком закономірно, що найбільш послідовними поборниками розширення ЄС виступають Німеччина та Австрія. Рішення Союзу про офіційне визнання 11 держав кандидатами першої і другої черги було прийнято переважно з політичних причин і міркувань.

3. Північноамериканська модель інтеграції (НАФТА)

Інтеграційний процес в Північній Америці розвивається вже кілька десятків років, але політичні інститути, що сприяють формуванню даного процесу, набули поширення відносно недавно. Це обумовлено тим обставиною, що головним ініціатором інтеграційного процесу в північній Америці виступають США, рівень економічного розвитку яких виключно високий. До кінця 80-х років ХХ століття США не відчували необхідності в укладанні угод з будь-якими країнами. У той же час ні Канада, ні тим більше Мексика не були готові увійти разом з США до складу учасників одного і того ж інтеграційного об'єднання.

Тим не менше 1 1985р. почалися переговори про укладення двостороннього американо-канадського угоди про вільну торгівлю, яка була підписана в 1988 р Угода передбачала лібералізацію протягом десятирічного періоду взаємної торгівлі товарами і послугами, врегулювання виникаючих між державами суперечок, забезпечення широкого доступу американського бізнесу на канадський ринок.

Укладення Угоди сприятливо відбилося на таких галузях американської економіки, як автомобілебудування, поліграфічна промисловість, сільське господарство. У той же час американські і канадські компанії, що функціонували в добувній промисловості, металургії, судноплавстві, зіткнулися з деякими труднощами в результаті дії Угоди. Проте економічна взаємозалежність між США і Канадою продовжувала посилюватися.

Угода про створення зони вільної торгівлі (НАФТА) між США, Канадою і Мексикою, підписану в 1994 р, являє собою новий етап у розвитку міжнародних економічних відносин на північноамериканському континенті. Цей тристоронній договір мав на меті формування єдиного економічного простору за допомогою скасування митних бар'єрів між державами, забезпечення вільного переміщення через їхні кордони товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Скасування тарифів на товари з США, Канади і Мексики йде поступово, протягом максимально допустимого періоду - 15 років. Скасування тарифів між США і Канадою, яка розпочалася ще в рамках Американо - Канадського угоди про вільну торгівлю 1988 року, була завершена в 1998 р. Для основної частини американо-мексиканської та канадсько-мексиканської торгівлі НАФТА або негайно усуває існуючі мита, або усуває на них період обмеження строком від 5 до 10 років. Лише за деякими, найбільш чутливим товарам Угода передбачає 15-річний період усунення мит.

Канада і Мексика усунули всі тарифні і нетарифні бар'єри у взаємній сільськогосподарської торгівлі, за винятком молочної продукції, птахівництва, яєць, цукру і сиропу. Канада відразу ж після полпісанія НАФТА звільнила Мексику від імпортних обмежень, що відносяться до пшениці, ячменю і продуктам з них, яловичині, телятині і маргарину. Крім того, були зняті обмеження і в інших секторах економіки, в тому числі в автомобілебудуванні, в текстильній промисловості. Тарифи на більшість текстильних товарів були скасовані Канадою і Мексикою в 2002 р, а тарифи на одяг - у 2004 р

Разом з тим не можна не відзначити, що сьогодні НАФТА, на відміну від ЄС, як найбільш розвиненого інтеграційного об'єднання, не існує наднаціональних органів управління, які мають право приймати рішення, обов'язкові для всіх учасників Угоди; у НАФТА відсутня єдина економічна а валютно-фінансова політика. Крім того, в порівнянні з ЄС, який надає допомогу своїм менш розвиненим країнам-членам, таким як Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія, НАФТА такої допомоги не передбачає. Це означає, що Мексика змушена самостійно справлятися зі своїми економічними труднощами.

Ефективність дії Угоди можна буде виявити лише після закінчення 10 років, що обумовлено в першу чергу масштабами економіки США в порівнянні з Канадою і Мексикою. Хоча в цілому відзначається зростання експорту і імпорту в сфері торгівлі, в першу чергу між США і Мексикою, відбувається збільшення зайнятості та рівня доходів населення США, спостерігається зростання продуктивності праці. Крім того, відбувається перенесення частини бізнесу з території США до Мексики, при одночасній міграції населення з Мексики в США. Все це можливо пояснити певною мірою позитивним впливом освіти НАФТА на міжнародне економічне співробітництво на північно-американському континенті.

Що стосується впливу НАФТА на економіку Канади, то поки рано говорити про його вплив. Це викликано тим, що економіка Канади дуже тісно і давно прив'язана до економіки США. Мексика ж грає поки незначну роль в економіці Канади

Створення такого значного торгово-економічного блоку не могло не позначитися на настроях ділових кіл в інших країнах західної півкулі. Не випадково невдовзі після створення інтеграційного об'єднання НАФТА бажання приєднатися до нього виявили деякі країни Південної Америки.

4.Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС)

Робляться досить активні зусилля для розвитку міжнародного співробітництва в рамках форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), сформованого в листопаді 1989 р На початковому етапі він функціонував як міністерська зустріч. З 1993 р проводяться регулярні зустрічі глав держав і урядів. В даний час учасниками форуму є 21 країна: Австралія. Бруней, В'єтнам, Гонконг (як особлива зона Китаю), Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія . Таким чином, в ньому представлені країни з досить вагомим і зростаючим економічним потенціалом.

За своїм характером, цілям і навіть за складом учасників АТЕС виглядає досить нетипово. Це економічне об'єднання створено державами, що сильно розрізняються між собою умовами і рівнями господарського розвитку, структурами економік, традиціями, ідеологією і навіть психологією людей. Однак промислово розвиток і країни, що розвиваються співпрацюють тут як рівноправні партнери. У країнах - членах АТЕС проживають понад 2,5 млрд. Чоловік, сукупний ВВП цих країн перевищує 26 трлн. дол. (2004 р.) На їх частку припадає понад 50% світової торгівлі.

Зберігаючи консультативний статус, АТЕС фактично перетворюється в досить ефективний механізм, в рамках якого виробляються і реалізуються регіональні правила ведення торгово-економічної, науково-технічної та інвестиційної діяльності, а також міжнародного бізнесу. В рамках АТЕС ведеться робота по розширенню економічного і технологічного співробітництва шляхом прийняття індивідуальних планів дій, вивчаються можливості застосування нових електронно-обчислювальних технологій і забезпечення їх доступності для всіх країн регіону, а також розвитку людського потенціалу, впровадження новітніх методів корпоративного управління в міжнародний бізнес.

Однак сьогодні можна констатувати, що в рамках АТЕС вжиті заходи декларативного характеру, і ця велика угруповання не пов'язана щільним взаємодією, взаємопроникненням, взаимовлиянием економік країн-учасниць. Щоб вона стала інтеграційним об'єднанням з економічної точки зору, необхідні час і конкретні справи.

Росія традиційно надає особливого значення розвитку відносин з державами АТР. Така увага зумовлена ​​прямий приналежністю Росії до цього динамічно розвивається регіону, необхідністю економічного підйому Сибіру і Далекого Сходу. Росія прагне активізувати свою співпрацю з основними інтеграційними структурами регіону, в тому числі і з АТЕС. Розроблено та схвалено Президентом Російської Федерації концепція участі Росії в АТЕС, яка визначає стратегічні цілі країни на цьому напрямку та шляхи їх досягнення. Регулярним стало участь російських представників в галузевих міністерських зустрічах з питань торгівлі, фінансів, малого та середнього підприємництва, освіти, в засіданнях комітетів і робочих груп, різного роду конференціях, виставках, семінарах. Російські фахівці і бізнесмени беруть участь в роботі ділового консультативної ради АТЕС. Регулярно проводяться науково-практичні конференції на тему участі російських підприємств і компаній в міжнародному діловому співробітництві по лінії АТЕС.

5. Інтеграційні процеси в Латинській Америці та інших регіонах світу

Інтеграція в Латинській Америці призвела до створення в 1960 р Латино-Американської асоціації вільної торгівлі (ЛАСТ), до якої увійшли Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Чилі, Еквадор. Ця організація передбачала лібералізацію взаємної торгівлі, встановлення митних бар'єрів щодо третіх країн, збільшення внутрішнього товарообігу. З часів, згідно з договором Монтевідео - II, підписаним в 1980 р, ЛАСТ була перетворена в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАМ), в яку крім вищеназваних країн увійшов Уругвай.

Поступово держави Латинської Америки стали переходити від практики створення багатосторонніх об'єднань до організації нечисленних угруповань. Однією з них є створений в 1995 р між Аргентиною, Бразилією і Уругваєм "Загальний ринок" (МЕРКОСУР). Пізніше в МЕРКОСУР вступили Парагвай, а про участь в ньому в якості асоційованих членів заявили Чилі і Болівія. В МЕРКОСУР 95% взаємної торгівлі не обкладають митом, а найближчим часом планується скасувати і залишилися тарифи.

Завдяки створенню МЕРКОСУР відбулося істотне збільшення внутрішньої торгівлі, посилилося взаємодія з іншими інтеграційними об'єднаннями (наприклад, з ЄС в 1995 р було підписано Угоду про співпрацю), збільшилася інвестиційна активність як між учасниками Угоди, так і третіх країн. Крім того, підписано попередню угоду про створення зони вільної торгівлі між МЕРКОСУР і Співтовариством розвитку Південної Африки.

У зв'язку з цим не випадково участь латиноамериканських держав у формуванні Американської зони вільної торгівлі (АЗСТ). Про створення АЗСТ було оголошено в грудні 1994 го. У Майамі на зустрічі глав-держав та урядів 34 країн західної півкулі, за винятком Куби. Результатом переговорів між сторонами стала домовленість про підписання Угоди по АЗСТ 1 січня 2005 року і виступі останнього в силу до 1 січня 2006 р випадку успішного створення Американської зони вільної торгівлі буде утворено одне з найбільших в світі інтеграційних об'єднань, яке займе провідну позицію в міжнародних економічних відносинах, відкриє єдиний економічний простір від Канади до Аргентини для глобального поширення міжнародного бізнесу.

Починаючи з 80-х років ХХ ст. Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) привертає до себе велику увагу міжнародного бізнесу як зона динамічного економічного зростання. Істотним фактором розвитку економічної інтеграції в регіоні стають все частіші настрої на користь солідарності, пошуку загальноазіатського цінностей. В АТР склався "азіатський чотирикутник": Японія-Китай - нові індустріальні країни (НІС) - Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

АСЕАН - міжнародне інтеграційне об'єднання, утворене 8 серпня 1967 в Бангкоку. До нього увійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, потім Бруней - Даруссалам (в 1984 г.), В'єтнам (1995 р), Лаос і М'янма (в 1997 г.), Камбоджа (1999 р). Статус спеціального спостерігача має Папуа - Нова Гвінея. АСЕАН - одне з найбільших в світі інтеграційних об'єднань, сукупна чисельність населення якого налічує близько 500 осіб, а сукупний ВВП країн АСЕАН досягає майже 1 трлн. дол.

Як статутних цілей Бангкока декларацією про заснування АСЕАН були визначені сприяння розвитку екю - економічного і культурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності в АТР. Завдання перетворення АСЕАН в один зі світових політичних і економічних центрів багатополюсного світу стимулювала цю регіональне угруповання країн активно вирішувати ряд надзвичайно важливих економічних завдань: формування зони вільної торгівлі і зони інвестицій, введення єдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування спеціальної структури управління зовнішньоекономічною діяльністю.

За час свого існування АСЕАН зарекомендувала себе як зріла політична організація. Країни з недостатньо розвиненою економікою, але що володіють необхідними сировинними і трудовими ресурсами при іноземній підтримці фінансовими, технічними, науковими засобами, здатні досягти високих темпів свого економічного розвитку. Коли екстенсивне зростання за рахунок притоку іноземних інвестицій був вичерпаний, країни Південно-Східної Азії приступили до пошуку внутрішніх інтенсивних факторів економічного розвитку, наприклад за рахунок регіональної інтеграції в рамках АСЕАН, яка поки що не принесла їм бажаного ефекту, але створила широке, єдиний економічний простір для плідного міжнародного бізнесу.

6. Інтеграційні процеси в рамках СНД

Життєву необхідність економічної інтеграції для країн республік СРСР можна пояснити рядом причин. Політична незалежність не дала цим країнам економічну самостійність. Після розпаду СРСР молоді держави стали гостро відчувати недостатній розвиток продуктивних сил, що підсилюється залежність їх економік від Заходу. Об'єднуючи зусилля в боротьбі проти нерівноправного поділу праці, колишні республіки СРСР домагаються більш справедливих економічних відносин. Після розпаду СРСР ці нові проблеми було покликане вирішити Співдружність Незалежних Держав - СНД.

Дуже важливим інтегруючим чинником в рамках СНД вважається наявність спільно створеної, єдиної і цілісної інфраструктури (транспортної, енергетичної, комунікаційної систем). Порушення єдності існувала в рамках СРСР інфраструктури виключає для кожної з держав пострадянського простору можливість її ефективної експлуатації. Важливе значення продовжують мати створені за єдиними техніко-економічним умовам та державним стандартам основні фонди, загальна система підготовки фахівців і наукових кадрів у всіх сферах економіки. Одним з головних інтегруючих чинників залишається необхідність відновлення і розвитку більш тісного торгово-економічного співробітництва в рамках СНД.

Основоположними правовими документами СНД є Угода про створення СНД (8 грудня 1991 року, Мінськ), підписану Росією, Білоруссю і Україною, і Протокол до цієї Угоди (21 грудня 1991 року, Алма-Ата), відповідно до якого до складу Співдружності увійшли ще 8 країн - Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдавія, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан. У грудні 1993 р до Співдружності приєдналася Грузія. 22 січня 1993 р був прийнятий Статут СНД, який містить основні напрямки діяльності Співдружності, серед яких першочерговими є: формування загального економічного простору на базі ринкових відносин, координація кредитно-фінансової і соціальної політики, сприяння розвитку торгово-економічних зв'язків держав - членів, створення загального інформаційного простору, здійснення спільних проектів і програм в галузі науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту.

Правовою базою для розвитку економічних інтеграційних зв'язків в рамках СНД став Договір про створення економічного союзу, підписаного 24 вересня 1993 Договір символізував усвідомлення необхідності інтеграційної взаємодії, потреби зробити пріоритетними економічні аспекти інтеграції, отримати реальні результати, взаємні вигоди від тісного міждержавного співробітництва. Договором було передбачено поетапне поглиблення інтеграції шляхом створення зони вільної торгівлі, митного поста, спільного ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, валютного союзу, що безсумнівно відкривало широкі простори для розвитку міжнародного бізнесу.

Для реального функціонування Економічного союзу потрібні конструктивні рішення, обгрунтована концепція його будівництва, яка була визначена в перспективному плані інтеграційного розвитку СНД, прийнятому 21 жовтня 1884 р цьому Плані передбачалося як мінімум відновлення колишніх господарських зв'язків, а також формування митного і платіжного союзу

Вищими органами СНД є Рада глав держав (РГД) і Рада глав урядів (РГУ). У повноваження РГД входить вирішення будь-яких принципових питань, пов'язаних із загальними інтересами держав-учасниць. СГП координує співпрацю органів виконавчої влади та економічної, соціальної та інших сферах спільних інтересів. СГП проводить чотири засідання на рік, РГД - два.

До початку ХХІ ст.СНД не вдалося кардинально вирішити багато життєво важливі завдання, в тому числі організацію якісно нових економічних відносин між суверенними державами, формування та збереження спільного економічного простору.

При ефективному розвитку інтеграції в рамках СНД міжнародний бізнес може сприяти більш швидкому і безболісного подолання економічної кризи, а також завоювання СНД гідного місця у світовому співтоваристві і світовій економіці.

У жовтні 2000 р в Астані (Казахстан) президентами Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії і Таджикистану був підписаний Договір про заснування Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), який є не тільки формою правового та організаційного оформлення об'єднання п'яти держав, а й основою перекладу їх міждержавного співробітництва на новий рівень. Цілями ЄврАзЕС проголошені: ефективне просування процесу зміцнення митного союзу і єдиного економічного простору, реалізація інших завдань, визначених в раніше підписаних сторонами базових документах.

Організаційно-правове оформлення економічного об'єднання п'яти держав - учасниць СНД повністю вписується в концепцію різношвидкісної і різнорівневої інтеграції і ні в якій мірі не суперечить перспективам розвитку співпраці в рамках СНД. Більш того, в ЄврАзЕС будуть проходити апробацію форми і методи економічної взаємодії, які потім можна буде застосовувати і на більш широкій основі. Будучи відкритим об'єднанням, Євразійське економічне співтовариство готове і здатне зіграти роль каталізатора і локомотива інтеграційних процесів на економічному просторі двох континентів - Європи і Азії, що відкриє ще більші простори для ведення міжнародного бізнесу.

ВИСНОВОК

Інтеграція - це перш за все міждержавне регулювання економічної взаємозалежності, а також формування регіонального господарського комплексу зі структурою і пропорціями, зверненими на потреби регіону в цілому. Цей процес, який звільняє рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили від національних перегородок, що веде до створення єдиного внутрішнього ринку, що забезпечує зростання продуктивності праці і підвищення рівня життя в країнах даного інтеграційного об'єднання.

Інтеграційний процес за своєю природою об'єктивний. Його головною метою є встановлення за активного сприяння про боку держав-учасників стійких всебічних торгово-економічних зв'язків між національними господарствами двох або більше країн з аналогічним соціально-економічним ладом. В ході розвитку інтеграційного процесу відбувається взаємопроникнення, а в перспективі і зрощення в тій чи іншій мірі національних процесів відтворення, зближення соціальних та інституційних структур різних країн

Список використаних джерел

1. Світова економіка / За ред. Л. Тарасевича. - С-Пб .: Пітер 2001.

2. Світова економіка та міжнародний бізнес: підручник /кол.авт;под общ.ред д-ра екон. Наук., Проф. В.В. Полякова і д-ра екон. Наук, проф. Р.К. Щеніна. - 3-е изд., Стер. - М.: КНОРУС, 2006. - 656 с.

3. Спиридонов И.А. Світова економіка.-М .: інфа, 2000.