• У родовій громаді склалася найпростіша кооперація (спільна, колективна робота) як історично перша форма суспільної праці.
  • Так на зміну родового ладу приходило рабство - історично пер ша форма примусової праці та експлуатації.
  • У III - V ст. н.е. відбувалася зміна рабства феодальним ладом.
  • Механізм виробничих відносин в тих умовах не міг діяти інакше, як через позаекономічний примус до праці, пряме насильство, станову нерівність селян і ремісників.
  • Найважливішим періодом у розвитку праці і підприємництва ста ло Новий час, що обчислюється з середини XVII і аж до початку XX ст.
  • Історія нового часу підтверджує ту закономірність, що капіталізм як господарський уклад, як суспільний лад тримається на взаємодії приватної власності і найманої робочої сили
  • Рубіж XIX - XX ст. став «зоряним часом» підприємництва в Росії. Купці, фабриканти, банкіри з вигодою для себе і загальної
  • XX ст. - вік новітнього часу - ознаменований великомасштабними подіями і крутими зламами в долях людства.
  • У Росії з осені 1917 р події розвивалися за своїм сценарієм. Країна перетворилася на випробувальний полігон практичного осуще ствленія соціалістичної ідеї.
  • З другої половини 20-х років в СРСР взяла гору лінія на форсування темпів індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, наступ соціалізму «по всьому фронту».
  • Походив навмисний відхід від пріоритету економічних важелів у вирішенні господарських завдань і дотримання принципу особистої зацікавленості.


  • Дата конвертації04.06.2018
    Розмір33.18 Kb.
    Типреферат

    Скачати 33.18 Kb.

    Історичний розвиток праці і ділової підприємливості

    1.1. Історичний розвиток праці і ділової підприємливості

    Праця як цілеспрямована діяльність і підприємливість як властивість праці спочатку притаманні людині. Їх становлення і вдосконалення відбувалося протягом багатьох тисячоліть разом з розвитком людини і суспільства. Цей процес триває і в даний час.

    У первісну епоху, коли в умовах палеоліту (понад 40 тис. Років тому) з'явилася людина сучасного фізичного типу, склалася і родова громада. На той час перволюди навчилися видобувати і зберігати вогонь, застосовувати примітивні знаряддя різного призначення з дерева, каменю, рогу і кістки, поступово переходили від бродячого життя до осілості. Родова громада налічувала зазвичай 40-50 членів і функціонувала майже в повній залежності від природного середовища.

    Спільна діяльність людей в ту пору практично збігалася з процесом праці і прямувала переважно на добування їжі. Займаючись полюванням на диких тварин і риболовлею, збираючи їстівні молюски, рослини та інші дари природи, люди не знали іншого поділу праці, ніж за статтю та віком.

    Подібне існування було типовим для родової громади на її першій стадії. В умовах господарства, що привласнює від людини потрібні чималі зусилля, щоб задовольнити свої елементарні потреби, перш за все в їжі.

    На другій стадії родового ладу, розквіт якого припав на неоліт (приблизно VIII - III тисячоліття до н. Е.), Був здійснений перехід до землеробства і скотарства. Це докорінно змінило характер первісного господарства - воно ставало виробляють.

    Перехід від привласнюючого до виробничого господарства супроводжувався зростанням чисельності людей і появою більших поселень. Родова громада могла складатися вже з декількох сотень людей. Поряд з вирощуванням культурних рослин та розведенням тварин люди освоювали різні ремесла.

    Зміни в характері і змісті роботи приводили до розвитку праці. Коли люди займалися виготовленням шліфованих сокир та інших знарядь з каменю, обробляли грунт, доглядали за

    8


    одомашненими тваринами, використовували різні ремесла, результат праці виступав наочніше і порівнянних, ніж при збиранні і архаїчної полюванні.

    У родовій громаді склалася найпростіша кооперація (спільна, колективна робота) як історично перша форма суспільної праці. Завдяки їй, а також постійного вдосконалення робочих знарядь, придбання людьми трудових умінь і навичок відбувалося хоча і повільне, але неухильне підвищення продуктивності праці.

    Зростаюча результативність трудових зусиль і поділ занять створювали передумови для отримання додаткового продукту. Поволі дозрівали умови для виникнення майнового розшарування всередині родової громади. Господарську самостійність набувала сім'я. Сама громада крок за кроком перетворювалася в сусідську.

    Можливість виробляти більше, ніж це було необхідно для виживання, поява додаткового продукту і підвищення цінності людської робочої сили привели до розкладання родових відносин, визначили великий суспільний поділ праці. Одночасно (приблизно з III тисячоліття до н.е.) були відкриті метали, отриманий сплав міді з оловом, що збільшувало сили і можливості людини у взаємодії з природою.

    Прозвучала відділення скотарства і ремесла від землеробства - історичний акт, який сприяв переходу землі від общинної в індивідуальну, приватну власність. Ця обставина в свою чергу посилювало майнові відмінності, розмежування общинників на панів і залежних від них людей, ставало причиною насильницького захоплення багатств і звернення військовополонених в невільників.

    Так на зміну родового ладу приходило рабство - історично пер ша форма примусової праці та експлуатації.

    Рабство визрівало насамперед там, де були сприятливі умови для ведення господарства, - теплий клімат, родючі грунти, великі пасовища, рудні поклади міді, олова, срібла і інших металів. До таких місцевостях ставилися долини великих річок субтропічного пояса, в тому числі Нілу, Євфрату і Тигра, Інду і Гангу, Хуанхе, а також берега Середземного моря і ряд районів Середньої Азії. Саме тут виникли осередки найдавніших цивілізацій, ще в IV - III тисячоліттях до н.е. утворилися держави - Єгипет, Шумер, Крит і ін.

    9


    Найдавніші джерела, в тому числі єгипетські літописі, законодавчі акти вавілонськихцарів і старозавітна частина Біблії, свідчать про наявність великої кількості рабів, жорсткої регламентації їхнього економічного становища, широкому використанні рабської праці в сільському господарстві, на рудниках і будівництві, в ремісничих майстерень. З рабами зверталися як з живими мовцями знаряддями праці, як з робочою худобою. Ті ж джерела фіксують жадібність в накопиченні багатств, зачатки виробництва продуктів для ринкового обміну і перші прояви підприємництва у вигляді надання зерна в позику, мінових операцій з грошима, купівлі-продажу рабів.

    Класичні форми рабство набуло в Стародавній Греції. Найцінніші відомості про працю, побут, звичаї і вдачі людей Стародавнього світу, включаючи і тих, кому випав «тяжкий жереб сумного рабства», містять епічні твори легендарного Гомера «Іліада» і «Одіссея», землеробська поема Гесіода «Труди і дні».

    В V- IV ст. до н.е. рабство в Стародавній Греції досягло свого апогею. Рабська праця впроваджувався в усі основні галузі господарства. В Афінах і змагався з ними Спарті, як і в інших грецьких містах-державах, число рабів перевищувало чисельність вільних громадян. У громадській думці рабство, примусова праця не засуджувалися, а фізична робота вважалася долею рабів, заняттям низьким і нікчемним.

    На рубежі старої і нової ери центр рабовласництва перемістився в Рим. Тут, як і раніше в Греції, справно функціонував невільничий ринок, була поширена торгівля «живим товаром», вишукувалися способи більш вигідного господарювання, заснованого на рабській праці.

    Однак використання рабів як робочої сили в сільському господарстві, ремісничому виробництві, будівництві мало свої межі. Воно виправдовувало себе лише до тих пір, поки раби виконували прості трудові операції і бажаний результат досягався їх прямим примусом до роботи. З ускладненням знарядь праці, удосконаленням агрономії і ремісничої справи вже не можна було розраховувати на високу віддачу навіть спеціально навчених рабів. Спроби зацікавити невільників матеріально вели в кінцевому рахунку до відмови від безпосереднього вилучення додаткового продукту. Виділення рабам земельних ділянок з умовою здачі господареві частини вирощеного врожаю, передача їм в оренду ремісники

    10


    них майстерень і торгових лавок означали наділі перехід до іншого, ніж рабство, соціально-економічного укладу.

    У III - V ст. н.е. відбувалася зміна рабства феодальним ладом. Вона здійснювалось двояким шляхом. В одних випадках, як це було в клонившейся до занепаду Римської імперії, процес переходу до нового способу виробництва протікав через розкладання рабовласницьких порядків, заміну підневільної праці рабів працею щодо вільних орендарів, які мали потребу вести своє господарство. В інших випадках, як це було у слов'ян і більшості німецьких племен, феодальні відносини складалися безпосередньо на руїнах родового ладу, в міру того як общинно-колективна праця поступався місцем праці відокремлених сімей з їх власним господарством.

    В обох випадках відкривався більший, ніж в умовах рабовласництва, простір для розвитку продуктивних сил. Безпосередній виробник - будьте землепашец або ремісник - мав земельною ділянкою, іншими засобами виробництва і, отже, міг самостійно займатися землеробством, скотарством або ремеслом. Ведучи своє господарство, він, на відміну від колишнього раба, знаходив деяку особисту зацікавленість в результатах роботи, якийсь стимул до того, щоб в справі проявляти ініціативу і підприємливість. Тому-то праця середньовічних селян і ремісників, незважаючи на феодальний гніт, був удвічі продуктивніший рабських зусиль.

    Феодальний спосіб виробництва тримався на так званому «праві» великих земельних власників розпоряджатися засобами виробництва (перш за все землею) і працею самостійно господарювати виробників, які перебували в поземельній, а часто і в особистій залежності від землевласників-феодалів. Механізм виробничих відносин в тих умовах не міг діяти інакше, як через позаекономічний примус до праці, пряме насильство, станову нерівність селян і ремісників.

    «Ієрархія земель» знала безліч форм. Але найбільш поширеними були вотчина і маєток. Неодмінною їх «приналежністю» виявлялися безпосередні виробники, які вели своє господарство на землі, яка вважалася феодальної власністю. Велика земельна власність, таким чином, могла бути реалізована тільки при з'єднанні з дрібним виробництвом, за допомогою праці залежних селян і ремісників. це

    11


    зумовлювало рутинне стан техніки, низьку кваліфікацію працівників і, природно, стримувало зростання продуктивності праці.

    Селяни - основна маса трудового населення - з покоління в покоління користувалися нескладними знаряддями праці, звикали з року в рік справлятися з однієї і тієї ж низкою робіт. Селянська родина фактично вела натуральне господарство, виробляючи майже всі, в чому мала потребу.

    Ремісники, подібно селянам, хазяйнували на основі особистої праці, використовували переважно нескладні інструменти, простий інвентар і легкодоступні матеріали. Проживаючи в своїй більшості в містах, вони також розводили городи і тримали худобу, забезпечуючи себе необхідними продуктами.

    Люди, зайняті продуктивною працею, містили не тільки себе, але і «верхи» феодального суспільства, її панівну частину. Все, що селяни і ремісники виробляли сверхнеобходімих їм життєвих засобів, відбиралося у них і присвоювалося власниками землі і можновладцями як данину, як земельна рента. В цьому відношенні доля середньовічних селян і ремісників мало чим відрізнялася від рабської долі: та ж робота по панської забаганки, той же безоплатний працю на панів.

    Зрозуміло, праця і господарювання в середні століття визначалися не тільки соціально-економічними умовами феодальної епохи. На них, як і на все інше в житті суспільства, накладали свою печать тодішнє світогляд, особливо релігія. І в Західній Європі, і в Стародавній Русі панівним було християнство, яке стверджувало біблійні уявлення про людину як створення Бога, про внутрішній його роздвоєнні внаслідок первородного гріха, про тяжкий тягаря праці як прокляття, послане за гріхопадіння. Такі погляди утримували в узді людську індивідуальність і властиву людям підприємливість.

    І тільки зоря Відродження, зайнявшись над Європою в середині другого тисячоліття, кілька розсіяла середньовічний морок. Вона по-новому висвітлила можливості людини, потенціал його енергії і здібностей. Гуманістичні погляди віддавали належне знанням та вмінням людини, визнавали надихає свободу вибору занять, змінювали ставлення до праці.

    У Західній Європі з XVI ст. було визначено новий напрямок, ще одна гілка християнства - протестантське віровчення, яке на перший план висувало повсякденні турботи людей і трудову

    12


    життя, які випадали перш з поля зору католицької церкви.Протестантизм властивими йому засобами домагався релігійно-морального піднесення праці та ділової підприємливості. Він «санкціонував» працю як життєве покликання і підприємництво як богоугодну заняття.

    Що стосується Стародавньої Русі, то тут в XI - XVII ст. ставлення до праці та підприємливості формувалося в певній гармонії з язичницькими традиціями східних слов'ян і з законами християнства в його православному вигляді. На Русі прикладом для наслідування, зразком чесноти служили прагнення людини жити своєю працею, проявляти господарську кмітливість, порівнювати власні справи з досягненнями інших. Старанність у роботі, що приносить користь працю славилися як добро і радість, неробство ж і лінь таврувалися як порок і зло.

    Найважливішим періодом у розвитку праці і підприємництва ста ло Новий час, що обчислюється з середини XVII і аж до початку XX ст. Тоді людство піднялося на щабель капіталізму, який змінив ФЕО далізм.

    Для виникнення капіталізму було характерно так зване первісне нагромадження капіталу, яке в Західній Європі відбувалося ще з XV ст. Новий спосіб виробництва входив в життя завдяки тим же факторів, що обумовили і падіння феодалізму: зростання товарного виробництва, збільшення торгового обміну, утворення ринку найманої робочої сили. Останнє в різних країнах відбувалося неоднаково, але суть зводилася до одного - обезземелення селянства і експропріації значної частини міських ремісників.

    У Росії, де кріпосницькі порядки трималися довше, процес зародження соціально-економічних відносин, властивих капіталізму, позначився лише в XVII в. Він проявлявся в таких фактах, як: перетворення міського ремесла і сільських промислів в виробництво товарів для розширюється ринку, пристрій вотчинних мануфактур і зростання купецького підприємництва, спроби заміни праці підневільних кріпаків найманою робочою силою.

    Історія нового часу підтверджує ту закономірність, що капіталізм як господарський уклад, як суспільний лад тримається на взаємодії приватної власності і найманої робочої сили, тобто він виникає і розвивається там, де власник засобів виробництва знаходить на ринку вільного робітника в якості продавця своєї

    • '13


    здатності до праці. Іншими словами, капітал і наймана праця породжують і взаємно обумовлюють один одного.

    Історично новий спосіб виробництва починався з того, що той чи інший власник капіталу займав одночасно багатьох найманих робітників в одному і тому ж процесі праці, для виготовлення одного і того ж виду товарів. При всіх обмеженнях і нерозвиненості така кооперація мала принципові переваги в порівнянні з ремісничим виробництвом і окремим селянським господарством: праця спільно певною мірою нівелював індивідуальні відмінності в робочій силі і утримувався за результатами на середньому рівні; при спільній роботі витрачалося менше коштів виробництва, виходила їх економія; колективна робота посилювала змагальність, що також позитивно позначалося на продуктивності праці.

    І все-таки не проста кооперація в її особливій формі становила характерну рису народжувався способу виробництва. Ця рольбольше підходила мануфактурі. Вона забезпечувала в рамках окремо взятого підприємства технічне поділ праці серед багатьох робітників і дозволяла досягти помітного зростання продуктивності праці перш за все за рахунок спеціалізації беруть участь у виробництві ремісничих майстрів і перетворення їх в «часткових», «детальних» працівників. Виконання однотипних, щодо нескладних операцій дозволяло збільшувати інтенсивність праці. Технічне поділ праці з необхідністю супроводжувалося удосконаленням робочих інструментів. Об'єднання великого числа людей, які працювали пліч-о-пліч, полегшувало зіставлення індивідуальних результатів праці та, як наслідок, посилювало змагальність.

    Поширення мануфактурного виробництва підготувало вступ капіталізму в наступну стадію його розвитку - круп ву фабрику. Застосування різних машин і механізмів, характерне для цієї стадії, означало не простий відмова від ремісничої техніки, заміну ручної праці майстрів роботою складних агрегатів, а й комбінацію машин, яка кардинально змінювала технологію, сам процес виробництва. Машинна індустрія вела до звуження функцій безпосереднього працівника, ставила його в залежність від техніки, в положення живого придатка до механізмів, що в кінцевому рахунку зміцнювало владу капіталу над працею, підпорядкування найманого робітника власнику капіталу.

    14


    Першою (з середини XVIII ст.) На шлях технічного, промислового перевороту вступила Англія. Слідом за нею пішли США, де фабрика зайняла чільне місце в кінці XVIII ст., А потім Німеччина, Франція та інші країни. Росія дещо затрималась з переходом від мануфактури до машинної техніки, але після скасування в 1861 р кріпосного права прагнула надолужити упущений носи вийти в ряд індустріально розвинених держав.

    В умовах, що змінилися ставлення найманого робітника до справи було неоднозначним. З одного боку, фабричний працю викликав огиду, робота була позбавлена ​​привабливості, застосування машин нерідко заважало людині розкрити свої потенційні можливості. З іншого боку, праця не сприймався лише як жертва і тяжке ярмо, оскільки технічне переозброєння виробництва сприяло професійному вдосконаленню робочих, викликало інтерес до нових технологій і влаштуванню машин, задовольняючи в якійсь мірі потреба в творенні, творчості.

    У міру розширення і зміцнення індустріального виробництва відбувалося об'єднання раніше розрізнених дрібних і середніх капіталів, виникали акціонерні товариства, наполегливо заявляв про себе банківський капітал. Отримав права громадянства і термін «підприємець». Так називали людини, схильного до ри скутому торгово-промислового справі.

    Роль стимулятора капіталів виконувала конкуренція - модифікація змагальності, властива умовам капіталізму. Конкурентна боротьба виливалася в нічим не обмежене суперництво, при якому кожен переслідує тільки свою вигоду, прагне відтіснити іншого, будь-якими способами утримуватися на ринку, захопити свою частку прибутку. Перемагає не обов'язково той, хто досягає найкращих результатів у справі, а той, хто, не гребуючи засобами, забезпечує собі вигідне становище на ринку.

    Конкуренція проте виступає спонукальною силою. Вона опосередковано діє як об'єктивний фактор, що змушує напружувати продуктивні сили праці і підсилює ділову активність. Вільна конкуренція в період свого розквіту (з середини XVIII і до кінця XIX ст.) Чимало послужила тому, щоб подолати середньовічну рутину і господарську роз'єднаність, покінчити з феодальними привілеями і заборонами, розчистити дорогу машинної індустрії, поглибити кооперацію праці.

    15


    Згодом позначилася тенденція до об'єднання великих капіталів в картелі, синдикати, трести, концерни. Монополії захоплювали значну частину виробництва і збуту тих чи інших товарів, що змінювало і форми конкуренції.

    Провідною країною трестів і концернів стали США. До кінця XIX в. вони в промисловому розвитку перевершили Англію, перетворившись на найбільшу індустріальну державу світу. Це призвело до зростання американських підприємців, викликало банківський бум і утворення потужних фінансово-промислових груп. Отримали популярність імена таких ділків бізнесу, як Е. Карнегі, Дж. Морган, Дж. Рокфеллер, Г. Форд та ін.

    Країни Європи, в тому числі і Росія, на відміну від США надали простір поширенню картелів і синдикатів. Перші російські монополії утворилися в 1882 році як об'єднання заводів, які виготовляли рейки, деталі мостів і інші конструкції для залізничного будівництва. У 1902-1905 рр. монополії утвердилися майже у всіх галузях російської промисловості, не заважаючи, однак, зростання так званого «малого бізнесу».

    Рубіж XIX - XX ст. став «зоряним часом» підприємництва в Росії. Купці, фабриканти, банкіри з вигодою для себе і загальної користю вели справи у всіх регіонах величезної країни. Були серед них особливо щасливі і знамениті сімейства: Бахрушин, Єлісєєва, Морозови, Прохорова, Рябушинские, Третякови і ін. Чи не ідеалізуючи вітчизняних буржуа і не забуваючи про їх корисливою суті, не можна не віддати належне підприємливості, конструктивної і цивілізаційної діяльності видатних представників підприємницьких кіл. Рушієм їх вчинків, важливою стороною сприйняття ними соціальної дійсності була, поза сумнівом, ідея служіння своєю справою і багатством прогресу, економічному і духовному зростанню Росії.

    Розвиток капіталізму, досягнення їм зрілих форм знаходило відображення в суспільній свідомості, давало їжу набирали силу соціальних галузей науки. Підвищений інтерес викликали мотиви працьовитості і прояви ентузіазму у підприємливих людей. Мислителі багатьох країн, включаючи Росію, як правило, благоговійно ставилися до праці, його призначенню. Вони, незважаючи на відмінності в поглядах, протилежність матеріалістичного і ідеалістичного розуміння історії, були по суті одностайні в тому, що праця, що приносить користь суспільству і без-

    16


    ного того, хто працює, - шановане заняття, неминучий обов'язок людини; навпаки, будь-яка неробство, ухилення відділу обкрадають і громадянина, і суспільство.

    Осмислення соціально-економічних умов, що складалися в світі, співвіднесення їх з історичним досвідом, віковими традиціями, моральними нормами окремих народів і країн підтверджували, наскільки важливим є, зважаючи на соціальною природою і інтересами людей, враховувати неприйняття ними примусу і насильства. Спонукання людини до справи має досягатися метою і змістом роботи, світосприйняттям і всім способом життя. Трудову енергію, почин, підприємливість живлять не лише матеріальні компенсації, а й заохочення соціально-психологічного, морального плану.

    XX ст. - вік новітнього часу - ознаменований великомасштабними подіями і крутими зламами в долях людства. Він наклав свій відбиток на розуміння місця і ролі праці в світовому розвитку, разом з тим ще більше відтіняв інноваційну значущість підприємництва.

    На початку нинішнього століття індустріальний розвиток як провідний напрям економічного зростання уособлювали величезні підприємства універсального типу з багатогалузевою предметною спеціалізацією, із закінченим циклом виробництва певних видів товарної продукції. Ця обставина стимулювало розробку проблем наукової організації праці (НОТ) і раціонального управління великим виробництвом.

    Серед тих, хто закладав фундамент НОТ, виділяються імена Ф. Тейлора, Г. Емерсона, А. Файоля. Їх ідеї склали основний зміст початкового етапу становлення наукового менеджменту. Основоположники рахувалися з кваліфікацією і зацікавленістю працівників, з умовами праці і задоволеністю людей виконуваної ними роботою. В їх концепціях, проте, переважав технократичний підхід до трудового процесу, головна роль відводилася машинам, а не людині.

    На характері праці, формах і масштабах підприємництва казав вісь також вступ капіталізму, а разом з ним всього світового господарства в нову стадію розвитку, яка відрізняється в тому числі перепадами в економіці і зайнятості, пануванням і гострою конкуренцією монополій. Кризовий стан капіталізму стало очевидним вже в результаті першої світової війни 1914-1918 рр.

    * /

    17


    і Жовтневої революції в Росії, що згорнула величезну країну на некапіталістіческій шлях.

    Прозвучала уповільнення темпів господарського розвитку США та інших індустріальних держав. Розпочалася «велика депресія» - світова економічна криза 1929 - 1933 рр. Вона призвела до того, що обсяги виробництва в багатьох країнах скоротилися майже в два рази, завмерла торгівля, десятки мільйонів людей опинилися без роботи, на межі бідності і голоду. Народів і урядів довелося докласти чималих зусиль, щоб позбутися від наслідків цих потрясінь.

    У Росії з осені 1917 р події розвивалися за своїм сценарієм. Країна перетворилася на випробувальний полігон практичного осуще ствленія соціалістичної ідеї. Вже перші кроки до соціалізму - робочий контроль над виробництвом і споживанням, передача всієї оброблюваної землі в користування селянам, націоналізація банків і великих промислових підприємств - супроводжувалися зміною методів вирішення економічних і соціальних завдань, організації та стимулювання праці.

    Серйозна ломка трудових відносин не могла відбутися без непорозумінь і конфліктів, без відмови від колишніх звичок і усталених традицій. Справа ускладнювалася тим, що фактичний вихід Росії з імперіалістичної війни не приніс мирної перепочинку. До літа 1918 року в країні виникла надзвичайна ситуація, обумовлена ​​громадянською війною і інтервенцією. Обстановка кривавої міжусобиці викликала спокуса форсувати «введення соціалізму», перейти одним махом до виробництва і розподілу на комуністичних засадах, що і призвело Росію в 1918 - 1920 рр. в так званий «воєнний комунізм».

    Зрештою більшовицький уряд визнало безуспішність і помилковість військово-комуністичних методів господарювання. Переході весни 1921 до нової економічної політики, з одного боку, означав відмову від спроб силовим тиском «ввести соціалізм», а з іншого - був підтвердженням того, що неможливо будувати нове суспільство лише на революційному борг одних і державному примусі інших. Верх здобуло думку: будь-яке конкретне справа, спрямоване на виведення країни з господарської розрухи і на підйом економіки, потрібно ставити не на ентузіазмі безпосередньо, а за допомогою ентузіазму, спираючись на особистий інтерес, на зацікавленість кожного, на господарський розрахунок.

    18


    За задумом прихильників непу, успіху цієї політики повинні були служити взаємовигідна економічна змичка міста і села, широка кооперація господарських зв'язків, ринок з його товарно-грошовими відносинами, пожвавлення підприємництва та здорової конкуренції. Такому підходу відповідала і завдання «вчитися працювати», вводити наукову організацію праці та управління виробництвом, встановлювати залежність рівня достатку, задоволення потреб людей від результатів роботи і ставлення до справи.

    З переходом до непу активно заявили про себе російські фахівці з НОТ - А.К. Гаст, П.М. Керженцев, Н.А. Витку та ін. Вони вважали, що досягти зростання продуктивності праці можна, перейнявши у капіталізму все цінне в цій області, включаючи і позитивні сторони системи Тейлора; що результативність будь-якої господарської діяльності підвищується не тільки за рахунок інтенсифікації праці, механізації робіт і раціоналізації виробництва, але і за допомогою соціалізації трудового процесу, підвищення ролі людини як вирішальний чинник трудової діяльності.

    Неп на перших порах давав позитивну віддачу: намітився господарський підйом в країні; росла, хоча і повільно, продуктивність праці; частина підприємств, що належали державі, перейшла на госпрозрахунок; розширювалися торгівля, постачальницько-збу-товая і споживча кооперація; ослабло тиск влади на приватний капітал, підприємницьку діяльність, що обмежує їх можливості. Але так тривало недовго.

    З другої половини 20-х років в СРСР взяла гору лінія на форсування темпів індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, наступ соціалізму «по всьому фронту». Походив навмисний відхід від пріоритету економічних важелів у вирішенні господарських завдань і дотримання принципу особистої зацікавленості. На практиці це призвело до згортання непу, одержавлення економіки та директивному плануванню, застосування надзвичайних і примусових заходів, в тому числі і в використанні трудових ресурсів, до обмеження індивідуальної трудової діяльності та придушення приватного підприємництва.

    Обраний курс послаблював трудовий потенціал країни і розхолоджував основну масу трудівників. У той же час серед робітників індустріальних підприємств і селян-колгоспників перебували люди, яких захоплювала творча атмосфера перших порада

    j /

    19


    ських п'ятирічок, надихали масштаби скоєних змін і пафос небаченого раніше життєустрою. Трудовий ентузіазм цих людей, з яких рекрутувалися ряди справжніх ударників, а потім і стахановців, був непідробним, пов'язаних з вірою в успіх соціалізму.

    З особливою силою наснагу у праці проявилося в роки Великої Вітчизняної війни. Більшість трудівників тилу не потребувало в підганяння, працювало самовіддано. Те ж народне покликання до праці стало вирішальним фактором відновлення в короткий термін, а потім і підйому економіки СРСР після війни.

    Свого часу (при введенні непу) російські вчені, розробляючи основи наукової організації праці, раніше своїх західних колег вказали на технократическую обмеженість тейлоризму і по суті справи передбачили появу в США в кінці 20-х років управлінської школи «людських відносин». Представники цієї школи спиралися на досягнення психології і соціології. Вони виходили з того, що ретельно розраховані трудові операції і навіть щодо високу винагороду ще не гарантують підвищення продуктивності праці. Успіх справи залежить від змісту і умов роботи, особливо від «психологічного клімату» і міжособистісних відносин, спілкування і взаємодії працівників.

    Установки «гуманістів» визначали головний напрямок розвитку управлінської думки до 50-х років. На той час в організації індустріального виробництва відбувся перегляд доцільності комбінатів-гігантів. Поруч з ними ставилися заводи або галузевого профілю (верстатобудівні, машинобудівні і т.п.), або зі спеціалізацією по роду і виду виробів (наприклад, автомобілів, тракторів, літаків, зернозбиральних комбайнів і т.д.). Потім здійснюється перехід до підприємств з подетальной і технологічної спеціалізацією, до відповідних форм промислового кооперування як в межах окремих держав, так і на основі міжнародного співробітництва.

    В подальшому, коли визначилися перші результати науково-технічної революції (НТР), техніка і технологія виробництва, зміст, умови та форми організації праці, функціонування капіталу знову зазнали істотних змін. Розгортання НТР привело до якісних зрушень в продуктивних силах, у всій соціально-економічній структурі індустріально розвинених країн, а разом з ними і світової спільноти.

    20


    Поява нових джерел енергії і матеріалів з наперед заданими властивостями, оснащення підприємств найскладнішою технікою, розвиток електронної автоматизації, формування небачених раніше інформаційних ресурсів і систем - такі головні чинники, що змінили становище і роль працівника в суспільному виробництві. Він, як ніколи раніше, виступає дійсно вирішальною продуктивною силою, активним перетворювачем економічних відносин.

    У новітній час утвердився погляд на працю як на свідому цілеспрямовану творчу діяльність, додаток людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних і духовних потреб, як на прояв людської особистості. Підприємництво, перебуваючи за своєю соціальною сутністю в прямій і нерозривному зв'язку з працею, економічною свободою і ринкової регуляцією товарно-грошових відносин, являє собою різновид трудової діяльності.

    Людський фактор визначає науково-технічний і соціальний прогрес. Проста і ємна формула «продуктивність - від людини» точно виражає головна умова ефективної роботи процвітаючих підприємств. Так, в США ставляться в приклад ті фірми, які відомі не тільки економічною стабільністю, але і чіткою орієнтацією на людей, їх запити і інтереси. В Японії в роботі з персоналом пріоритет віддається працьовитості співробітників і задоволенню їх різнобічних потреб, інтересам справи і вибору складних виробничо-технічних завдань.

    У Радянському Союзі також робилися спроби реформувати економіку з метою підняти її ефективність. При цьому не залишалися без уваги і стимули до праці.

    З середини 50-х років разом із засудженням тоталітаризму, ідеології залякування і свавілля робилися кроки в бік відновлення принципу матеріальної зацікавленості в результатах роботи. Визнавалося за необхідне збільшити оплату, упорядкувати організацію і нормування праці, підтримувати винахідників і раціоналізаторів в їх прагненні сприяти науково-технічному прогресу. Але як і раніше основні надії покладалися на ентузіазм, соціалістичне змагання. Докладали зусилля до того, щоб надати масовий характер руху за комуністичне ставлення до праці.

    У другій половині 60-х років була розпочата ще одна реформа господарювання, організації та оплати праці. Вона спрямовувалася на те,

    21


    щоб поєднувати єдине державне планування з госпрозрахунком підприємств, централізоване галузеве управлінням з місцевою ініціативою, безумовна єдиноначальність з підвищенням ролі трудових колективів, загальне економічне стимулювання з матеріальною винагородою працівників за індивідуальні показники праці. Однак задумане не було доведено до кінця, цільові програми виявилися нереалізованими. Стимулювання виробництва і праці орієнтувалося, як і раніше, переважно не на інтенсифікацію, а на екстенсивний розвиток економіки.

    Навесні 1985 р черговий раз був узятий курс на реформи, на те, щоб домогтися прискорення соціально-економічного розвитку країни, підвищити більш ніж удвічі продуктивність праці і поліпшити на цій основі умови життя людей. Але і на цей раз прогнозам не судилося збутися. Дуже скоро виявилася ілюзорність цілей перебудови, якісного оновлення радянського суспільства. Положення в народному господарстві продовжувало погіршуватися. Різко впав інтерес людей до праці. До того ж Радянський Союз був поставлений перед фактом розпаду.

    Російська Федерація, просуваючись після розпаду СРСР до соціально орієнтованої ринкової економіки, здійснює з 1991 р свою програму реформ. Чільне місце в ній займає твердження вільного підприємництва і життєздатною моделі трудових відносин. Історичний досвід вчить, що цього можна досягти тільки при підвищенні працьовитості і ділової підприємливості, зацікавленості в результатах роботи і господарювання, при знаходженні і використанні непереборних стимулів до творчої праці.