• Глава I. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИРОБЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ОТРИМАНОЇ ПРИБУТКУ.
  • 1.1. Витрати звітного періоду і собівартість продукції
  • 1.2. Складові виробничих витрат
  • 1.3. Позаказная і попроцессная калькуляція витрат
  • Глава II. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ І ПЛАНУВАННЯ
  • 2.1. динаміка витрат
  • 2.2. Прийняті і не прийняті до уваги витрати і доходи
  • 2.3. Переборні і непереборні витрати
  • 2.4. Безповоротні витрати, або витрати минулого періоду
  • 2.5. змінні витрати
  • 2.6. Інкрементний (приростні) і маржинальні (граничні) витрати і доходи.
  • Глава III. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕСУ КОНТРОЛЮ ТА РЕГУЛЮВАННЯ.
  • 3.1. Регульовані і нерегульовані витрати і доходи
  • 3.2. динаміка витрат
  • А) Неправильний метод
  • K i (b i) = r i (b i) * q i
  • До n (b i) = r i (b i) * q n
  • K p (b p) = r p (b p) * q p (3)
  • K s (b i) = r p (b i) * q p
  • 4.2 Шляхи зниження витрат на виробництво продукції
  • Список використаної літератури.


  • Дата конвертації28.07.2017
    Розмір83.19 Kb.
    Типкурсова робота

    Скачати 83.19 Kb.

    Класифікація витрат підприємства

    47

    • зміст
    • введення 4
    • глава i. Класифікація витрат для визначення собівартості виробленої продукції і отриманого прибутку. 6
    • 1.1. Витрати звітного періоду і собівартість продукції 7
    • 1.2. Складові виробничих витрат 10
    • 1.3. Позаказная і попроцессная калькуляція витрат 14
    • глава ii. Класифікація витрат для прийняття рішень і планування 16
    • 2.1. Динаміка витрат 16
    • 2.2. Прийняті і не прийняті до уваги витрати і доходи 24
    • 2.3. Переборні і непереборні витрати 26
    • 2.4. Безповоротні витрати, або витрати минулого періоду 26
    • 2.5. Змінні витрати 27
    • 2.6. Інкрементний (приростні) і маржинальні (граничні) витрати і доходи. 28
    • глава iii. Класифікація витрат для здійснення процесу контролю і регулювання. 30
    • 3.1. Регульовані і нерегульовані витрати і доходи 30
    • 3.2. Динаміка витрат 32
    • глава iv. Шляхи зниження витрат. 37
    • 4.1. Поняття витрат і собівартості продукції. 37
    • 4.2 шляхи зниження витрат на виробництво продукції 39
    • висновок 46
    • Додаток 1 47
    • Список використаної літератури. 49

    Вступ

    Для того щоб задовольнити вимоги різних користувачів бух-ського інформації, витрати і доходи повинні бути класифіковані. Для правильної класифікації витрат треба визначити, до якого на-правлінню обліку вони відносяться, тобто яка мета їх обліку. При цьому під на-правлінням обліку розуміється будь-який підрозділ (дільницю) виробництва, де потрібно самостійна калькуляція витрат. У цій роботі виділяються три напрямки обліку витрат: для оцінки запасів готової продукції; прийняття рішення; здійснення процесу контро-ля і регулювання. Для оцінки запасів готової продукції ми подрузі-ділили витрати на виробничі і невиробничі, при цьому виробничі витрати в свою чергу поділяються на складові частини. Далі піде мова про позаказной і попроцессной калькуляції собі-вартості витрат. З точки зору прийняття рішення витрати класифікуються за їх динаміці, а також як прийняті і не прийняті до уваги, безповоротні, які диктував, маржинальні (граничні) і інкрементні (приростні). І нарешті, для контролю за витратами і їх регулюються-вання витрати класифікуються як регульовані і нерегульовані, посто-янние і змінні.

    На тлі справжньої економічної реалії необхідно підвищити зацікавленість самих організацій у використанні облікової інформації для цілей оперативного керівництва і управління. Більш детальне вивчення питання витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) дозволить керівникам і бухгалтерам організацій правильно побачити статті витрат і грамотно скласти звіт про фінансово-господарських результатах, а це в свою чергу створить сприятливий грунт для виживання і процвітання підприємства в жорстких умовах ринкової економіки .

    Схема класифікації витрат залежить від призначення інформації, тобто від того, для чого витрати виділяють в певні групи.

    Напрями обліку витрат діляться на три великі групи:

    1. інформація про витрати для оцінки запасів;

    2. дані про витрати для прийняття рішень;

    3. відомості про витрати для контролю і регулювання.

    Наприклад, витрати на утримання верстата, що знаходиться в експлуата-ції, є напрямком, за яким необхідно буде вести облік для порівняння зареєстрованих даних з очікуваними витратами на зміст пропонованого верстата і його заміни. Ця інформація відноситься до ка-Тегор витрат, що враховуються при прийнятті рішень. Подібно до цього облік витрат на утримання відділу організації відноситься до напрямку, по якому потрібно вести облік для порівняння реєстрованих даних зі кошторисів-ними витратами. Ці дані потрапляють в категорію інформації, необхідної для контролю і регулювання.

    У напрямку обліку витрати можна класифікувати наступним чином:

    1. Витрати для визначення вартості запасів продукції:

    · Витрати на звітний період і собівартість продукції

    · Складові витрат на виробництво продукції

    · Позаказная і попроцессная калькуляція витрат

    2. Витрати на виробництво, за якими приймаються рішення:

    · Динаміка витрат

    · Витрати майбутнього періоду і витрати минулого періоду

    · Переборні і непереборні витрати

    · Безповоротні витрати

    · Змінні витрати

    · Граничні (маржинальні) і приростні (інкрементні) витрати

    3. Витрати, за якими здійснюється контроль і регулювання:

    · Регульовані і нерегульовані витрати

    · Динаміка витрат.

    Розглянемо тепер на цю класифікацію більш докладно.


    Глава I. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИРОБЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ОТРИМАНОЇ ПРИБУТКУ.

    Перед тим як я розкрию цю тему необхідно дати визначення витрат.

    Сенс поняття "витрати" в виробничому навчанні залежить від застосовуваного варіанта тлумачення цього терміна. Витрати являють собою оцінене в грошовому вираженні споживання виробничих факторів з метою виготовлення та збуту продукції і підтримки працездатності підприємства.

    Ознаки поняття "витрати".

    1. Споживання виробничих факторів.

    2. Зв'язок спожитих виробничих факторів з виробництвом продукції.

    3. Оцінка споживання виробничих факторів.

    Для визначення собівартості виробленої продукції і отриманого прибутку необхідно розрізняти входять витрати і минулі витрати. Вхідні витрати - це кошти, ресурси, які були придбані, мають-ся в наявності і, як очікується, повинні принести доходи в майбутньому. У балансі вони реєструються як активи. Якщо ці кошти (ресурси) були витратить-вани для отримання доходів і втратили здатність приносити дохід в далекій-шем, то вони переходять в розряд минулих, що відбивається на рахунку прибутків і збитків. Наприклад, витрати на виробництво товарів для перепродажу, якщо ці товари не реалізовані і зберігаються на складах, реєструються в балансі як вхідні. Якщо ж дані товари продані, то ці входять витрати повинні бути віднесені до вичерпаним, що відбивається в кошторисі витрат, понесених в результаті реалізації товарів. Їх слід порівнювати з дохо-дами від продажу для того, щоб визначити прибуток. Різниця ме-жду закінченими і входять витратами показана на рис. 1.1

    Рис.1.1 Минулі і входять витрати.


    1.1. Витрати звітного періоду і собівартість продукції

    Калькуляція минулих і входять витрат дуже важлива для оцінки прибутків і активів. У Сполученому Королівстві Комі-тетом зі стандартів бухгалтерського обліку (Accounting Standards Committee) в 1975 р був опублікований перший варіант Бюлетеня стандартних методів бухгалтерського обліку запасів і незавершеного виробництва (Statement of Standard Accounting Practice on Stocks and Work in Progress - SSAP 9), потім переглянутий в 1988 р Одне з положень Бюлетеня говорить, що для оцінки запасів виробленої продукції тільки виробничі витрати повинні бути включені в калькуляцію собівартості продукції. Тому бухгалтери класифікують: витрати, що входять у собівартість продукції, і витрати звітного періоду.

    Витрати, що входять в собівартість продукції, ще називають витратами на продукт. Схематично витрати можна визначити наступним чином (див. Рис. 1.2.)

    Мал. 1.2. Витрати на продукт.

    У собівартість продукції включаються ті затра-ти, які відносяться на товари, куплені йди вироблені для Переприймання-жу. На промисловому підприємстві під цими витратами розуміється собі-вартість одиниці продукції, яка враховується при визначенні собі-вартості готової продукції або незавершеного виробництва до моменту її реалізації (продажу). Після продажу продукції ці витрати порівнюються з виручкою від продажу для підрахунку прибутку. Витратами звітного періоду вважаються витрати, що не враховуються при оцінці запасів, тому розглядають-риваются як витрати, що припадають на період, коли вони були понесені.

    На промисловому підприємстві все виробничі витрати включають-ються в собівартість продукції, в той час як невиробничі витрати відносяться до витрат звітного періоду. В організаціях роздрібної або оптової торгівлі товари купуються для перепродажу, при цьому вони не зазнають змін або ці зміни незначні. Витрати на придбання товарів входять в їх собівартість, а всі інші затра-ти, такі, як витрати на адміністративні потреби, торгові витрати і витрати по збуту товарів, вважаються витратами звітного періоду. Порядок реєстрації даних про витрати звітного періоду і собівартості продук-ції на промисловому підприємстві показаний на рис. 1.3.

    производствен- нереалізованої

    ні витрати

    Непроізводст-

    ються витрати

    Мал. 1.3. Схема обліку витрат звітного періоду і собівартості продукції

    невиробничі витрати

    Невиробничі витрати (або загальнофірмові витрати) поділяються на торговельні, загальні та адміністративні витрати. Торгові витрати пов'язані із здійсненням продажів і постачань продукції. Прикладами можуть служити витрати на рекламу і виплату комісійних. Загальні і адміністративні витрати застосовуються в цілях здійснення загальногосподарських та адміністративні функцій, наприклад, оклади керівників і фахівців, судові витрати та ін.

    Невиробничі витрати становлять суттєвий відсоток валових за-трат, тому бухгалтери не включають ці витрати в собівартість товарів. Причини цього наступні.

    * Активи являють собою потенційні прибутки, і можна припускає-лага, що виробничі витрати, здійснені для виготовлення якогось виду продукції, в майбутньому принесуть доходи, які переви-сят собівартість продукції. Однак немає гарантії того, що непроиз-вальних витрати в майбутньому принесуть доходи, так як вони не є-ються вартістю, доданою до собівартості якогось конкретного продукту. Тому невиробничі витрати не повинні враховуватися при оцінці запасів.

    * При зберіганні товарів на складі деякі види невиробничих витрат повністю виключаються, особливо ті, що відносяться до області збуту (наприклад, витрати не поставки), і, природно, вони не будуть враховуватися при оцінці запасів.


    1.2. Складові виробничих витрат

    На підприємствах в калькуляцію собівартості продукції включаються три елементи:

    * Основні матеріали;

    * Працю основних виробничих робітників;

    * Виробничі накладні витрати.

    Основними матеріалами вважаються ті, які прямо витрачені на виробництво конкретного виду продукту. Склад матеріальних витрат неоднорідний і включає витрати на сировину і матеріали. У вартість сировини і матеріалів включаються комісійні винагороди, оплати брокерських та інших посередницьких послуг. Вартість спожитого в процесі виробництва сировини і матеріалів включається в собівартість продукції без податку на додану вартість (ПДВ). Але існує й виключення з цього правила. Так, якщо продукція підприємства звільнено від ПДВ, то вона не має можливості відняти суму сплаченого ПДВ із суми податку, отриманого при реалізації своєї продукції. У подібних випадках підприємству дозволяється віднести сплачений ПДВ на собівартість продукції.

    Прикладом основних матеріалів виступає дерево, що використовується для виготовлення столу. Воно є частиною продукту та, таким чином, квалі-фіціруется як основний матеріал. У свою чергу матеріали, вико-мі для ремонту верстата, за допомогою якого проводиться безліч різних столів, являють собою допоміжні матеріали. Послід-ня не можуть розглядатися як приналежність якогось одного про-дукт, так як вони дають можливість виготовляти кілька видів това-рів. Однак не всі матеріали, прямо перенесені на якийсь конкурують-ний вид продукції, класифікуються як основні. Наприклад, цвяхи, які використовуються для приготування конкретного столу, можуть ототожнюватися з цим столом, але так як їх вартість, ймовірно, буде незначною, то зусилля, витрачені на облік витрат на цвяхи як частина прямих витрат на виготовлення столів, будуть невиправдані, тому що будуть потрібні додат-вальні витрати для більш точної калькуляції собівартості продукції.

    Витрати на працю основних виробничих робітників складаються з таких витрат, які можуть бути віднесені на конкретний вироблений продукт, втілено в ньому. Прикладом витрат на виробничий пер-Сонал є заробітна плата робітників, що беруть участь в операціях по збір-ке готових виробів, або операторів верстатів (машин і механізмів), непо-безпосередніх зайнятих у виробничому процесі. На противагу цьому платню середнього керівного персоналу або заробітна плата штатного персоналу відділу зберігання (складу) не можуть бути втілено в виробленому продукті, тому їх відносять до витрат на непроізвод тільну робочу силу. Заробітна плата осіб, які працюють за наймом, які самі безпосередньо не беруть участі у виготовленні продукту, але відіграють допоміжну роль у виробничому процесі, класифікується-ється як частина витрат на невиробничу робочу силу. Так само як і допоміжні матеріали, витрати на невиробничу робочу силу складають частину, виробничих накладних витрат.

    Основні витрати відносяться до прямих витрат на виробництво продук-ту і включають в себе витрати на робочу силу, вартість основних мате-ріалів і прямі витрати. Вартість прокату верстата (машини, механізми) для виробництва конкретного продукту - приклад прямих витрат.

    Поділ витрат на прямі і непрямі в цілому здійснюється за ознакою віднесення витрат на їх носії (виріб, групу виробів, замовлення). При цьому використання понять «прямі витрати» і «непрямі витрати» часто буває неточним. Для уточнення необхідна додаткова характеристика витрат в сенсі їх розподілу за відповідними об'єктами. В цьому відношенні більш точно було б говорити про «прямих витратах носіїв» і про «непрямих витратах« носіїв ».

    Стосовно до носіїв витрат можна дати наступне визначення: прямі витрати являють собою ті витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний носій (продукт, групу виробів, замовлення).

    Витрати є тільки в тому випадку безпосередньо віднесеними витратами, якщо вони можуть бути віднесені до деякого носія без будь-яких допоміжних розрахунків. Часто відповідні витрати списуються на носій безпосередньо з рахунків обліку за видами витрат. Проте, остання обставина не є необхідною передумовою наявності прямих витрат. Прямі витрати можуть мати місце також в тому випадку, якщо витрати списуються з рахунків обліку за видами витрат через облік витрат за місцями їх виникнення - наприклад, з метою контролю.

    Типовими прямими витратами носіїв є, наприклад, матеріальні витрати (сировина) носія (вироби, групи виробів, замовлення). Для співвіднесення матеріальних витрат носію не потрібно ніяких допоміжних розрахунків. Воно здійснюється головним чином за допомогою специфікації (перелік матеріалів із зазначенням їх виду та кількості на одиницю продукції).

    Визначення непрямих витрат стосовно носіям витрат формулюється так:

    Непрямі витрати являють собою витрати, які не можуть бути і безпосередньо віднесені на носій (продукт, групу продуктів, замовлення), а тільки за допомогою допоміжних розрахунків.

    Таким чином, непряме віднесення характеризується тим, що відповідні витрати з рахунків обліку за видами витрат через рахунки обліку витрат за місцями їх виникнення відносять на носії за допомогою застосування розрахункових коефіцієнтів калькуляції. Характерною особливістю непрямих витрат є віднесення їх не тільки на окремі види продукції, але і на більш широкі об'єкти.

    Типові непрямі витрати - платню персоналу, амортизаційні відрахування на будівлі, технічні споруди і машини, пальне і витрати на енергію, орендна плата, страхування. Для їх віднесення на носій необхідні допоміжні величини (наприклад, коефіцієнти машинного часу, часу виготовлення продукції, пропускна здатність), що дозволяють визначити кількісні витрати факторів виробництва для окремих носіїв. Сума непрямих витрат являє собою результат множення цих величин на ціни виробничих факторів.

    Існує ще одна категорія витрат це відносні прямі витрат. системі обліку прямих витрат і витрат відшкодування відносні (умовні) прямі витрати визначаються Рібелем наступним чином.

    Відносні прямі витрати - це витрати, які в предметному і тимчасовому відношенні можуть бути однозначно віднесені на строго певний об'єкт, оскільки витрати і об'єкт пов'язані загальним місцем походження.

    Особливість даного тлумачення в порівнянні з традиційним полягає в наступному: витрати тільки тоді можуть бути визначені як прямі витрати коли вони мають спільне з об'єктом місце походження.

    До непрямих виробничих витрат для багатогалузевий компанії відносяться, наприклад, орендна плата за підприємство і амортизаційні відрахування. Для визначення повних виробничих витрат при оцінці запасів продукції (все, що потрібно при обліку статей прямих витрат) НЕ-обходимо зареєструвати витрачені кошти (ресурси) в відповідаю-щих документах. Наприклад, кількість одиниць матеріалів, використаний-них для виготовлення конкретного продукту, фіксується в вимозі на їх відпуск зі складу, а витрати часу на працю виробничих робітників повинні бути зареєстровані в картках обліку праці. Отримавши відомості про кількість ресурсів за статтями прямих витрат, необхідно провести їх розцінку. Якщо всю суму витрачених ресурсів помножити на відпо-ють кожної їх одиниці ціну, то можна визначити загальну величину пря-мих витрат або повну вартість якогось конкретного продукту.

    На противагу цьому неможливо точно розподілити наклад-ні витрати між конкретними продуктами, так як вони поширеною-ються на всю фактично вироблену продукцію, тому наклад-ні витрати можна пов'язати з якимось конкретним продуктом тільки шляхом приблизної оцінки. Бухгалтер вирішує цю проблему, визна-ляя суму накладних витрат за звітний період і розподіляючи її ме-жду продуктами, виробленими за цей час, за прийнятною базі.

    Різниця між прямими і непрямими витратами залежить від напрямку обліку витрат. Під напрямком вчених-та витрат виробництва розуміється відображення даних про конкретний продук-ті, які повинні бути включені в оцінку запасів продукції. Витрати поділяються на прямі і непрямі залежно від того, наскільки вони можуть бути пов'язані з напрямком обліку. Якщо мета обліку витрат - ус-танов вартість користування різними реалізаційними каналами для прийняття рішення, то суми орендної плати за склади і платню комірників будуть вважатися прямими витратами для кожного збутового каналу. Аналогічно для процесу контролю і регулювання напрямком обліку може бути порівняння витрат на отримання замовлень покупців з кошторисними витратами. В цьому випадку платню продавців і витрати на про-езд будуть прямими витратами, а витрати відділу кадрів на підбір і призначають-чення виробничого персоналу, керівників і працівників для реа-лізації товарів не мають прямого зв'язку з даним напрямком обліку. Отже, ці витрати не є прямими.


    1.3. Позаказная і попроцессная калькуляція витрат

    Для оцінки запасів виробленої продукції калькуляція виробничих витрат повинна бути складена за кожною одиницею продукції. На підприємстві, що випускає продукцію широкого асортименту або виконує безліч видів робіт на замовлення, де ка-ждий замовлення індивідуальне в своєму роді і вимагає конкретних витрат праці, матеріалів і накладних витрат, витрати на виконання кожного замовлення повинні обчислюватися окремо. Така система збору облікових даних про витрати називається позаказной калькуляцією витрат. Альтернативна сис-тема збору даних про витрати - калькуляція витрат по процесах - може бути застосована на підприємстві, яке виробляє за звітний період велика кількість одного і того ж виду продукції. При використанні другої системи немає необхідності визначати виробничі витрати по якомусь конкретному замовленню. Замість цього може бути визначена се-бестоімость кожної одиниці продукції простим поділом собівартості всієї продукції за даний період на кількість одиниць продукції. Други-ми словами, за собівартість замовлення (витрати на замовлення) приймається середовищ няя собівартість кожної одиниці продукції, виробленої за період, розумно-женная на кількість замовлених одиниць продукції.

    Спосіб позамовному калькуляції доцільно застосовувати в галузях, де виробляються спеціалізовані види продукції або товари по зам-зам, наприклад в будівництві, поліграфії, машинобудуванні і кораблі-будові. Оскільки замовлення покупця зазвичай унікальний, принцип обліку за середньою собівартістю кожної одиниці продукції в даному випадку непри-Меним. Система позамовному калькуляції дає можливість більш точно оп-рідшали собівартість продукції, тому що дані про витрати збирають-ся по конкретним замовленням, але система ця дорога з точки зору техніки обліку.


    Глава II. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ І ПЛАНУВАННЯ

    В системі виробничого обліку калькулюється фактична собі-вартість продукції (фактичні витрати) для оцінки запасів произве-денної продукції і отримання прибутку, а в системі управлінського обліку інформація готується і надається зацікавленим особам всередині організації для прийняття правильного рішення. Звичайні (тра-Діціон) системи збору даних в рамках виробничого обліку накапл-ють інформацію за витратами на окремі види продукції, щоб удовле-творити вимоги фінансового обліку з розподілу виробничих витрат за певний період між проданої продукцією і запасами. Такі системи збору інформації не пристосовані для накопичення даних про собівартість, необхідних при прийнятті рішень. Отже, затра-ти, отримані в системі збору інформації, як правило, не повинні ис-користуватися як основа для прийняття рішень.

    Для оцінки альтернативних варіантів дій при прийнятті рішень і плануванні використовуються додаткові види класифікації витрат і доходів:

    · Динаміка витрат по відношенню до обсягу виробництва.

    · Прийняті і непрінімаемие в розрахунок витрати (витрати майбутнього періоду і витрати минулого періоду).

    · Безповоротні витрати або витрати минулого періоду.

    · Переборні і непереборні витрати.

    · Змінні витрати в результаті прийнятого альтернативного курсу.

    · Інкрементний (приростні) і маржинальні (граничні) витрат.


    2.1. динаміка витрат

    Уявлення про те, як змінюються витрати залежно від рівня виробничої діяльності, дуже важливо для прийняття рішення. Рівень (обсяг) виробничої діяльності може вимірюватися: кількістю вироб-веденной продукції або реалізованих товарів; трудозатратами (в годинах); по-критими відстанями (в милях); числом оглянутих пацієнтів, числом прийнятих студентів; за допомогою інших оціночних характеристик діяльно-сті тієї чи іншої організації. Приклади рішень, які приймаються на підставі інформації про динаміку витрат і доходів при зміні рівня виробничої діяльності - відповіді на наступні питання.

    * Який обсяг виробничої діяльності необхідно запланувати на наступний рік?

    * Чи слід зменшити ціну продажу для збільшення кількості реа-лізованних товарів?

    * Якою має бути форма оплати праці персоналу, що займається реа-лизацией продукції: тільки комісійну винагороду, тільки жа-лованіе або їх комбінація?

    * Чи слід закупити додаткове обладнання для збільшення ви-пуску продукції?

    При прийнятті рішення щодо кожного з названих питань керівництво повинно мати у своєму розпорядженні даними розрахунків по витратах і доходах на різних рівнях для різних варіантів дій.

    Змінні і постійні витрати


    Поділ витрат на змінні і постійні здійснюється за ознакою залежності від обсягу виробництва (кількості продукції, обсягу випуску). Використання цих понять, так само як прямих і непрямих витрат, часто вимагає уточнення в тому сенсі, щоб були чітко задані вихідні величини, по відношенню до яких витрати виявляють постійний або змінний характер.

    Змінні витрати - це витрати, що залежать від обсягу виробництва.


    Констатація залежності витрат від обсягу виробництва свідчить лише тому, що змінні витрати зростають одночасно з його збільшенням, і оборотом при цьому ступінь «чутливості» витрат до зміни масштабів виробництв »може бути різною. Відповідно до даного визначення розрізняють пропорційні, прогресивні і дегресивним витрати.

    Змінні витрати змінюються прямо пропорційно рівню (об'ємом) виробничої діяльності. Тобто збільшення рівня виробництва в два рази викличе збільшення сукупних змінних витрат також в два рази. Отже, сукупні змінні витрати мають лінійну залежність від обсягу виробництва, а змінні витрати на одиницю продукції є постійною величиною в певній галузі релевантності. На рис. 2.1 показана динаміка змінних витрат, де змінні витрати на одиницю продукції умовно залишаються на рівні 10 руб .. Прикладами короткострокових змінних про-виробничих витрат є відрядний працю, основні матеріали і енергія, необхідна для верстатів. Передбачається, що ці витрати коливаються прямо пропорційно обсягу виробничої діяльності в межах визна-діленого рівня виробництва або діяльності. Наприклад, до змінних невиробничих витрат можна віднести комісійні збори за продаж, які змінюються в залежності від обсягу виручки з продажу; вартість пального, що залежить від подоланого відстані (в км).

    Мал. 2.1 Змінні витрати.

    Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Якщо загальна крива витрат носить лінійний характер, пропорційним витрат відповідають граничні витрати.

    Прогресивні витрати збільшуються і більшій пропорції, ніж обсяг виробництва відповідно при падінні вони зменшуються і більшому обсязі. Дегресивним витрати збільшуються при зростанні обсягу виробництва або скорочуються при його зменшенні відповідно в меншій пропорції.

    Постійні витрати (стосовно обсягу виробництва) - це витрати, які не залежать від його зміни.

    Констатацію залежності витрат від обсягу виробництва слід розуміти виключно в тому сенсі, що при заданих загальних умовах (наприклад, наявності виробничих фондів, спискового складу працівників або розширенні даного періоду) постійні витрати не залежать від обсягу випуску продукції.

    Постійні витрати залишаються незмінними для різних масштабів виробництва (виробничої діяльності) за певний період часу. Прикладами таких витрат є амортизаційні відрахування по здани-ям; платню, що виплачується керівникам; збори за лізинг автомобільного транспорту, що використовується персоналом, зани-мающіхся безпосереднім збутом продукції (продавцями). Мал. 2.2 ілюструє динаміку постійних витрат.

    Мал. 2.2. Постійні витрати

    З малюнка видно, що сукупні постійні витрати залишаються неизмен-ними для всіх рівнів (обсягів) виробництва, а постійні витрати на одиницю продукції зменшуються зі збільшенням обсягу виробництва.

    На практиці навряд чи можна очікувати, що сукупні постійні затра-ти залишаться однаковими для всіх рівнів виробництва. Швидше за все, вони будуть зростати поступово, як показано на рис. 2.3.

    Мал. 2.3. Полупостоянние витрати.

    При зміні зазначених умов (наприклад, при змінах в виробничих фондах, скорочення облікового складу працівників або розширенні даного періоду) постійні витрати також можуть відповідно змінитися. Термін «постійні витрати» стосовно до обсягу виробництва »не означає, що мова йде про абсолютно не змінних витратах. Його слід розуміти тільки в тому сенсі, що при заданих загальних умовах витрати не залежать від обсягу випуску продукції.

    При встановленні відмінності між постійними і змінними затра-тами необхідно брати до уваги розглянутий період време-ні. Для порівняно тривалого періоду часу, що вимірюється неяк-кими роками, практично всі витрати будуть змінними. Протягом та-кого довгого часу зниження попиту буде супроводжуватися скороченням практично всіх категорій витрат. Наприклад, старші керуючі можуть піти на пенсію або у відставку, обладнання не потребує заміни, і навіть виробничі будівлі і земля можуть бути продані. Аналогічно цьому, велике розширення рівня діяльності в кінцевому підсумку призведе до збіль-личен всіх категорій витрат.

    Для більш короткого періоду часу витрати будуть постійними або змінними в залежності від змін виробництва. Чим коротше період часу, тим більша ймовірність того, що будь-які певні витрати будуть постійними.

    Розглянемо період часу, рівний одному року. Протягом цього періоду витрати, що забезпечують діючу виробничу потужність підприємства, зокрема, амортизаційні відрахування і платню стар-шого керівного складу підприємства, швидше за все будуть постійними щодо змін рівня виробництва. Рішення про бажану потен-ціально можливої ​​виробничої потужності будуть залежати від розмірів майбутніх постійних витрат на розширення виробництва. Попередньо вони повинні бути затверджені в рамках процесу прийняття рішень про капі-таловложеніях і довгостроковому плануванні. Ці рішення після прийняття не можуть бути змінені в короткий термін, оскільки рішення про капітало- вкладення або їх скасування не можуть грунтуватися на коливаннях Кон'юнктів-ри протягом будь-якого одного року. Замість цього вони повинні періоді-но бути переглянутий в рамках процесу довгострокового планує-вання і орієнтуватися на тенденцію багаторічного попиту. Таким обра-зом, витрати на розширення виробництва мають властивість бути постійного-ними в короткостроковому періоді, скажімо, протягом одного року. Однак в довгостроковій перспективі, протягом декількох років, істотні зміни попиту приведуть до їх зміни.

    Витрачання коштів на постійні витрати, такі, як оплата праці основних виробничих робітників і платню виробничим кон-тролерам, може бути скориговано в короткостроковому періоді у відповідь на зміни рівня виробництва. Наприклад, якщо обсяг виробництва значи-тельно скорочується, то основні виробничі робітники і контролери можуть зберегти свої робочі місця в розрахунку на те, що спад попиту незабаром припиниться і ситуація зміниться на краще. Однак якщо не відбувається швидкого підвищення попиту, то кількість персоналу може, врешті-решт, стати надмірною. З іншого боку, якщо виробничі потужно-сті розширюються до якоїсь критичної позначки, то будуть найняті додат-вальні робочі, однак, на це може знадобитися кілька місяців. Отже, в короткостроковому періоді, як наприклад за один рік, затра-ти на оплату праці можуть змінюватися в залежності від зміни попиту.

    Раніше було розглянуто часовий період в один рік. Тепер розглянемо бо-леї короткий період, скажімо, один місяць на тих же умовах: зміна обсягу виробництва і зміна рівня витрат займають кілька ме-сяців. Для дуже коротких періодів часу, таких, як один місяць, затра-ти на працю основних виробничих робітників і платню контролерів будуть постійними по відношенню до змін рівня виробництва.

    Протягом такого періоду, як один рік, витрати будуть змінними, постійними або полупостояннимі. Протягом довшого періоду, скажімо кількох років, всі витрати мають тенденцію реагувати на істотні зміни рівня виробництва, і постійного-ні витрати стануть полупостояннимі і будуть змінюватися, як зазначено на рис. 2.3. Оскільки постійні витрати не залишаються такими протягом тривалих періодів часу, деякі дослідники вважають за краще на-викликають їх довгостроковими змінними витратами.

    У напівзмінні витрати включаються як постійні, так і змінні компоненти. Наприклад, витрати на матеріально-технічне забезпечення є напівзмінний, перебуваючи-ські із запланованих (постійних) витрат на матеріально-технічне забезпечення, яке здійснюється при будь-якому обсязі виробництва, і змін-них витрат, які знаходяться в безпосередній залежності від обсягу виробництва. Прикладами напівзмінний витрат є оренда вантажного транспорту, де тверда постійна орендної плати підсумовується зі змінним тарифом, в залежності від пройденої відстані, і плата за телефон, що включає фіксовану суму, що сплачується щомісячно, плюс нарахування в залежності від кількості зроблених міжміських дзвінків.

    Повні і часткові затрати.

    Поділ витрат на повні та часткові здійснюється в залежності від ступеня віднесення їх на той чи інший об'єкт (продукт, групу продуктів, замовлення. Місце виникнення витрат, сферу виробництва). Для уточнення витрат необхідно охарактеризувати наведені категорії витрат в ув'язці з відповідним об'єктом (наприклад, повні витрати на продукцію, часткові витрати на замовлення).

    Повні витрати - це віднесена на певний об'єкт (продукт, групу продуктів, замовлення, місце виникнення витрат, сферу виробництва) загальна сума залежних і не залежних від обсягу виробництва витрат.

    Обчислення обсягу повних витрат в системі обліку повних витрат здійснюється у всіх ступенях обліку, т.е. при розподілі видів витрат (наприклад, матеріали, заробітна плата, амортизаційні відрахування) за місцями їх виникнення; внутрішньовиробничого віднесення витрат допоміжного місця виникнення (наприклад, по електроенергії) на головне місце виникнення витрат (наприклад, основного виробництва); формуванні калькуляційних статей в головних місцях виникнення витрат; віднесення витрат головних місць виникнення витрат на носії витрат; розрахунку короткострокових результатів діяльності підприємства.

    Часткові витрати - це зараховують на певний об'єкт (продукт, групу продуктів, замовлення, місце виникнення витрат, сферу виробництва) частини витрат, виділені за певними ознаками (як правило, витрати, що залежать від обсягу виробництва).

    Поняття «часткові витрати» в найбільш загальній формі висловлює тільки те, що в об'єкт відносять не всю суму витрат. Поряд з залежними від обсягу виробництва витратами, як часткових витрат можуть виступати також прямі витрати (прямі витрати на виготовлення виробу, прямі витрати в місцях їх виникнення).

    Обчислення часткових витрат здійснюється на всіх щаблях обліку, тобто при розподілі окремих витрат (наприклад, матеріали, заробітна плата, організаційні відрахування) по місцях виникнення витрат; в нутріпроізводственном віднесення допоміжного місця виникнення на головне місце виникнення витрат; формуванні калькуляційних статей в головних місцях виникнення витрат, віднесення витрат головних місць виникнення витрат на носії витрат; розрахунку короткострокових результатів діяльності підприємства.


    2.2. Прийняті і не прийняті до уваги витрати і доходи

    При прийнятті певного рішення необхідно з'ясувати, які витрати і доходи мають відношення до даної проблеми, а які - ні, тобто що слід брати до уваги. Прийняті в розрахунок витрати і доходи - це ті майбутні витрати і доходи, які великою мірою залежать прийнятого рішення. К не приймається в розрахунок витрат і доходів відносяться ті, ко-торие не залежить від прийнятого рішення. Наприклад, якщо хтось стоїть перед вибором, здійснити подорож на особистому автомобілі або на громад-ном транспорті, то податок на володіння автомобілем і плата за страховку бу-дуть в даному випадку витратами, які не приймаються в розрахунок, так як вони не залежать від зробленого вибору. Однак витрати на бензин для автомобіля повинні бути враховані при виборі однієї з цих альтернатив, внаслідок чого витрати в даному випадку відносяться до витрат, що приймаються в розрахунок. Розглянемо ще один приклад сутності принципу підрозділи витрат на прийняті і не прийняті до уваги.

    Припустимо, компанія кілька років тому купила сировину на суму 100 тис руб., Але виявилося, що не представляється можливим збути цю сировину або використовувати в майбутньому, так як на цю сировину надійшов тільки один запит від покупця. Покупець готовий придбати продукт, вироблений з цієї сировини, але не готовий платити більше ніж 250 тис. Руб .. Додаткові витрати на переробку цієї сировини в необхідний продукт з-ють 200 тис. Руб .. Чи доцільно компанії приймати замовлення за ціною 250 тис. руб.? Розрахунок показує, що витрати на виконання замовлення складуть 300 тис. руб., що складається з суми 100 тис. руб. за сировину і 200 тис. руб., необ-дімих для його переробки в кінцевий продукт, що насправді не так. Тому сума витрат на сировину 100 тис. Руб. залишиться незмінною незалежно від того, буде замовлення прийняте або відкинутий. В результаті вартість сировини не буде враховуватися при прийнятті рішення, але якщо замовлення буде взятий, то затра-ти на перетворення сировини в продукт складуть 200 тис. Руб. і будуть прийняті в рас-чет. Якщо порівняти надходження (доходи) в сумі 250 тис. Руб. з прийнятими в розрахунок витратами на виконання замовлення, які становлять 200 тис. руб., то ста-ні ясно, що замовлення слід прийняти, переконавшись, звичайно, що отримати десь більш вигідні замовлення неможливо. Калькуляція, що приводиться нижче, показує, що це дійсно правильне рішення.

    Матеріали (сировина) 100 100

    Витрати на переробку сировини 0 200

    Надходження (доходи) 0 250

    Чисті витрати 10 50

    Чисті витрати компанії зменшилися на 50 тис. Руб., Або, іншими словами, компанія в результаті прийняття замовлення отримує вигоду в сумі 50 тис. Руб .. Це узгоджується з тим, що 50тис. руб. були визначені як дохід, коли ми порівнювали прийняті до уваги витрати з виручкою (доходами) від виконання за-каза покупця.

    Таким чином, розглядаючи питання класифікації витрат і дохо-дів з точки зору процесу прийняття рішення, встановлений важливий принцип, а саме: в ситуації, коли розглянутий період невеликий, не всі витрати і доходи повинні прийматися в розрахунок при ухваленні рішення.


    2.3. Переборні і непереборні витрати

    Іноді терміни "переборні" і "непереборні" витрати застосовуються замість термінів "витрати, що приймаються в розрахунок" і "витрати, які не приймаються в розрахунок". Переборні витрати - це ті витрати, яких можна уникнути, вибравши альтернативний курс дій. Непереборні витрати - витрати, яких уникнути неможливо. Таким чином, тільки переборні витрати повинні враховуватися при прийнятті рішень. Повернемося до вже рас-смотреніі наприклад, ілюструє прийняті і не прийняті до уваги витрати. Витрати на матеріали (сировину) в розмірі 100 тис. Руб. яв-ляють невід'ємними і не прийнятими в розрахунок при прийнятті рі-ний, а витрати на переробку сировини в продукт в розмірі 200 тис. руб. - переборні і, отже, прийняті в розрахунок для прийняття рішень. Необ-ходимо приймати той варіант рішення, який створює дохід, переви-шує переборні витрати.


    2.4. Безповоротні витрати, або витрати минулого періоду

    Під цими витратами розуміється вартість вже придбаних ресурсів, коли вибір на користь якоїсь альтернативи не може вплинути на суму даних витрат. Це витрати, які виникли в результаті раніше прийнятого рішення і які не можуть бути змінені ніяким рішенням в майбутньому. Витрати в сумі 100 тис. Руб., Потреба в яких відпала (див. Попе-щий приклад), як раз і є безповоротними витратами. До категорії безповоротних витрат відноситься також залишкова вартість раніше приобре-тенного майна. Якщо верстат (машина, механізм) був куплений 4 роки тому за 1000000 крб. з передбачуваним терміном служби 5 років і нульовою вартістю брухту, то залишкова вартість складе 200000 крб. при рівномірному нарахуванні зносу. Ця залишкова вартість надалі повинна бути списана з рахунку незалежно від того, який альтернативний варіант дій буде прийнятий в майбутньому. Якби верстат був перетворений в лом, то як і раніше списанню з рахунку повинні були б підлягати ці 200000 руб ..

    Ця величина витрат не може бути змінена ніяким майбутнім рішенням, і тому витрати в даному випадку класифікуються як безповоротні.


    Безповоротні витрати не враховуються при ухваленні рішення, але між цією категорією і категорією які не приймаються в розрахунок витрат існує відмінність, так як не всі прийняті до уваги витрати є безвозврат-ними. Наприклад, при порівнянні двох альтернативних методів виробництва може виявитися, що суми витрат на основні матеріали однакові для обох способів, і, таким чином, витрати на основні матеріали можна віднести до категорії не приймаються в розрахунок витрат. Але витрати на мате-ріали НЕ будуть безповоротними в даному випадку, так як вони будуть понесені в майбутньому.

    2.5. змінні витрати

    Існують категорії витрат, які необхідно враховувати при при-прийнятті рішення і дані про яких зазвичай неможливо зібрати в рамках системи бухгалтерського обліку. Інформація про витрати, що накопичується в рамках системи бухгалтерського обліку, як правило, ґрунтується на відомостях про про-шлих платежах або зобов'язання по платежах в певний час в буду-щем. Іноді для прийняття рішення необхідно умовно нараховувати або приписувати витрати, які, можливо, не будуть являти собою реальних грошових витрат в майбутньому, і ці витрати називаються вменен-ними (альтернативними). Їх можна поділити наступним чином: витрати втрачених можливостей - це упущена вигода (втрата прибутку). Вона пов'язана з тим, що обмежений обсяг вироблених ресурсів може бать використаний тільки певним чином, що виключає застосування іншого можливого варіанту, що забезпечує отримання прибутку.

    Якщо існує більше двох варіантів застосування виробничих ресурсів, то витрати втрачених можливостей є втрачену вигоду для кращого з можливих, але ще не реалізованого варіанта.

    Змінні витрати характеризують можливість, яка втрачена або якої жертвують, коли вибір якогось альтерна-тивного курсу дій вимагає відмови від іншого.

    Наприклад, компанія має можливість укласти контракт на виробництво спеці-ної деталі. Виготовлення останньої вимагає 100-годинний обробки на верстаті X. Верстат працює з повним навантаженням на виробниц-стве продукту А, тому контракт може бути виконаний тільки за рахунок уменьше-ня випуску продукту А. Це буде означати втрату в доходах 200 тис. Руб .. контракт також зажадає додаткових змінних витрат на суму 1000 тис руб ..

    Якщо компанія укладе контракт, то вона понесе збитки в доходах на 200 тис. Руб. через зниження випуску продукту А. Ця сума і є змінні витрати і долж-на бути врахована як частина витрат при обговоренні умов контракту. Ціна кон-тракту повинна бути призначена такий, щоб, принаймні, покрити додаткового-тільні витрати на суму 1000 тис. Руб. і 200 тис. руб. поставлений витрат (що в разі заклю-чення контракту компанією принесе їй вигоду за короткий термін).

    Важливо, що поняття "диктував витрати" може бути застосовано тільки в разі огра-ніченний ресурсів. Там, де ресурси не обмежені, немає необхідності жертвувати чимось (відмовлятися від чогось бажаного), як це буває в разі їх нестачі. Якби в прикладі верстат Х працював з віддачею, складаю-щей 80% його потенційної потужності, то рішення про укладення контракту не вимагало б зниження рівня виробництва продукту А. Отже, не буде втрат в доходах, і змінні витрати будуть дорівнюють нулю.


    2.6. Інкрементний (приростні) і маржинальні (граничні) витрати і доходи.

    Інкрементний (іноді їх називають диференціальними) витрати і доходи - це додаткові витрати (доходи), що виникають в результаті изго-лення або продажу групи додаткових одиниць продукції.

    Інкрементний витрати можуть включатися, а можуть і не включатися постійні витрати. Якщо постійні витрати через змінюються в результаті якогось рішення, то їх приріст буде інкрементними витратами (тому кошти, відпущені на збільшення за-бітної плати персоналу, що займається безпосередньою реалізацією товарів (продавцям), повинні враховуватися як інкрементні витрати). Якщо постійні витрати не змінюються в результаті прийняття рішення, то інкрементні витрати будуть дорівнювати нулю. Це дозволяє говорити, що інкрементні витрати на орендну плату за приміщення відділу збуту про-дукції також дорівнюють нулю.

    Інкрементний витрати і доходи в принципі багато в чому схожі з мар-жінальнимі витратами і доходами.Основна відмінність полягає в тому, що маржинальні витрати і доходи являють собою додаткові витрати і доходи на одиницю продукту, а інкрементні, також будучи по сво-їй суті додатковими витратами (доходами), є результат збільшення обсягу виробництва цілої групи одиниць продукту.


    Глава III. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕСУ КОНТРОЛЮ ТА РЕГУЛЮВАННЯ.

    Принципи обліку витрат шляхом їх розподілу між продуктами не підходять для здійснення контролю за ними і їх регулювання, так як цикл виробництва продукту може складатися з декількох различ-них технологічних операцій, за кожну з яких відповідає окрема особа. Тому, маючи відомості про собівартість продукції, неможливо точно визначити, як розподіляються витрати між окремими участ-ками виробництва (центрами відповідальності). Ця проблема вирішується при встановленні взаємозв'язку витрат і доходів з діями конкретних осіб, відповідальних за витрачання відповідних коштів. Такий підхід до обліку витрат відомий як облік витрат за центрами відповідальності за витрачанням коштів. Він заснований на принципі виділення зон відповідальності згідно організаційній структурі фірми. Ці зони називаються центрами відповідальності. Центр відповідальності може бути визначений як сегмент (ділянка) організації (підприємства), ме-неджер якого індивідуально відповідає за його роботу. Існує три типи центрів відповідальності.

    * Центр витрат, де менеджери несуть відповідальність за витрати, які вони контролюють.

    * Центр прибутків, де менеджери відповідальні за дохід від продажів і за витрати; наприклад, підрозділ компанії, що несе відповідальність за продаж і виробництво продукту.

    * Центр інвестицій, де менеджери, як правило, відповідальні за доходи від продажів і за витрати, а також за прийняття інвестиційних рішень, надаючи тим самим вплив на розмір інвестицій.


    3.1. Регульовані і нерегульовані витрати і доходи

    Витрати і доходи, що реєструються за центрами відповідальності, класифікуються як регульовані і нерегульовані менеджером центру відповідальності. Всі витрати регульовані на певному управлен-зації рівні. Наприклад, вище керівництво організації має право розпоряджатися всіма засобами виробництва організації і увеличи-вать або скорочувати число найманих менеджерів. Однак не всі витрати можуть регулюватися на нижчому рівні управління, тому є необхідність в тому, щоб бухгалтер, складаючи звіти про виконання кошторису за центрами відповідальності, подразделял витрати на регулюючи-мі і нерегульовані. Якщо не класифікувати витрати за цими двома категоріями, то буде досить важко дати оцінку управлінської діяль-ності менеджера. Крім того, менеджери можуть швидко втратити інтерес до здійснення контролю над витратами і їх регулювання, якщо вони виявлять, що їх робота оцінюється за статтями витрат, кото-які знаходяться поза сферою їх компетенції.

    Регульовані витрати логічно є предметом регулювання з боку менеджера, сфера відповідальності якого пов'язана з цими затра-тами. В іншому випадку витрати повинні цілком виразно классифи-царювати як не регулюються з боку менеджера даного центру від-льної.

    Підрозділивши витрати таким чином, необхідно провести детальний аналіз регульованих витрат для того, щоб менеджер центру відповідально-сті і керівник, що стоїть над ним, могли точно визначити витрати, дані про яких розходяться з плановими. Даний зразок являє собою типовий звіт про виконання кошторису, який може бути представлений менеджеру центру відповідальності.

    Таблиця 3.1

    Кошторисні витрати, руб.

    Фактичні витрати, руб.

    Відхилення від кошторису, руб.

    Регульовані витрати:

    Основні матеріали

    16500

    15300

    1200

    Праця виробничих робітників

    21000

    22000

    (1000)

    Праця допоміжного персоналу

    3000

    3200

    (200)

    Продовження таблиці 3.1

    час простою

    500

    400

    100

    пальне

    800

    1000

    (200)

    Допоміжні матеріали

    400

    500

    (100)

    Канцелярські товари

    300

    280

    20

    РАЗОМ

    42500

    42680

    (180

    Нерегульовані витрати:

    платня

    14000

    14000

    0

    амортизація

    5000

    5000

    0

    Страхування

    2000

    2200

    200

    РАЗОМ

    21000

    212000

    200

    У цьому звіті регульовані витрати класифіковані за різними важливим категоріям витрат. При цьому підкреслюється відмінність між кошторисними показниками і фактичними результатами. Різни-ца між кошторисними і фактичними витратами, називається відхиленням від нормативних (кошторисних) витрат. На практиці може знадобитися більш де-тальний аналіз регульованих витрат. Наприклад, іноді слід вдатися до аналізу, як праці основних виробничих робітників, так і основних матеріалів за категоріями робіт і різним типам використовуваних матеріалів відповідно.


    3.2. динаміка витрат

    Класифікація витрат по такому параметру, як динаміка в залежності від зміни обсягу (рівня) виробництва, представляється також дуже важливою для здійснення контролю і регулювання. Припустимо, що в структуру регульованих витрат по даному центру відповідальності включаються тільки змін-ні витрати. Кошторисна сума витрат на одиницю виробленої продук-ції становить 1 руб., І за кошторисом заплановано на наступний період ви-пуск 400 од. продукції. Фактичний обсяг виробництва на даний пе-ріод склав 500 од. при фактичних витратах 480 руб. Зразок, представлений нижче (таблиця 3.2), з-тримає два можливих варіанти звіту про виконання кошторису, склад-них за допомогою двох методів.

    Таблиця 3.2

    А) Неправильний метод

    Б) Правильний метод

    Кошторисні витрати, руб.

    Фактичні витрати, руб.

    Кошторисні витрати, руб.

    Фактичні витрати, руб.

    Змінні витрати

    400

    480

    Змінні витрати

    500

    480

    Згідно неправильного методу порівнюються фактичні витрати на випуск 500 од. продукції зі кошторисними витратами на 400 од. Цілком очевидно, що тут порівнюються неадекватні випадки (різні обсяги виробництва), і тому такий шлях не може бути використаний для оцінки роботи менеджера по контролю і регулювання витрат. Факти-но даний варіант звіту про виконання кошторису показує, що ме-неджер діяв вкрай невдало при контролі за витратами і їх ре-вання. Насправді ж це зовсім не так. За допомогою пра-вильного методу порівнюються фактичні витрати на 500 од. продукції зі кошторисними витратами на 500 од. продукції і чітко показується, що дії менеджера по контролю за витратами і їх регулювання були цілком успішними.

    При здійсненні контролю і регулювання витрат важ-но порівнювати фактичні і кошторисні витрати для одного і того ж обсягу випуску продукції.Для цього повні витрати повинні бути спочатку поділу-лени на постійні, змінні, полупостоянние і напівзмінні, що-б можна було привести кошторисні витрати до реального обсягу виробництва того періоду, за який оцінюється робота менеджера. Такий підхід ина-че називається складанням кошторису з урахуванням змін витрат, пов'язаних з коливаннями обсягу виробництва, або гнучкою кошторису.

    Розглянемо докладніше фактичні, а також торкнемося і інші види витрат.

    Фактичні і планові витрати.

    Поділ витрат на фактичні і планові здійснюється за ознакою тимчасової співвіднесеності витрат (відношення до минулих або майбутніх періодів). До минулих періодів, поряд з фактичними витратами, відносяться також нормальні витрати. До витрат, орієнтованим на майбутні періоди, можуть бути віднесені, поряд з плановими, також умовно-планові витрати.

    Фактичні і нормальні витрати

    Стосовно до об'єкта витрат (носій, місце виникнення, період) можна дати наступне визначення:

    Фактичні витрати - це витрати, дійсно припадають на даний об'єкт в аналізованому періоді при фактичному обсязі виробництва і рівного об'єму спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси.

    Виходячи з того, що витрати визначаються як оцінений в грошовому вираженні обсяг споживання виробничих ресурсів, можна зробити наступний висновок: при розрахунку фактичних витрат як обсяг спожитих виробничих ресурсів, так і їх ціна відображаються у фактичних величинах. Якщо для спрощення завдання не брати до уваги індексування виробничих факторів, фактичні витрати До i при фактичному споживанні r i в залежності від фактичного обсягу виробництва b i і цін q i визначаються за формулою: K i (b i) = r i (b i) * q i (Підручник для вузів під редакцією Беа видавництво Инфра Москва 2001 стор. 490)

    (1)

    Альтернативою фактичними витратами є базують на даних минулого витрати, які можуть бути визначені за допомогою застосування середніх цін до виробничих факторів. Для відповідного об'єкта (носія витрат, місця виникнення витрат, періоду) їх можна визначити, в такий спосіб: нормальні витрати - це середні витрати, що припадають на об'єкт в аналізованому періоді при фактичному обсязі виробництва і рівні фактичним обсягом спожитих виробничих ресурсів, помноженому на їх середні ціни .

    Нормальні ціни - це середні ціни на виробничі ресурси, виведені на основі даних минулих періодів. В якості методу визначення середніх цін застосовується головним чином метод ковзної середньої. Наприклад, орієнтиром виступає середня ціна на виробничі ресурси за останні 12 періодів. реальні витрати До n на виробничі ресурси визначаються за такою формулою виходячи з кількості спожитих ресурсів r i, залежить від фактичного виробництва, і середньої ціни q i:

    До n (b i) = r i (b i) * q n (Підручник для вузів під редакцією Беа видавництво Инфра Москва 2001 р стор. 491)

    (2)

    Планові і номінальні витрати.

    Стосовно до об'єкта розрахунку (носію, місцем виникнення витрат, періоду) планові витрати можна визначити наступним чином:

    Планові витрати - це витрати, розраховані для певного об'єкта і для певного періоду, при заданій виробничій програмі, при заданому обсязі виробництва і при заданій виробничій технології та рівні запланованому обсягу споживання виробничих ресурсів, помноженому на планові ціни.

    Планування обсягу виробничих ресурсів і цін на них здійснюється заздалегідь перед настанням планового періоду з урахуванням запланованої виробничого завантаження (планового випуску продукції в кількісному вираженні). По-цьому певні вище планових витрати можна охарактеризувати як очікувані планові витрати.

    Якщо не брати до уваги індексування, планові витрати До p при плановому споживанні r p в залежності від планового завантаження b p і планової ціни q p на виробничі ресурси визначаються за формулою:

    K p (b p) = r p (b p) * q p (3)

    Фактичні результати досить часто не відповідають встановленій в плані виробничої завантаженні того чи іншого підрозділу підприємства (місце виникнення витрат, сфера виробництва). Щоб зберегти масштаб для оцінки фактично припадають на виробничий підрозділ витрат, відповідні витрати, встановлені на базі планового обсягу виробництва, повинні бути скоректовані з урахуванням фактичного обсягу. Таке коригування призводить до визначення номінальних витрат: номінальні витрати - це твір планового обсягу споживання виробничих ресурсів, розрахованих на основі фактичного обсягу виробництва, і планових цін на них.

    Планування кількості виробничих ресурсів здійснюється після закінчення планового періоду з урахуванням фактичного обсягу виробництва (завантаження, фактичної кількості продукції, фактичного випуску). З цієї точки зору певні вище номінальні витрати можна охарактеризувати як реалізовані планові витрати.

    Номінальні витрати K s для виробничого фактора h при плановому споживанні r p в залежності від фактичного завантаження b i і планової ціни виробничого ресурсу q p r p визначаються за формулою:

    K s (b i) = r p (b i) * q p (Підручник для вузів під редакцією Беа видавництво Инфра Москва 2001 р стор. 491)

    (4)


    Глава IV. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ.

    4.1. Поняття витрат і собівартості продукції.

    Кількість товару, яке буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат (витрат) - по-перше, і ціни, за якими товар буде продаватися - по-друге. З цього випливає, що значення витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку.

    Витрати виробництва - це грошовий вираз витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої і комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції і наданням послуг. Візьмемо приклад, який помиє розібратися в чому відмінність витрат від витрат. Як вже було сказано вище, витрати є грошовий вираз витрат, т. Е. Підприємство на ремонт будівлі витратило 5 банок клею, 10 банок фарби, 100 дощок. Все перераховане вище називається витратами, а вартість цих матеріалів уже є витрати підприємства.

    Вони знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції, яка характеризує в грошовому вираженні всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які необхідні для виробництва і реалізації продукцій. Однак, ресурси, використані для виготовлення продукцій, не відображають всього обсягу витрат на здійснення виробничо - господарської діяльності підприємства. Крім витрат, пов'язаних з виробництвом продукцій, підприємство несе витрати по її збуту і просуванню на ринку. До них відносяться витрати з транспортування виробів споживачам, на проведення маркетингових досліджень, організацію реклами та ін. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

    Крім того, підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різні цільові і позабюджетні фонди, які також відносяться на собівартість продукцій. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів та обов'язкових відрахувань до цільових позабюджетних фондів утворює витрати підприємства або повну собівартість продукції.

    У собівартість продукцій включаються:

    - витрати на підготовку і освоєння виробництва;

    - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

    - витрати на оплату праці;


    - витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

    - витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, а так само з поліпшенням якості продукції;

    - витрати, пов'язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

    - витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

    - витрати по забезпеченню нормальних умов праці і техніки безпеки;

    - витрати, пов'язані з набором робочої сили;

    - поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

    - витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

    - витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

    - витрати з транспортування працівників до місця роботи і назад;


    - виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток, компенсацій і т.д.);

    - відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в фонд зайнятості від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції;

    - відрахування з обов'язкового медичного страхування;

    - платежі зі страхування майна підприємств;

    - витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата послуг банків;

    - витрати по гарантійному обслуговуванню;

    - витрати, пов'язані зі збутом продукцій;

    - витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація);

    - втрати від шлюбу;

    - втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

    Величина цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а так само від технологій їх використання. Ціна, за якою отримуються ресурси, не залежить від підприємства. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця дуже важливий технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає з одного боку, кількість приваблюваних ресурсів і якість їх використання, з іншого боку. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, які були б ефективні, як з технологічної, так і з економічної точок зору. Тобто кожне підприємство прагнути вибрати такий технічно ефективний процес виробництва, який забезпечував би найменші витрати виробництва.

    Необхідні знання величини витрат передбачає розробку відповідних методів їх обліку. Але так як виробництва будь-якого виду товару або послуги пов'язано з використанням різноманітних видів ресурсів, то це різноманітність передбачає необхідність класифікації витрат.

    4.2 Шляхи зниження витрат на виробництво продукції

    Як уже зазначалося, в умовах вільної конкуренції це-на продукції, виробленої підприємствами (фірмами) ви-прирівнюються автоматично. На неї впливають закони ринкового ціноутворення. У той же час кожен підприємець стремит-ся до отримання максимально можливого прибутку. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції, просуванням-ня її на незаповнені ринки, невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

    У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових та матеріальних.

    Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці (у промисловості Росії 13-14%, раз-кручених країн - 20-25%). Економіка підприємства: Підручник для вузів / під редакцією О.Л. Кантора.-Санкт-Петербург 2002 Тому актуальна задача зниження трудомісткості продукції, що випускається, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслужи-вающего персоналу.

    Зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці можна досягти різними способами. Найбільш ефек-ні з них - механізація та автоматизація виробництва, розроб-лення і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення ор-ганізації виробництва і праці. Нерідко підприємства слід придбати-тануть або беруть в оренду дороге устаткування, не подгото-вившись до його використання. В результаті коефіцієнт викорис-тання такого устаткування дуже низький. Витрачені на приоб-ретеніе кошти не приносять очікуваного результату.

    Важливе значення для підвищення продуктивності праці име-ет належна його організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці та ін.

    Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення еконо-ми Академії цих ресурсів, раціонального їх використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих техно-логічних процесів. Важливо й підвищення требователь-ності і повсюдне застосування вхідного контролю за качест-вом надходять від постачальників сировини і матеріалів, кому-плекту виробів і напівфабрикатів.

    Скорочення витрат по амортизації основних виробниц-дарських фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхній завантаження.

    На зарубіжних підприємствах розглядаються також такі чинники зниження витрат на виробництво продукції, як оп-ределение і дотримання оптимальної величини партії заку-паєм матеріалів, оптимальної величини серії яку запускає у виробництво продукції, рішення питання про те, робити са-мим або закуповувати в інших виробників окремі компоненти або комплектуючих виробів.

    Відомо, що чим більше партія що закуповується сировини, матеріалів, тим більше величина середньорічного запасу і більше розмір іздер-жек, ​​пов'язаних із складуванням цієї сировини, матеріалів (орендна плата за складські приміщення, втрати при тривалому зберіганні, втрати, пов'язані з інфляцією, та ін.). Разом з тим придбання си-рья і матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати, пов'язані з розміщенням замовлення на приобре-Таєм товари, із прийманням цих товарів, контролем за проходженням рахунків і ін. Таким чином, виникає задача визначення опти-мальної величини закуповуваних сировини і матеріалів. Розрахунок можна вести за такою приблизною схемою (табл. 1 додаток 1)

    Як видно з даних таблиці, оптимальне річне число закупівель у даному прикладі дорівнює чотирьом, оскільки сума витрат по складуванню й обслуговуванню закупівель у цьому випадку найменша. Ті ж правила діють і при визначенні оптимальної ве-личини серії що запускається продукції. При виробництві продукції значним числом дрібних серій витрати по складування-нию готової продукції будуть мінімальними, проте зростуть витрати на підготовку виробництва. Розрахуємо оптимальний розмір серії запуску (таблиця 2 додаток 1).

    За даними таблиці випливає, що найбільш оптимальним розміром серії запуску є серія 2 по 4500 штук, в результаті якої через тримки зі складування готової продукції та підготовці виробниц-ства становлять мінімальну велічіну-- 11 908 тис. Руб. на рік.

    Звичайно, подібні розрахунки не можна вважати достатньо об'єк-єктивні і точними, проте в певному наближенні їх при-няти можна.

    У поєднанні з традиційними шляхами зниження витрат на вироб-ництво продукції знову виниклі чинники дозволять у комплексі довести розмір витрат виробництва до оптимального рівня.

    Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному під впливом внутрішньовиробничих чинників.


    Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії і набула широкого застосування в усьому світі система організації виробництва "точно вчасно". Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Суть її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, в потрібний час в необхідній кількості. Якщо трапляються браковані деталі, виробничий процес у споживача зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

    Система "точно вчасно" сприяє зниженню витрат за двома напрямками:

    Знижуються витрати на складування і зберігання напівфабрикатів і в споживача, і у виробника. Останній крім того знижує витрати і на реалізацію.

    Застосування системи неможливо без забезпечення бездефектного виготовлення продукції у постачальника. Тому перший етап цієї системи полягає в підвищенні якості у виробника до рівня бездефектного виготовлення. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості і т. Д., Підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, пов'язані з вторинною обробкою бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати.

    В рамках системи "точно вчасно" розроблені і використовуються підсистеми (наприклад "кабан"), гуртки якості і т. Д., Що забезпечують економію витрат при русі комплектуючих деталей по заводу в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування виробничим процесом. За розрахунками англійських фахівців система "точно вчасно" дає економію витрат в розмірі 250 тис. Фунтів стерлінгів.

    Багато часу приділяють економісти таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, обліку і калькулювання витрат. Наприклад, визнання всіх витрат змінними означає, що керівники виробництва повинні їх знижувати; розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання за місцем їх виникнення; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, в тому числі підвищення якості продукції і т. д.

    Систематичне зниження витрат основний засіб підвищення прибутковості функціонування фірми. В умовах ринкової економіки, коли фінансова підтримка збиткових підприємств є не правилом, а винятком, як це було при адміністративно-командної системи, дослідження проблем зменшення витрат виробництва, розробка рекомендацій у цій галузі - один з наріжних каменів всієї економічної теорії.

    Можна виділити наступні основні напрямки зниження витрат виробництва в усіх сферах національної економіки:

    * Використання досягнень НТП;

    * Вдосконалення організації виробництва і праці;

    * Державне регулювання економічних процесів.

    Перш ніж розглядати основні напрямки економії витрат, необхідно зробити одне суттєве зауваження. Справа в тому, що сама діяльність підприємства по забезпеченню економії витрат в переважній більшості випадків вимагає витрат праці, капіталу і фінансів. Витрати по економії витрат тоді ефективні, коли зростання корисного ефекту (в найрізноманітніших формах) перевищить витрати на забезпечення економії. Природно, що можливий і прикордонний варіант, коли зменшення витрат на виробництво виробу не змінює його корисних властивостей, але дозволяє знизити ціну в конкурентній боротьбі. В сучасних умовах типовим є не збереження споживчих якостей, а економія на витратах в розрахунку на одиницю корисного ефекту або інших важливих для споживача характеристик. На практиці це часто набуває таких форм, як, наприклад, зниження вартості одиниці виробничої потужності металообробного верстата.

    Реалізація досягнень НТП полягає, з одного боку, в більш повному використанні виробничих потужностей, сировини і матеріалів, в тому числі і паливно-енергетичних ресурсів, а з іншого - у створенні нових ефективних машин, устаткування, нових технологічних процесів.

    Найбільш характерна риса НТП другої половини XX століття - перехід до принципово нового технологічного способу виробництва. Його перевага не тільки в більш високу економічну ефективність, але і в можливості виробляти якісно нові матеріальні блага, послуги, які суттєво змінюють весь уклад життя, пріоритети життєвих цінностей.


    Що стосується вдосконалення організації виробництва і праці, то цей процес поряд з економією на витратах за рахунок скорочення втрат в переважній більшості випадків забезпечує підвищення продуктивності праці, тобто економію витрат живої праці. На нинішньому етапі економічного розвитку економія живого праці в порівнянні з економією суспільної праці дає більш вагомі результати, про що свідчать дослідження економічного зростання на основі використання виробничої функції.

    В даний час вдосконалення організації виробництва представлено двома основними школами: американської та японської. Це численні системи матеріально-технічного забезпечення виробництва, його економічного стимулювання і т. П.


    У зниженні витрат виробництва значна роль належить державним програмам в області НТП і державним стандартам. Найбільш яскравим прикладом державного втручання в цій області можна вважати численні державні та приватні науково-технічні програми, створення яких обумовлено істотним зростанням витрат на паливно-енергетичну складову витрат (викликаним нафтовим крізіруб. 70-х рр. В США та інших розвинених країнах, національні економіки яких споживають великий обсяг нафти), завдяки ним вдалося в значній мірі компенсувати збільшення цін на нафту.

    висновок

    У своїй роботі я розглянула такий важливий елемент виробництва як витрати підприємства та їх грошове вираження (витрати).

    Підприємство в процесі своєї діяльності здійснює матеріальні і грошові витрати на просте і розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, виробництво і реалізацію продукції, соціальний розвиток свого колективу та ін. Підприємство в цілому повинно працювати рентабельно. А це залежить від рівня витрат.

    Сукупність витрат показує, у що обходиться підприємству виготовлення продукції, що випускається. І менеджери підприємств завжди намагаються розділити (класифікувати) всі витрати на певні групи за принципом схожості витрат, що входять в окрему групу. Як було сказано вище, виділяються три напрямки обліку витрат: для оцінки запасів готової продукції; прийняття рішення; здійснення процесу контролю і регулювання. Для оцінки запасів готової продукції ми подрузі-ділили витрати на виробничі і невиробничі, при цьому виробничі витрати в свою чергу поділяються на складові частини. З точки зору прийняття рішення витрати класифікуються за їх динаміці, а також як прийняті і не прийняті до уваги, безповоротні, які диктував, маржинальні (граничні) і інкрементні (приростні). І нарешті, для контролю за витратами і їх регулюються-вання витрати класифікуються як регульовані і нерегульовані, посто-янние і змінні. Підводячи підсумок я зупинилася на шляхах зниження витрат. Було також сказано про те, що значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Також велика роль в зниженні витрат виробництва належить державним програмам в області НТП і державним стандартам. З усього сказаного вище можна зробити висновок, що класифікація витрат і шляхи їх зниження актуальна тема на сьогоднішній день.


    Додаток 1

    Таблиця 2.Розрахунок оптимального розміру що закуповуються сировини і матеріалів

    Кількість закуповуваних в рік партій

    1

    2

    3

    4

    5

    величина партії

    200 000

    10 000

    6 667

    5 000

    4 000

    Середньорічний запас, кг

    10 000

    5 000

    3 333

    2 500

    2 000

    Вартість середньорічного-го запасу, тис. Руб.

    100 000

    50 000

    33 333

    25 000

    20 000

    Витрати по складування-нию, тис. Руб. на рік

    20 000

    10 000

    6 667

    5 000

    4 000

    Витрати по обслужива-нию закупівель, тис. Руб. на рік

    1 250

    2 500

    3 750

    5 000

    6 250

    Витрати по складування-нию й обслуговуванню закупівель, всього, тис. Руб. на рік

    212 500

    12 500

    10417

    10 000

    10 250


    ( "Економіка підприємства" під редакцією В. Я. Горфинкеля і В. А. Швандер стор. 582)

    Таблиця 3. Розрахунок оптимальної серії запуску

    кількість серій

    1

    2

    3

    4

    5

    Величина серії, шт.

    3 000

    4000

    3 000

    2250

    1800

    Середньорічний запас го-тової продукції, шт.

    3 375

    1 688

    1 125

    844

    675

    Вартість середньорічного-го запасу, тис. Руб.

    47 250

    23 632

    15 750

    11 816

    9 450

    Витрати по складування-нию готової продукції, тис. Руб. на рік

    11 813

    5 908

    3 938

    2 954

    2 363

    Витрати з підготовки виробництва, тис. Руб. на рік

    3 000

    6 000

    9 000

    12000

    5000

    Витрати по складування-нию готової продукції і підготовці виробництва, всього, тис. Руб. на рік

    14813

    1908

    12938

    14954

    17363


    ( "Економіка підприємства" під редакцією В. Я. Горфинкеля і В. А. Швандер стор. 583)

    Список використаної літератури.

    1. Економіка Підприємства: Підручник для вузів / під редакцією Беа.-М .: Инфра Москва, 2001 р

    2. Економіка підприємства / під редакцією В. Я. Горфинкеля і В. А. Швандера.-М .: Юніті, 2002 р

    3. Економіка підприємства: Підручник / за редакцією М. Г. Лапусти.-М .: Инфра-М, 2000 г.

    4. Економіка підприємства і підприємництво: Навчальний посібник 2 видання / під редакцією В. П. Грузінова.-М .: Юніті, Москва 2003 г.

    5. Економіка підприємства і підприємництво: Навчальний посібник / за редакцією В. П. Грузінова.-М .: Юніті, Москва 1994 р

    6. Економіка підприємства / під ред. А. І. Руденко Мінськ, 1995р.

    7. Грибов В. Д., Грузинів В. П. Економіка підприємства: Навчальний посібник.-М .: Фінанси і статистика, 2003р.

    8. www. audit - it. ru

    9. Економіка підприємства: Підручник для вузів / під редакцією О.Л. Кантора.-Санкт-Петербург 2002

    ...........