Дата конвертації25.06.2017
Розмір23.87 Kb.
Типреферат

Скачати 23.87 Kb.

Методи планування собівартості


МО тоди ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ



Існує багато різних методів планування собівартості. Під методом планування витрат на виробництво та калькулювання собівартості розуміють сукупність прийомів документування витрат і способів відображення їх в обліку за статтями витрат, що забезпечують визначення собівартості як усієї товарної продукції, так і окремих її видів.

Методи обліку і калькулювання менш складні в простих виробництвах (наприклад: видобуток корисних копалин, виробництво електроенергії), ніж у виробництвах зі складними технологічним процесом (машинобудування, текстильне виробництво і так далі).

Якщо виготовляють просту продукцію, яка не перебуває з окремих частин, вузлів, деталей, то на неї складають тільки одну калькуляцію, як на готовий продукт. Якщо продукція складна, то крім калькуляції на готову продукцію іноді становлять окремі калькуляції на що входять до складу даної продукції напівфабрикати (частини, вузли). Це ускладнює калькулювання собівартості.

Визначальними факторами при виборі методу обліку виробництва є: галузева приналежність підприємства, тип виробництва, характер технологічного процесу, номенклатура продукції, що випускається, організаційна структура управління виробництвом.

Розглянемо методи, які застосовуються при розрахунку собівартості продукції на підприємствах, в залежності від виду продукції, її складності, типу і характеру організації виробництва.

Розрахунок собівартості по техніко-економічним чинникам

Собівартість продукції в річних і квартальних планах визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів, обумовлених розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва і умовами матеріально - технічного забезпечення.

Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо - господарської діяльності підприємства, результатом яких є зміни абсолютної величини або рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних чинників на зміну рівня витрат, що склалися в базисному році, і величину витрат в планованому періоді.

Розрахунок собівартості по техніко-економічним чинникам здійснюється в такій послідовності:

а) розраховується собівартість товарної продукції планованого року виходячи з планового рівня витрат базисного рік. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному вираженні віднімається та її частина, приріст якої не пов'язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на її виготовлення (приріст обсягу продукції, обумовлений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини , більш повне використання комплексної сировини отриманням продуктів з відходів без їх додаткової обробки). Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує планованому;

б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрата) в планованому періоді, обумовлене впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо - технічних та інших умов у планованому році в порівнянні з умовами, прийнятими в розрахунках базисного року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат - за статтями, елементами;

в) з собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базисного року, віднімається загальна сума (за всіма чинниками) і визначається собівартість товарної продукції в цінах базисного року і умовах планованого року;

г) визначається рівень витрат на 1 гривню товарної продукції в планованому році і його зміна до витрат базового року;

д) вплив зміни цін на використовувані ресурси і на продукцію, що виготовляється в планованому році в порівнянні з базисним роком розглядається як окремий фактор.

Розроблено складна типова класифікація факторів, що впливають на зміну собівартості:

зміна обсягу виробництва;

зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань;

зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, в тому числі за рахунок конверсії;

зміна технічного рівня виробництва;

зміна організації виробництва та умов праці;

зміна природних умов і способів видобутку корисних копалин;

інші фактори.

На підприємствах перелік факторів може змінюватися і доповнюватися з урахуванням специфіки і умов виробництва.

Наведені способи розрахунку впливу техніко-економічних факторів на планову собівартість продукції застосовуються також при аналізі фактичної собівартості продукції.]

При складанні планової калькуляції продукції, одержаної в комплексному виробництві, в якому з одного виду сировини і в результаті єдиного технологічного процесу одержують два або кілька різнорідних продуктів, і загальні витрати на виробництво не можуть бути безпосередньо розподілені між ними, собівартість одиниці продукції визначається за допомогою одного з методів, рекомендованих нижче. Якщо технологічний процес комплексної переробки сировини складається з кількох переділів і є можливість визначити величину витрат за цими етапами виробництва, застосовується попередільний калькулювання напівфабрикатів або кінцевих продуктів.

У тих випадках, коли із загальної суми витрат комплексного виробництва виділяється частина, яка стосується тільки одного продукту - ця частина витрат прямо включається в собівартість відповідного продукту

простий метод

Сутність простого або однопередельного методу полягає в тому, що прямі і непрямі витрати (без загальновиробничих витрат або з ними, в залежності від прийнятої облікової політики) враховують за встановленими статтями калькуляції на весь випуск продукції.

У зв'язку з цим, середню собівартість одиниці продукції визначають діленням всіх вироблених за місяць витрат в цілому, і по кожній статті, на кількість готової продукції за цей же період.

Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції застосовують в масових виробництвах випускають або видобувних просту однорідну продукцію, яка не має складових частин або напівфабрикатів.

У цих виробництвах залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні, або їх взагалі немає.

Отже, основними умовами використання простого методу є однорідність і в той же час масовість видобутої продукції, можливість не поділяти витрати за способом віднесення на прямі і непрямі (всі вони пов'язані з випуском одного виду продукції), віднесення всіх витрат на випуск продукції (з - за відсутність або стабільності залишків незавершеного виробництва).

Метод підсумовування витрат

Цей метод полягає в тому, що собівартість виду або одиниці продукції обчислюють підсумовуванням попередньо обчислених витрат на її виготовлення у всіх стадіях (переділах, операціях) технологічного процесу або шляхом підсумовано витрат на виробництво окремих частин вироби (деталей, вузлів, машино - комплектів). При цьому методі собівартості одиниці продукції визначають в поєднанні з іншими методами, найчастіше з методом прямого (простого) калькулювання.

Підсумовуванням витрат в кожному цеху (переділі) визначають собівартість калькуляційної одиниці продукції або її частини (вузла, машино - комплекту тощо). Підсумовуючи витрати на виробництво калькуляційної одиниці по всіх переділах підприємства або на все цехові машино - комплекти, встановлюють собівартість одиниці продукції.

Метод виключення витрат

Метод виключення витрат полягає в тому, що із загальної суми витрат на виробництво віднімається собівартість супутньої продукції, і одержана величина вважається собівартістю основного продукту. Цей метод застосовується тільки при наявності чітко вираженого основного продукту і невеликої питомої ваги супутньої продукції. При цьому повинна забезпечуватися економічно обгрунтована оцінка отри ної супутньої продукції.

Планова собівартість супутньої продукції визначається на основі або виробничої собівартості супутньої продукції на відокремленому виробництві, або при відсутності відокремленого виробництва - її виробничої собівартості, врахованої в розрахунках оптової ціни (тобто ціни підприємства за вирахуванням прибутку і позавиробничих витрат).

Супутні продукти, отримані в одному цеху і призначені для подальшої переробки в іншому, розглядаються як супутні напівфабрикати. Останні оцінюються виходячи з виробничої собівартості, врахованої в оптовій ціні на сировину, яку вони замінюють (з урахуванням вмісту в них основної речовини).

Собівартість одиниці основної продукції методом виключення витрат можна визначити за формулою:

З =,

де З - витрати на комплексне сировину;

Су - умовна собівартість покупних напівфабрикатів і зворотних відходів;

Сп - виробнича собівартість обробки за винятком сировини даного технологічного процесу;

Су.п - умовна собівартість покупної продукції;

К - кількість основної продукції, одержуваної в даному процесі (переділі).

Метод розподілу витрат (коефіцієнтний)

Коефіцієнтний метод калькулювання продукції знайшов застосування в виробництвах, де одночасно виготовляється продукція різних марок, сортів і так далі.

Сутність даного методу полягає в тому, що загальні (комплексні) витрати на виробництво розподіляють між отриманими продуктами пропорційно економічно обгрунтованим коефіцієнтам. У практиці калькулювання відомі два різновиди цього методу. Так, встановлюють коефіцієнти на окремі види продукції, які часто входять в однорідні групи, і використовують для обчислення собівартості цих виробів в цілому. У чорній металургії, наприклад, таким чином, обчислюють собівартість окремих марок чавуну, сталі, видів прокату, виходячи з коефіцієнтів, розрахованих на основі цієї продукції. У деяких виробництвах (кисневої промисловості і так далі) коефіцієнти вводять по кожній статті калькуляції, що дозволяє обчислити собівартість виробів в розгорнутому вигляді.

Коефіцієнти розподілу загальних (комплексних) затрат можуть встановлювати також, виходячи з собівартості аналогічних (замінюють) продуктів, одержуваних у спеціалізованих (роздільних) виробництвах з НЕ комплексного сировини.

Коефіцієнти повинні розроблятися для кожного підприємства з урахуванням умов, що склалися виробництва. Перекладні коефіцієнти повинні періодично переглядатися, тому що рівень витрат на виробництво постійно змінюється у зв'язку з удосконаленням техніки і підвищенням продуктивності праці, внаслідок чого раніше встановлені коефіцієнти вже не відображають дійсне співвідношення витрат виробництва.

Собівартість вироби методом розподілу визначається за формулою

C = У * h,

де У - питомі виробничі витрати на умовну одиницю коефіцієнта розподілу;

h- коефіцієнт розподілу витрат даного виду або сорту основної продукції.

Питомі виробничі витрати на одиницю коефіцієнта розподілу можна визначити за формулою

У =,

де З - витрати на комплексне сировину;

Зпр - всі інші виробничі витрати даного технологічного процесу;

до - кількість одиниць (вага або об'єм) основної продукції даного виду або сорту, одержуваної в процесі (переділі) виробництва;

n - кількість (видів або сортів) основних продуктів, отриманих в даному переділі виробництва.

пропорційний метод

Пропорційний метод калькулювання застосовується у виробництвах, де використовуються кілька сортів марок виробів.

Сутність даного методу полягає в тому, що витрати на виробництво готової продукції розподіляються між окремими виробами пропорційно будь - якою ознакою: ціною, фактичній вазі, планової собівартості. Потім шляхом ділення витрат на кількість вироблених виробів по кожному найменуванню визначається його собівартість.
Ступінь достовірності рівня собівартості окремих виробів залежить від вибору бази, пропорційно якій розподіляються витрати. При добре налагодженому нормативному господарстві обчислення собівартості продукції забезпечує розподіл витрат пропорційно нормативної собівартості.

комбінований метод

Застосовується в разі отримання в комплексному виробництві не скількох основних і супутніх продуктів. Сенс комбінованого методу калькулювання собівартості продукції полягає в послідовному застосуванні декількох методів калькулювання:

1) поєднання простого і попередільного методів;

2) поєднання простого і коефіцієнтного методів;

3) поєднання методів виключення і розподілу витрат, при цьому із загальної суми витрат спочатку віднімається вартість супутньої продукції, а частину залишків витрат розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.

За цим методом в умовах складного (багатопередільного) комплексного виробництва собівартість окремих видів продукції визначається кількома етапами:

із загальної суми комплексних витрат віднімається собівартість супутньої продукції;

з решти суми витрат віднімається частина витрат, яка може бути прямо віднесена на відповідні види продукції;

залишок витрат розподіляється між продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів;

визначається загальна планова величина собівартості відповідних продуктів підсумовуванням витрат, які відносяться прямо на продукцію, і розподіляються витрат.

Наведені методи розрахунку планової калькуляції застосовуються також і для розрахунку звітних калькуляцій

Нормативна калькуляція розробляється на всі вироби, що випускаються на підприємстві, за даними конструкторсько - технологічної та іншої документації на базі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для планування собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням планових завдань по зниження собівартості.

Якщо окремі види виробів виготовляються в різних варіантах, нормативна собівартість визначається для кожного варіанту окремо.

Нормативна калькуляція складається послідовно на деталі, вузли, збірні з'єднання і вироби в цілому або тільки на вироби в цілому.

Нормативна собівартість вузла є сумою собівартості всіх деталей, які входять до складу даного вузла, з додатком до нього вартості матеріалів, які витрачаються на збірку, суми заробітної плати працівників, зайнятих на складанні, і відповідних сум витрат на обслуговування і управління.

Собівартість окремих деталей включається до нормативної калькуляцію вузла за нормативними калькуляціями деталей, а витрати на складання вузла - з технічних картах збірки.

Нормативна собівартість на види продукції визначається відповідно до прийнятого на підприємстві варіантом зведеного звіту витрат (полуфабрічного або бесполуфабрічного). У разі застосування полуфабрічного методу обліку визначенню нормативної собівартості виробу передує обчислення собівартості напівфабрикатів. При цьому в нормативної калькуляції виділяється спеціальна комплексна стаття, в якій цехи - споживачі відображають собівартість отриманих від цехів попередньої обробки напівфабрикатів. У разі застосування бесполуфабрікатний варіанту в нормативної калькуляції виділяються витрати окремих цехів.


позамовний метод

Є найбільш оптимальним методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах машинобудування та металообробної промисловості.

Відповідно до цього методу об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення, що відкривається на одне або кілька однорідних виробів, які передбачено випустити протягом місяця (на вироби серійного та масового виробництва), або на кожний виріб, виготовлене в порядку індивідуального (разового) замовлення, а також замовлення на виконання дослідних, експериментальних. Ремонтних та інших робіт.

Позамовний метод, в основному, застосовують і індивідуальному виробництві з механічними процесами обробки матеріалів, при виготовленні неповторяющихся або рідко повторюються екземплярів складних видів продукції (турбін, судів і так далі); в виробництвах, в яких виготовляють дослідні зразки продукції, а також у допоміжних виробництвах (виготовлення спеціальних інструментів, виробництво ремонтних робіт).

Його застосовують і на підприємствах з фізико-хімічними процесами при випуску окремих видів продукції обмеженої кількості (підприємства хімічної промисловості при виготовленні окремих замовлень на хімічні реактиви, підприємства збірного залізобетону при виконанні окремих замовлень на оригінальні вироби із залізобетону і так далі).

Сферою застосування позамовного методу є також дрібносерійні виробництва при випуску заздалегідь певної кількості виробів.

На індивідуальних і дрібносерійних виробництвах застосування даного методу поєднується з використанням основних елементів нормативного обліку.

У разі виготовлення великих виробів з тривалим циклом виробництва замовлення відкриваються не на виріб у цілому, а на окремі технологічні і монтажні вузли відповідно до встановленої комплектацією.

Сутність даного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати враховують у межах встановлених статей калькуляційного листа за окремими виробничими замовленнями, що видаються на заздалегідь визначену кількість даного виду виробу (продукції). Решта витрат враховують по місцях виникнення витрат, за їх призначенням і за статтями і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої базою розподілу.

На кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, де зазначаються найменування, тип і якість виробу, замовник і термін виконання замовлення, цехи - виконавці, планова собівартість і ціна. Вся первинна документація складається з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень.

За допомогою системи нумерації замовлень (шіфровие позначення) вказується вид. Призначення продукції і джерело покриття витрат на замовлення.

Орієнтовна схема угруповання замовлень:

а) за видами продукції:

основна продукція;

роботи і послуги виробничого характеру;

підготовка та освоєння виробництва продукції;

виготовлення інструменту загального призначення;

виготовлення спеціального інструменту та пристроїв;

ремонт обладнання та інших основних засобів;

модернізація обладнання і транспортних засобів;

непромислові роботи і послуги;

б) за призначенням продукції:

продукція, що поставляється стороннім організаціям;

продукція, що поставляється непромислових господарствам свого підприємства (відділ капітального будівництва, житлово - комунальний відділ, бази відпочинку, підсобне господарство);

продукція, що поставляється в порядку внутрішньовиробничої кооперації;

в) за джерелами покриття витрат, тобто витрати покриваються за рахунок:

господарських договорів і відносяться на собівартість продукції;

прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, і відносять за рахунок прибутків і збитків підприємства;

амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів та нематеріальних активів;

інших цільових надходжень.

У разі застосування позамовного методу витрати цехів враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива і енергії - за окремими групами. За виробам, на які не потрібно складати розгорнуті звітні калькуляції, облік витрат здійснюється тільки за статтями витрат, без розшифровки по групах.

Фактична собівартість одиниці виробів визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої з цього замовлення продукції. Продукція, що здається замовнику або на склад частинами до закінчення виконання замовлення в цілому, оцінюється за плановою або фактичною собівартістю однорідних виробів, які випускалися раніше, з урахуванням змін в їх конструкції, технології та умов виробництва.

Частковий випуск на замовлення оцінюється шляхом ділення виробничих витрат, врахованих за цим замовленням, на кількість виробів як виробничих, так і що знаходяться в незавершеному виробництві (розрахованих за ступенем готовності на основі даних оперативного обліку про укомплектування замовлення), і множенням отриманої величини на кількість випущених виробів .

В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах деталі та вузли поділяють на:

а) виготовлені тільки для окремого конкретного виробу (замовлення) деталі і вузли, облік витрат на виготовлення яких здійснюється за відповідними замовленнями;

б) загальні для декількох виробів (замовлень) деталі і вузли.

Витрати на серійне і масове виробництво цих деталей і вузлів враховуються за допомогою нормативного методу. На комплекти таких деталей і вузлів, призначених для виготовлення виробів індивідуального виробництва, розраховується нормативна і фактична собівартість.

Собівартість виготовленого в індивідуальному порядку вироби складається з витрат, врахованих на замовлення (в частині так званих оригінальних деталей і вузлів), і собівартості загальних деталей і вузлів серійного або масового виробництва.

В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах застосування позамовного методу поєднується з використанням основних елементів нормативного обліку. Виписка первинних документів з підрозділом витрат за нормами і відхиленням від них проводиться на основі технологічних карт або іншої технічної документації. Всі витрати на виробництво враховуються за окремими замовленнями з підрозділом на витрати за нормами і відхиленнями від них. Фактична собівартість продукції визначається після виконання замовлення підрахунком витрат за нормами і відхиленнями від норм.