Дата конвертації27.04.2017
Розмір0.49 Mb.
Типдисертація

Науково-методологічні основи формування земельних відносин в умовах модернізації економіки

8

МІЖНАРОДНИЙ казахського-ТУРЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Х.А. Ясаві


БАУБЕКОВА Індіра МЕДЕУБАЕВНА

ФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН НА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

(на прикладі Південно-Казахстанської області)



08.00.05 - Економіка та управління народним господарством

(По галузях і сферах діяльності)

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук



Науковий керівник:

доктор економічних наук,

професор, академік Сатибалдін А.А
Республіка Казахстан Туркестан, 2007 ЗМІСТ Визначення Введення ГЛАВА 1 Науково-методологічні основи формування земельних відносин в умовах модернізації економіки республіки Казахстан 1.1 Сутність і значення земельних відносин у розвитку національної економіки 1.2 Розвиток земельних відносин в зарубіжних країнах 1.3 Земельні відносини основа модернізації аграрного сектора економіки республіки ГЛАВА 2 Сучасний стан земельних відносин в Південно-казахстанської області 2.1 Стан земельних відносин в РК і Південно-казахстанської області 2.2 Державне регулирова ие ефективного використання сільськогосподарських земель 2.3 Інституційні засади регулювання земельних відносин РОЗДІЛ 3 Основні напрямки подальшого розвитку земельних відносин в Південно-казахстанської області 3.1 Стан та структурні зміни в землекористуванні сільськогосподарських підприємств 3.2 Методичні підходи до проведення економічного зонування сільськогосподарських земель 3.3 Особливості та перспективи господарської діяльності сільськогосподарських підприємств 3.4 питання організації кластерного виробництва і його в Ліянь на ефективність використання земельних відносин Висновок Список використаної літератури Програми ВИЗНАЧЕННЯ У цій дисертації використані такі терміни з відповідними визначеннями: Орендна плата за землю - плата за тимчасове оплатне землекористування. Базова ставка плати за землю - нормативна ціна земельної ділянки для визначення його кадастрової (оціночної) вартості при наданні державою права приватної власності на земельну ділянку або продажу права приватної власності на земельну ділянку або продажу права тимчасового возмездного землекористування. Бонітування (або бал бонітету) - це об'єктивна кількісна оцінка якісного ознаки грунту - її родючості. Земельні ресурси - земля, яка використовується або може бути використана в процесі господарської або іншої діяльності для задоволення матеріальних, культурних та інших потреб суспільства. Земельні відносини - це особлива сфера виробничих відносин, а саме економічні відносини, що виникають між господарюючими суб'єктами в процесі володіння і користування землею. Земля - територіальний простір, в межах якого встановлюється суверенітет Республіки Казахстан, природний ресурс, загальний засіб виробництво і територіальна основа будь-якого процесу праці. Зонування земель - визначення території земель з встановленням їх цільового призначення та режиму використання. Податки - законодавчо встановлені державою в односторонньому порядку, обов'язкові грошові платежі в бюджет, вироблені в певних розмірах, що носять безповоротний і безплатний характер. Право приватної власності на земельну ділянку - право громадян і недержавних юридичних осіб володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм земельною ділянкою на підставі, умовах і в межах, встановлених Земельним кодексом РК. Сільськогосподарське підприємство - юридична особа з основним видом діяльності в сфері сільського господарства. Сільськогосподарські землі - земельні ділянки, які використовуються для отримання сільськогосподарської продукції. До їх складу входять орні землі, землі під постійними культурами, сінокоси і пасовища. Теорія земельних відносин - це підсистема економічної теорія, що включає питання форм земельної власності, земельної ренти, теорію форм господарювання з виділенням теоретичних основ сільськогосподарської кооперації тощо ВСТУП Актуальність теми дослідження. Земельні відносини складають основу аграрних перетворень в країнах ринкової економіки, будучи однією з основних умов розвитку національного господарства. Від них залежить не тільки розвиток такої важливої галузі як сільське господарство, але соціальна стабільність суспільства в цілому. Сільське господарство складає важливу частину національної економіки Казахстану. Теорія земельних відносин безпосередньо впливає на системне вирішення ключових практичних питань ефективного соціально-економічного розвитку сільського господарства. Реформування сільського господарства в Казахстані вирішило головне завдання - це розвиток приватної власності та подолання монополії державної власності на землю. Практично сформований новий земельний устрій, основними рисами якого є різноманіття форм власності на землю, багатоукладність форм господарювання, плата за землекористування, дозвіл купівлі-продажу земельних наділів і ін. В результаті проведених перетворень в аграрній сфері республіки склалися три системи землекористування, кожній з яких відповідає певна форма організації сільськогосподарського виробництва. Актуальним питанням є досягнення основної мети перетворень земельних відносин - організація кооперативів, акціонерних підприємств без участі держави і селянських господарств, які повинні функціонувати в системі розгалуженої кооперації. Незважаючи на досягнення все ж аграрна сфера вимагає в подальшому вдосконалення земельних відносин та заходів державної підтримки сільськогосподарських підприємств. Тому державна політика в аграрній сфері республіки потребує перегляду своїх основних напрямків з точки зору концепції того, що сільське господарство становить особливу і специфічну галузь національної економіки Казахстану. І відповідно функціонування, і розвиток даної галузі має ґрунтуватися на оптимальному поєднанні приватних і загальнонаціональних інтересів держави і ринку. Актуальність даних проблем зумовлюють необхідність проведення даного наукового дослідження. Ступінь вивченості теми дослідження. Всі ці передумови і визначили вибір теми дисертаційної роботи та напрямок дослідження. У світовій економічній науці особливе місце займають дослідження з проблем формування та розвитку земельних відносин, оскільки основною умовою матеріального розвитку людського суспільства протягом всієї тисячолітньої історії була земля як фактор виробництва. У свою чергу еволюція земельних відносин безпосередньо відображала зміну відносин власності на землю, яка мала визначальну роль у розвитку, як національної економіки, так і розвитку всього людства. Теоретичні питання та практичні аспекти розвитку земельних відносин відносяться як до сфери економічної, зокрема аграрної теорії, так і економічної політики. Тому теоретичні та методологічні основи теорії земельних відносин розроблялися багатьма вітчизняними і зарубіжними вченими-теоретиками і фахівцями-практиками. Дана проблема освячена в роботах таких зарубіжних вчених як Вебер М., Бриль Д.В., Алака В., Буздалов І.М., Варламов А.А., Комов Н.В., Милосердов В.В., Никонов А. А., Приходько Т.С., Строєв Е.С., шаманалісь В.С., Чаянов А.В., Югай А.М. та ін. Питанню розвитку і вдосконалення земельних відносин присвячені роботи вітчизняних економістів і юристів, таких як Баймуратов У., Бектурганов А.Е., дніше Ф.М., Дюсенбеков З.Д., Ерен А.Е., Ескараев О., Калиев Г.А., Кенжегузін М.Б., Косанов Ж.Х., Кошани А.К., Сатибалдін А..А., Сатубалдін С., Султанов К., Тонкопій М.С., Турсунов С.Т. , Хаджиєв А.Х .. і т.д. Виходячи з цього, ми вважаємо, що комплексне дослідження теоретико-методологічних основ формування земельних відносин, зокрема на сільськогосподарських підприємствах, а також шляхів вдосконалення їх в умовах формування багатоукладної економіки дуже актуально для республіки в період поглиблення ринкової трансформації національного господарства. Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи - аналіз особливостей формування, а також обгрунтування напрямків розвитку земельних відносин на сільськогосподарських підприємствах в Південно-Казахстанській області. Відповідно до поставленої мети було визначено наступний комплекс завдань дослідження: узагальнити теоретичні дослідження формування земельних відносин в умовах ринкової економіки, зокрема питання плати за землю; вивчити світовий досвід особливостей формування та участі держави в розвитку земельних відносин; вивчити стан земельних відносин в Казахстані і в Південно-Казахстанській області, значення їх в перетвореннях аграрного сектора економіки; обґрунтувати роль держави у розвитку та регулювання земельних відносин Казахстану і виробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази розвитку сільського господарства; вивчити та розробити методичні підходи до проведення економічного зонування сільськогосподарських угідь; вивчити перспективи подальшого в структурі землекористування сільськогосподарськими підприємствами в ЮКО і розробити пропозиції щодо їх ефективного використання на основі застосування економіко-математичної моделі; обґрунтувати пропозиції щодо організації кластерного виробництва в Південно-Казахстанській області, в світлі впливу його на ефективність розвитку земельних відносин. Предмет дослідження - загальні і конкретні напрямки і методи розробки, аналізу та впровадження механізму формування земельних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і державою в умовах модернізації ринкової економіки (на прикладі Південно-Казахстанської області). Об'єктом дослідження є сільське господарство республіки як сукупність сільськогосподарських формувань в період її ринкової модернізації в умовах формування багатоукладної економіки. Теоретичною і методологічною основою дослідження послужили наукові праці вчених-економістів і фахівців-практиків в аграрній сфері, також постанови Уряду Республіки Казахстан, Закони та нормативно-правові акти Республіки Казахстан з питань розвитку земельних відносин.У дисертаційному дослідженні використовувалися методичні рекомендації та матеріали Агентства Республіки Казахстан з управління земельними ресурсами, Південно-Казахстанської дочірнього державного підприємства ГосНПЦзема, а також статистичні та інформаційно-аналітичні матеріали Агентства по статистики Республіки Казахстан, а також обласні матеріали про розвиток сільського господарства Південно-Казахстанської області . Наукова новизна дисертації. У процесі дослідження отримано такі основні теоретико-методологічні та практичні результати, що становлять наукову новизну: - узагальнено теоретичні дослідження формування земельних відносин в умовах трансформації економіки і вдосконалення системи плати за землю; - проаналізовано стан земельних відносин в республіці і в Південно-Казахстанській області; - вироблені рекомендації щодо подальшого вдосконалення нормативно-правової бази розвитку сільського господарства; - надано пропозиції щодо надання заходів державної підтримки щодо усунення недоліків в землекористуванні сільськогосподарськими підприємствами; - розроблені методичні рекомендації щодо проведення економічного зонування сільськогосподарських угідь; - запропонована модель оптимальної структури сільськогосподарського виробництва і оптимального сівозміни з метою максималізації прибутку в господарстві бавовницьких-скотарського типу; - вироблені пропозиції щодо раціонального використання організації кластерного виробництва в ЮКО з метою ефективного впливу на господарську діяльність сільськогосподарських підприємств даного регіону. Основні положення, що виносяться на захист, зводяться до наступного: - аналіз тенденцій розвитку земельних відносин в Південно-Казахстанській області; - пропозиції щодо подальшого вдосконалення нормативно-правової бази розвитку сільського господарства; - методичні рекомендації економічного зонування сільськогосподарських угідь; - методика визначення раціональних параметрів господарства бавовницьких-скотарського типу; - пропозиції щодо раціональної організації кластерного виробництва в Південно-Казахстанській області. Практична цінність роботи. Вона полягає в тому, що результати дослідження дозволяють: - ефективно управляти сільськогосподарською галуззю регіону, орієнтуючись на цілі сталого розвитку; - здійснювати структурні перетворення в землекористуванні господарюючих суб'єктів сільського господарства; - проводити економічне зонування сільськогосподарських земель з метою вдосконалення земельних відносин регіону; - забезпечувати прискорення темпів економічного зростання в сільському господарстві як провідної галузі регіонального господарства. Апробація основних положень роботи. Результати дослідження, проведені автором, доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність економіки Республіки Казахстан: стан, проблеми та пріоритети розвитку» (м Астана, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Національні економічні системи в Центрально-Азіатському союзі: можливості та перспективи інтеграції» (м Туркестан, 2005); Другому Туркестанському інтеграційному форумі країн Центральної Азії «Модернізація міждержавних інтеграційних зв'язків Центрально-Азіатських країн» (м Туркестан, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Індустріально-інноваційний розвиток Республіки Казахстан: оцінка, пріоритети і напрямок» (м Тараз, 2006) Результати наукового дослідження запропоновані для впровадження в практичну діяльність сільськогосподарського відділу акімату г.Туркестана (Довідка про впровадження №0206 від 05.01.2007 р), Південно-Казахстанської дочірнього державного підприємства ГосНПЦзема Агентства РК з управління земельними ресурсами (Довідка про впровадження №2-537-а від 10.10.2006 р). Публікації результатів досліджень. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 2,4 д.а., в тому числі 3 статті опубліковані у виданнях, рекомендованих Комітетом з нагляду та атестації в сфері освіти і науки МОН РК. Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, містить 20 таблиць, 5 діаграм, 11 додатків.

1 НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕСПУБЛІКИ КАЗАХСТАН

1.1 Сутність і значення земельних відносин у розвитку національної економіки

В останні роки в зв'язку з проведеними агарної реформами посилилася увага, як з боку вчених-економістів, так і політиків до теорії земельних відносин, що безпосередньо впливає на системне вирішення ключових практичних питань ефективного соціального економічного розвитку сільського господарства. У свою чергу сільське господарство є найважливішою складовою національного господарства Казахстану.

Земля є для Казахстану одним з найважливіших джерел національного багатства і основою суспільного виробництва. Земля виступає як категорія власності і особливого роду нерухомості. Її можна розглядати як об'єкт господарської діяльності людини і середовище її проживання, а також як природний ресурс. Для сільського господарства земля є просторовим базисом його розміщення і розвитку, але в той же час і предметом праці, засобом праці, а також основним засобом виробництва. Отже, всі земельні питання та проблеми є справою державної ваги при будь-якій суспільній системі.

Теоретичні питання та практичні аспекти розвитку земельних відносин відносяться як до сфери економічної, зокрема аграрної теорії, так і економічної політики. Аграрне питання не вичерпується земельними відносинами, хоча саме вони і складають основу аграрних перетворень в розвинених країнах. Досліджуючи розвиток теорії земельних відносин у взаємозв'язку з об'єктивними закономірностями досягнення раціонального ведення сільського господарства важливо виходити з забезпечення системності цього дослідження.

В останній період видано роботи фундаментального характеру, присвячені цій основоположною області економічної науки. Концептуальні аспекти теорії земельних відносин, критика «усталених» в радянський період догм по її принципових положень викладені також в монографії «Теоретична спадщина аграрників-економістів 50-- 80-х років і сучасна реформа в сільському господарстві. Люди, ідеї, факти »(М .: Академія, 2000 г.). Також присвячені даному питанню роботи вітчизняних економістів, таких як Баймуратов У., Бектурганов А.Е., дніше Ф.М., Дюсенбеков З.Д., Ерен А.Е., Ескараев О., Калиев Г.А., Кенжегузін М .Б., Косанов Ж.Х., Кошани А.К., Сатибалдін А..А., Сатубалдін С., Султанов К., Тонкопій М.С., Турсунов С.Т., Хаджиєв А.Х .. і т.д.

В останні роки прогресивні напрямки теоретичної аграрної думки особливо активізувалися в зв'язку з науковими обґрунтуваннями об'єктивно назрілої аграрної реформи в національному господарстві в республіці. Бо стан земельних відносин в радянський період призвело до відставання і явного кризи в сільському господарстві.

Земельні відносини - це особлива сфера виробничих відносин, а саме економічні відносини, що виникають між господарюючими суб'єктами в процесі володіння і користування землею.

В основне ядро ​​теорії земельних відносин як підсистеми економічної теорії входять питання форм земельної власності, земельної ренти, що є формою реалізації земельної власності; теорія форм господарювання з виділенням теоретичних основ сільськогосподарської кооперації тощо Особливі теоретичні підходи обумовлює специфіка аграрної сфери в питаннях цін, оподаткування, дії економічного механізму управління земельними ресурсами в сільському господарстві.

Земельні відносини дають цілісне уявлення про об'єктивні закономірності та суттєві зв'язки в аграрній сфері економіки, які слід розглядати в їх динаміці через призму взаємозалежності і взаємодії трьох базових основ суспільного прогресу: людина - власність - держава. Нижче ми представили цю закономірність схематично:

людина

власність держава

Примітка - складено автором


Малюнок 1 - Схема взаємодії базових основ суспільного прогресу

Вершину цього трикутника вінчає людина, яка є основною дійовою початком у господарській практиці, а пов'язаної з сільськогосподарською практиці - це селянин. Саме господарська практика людини є основним критерієм розвитку земельних відносин, при якому повністю реалізується головний двигун виробництва і суспільного прогресу - це особистий інтерес людини, зокрема матеріальний.

Решта базові умови, що становлять основу даного трикутника - власність і держава - необхідні для реалізації суспільного прогресу в даній сфері земельних відносин.

Перша складова - це, перш за все природне і недоторканне право приватної власності, яка може виражатися як в індивідуальній, так і в колективній формі або за вільним вибором людини в різних господарських формах.

Як зазначив економіст Баймуратов У., основу будь-якої економічної системи складають відносини власності. В цьому ракурсі «вузловим моментом переходу до ринкової економіки виступає реформування відносин власності, перш за все державної, яка в колишній системі сягала 90%» [1, с.54].

Отже, питання про земельну власність є основним в системі земельних відносин. Власність на землю передбачає використання трьох правомочностей: володіння, користування і розпорядження. Право володіння дає можливість власнику використовувати землю на свій розсуд для ведення будь-якого виду виробництва, крім заборонених законодавством. Право користування землею передбачає використання її за призначенням відповідно до акта про землекористування. Під правом розпорядження передбачається наявність і використання таких правочинів, як купівля-продаж, дарування, обмін, заставу, успадкування та ін. [2, с.18].

Еволюція земельних відносин безпосередньо відображала зміну відносин власності на землю, яке було тісно взаємопов'язано з історичним розвитком людства. Саме зміна форм інституту власності, перш за все на землю стало основою економічної еволюції людства.

Прагнення людини реалізувати свій особистий інтерес сприяла найбільш підприємливих людей мати приватне володіння засобами виробництва, і, перш за все землею, що призвело в історичній ретроспективі до розкладання первісної общинної власності (за своєю сутністю примітивної) і стало основою формування соціальної групи ефективних приватних власників. Це є закономірним наслідком об'єктивно обумовленої реалізації приватного матеріального інтересу людини, яке знайшло відображення в працях зарубіжних вчених, перш за все робіт Ф. Кене «Фермери» (1756р.); «Економічні принципи економічної політики землеробської держави» (1767г.) І «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта (1776р.) І т. Д., А також в працях російських вчених-аграрників, зокрема в «Книзі про злиднях і багатство "Посошкова І. Т., яка побачила світ в 1724 р, тобто задовго до аналогічних ідей і поглядів за кордоном.

Основною умовою матеріального розвитку людського суспільства протягом всієї тисячолітньої історії була земля як фактор виробництва, яка сприяла визначальної ролі земельної власності в економіці.Це було яскраво виражено особливо в епохи, коли панівною галуззю в національному господарстві було сільське господарство.

Форми власності на землю можуть бути різні, але земельні відносини побудовані на праві приватної власності на землю історично довели свою спроможність, оскільки в даному випадку задіяний потужний стимул - матеріальний інтерес людини.

Еволюція земельних відносин переконливо підтверджує, що існує різноманіття різних форм землеволодіння та землекористування. Історично склалося так, що в багатьох економічно розвинених країнах саме існування приватної форми власності на землю є основою гармонійної система земельних відносин. Право приватної власності на землю охороняється основними законами всіх країн, де вона має місце - це священне право власника, що є основою існування і розвитку ринкової економіки. Це дає власнику право на володіння і користування землею, здачі її в оренду, на продаж, заклад, дарування і на заповіт.

З метою забезпечення гармонійного поєднання інтересів держави, сільськогосподарських підприємств та громадян дана система повинна ґрунтуватися на формуванні режиму найбільшого сприяння ринковим відносинам з допомогою оптимізації ставок земельного податку.

Одним з основних напрямків є перехід до механізму економічного регулювання і стимулювання раціонального використання земельних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами та громадянами. Система економічного регулювання земельних відносин в даний час включає земельний податок, орендну плату за землю, ринкову ціну землі.

Формування раціональної та збалансованої системи оплати за користування земельними угіддями є одним з головних умов реформування і вдосконалення земельних відносин, оскільки така система орієнтує сільгосппідприємства до ефективного використання земельних ресурсів. Роль держави в розвитку сільського господарства безперечно важлива і актуальна, оскільки держава створює рамкові умови для розвитку сільгосппідприємств [3, с.5].

Наскрізним напрямком удосконалення системи оплати за землю має стати забезпечення єдиних принципів і умов оподаткування на основі відходу від принципу безкоштовного природокористування, який історично не виправдав себе.

Система оподаткування земельних ресурсів спрямована на формування доходів бюджету для проведення заходів по підвищенню родючості земельних угідь, заходів із землеустрою, їх охорони і для культурного розвитку території. Плата за земельні ресурси стягується у формі земельного податку або ж орендної плати. У свою чергу, розміри їх ставок визначаються на основі якості та місця розташування земельної ділянки.

Податок на землю в багатьох економічно розвинених країнах світу є для держбюджету другим за значенням податком в сільському господарстві. Історично податок на землю існує дуже давно, оскільки розвиток людської цивілізації безпосередньо пов'язано з розвитком сільського господарства.

В даний час, даний вид податку стягується з урахуванням прибутковості землі, яка визначається за затвердженим земельного кадастру, хоча раніше він обчислювався залежно від врожаю або розміру ділянки і виплачувався в натуральному вигляді. Власник кращих земель повинен платити більший податок, хоча потреба у фінансуванні місцевих (соціальних та ін.) Заходів у нього та ж, як і у інших власників.

У Казахстані розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласників і землекористувачів. Однак в умовах введення приватної власності на землі сільськогосподарського призначення і концентрації їх в руках великих землевласників, оподаткування земель повинні залежати від його розмірів і від результатів господарської діяльності. Це дозволить не тільки збільшити надходження від земельного податку, але стимулювати раціональне використання землі за призначенням і буде сприяти більш ефективному сільськогосподарському виробництву.

Платниками земельного податку є фізичні та юридичні особи, які мають об'єкти оподаткування: 1) на праві власності; 2) на праві постійного землекористування; 3) на праві первинного безоплатного тимчасового землекористування.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка (при спільній частковій власності на земельну ділянку - земельна частка). Податковою базою для визначення земельного податку є площа земельної ділянки.

У Казахстані в податковому кодексі передбачено оподаткування земель, але при цьому оподаткуванню не підлягають наступні категорії земель: 1) землі особливо охоронюваних природних територій; 2) землі лісогосподарського призначення; 3) землі водного фонду; 4) землі запасу

Найнижчими є базові податкові ставки на землі сільськогосподарського призначення. У кодексі базові ставки земельного податку на землі сільськогосподарського призначення встановлюються з розрахунку на 1 гектар і диференціюються за якістю грунтів. При цьому базові податкові ставки на землі сільськогосподарського призначення виходять з пропорції балів бонітету грунтів.

Базові податкові ставки на землі сільськогосподарського призначення, надані фізичним особам для ведення особистого домашнього (підсобного) господарства, садівництва і дачного будівництва, включаючи землі, зайняті під будівлі, встановлюються у таких розмірах. При площі до 0,50 гектара включно - 20 тенге за 0,01 гектара, а на площу, що перевищує 0,50 гектара - 100 тенге за 0,01 гектара.

Відповідно, законодавчу основу земельного податку в Казахстані складають закон Земельний і Податковий Кодекс, відповідно до якого визначаються категорії земель, що підлягають і звільнені від оподаткування, а також встановлюються платники податків, базові ставки податку та строки сплати. Однак розміри земельного податку встановлюються відповідно до оцінним базових ставок і не відображають реальну ринкову ціну землі. На наш погляд, законодавство щодо земельного податку потребує подальшого уточнення і вдосконалення.

Податок на землю і орендна плата за неї є категоріями ринкової економіки, сутністю яких є земельна рента. Методологія обчислення їх ставок безпосередньо пов'язана з ціною землі, яка обчислюється виходячи з родючості земельних ділянок, місця їх розташування щодо ринків збуту, а також від безлічі інших природно-кліматичних та економічних факторів.

Якщо розглядати світову практику визначення ціни землі, то в даному випадку в основному використовується рентний підхід. Тому було б доцільно використовувати в оцінці землі диференціальну ренту, оскільки в нашій республіці за оцінкою провідних вчених, абсолютна рента не створюється, а іноді має навіть негативне значення [4, с. 75; 5; 6].

Диференціальна рента відображає природні відмінності в якості земель і об'єктивно обумовлені відмінності в ефективності додаткових вкладень праці і капіталу, яка виникає на окремих земельних ділянках, розташованих в особливо сприятливих природно-кліматичних умовах.

Однак диференційний ефект виникає в будь-якій сфері національного господарства, оскільки він грунтується на перевищення суспільно необхідних витрат над індивідуальними. У той же час диференційний ефект висловлює економію витрат, які досягаються завдяки застосуванню обмежених ресурсів або шляхом підвищення продуктивності праці завдяки введенню технічних нововведень. Вперше К. Маркс розглянув і докладно описав механізм і динаміку диференціальних ефектів в промисловості, що виникають внаслідок зростання продуктивності праці, відзначив їх крайню нестійкість і короткочасний характер.

Що стосується, сільськогосподарського виробництва диференціація характеристик земельних ділянок з одного боку, а з іншого боку, обмеженість ресурсів створюють об'єктивні перешкоди для зрівнювання ефектів, одержуваних різними господарюючими суб'єктами. З приводу цього К. Маркс писав, що «... в землеробстві вони (надприбутки) фіксуються завдяки своїй стійкій (по крайней мере, на більш-менш тривалої час) природній основі, що полягає у відмінностях грунту» [7, ​​с.168].

Концепція рентою оцінки землі грунтується на теорії диференціальної ренти, яка була розроблена К. Маркс. У VI відділі III томи «Капіталу» К. Маркс на основі таблиць запропонував струнку і цілісну концепцію кількісного зміни диференціальної ренти. Він прийшов до висновку, що рентний ефект, принесений одиницею площі, визначається як різниця між її грошової віддачею і величиною витрат, які окупаються і приносять середній прибуток, що можна висловити в такій формулі [7, с. 169]:

(1)

де, R - рента, одержувана з одиниці площі; P - ціна сільськогосподарської продукції; q - натуральна віддача одиниці площі; p - середня норма прибутку; K - рівень вкладень капітальних ресурсів в одиницю площі (інтенсивність обробітку землі). Величина P визначається суспільно необхідними витратами на виробництво продукту, що випускається даною галуззю, зокрема сільського господарства.

На думку К.Маркса ціна сільськогосподарського продукту визначається витратами на її виробництво, яке здійснюється на ділянках, що знаходяться у відносно гірших умовах. Тому індивідуальні витрати найменш зручно розташованого або найменш продуктивного ділянки з використовуваних суспільством і є регулюючими, що справедливо для всіх без винятку природних ресурсів [7, с. 172]. З огляду на регулюючі (прикінцеві) витрати формула для визначення диференційної ренти матиме такий вигляд:

(2)

де, z З - регулюють витрати (прикінцеві); z і - індивідуальні витрати q - натуральна віддача одиниці площі.

Таким чином, можна зробити висновок, що ціна землі - це економічне відображення величини споживчої вартості окремих ділянок землі як необхідного засобу виробництва сільгосптоварів. Відповідно ціна землі виражається через величину вартості товару, додатково виробленого на кращих ділянках землі в порівнянні з кількістю товару, який проведений на гірших ділянках, але необхідних землях. Внаслідок цього індивідуальна вартість виробленої продукції буде неоднаковою.

Визначаючи ціну землі на основі диференціальної ренти можна досягти оптимального поєднання інтересів власників і користувачів землі. Крім цього на основі оцінки землі встановлюється податок на землю, який є потужним стимулом для раціонального використання землі в ринковій економіці. У той же час цей вид податку виступає інструментом концентрації в руках держави частини додаткового продукту створеного в сільському господарстві, який по праву належить їм. Йдеться про диференціальної ренті, визначення величини якої зводиться до обчислення наднормативного чистого доходу, заснованого на відносно кращих умов місцезнаходження і якості земельних ділянок, що підлягають централізованого вилучення. Перерозподіл таких земельних ділянок на користь власників і користувачів землі з відносно гіршими за якістю земельними ділянками створило б умови для організації ефективного товарного виробництва сільгосппродукції [8, с.68].

У всіх країнах з розвиненими ринковими відносинами величина плати за користування земельною ділянкою грунтується на оціночної вартості землі, яка, як правило, значно нижче ринкової ціни землі. У свою чергу вартість земельного наділу залежить від величини позичкового відсотка, темпу інфляції в країні. Незважаючи на такі фактори, що впливають на ціну землі, кожен земельний наділ має нормативну (базисну) вартість, основу якої становить чиста капіталізована прибуток, одержуваний при звичайному використанні ділянки в нормальних умовах.

У практиці платіж за користування земельною ділянкою, відповідно до методики визначення плати за землю, визначається за формулою [4, с.52]:

(3)

де Y - норматив плати за землю для j -го регіону в грошовому вираженні за рік; R-господарських цінність землі для j -го регіону; E H - норматив обліку часу.

У той же час господарська цінність землі визначається за формулою:

(4)

де m - створений в суспільному виробництві додатковий продукт (тенге / рік); S -Земельний фонд, який підлягає оподаткуванню; y - коефіцієнт, який характеризує внесок землі як фактора виробництва в величину додаткового продукту; k j - коефіцієнт регіональної диференціації якості земель.

Показник S можна визначити як відношення господарської цінності землі до частини національного багатства, який включає вартість основних виробничих фондів і вартості природних ресурсів, тобто (Формула запропонована автором):

(5)

де MPF - вартість основних виробничих фондів; NR - вартість природних ресурсів.

У той час K j (коефіцієнт регіональної диференціації якості земель) визначається як відношення середньозваженого бала бонітету якості сільськогосподарських земель для j -го регіону до того ж показника в цілому по країні, тобто .:

(6)

Формула (4) могла б успішно застосовуватися в практиці, якби не скрута в визначенні коефіцієнта (у) - вкладу землі як фактора отримання додаткового продукту. Національний дохід, як нам відомо, визначається як складова трьох факторів виробництва, а саме виробничих фондів (капітал), природні ресурси (земля), робоча сила (праця), отже, необхідно виділити частку земельних ресурсів. Цей шлях кілька складний.

Найбільш спрощеним і практичним є визначення вартості землі за величиною суспільно необхідних витрат на освоєння землі в цілому, яка є платою за право користування землею незалежно від її якості.

В даному випадку ми згодні з Каргажановим З.К., який запропонував встановлювати величину плати за право користування землею на рівні 1/6 норми прибутку користувача, зокрема:

(7)

де R П - величина плати за землю; П Н - норма прибутку в галузі.

Обгрунтування цієї формули наступне: норма прибутку утворюється в результаті з'єднання трьох факторів виробництва (праця, капітал, земля), отже, вони дають однаковий внесок в освіту норми прибутку. Значить виходячи з цього, плата на землю повинна бути рівною 1/3 частини прибутку, яка в свою чергу ділиться між державою (якщо він є власником) і користувачем, що відповідно становить 1/6 частину прибутку. Даний принцип широко поширений при укладанні контрактів - договорів в країнах з розвиненою ринковою економікою [4, с.69].

Якщо враховувати, той факт, що власником є ​​сам користувач землі, то формула повинна змінитися, оскільки в даному випадку прибутки не будуть ділитися між власником і користувачем (формула запропонована автором):

(8)

Якщо простежити тенденцію співвідношення розміру податку на землю до її ринкової вартості на прикладі розвинених країн світу протягом останніх півсотні років, то це співвідношення циклічно змінювалося в межах 1-3%. Це пояснюється циклічністю розвитку економіки, що впливає на всі сфери національного господарства, в тому числі і на вартість нерухомості, а значить і на ціну земельного наділу. Розвинені країни відрізняє порівняно невисока плата за використання земельного наділу, оскільки ставка повинна стимулювати розвиток сільськогосподарського виробництва.

Ціна землі похідна від принесеного доходу, тому одним з видів плати за використання землі є орендна плата. Основною умовою дії ринкового механізму в розподілі землі є її оренда, а не купівля - продаж землі, оскільки дозволяє отримувати великі доходи від надходжень земельного податку.

В даний час оренда земельних наділів є дуже поширеним явищем. Частка земельних ділянок зданих в оренду в відсотковому відношенні від загальної площі земельних угідь сільськогосподарського призначення становить в США - 66%, у Франції - 53%, Бельгії - 67%, Великобританії - 39, Нідерландах - 37, Німеччині - 34% та ін. Незважаючи на те, що в країнах з розвиненою ринковою економікою форми і структура землеволодіння мало змінюються, відбувається лише зміна землевласників, все ж велика частка земель сільськогосподарського призначення здається в оренду [2, с.14].

Орендні відносини можуть бути вигідні і ефективні в залежності, насамперед від принципів формування і розміру орендної плати. Відповідно, на величину орендної плати впливають якість ґрунтів, величина земельного наділу, ставки податкових внесків, місце розташування і напрям використання ділянки, а також витрати на поліпшення і реконструкцію земельного наділу.

Оренда землі один з найпоширеніших видів використання землі в економічно розвинених країнах світу, тому в цих країнах існують типові договори про оренду земельної ділянки. Відповідно, такі договори містять у собі предмет оренди, де юридично закріплюється її тривалість, принципи оплати і її зміни, правила приймання і передачі орендованих земель, будівель, техніки і т.д. При цьому орендна плата за землю залежить від таких факторів як умови сплати податків, застосування найманої праці, призначення використання ділянки і т.д., і тому, з огляду на всі фактори в економічно розвинених країнах ставка плати за оренду землі варіює від 0,5% до 10% від її вартісної оцінки [9, с. 56].

У Казахстані відповідно до Земельного кодексу республіки від 20 червня 2003 року Урядом встановлені базові ставки плати за земельні ділянки при їх надання в приватну власність (див. Додаток А). Наприклад, найвища плата за земельні ділянки встановлена ​​в м.Астана, що становила 1180 тенге за 1 кв.м., найменша плата за землю становить 114 тенге за 1 кв.м. в містах Кокшетау, Павлодар, Петропавловськ, Уральськ. На плату впливає щільність населення, залученість землі в сільськогосподарський оборот, розвиненість промисловості в регіоні, співвідношення міського і сільського населення і т.д.

При цьому розмір щорічної орендної плати в республіці за земельну ділянку встановлюється в межах 100-120% від базової ставки плати за земельну ділянку при здачі в оренду. Наприклад, базова ставка плати за землю в м Шимкент встановлена ​​в розмірі 181 тенге за 1 кв. м., отже, орендна плата за користування цією ділянкою повинна скласти від 181 до 217,2 тенге за 1 кв.м. на рік

Політика в області оподаткування в сільському господарстві в економічно розвинених країнах спрямована на стимулювання розвитку фермерських господарств, які є основною продуктивною одиницею в сільськогосподарському виробництві. Крім того, податкова політика сприяє раціональному використанню та оптимальному росту цін на землю, також залученню капіталу в сільське господарство з інших галузей національної економіки. Це в свою чергу призводить до збільшення розмірів фермерських господарств, їх капіталооснащенності, зростання вкладень капіталу в землю і проведення меліоративних та іригаційних робіт, а також підвищенню ефективності виробництва сільгосппродукції.

Земельний податок в країнах, де існує державна власність на землю, є економічною формою реалізації права власності на землю, яка віддається в користування суб'єктам господарювання. Держава за допомогою податку на землю реалізує своє право на власність. Отже, розміри податку на землю встановлюються в залежності від вартості земельного наділу, яка залежить від якості, місця розташування, прибутковості земель, водозабезпечення, витрат на їх освоєння і т.п.

Державна власність на землю спотворює визначення об'єктивної ринкової ціни земельних угідь, але в той же час ця обставина не перешкоджає встановленню розмірів земельного податку, заснованого на її оціночної вартості. Звичайно, умовність такої вартісної оцінки земельних наділів, враховуючи показники якості ґрунтів, а також економічної ефективності їх використання, абсолютно не суперечить існуючій світовій практиці.

Держава-власник землі, передаючи у володіння і користування сільгосппідприємствам і громадянам сільгоспугіддя, через земельний податок на землю стимулює ефективне використання не тільки ґрунтової родючості, але майнового комплексу на цій землі. Вкладення в цих цілях засобів держави підвищує вартість майна, відповідно і розмір ставок податку на землю, тому це є стимулом для інвестування самими підприємствами своїх власних коштів у земельні угіддя з метою підвищення родючості земель і поліпшення їх структури.

Найголовнішою умовою створення нової системи земельних відносин є фізична перерозподіл земельних наділів для розвитку різних форм господарювання, а також перерозподіл рентної вартості землі [10, с.89].

Використання в практиці сільськогосподарського виробництва оціночної вартості земельних ресурсів дає можливість об'єктивно підходити до проблеми перерозподілу земельних ділянок в період становлення багатоукладної економіки і реорганізації сільськогосподарських підприємств. На процес оцінки землі впливають багато факторів, які можна згрупувати на зовнішні і внутрішні, оскільки не тільки економічні фактори впливають на ціну землі. Так, система зовнішніх факторів, які впливають на процес оцінки земельних наділів включає наступні фактори:

політичні, зокрема політична обстановка в регіоні;

економіко-правові, а саме індекси зміни цін на земельні ділянки; ставка банківського відсотка; інвестиційний клімат; рівень конкуренції і ділової активності; дотування виробництва сільськогосподарської продукції; індексація доходів, заощаджень, цін; ступінь ризику; формування попиту на земельні ділянки, а також на ті види сільгосппродукції, які на них виробляється; розробка законів про оподаткування, Земельного кодексу;

науково-технічні, тобто розробка нових технологій, які впливають на земельні ділянки;

соціально-психологічні, які полягають в купівельної спроможності населення і формування смаків покупців земельних наділів;

екологічні, зокрема ступінь забруднення навколишнього середовища і випуск екологічно чистої, безпечної продукції;

демографо-географічні, які полягають в інформації про місцезнаходження оцінюваного земельної ділянки в розрізі регіонів, міст, районів; в ступені розвитку регіону; в рівні зайнятості та народонаселення [11, с. 9].

Крім зовнішніх макроекономічних факторів, виділяються внутрішні мікроекономічні фактори, що впливають на процес оцінки земельних ділянок, які можна згрупувати як:

організаційно-економічні фактори, які полягають в:

розробка стратегії і тактики сільгосппідприємства;

інформаційне забезпечення процесу прийняття рішення, в т.ч. використання комп'ютерних технологій;

планування діяльності сільськогосподарських підприємств;

економічне стимулювання процесу виробництва;

аналіз і пошук внутрішньовиробничих резервів;
оподатковуваний база і сплачуються податки, що виникають у зв'язку з наявністю у підприємства земельної ділянки і в результаті операцій з ними та ін .;

виробничо-технічні фактори, зокрема:

освоєння нових технологій;

проведення робіт щодо докорінного поліпшення земельних ділянок (меліоративні роботи, роботи з осушення і т.д.);

використання більш прогресивних та економічних предметів праці;

географічні та інші характеристики використовуваного земельної ділянки та ін. [11, с.10].

При оцінці землі сільськогосподарського призначення для її подальшої реалізації або передачі в оренду слід врахувати такі фактори як, будь-яка державна оцінка землі буде носити скоріше номінальний, ніж реальний характер, оскільки реальну ціну на землю визначає ринок, якщо він сформований. При визначенні ціни на землю державою слід, максимально наблизиться до реальної її вартості, враховуючи той факт, що оцінка землі буде являти собою ту максимальну ціну, яку держава хотіла б отримати за землі сільськогосподарського призначення. Тільки в разі не платоспроможності господарюючих суб'єктів державна ціна землі буде знижуватися.

Ринкова вартість земель сільськогосподарського призначення визначається за допомогою методів оцінки нерухомості, що відображають основні характеристики ділянок і найбільш ймовірні умови, при яких могли б продаватися на відкритому ринку. У практиці використовуються наступні методи оцінки земель сільськогосподарського призначення: а) метод прямого порівняльного аналізу продажів (метод порівняння продажів); б) метод капіталізації доходів (дохідний метод); в) витратний метод.

У будь-якому випадку перевага віддається тим методам, які обчислені з використанням більш достовірної інформації. Методи прямого порівняльного аналізу продажів і капіталізації доходів спираються на ринкові спостереження і застосовні як до земельних ділянок з поліпшеннями (будівлями і спорудами), так і без них.

Витратний метод більш застосовний до земельних ділянок з поліпшеннями, і найкращі результати у визначенні ринкової вартості власне земельної ділянки даний метод дає у випадках, коли поліпшення мають низький відсоток зносу або коли вклад поліпшень в загальну ціну об'єкта нерухомості є відносно невеликим.

Кожен із застосовуваних методів призводить до отримання різних вартісних характеристик. У зв'язку з цим проводиться порівняльний аналіз, що дозволяє зважити переваги і недоліки інформаційних баз і кожного з використаних методів і встановити остаточну оцінку об'єкта на підставі одного або декількох методів.

При оцінці земель сільськогосподарського призначення для цілей оподаткування слід виходити з принципу визначення стабільної оподатковуваної бази, з тим, щоб держава мала можливість прогнозувати розмір щорічного земельного податку, який сплачуватиметься власниками землі в бюджет країни.

Оціночна вартість конкретної земельної ділянки визначається територіальним органом з управління земельними ресурсами відповідно до базових ставок плати за землю, надану в приватну власність державою. Оціночна вартість земельних ділянок в населених пунктах, що надаються в приватну власність визначається із застосуванням до базових ставок поправочних (підвищують або знижуючих) коефіцієнтів

Основним суб'єктом земельних відносин виступає безпосередній землевласник. Саме сільгоспвиробник визначає зміст механізму розподілу земель різних форм господарювання. Єдність правових, економічних та соціальних умов розвитку земельних відносин з урахуванням інтересів товаровиробників сільгосппродукції є основою ефективного функціонування різноманітних форм господарювання, а також раціонального використання і охорони земельних ресурсів, сталого підвищення обсягів виробництва продукції в сільському господарстві [10, с.89].

Земельна реформа здійснює перерозподіл земельних ресурсів з метою формування умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, раціонального використання і охорони земель. Основними принциповими положеннями розвитку земельних відносин є перехід до ринкової економіки, рівноправність усіх форм господарювання та власності на землі і свобода вибору землевласниками, які стають власниками виробленої продукції і отриманих доходів.

Формування та вдосконалення земельних відносин ринкового типу ґрунтується на демократичних засадах за участю трудівників, при відсутності будь-якого нав'язування способів землеволодіння, землекористування та господарської діяльності. Необхідно дотримуватися конституційне право кожного громадянина на індивідуальний вибір виду господарської діяльності та форми власності.

Таким чином, земельні відносини є одним з основних умов розвитку національного господарства, і від того, як побудовані земельні відносини, безпосередньо залежить не тільки розвиток такої важливої ​​галузі як сільське господарство, але соціальна стабільність суспільства в цілому. Сільське господарство складає важливу частину економіки Казахстану, і від прогресу і динамічного розвитку даної галузі залежить добробут більшості населення республіки.

1.2 Розвиток земельних відносин в зарубіжних країнах



Господарська практика багатьох країн переконливо довела, що сільськогосподарське виробництво найбільш рентабельно розвивається в умовах коли сільський товаровиробник є реальним власником і господарем землі і відповідно інших засобів виробництва. Наукові дослідження відомих американських вчених-економістів і фахівців-соціологів наочно підтверджують, що продуктивність праці у власників землі та засобів виробництва в найбільш економічно розвинених країнах вище, ніж у колективних власників і орендарів. Відповідно, у даній категорії власників землі - власників - інші показники, такі як врожайність, продуктивність тварин, якість продукції, витрачання ресурсів і ін. Набагато вище, ніж у інших [12, с.45].

У превалирующем більшості країн світу в даний час зберігається приватна власність на землю, але без збереження повних прав всіх трьох функцій власності, зокрема володіння, користування, розпорядження. В даний час в економічно розвинених країнах право власності на землю обмежується зобов'язаннями використання її в громадських інтересах. Сучасна ринкова економіка не визнає абсолютного права щодо землі, але при цьому суспільство підтримує і визнає необмежене право власності на продукти праці.

Незважаючи на ту обставину, що основою земельних відносин в економічно розвинених країнах є приватна власність на землю, все ж досить велика частина сільських товаровиробників є користувачами земельних ділянок, але не власниками землі. Наприклад, частка земель знаходять в оренді в країнах з розвиненою ринковою економікою коливається від 20 до 68% від загальної площі всіх сільськогосподарських угідь. Світовий досвід розвитку сільського господарства показує, що земельні відносини регулюються відповідними державними законодавчими актами, де грунтовно визначені всі сторони використання земельних ресурсів, як для власників, так і орендарів землі [13, с.124].

В економічно розвинених країнах світу щодо використання земель сільськогосподарського призначення дотримуються наступних основних принципів: головним питанням є не форма власності на землю, а права і обов'язки землевласників та орендарів. В даному випадку необхідно чітко розрізняти кордону понять:

- земля як об'єкт власності;

- земля як об'єкт господарювання.

Розвиток земельних відносин в економічно розвинених країнах, постсоціалістичних державах показує, що існують різні форми даних відносин, але в основному можна виділити наступні групи, коли земельні відносини засновані:

- на праві приватної власності на землю (Англія, Бразилія, США, Канада та ін.);

- на збереження загальних земельних площ, утворюючи сільськогосподарські кооперативи (країни Східної Європи, зокрема Чехія, Словаччина, колишня НДР);

- на збереження державної власності на землю, наприклад, Ізраїль - 95% і єврейського національного фонду (ЄНФ), а в приватній власності близько 5%. У Китаї більшість земель просто передано в оренду селянським господарствам.

У західних країнах відсутня необмежена власність на землю і функції власності розділені між різними суб'єктами земельних відносин. Держава, підтримуючи і оберігаючи приватну власність на землю, взяло на себе контрольні функції за її використанням і розпорядженням. Такий підхід до питання про власність на землю, як показує світовий досвід, дуже практичний і йде на благо всього суспільства і економіки в цілому. Досвід і господарська практика західних країн показали, що земля, як об'єкт господарювання залучає селян більше, ніж як об'єкт власності, оскільки система приватної власності склалася століттями. Тому економічна політика в західних країнах в основному спрямована на стимулювання та підтримку рентабельних господарюючих суб'єктів аграрного сектора економіки.

Всі країни з розвиненою ринковою економікою ведуть строгий контроль за цільовим використанням сільгоспземель. Зміна призначення використання земель в сільськогосподарському виробництві дозволяється тільки за згодою спеціальних комісій при муніципалітеті. У свою чергу дані спеціальні комісії, в основному, мають право контрольних функцій за операціями, які пов'язані з купівлею-продажем землі, яке здійснюється з метою не допущення розвитку і формування дуже великого землеволодіння і обмеження зосередження великих земельних ділянок в одних руках. Ігнорування даного пункту може спричинити за собою виплату дуже великих штрафів або санкції по вилученню земель.

В економічно розвинених країнах застосовуються спеціальні заходи проти спекуляції землею, її перепродажу з метою наживи. Наприклад, в Сполучених Штатах закон забороняє іпотечним банкам, у яких накопичуються сільськогосподарські землі, утримувати їх в своїх відомствах більше 3-х років. Банки зобов'язані продавати земельні ділянки за оптимальними цінами, при цьому переважним правом покупки користуються колишні їх власники.

У західних країнах власник землі змінюється досить рідко від 1,5 до 5% землевласників. У Данії протягом року власник земельного наділу змінюється в 4% випадках, в США та Ірландії - 3%, Німеччини та Бельгії - 1,5%. Крім цього в тому ж США, Канаді, Франції, Німеччині та ін. Купівля-продаж земельного наділу може здійснюватися при наявності спеціального дозволу муніципальної комісії, яка курирує ці питання. Відповідно, ринок з торгівлі земельними наділами контролюється відповідними державними органами на основі спеціальних правових нормативних документів. При здійсненні угоди купівлі-продажу землі достатня різниця ціни і споживчої вартості земельної ділянки виступає основною причиною для відмови видачі дозволу на вчинення правочину [14, с.31].

Наприклад, міністерство сільського господарства Франції щорічно встановлює шкалу середньої вартості земель для продажу по регіонах країни і видам сільгоспкультур в кожному департаменті. Дана шкала носить рекомендаційний характер і служить орієнтиром розміру вартості землі для купівлі-продажу, а також для правоохоронних органів в разі розбору спірних справ. Крім цього законодавством Франції встановлено, що після смерті глави земельної ділянки можливість придбання господарства має тільки один із спадкоємців з метою уникнення розподілу землі.

Фермерське господарство є основною формою сільськогосподарського виробництва в економічно розвинених країнах світу. Власник фермерського господарства, тобто фермер, має в приватній власності землі сільськогосподарського призначення, але він обмежений у своєму праві володіти, користуватися і розпоряджатися даними землями. Оскільки в його власності знаходиться всього лише родючий шар грунту, на якому він здійснює сільськогосподарське виробництво. А надра землі, води, ліси, атмосферне повітря та інші об'єкти, що знаходяться на земельній ділянці фермера становлять національне багатство країни. Відповідно, власник землі може користуватися цим надбанням для потреб господарства тільки під суворим контролем держави і з його дозволу.

Рентабельність та економічна ефективність земельних відносин в країнах з розвиненою ринковою економікою не залежить безпосередньо від організаційно-економічних форм сільськогосподарського виробництва і, природно, від їх розмірів.Середній земельну ділянку фермерського господарства в Сполучених Штатах складає - 189 га, а в європейських же країнах, таких як Австрія - 15 га, а в Німеччині - 18 га, тобто розмір земельного наділу фермера, залежить від загальної площі земель сільськогосподарського призначення. Однак дані країни є експортерами продовольства, так як в той же час відмінності в розмірах і формах власності на землю не впливають на ефективність і продуктивність сільськогосподарського виробництва.

В останні десятиліття розвиток науково-технічного прогресу сильно вплинуло і на вдосконалення організаційно-економічних структур в сільському господарстві, що об'єктивно призвело до об'єднання господарств в асоціації сільгоспвиробників. Такі об'єднання мають на меті співпрацю, формування та вдосконалення вертикальних і горизонтальних зв'язків між сільгоспвиробниками, впровадження новітньої технології і передової техніки, а також вирішення кадрових проблем і розвиток соціальної сфери і т.д. [15, с.17].

Якщо розглянути земельні відносини, які склалися в азіатських країнах, то необхідно відзначити, той факт що основною характеристикою є низька землезабезпеченість в більшості з них. Такий стан справ природно вплинуло на форми господарювання, які переважно є малі форми сільськогосподарських підприємств. Наприклад, в Японії, Південній Кореї, Китаї основний виробничо-господарською одиницею в сільському господарстві є селянський двір в селі. Земельні наділи знаходяться у власності сільськогосподарських виробників, але купівля-продаж землі знаходиться під строгим контролем державних органів на місцях [9, с.124].

Незважаючи на поширеність малих форм господарювання в останні роки стимулюється з боку уряду розвиток різних форм кооперації, зокрема сімейні або подвірні об'єднання селян, але зі збереженням господарської самостійності кожного з них окремо. Такі об'єднання селян дозволяють більш ефективно вирішувати проблеми матеріально-технічного забезпечення виробництва засобами транспортування, а також збуту виробленої сільгосппродукції, а в цілому покращує культуру аграрного виробництва

Досвід розвитку земельних відносин в зарубіжних країнах наочно показує, що існують різні підходи відповідно до історично склалися природно-економічними умовами, особливостями психології місцевого населення в формуванні та розвитку даних відносин. Слід звернути увагу на загальну тенденцію, яка спостерігається у всіх країнах світу, зокрема велика частина працівників стають прямими господарями аграрного виробництва, тобто співвласниками акціонерних і колективних підприємств. Така тенденція призводить до збільшення кількості земельних ділянок, які належать тим, хто самостійно її використовує. Від призначення використання землі, специфіки виробництва сільськогосподарської продукції залежать розміри земельних угідь, але не залежно від розмірів і форм сільськогосподарських підприємств, які при раціональному підході до розвитку сільськогосподарського виробництва з урахуванням економічних і соціальних особливостей, сприяють підвищенню ефективності виробництва сільгосппродукції в умовах розвитку ринкових відносин [ 9, с.72].

Так само як і в країнах СНД, в східно-європейських країнах з переходом до ринкових відносин в економіці почали радикальні перетворення в галузі земельних відносин, розвиток яких в цих країнах свідчить про різні шляхи і підходи до вирішення питань землеволодіння та землекористування.

Всі східноєвропейські країни зіткнулися з проблемою, коли існували раніше земельні відносини і форми сільськогосподарського виробництва зовсім не пристосовані до умов ринку, тобто до нових умов господарювання. У зв'язку з цим урядам цих держав довелося прийняти нові закони, згідно з якими земля може бути об'єктом приватної власності, відповідно дозволяється її купівля та продаж. За новим законодавчим актам дозволяється і стимулюється організація сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, асоціацій товаровиробників та ін.

У таких східно-європейських країнах як Польща, колишня Югославія, Угорщина, Румунія, Болгарія та ін. Збережені значні обмеження на розпорядження земельним наділом, яка отримана в приватну власність, зокрема існує 3-5 заборона на продаж земельної ділянки. Крім цього існує обов'язкове використання отриманого земельної ділянки під сільськогосподарське виробництво, а також заборона або обмеження продажу земель сільгосппризначення іноземцям.

Розвиток суспільного прогресу і світовий досвід свідчить, що питання про винятковість однієї форми власності на землю, зокрема приватної власності, знято з порядку денного, тобто різні варіанти форм власності на землю довели свою спроможність і право на існування. В даний час важливим є не зміна форм власності на землю і перерозподіл її між власниками, а формування і забезпечення комплексу соціально-економічних, правових умов для ефективного її використання за призначенням.

Якщо аналізувати земельні відносини, які сформувалися при радянському колгоспно-кооперативному аграрному ладі, то можна провести аналогію з общинної системою господарською діяльністю і взагалі життєдіяльністю селянства, яка існувала в дореволюційній Росії. При таких земельних відносинах, які існували за радянської влади, які були представлені радгоспами та колгоспами, право власності належало державі в колишньому Союзі, і, отже, був відсутній приватний матеріальний інтерес людини, що в різні часи та епохи було потужним стимулом розвитку економіки і суспільного прогресу взагалі . З приводу цього А.В. Чаянов сказав, що воля господаря в капіталістичному підприємстві і глави сім'ї у трудовій селянській родині забезпечує нам єдність організаційного плану і неухильне проведення його в життя, колективна ж воля, перш за все, слабка як воля, організуюча і підприємницька, а по-друге, слабка вона і як воля принуждающая [16, с.350].

Земельні відносини радянського зразка грунтувалися на державній власності на землю, тобто земля як об'єкт власності була відчужена безпосередньо від виробника. Перехід до ринкової економіки в країнах СНД поставив гостро питання про розробку оптимальних земельних відносин, які дотримувалися б принципи соціальної справедливості, добровільності та ефективності, а саме розробка основ законодавства, для вирішення даного питання виходячи зі специфіки країни. У розроблених земельних актах країн СНД відбилися вжиті перетворення земельних відносин, зокрема положення про власність на землю, а саме про можливість співіснування приватної і суспільної власності на землю; про обмеження прав власника; про рамках розвитку земельного обігу (купівлі-продажу, оренди, застави землі); про способи приватизації землі і т.д.

Сутність економічної системи визначає вирішення питання про власність на землю, відповідно в соціалістичній економіці земля знаходиться у власності держави, в традиційній - громади, а в ринковій системі є об'єктом приватної власності. Такий стан пояснюється головними принципами суспільства, оскільки при першій системі пріоритетним є принцип рівності і соціальної справедливості, при другій економічній системі - спільність господарства та ізольованість від решти світу, при третьої системі - матеріальної зацікавленості і вигоди. Отже, форма власності на землю виходить і логічно випливає з чільної ідеології і економічної ефективності для даної економічної системи [17].

Перетворення земельних відносин на сучасному етапі в постсоціалістичних країнах підняло питання про проблему власності на землю сільськогосподарського призначення, що призвело до формування кілька позицій, як в економічній науці, так і законодавчій практиці колишніх республік, зокрема:

1) виняткова державна власність на землю (відображення в земельному законодавстві Азербайджану і Узбекистану);

2) надання земельних ділянок в оренду землекористувачам (держави Середньої Азії, Україна, Білорусія і Казахстан);

3) введення в систему земельних відносин правомочностей землеволодіння та землекористування з правом або забороною передачі у спадок, в оренду, купівлю-продаж, заставу (республіки Прибалтики, Росія, Молдова і Вірменія);

4) рівноправний розвиток державної та приватної форм власності на землю з правом купівлі-продажу земельних ділянок їх застави, а також розвиток колективно-часткової власності сільськогосподарських підприємств (республіки Прибалтики, Росія, Молдова і Вірменія) [18, с.135].

У розвитку земельних відносин основною проблемою є реалізація прав приватної власності на землю. Основою прийняття рішення про передачу землі в приватну власність в країнах четвертій позиції є впевненість, що з передачею у власність, можливо, утримати найбільш активну частину селянського населення в сільському господарстві, яка здатна забезпечити ефективний розвиток сільськогосподарського виробництва.

Приватна власність на землю в вищеназваних країнах розширює рамки земельного ринку, оскільки фізичні та юридичні особи, які володіють землею, мають право продавати її, передавати в спадщину, дарувати, здавати в оренду, в заставу, обмінювати, а також передавати повністю або частинами в якості внесків в статутні фонди різних організацій, в т.ч. з іноземним капіталом. Державні органи видають спеціальне свідоцтво на право володіння землею, а також гарантує недоторканність і захист приватної власності при здійсненні операцій з нею.

Однак, як показує світовий досвід, там, де вводиться приватна власність на землю, повинні бути певні обмеження щодо розпорядження своєю ділянкою. У країнах СНД також діють певні умови надання землі у власність. Наприклад, в Латвії дозволяється передача землі у власність після закінчення трирічного періоду її використання на умовах оренди. У Росії продаж земель, що перебувають у приватній власності, дозволяється за цінами, встановленими державою, встановлені верхні межі землеволодіння, заборонені продаж земель іноземцям. У Вірменії і Молдавії законодавчо закріплені такі ж обмеження [19, с.69].

Формування нових земельних відносин в країнах СНД пов'язано з процесом приватизації радгоспів та колгоспів, яке стало основою для перетворення відносин власності на сільськогосподарську землю, а також формування багатоукладного сільськогосподарського виробництва на основі різноманітності і рівності форм власності і методів господарювання на землі. З метою створення рівних економічних умов для ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання природних і матеріальних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами (незважаючи на форми власності і господарювання) почав здійснюватися перехід на многоукладную систему господарювання.

Кожна країна має свою специфіку при розподілі земель, розміри та темпи, розвитку яких не залежать від форм землеволодіння. Розподіл площ земельних ділянок здійснювалося для організації різних форм господарювання, яке в усіх країнах СНД встановлюються рішенням сільських і міських адміністрацій. Однак, в деяких державах, таких як Україна, встановлено граничні розміри земельних площ в залежності від форм господарювання.

З огляду на світові процеси глобалізації та посилення інтеграційних процесів роль держави в розвитку сільськогосподарського виробництва, зокрема державна підтримка сільгосппідприємств багаторазово зросла.Безперечно, що така підтримка необхідна для будь-якого сільськогосподарського виробництва, оскільки воно може стати збитковим з одного боку, а з іншого боку ця галузь важлива. Але мова йде про стимулювання сільськогосподарського виробництва, створення рамкових умов для його розвитку, формуванні ефективної нормативно-правової системи.

З метою створення дієвого механізму здійснення перетворень земельних відносин в Казахстані була створена система державних органів для управління і проведення земельної реформи, оскільки необхідно було розробляти правові акти та нормативні інструкції про землю і земельних відносинах. Створення нормативно-правової системи для розвитку земельних відносин вимагає спеціальної системи управління земельними ресурсами з конкретними функціями державних суб'єктів управління в особі Уряду, їх центральних органів і місцевих структур.

Звичайно, кожен рівень влади має свої певні функції, і вони повинні бути чітко обумовлені, щоб не відбувалося дублювання, яке могло стати гальмом у формуванні та розвитку земельних відносин нового типу, тобто відповідно ринкової економіки. Безпосередньо центральні державні органи не є землекористувачами, але їх основна функція - контроль за раціональним використанням земельних ресурсів республіки. Функції центральних відомств і органів управління земельними ресурсами укладені, перш за все:

- у визначенні стратегії на макрорівні державної політики в галузі використання земельних ресурсів;

- в розробці програм раціонального використання земельних ресурсів;

- в затвердження форм документації на землю;

- у визначенні податку на землю та ін. Видів плати за землю залежно від вартості земель різних категорій і якості;

- в здійсненні державного контролю за раціональним використанням національних земельних ресурсів [14, с.31].

Відповідно до прийнятої нормативно-правовій базі державні і недержавні категорії землекористувачів повинні строго дотримуватися земельне законодавство. Також вони в свою чергу повинні підкорятися структурам з управління земельними ресурсами на місцях відповідно до їх компетенції. Неухильне дотримання всіма землевласниками і землекористувачами своїх прав і обов'язків створює основу для формування суворої системи земельних відносин, яка відповідає ринковому типу господарювання, а також буде сприяти підвищенню сільськогосподарського виробництва різноманітними формами господарювання.

Таким чином, країни СНД з початку здобуття політичної незалежності вибрали свій варіант перетворень земельних відносин. Хоча в кожній країні був свій самостійний шлях проведення реформування аграрної сфери, все ж для всіх них були притаманні деякі загальні закономірності. На самому початку становлення незалежних держав спостерігалося у всіх країнах колишнього Союзу збереження прямого адміністративного втручання в сільськогосподарське виробництво. Ті нові органи управління в сфері сільського господарства, які формувалися в той період, зберігали монопольне розподіл матеріально-технічних ресурсів, кредитно-фінансових засобів, проведення податкової політики в аграрній сфері, іншими словами перетворювалися в звичайні бюрократичні органи

1.3 Земельні відносини основа модернізації аграрного сектора економіки республіки



У Казахстані земельне питання не втратив своєї актуальності, оскільки земля є необхідною умовою життєдіяльності людини. Сільське господарство Казахстану є важливою галуззю економіки, яка становить до 40% національного доходу і велика частина населення країни зайнята саме в цій сфері.

Рівень розвитку сільськогосподарського виробництва є важливим фактором економічної і соціальної стабільності в країні. Республіка Казахстан має розвиненим сільськогосподарським виробництвом.

В умовах здобуття політичного суверенітету і початку кардинальних економічних реформ, проведення аграрної реформи в Казахстані мало принципове значення.

Основна мета проведення реформи в аграрному секторі - підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, нарощування його обсягів, поліпшення якості продукції та зниження її собівартості до рівня конкурентоспроможності на світових ринках, повне задоволення населення в продуктах харчування, а промисловості - в сировині.

Аграрний сектор країни має величезний потенціал, який практично не використовується. Реформи в агропромисловому комплексі республіки пов'язані з глибокими перетвореннями в формах власності, організації виробництва і реалізації продукції.

Основною метою проведення земельної реформи в республіці є зміна системи сформованих земельних відносин, створення різноманіття форм власності землю. Реформа спрямована на створення умов для розвитку багатоукладності в економіці, на перерозподіл земель і перехід до правових і економічних методів управління в сільському господарстві.

Актуальність реформування відносин власності визначається тим, що приватна власність виступає як обов'язковий елемент ринкової економіки. Також великий земельний фонд республіки перебував у виключній власності держави, що призвело до значної деградації земель. Багато земельні масиви зазнали забруднення і зараження різними шкідливими речовинами. У цих умовах процес приватизації в аграрному секторі при відставанні реформи власності на землю, не привів до поліпшення використання земель. Навпаки, в ряді випадків землі сільськогосподарського призначення вибули з обігу, особливо родючі ділянки зрошуваних земель.

Необхідна була трансформація земельних відносин, яка була обумовлена ​​становленням ринкової економіки, тобто введенням приватної власності на землю. Формування нових земельних відносин можливі на основі радикальних економічних перетворень, які необхідно проводити, перш за все, удосконалюючи земельні відносини, є головним питанням всієї аграрної реформи.

Вирішення даного питання в Казахстані грунтувалося на обліку сучасного стану природних, економічних та історичних особливостей республіки. У республіці були розроблені свої підходи і варіанти у вирішенні даних проблем. З метою здійснення політики в галузі створення нового аграрного ладу був створений Держкомітет Республіки Казахстан із земельних відносин і землеустрою з відповідними структурами на обласному та районному рівнях у 1991 році, основними функціями якого є, по-перше, розробка програм раціонального використання земельного фонду; по-друге, твердження форм правових документів на землю; по-третє, рішення питань про відводи і вилучення земель; по-четверте, встановлення розмірів оподаткування за землекористування та надання пільг; по-п'яте, контроль і відповідне регулювання чинного земельного законодавства.

З метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності і господарювання на землі проводилося в республіці приватизація сільськогосподарських підприємств. Такий перерозподіл землі мало на меті формування багатоукладності форм власності в сільському господарстві, раціонального використання і охорони земельних ресурсів республіки. Ці основні положення були покладені в основу процесу приватизації, який здійснювався, грунтуючись на демократичних принципах, при якому всіляко виключалося будь нав'язування способів землеволодіння, землекористування та господарської діяльності. Головним було дотримання конституційних прав кожного громадянина на індивідуальність вибору власності і господарської діяльності, зокрема в сільському господарстві.

Актуальність і важливість перетворень в галузі земельних відносин полягає в тому, що розвиток на принципах ринкової економіки аграрної сфери республіки ґрунтується саме на вдосконаленні даних відносин. Як ми розглядали в першому параграфі нашої роботи, серцевиною аграрних перетворень є земельні відносини, які і визначають напрям розвитку сільського господарства, оскільки саме формування земельних відносин вирішує питання форм власності і господарювання, які будуть притаманні агарної сфері будь-якої країни.

Формування нового типу земельних відносин в республіці пройшло три етапи. Перший етап, який характеризується періодом формування нових земельних відносин, тривав з 1990 по 1993 рр. Були прийняті Земельний кодекс Казахської РСР 1990 року, закони «Про власність», «Про селянське господарство», а також визначає на той період закон «Про земельну реформу в Казахської РСР» від 21 серпня 1991 року. У законі «Про земельну реформу в Казахської РСР» давалося визначення цілей, завдань і змісту земельної реформи в республіці. Земельна реформа визначається в ньому, як сукупність правових, економічних та організаційних заходів, що забезпечують створення якісно нової структури землеволодіння та землекористування в період вступу республіки в ринкові відносини.

В результаті створення такої правової бази почався перерозподіл сільськогосподарського земельного фонду республіки, формування різних форм господарювання. Головне в цей період були створені необхідні організаційні, економічні та соціальні умови для формування багатоукладності в сільськогосподарській сфері економіки Казахстану [20].

Найважливішим напрямком земельної реформи стало створення і формування нової системи земельної власності та землекористування, нових форм господарювання на землі.

Даний напрямок здійснювалося шляхом передачі частини земель у відання населених пунктів для сільськогосподарського використання, створення спеціального земельного фонду, надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства, організації інших недержавних господарюючих суб'єктів в аграрному секторі.

У Законі РК «Про земельну реформу», прийнятої в 1992 р зазначено, що основними напрямками земельної реформи в Казахстані є:

1) створення спеціального земельного фонду районів та міст для подальшого перерозподілу;

2) надання земель в довічно успадковане володіння громадянам для ведення селянського і особистого підсобного господарства, тваринництва, садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, дачного будівництва, заняття традиційними промислами і т.д .;

3) перерозподіл земель у випадках перетворення колгоспів, роздержавлення і приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств;

4) встановлення і уточнення меж сільських населених пунктів і їх земельно-господарський устрій;

5) оформлення та переоформлення документів на право володіння і право користування земельними ділянками [21].

Прийняті законодавчі акти дозволили почати перетворення земельних відносин в республіці, проте в подальшому, в міру, здійснення реформи, стало очевидним, що визначені в законі «Про земельну реформу в Казахської РСР» 1991 р основні напрямки, виявилися відповідними тільки для початкового періоду реформи, у міру її розвитку, вже в 1993-1994 роках з'явилися ознаки необхідності прийняття нових рішень, в тому числі і законодавчих.

Розпочата в республіці реорганізація старої системи землекористування призвела до того, що земля передавалася або в довічне володіння з правом спадщини, в постійне і тимчасове володіння, на умовах оренди в користування, в залежності від цілей і призначення використання земельними ресурсами. Так земля може використовуватися в цілях ведення селянського господарства, ЛПГ, садівництва і дачного будівництва, також представлялася перш всім державним, кооперативним, громадським і релігійним підприємствам для ведення сільського і лісового господарства. Крім цього земля представлялася всім категоріям несільськогосподарських землекористувачів, а також в користування на умовах оренди землю можна було надавати будь-яким фізичним і юридичним особам.

Сільськогосподарські землевласники і товаровиробники мали право самостійного вибору форм господарювання на землі, т.е. вони могли на свій розсуд розпоряджатися виробленою продукцією та доходами від її реалізації. Крім цього право вибору господарювання дає можливість використовувати родючий шар і наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, зводити житлові та виробничі споруди, здавати земельну ділянку в оренду, отримувати компенсацію витрат на підвищення родючості землі у випадках її вилучення для державних потреб.

На підставі республіканського Закону «Про земельну реформу» кожен член трудового колективу, пенсіонери і працівники соціально-культурної сфери підприємств, що приватизуються господарств наділені правом на отримання та розпорядження своєю земельної частки, а також можуть самостійно вибирати форми землеволодіння, землекористування та господарювання на землі. Даний Закон поклав початок формуванню нормативно-законодавчої бази для створення і розвитку різноманітних форм виробництва в сільському господарстві, а також формуванню в галузі багатоукладності [21].

Найбільш важливим в даний період було передбачено утворення спеціального Земельного фонду республіки, структура приведена нами в Додатку Б і порядок розподілу з метою проведення земельних перетворень в республіці. Даний фонд створено в інтересах подальшого перерозподілу земельних ресурсів з метою більш ефективного їх використання. Місцева влада мають можливість за рахунок цього земельного фонду надавати певні земельні наділи практично всім бажаючим громадянам, які хочуть займатися селянським або особистим підсобним господарством, або садівництвом або городництвом (див. Додаток Б)

Основним моментом розвитку земельних відносин в даний період Казахстану стала розробка і прийняття Закону «Про земельний податок», яка створила основу для розвитку законодавчої бази в цій галузі розвитку земельних відносин. На основі цього Закону була введена плата за землю у формі земельного податку, базові ставки якої встановлені в залежності від якості, місця розташування, водообеспеченности земельного наділу, а головне не залежать від результатів господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників [22].

В ході проведення перетворень земельних відносин спостерігалися не тільки позитивні тенденції розвитку, а й негативні. Наприклад, більшість фермерських та інших сільськогосподарських підприємств створювалися формально з метою в основному отримання податкових пільг, дешевих кредитів. Деякі створювалися для того, щоб зберегти земельні наділи і відзвітувати про проведення процесу приватизації свого колишнього сільгосппідприємства. Як правило, такі підприємства не проводили зміни в виробничо-економічному механізмі. Але з іншого боку, в тих сільгосппідприємствах, де реорганізація була проведена і фактично склалася парадоксальна ситуація. У процесі виходу селяни, для створення фермерського господарства, отримали на свої паї майно і землю, але залишилися частина в сільгосппідприємствах була така, що вони не могли нормально функціонувати. І навпаки загальногосподарські виробнича інфраструктура, яка залишилася за підприємством стала недоступною для самостійних землекористувачів. При терміновому проведенні приватизації було завдано великої шкоди матеріально-технічній базі сільського господарства.

Всі недоліки при формуванні нових земельних відносин були враховані і ліквідація їх, а також подальший розвиток аграрної сфери зумовило необхідність нового етапу цих перетворень.

Новий етап охоплював період з 1994 по 1995 рр., Коли акцент був зроблений на перетворення державних сільськогосподарських підприємств в недержавні форми власності. Гострою проблемою стало фактичний переділ землі, відповідно юридичне оформлення прав землеволодіння та землекористування або оренди землі. Попередній досвід реформування показав, що з метою формування справжніх землевласників необхідно розширити права новостворених землекористувачів. З цією метою було прийнято Указ Президента Республіки Казахстан «Про деякі питання регулювання земельних відносин» і «Про дальше вдосконалення земельних відносин», в результаті якого землекористувачі отримали значну підтримку з боку держави. Ці укази Президента сприяли подальшому розвитку земельних відносин в частині вирішення питань, які гальмували розвиток. Скасовувалися мораторій на продаж права землекористування, були підтверджені права землевласників і землекористувачів щодо здачі землі в оренду та використання її в якості застави. У республіці вперше був введений інститут купівлі-продажу права землекористування, тобто земля фактично була залучена в ринкові відносини [23, 24].

В результаті таких перетворень селяни отримали можливість розширити розміри землекористування шляхом купівлі або оренди права землекористування у держави або у інших землекористувачів. Формування земельного ринку в формі оренди та купівлі-продажу права землекористування сприяє досягненню певних цілей: 1) відповідно до неписаними законами ринкової економіки земля буде переходити від менш ефективних до більш ефективних землекористувачам; 2) ринок дає можливість використовувати землю як гарантію для отримання кредиту. Але, на жаль, земельний ринок в республіці до цих пір не отримав відповідного розвитку, основна причина якого відсутність достатніх коштів у землевласників і землекористувачів.

Важливою сходинкою в розподілі земель, забезпеченні ясності і чіткості дотримання, земельних прав, надання державних гарантій було проведення трудомісткої роботи по уточненню розмірів і юридичного оформлення нових форм господарювання. Це дало можливість вирішувати спори про володіння землею, в також полегшувало проведення земельних угод (продаж, заставні або оренда). Крім цього держава може відслідковувати зміни в структурі землекористування республіки, тому що земельні відносини стали більш прозорими.

Одним з основних моментів розвитку земельних відносин в цей період стало те, що розширилися права по розпорядженню земельних паїв, і їх роль у формуванні власності селян посилилася. Усунення недоліків, зазначених на першому етапі, привів до того, що трудівники, які виділилися для самостійного господарювання, стали відчувати себе захищеними і незалежними, а також дали можливість порівнювати доходи від праці в колективному господарстві та від самостійного господарювання. Найголовніше досягнення це те, що в результаті реорганізації земельних відносин відбулося підвищення соціального статусу пенсіонерів та ветеранів села, оскільки їх земельні паї дають підставу для забезпечення свого існування і старості.

Реформування земельних відносин процес складний і тривалий, при проведенні якого можливі упущення і помилки, Природно, що за підсумками другого етапу перетворень відзначені певні недоліки. Руйнування традиційної системи сівозміни, відсутність необхідної матеріально-технічної бази у нових землекористувачів. Все це відповідно, призвело до появи зайвих і нераціонально використовуваних земель. Намітилася тенденція переходу до натурально-споживчим господарству, посилено почали розвиватися особисті підсобні господарства, а наявні земельні паї стали використовуватися для виробництва кормів особистого худобі і під городи. Крім цього спостерігається часткове переміщення в приватний сектор громадського тваринництва. Матеріально-технічне постачання здійснюється в більшій частині в порядку бартерного обміну, але також відбувається натуралізація системи розподілу, тобто зарплата, дивіденди з майнових та земельних паїв видається продуктами. Спостерігається використання службового становища керівників підприємств, які отримали у власність активну частину техніки і кращі землі.

При проведенні перетворень земельних відносин акцент на двох етапах був зроблений на переділі сільськогосподарських угідь за допомогою наділення селян відповідними земельними паями, включення землі в ринок, але ці заходи виявилися недостатніми, оскільки вони не забезпечують ефективного ведення сільськогосподарського виробництва. Основна причина такого результату - це відсутність ефективного економічного механізму регулювання земельних відносин. Тому було прийнято Закон «Про землю» в 2001 р, який позначив новий етап у формуванні та розвитку земельних відносин. Цей закон спрямований на поглиблення земельних перетворень і кардинальним чином відрізняється від багатьох положень раніше прийнятого земельного законодавства. Найважливішою відмінною рисою цього Закону є визнання і охорона приватної власності поряд з державною [25].

Але вже в 2003 р в новому Земельному Кодексі вводиться приватна власність на землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до Кодексу громадяни та недержавні юридичні особи Республіки Казахстан мають право набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення на правах приватної власності і на правах землекористування на термін до 49 років. Іноземцям же і особам без громадянства на сільськогосподарські ділянки надаються тільки на праві оренди строком до 10 років [26].

Земельний кодекс враховує всі сформовані в даний час земельні відносини і тим самим забезпечує спадкоємність дій держави, що є дуже важливим моментом для збереження стабільності в сільському господарстві. Внесено зміни, зокрема скасовується короткострокова оренда, вводиться заборона на всі види угод з правом оренди, за винятком передачі землі в заставу.

Ці зміни суттєво виправляють колишні недоліки, тому що, з одного боку селяни тепер будуть впевнені щодо термінів землекористування, а з іншого боку, дозволяють втілити принцип «орендар працює на землі сам». Кодекс відкриває можливість всім селянам викупити землю у приватну власність, хоча і не вимагає обов'язкового викупу. До того ж держава в односторонньому порядку не має права розривати орендні договори з селянами з метою продажу землі іншим покупцям. Особи, ж придбали раніше право постійного землекористування у держави для ведення сільськогосподарського виробництва, стають власниками землі з моменту набрання чинності цим кодексу без стягнення додаткової плати на придбання права приватної власності.

У Казахстані в процесі проведення радикальних перетворень земельних відносин державою частина земельного фонду республіки була продана в приватну власність (див. Додаток В). Всього по Україні було продано 102,2 тис. Земельних ділянок загальною площею 134,3 тис. Га на суму 24,4 млрд. Тенге. Серед «лідерів» з продажу землі в приватну власність виділяється Алматинська область, де продано 21,3 тис. Ділянок із загальною площею 53,8 тис. Га на суму 2,9 млрд. Тенге.В той же час в З-Казахстанської області було продано в порівнянні з усіма іншими областями найменшу кількість земельних наділів - 2,1 тис. площею 984 га на суму 0,7 млрд. тенге. У Ю-Казахстанської області було продано у приватну власність - 10,5 тис. Земельних ділянок загальною площею 11,2 тис. Га на суму 2,2 млрд. Тенге. У таблиці відображений процес продажу землі в приватну власність в розрізі областей республіки, де чітко простежується тенденція: більшу кількість земельних ділянок продано у тих областях, в яких історично сільське господарство було домінуючою галуззю регіональної економіки.
Продаж земельних ділянок здійснювалася або через аукціони або конкурси. Незважаючи на те, що в містах Астана і Алмати було продано 2803 і 6624 земельних наділи, причому на земельну ділянку в середньому припадає 0,4 га і 0,1 га відповідно, але при цьому середня вартість ділянки 1309,1 тис. Тенге в г . Астана і 713,3 тис. тенге в м.Алмати. Цікавий факт, вартість 1 га в цих містах доходить в м.Алмати до 7062,9 тис. Тенге, а в м.Астана 3152,5 тис. Тенге. Такий стан свідчить, що попит на земельні ділянки в центральних містах досить високий, при низькій пропозиції. З іншого боку це є показником досить успішного зростання економіки в цілому, оскільки населення вкладає свої заощадження в нерухомість, в т.ч. в землю.

Світовий досвід показав, що де існує приватна власність на землю, обов'язково повинні бути передбачені певні законодавчі обмеження прав землевласника за розпорядженням своєю ділянкою.Це робиться з метою попередження негативних соціально-економічних наслідків функціонування земельних відносин. В даний час в республіці необхідно виробити підстави, умови і межі, як обумовлено в Конституції, для ефективного функціонування приватної власності на землю, при цьому з огляду на історичні, природні, економічні та соціальні умови, як областей, так і республіки в цілому. Природно, світова практика функціонування інституту приватної власності на землю показала, що це не є першорядним умовою стабілізації і підйому сільського господарства.

Для розвитку аграрної сфери національного господарства форма власності не відіграє суттєвої ролі. Головне для стабільного і ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва, як показав досвід розвинених країн, необхідна розвинена матеріально-технічна база села, цивілізований аграрний ринок продовольства і засобів виробництва для селян, і найголовніше зважена і розумна політика державної підтримки сільських товаровиробників.

Вся наявна земля в республіці є державною власністю, яка може надаватися в постійне або тимчасове користування практично всім фізичним або юридичним суб'єктам господарювання Республіки Казахстан. Поряд з державною власністю має місце приватна власність відповідно до Закону, яка гарантує недоторканність власності. На основі Закону іноземні громадяни має право отримати землю у тимчасове землекористування на умовах оренди терміном до 99 років.

Приватна власність на землю, а також право постійного користування та оренда землі за своєю суттю надійні і мобільні. Право користування, як і приватну власність на землю, можна продати, подарувати, заповісти, закласти, обміняти, здати в оренду або передати в якості частки в статутний фонд. Ці права щодо розпорядження землею дозволило тим селянам, які отримали свій земельний пай, вибирати форму господарювання на свій власний розсуд.

В результаті проведених перетворень в аграрній сфері республіки склалися три системи землекористування, кожній з яких відповідає певна форма організації сільськогосподарського виробництва, мають свій певний статус, який охороняється і недоторканність гарантується законом республіки. Відповідно до Закону тільки у підприємств з державною формою власності, що не приватизувалися, земля без розпаювання може перебувати в постійному користуванні. А інших видів недержавних підприємств, зокрема кооперативів, товариств, акціонерних господарств та інших, земля, яка складається з паїв, знаходиться в постійному або тимчасовому користуванні. А земельні угіддя з правом успадкування знаходяться у селянських господарств.

Державні сільгосппідприємства, знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні держави і тому всі питання функціонування регламентовані відповідними нормативними актами, зокрема умови користування землею, можливість виходу з підприємства для організації самостійного господарства. Але, з огляду на специфіку великих сільськогосподарських підприємств, що мають замкнутий технологічний процес виробництва (племзаводи, великі тваринницькі комплекси, тепличні господарств та ін.) - ці підприємства були перетворені в акціонерні підприємства і товариства, земля в яких знаходиться в колективно-пайову користуванні.

Члени колективу таких сільгосппідприємств є власниками свого земельного паю і відповідно мають право на отримання дивідендів від вартості свого земельного наділу, а також отримання земельного наділу «в натуральній» формі або у формі грошової компенсації при виході з підприємства. Решта питань за розпорядженням земельним наділом обумовлюються статутом сільгосппідприємства. Сільськогосподарські кооперативи, малі підприємства утворюються головним чином на базі відділень, бригад, ферм, цехів, земля за якими закріплюється на пайовій основі і все права щодо розпорядження земельними наділами практично не відрізняються від прав великих колективних підприємств.

Іншою формою господарювання в сільському господарстві республіки є селянські господарства, які утворюються в основному на базі виділеної в натурі земельного наділу з земель, що приватизується господарства відповідно до розмірів своєї земельної частки, або із земель спеціалізованого фонду в розмірі, який визначила місцева районна адміністрація. Стимулювання розвитку селянських господарств необхідно розглядати, враховуючи їх найвищу ступінь свободи в питаннях прав користування на землю, а також яскраво виражений приватний матеріальний інтерес, який і є основним двигуном сільськогосподарського виробництва.

Стати справжніми господарями землі трудівникам сільського господарства в повному розумінні цього слова не вдалося. Природно, на це були певні причини, в першу чергу відсутність досвіду самостійного ведення і організації сільськогосподарського виробництва, потім відсутності знань про аграрні реформи і вигоди, які можна отримати з цього. Крім того, можна виділити труднощі при формуванні нових форм виробництва, відсутності налагодженої системи матеріально-технічного постачання, яке відповідало б ринковій економіці. Найчастіше в проведенні земельних перетворень використовувалися методи адміністративного переконання, які в свою чергу часто не дієві. Також зрівняльний принцип обчислення середніх земельних часток, який спочатку використовувався до розпорошеності ділянок, яке не дозволяє вести рентабельне товарне сільськогосподарське виробництво.

При реформуванні земельних відносин мало місце думка, що великий ефект в розвитку сільського господарства досягається за рахунок кооперації дрібних форм господарювання, зокрема проведення реорганізації державних сільськогосподарських підприємств при розподілі господарства на декілька більш дрібних господарств або дроблення на сімейні фермерські господарства. Цей процес можна розглядати з різних сторін і він містить як позитивні, так і негативні моменти, але вони можуть переважувати в кожному конкретному випадку в залежності від умов розвитку форм господарювання. Отже, створення і розвиток нових організаційно-правових форм в сільськогосподарському виробництві вимагає оптимального і стабільного вирішення питань земельних відносин з урахуванням особливостей кожної області республіки.

Існування і функціонування всіх форм організації сільськогосподарського виробництва в умовах ринкової економіки необхідно для розвитку конкурентного середовища в сільському господарстві. Оскільки саме конкуренція різних форм господарювання виявляє переваги і недоліки кожної з них, що відповідає основному завданню, поставленої Президентом, створення конкурентоспроможної економіки. Така конкуренція визначить на практиці, які форми господарювання в агарної сфері конкурентоспроможні і стверджують сільського трудівника справжнім господарем на землі.

В даний час актуальним питанням залишається досягнення головної мети перетворень земельних відносин, а, в кінцевому рахунку, реформування аграрної економіки - це, по-перше, організація кооперативів; по-друге, акціонерних підприємств без участі держави. Всі ці форми господарювання в сільському господарстві повинні функціонувати в системі розгалуженої кооперації, на основі об'єднаних земельних наділів і власних засобів виробництва могли б ефективно працювати, а також раціонально використовувати наявні земельні ресурси, підвищувати продуктивність землеробства і в цілому культуру сільськогосподарського виробництва.

Реформування аграрного сектора національної економіки республіки грунтується, перш за все, на перетворенні земельних відносин. Тому з метою створення оптимальної структури багатоукладної економіки в сільському господарстві, подолання відчуження трудівників від землі, засобів виробництва і результатів їх праці необхідне введення економічних інструментів регулювання земельних відносин.

Економічні регулятори повинні включати в себе модернізований механізм плати за землю, забезпечення оптимального землеустрою новим формам господарювання. Також регулюванню підлягають такі питання як стимулювання поліпшення якості земельних ділянок, санкції за завдану екологічну шкоду від накладення штрафу до припинення права землекористування; введення компенсаційних виплат, відшкодування збитків і втрат при вилученні земель, формування ринку земельних ресурсів; посилення відповідальності за порушення земельного законодавства.

Ці заходи необхідно проводити, враховуючи всі проблеми земельних відносин, щоб уникнути негативних наслідків і перекосів. Різні області республіки не однакові за своїми природними, економічних та соціальних умов розвитку, виходячи з цієї умови, необхідний строго обгрунтований вибір і впровадження такого варіанту вирішення проблем землекористування, який відповідав би специфіки області і дав потужний поштовх розвитку сільськогосподарського виробництва.

2 СУЧАСНИЙ СТАН ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В Південно-Казахстанської області

2.1 Стан земельних відносин в РК і Південно-Казахстанській області

Аграрна сфера є найважливішою галуззю економіки Казахстану, від розвитку якої залежить успіх більшості галузей народного господарства. Наша республіка має значними масштабами своїх земельних ресурсів. Республіка Казахстан є однією з найбільш забезпечених земельними ресурсами країн планети, займаючи 9-е місце в світі за розмірами земельної території з країн колишнього Союзу. Серед країн СНД республіка поступається лише Російській Федерації за кількістю земельної площі.

Фонд земельних ресурсів республіки становить 272490,2 тис. Га, з яких землі сільськогосподарського призначення - 201099,5 тис. Га, тобто близько 74% від усього земельного фонду республіки. Загальна площа всіх сільськогосподарських угідь Казахстану становить 222485,9 тис. Га, які складаються з різних категорій земель. В середньому на душу населення Казахстану доводиться 18,1 га земель, в тому числі 13 га сільгоспугідь.

У Земельному Кодексі земельний фонд Республіки Казахстан поділяється на наступні категорії відповідно до цільового призначення:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст селищ і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого несільськогосподарського призначення;

4) землі особливо охоронюваних природних територій, землі оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісогосподарського призначення;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу;

Також закон передбачає зонування земель відповідно до природними умовами, а саме в Казахстані виділяються 10 зон: 1) лісостепова; 2) степова; 3) сухостепова; 4) напівпустинна; 5) пустельна; 6) передгірної безлюдно-степова; 7) субтропічна пустельна; 8) субтропічні-передгірної пустельна; 9) середньоазіатська гірська; 10) Южносибирская гірська.

У Казахстані земля знаходиться в державній і приватній власності на принципах, які закріплені в Земельному кодексі, зокрема цілісність, недоторканність і невідчужуваність території; збереження землі як природного ресурсу, основи життя і діяльності народу; раціональне використання земель; забезпечення екологічної безпеки та цільового використання земель, а також виходить з пріоритету земель сільськогосподарського призначення.

Розвиток аграрного сектора республіки тісно пов'язане з розвитком і перетворенням земельних відносин.За останнє десятиліття земельні відносини в республіці зазнали істотних змін, зокрема створені інституційні основи проведення реформи; громадяни наділені майновими і земельними паями і на цій основі реорганізовані радгоспи і колгоспи; впроваджені елементи ринкового механізму - поворотного банківського кредиту, вільних і регульованих цін, а також нової системи оподаткування ринку землі; проведена демонополізація і структурна перебудова державного та господарського управління.

За час економічних реформ були змінені форми власності і господарювання на землі, проведені цілеспрямовані державні заходи з роздержавлення і приватизації власності сільгосппідприємств, фінансового оздоровлення галузі, формуванню нормативно-законодавчої бази аграрного сектора економіки, розробці механізму державної підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва. Всі ці заходи, спрямовані на зміну земельних відносин в республіці, мали одну лише мета підвищення конкурентоспроможності галузі сільського господарства.

Сільськогосподарське виробництво є одним з основних галузей економіки республіки, оскільки більше 40% населення Казахстану проживає в сільській місцевості і їх життєвий рівень безпосередньо залежить від стану розвитку галузі сільського господарства. Темпи виробництва сільгосппродукції неухильно ростуть, що є наслідком проведених перетворень земельних відносин.

Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті країни становить близько 8,5%, і не може значно змінитися в найближчій і довгостроковій перспективі, що обумовлено зростанням обсягів у нафтовидобувних галузях, обмеженою ємністю внутрішнього ринку продуктів харчування, нестабільністю зовнішніх ринків сільгосппродукції, слабкою конкурентоспроможністю казахстанської продукції через великі транспортних витрат та низького рівня агротехнологій. Прогнозований приріст продукції сільгоспвиробництва відповідно до Державної агропродовольчої програмою становить до кінця 2006 року трохи більше 10%.

Найбільшу частку у валовій продукції сільського господарства Казахстану мають Костанайська (14,2%), Алматинская (13,6%), Південно-Казахстанська (12,3%), Північно-Казахстанська (12,1%), Стамбул (11,7 %) і Східно-Казахстанська (9,9%) області. Найнижча частка припадає на Мангістауську (0,2%), Атирауську (1%), Кизилординську (1,9%) області (табл. 1)

Співвідношення рослинництва і тваринництва в сільському господарстві республіки становить, відповідно 58,5 і 41,5%. Переважно підгалузь рослинництво розвинене в таких областях республіки як: Вінницька, Запорізька, Сумська, Хмельницька область і Південно-Казахстанська, а тваринництво розвинене в Актюбінської, Атирауської і Мангістауської областях.

Таблиця 1 - Валове виробництво сільського господарства Республіки Казахстан (на початок 1 січня 2007 року)

регіон

Валова продукція, млрд. Тенге

Питома вага у валовому виробництві республіки,%

Дохід від реалізації продукції

Частка в валової продукції

млрд.

тенге

в%

рослинництва

тваринництва

млрд.

тенге

в%

млрд.

тенге

в%

Республіка

Казахстан

555,1

100

91,4

16,5

324,7

58,5

230,4

41,5

Акмолінська

64,9

11,7

15,9

24,5

45,0

69,4

19,9

30,6

Актюбінська

20,5

3,7

1,4

6,8

7,4

36

13,1

64

Алматинская

75,2

13,6

17,3

23,0

40,2

53,5

35,0

46,5

Атирауська

5,7

1,0

7,8

136,8

1,1

18,8

4,6

81,2

По-Казахстанська

54,7

9,9

2,0

3,7

27,8

50,9

26,0

49,1

Жамбилська

31,2

5,6

3,3

10,6

19,8

63,5

11,4

36,5

З-Казахстанська

21,6

3,9

0,9

4,2

10,0

46,4

11,6

53,6

Карагандинська

27,5

5,0

2,4

8,7

13,3

48,5

14,2

51,5

Кизилординська

10,7

1,9

1,2

11,2

6,3

59,1

4,4

43,9

Костанайська

78,6

14,2

20,3

25,8

44,1

56,1

34,5

40,3

Мангістауська

1,1

0,2

3,3

300,0

0,02

1,6

1,08

98,4

Павлодарська

27,3

4,9

1,5

5,5

14,7

54

12,6

46

З-Казахстанська

67,0

12,1

6,9

10,3

47,4

70,7

19,6

29,3

Ю-Казахстанська

68,1

12,3

7,3

10,7

46,5

68,3

21,6

31,7

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних Агентства Республіки Казахстан по статистиці

Високим балом бонітету мають грунту в північних зерносіючих областях республіки - Акмолинської (38), Костанайської (32), Північно-Казахстанської (34) і Східно-Казахстанської (31) областях.У цих же областях найбільша забезпеченість ріллею виходячи з розрахунку на 1 чол.

Найбільш забезпечені пасовищами Мангістауська (102,4 га на 1 ум. Гол.), Карагандинська (54,5 га) та Атирауська (33,7 га) області - центральна і західна частини республіки.

Кількість об'єктів сільського підприємництва на 100 сільських жителів в середньому в республіці становить 3,1. Найбільше число об'єктів підприємництва в сільській місцевості на 100 сільських жителів зосереджено в Актюбінської - 4,8, Південно-Казахстанської - 4,8, Алматинської - 3,9, Східно-Казахстанської - 3,4 областях. Найнижчі показники по Атирауської і Кизилординській областям.

Найбільше в сільській місцевості підприємств по переробці сільгосппродукції, що припадають на 1000 жителів, в Павлодарської (2,4), Північно-Казахстанської (2,2), Карагандинської (1,2) і Костанайської (1,2) областях. Найменше - в Атирауської, Кизилординська і Мангістауської областях - по 0,2.

У структурі виробництва сільгосппродукції близько 38% припадає на три північних зерносіючих області (Вінницька, Сумська, Хмельницька область) і близько 32% на три південні області (Алматинская, Жамбилська, Південно-Казахстанська).

Проведення системних перетворень земельних відносин, незважаючи на проблеми, позитивно відбивається на розвиток сільськогосподарського виробництва. Ринкові принципи господарювання, різні форми господарювання на землі, а також плюралізм форм власності сприяє стабільному і неухильного зростання виробництва валової продукції сільського господарства.

Темпи виробництва продукції сільського господарства росли з 1995 року по 2005 рік відповідно з 75,6% до 107,3% (до попереднього року). Більш високий і стабільний ріст виробництва продукції спостерігається в підгалузі тваринництво, що відображено в таблиці, що склало в 2005 році 104,5% до попереднього року в порівнянні з 1995 роком - 75,7%. (Табл. 2)

В рослинництві республіки в 2001 році спостерігався високий темп зростання виробництва зернової продукції, але на зниження в 2003 і 2004 роках вплинули природно-кліматичні умови, а в 2005 році цей показник досяг 9,5% зростання в порівнянні з попереднім роком. В цілому, динаміка виробництва валової продукції республіки, враховуючи всі чинники агарних перетворень, показує правильність обраного курсу на формування нового типу земельних відносин в Казахстані.

Таблиця 2 - Темпи виробництва валової продукції сільського господарства Республіки Казахстан (у% до попереднього року)

галузь

1995

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Сільське господарство

75,6

95,8

117,3

103,4

102,1

99,5

107,3

107,0

Рослинництво

75,1

92

128,5

102,9

99,9

95,1

109,5

109,5

Тваринництво

75,7

100

103,2

104,2

105,0

105,6

104,5

104,3

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних Агентства Республіки Казахстан по статистиці

При проведенні перетворень земельних відносин в Казахстані керівництво країни виходило з посилки, що республіка - це країна з відкритою ринковою економікою, де товаровиробники сільського господарства конкурують з селхозтоваропроізводітелямі інших країн, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках продовольства. Природно такий стан вимагало акцентування основної уваги на розвиток конкурентоспроможних видів сільськогосподарської продукції, зокрема в Південно-Казахстанській області на вирощуванні і переробці бавовни-сирцю.

Аналіз статей експорту сільськогосподарської продукції показує (табл. 3), що питома вага експортованих сільськогосподарських товарів в загальному обсязі експорту дуже маленький. Однак в абсолютному вираженні експорт пшениці і бавовняного волокна приніс в 2005 р 219,7 і 163,6 млн. Дол. США відповідно, проти 311,9 і 96,8 млн. Дол. США в 1996 р Найбільш сприятливий рік для експорту пшениці був 2003 г. - 522,6 млн. дол. США, а для експорту бавовни-волокна 2004 г. - 170,9 млн. дол. США. За період з 1996 по 2005 рік експорт бавовняного волокна зріс в 1,7 рази, вовни 1,5 рази. Однак за статтями експорту м'ясних продуктів відбулося різке зниження в 85,6 рази, хоча за статтею пшениця - навпаки, не велике зниження на 29,6%.

Таблиця 3 - Експорт сільськогосподарської продукції Республіки Казахстан (млн. Дол. США)

статті експорту

1996

2000

2002

2004

2005

2005 до 1996 року в%, раз

Бавовна

96,8

85,3

105,3

170,9

163,6

1,7 рази

Пшениця

311,9

449,8

325,1

389,6

219,7

70,4%

М'ясо та субпродукти свіжі, морожені

42,8

0,8

1,1

0,4

0,5

-85,6 рази

Вовна

17,5

4,6

4,7

5,4

26,7

1,5 рази

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних Агентства Республіки Казахстан по статистиці

У республіки є хороший заділ для нарощування експортного потенціалу сільського господарства, але для цього необхідно посилення державної підтримки розвитку аграрної сфери в частині підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, і продовження реформ в аграрному секторі.

Реформування земельних відносин в цілому позитивно вплинуло на стан сільського господарства. Був зупинений спад сільськогосподарського виробництва за всіма видами продукції і, починаючи з 2000 р в сільському господарстві спостерігається стійка тенденція стабілізації. Якщо темпи зростання валової продукції сільського господарства в 2001 р в порівнянні з 2000 р (в порівнянних цінах 1990 г.) склали 60,9%, то у 2005 році - 68,7%. За провізорного даними в 2007 р темпи зростання очікуються не нижче попередніх років, причому зростання спостерігається не тільки в землеробстві, але і в тваринництві.

Проведені реформи і перетворення земельних відносин в першу чергу позначилися на формах господарювання в сільськогосподарському виробництві. Табл. 4 відображає динаміку зростання земельних площ, що знаходяться у власності у селянських (фермерських) господарств, що відображає тенденцію зростання кількості приватних власників на землю.

Таблиця 4 - Структура розподілу сільськогосподарських земель по землекористувачам Республіки Казахстан за 2001-2006 роки

(В% від загальної площі земель, які використовуються землекористувачами)

роки

категорії земелепользователі

Загальна земельна площа

всі сільськогосподарські

угіддя

рілля

пасовища і

сінокоси

2001

сільгосппідприємства

66,0

64,4

62,8

65,5

Селянські (фермерські) господарства

33,5

35,2

36,0

34,5

2002

сільгосппідприємства

63,1

61,4

60,1

62,4

Селянські (фермерські) господарства

36,4

38,2

38,8

37,5

2003

сільгосппідприємства

60,4

58,9

59,7

59,0

Селянські (фермерські) господарства

39,2

40,7

39,2

40,9

2004

сільгосппідприємства

57,2

55,7

58,8

54,8

Селянські (фермерські) господарства

42,4

43,9

40,1

45,1

2005

сільгосппідприємства

54,2

52,9

60,4

50,4

Селянські (фермерські) господарства

45,4

46,7

38,6

49,5

2006

сільгосппідприємства

52,8

51,6

61,4

48,3

Селянські (фермерські) господарства

46,8

48,1

37,6

51,6

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних Агентства Республіки Казахстан по статистиці

Якщо в 2001 році у селянських (фермерських) господарств частка від загальної земельної площі, що використовуються землекористувачами становила 33,5%, то в 2006 році цей показник склав 46,8%, т.е. зростання відбулося на 13,3%. У той же період у сільськогосподарських підприємств частка від загальної земельної площі була рівною 66,0% і знизилася за розглянутих період на 13,2%. Частка сільськогосподарських угідь знаходяться в розпорядженні селянських (фермерських) господарств збільшилася з 35,2% в 2001 році до 48,1% у 2006 році (зростання склало 12,9%), ріллі і сіножатей, відповідно, з 36,0% і 34,5% до 37,6% і 51,6% за аналізований період (зростання склало ріллі - 1,6% і сінокоси - 17,1%). Основне перерозподіл земель відбулося в сторону зростання площ під сінокоси. І навпаки, за той же період часу у сільськогосподарських підприємств відбулося зменшення площ під ріллю і сінокоси з 62,8% і 65,5% в 2001 році до 61,4% і 48,3% в 2006 р Таке зменшення викликано тим , що селяни зі своєю часткою землі виходять зі складу сільгосппідприємств і утворюють свої самостійні селянські (фермерські) господарства, що є позитивним фактом у процесі розвитку ринкової економіки в республіці.

Таким чином, перерозподіл структури використання сільськогосподарських земель по землекористувачам має очевидну тенденцію в бік збільшення земельної площі у селянських (фермерських) господарств за рахунок земель, перш за все сільськогосподарських підприємств.

У Південно-Казахстанській області спостерігається найбільша кількість форм господарювання на землі в порівнянні з усіма областями Казахстану, а також селянських (фермерських) господарств, відповідно - 50904 і 47102 одиниць, причина якого полягає в тому, що дана область республіки споконвіку сільськогосподарським регіоном, ніж інші області Казахстану. Відповідно основною галуззю економіки області є сільське господарство, тому питання про вдосконалення земельних відносинах залишається актуальним.

Південно-Казахстанська область (ЮКО) розташована в південній частині республіки, утворена в 1932 році (до 1992 р іменувалася Чимкентской областю), загальна площа якої становить на 1 січня 2007 року 117,3 тис. Кв. км. В області проживає 2233,6 тис. Осіб (щільність населення становить 19,0 чол / кв. Км).

Область відрізняється в основному рівнинної територією, придатною для розвитку сільськогосподарського виробництва. Клімат континентальний, зима м'яка, а літо спекотне, тривале. Річка Сирдар'я з притоками Куркелес, Келес, Арись, Боген і ін. Дозволяють розвиватися поливного землеробства, а зокрема вирощуванню бавовнику.

На рівнинній частині переважають сероземниє і сіро-бурі грунти з полинно-злакової рослинністю. У передгірних районах - гірничо-каштанові грунти із степовою рослинністю, в високогірних районах - альпійські луки.

У ЮКО налічується 12 сільських районів і 8 невеликих міст, 11 селищ, 865 сільських і аульних округів, де проживає 891,8 тис. Осіб (39,9%) - міського населення і 1341,7 тис. Осіб (60,1%) - сільського. У місті Шимкенті - центрі області - проживає 526,1 тис. Осіб (23,5% всього населення ЮКО). Валовий регіональний продукт за 2005 рік по області склав 319,6 млрд. Тенге.

Продукції сільського господарства вироблено на 95,2 млрд. Тенге, в тому числі: 400,6 тис. Тонн зернових культур (у вазі після доробки), 480,2 тис. Тонн овочів, 148,9 тис. Тонн картоплі, 69,4 тис. тонн м'яса (в забійній вазі), 495,7 тис. тонн молока, 204,3 млн. штук яєць.

В результаті проведених перетворень земельних відносин велика частина земельних сельсхозяйственних угідь була перерозподілена і чисельність форм господарювання, також зазнали значних змін. Такий перерозподіл земельних ресурсів стало можливим завдяки процесу приватизації, створення нормативно-правової бази для запровадження різних форм власності та форм господарювання на землі. У 2006 р в області було зареєстровано 74349 сільгоспформувань, що в 9 разів більше ніж у 1995 р Кількість сільськогосподарських підприємств зросла за аналізований період з 978 од. до 3639 од. (Або в 3,7 рази). Найбільше зростання чисельності спостерігався в селянських (фермерських) господарств в 9,7 раз, зокрема в 1995 р чисельність їх становила 7297, а в 2006 р - 70710. Зростання числа селянських господарств в загальній чисельності форм господарювання з одного боку хороший показник проведених реформ в аграрній сфері (табл. 5).

Таблиця 5 - Чисельність сільськогосподарських формувань в Південно-Казахстанській області (одиниць)

Категорії с / г формувань

1995

2002

2003

2004

2005

2006

2006 до 1995 року, рази

ВСЬОГО

8275

47039

50904

70836

74405

74349

9,0

сельхозяйственной підприємства

978

3716

3802

3715

3639

3639

3,7

в тому числі:

виробничі кооперативи

508

1820

1863

1933

+1799

1789

3,5

Селянські (фермерські) господарства

7297

43323

47102

67121

70766

70710

9,7

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних обласного управління статистики Південно-Казахстанської області

У 1995 р чисельність селянських господарств склала 7297, а в 2006 р - 70710 або в 9,7 рази зростання їх кількості. Зростання числа селянських господарств в загальній чисельності форм господарювання з одного боку хороший показник проведених реформ в аграрній сфері. Це означає зростання довіри до державної аграрної політики, самосвідомості як справжнього господаря на землі.

Але з іншого боку ця обставина може призвести до створення та функціонування невеликий товаровиробників, що не дуже вигідно для держави в умовах розвитку ринкової економіки. Оскільки у дрібних товаровиробників, як правило, більш низька ефективність виробництва, вище витрати, а значить і вище собівартість продукції, а також менше фінансових ресурсів для розвитку матеріально - технічної бази.

Формування і розвиток сільськогосподарських кооперативів має, на наш погляд, проходити на добровільних засадах. Саме ринок виявить найбільш конкурентоспроможні селянські (фермерські) господарства, а слабші неконкурентоспроможними зможуть і повинні об'єднуватися з сільськогосподарські кооперативи, які за рахунок великих розмірів зможуть бути стійкі до ринкової кон'юнктури.

Розподіл земель за категоріями землекористувачів відображає сформовану структуру земельних відносин в області (табл. 6). Аналіз обороту сільськогосподарських угідь в Південно-Казахстанській області свідчить, що велика частина сільськогосподарських угідь знаходиться в колективному володінні, зокрема в розпорядженні недержавних сельхозучрежденій знаходиться 1126,6 тис. Га (або 12,3% від загальної кількості сільгоспугідь області), а в селянських (фермерських) господарств - 1206,5 тис. га (або 9,7%), сільськогосподарських кооперативів - 936,3 тис. га (або 10%), а також акціонерних товариств і господарських товариств - 649,9 тис. га (що становить 4,7%). Сільськогосподарські угіддя, що знаходяться у володінні державних сільгосппідприємств становлять 212,9 тис. Га (або 3,3% від загальної кількості сільгоспугідь), інша частина земельних угідь 2453,2 тис. Га і 3066,6 тис. Га (в сукупності 53,8 %) належать до Лісового фонду і є Землями запасу.

Таблиця 6 - Сільськогосподарські угіддя в розподілі по землекористувачам (на початок 2006 року, тис.га)

категорії

землекористувачів

сельхозяйственной угіддя

в тому числі:

рілля

сінокоси

пасовища

ВСЬОГО

10305,9

908,8

141,0

9114,2

сільськогосподарських підприємств

212,9

28,0

5,6

176,3

Селянських (фермерських) господарств

1206,5

481,4

20,0

688,5

сільськогосподарських кооперативів

936,3

172,0

45,8

671,9

Господарських товариств і акціонерних товариств

649,9

94,9

18,0

516,7

недержавні сільгоспорганізації

1126,6

75,5

30,0

1008,2

лісовий фонд

2453,2

0,2

11,7

2440,5

землі запасу

3066,6

18,0

8,8

3014,8

Примітка - складено автором на основі даних Обласного управління статистики Південно-Казахстанської області

З даних таблиці видно, яким чином розподілилися земельні площі відповідно інтересам трудівників, а також життєздатності та ефективності різних форм господарювання.У порівнянні з іншими сільгоспформуваннях селянські (фермерські) господарства мають більше сільськогосподарських площ, що свідчить про розвиток приватної власності в республіці.

Розподіл земельних ресурсів за категоріями господарств в ЮКО показує, що переважна частка сільгоспугідь знаходиться в колективній і приватній власності на землю, а частка державної власності на землю в області дуже мала, що відображає процес реформування сільського господарства в області, як і в усій республіці, а саме розвиток ринкової економіки.

В результаті приватизації державних сільськогосподарських підприємств більшість селян створило свої господарства. Це ще раз доводить те, що приватний матеріальний інтерес є основою розвитку ринкової економіки, і введення інституту приватної власності в Казахстані було вірним кроком у розвитку сільськогосподарського виробництва.

Зростання чисельності селянських (фермерських) господарств означає, перш за все, правильність проведеної Урядом земельної реформи та прийняття нормативно-правової бази для вдосконалення і розвитку земельних відносин. Також зростання сільськогосподарських угідь у селянських господарств може стати основою створення великих товарних сільгоспвиробництв, зокрема через створення кооперативів. Такий процес не йде гладко, деякі господарства будуть розорятися, інші укрупнюватися - закон ринкової економіки - виживає то господарство, яке може конкурувати на аграрному ринку.



align = "left"> За останні роки частка сільськогосподарського виробництва в обсязі ВВП країни стабілізувалася на рівні 8%. Сьогодні сільське господарство країни в цілому не тільки забезпечує платоспроможний попит внутрішнього ринку в основних видах продовольчих товарів, а й за окремими видами експортує їх в значних обсягах

В даний час набагато покращився економічного стану сільськогосподарської галузі в області (див. Додаток Г). Якщо за підсумками 1997 року в цілому по області було зафіксовано 491 збиткових сільгосппідприємств, то в 2005 році їх чисельність скоротилася до 294, що становить приблизно 59,8%. Найбільш показовим є район Байдібек, де даний показник знизився з 116 збиткових господарств у 2002 році до відсутності таких сільгосппідприємств в 2005 р

Чисельність прибуткових господарств по області має стійку тенденцію до підвищення з 333 в 1997 році до 621 у 2005 році (збільшення на 53,6%). Практично у всіх районах Південно-Казахстанської області спостерігається тенденція поступового зростання числа прибуткових господарств. Виняток становить Мактааральський район, де в 1997 році було зафіксовано - 189 прибуткових господарств, а в 2005 році цей показник знизився до 36 одиниць. Цей район завжди спеціалізувався на вирощування бавовнику, а для його виробництва необхідні великі великі господарства. Введення інституту приватної власності привело до формування класу дрібних власників на селі. Тому в хлопкосеющіх районах доцільно розвиток кооперативних форм господарювання на землі з метою підвищення конкурентоспроможності та прибутковості сільськогосподарських виробників.

У той же час показники рівня рентабельності за аналізований період сільськогосподарських підприємств по області зросли з -8% до 9,8%. Найвищий показник рентабельності мають господарства району Байдібек - 35,2%, найнижчий -6,8 - господарства Шардарінского району. В цілому якщо в 1997 році всі райони Південно-Казахстанської області були збиткові, то вже в 2005 році практично всі райони працюють з прибутком. Розвиток сільськогосподарського виробництва в області і в цілому по республіці показує позитивну тенденцію зростання. Виходячи з цього необхідно зміцнення всього позитивного, що було досягнуто за весь минулий період і подальший розвиток його на якісно новому рівні, що призведе до більш глибокого якісного перетворення галузі на основі вдосконалення земельних відносин.

Незважаючи на наявні проблеми в цілому аграрна сфера економіки республіки успішно розвивається, причиною чого стало проведення перетворень земельних відносин, що відбилося на динаміці зростання сільгосппродукції, доходів сільського населення і т.д. Для подальшого стійкого розвитку даної галузі необхідно, формування умов для розвитку конкуренції в сільському господарстві, також здійснити комплекс організаційних заходів, спрямованих на створення умов для добровільного об'єднання сільськогосподарських товаровиробників.

2.2 Державне регулювання ефективного використання сільськогосподарських земель

Початок 90-х років ознаменувався в Республіці Казахстан переходом аграрної сфери економіки на ринкові принципи господарювання, в основі якого лежали питання перетворення земельних відносин, зокрема відносин власності. В даний час в аграрному секторі національної економіки республіки сформовані основи багатоукладної економіки, які базуються на різних формах власності і господарювання.

В умовах ринкової економіки особливе значення мають проблеми механізму економічного регулювання земельних відносин. Економічні інтереси держави, землевласників, землекористувачів реалізуються саме в процесі державного регулювання земельних відносин, а не ринкового регулювання, оскільки останні не можуть охопити всю систему земельних відносин, так як продовольча безпека країни вимагає саме державного втручання, яке не пов'язане з економічною доцільністю.

Державне регулювання земельних відносин є впливом з боку держави на систему аграрного підприємництва, який функціонує на ринковій основі з застосуванням методів економічного регулювання (цін, податків, кредитів, мит), а в разі потреби і адміністративних методів управління (державних замовлень, квот, ліцензій і ін.). З огляду на, що державне регулювання здійснюється за допомогою використання правового механізму і в відповідних правових формах, до елементів державного регулювання відносять також прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють земельні відносини, здійснення заходів державної підтримки сільського господарства, створення системи та определніє компетенції органів управління в даній сфері [27, с.64-65].

Важлива роль в регулюванні розвитку земельних відносин в республіці відводиться державі, що обгрунтовано наступними факторами:

- держава виконує економічні функції по збереженню і поліпшенню навколишнього середовища, організації системи сільськогосподарської освіти, здійснення постійного контролю за якістю продукції, що виробляється та ін .;

- вирішення ключових проблем, що вимагають комплексного і масштабного підходу, зокрема розвиток інфраструктури, проведення науково-дослідних робіт в сільському господарстві та ін .;

- підтримання рівноваги між ефективним попитом і пропозицією, зайнятості на раціональному рівні, забезпечення ефективної конкуренції між виробниками сільгосппродукції і попередження виникнення монопольних структур і т.д .;

- сільське господарство вимагає особливої ​​аграрної політики, яка буде враховувати специфіку цього сектора економіки на відміну від інших галузей;

- велика залежність сільськогосподарського виробництва від природно-кліматичних умов, яка призводить до нестабільності фінансового стану та більш високого ступеня ризику сільського господарства [28].

Наприклад, відмова держави у фінансовій допомозі для придбання техніки на тлі подорожчання поставив сільське господарство на межу катастрофи. Якщо в 1991 р для покупки 1 т. Дизпалива повинні були продати 0,3 т. Пшениці, то в 1997 р вже 5,0 т, для придбання трактора (типу МТЗ-80,82), відповідно, 10,5 і 203 т, зернозбирального комбайна (типу Дон 1500) - 130 і 312 т.

Формування земельних відносин є основою розвитку сільського господарства, яка виступає частиною національної економіки, що має важливе стратегічне значення для забезпечення політичної та економічної стабільності і незалежності республіки. Тому держава повинна проводити політику активного втручання в розвиток даної галузі економіки.

Механізм економічного регулювання земельних відносин характеризується системою заходів економічного впливу, які спрямовані проведення земельної політики держави, забезпечення прав землевласників і землекористувачів, встановлення соціально справедливих платежів за землю, економічне стимулювання раціонального і ефективного землекористування, введення економічних санкцій за нераціональне використання та погіршення екологічного стану земельних ділянок , на захист земель сільськогосподарського призначе ення від псування і зниження родючості грунтів.

Основними завданнями державного регулювання земельних відносин на сучасному етапі є:

- підвищення ефективності сільського господарства з метою досягнення його сталого розвитку;

- Обепеченность продовольчої безпеки країни;

- задоволення потреб населення в якісних продуктах харчування, а промисловості в сільськогосподарській сировині;

- досягнення економічного паритету між сільським господарством та іншими галузями економіки; підтримка і захист вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників у сфері агропромислового виробництва на внутрішньому і зовнішньому ринках [27, с.66].

Одним з актуальних напрямків державного регулювання є формування ринку сільськогосподарської сировини і продовольства та забезпечення його стабільності. Також до основних напрямів державного регулювання сільського господарства відносяться:

- реалізація аграрної реформи;

- регулювання ціноутворення, кредитування, розрахунків і страхування в сільському господарстві;

- формування економіко-правового механізму державної підтримки сільськогосподарського виробництва;

- забезпечення розвитку соціальної сфери села та аграрної науки [27, с.66].

Удосконалення нових земельних відносин безпосередньо пов'язане з питаннями створення системи державної підтримки сільського господарства республіки, яка викликана спеціфіцескімі умовами сільськогосподарського виробництва: низькою органічною будовою капіталу; нестабільністю доходів в силу залежності від природно-кліматичних факторів; складністю побудови балансу продовольства в часі і в просторі з урахуванням кон'юнктури ринку; низькою конкурентоспроможністю сільгосптоваровиробників в порівнянні з підприємствами переробних галузей; нерозвиненою ринкової інфраструктури та конкурентного середовища на збуті продукції обумовлює необхідність переважання першого напряму з оздоровлення економіки сільськогосподарських підприємств. В цілому механізм державного регулювання сільського господарства з урахуванням його особливостей можна представити у вигляді замкнутої системи [27, с. 72].

Малюнок 2 - Механізм державного регулювання сільського господарства в умовах ринку [27, с. 74]

Товаровиробники в сільському господарстві в даний час працюють в умовах пільгового оподаткування, зокрема юридичні особи на основі патенту, здешевленого на 80%, а селянські (фермерські) господарства, в свою чергу, на основі єдиного земельного податку.

Крім цього за рахунок держави повністю здійснюються заходи по боротьбі з особливо небезпечними хворобами тварин і рослин, здешевлюється вартість племінної продукції, елітного насіння, мінеральних добрив.Щорічно держава закуповує зерно за фіксованими цінами для регулювання внутрішніх цін на зерно. При цьому з боку держави створені необхідні умови для забезпечення доступу господарюючих суб'єктів аграрної сфери до паливно-мастильних матеріалів (ПММ) в період масових сільськогосподарських кампаній, з метою якого застосовується ринковий механізм пільгового бюджетного кредитування сільських товаровиробників.

Аграрна сфера республіки потребувала державної підтримки, що привело до розробки проекту «Республіканської програми стабілізації, постприватизаційного розвитку і підтримки агропромислового комплексу» в 1997 році, в 1998 році був підготовлений проект «Програми державного регулювання сільськогосподарського виробництва в Республіці Казахстан» Міністерством сільського господарства Республіки Казахстан, але дані проекти Уряд не затвердив. Міністерством енергетики, індустрії і торгівлі Республіки Казахстан був розроблений проект програми «Основні напрямки державної політики в галузі розвитку сільськогосподарського виробництва та суміжних з ним галузей» в 1999 р, яка була грамотно аргументована. У даній програмі сільське господарство республіки було мультиплікативний двигуном розвитку всіх галузей національної економіки республіки, але, на жаль, це програма в Уряді не розглянули.

Незважаючи на таке ігнорування ініціатив Міністерств, пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, все ж Уряд Республіки Казахстан прийняв Постанову від 21 грудня 1999 року про затвердження «Програми розвитку сільськогосподарського виробництва на 2000-2002 рр.» [29]. Дана Програма була націлена на забезпечення економічного зростання, зокрема збільшення обсягів продажів, в конкурентоспроможних галузях сільського господарства, стабілізації виробництва основних видів сільськогосподарської продукції.

На основі цієї Програми, враховуючи факт недостатності фінансових коштів у держави і сільгоспвиробників, пріоритетними напрямками були визначені в розвитку сільськогосподарського виробництва:

1) продовольчої пшениці в Акмолинської, Костанайської і Північно-Казахстанської областях;

2) рису в Кизилординської області;

3) бавовнику в Південно-Казахстанській області;

4) соняшнику в Східно-Казахстанській області;

5) розвиток молочного виробництва в приміських зонах.

Пріоритети розвитку аграрної сфери спрямовані на вирішення основного завдання галузі - це забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та виробництва. Тому основними критеріями вибору даних видів сільгосппродукції стали рентабельність виробництва, можливість зниження витрат виробництва. Також враховувався індекс конкурентоспроможності, який розраховується як відношення цін на зовнішньому ринку до внутрішніми цінами плюс транспортні витрати до експортних ринків (або відношення ціни імпортної продукції до ціни вітчизняної продукції на внутрішньому ринку). Крім цього в розрахунок брався індекс попиту-пропозиції, що розраховується як відношення потреби до виробництва. За цією Програмою в зернове виробництво в республіці виділяється як головний стратегічний пріоритет, що дана продукція може служити в якості мультиплікатора, яка здатна забезпечити розвиток міжгалузевих зв'язків і прискорене економічне зростання в галузі.

Однак в Програмі ні зроблено акцент на необхідність зниження витрат виробництва, оскільки в республіці низький платоспроможний попит населення. Відповідно, це дозволить наситити внутрішній споживчий ринок продовольством.

Аналіз «Програми розвитку сільськогосподарського виробництва на 2000-2002 рр.» Показав, що механізм виконання поставлених завдань по більшості позицій відсутній, що і привело в даний час до неповної реалізації даної Програми.

В даному документі не були чітко обумовлені, які форми господарювання будуть виконувати програму, зокрема сільгоспформування, селянські господарства не згадувалися. Особисті підсобні господарства населення не включалися як об'єкт, на який спрямовані дії Уряду. Однак саме в ЛПГ проводиться 80-90 відсотків м'яса і молока, 75 відсотків - вовни і половина яєць, 85 відсотків - картоплі, близько 70 відсотків - овочів і половина баштанних, а також 80 відсотків - плодів і ягід. Тому в даний час необхідно визначитися зі статусом особистих підсобних господарств населення.

Програмою було передбачено спрямування спеціальних заходів державної підтримки на розвиток пріоритетних виробництв сільгосппродукції. Але спеціальні заходи підтримки виробництва зерна і бавовни-сирцю вимагають розвитку і підтримки зернових і бавовняних компаній, що не було передбачено Програмою. В даний час прибуток, яка створюється на виробництві зерна і бавовни-сирцю, залишається не при сільгоспвиробників, а осідає в компаніях. Такі компанії не зацікавлені в стабільному розвитку виробництва, оптимальному поєднанні з рослинництва і тваринництва, тому прибуток, створена при виробництві пріоритетних сільгосппродуктів залишається в трейдингових компаніях. Однак конкретних заходів Уряд з метою зміни даної ситуації не пропонує.

Необхідно прийняти такі умови, щоб трейдинговие компанії забезпечували певний рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва в тих сільгосппідприємствах, з якими вони укладають договори. Держава повинна гарантувати підтримку таким компаніям.

Необхідне рішення проблем на селі, які гальмують розвиток аграрної сфери економіки республіки, зокрема технічний парк фізично і морально застарів і темпи його оновлення вкрай низькі. В даний час сільськогосподарська галузь продовжує залишатися однією з найбільш ризикованих галузей економіки країни.

На початок реформ в аграрній сфері в 1990 році на кількість тракторів всіх марок становило 243,3 тис. Одиниць, то до початку 2006 року їх кількість зменшилася до 44,1 тис. Одиниць, тобто скорочення відбулося в 5,5 рази. Найбільших втрат зафіксовані в наявність кормозбиральних комбайнів, кількість яких на початку 90-х років було - 15,6 тис. Одиниць, відповідно скорочення парку цих комбайнів в 2005 році відбулося в 15,6 рази, досягнувши кількості 1,0 тис. Одиниць. Таке різке скорочення спостерігається практично за всіма видами сільськогосподарських машин, що наочно видно з табл. 7.

Таблиця 7 - Чисельність сільськогосподарської техніки на сільгосппідприємствах (на кінець року, тис. Штук)

Найменування

1990

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2005 до 1990, рази

Трактори всіх марок, включаючи змонтовані машини

243,3

52,1

50,8

50,2

46,7

45,8

44,1

-5,5 рази

плуги тракторні

48,8

10,3

11,5

12,5

11,0

10,5

10,5

-4,6 рази

культиватори тракторні

56,5

9,3

8,6

8,5

8,0

7,8

7,4

-7,6 рази

жниварки валкові

42,0

7,3

6,9

7,8

6,7

6,6

7,1

-5,9 рази

сівалки тракторні

177,0

41,6

42,0

44,6

42,5

42,7

41,9

-4,2 рази

комбайни

в тому числі

зернозбиральні

89,0

20,7

21,4

22,1

20,2

19,9

19,4

-4,6 рази

Кукурудзозбиральні

2,1

0,4

0,4

0,4

0,2

0,2

0,2

-10,5 рази

кормозбиральні

15,6

2,1

1,6

1,4

1,2

1,1

1,0

-15,6 рази

картоплезбиральні

0,7

0,2

0,2

0,2

0,2

0,1

0,1

-7 рази

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних Обласного управління статистики Південно-Казахстанської області

Особливо різке зниження кількості сільськогосподарської техніки спостерігається по наступних позиціях за аналізований період часу: сівалки - з 177,0 тис.од. до 41,9 тис. од. (В 4,2 рази), плуги - з 48,8 тис. Од. до 10,5 тис. од. (В 4,6 рази), культиватори - з 56,5 тис. Од. до 7,4 тис. од. (В 7,6 рази).

Таке значне зменшення кількості сільськогосподарської техніки не кращим чином позначається на розвитку сільського господарства. Причому більша частина парку сільськогосподарських машин в процесі приватизації залишилася в сільгосппідприємствах, оскільки працівники сільського господарства виходили з підприємств, що реорганізуються, в основному забираючи паї, які існують у вигляді, насамперед, земельного наділу. Тому матеріально-технічна база і її основна виробнича інфраструктура залишалися в сільгосппідприємствах, з одного боку. З іншого боку, відсутність належної своєчасної державної підтримки сільського господарства на початку проведених перетворень земельних відносин, призвів до такого плачевного стану.

Державі просто необхідно активізувати роботу зі створення широкої мережі державних машинно-технологічних станцій, що спеціалізуються на наданні послуг тим виробникам в сільському господарстві, які в силу об'єктивних і суб'єктивних причин не мають доступу до лізингової техніки. В майбутньому, наприклад, у міру становлення і зміцнення господарства товаровиробників, ці станції можуть бути придбані ними.

Найголовнішим моментом в проведенні технічної політики в сільському господарстві має стати відродження вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, яке може здійснюватися як на основі спільного виробництва або ін. Форм, до того ж, що обов'язково необхідно створення мережі відповідних сервісних служб при імпорті сільськогосподарської техніки.

Для вирішення цих проблем одним з напрямків може стати розвиток лізингу сільськогосподарської техніки, яке в майбутньому може здійснюватися в більших масштабах. Лізинг, перш за все, необхідний для здійснення господарської діяльності дрібних форм господарювання, яких досить велика кількість після проведених корінних змін земельних відносин в республіці.

Проте активізація по впровадженню лізингових операцій з сільгосптехнікою не дало очікуваного ефекту від використання лізингу сільгоспвиробниками. Причина, по-перше, у держави немає фінансових коштів в такому обсязі, щоб сформувати лізинговий фонд. По-друге, використання в лізингу зарубіжною дорогої техніки здорожує ціну кредиту. І остання причина, комерційні банки через довгостроковості лізингових операцій не зацікавлені в таких угодах

Лізинг вирішує проблеми поліпшення матеріально-технічного забезпечення галузі сільського господарства республіки, але одночасно погіршує фінансове становище сельхозпользователей майна через високу ціну лізингових послуг.

Якщо розглянути, то сумарна вартість лізингових послуг включає в себе наступні платежі, а саме суму: яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість майна; яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси, використані ним для придбання майна за договором лізингу; яка виплачується за страхування лізингового майна (якщо застраховано лізингодавцем); також комісійні лізингодавцю і інші витрати лізингодавця, передбачені договором про лізинг, а також санкції за несвоєчасну сплату лізингових платежів. Ризик випадкової загибелі, псування, а також втрати переходить до лізингоодержувача з моменту поставки обладнання.

Лізинг іноземної техніки економічно невиправданий, оскільки сільгосптехніка дорога, по-перше. По-друге, іноземні інвестори використовують принцип прискореної амортизації, зокрема не більше ніж протягом 5 років. По-третє, за правилами розвинених країн сільгосптехніка, яка передається в лізинг, підлягає обов'язковому страхуванню за місцем знаходження інвесторів.

У «Програмі розвитку сільськогосподарського виробництва» прийнятої Урядом в 1999 році і розрахованої на період 2000-2002 р.р. пропозиції по лізингу сільгосптехніки вимагали додаткового опрацювання. Наприклад, при аналізі лізингових схем не розглядалася захист фінансового ризику лізингоодержувача. Хоча це важливе питання, оскільки для лізингоодержувача підвищення собівартості робіт збільшує збитковість продукції. Фінансовий ризик лізингодавця захищений. У сільському господарстві республіки лізингові компанії можуть бути економічно вигідними за умови, що лізингодавцем буде виробник машин і обладнання казахстанський або ж з країн СНД, зокрема російський [29].

Розвиток аграрного сектора економіки республіки має бути направлено на підвищення його конкурентоспроможності та на цій основі збільшення обсягів продажів його продукції, тому що на базі такого підходу можна забезпечити продовольчу безпеку, зростання доходів сільського населення. Також це може створити основу для формування раціональної структури агробізнесу та поглиблення спеціалізації Казахстану на міжнародному ринку продовольства.

Розвиток кредитування за допомогою механізму сільських кредитних товариств стало надійною базою для фінансової підтримки діяльності різних форм господарювання на селі. Успіх пілотних проектів дає можливість створення передумови розширення мережі сільських кредитних товариств за участю держави, а також припливу приватного капіталу в цю сферу фінансових послуг.

Необхідно не тільки збереження, а й у міру зростання бюджетних можливостей поступове збільшення розмірів існуючих видів державної підтримки сільськогосподарських підприємств. Однією з основних проблем розвитку аграрної сфери є гідромеліорація, яка в даний час прийшла в занепад через відсутність цілеспрямованої державної підтримки, наслідком чого є те, що на сьогодні 35% зрошуваних земель країни не використовується. Практика показала неспроможність змісту такої системи тільки за рахунок водокористувачів. Держава повинна проводити політику розумної та прозорої системи державної підтримки, спрямовану на те, що розміри держпідтримки поступово повинні скорочуватися, у міру зміцнення фінансового стану користувачів водними ресурсами та формування об'єднань для спільної експлуатації гідромеліоративної системи.

Підтримка сільськогосподарських підприємств в частині розвитку експорту продукції сільського господарства необхідна, оскільки поряд з такими традиційними експортними товарами як зерно, бавовна і рис у республіки є можливості експортувати цілий ряд тваринницької продукції. Однак аналіз показує, основними статтями експорту є традиційно сировину, причина, якою криється в технічній і технологічній відсталості переробних підприємств, а також за відсутності чіткої експортної політики в сільському господарстві. Тому необхідно, перш за все, модернізувати переробні сільгосппродукцію підприємства і здійснити впровадження нових технологій переробки. Необхідний перехід на міжнародні стандарти якості виробництва, що дозволить забезпечити якісну зміну структури експорту, тобто експортувати продукцію з високою доданою вартістю, тобто готової товарів.

У частині імпорту сільськогосподарської продукції необхідне проведення імпортної політики в аграрній сфері, оскільки республіка має відкриту економіку. За деякими видами продовольчих товарів, через природно-кліматичних особливостей республіка не самообеспечена., Тому доцільно не допущення придушення вітчизняного виробництва продуктів харчування імпортними товарами. Для цього необхідно сформувати таку структуру внутрішнього ринку споживання, що відповідає світовим стандартам збереження продовольчої безпеки країни. Також доцільно створення чіткої системи контролю за дотриманням торговими партнерами принципів добросовісної конкуренції, яка може дозволити при необхідності оперативно застосовувати захисні заходи. Введення імпортного політики має стимулювати іноземних сільгосппідприємців інвестувати кошти на розвиток виробництва сільськогосподарської продукції в вітчизняний аграрний сектор.

У підвищенні конкурентоспроможності та ефективності сільськогосподарського виробництва особливе місце відводиться заходам державної підтримки галузі. З одного боку, це формування та вдосконалення законодавчої бази галузі, а з іншого боку це фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників. Без державної підтримки, як показує світовий економічний досвід, не зможе вижити і рентабельно розвиватися жодна підгалузь сільського господарства. Тому одним з актуальних проблем розвитку сільськогосподарських товаровиробників є доступність кредитних ресурсів для них. Перш за все, необхідно вирішення питання підвищення гарантованості і надійності аграрного бізнесу, також зміцнення заставної бази сільськогосподарських товаровиробників, підвищення її ліквідності, з цією метою необхідно вдосконалення земельного законодавства для розвитку іпотеки землі.

На сучасному етапі формування і вдосконалення земельних відносин є проблеми, які суттєво впливають на ефективне і рентабельне розвиток сільськогосподарського виробництва, які істотно знижують ефективність господарської роботи підприємців в сільському господарстві. Якщо докладніше зупинятися на ці проблеми, то необхідно виділити наступні, зокрема існуючі обмеження на продаж і заставу землі, відсутність вторинного земельного ринку. Крім цього можна виділити таке питання як недосконалість законодавства в аграрній сфері економіки, зокрема те, що норми чинного земельного права не дозволяють повністю реалізовувати інтереси землекористувачів згідно із законом ринку.

Системні перетворення, які проводились в аграрному секторі економіки республіки не торкнулися структуру управління галуззю. Оскільки основним змістом було введення і чіткий розподіл контрольно-наглядових функцій від господарсько-виконавських, а також розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади з делегуванням частини повноважень в управлінні аграрним сектором місцевим адміністраціям. Такий поділ функцій державних органів необхідно при переході від адміністративно-командної економіки до ринкового господарства. Звичайно, цей процес не проходив гладко. Дослідження показують, що багато підприємців в аграрній сфері стикаються з проблемою свавілля місцевих чиновників. Тому необхідне реформування структури управління галуззю сільського господарства.

На даному етапі розвитку земельних відносин важливим є питання перехід до економічних методів управління земельними ресурсами, формування та забезпечення умов для функціонування ринку землі, створення механізму ефективного захисту прав на землю землекористувачами, спрощення земельних угод, розширення оренди землі як форми землекористування, запровадження механізму застави земель .

Якщо взяти до уваги історичний досвід розвитку земельних відносин в світовій економіці, то становлення права приватної власності на землю в республіці і твердження правових норм у регулюванні земельних відносин між учасниками ринку землі можуть зайняти тривалий період.

Впровадження в республіці правової норми дозволу купівлі-продажу землі без відповідної підготовки не досягло своєї мети, зокрема розвиток цивілізованого земельного ринку як первинного, так і вторинного. Оскільки населення, яке проживає в сільській місцевості не має достатніх коштів для покупки землі. Якщо говорити про кредит, то більшість сільських жителів для отримання кредиту в банку не мають достатнього заставного забезпечення, а також значну кількість сільських райони Казахстану не забезпечені банківськими послугами в тому обсязі, який необхідний для розвитку іпотеки та кредиту в даній галузі економіки. Звідси випливає, що довгострокові кредити при існуючій банківській системі сільськогосподарським виробникам поки недоступні.

У республіці ринкові реформи йдуть під гаслом держави - відмовитися від утриманських настроїв, тому, на жаль, не так гладко складається реформування земельних відносин в аграрній сфері, оскільки даний сектор національної економіки менш мобільний ніж, наприклад, сфера промисловості.Головна мета аграрних перетворень досягнута - сформувати багатоукладність в сільському господарстві. Однак це не стало умовою підвищення ефективності сільського господарства, як це було передбачено при проведенні реформ.

Стабілізації сільського господарського виробництва в значній мірі сприяли конкретні заходи, прийняті державою з метою вирішення проблемних питань у сільському господарстві. Була робота щодо цілеспрямованого підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства за участю держави, з метою, якої була створена спеціалізована державна лізингова компанія ЗАТ «Агрофінанс». Робота даної компанії і принципи її діяльності повністю відповідають нинішньої фінансово-кредитної та економічної політики держави.

Крім цього вирішуються питання щодо забезпечення доступності кредитних ресурсів для сільських товаровиробників, які базуються на використання механізму сільських кредитних товариств. Для цього створена державна компанія ЗАТ «Аграрно-кредитна корпорація» з досить потужним фінансовою основою, яка розпочала роботу по реалізації пілотного проекту зі створення в 12-ти областях республіки 27 сільських кредитних товариств.

З метою підтримки створена інформаційно-маркетингова система АПК поки в чотирьох областях республіки, що дозволяє забезпечити доступ сільських товаровиробників до ринкової інформації. Необхідно доведення до логічного завершення роботи з розгортання інформаційно-маркетингової системи, що охоплює всю територію республіки, оскільки, починаючи від Міністерства сільського господарства і закінчуючи фермером, все відчувають сильний інформаційний голод. Введення в практику такої системи дуже актуально, так як існуючі в даний час джерела інформації і система збору даних досить не досконалі, що покладатися на їх достовірність неможливо. З метою вирішення даного питання проводиться робота по створенню жорсткої системи збору, обробки та передачі інформації від низу до верху і назад з встановленням міри відповідальності за їх достовірність.

Але, не дивлячись на зусилля держави все ж відбувається зниження рівня використання сільгосптехніки, засобів захисту рослин і тварин, добрив, постачання господарств ПММ. Основною причиною такого стану справ є занепад виробництва в сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості з виробництва добрив і хімічних засобів захисту рослин. Заходи, що вживаються щодо державної підтримки розвитку сільськогосподарських товаровиробників відстають від процесів, що відбуваються в сільському господарстві, тобто фактична роль держави в цьому питанні звелася лише до фіксації доконаного. Наприклад, прийнята Постанова уряду Республіки Казахстан від 5 жовтня 1998 «Про деякі заходи щодо закупівлі зерна та підтримки сільгоспвиробників» вийшло занадто пізно. Багато структур управління і контролю виявилися непідготовленими до його реалізації, хоча ця постанова могло зіграти значну позитивну роль і надати підтримку сільськогосподарським виробникам. Інший приклад, формування лізингового фонду для сільгоспвиробників не була здійснена до кінця своєчасно, зокрема з обіцяних коштів в розмірі 1 млрд. Тенге в фонд фактично було виділено 200 млн. Тенге. Звичайно, є причина в обмеженості лізингових коштів, оскільки комерційні банки не зацікавлені в таких угодах в силу їх довгострокового характеру.

Крім того, в Казахстані не отримала належного розвитку система страхування сільського господарства, яке необхідно для стимулювання розвитку різних форм господарювання на землі. Брак кредитних коштів, наявність численних посередників-перекупників сільгосппродукції створюють перешкоди, з якими селянські (фермерські) господарства, дрібні землекористувачі не в змозі впоратися, часто багато хто з них розоряються. При слабкій реальної державної підтримки єдиним джерелом покриття витрат залишається зниження витрат виробництва, що змушує скорочувати на важливих статтях витрат для розширеного виробництва.

В останні роки близько 70 відсотків сільськогосподарських підприємств республіки є низько рентабельними або нерентабельними. Крім цього існує проблема довгострокових кредитів в сільськогосподарське виробництво. Основна причина такого становища в сільському господарстві полягає в недостатньо раціональної аграрної політики держави як системного процесу і відставання дій республіканських і регіональних аграрних органів від змін, що відбуваються в розвитку сільського господарства.

Заходи, що вживаються з боку держави змінюють тенденції розвитку сільського господарства в кращу сторону. Агентство Республіки Казахстан по статистиці провело одне з останніх обстежень ділової активності сільськогосподарських підприємств. Результати цього обстеження показують, що економічне становище даних сільськогосподарських підприємств у 2002 р змінилося в кращу сторону в порівнянні з 2001 р, оскільки переважна частина опитаних керівників оцінили ситуацію як задовільну, а частка сільгосппідприємств, які знаходяться на межі банкрутства, набагато скоротився.

Такий розвиток подій сприяли вжиті заходи державної підтримки сільгосптоваровиробників, в результаті чого ефективність діяльності останніх зросла, зокрема в числі опитаних з'явилися сільгосппідприємств, які отримали пільгові кредити. Також серед обстежених сільгосппідприємств збільшилася кількість виробників, які використовують авансові форми розрахунків за сільгосппродукцію для державних потреб, а також отримали матеріально-технічні ресурси на умовах лізингу.

Незважаючи на це результати обстеження керівників показують недостатність сільськогосподарської техніки на підприємствах, а також проблеми в забезпеченні паливно-мастильними матеріалами. Дійсно в даний час актуальним залишається питання матеріально-технічного постачання сільськогосподарських підприємств. Це пов'язано, перш за все, з тим, що під час початку реформування сільського господарства основна маса сільгосптехніки не оновлювалася, вкладення в основні засоби виробництва були мізерні. Техніка для сільськогосподарського виробництва дуже дорога і багато хто навіть успішно функціонують сільгосппідприємства не можуть дозволити купити собі необхідну техніку.

Як показало опитування, прямі зв'язки з переробними підприємствами підтримувало підприємницьку діяльність більшості сільськогосподарських підприємств, а решту нечисленну групу товаровиробників підтримували прямі зв'язки з підприємствами роздрібної торгівлі та підприємствами агросервісу. Близько 50% сільгосппідприємств мають гарантований вихід на місцевий оптовий продовольчий ринок і стільки володіють власними магазинами, кіосками та наметами. Часто відсутність необхідних зв'язків з торговими організаціями є причиною збитків сільгосппідприємств, оскільки сільгосппродукція має особливість - її необхідно в короткі терміни спожити.

Результати обстеження наочно виявили, що основними факторами, які обмежують виробничу та підприємницьку діяльність є низькі державні закупівельні ціни на сільгосппродукцію, моральний і фізичний знос матеріально-технічної бази сільського господарства. Можна виділити такі чинники, на які вказали сільгосппідприємців - це недостатність фінансових ресурсів, високі податкові ставки, нестача обігових коштів у сільськогосподарських підприємств, нестабільність податкової і правової політики, неплатоспроможність покупця, високі ставки по наданих кредитах. Крім цього зазначалося також як фактор - виснаженість природних ресурсів господарств. В останні роки не зверталося уваги з боку держави на проведення заходів відновлюють природно-земельні ресурси, що поліпшують їх характеристики.

Якщо порівняти відповіді респондентів то, останніми роками фактор нестачі фінансових коштів, низькі закупівельні ціни, зношеність матеріально-технічної бази продовжують чинити негативний вплив на сільськогосподарське виробництво республіки.

Незважаючи на багато позитивні зміни в реформуванні земельних відносин з метою їх цивілізованого ринкового розвитку, створенні нормативно-правової бази сільськогосподарського виробництва все ж в республіці не відбувся докорінний перегляд точки зору уряду на необхідність в сильній і активній політиці щодо державного регулювання аграрного сектора республіки. В основному сільське господарство республіки продовжує відчувати на собі жорстку монетарну політику держави, яка головним чином підтримується міжнародними фінансовими інститутами.

Аналіз проведених в республіці досліджень з оцінки впливу і ролі держави в розвитку сільського господарства як основної галузі республіки показує, що існують внутрішні причини, з яких, ми виділили такі:

- як показує світовий досвід, становлення ринкової економіки вимагає цілеспрямованої роботи, яка повинна бути забезпечена відповідними фінансовими, інформаційними ресурсами. У нашій республіці була проведена скасування обмежень для функціонування сільського господарства, зокрема лібералізація цін, надання господарської самостійності, легалізація бізнесу, законодавчі акти, але вони автоматично не привели до формування ринкової економіки. Держава не достатньою мірою виконало організаторську роль у створенні ринкових відносин в національній економіці.

- розробка конкретних рекомендацій за напрямками роботи, організації та проведення реформування аграрного сектора економіки була поставлена ​​слабо, оскільки основні зусилля інтелектуальних працівників були спрямовані на розробку спільних програм, що призвело до слабкої інформаційної, консультаційної та роз'яснювальної роботи серед сільських жителів;

- економічна ситуація в цілому в республіці привела до істотного зниження рівня життя сільського населення, в результаті реальні доходи більшості населення, умови надання соціальних послуг погіршилися. Проблема бідності на селі залишається все ще гострою, що звужує соціальну базу перетворень в сільському господарстві;

- в республіці немає сильних об'єднань сільгоспвиробників, які змогли б лобіювати і ефективно захищати їх інтереси;

- в аграрній сфері національної економіки спостерігається явний дефіцит менеджерів здатних налагодити агробізнес, оскільки нинішня система підготовки кадрів тільки налагоджується.

Рішення проблем, на яких ми зупинилися, в подальшому матиме позитивний вплив на стан справ у сільському господарстві.

Таким чином, роль держави безперечна, важлива для стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва республіки, а саме в частині створення рамкових умов для сільгосппідприємств в ефективному використанні сільськогосподарських земель в Казахстані. Оскільки саме держава в змозі надавати необхідну як фінансову, організаційну та ін. Допомогу в господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

2.3 Інституційні основи державного регулювання земельних відносин

Сільське господарство є найважливішою галуззю економіки республіки від розвитку, якого залежить успіх більшості галузей національного господарства Казахстану. В даний час в даній галузі економіки Казахстану здійснено масштабне реформування, зокрема створені інституційні основи реформи; проведені процеси роздержавлення і приватизації; введені механізми зворотного банківського кредиту, вільних і регульованих цін, нової системи оподаткування, ринку землі; проведена демонополізація і структурна перебудова державного та господарського управління сільським господарством.

Цим змінам передувало створення інституційної основи, яка базується на постійно удосконалюються законах.

Реформування земельних відносин в республіці почалося з розробки нормативно-правової бази розвитку сільського господарства. Неефективне проведення на перших етапах ринкових перетворень в земельних відносинах, призвели до зниження виробництва сільгосппродукції, погіршення матеріальної бази галузі, також наростання негативних явищ у виробничій сфері. У 1991 році був прийнятий Закон «Про пріоритетний розвиток аулу, села і АПК», який і був направлений на пріоритетний розвиток галузі, але якби з державного бюджету стали виділяти кошти для реалізації цього Закону, то він міг би сприяти деякого пом'якшення наслідків переходу села до ринкових відносин [30].

З метою прискорення розвитку земельних відносин в республіці був розроблений і прийнятий Закон від 14 січня 1992 «Про особливості приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств», в яких обговорювалися принципи проведення роздержавлення і приватизації в агропромисловому комплексі республіки, також порядок проведення приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств [31].

Даний законодавчий документ був направлений на подолання монополії в сільському господарстві республіки за допомогою формування різних форм власності і господарювання, умов для переходу до багатоукладної ринкової економіки на селі. Також метою даного Закону було створення умов для розвитку конкуренції сільгосптоваровиробників і стимулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві, що має привести до підвищення ефективності виробництва сільгосппродукції, а також поліпшення постачання населення продовольством, а промисловість - сировиною.

У цьому Законі були розроблені принципи приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств і визначено об'єкти приватизації, але в ході приватизації ряд принципів зробили негативний вплив на сільськогосподарське виробництво, зокрема приватизація майна збиткових підприємств. Наприклад, дана обставина призвело до зниження поголів'я худоби, оскільки відсутність достатніх грошових доходів привело до того, що населення забило худобу на м'ясо, а також почалася міграція сільського населення в міста. Крім цього в законі не був дотриманий і такий принцип, як забезпечення безперервності технологічного процесу виробництва продукції на тваринницьких фермах, птахофабриках і інших аналогічних об'єктах.

Хоча в Законі «Про особливості приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств» розглядалася необхідність забезпечення рівних правових умов для створення різних форм власності і господарювання, але цей принцип був порушений Указом Президента Республіки Казахстан від 9 березня 1994 «Про передачу частини майна радгоспів у власність директорів ». Даний Указ переслідував певну мету. В даному випадку - це прискорення реалізації Національної програми роздержавлення та приватизації в республіці на другому етапі (1993-1995 рр.), Розвиток різних форм власності, формування ринкових відносин в сільському господарстві, а також підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва [32].

Даним Указом передбачалося виділення 10% викупної частини майна підприємств на безоплатній основі директорам, які пропрацювали в даній посаді не менше 20 років. Також у тимчасове користування на строк не більше 5 років на договірних умовах директору передавалося додатково ще 10% від викупної частини майна, а решта викупна частина майна - це 80%, розподілялися між членами трудового колективу.

На жаль, практика довела недоцільність даного Указу. Наприклад, колишньому директору радгоспу «Кіровський» Кіровського району Південно-Казахстанської області було передано 10% майна безкоштовно як пропрацював 20 і більше років на посаді директора. Додатково до цього ще 20% колишній директор виграв на аукціоні, далі наступні 10% отримав на договірних умовах і ще додатково 11% майна купив у обласного Комітету госіммущества. В результаті всіх цих «законних» операцій одна людина, тобто колишній директор, отримав 51% майна радгоспу за 1350 тис. тенге, а стільки коштував тоді один трактор ДТ-75 ПТЗ. Колишній директор в свою власність отримав 2772 га. зрошуваних земель, в той час як 7300 чоловік розділили між собою 1414 га.

Прискорена приватизація майна державних сільськогосподарських, заготівельних, переробних і обслуговуючих підприємств агропромислового комплексу, відсутність на практиці можливості вибору форм господарювання, упор на створення селянських господарств в умовах інфляції, розбалансованість галузі призвели до того, що на ефективність сільськогосподарського виробництва різко знизилася в ці роки. Держава з метою підтримки сільського господарства з республіканського бюджету в 1992 р виділив 50 млн. Руб., В 1993 р - 200, в 1994 р - 2,3 млн. Тенге. Однак в умовах інфляції цих коштів було недостатньо.

З метою фінансової підтримки знову організованих селянських господарств, а також кредитування заходів з державного землеустрою, боротьбі з масовими шкідниками і хворобами рослин і особливо заразними хворобами тварин був прийнятий Закон Республіки Казахстан «Про кредитування галузей агропромислового комплексу та фінансуванні державних заходів» у травні 1993 року [33].

Серед законодавчих актів, які значно вплинули на розвиток сільського господарства потрібно зазначити Указ Президента Республіки Казахстан, який має силу закону від 22 грудня 1995 «Про землі». Даний Указ дав потужний поштовх розвитку земельних відносин в республіці, давши основу для розвитку різноманіття форм власності і господарювання в сільському господарстві. У свою чергу, він став першим основоположним галузевим законодавчим актом Республіки Казахстан [34].

Пізніше був прийнятий Закон Республіки Казахстан «Про землю» в січні 2001 року, де збереглася спадкоємність політико-правових принципів розвитку земельних відносин в умовах державної незалежності і ринкових відносин. Даний Указ, а потім і Закон вирішують правові аспекти раціонального використання і охорони земельних ресурсів [35].

Також важливим моментом у розвитку сільськогосподарського виробництва став Указ Президента Республіки Казахстан від 25 липня 1995 «Про ветеринарії», на основі якого держава стала здійснювати підтримку тваринницької галузі сільського господарства, враховуючи той факт, що дана галузь є однією з провідних в республіці [36 ].

Закон від 28 квітня 1997р. «Про вексельний обіг в Республіці Казахстан» став важливим моментом у здійсненні державної підтримки сільського господарства в новій формі як здійснення стратегії вексельної програми [37].

Дана програма закладалася через кредити, гарантом яких виступав Національний банк. Даний закон був направлений на забезпечення стабільного вексельного обігу в республіці і фінансової державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. На початку 1996 р борг за векселями Державної продовольчої корпорації склав 70 млн. Дол., Який потрібно було повернути після реалізації зерна. Однак різке зниження цін на ринку не дозволив це зробити. В результаті векселя не змогли погасити комерційні структури, скупники-перекупники, які забезпечували господарства паливно-мастильними матеріалами.

У зв'язку з цим було введено обов'язкове страхування в сільськогосподарському виробництві, також уряд визначив заходи щодо прискорення реорганізації підприємств. Був створений Фонд розвитку малого підприємництва, розглянуті питання розвитку тваринництва, реорганізації держфонду фінансової підтримки сільського господарства та ін.

Однак прийнята Постанова Уряду Республіки Казахстан від 20 червня 1997 «Про перехід оподаткування на метод нарахування в податковому обліку», згідно з яким відвантажена сільгосппродукція вважається реалізованою з дня відвантаження, значно ускладнила становище сільськогосподарських товаровиробників, оскільки були потрібні відповідні відрахування податків до державного бюджету, не чекаючи оплати. Несвоєчасна виплата податків вела до нарахування пені та штрафних санкцій, що призвело до вилучення обігових коштів у сільських підприємств. Така система оподаткування приводила до порушення принципів справедливості оподаткування і не знайшла широкого застосування. У свою чергу, це призвело до різкого скорочення інвестицій в сільське господарство, зокрема в даний період було інвестовано в основний капітал (без урахування нечисленних підприємств і організацій) 1049 млн. Тенге, або 0,9% в загальному обсязі інвестицій в економіку країни проти 2,1% в 1996 р і 2,7% в 1995 р Сільськогосподарські підприємства не могли використовувати для інвестування власні кошти оскільки в основному їх не мали [38].

З метою зміни ситуації в сільському господарстві в 1997 була прийнята Постанова Уряду Республіки Казахстан від 22 грудня, яким було затверджено Стратегію розвитку сільського господарства Республіки Казахстан до 2010 р Прийнята Стратегія визначала комплексну систему державних заходів щодо поліпшення роботи сільського господарства в ринкових умовах. На жаль, даний документ містив лише начерк урядових заходів і економічно необгрунтовані цільові показники розвитку сільськогосподарського виробництва. Наприклад, збільшити обсяг валової продукції сільського господарства в 3-3,2 рази при річному темпі зростання в 18%, обсяг виробництва зерна довести до 25-27 млн. Т, поголів'я овець і кіз - до 22-25 млн. Голів і т . Д. Однак програма не містила реального механізму вирішення поставлених цілей, з моменту прийняття ні Міністерство сільського господарства, ні розробники не контролювали її виконання [39].

Створення нормативно-правової бази в аграрній сфері економіки республіки активно тривало в кінці 90-х років. Проблеми, що виникають при проведенні перетворень земельних відносин, вимагали свого законодавчого вирішення. У березні 1998 був прийнятий Закон Республіки Казахстан «Про селянське (фермерське) господарство», в якому чітко було розписано права даних господарств, їх статус та місце в земельних відносинах республіки. З цього часу селянські (фермерські) господарства знайшли законодавчо оформлену форму. В даному законі обмовлялися питання власності і умови господарювання селянських (фермерських) господарств [40].

Були додатково прийняті законодавчі акти, які сприяли розвитку сільськогосподарського виробництва в певних підгалузях. Були розроблені і прийняті Закони «Про племінне тваринництво» в липні 1998 р, «Про карантин рослин» в лютому 1999 року, «Про охорону селекційних досягнень» в липні 1999 року, в яких позначені контури державної підтримки сільськогосподарських підприємств, що займаються даними видами діяльності [41; 42; 43].

Прийняття законодавчих актів часто спізнювалося за виявленими негативними тенденціями. Наприклад, до часу прийняття Закону «Про племінне тваринництво» поголів'я дрібної рогатої худоби зменшилося з 35,8 млн. Голів у 1990 році до 8,8 млн. Голів в 1999 році, а чисельність великої рогатої худоби також скоротилося з 9,6 млн. до 4,2 млн. голів у відповідні роки. Ухвалення цих нормативно-правових актів було звичайно дещо запізнілим, але все ж держава позначило заходи державної підтримки найважливіших підгалузей сільського господарства республіки [41].

Державою були розроблені додаткові заходи щодо здійснення економічних реформ в сільському господарстві. Вийшли Укази Президента Республіки Казахстан «Про деякі питання участі держави в розвитку ринкової інфраструктури сільського господарства» в серпні 1998 р, «Про заходи щодо захисту казахстанського зернового ринку і підтримки вітчизняних сільськогосподарських виробників» в грудні 1998 р Дані Укази були спрямовані на посилення державної підтримки сільгоспвиробників, оскільки як нами згадувалося вище, така підтримка просто життєво необхідна для виробників сільгосппродукції, тим більше, що зерно експортується і при носить солідний валютний вклад до державної скарбниці [44, 45].

Також був в липні 1999 рбув прийнятий Закон «Про сільську споживчої кооперації в Республіці Казахстан». В Державний фонд фінансової підтримки сільського господарства за період з 1996-1999 роки було виділено 12,24 млрд. Тенге для здешевлення мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіннєвого матеріалу, вирощування племінної худоби [46].

Держава в республіці веде цілеспрямовану роботу по підтримці і стимулюванню розвитку сільського господарства. Проведена велика робота по створенню нормативно-правової бази для розвитку сільськогосподарського виробництва в республіці, яка постійно вдосконалюється. Створена законодавча база державного регулювання зернового ринку, зокрема прийнятий закон Республіки Казахстан «Про зерно» в 2001 р Крім цього, розроблені і затверджені підзаконні нормативно-правові акти, які конкретизують основні положення цього Закону. На основі цього закону була проведена робота по ліцензуванню діяльності елеваторів з метою введення в обіг зернових розписок, також стало можливим проведення систематизації державних ресурсів зерна, які необхідні для створення стратегічного запасу республіки [47].

Створені законодавчі умови для підвищення стабільності і ефективності зернової галузі, зокрема ринкового обороту зерна.

Значний вплив на розвиток сільського господарства можуть надати Закони Республіки Казахстан прийняті в січні 2001 р «Про зерно» і «Про землю». Дані Закони в основному орієнтовані на повний демонтаж планово-розподільчої системи методом перетворення державної власності в приватну власність і розвиток приватного підприємництва, що є основою розвитку земельних відносин в республіки, відповідних ринкового типу господарювання. Головне в даному процесі завжди відводилося, звичайно, приватизації в сільському господарстві. У міру можливості в цих законах враховувалися особливості сільського господарства - різноманіття природно-кліматичних зон, різний рівень спеціалізації галузі по зонам, врахований соціальний аспект, досвід країн світу, в яких сільське господарство розвивається за допомогою державної підтримки [35, 47].

Особливу увагу привертає проблема, пов'язана з формуванням законодавчої бази в водному господарстві. Ці питання безпосередньо пов'язані і мають величезний вплив на розвиток земельних відносин, і а значить безпосередньо на розвиток ефективного сільськогосподарського виробництва. З метою регулювання суспільних і приватних відносин в сфері сільськогосподарського водопостачання був прийнятий в 2002 році Закон РК «Про сільський споживчому кооперативі водокористувачів». У Законі на законодавчому рівні врегульовано питання створення об'єднань водокористувачів, обумовлені права та обов'язків споживчого кооперативу, питання фінансування меліораційних і іригаційних робіт, плати за воду, раціонального використання водних ресурсів республіки і т.д. [48].

Для вирішення проблеми раціонального використання водних ресурсів, а також оптимального поєднання державного регулювання з допомогою ринкових важелів впливу і адміністративних, ми вважаємо, доцільним прийняття закону «Про водні ресурси», з огляду на гостру водну екологічну проблему, пов'язану з Аральським морем прийняття такого закону дуже актуально.

Зацікавленими міністерствами проведена певна робота по внесенню концептуальних змін і доповнень до чинного закону «Про племінне тваринництво», також розроблений і запропонований до прийняття проект закону «Про насінництво». Дані закони складуть основу для впорядкування системи племінного тваринництва і елітного насінництва, оскільки для ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва в головних її підгалузях необхідно впровадження сучасних технологій підвищення продуктивності і якості виробленої сільгосппродукції. У цих законодавчих актах встановлені нові кваліфікаційні вимоги до господарств, які займаються виведенням племінної худоби та елітного насіння. Також в цих законах відображена розроблена система, яка дозволяє сільгосппідприємствам даного напрямку гарантовано отримувати державні субсидії для виробництва даних сільгосппродуктів.

Незважаючи на прийняття багатьох законодавчих актів з метою створення нормативно-правової бази для розвитку сільського господарства залишається актуальним питання про вдосконалення законодавчої бази аграрного сектора економіки та її гармонізації з міжнародними нормами, оскільки законодавча база розвитку аграрного сектора економіки все ще залишається слабкою і недостатньою.

Для розвитку сільського господарства республіки доцільно переглянути і конкретизувати концепцію продовольчої безпеки Казахстану і на основі неї розробити проект відповідного закону. Прийнята державна програма в 2002 р «Про державну агропродовольчої програмі РК на 2003-2005 роки» вичерпала себе.

Необхідний законодавчий акт, який повинен стати основою для визначення і обґрунтування основних напрямків і пріоритетів аграрної політики держави, і в першу чергу розвитку земельних відносин в республіці. Ми вважаємо, що необхідно розробити і прийняти закон «Про продовольчу безпеку Республіки Казахстан», в якому доцільно визначити характеристику продовольчої кризи. У цьому Законі також слід визначити необхідні обсяги державних запасів і резервів продовольства. Крім цього конкретно встановити критерії і ознаки груп населення, які повинні отримувати продовольчу допомогу, а також дати характеристику економічної та політичної ситуації, при якому держава повинна звертатися до світової спільноти за гуманітарною продовольчою допомогою.

Звичайно, економічна ситуація в республіці стрімко змінюється, що в свою чергу вимагає оперативного вдосконалення існуючої законодавчої бази. Потребують доопрацювання в першу чергу такі закони, як «Про селянське (фермерське) господарство». «Про землю», «Про зерно», «Про фінансовий лізинг» та інші.

У республіці багато питань виникає через недосконалість підзаконних актів та інших нормативно-правових документів, які регулюють механізми реалізації законів в області агарного сектора економіки Казахстану. В першу чергу, необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів технологічних норм і стандартів якості сільгосппродукції, особливо в сфері переробки сільськогосподарської продукції. Для цього необхідно прийняття законів «Про стандарти сільгосппродукції», що є дуже важливим питанням для розвитку сільського господарства республіки. Оскільки гармонізація вітчизняних законів з міжнародними нормами є основою для виходу казахстанської сільськогосподарської продукції на зовнішні близькі й далекі ринки, а також перетворенню нашої республіки в транзитна держава з метою отримання великих вигод від цього.

Доцільно розробка і прийняття Закону «Про зонах виробництва продукції сільського господарства в Республіці Казахстан». Цей закон необхідний для встановлення на державному та регіональному рівнях, на яких саме сільськогосподарських площах, в яких природно-економічних зонах, економічної вигоди від виробництва тієї чи іншої сільгосппродукції - це, по-перше. По-друге, для стимулювання державою виробництво продукції через систему пільг і дотацій в разі стихійних лих. Для раціонального і ефективного використання даного Закону доцільно Міністерству сільського господарства спільно з науковими установами розробити рекомендації по системам ведення сільськогосподарського виробництва для різних природно-кліматичних зон. На основі даних рекомендацій сільськогосподарські виробники і сільгосппідприємства зможуть формувати власну стратегію розвитку виробництва, а також створити міцні і рентабельні господарства в ринкових умовах.

Останні дослідження питань розвитку земельних відносин ставлять питання про розвиток кооперації в сільському господарстві. У зв'язку з цим, ми вважаємо, актуальним прийняття Закону «Про кооперацію селянських (фермерських) господарств в Республіці Казахстан». Крім цього в поєднанні з цим Законом доцільно прийняти і «Про агропромислової та фінансової інтеграції в АПК Республіки Казахстан», що може стати законодавчою базою для формування в короткі терміни виробничої та обслуговуючої інфраструктури для сільськогосподарських товаровиробників, а також переробних промислових підприємств. Крім цього прийняття відразу двох цих законів допоможе створити ефективну ринкову інфраструктуру для їх фінансового забезпечення, також сформувати ефективну систему зі збуту, розподілу і споживання продовольчих товарів.

Дані закони зможуть сформувати умови для горизонтальної та вертикальної інтеграції і об'єднання сільгосппідприємств з переробними підприємствами, також з великим торговим капіталом, з банківською системою і іншими фінансовими і нефінансовими інститутами. Це оптимальний напрямок у формуванні цивілізованого і конкурентоспроможного ринку продовольчих товарів в Казахстані. Також для створення сучасного цивілізованого продовольчого ринку, ми вважаємо за необхідне прийняття нового закону «Про захист прав споживачів в Республіці Казахстан», в якому конкретно необхідно визначити права споживачів і механізм реалізації цих прав.

Рішення економічних проблем в аграрній сфері національної економіки республіки і подальше розвиток даної сфери неможливо без фінансово-кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Для вирішення даної проблеми доцільно прийняття закону про створення сільських кредитно-інвестиційних інститутів. Такі фінансові інститути, наприклад, земельний банк можуть створити базу для ефективної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. На основі сільських кредитно - інвестиційних інститутів може бути створена система самофінансування сільських товаровиробників, при цьому необхідно конкретно сформулювати права та обов'язки даних установ та умови захисту їх діяльності від фінансового монополізму великих комерційних банків. Також необхідно конкретизувати умови поповнення активів даних фінансових інститутів за рахунок позик і асигнувань держави.

Для вирішення питання фінансування і кредитування сільськогосподарських товаровиробників доцільно створення державного земельного банку з метою забезпечення рівних можливостей на покупку землі і отримання права землекористування для сільськогосподарських товаровиробників. Створення таких умов у вирішенні даного питання, при якому дотримуються принципи соціальної справедливості можливе лише за участі держави, зокрема однієї з форм може стати кредитний механізм і розробка для цих цілей програми довгострокового кредитування. В даному випадку виконавчі органи по управлінню земельними ресурсами можуть передати банку землю сільгосппризначення в якості ресурсу в подальшому з метою переоформлення сільському населенню в приватну власність, тобто активно розвиватиметься іпотечний кредит з використанням під заставу землі.

Вирішення питання кредитування сільського господарства за допомогою іпотечної форми кредитування іпотеки в наступні роки може сприяти вдосконаленню фінансово-кредитних відносин в аграрній сфері національної економіки республіці. Іншими словами земля включається в ринковий оборот через кредитний механізм і на основі цього сільські товаровиробники отримують доступ до необхідних фінансових ресурсів. Земля, а саме право землекористування, в республіці на сьогоднішній не включена в повноцінний ринковий оборот, оскільки комерційні банки використовують практику прийняття земельного наділу в якості додаткової застави і по досить заниженою вартістю. З огляду на той факт, що надаються кредити комерційними банками в більшості випадків короткострокові, і в той же час сільськогосподарське виробництво є для банків «зоною підвищеного ризику», то процентні ставки по ним високі, що дуже не вигідно для сільськогосподарських товаровиробників.

У даній ситуації доцільно створення спеціалізованого банку, що займається залученням і розміщенням фінансових коштів під гарантії земельних наділів і заставних сертифікатів (прав власності).В економічній практиці зарубіжних країн іпотечне кредитування це сфера спеціалізованих фінансових інститутів, які в основному надають довгострокові кредити під заставу земельних угідь.

Державна підтримка господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників необхідна, що пов'язано із забезпеченням рівноваги попиту товару та пропозиції грошової маси, із задоволенням потреби у виробництві дешевих громадських послуг, що підтверджується економічною практикою не тільки країн з розвиненою ринковою економікою, а також постсоціалістичними країнами. З метою зниження негативних тенденцій в сільськогосподарському виробництві більшість східноєвропейських країн змушені були повернутися до активного державного регулювання аграрної сфери національної економіки. Спочатку акцент робився на поточному оперативному регулюванні кризових явищ з сільському господарстві, а в наступні роки упор стало держава робити на створення стійкої системи заходів щодо комплексної структурної перебудови і перспективного розвитку всього аграрного сектора економіки. Країни, що раніше інших сформували нову систему державного регулювання, зокрема це Угорщина і Польща, падіння сільськогосподарського виробництва різко знизилося.

Керівництво республіки направляє свої зусилля зі створення правової основи і макроекономічної стабілізації сільськогосподарського виробництва на основі створення грошово-кредитного, бюджетного та податкового механізму економічної системи. Тільки в 2002 році з державного бюджету для розвитку галузі сільського господарства було виділено понад 1 млрд. Тенге, розпочато кредитування місцевих територіальних бюджетів по організації проведення весняно-польових і збиральних робіт.

На підставі постанови Уряду республіки №229 «З деяких питаннях кредитування місцевих бюджетів на організацію проведення весняно-польових і збиральних робіт 2002 року» від 29 лютого 2002 року в Південно-Казахстанській області затверджені «Внутрішні правила кредитування сільгосптоваровиробників Південно-Казахстанської області на придбання пально- мастильних матеріалів, насіння, добрив, гербіцидів, запасних частин для сільськогосподарських машин, оренду або купівлю сільськогосподарської техніки для проведення весняно-польових і убо очних робіт 2002 року », яке чітко визначає порядок і умови тимчасової фінансової допомоги сільськогосподарських виробників за рахунок кредитних ресурсів, що надається державою через обласний бюджет Південно-казахстанської області на 2002 рік за програмою« Кредитування сільськогосподарських товаровиробників на проведення весняно-польових і збиральних робіт »[49 ].

Указ Президента Республіки Казахстан «Про подальші заходи щодо реалізації Стратегії розвитку Казахстану до 2030 року» спрямований на комплексне вирішення також і агарних питань, зокрема на забезпечення продовольчої безпеки країни на основі формування ефективної системи агропромислового комплексу, збільшення обсягів продажів сільгосппродукції і продуктів її переробки. У даній програмі містяться заходи по раціоналізації заходів державної підтримки сільгоспвиробництва, вдосконалення земельних і водних відносин [50].

У 2003 р був прийнятий новий Земельний Кодекс, за яким в республіці вводиться приватна власність на землі сільськогосподарського призначення, зокрема громадяни та недержавні юридичні особи мають право набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення на правах приватної власності і на правах землекористування на термін до 49 років, а іноземцям ж і особам без громадянства на сільськогосподарські ділянки надаються тільки на праві оренди строком до 10 років [26].

Земельний кодекс істотно виправляє колишні недоліки законодавчих актів. Кодекс відкриває можливість всім селянам викупити землю у приватну власність, хоча і не вимагає обов'язкового викупу. До того ж держава в односторонньому порядку не має права розривати орендні договори з селянами з метою продажу землі іншим покупцям. Особи, ж придбали раніше право постійного землекористування у держави для ведення сільськогосподарського виробництва, стають власниками землі з моменту набрання чинності цим кодексу без стягнення додаткової плати на придбання права приватної власності.

У Кодексі представлена ​​гнучка система продажу землі. Земельний наділ можна купувати по повній оціночної вартості і робити з нею все, що не заборонено законом. Також можна купити землю за пільговою ціною не менше 10% від кадастрової оціночної вартості, одноразово, або в розстрочку терміном до 10 років з певними обмеженнями розпорядження земельними ділянками, тобто з забороною на укладення угод до закінчення 10 років з моменту придбання приватної власності, крім випадків передачі землі в заставу.

Нововведення в Кодексі введення пільгової ціни. Це пояснюється тим, що середній дохід на селі складає близько 15 тисяч тенге і необхідністю більш точного розрахунку кон'юнктури попиту і пропозиції на ринку землі.

У кожному конкретному випадку на дільниці, що користуються підвищеним попитом, ціна встановлюється урядом. А передача в заставу земельних ділянок зазначеними особами допускається при сплаті не менше 50% від його викупної ціни. Предметом застави може бути лише ту частину ділянки, за який сплачено викупна ціна.

Визначено оціночна вартість землі за методом капіталізації ренти була по кожній області по видах і категоріях земель була визначена базова вартість землі. Саме на земельну ділянку при визначенні кадастрової вартості землі Кодексом передбачаються поправочні коефіцієнти по віддаленості місцезнаходження, водозабезпечення, інфраструктури і т.д.

На земельний ринок в республіці увійшло 90,9 млн. Гектарів сільськогосподарського призначення, при цьому вартість одного гектара ріллі склала 38 тисяч тенге, одного гектара сінокосу 10,1 тисячі тенге, пасовища - 4,1 тисячі тенге. За даними агентства із земельних ресурсів все землі сільгосппризначення в Казахстані оцінюються в 1 трильйон 150 млрд. Тенге. При цьому кошти від продажу землі повинні надійти до Національного фонду, щоб зробити цю роботу максимально прозорою, а гроші захищеними [51].

Кодекс з метою ефективного запровадження сільськогосподарського виробництва та виключення концентрації земель в одних руках накладає обмеження на граничні максимальні розміри земельних ділянок. Вони встановлюються окремо для селянських господарств, недержавних юридичних осіб РК і його афілійованих осіб для ведення товарного сільгоспвиробництва; на праві тимчасового землекористування в іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельний Кодекс дозволяє місцевим виконавчим і представницьким органам встановлювати мінімальні розміри зрошуваних земельних ділянок сільськогосподарського призначення з урахуванням особливостей їх використання в цілях раціонального використання земель. Крім цього передбачається порядок землекористування на правах спільної власності - так званої часткової власності, де власники земельних часток об'єднуються для ведення спільного господарства. При виході з спільної часткової власності раніше пайовик практично втрачає свою ділянку, хоча за законом об'єднання має повернути землю.

Згідно ст. 57, п.1. Земельного Кодексу кожен учасник має право вимагати виділу своєї земельної частки із загального земельної ділянки в натурі (на місцевості). Якщо ж виділ земельної частки не допускається законодавчими актами або взагалі неможливо без нанесення шкоди земельній ділянці, то землекористувач має право на виплату йому вартості його земельної частки іншими учасниками загального землекористування або може подати її іншій особі за винятком випадків, коли земельна частка знаходиться в складі об'єкта кондомініуму .

Крім цього в законі конкретизовані перелік земель, які не можуть бути передані в приватні руки, а саме землі, призначені для потреб оборони і державної безпеки, промислові та інженерно-технічні споруди, комунікації для державних кордонів і митниці, землі особливо охоронюваних природних територій, землі лісового та водного фонду, землі магістральних залізниць і автодоріг [26].

Таким чином, введення інституту приватної власності на землі сільськогосподарського призначення є величезним поступом у вдосконаленні земельних відносин. У зв'язку з цим актуальним є вдосконалення методики визначення оціночної вартості земельної ділянки, розвиток фінансово-кредитних відносин в аграрному секторі з використанням іпотечної форми кредитування під заставу землі.

Подальший розвиток земельних відносин вимагає розробки ефективних механізмів, які контролюють норми виконання Кодексу та забезпечують реальний підйом сільського господарства країни, зокрема механізм, що забезпечує соціальну справедливість, що захищає інтереси реальних сільськогосподарських виробників.

Отже, вся політика уряду республіки в аграрній сфері національної економіки, зокрема політика державного регулювання інституційних основ розвитку даної галузі, потребує перегляду своїх основних напрямків. Основою політики в цій галузі економіки повинна стати концепція, яка полягає в тому, що сільське господарство становить особливу і специфічну галузь національної економіки республіки. Необхідно вирішення питань ціноутворення, оподаткування, фінансово-кредитних відносин, розвитку науки і науково-технічного прогресу, формування ресурсів продовольства і сільськогосподарської сировини, координації діяльності в галузі міжнародного економічного співробітництва, контролю над використанням природних ресурсів, якістю продовольства і станом навколишнього середовища. Функціонування і розвиток галузі сільське господарство повинно ґрунтуватися, перш за все, на сучасних умовах, тобто оптимальне поєднання приватних і загальнонаціональних інтересів держави і ринку.

3 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В Південно-Казахстанської області

3.1 Стан і структурні зміни в землекористуванні сільськогосподарських підприємств

У Казахстані одним з основних напрямків реформування національної економіки є розвиток сільського господарства в умовах ринкової економіки, головне його завдання розвиток приватної власності та подолання монополії державної власності на землю вирішена. У Південно-Казахстанській області (ПКО) практично сформований новий земельний устрій, основними рисами якого є різноманіття форм власності на землю, багатоукладність форм господарювання, плата за землекористування, дозвіл купівлі-продажу земельних наділів, застави, успадкування, оренди та інших угод із землею, а також гарантії держави щодо захисту прав на землю.

У регіональній економіці Південно-Казахстанської області сільське господарство відіграє дуже важливу роль, будучи провідною галуззю економіки області. Частка сільського господарства ЮКО у валовому внутрішньому продукті регіону склала в 2004 році 19,7%. Економічні реформи, спрямовані на розвиток всіх галузей економіки республіки в умовах ринку, зокрема сільського господарства, відбилися в динаміці зростання питомої ваги сільського господарства області, що в свою чергу свідчить про тенденцію стабільного і стійкого зростання сільськогосподарського виробництва області.

Разом з природними умовами вирішальне значення для розвитку сільського господарства Південно-Казахстанської області мають економічні фактори: кількість населення, наявність промисловості, стан транспортних сполучень та ін.В економічному відношенні область являє собою аграрно-індустріальний регіон республіки з високорозвиненим сільським господарством та промисловістю.

Природно-кліматичні та соціально-економічні умови ЮКО є найважливішим фактором розвитку високотоварного сільськогосподарського виробництва. Територія, яку займає Південно-Казахстанська область, становить 11,7 млн. Га, з них сільськогосподарські угіддя займають 10,3 млн. Га, або 87,6% всієї території області. Під ріллею зайнято 876,5 тис. Га, яка в структурі сільськогосподарських угідь становить лише 8,5%. Основна частина сільгоспугідь ЮКО представлена ​​напівпустельними і пустельними пасовищами - 9096,0 тис. Га, частка яких становить 88,5% сільгоспугідь області. Сінокоси займають 142,7 тис. Га сільськогосподарських угідь області, що відповідно дорівнює 1,4%. Отже, структура сільськогосподарських земель ЮКО така, що в основному тут існують сприятливі природно-кліматичні умови для розвитку тваринництва і виробництва сільськогосподарської продукції цієї галузі, а також вирощування технічних сільськогосподарських культур, зокрема бавовни-сирцю [52].

Крім цього ЮКО є найбільшим постачальником на внутрішній і зовнішній ринки фруктів, винограду і ранніх овочів. Із загальної кількості виробленої в Казахстані сільськогосподарської продукції в 2004 році на частку області припадало бавовни-сирцю 100%, каракульских смушек - 41, фруктів - 47, винограду - 69, баштанних - 49, м'яса всіх видів (у живій вазі) - 9,9 , і молока -6,6%.

За період з 1995 року по 2006 роки валова продукція сільськогосподарського виробництва збільшилася з 19,2 млрд. Тенге до 97,5 млрд. Тенге, що склало збільшення в 5 рази. У той же час індекс фізичного обсягу продукції зріс з 94,6% до 101,1% (до попереднього року) за аналізований період часу, що відображає тенденцію зростання ефективності сільськогосподарського виробництва за даний період часу.

Табл. 8 відображає стан сільського господарства ЮКО за період з 1995 по 2006 роки. Посівні площі скоротилися з 908,7 тис. Гектарів в 1995 р до 717,8 тис. Гектарів у 2006 році (або 79%). Причиною тому є, по-перше, проблема зрошення земель - дефіцитність водних ресурсів в ЮКО. По-друге, великий попит на тваринницьку продукцію, а саме м'ясо, молоко, шерсть і ін. По-третє, виходячи з природно-кліматичних умов більш рентабельно виробництво продукції тваринництва, оскільки в структурі сільськогосподарських угідь в ЮКО велику частку займають пустельні і напівпустелі пасовища . Тому поголів'я худоби і птиці неухильно зростає. З 3,9 млн. Голів у 2001 році до 6,5, млн. Голів у 2006 році (або в 1,25 рази).

Таблиця 8 - Динаміка показників розвитку сільськогосподарського виробництва в ЮКО

показники

Од. виміру

1995

2001

2003

2005

2006

У 2006 до 1995 року, в%, раз

число сільгоспформувань

тис. од.

8,3

42,1

50,9

74,4

72,9

В 8,8 рази

Валова продукція сільського господарства

(В поточних цінах)

млрд.

тенге

19,2

55,4

85,9

95,2

97,5

У 5 рази

Індекс фізичного обсягу валової продукції

в% до попер. році

94,6

121,1

106,5

102,8

100,1

х

Посівна площа, всього

тис. га

908,7

714,8

740,0

758,3

717,8

79%

поголів'я худоби

і птиці - всього

млн.

голів

5,2

3,9

5,2

6,1

6,5

1,25 рази

Примітка - розраховане і складено автором на основі даних Обласного управління статистики Південно-Казахстанської області

Різке скорочення чисельності худоби і птиці з 1995 року по 2001 рік, відповідно з 5,2 млн. Голів до 3,9 млн. Голів, пояснюється тим, що в сільськогосподарському виробництві 1996-1998 роки були найбільш важкими, тобто негативні наслідки транзитної економіки.

У ЮКО в результаті реформ в сільському господарстві раніше існуючі сільгосппідприємства реорганізовані в нові організаційно-правові форми господарювання, виникли нові сільгоспформування, які засновані на спільній або часткової власності. Станом на 1 квітня року в ЮКО функціонує 74,9 тис. Сільгоспформувань з них 4,1 тис. - сільгосппідприємства, а решта 70,8 тис. - селянські (фермерські) господарства, а також 343,2 тис. Домашніх господарств і 0,1 тис. дачні кооперативи.

Аналіз складу сільгоспформувань по ЮКО показує, що основну частку в сільгоспформуваннях становлять селянські (фермерські) господарства та господарства населення. Найбільша їх кількість відзначаються в Мактааральском районі - 21,1 тис., А найменшу кількість в Сузакськом районі.

Динаміка зміни кількості селянських (фермерських) господарств в ЮКО показує, що йде стабільне зростання їх числа. Якщо в 2001 році кількість сільгоспформувань в ЮКО склало 42135 одиниць, з них 38616 були зафіксовані як селянські (фермерські) господарства, а в 2004 році число селянських (фермерських) господарств склало - 67121, в той час як сільгоспформувань загальна кількість зафіксовано 70836 одиниць (табл . 9), відповідно збільшення кількість зазначених форм господарювання відбулося на 59% і 57%. За такий короткий термін це досить високий показник для сільськогосподарського виробництва, що свідчить про сприятливий економічний клімат для розвитку сільськогосподарського виробництва в ЮКО.

Серед районів ЮКО виділяється Мактааральскій, де спостерігається найбільша кількість сільгоспформувань по області. У Мактааральском районі в 2001 році зафіксовано всього 15,2 тис. Сільгоспформувань, з них 14,4 тис. Селянських (фермерських) господарств, а в 2006 році відповідно 20,9 тис. І 20,3 тис., Тільки за вказаний період кількість даний форм господарювання зросла відповідно в 1,4 рази. Найвищий показник зростання кількості сільгоспформувань по ЮКО зафіксовано в районі Байдібек, який склав 3,5 за аналізований період, збільшившись з 590 од. до 2,1 тис. од. Кількість селянських (фермерських) господарств зросла за той же період в 4,8 рази, а саме з 380 од. в 2001 р до 1,8 тис. од. в 2006 р Це найвище зростання даних категорій господарств по Південно-Казахстанській області (див. Додаток Д).

Такий досить високий ріст кількості сільгоспформувань в області пояснюється тим, що, по-перше, дана область є південній і в силу природно-кліматичних умов більш за інших пристосована до розвитку сільського господарства. По-друге, історично споконвіку жителі ЮКО займалися сільськогосподарським виробництвом, а по-третє, виробництво сільськогосподарської продукції в даному регіоні рентабельно, особливо це стосується вирощування бавовнику і тваринницької галузі.

Основну частку в сільськогосподарському виробництві в ЮКО становлять селянські (фермерські) господарства, тобто саме ті господарства, засновані на одноосібному володінні і користуванні землею. Це пояснюється і тим, що Південно-Казахстанська область є однією з високорозвинених аграрних областей Республіки Казахстан, де розвинене бавовництво, каракулівництво і тонкорунное вівчарство.

Розміщення селянських (фермерських) господарств по районах Південно-Казахстанської області свідчить, що кількість останніх і їх розміри сильно розрізняються. Переважна маса селянських (фермерських) господарств зосереджена в зоні розвиненого зрошуваного землеробства і в районах, прилеглих до промислових центрів, які характеризуються невеликими розмірами 3-10 гектарів і спеціалізуються в основному на виробництві овочів, плодово-ягідної продукції, молочному скотарстві. Північна пустельна зона ЮКО області представлена ​​великими за розмірами земельних наділів селянських (фермерських) господарств, які мають кращі площі пасовищних угідь, що сприяють розвитку вівчарства.

Також в даній зоні області склалися сприятливі природно-кліматичні умови для розвитку бавовництва, а саме в Мактааральском районі, де під бавовник відведена посівна площа в 121,3 тис. Гектарів, в Шардарінском районі відповідно - 34,1 тис. Га, в Сариагашском - 13,0 тис. га, в Туркестанському - 22,1 тис. га, в Ордабасинском - 13,8 тис. га та Отрарском районах - 11,7 тис. га. Саме сприятливі умови в даних районах для вирощування бавовни-сирцю сприяли формуванню достатньої кількості односімейних селянських (фермерських) господарств, які займаються вирощуванням і виробництвом даної сільськогосподарської продукції.

В даний час в Південно-Казахстанській області процес перерозподілу сільськогосподарських угідь за категоріями господарств завершено.Аналіз розподілу землі по ЮКО за роки приватизації сільськогосподарських підприємств свідчить, що розміри сільськогосподарських угідь і їх структура за видами під впливом економічних труднощів в галузі зазнали істотних змін.

Процес перетворення державних сільськогосподарських підприємств в нові форми господарювання в Південно-Казахстанській області забезпечили ліквідацію монополізму і розвиток багатоукладної економіки в сільському господарстві. До початку 1999 р. 94,2% сільськогосподарських угідь ЮКО перейшли в користування недержавних сільськогосподарських підприємств.

Пріоритетний розвиток в області отримують селянські господарства, в них на 1 січня 2007 року зосереджено близько 1000 тис. Га або 9,8% сільськогосподарських угідь. Темпи зростання, як кількості селянських (фермерських) господарств, так і сільськогосподарських земель, свідчать про постійне їх збільшення.

Прискорений курс на приватизацію адміністрації області призвів до утворення великої кількості господарств з невеликими земельними наділами, які не дозволяють вести механізоване високотоварне сільськогосподарське виробництво. В даний час середній розмір селянських (фермерських) господарств становить 17 га проти 14,8 га в 1999 році, тобто спостерігається позитивна тенденція в бік збільшення середнього розміру земельного наділу.

Закони ринкової економіки, на наш погляд, призведуть до поступового укрупнення розмірів земельних угідь в силу конкуренції. І це необхідна умова для рентабельного розвитку сільськогосподарського виробництва. Оптимальне поєднання селянських (фермерських) господарств і кооперативних форм ведення сільськогосподарського виробництва - кінцевий підсумок розвитку земельних відносин в республіці.

Аналіз питомої ваги селянських (фермерських) господарств в загальній кількості сільгоспформувань показує, що їх частка неухильно зростає. Як видно з малюнка 1 в 1995 році частка селянських (фермерських) господарств склала 88,2%, а в 2001 році - 91,6% із загальної кількості сільгоспформувань області, в 2006 році - 95,1%. У 2005 і 2006 роках стабілізувався зростання кількості селянських (фермерських) господарств.

(В%)

Примітка - розраховано автором

Малюнок 3 - Зміна питомої ваги селянських (фермерських) господарств в загальній кількості сільгоспформувань по ЮКО

Одним з перспективних напрямків розвитку земельних відносин в Південно-Казахстанській області, ми вважаємо, укрупнення розмірів земельних наділів і створення великих сільськогосподарських виробництв. В даному випадку має бути оптимальне поєднання великого і дрібного виробництва. Більш дрібні за розміром господарства швидко реагують на зміну попиту, а велике господарство виграє за рахунок масштабів виробництва на економії виробничих витратах.

Створення кооперативів на основі об'єднання селянських (фермерських) господарств - один з перспективних напрямків. В даний час середня земельна площа, яка припадає сільськогосподарський кооператив становить 520,8 га проти 17 га - селянського (фермерського) господарства.

Станом на 1 квітня 2007 року (табл. 10) в Південно-Казахстанській області зафіксовано тисячі сімсот п'ятьдесят чотири сільськогосподарських кооперативів, які складають 2,3% в загальній кількості сільгоспформувань в області. Практично всі кооперативи створені на базі державних сільськогосподарських підприємств - 46,3% від їх загального числа.

Таблиця 10 - Сільськогосподарські кооперативи в Південно-Казахстанській області (на 1 квітня 2007 року)

район

Число кооперативів, одиниць

частка кооперативів

в чисельності

с / г формувань,

в%

Частка кооперативів в чисельності с / г підприємств, в%

Всього по області

1754

2,3

46,3

Шимкент Г.А.

109

26,4

30,2

Арись Г.А.

98

7,4

42,6

Кентау Г.А.

14

4,0

51,8

Туркестан Г.А.

51

0,7

52,6



eft "> район Байдібек

97

4,6

40,1

Казигуртскій

146

3,9

65,8

Мактааральскій

387

1,8

73,4

Ордабасинскій

165

3,1

40,1

Отрарском

100

3,3

29,3

Сайрамському

178

2,4

55,1

Сариагашскій

197

2,2

45,3

Сузакського

21

2,8

44,7

Толебійскій

80

2,0

48,8

Тюлькубасскій

67

1,7

36,6

Шардарінскій

44

0,8

24,6

Примітка - розраховано автором на основі даних Обласного управління за статистикою Південно-Казахстанської області

Найбільша кількість сільгоспкооперативів відзначено в Махтааральском районі - 387 одиниць (73,4% від загального числа сільгосппідприємств). Далі в Сариагашском районі - 197 од. або 45,3% від кількості сільгосппідприємств, а найменшу кількість сільгоспкооперативів зафіксовано в м Кентау - 14 од. (Або 51,8%). Такий розкид пояснюється тим, що перераховані вище райони спеціалізуються в основному на рослинництві, а там де кількість їх менша - це, як правило, райони, що спеціалізуються на тваринництві.

Аналіз статистичних даних показує поступове зростання числа кооперативних сільських об'єднань. Цей процес не може бути швидким і пріоритетним, оскільки є два варіанти укрупнення господарств: перший зростання селянського (фермерського) господарства за рахунок приєднання земель інших господарств, другий - об'єднання господарств зі створенням кооперативу.

Використовуючи лінійну функцію за методом найменших квадратів, ми прогнозували кількість сільськогосподарських кооперативів за умови стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва.

Дані з 1995 року по 2006 рік були взяті за основу для виведення лінійної функції в програмі Excel-5. Дані за ці роки ми ввели в програму і отримали такий результат (рис. 2)

(Одиниць)

Примітка - розраховано автором

Малюнок 4 - Прогноз зростання сільськогосподарських кооперативів на період до 2015 року

Позитивна тенденція зростання сільськогосподарських кооперативів повинна, на нашу думку, зберегтися: у 2010 році передбачається, їх чисельність має скласти - 2574 од., А до 2015 року їх кількість має сягнути 3211 од. Виробництво і вирощування бавовнику - основний сільгоспкультури Південно-Казахстанської області - неухильно приведе до процесу укрупнення господарств. При цьому чисельність селянських (фермерських) господарств буде знижуватися з 70766 в 2005 році до 51411 одиниці у 2010 році, і до 2015 року має скласти - 51284 од.

Поряд зі зменшенням чисельності селянських (фермерських) господарств ми припускаємо, будемо зростати кількість сільськогосподарських кооперативів, а за рахунок них чисельність сільськогосподарських підприємств: з 3639 од. у 2005 році до 5195 од. в 2010 р, і до 6492 од. в 2015 р (табл. 11).

У той же час загальна чисельність сільгоспформувань повинна скоротитися з 74405 до 56606 одиниць за аналізований період часу, і до 57776 одиниць у 2015 році.Таке зниження кількості сільгоспформувань виправдано, оскільки повинен наступити момент, коли піде якісне зростання сільгоспформувань, і сповільниться їх кількісне зростання.

Таблиця 11 - Прогнозні показники чисельності основних сільгоспформувань (одиниць)

Категорії с / г формувань

1995

2002

2003

2004

2005

2006

2010

2015

ВСЬОГО

8275

47039

50904

70836

74405

74349

56606

57776

сільськогосподарські підприємства

з них:

978

3716

3802

3715

3639

3639

5195

6492

-виробничі кооперативи

508

1820

1863

1933

+1799

1789

2574

3211

Селянські (фермерські) господарства

7297

43323

47102

67121

70766

70710

51411

51284

Примітка - розраховано автором на основі даних обласного Управління по статистиці Південно-Казахстанської області

Аналіз сучасної структури в землекористуванні в Південно-Казахстанській області відображає позитивну тенденцію зростання сільгоспформувань, заснованих на недержавній формі власності на землю. Розглянуті аналітичні дані показують про позитивні зміни в користуванні земель сільськогосподарського призначення. Однак, незважаючи на те, що світовий досвід показує, фермерські господарства більш рентабельні і економічно ефективні, ніж інші форми господарювання. У нашій республіці, хоча основну масу сільгоспформувань становлять селянські (фермерські) господарства, вони мають відносно невеликий розмір земельного наділу, що впливає опосередковано на економічну ефективність виробництва. Тому розвиток кооперативних форм господарювання з метою підвищення сільськогосподарського виробництва та конкурентоспроможності сільгоспвиробників є актуальним напрямком розвитку земельних відносин, як в республіці, так і в області.

Збереження такої тенденції може сприяти зростанню ефективності сільськогосподарського виробництва області, а також підвищенню значимості регіону в національній економіці Казахстану

3.2 Методичні підходи до проведення економічного зонування сільськогосподарських земель

Сучасний етап розвитку Казахстану характеризується завершенням перехідного періоду до ринкової економіки, що означає для аграрної сфери національної економіки республіки формування багатоукладного характеру ведення господарської діяльності, запровадження приватної власності на землю, а також розвиток аграрного ринку.

У зв'язку з цим питання кадастрової оцінки земельних угідь, економічного зонування і т.д. в світлі розвитку земельних відносин набувають дуже актуальне значення.

В даний час в республіці єдина затверджена методика проведення зонування сільськогосподарських земель з урахуванням саме економічних факторів відсутній. Робляться напрацювання, існують рекомендації, іншими словами ведеться активний пошук вироблення об'єктивної оптимальної методики проведення економічного зонування сільськогосподарських земель, яка враховувала б особливості та специфіку всіх регіонів республіки.

На прикладі сільськогосподарського округу (с / о) Улгілі Махтааральского району нами були проведені зонування сільськогосподарських земель (орні землі) на основі їх економічної оцінки. У наведених нами рекомендаціях було максимально враховані всі можливі фактори, що впливають на економічну цінність землі.

За основу даного методичного підходу були взяті «Інструкції по визначенню кадастрової (оціночної) вартості земельних ділянок», Земельний кодекс Республіки Казахстан (2003 рік), методичні рекомендації «Цінове зонування і оцінка сільськогосподарських угідь Енбекшіказахского району Алматинської області», «Рекомендації по складанню районних схем зонування земель для цілей оподаткування ». Слід зазначити, що в даних методиках немає комплексного підходу до оцінки землі з урахуванням економічних чинників, що впливають на стан земельних угідь з точки зору придатності для сільськогосподарського виробництва.

При проведенні економічного зонування сільськогосподарських земель с / округу Улгілі ми використовували матеріали Південно-Казахстанської дочірнього державного підприємства ГосНПЦзем «Нарис грунту Улгілійского с / округу Південно-Казахстанської області РК і рекомендації по їх використанню».

Нами вся територія Улгілійского с / округу була розділена на 4 кварталу (в даному випадку поділ було виконано на основі грунтової карті с / округу), де ґрунтовий покрив приблизно однаковий. Також при поділі на квартали ми враховували ситуацію соціальну і виробничу інфраструктуру, і розташування сіл, де проживає основна населення с / округу.

Для того, щоб провести економічне зонування нами були обрані певні константи, на основі яких ми розраховували поправочні коефіцієнти (табл. 12).

Таблиця 12 - Константи економічної оцінки земельної ділянки для економічного зонування сільськогосподарських земель для сільського округу (на прикладі с / о Улгілі Махтааральского району Південно-Казахстанської області)

Константи економічної оцінки земельної ділянки

поправочні коефіцієнти

До 1

бали бонітету

0-9

10-19

20-39

40-50

0,6

0,9

1,2

1,5

До 2

ступінь засоленості

незасолені

слабозасоленние

середньозасолені

Сильнозасолені

1,5

1,2

0,9

0,6

До 3

механічний склад

Легкосуглинкові (до 30%)

Середньосуглинисті (від 30-50%)

Важкосуглинисті (більше 50%)

1,5

1,0

0,5

До 4

меліоративний стан

незадовільний

задовільний

гарне

0,5

1,0

1,5

До 5

Агропроизводственная угруповання

агрогруппа I

агрогруппа II

агрогруппа III

агрогруппа IV

2,0

1,5

1,0

0,5

До 6

Відстань від господарських центрів

до 5 км.

5-10 км.

10-20 км.

понад

20 км.

1,5

1,2

0,9

0,6

До 7

Ухил поверхні ділянки

до 1

градуси

1-3

градуси

3,1-5

градусів

більше 5

градусів

1,5

1,2

0,9

0,6

До 8

Відстань від центрів сфери обслуговування

Відстань, км.

асфальтована дорога

гравійна дорога

Грунтова дорога

До 10

1,5

1,2

0,9

10-20

1,3

1,0

0,7

20-30

1,1

0,8

0,5

30-40

0,9

0,6

40-50

0,8

понад 50

0,6

До 9

Відстань від джерел зрошення

до 0,5 км.

0,6-1 км.

1-3 км.

3-5 км.

2,0

1,5

1,0

0,6

До 10

обводненість

умовно зрошувані

штучно

зрошувані

регулярно

зрошувані

0,5

1,0

1,5

Примітка - складено автором

До 1 - бали бонітету землі, розраховується на основі наступної формули (складено автором):

(9)

де B - вихідний бал бонітету грунтової різновиди, g - вміст гумусу в шарі 0-50 см. оцінюваної різновиду грунту, e - еталон 2,5% для зрошуваної ріллі (7% для пасовищ). За цією формулою розраховується вихідний (базовий) бал бонітету по гумусу, якщо земля має будь-яким негативним властивістю, то бал по гумусу множиться на поправочний коефіцієнт за негативними ознаками: засолення, механічний склад і гідроморфних. Бал бонітету по гумусу ми взяли з кроком до 50 балів.

До 2 - ступінь засоленості землі виявляється на підставі проведених аналізів грунту, де виділяються 4 ступеня засоленості ґрунту:

- незасолені грунту - представлені незасолених і глубокозасоленнимі різновидами грунту. Ці види грунту не вимагають спеціальної промивання, але рекомендується влагозарядковий полив нормою 1000 м3 / га на фоні колекторно-дренажної мережі;

- слабозасоленние грунту - представлені слабосолончаковатимі і слабосолончаковимі різновидами, які є найпоширенішими. Ці види грунту вимагають спеціальної промивання нормою 1500-2500 м 3 / га на фоні діючої колекторно-дренажної мережі;

- середньозасолені грунту - представлені в основному солончаковими різновидами. Для розсолення земель необхідно проводити промивку нормою 2500-3500 м 3 / га на фоні діючої колекторно-дренажної мережі;

- Сильнозасолені грунту - представлені грунтами, де перший метр має сильну ступінь засолення. Для поліпшення меліоративного стану земель тут необхідно проводити промивку нормою 3000-4000 м 3 / га на фоні діючої колекторно-дренажної мережі. Проводять дві промивання невеликими порціями по 1500-2000 м 3 / га, причому пізньої осені або взимку, коли грунтові води залягають глибоко і вологість грунту низька.

До 3 - механічний склад землі обчислюється за методом Качинського, а саме це зміст фізичної глини (частки розміром менше 0,01 мм.) В грунті на глибині до метра землі. Мехсостав грунту для сільськогосподарських угідь грає важливу роль, оскільки великий вміст таких частинок призводить до того, що земля стає просто глиною. За змістом частинок виділяються 3 ступеня суглинкових грунтів: легкосуглинкові, середньосуглинисті і важкосуглинисті.

До 4 - меліоративний стан землі може визначатися на основі різних критеріїв, але нами була взята за основу ступінь засоленості землі. Виходячи з цього, виділяється хороший стан, задовільний або незадовільний. Оцінку проводять експертним шляхом. Земля, що оцінюється в рамках кварталу може мати різне меліоративний стан, тому необхідно обчислити середньозважений коефіцієнт на меліоративний стан, за такою формулою [53, с.4]:

(10)

Де S 1 - площа ділянки, оціненого по одному k, S 2 - площа ділянки, оціненого по іншому k, S - загальна площа оцінюваної ділянки.

До 5 - агровиробнича угруповання землі необхідна для виявлення порівняльних можливостей використання різних грунтів в складі тих чи інших угідь і сівозмін, проведення заходів диференційованої агротехніки і добрив. Виходячи з цього, виділяють наступні групи землі:

- агрогруппа I - це орні і пахотнопрігодних землі, що вимагають звичайної зональної агротехніки. Грунти бідні на гумус і поживні речовини. Основними заходами щодо підвищення родючості грунту є глибока оранка, внесення органічних і мінеральних добрив нормованої і своєчасний полив;

- агрогруппа II - це пахотнопрігодних землі, що вимагають нескладних меліоративних заходів по боротьбі з засоленням. Грунти бідні на гумус і поживні речовини. Основними заходами щодо підвищення родючості грунту є промивка грунту на тлі чинного вертикального і горизонтального дренажу (якщо є) з нормою 2000-3000 м 3 / га. Суворий режим зрошення і обов'язкове внесення органічних і мінеральних добрив;

- агрогруппа III - пахотнопрігодних землі, що вимагають складних меліоративних заходів по боротьбі з засоленням. Грунти цієї групи дуже бідні на гумус і поживні речовини. Основними заходами щодо підвищення родючості грунту є промивка грунту за нормою 4500-5000 м 3 / га на фоні вертикального і горизонтального дренажу, глибока оранка, внесення органічних добрив і мінеральних добрив в повному складі азотні, фосфорні та калійні;

- агрогруппа IV - це пахотнопрігодних землі, що вимагають більш складних меліоративних заходів по боротьбі з засоленням. Грунти цієї групи також дуже бідні на гумус і поживні речовини. Основними заходами щодо підвищення родючості грунту є: проведення капітельного планування будівництва дренажної мережі і колектора, промивка грунту за нормою 3000-7000 м 3 / га на фоні вертикального і горизонтального дренажу, глибока оранка, внесення органічних добрив і мінеральних добрив в повному складі азотні, фосфорні і калійні.

При розрахунках ми дали максимальний 2,0 поправочний коефіцієнт саме даному економічному чиннику, оскільки він є одним з найважливіших, що відображають якісні характеристики землі.

До 6 - віддаленість від господарських центрів [26, пунктах 2 п.4 ст.11] - розташування даного кварталу від господарських центрів - це сільські населені пункти, центральні садиби або садиби відділень, які є основним місцем проживання населення. Крім цього тут зосереджені пункти первинної переробки сільськогосподарської продукції, складські приміщення і підприємства інфраструктури. Даний коефіцієнт необхідний для обліку виробничих витрат, а саме транспортних витрат.

Нами при розрахунках за основу бралася центральна садиба Улгілійского с / округу - село Улгілі.Відстань визначалося нами по карті від центру оцінюваної ділянки до господарського центру (середньозважена). В даному випадку в залежності від місця розташування застосовувалися поправочні коефіцієнти, обумовлені в пунктах 2 п.4 ст.11 Земельного кодексу РК.

До 7 - ухил поверхні сільськогосподарських угідь. Даний поправочний коефіцієнт дуже важливий при зрошенні земель, якщо ухил великий, то необхідні додаткові витрати для проведення цих заходів. Ухил поверхні земельних угідь визначається за такою формулою [53, с.5]:

(11)

де Y - ухил поверхні в градусах, h - висота перетину рельєфу в метрах, s - відстань між суміжними горизонталями в метрах, g - величина перекладу в градуси.

Значення величини (g) визначається за довідковою таблиці, або побудовою. Відстань між суміжними горизонталями (s) і висота перерізу (h) визначаються по топографічній карті на основі масштабу 1:10 000 і 1:25 000.

До 8 - віддаленість від центрів сфери обслуговування [26, п.п.3 п.4 ст.11], під якими мається на увазі найближче розташовані міста республіканського значення, обласні чи районні центри, які є зоною тяжіння до них господарських центрів, де є стійка транспортний зв'язок, розташована основна мережа лікувальних закладів та організацій соціального, медичного, культурно-побутового та іншого обслуговування населення, ринків збуту і переробки сільгосппродукції, баз матеріально-технічного забезпечення [53].

Даний поправочний коефіцієнт також впливає на кількість виробничих витрат (транспортні витрати). За Земельним кодексом РК застосовується для поправочний коефіцієнт крок до 20 км. і понад 100 км. - це виправдано в тому випадку коли масштаби проведення економічного зонування охоплює рівень області, регіону і республіки. У нашому випадку ми взяли менший крок для того, щоб показати яким чином може даний фактор впливати на зонування сільськогосподарських територій. Виходячи з цього, нами був узятий за основу крок до 10 і понад 50 км.

Крім цього виділяють якісні характеристики доріг, оскільки даний факт впливає на виробничі витрати, тому відстань в залежності від якості доріг має різні поправочні коефіцієнти. При цьому необхідно мати на увазі, що асфальтована дорога - це дорога з твердим покриттям, гравійна дорога - це зі щебеневим покриттям. При розрахунках відстані нами визначалося по адміністративній мапі від кордону господарського центру до кордону сфери обслуговування. При цьому якщо дороги різної якості, то все відстань визначається як середньозважена величина, що враховує тип покриття доріг.

До 9 - віддаленість від джерел зрошення - віддаленість розглянутого кварталу від джерел зрошення. Даний поправочний коефіцієнт більшою мірою впливає при зонуванні землі в масштабах області, регіону і республіки. В даному випадку ми вважаємо, що такий поправочний коефіцієнт необхідний, оскільки в залежності від відстані можуть зрости або зменшитися виробничі витрати на зрошувальну систему. Також впливає на обсяг води необхідний для зрошення, якщо близьку відстань то і випаровування води буде мінімальним, і навпаки. З огляду на існуючу зрошувальну систему, нами взято крок до 0,5 км. і максимальне значення - 5 км.

До 10 - обводненість [26, П.п. 1 п.4 ст. 11] - це ступінь водообеспеченности земель для зрошення. У Земельному кодексі РК застосовується поправочний коефіцієнт як обводнені і необводнених землі. Нами запропонована інша градація ступенів економічного чинника - обводненість, а саме умовно, штучно і регулярно зрошувані землі. Під штучним зрошенням розуміється система зрошення, при якому використовуються насоси для подачі води, тобто необхідні певні матеріальні витрати для проведення зрошення. Під умовно зрошуваних землях ми розуміємо зрошення, яке проводиться за рахунок повідкових вод і води в даному випадку вистачає не на весь вегетаційний період, навпаки регулярно зрошувані землі весь вегетаційний період може йти подача води.

Всі перераховані вище коефіцієнти, запропоновані нами, практично враховують усі економічні чинники, що впливають на якісну характеристику сільськогосподарських земель. Слід зазначити в тому, що дані коефіцієнти застосовуються до маленької території, тобто с / округ.

Ми вважаємо, що такі коефіцієнти як кліматичні особливості території, різновид типів і підтипів грунту, спеціалізація по вирощуванню сільськогосподарської культури, а також система зрошення і система меліорації земель мають важливе значення при великих масштабах територій для проведення економічного зонування, тобто в рамках області, регіону або республіки, впливаючи на інтегральний поправочний коефіцієнт. В даному випадку через невеликих розмірів території (сільський округ) дані коефіцієнти не впливають на інтегральний коефіцієнт, оскільки ці економічні чинники однакові на маленькій території. Наприклад, фактор - різновид типів і підтипів грунту значно впливає на інтегральний коефіцієнт, якщо зонування проводити на рівні області, регіону і республіки, в рамках с / округу цей коефіцієнт особливо не впливає на інтегральний коефіцієнт.

В результаті все коефіцієнти ми об'єднали в таблицю 12, де представлені вони і їх числової розкид.

На основі матеріалів і певних коефіцієнтів ми провели економічне зонування сільськогосподарських земель Улгілійского с / округу Махтааральского району Південно-Казахстанської області, розбивши всю територію на 4 кварталу (кв.).

З / округ Улгілі (колишній колгосп ім. Леніна) розташоване в центральній частині Махтааральского району. Від центральної садиби сільського округу до районного центру м Жетисай відстань становить 10 км., До обласного центру Шимкент - 230 км. Основне виробниче напрям с / округу - бавовництво. Пунктом здачі бавовни-сирцю є хлопкопріемний пункт, який знаходиться на центральній садибі. Всі інші пункти здачі сільгосппродукції і отримання паливно-мастильних матеріалів (ПММ), мінеральних добрив і промислових товарів знаходяться в м Жетисай.

У с / окрузі Улгілі є дуже зручна і шірокоразвітая мережу доріг з твердим покриттям (асфальтована). На 1 січня 2006 року використання земель в с / окрузі виглядає наступним чином: рілля зрошувана 4231 га., Поряд з основним видом сільгоспкультури вирощуються зернові (кукурудза) і баштанні культури, багаторічні трави та ін. Землеробство ведеться тільки зрошуване.

За кліматичними умовами територія с / округу відноситься до зони напівпустель, характеризується малою кількістю атмосферних опадів, високими літніми температурами і м'якою короткою зимою. Кліматичні умови вегетаційного періоду характеризуються незначною кількістю атмосферних опадів, високою сухістю повітря, високою випаровуваність, що викликає необхідність штучного зрошення сільськогосподарських культур.

Розподіл на квартали здійснювалося нами як за принципом розташування сіл, де компактно проживає населення, так і по грунтовому складу землі (на основі грунтової карти Улгілійского с / округу Махтааральского району)

1 квартал - включає в себе село диха-1 і село диха-2 і розташовується в північній частині с / округу.

2 квартал - включає село Кизил-Абад. Позначений квартал розташовується в середині с / округу.

3 квартал - включає село Перемога, село Улгілі, село Жамбул. Позначений квартал розташовується в південно-східній частині с / округу

4 квартал - включає село Прогрес, село Жана-жол. Позначений квартал розташовується в південно-західній частині с / округу

Провівши все необхідні розрахунки по кожному кварталу (див. Табл. 13-16), нами складена підсумкова таблиця (див. Табл. 17) економічного зонування сільськогосподарських земель с / округу Улгілі Махтааральского району.

За балами бонітету по гумусу землі кв.2 мають найнижчий вміст - коефіцієнт склав 0,9. В кв. 2 необхідно проводити певні заходи щодо удобрення та дренажні роботи з метою збільшення шару гумусу в грунті. Решта кв. має приблизно однаковий зміст гумусу в грунті і відповідно земля тут більш родюча.

Таблиця 13 - Розрахунки поправочний коефіцієнт по кварталу 1 с / округу Улгілі Махтааральского району

Константи економічної оцінки земельної ділянки

Попередня оцінка

розрахунок

коефіцієнта

Разом

До 1

бали бонітету

(9,6 + 18,8 + 21,1 + 18,7 + 12,6 + 22 + 28,8 + 12,3 ++ 24,1 + 24,5 + 22,3 + 30,8 + 12, 2 + 24,2 + 22,4 +

+ 21,4 + 23 + 20,2 + 23,4 + 21,2) / 20 = 20,68

1,2

До 2

ступінь засоленості

(1,2 + 1,5 + 1,2 + 1,2 + 1,5 + 0,5 + 1,2 + 1,5 + 1,2 +

+ 0,5 + 0,5 + 1,5 + 1,2 + 1,5 + 0,5) / 15

1,0

До 3

механічний склад

среднесуглинистая грунт

1,0

До 4

Меліоративне

стан

задовільний

1,0

До 5

Агропроизводственная угруповання

1, 4, 1, 3, 1, 3, 3, 3, 3, 3, 3, 2, 4, 1, 3, 4, 1, 3, 1, 4

(Агрогруппа)

(1,5 + 0,5 + 1,5 +

+ 1,0 + 1,5 + 1,0 +

+ 1,0 + 1,0 + 1,0 +

+ 1,0 + 1,0 + 1,0 +

+ 0,5 + 1,5 + 1,0 +

+ 0,5 + 1,5 + 1,0 + + 1,5 + 0,5) / 20

1,0

До 6

Відстань від господарських центрів

(Центральна садиба село Улгілі) (в км)

(7,4 + 7,4 + 7,2 + 5,5 + 5) / 5 = 6,5 км.

1,2

До 7

Ухил поверхні ділянки

У межах від 1 до 3 градусів

1,2

До 8

Відстань від центрів сфери обслуговування

місто Жетисай (районний центр) - дорога з твердим покриттям (асфальтована)

(21 + 20,3 + 19 + 18 + 20,2 + 21 + 22 + 19) / 8 = 20,1

1,1

До 9

Відстань від джерел зрошення

(1 + 1 + 1 + 1 + 1 + 1,5 + 1 + 1 + 2,0 + 1,5 + 0,5) / 11 =

= 1,14

1,0

До 10

обводненість

Регулярно-зрошувані поля

1,5

інтегральний коефіцієнт

1,12

Примітка - розраховано автором

Таблиця 14 - Розрахунки поправочний коефіцієнт по кварталу 2 с / округу Улгілі Махтааральского району

Константи економічної оцінки земельної ділянки

Попередня оцінка

розрахунок

коефіцієнта

Разом

До 1

бали бонітету

(24,4 + 20,6 + 20 + 14,9 + 10,1 + 20,9 + 15,6 + 14,9 +

+ 22,8 + 10,6 + 21,2 + 14,9 + 14,9 + 15,8 + 21,6) / 16 = = 17,58

0,9

До 2

ступінь засоленості

(1,2 + 0,5 + 1,2 + 0,5 + 1,2 + 0,5 + 1,2 + 0,5 + 1,2 + 1,5 +

+ 1,2 + 1,5 + 0,5 + 1,2 + 0,5) / 15

0,6

До 3

механічний склад

среднесуглинистая грунт

1,0

До 4

Меліоративне

стан

незадовільний

0,5

До 5

Агропроизводственная угруповання

4, 3, 3, 4, 3, 3, 4, 4, 3, 3, 1, 1, 3, 4, 3, 4

(Агрогруппа)

(0,8 + 1,0 + 1,0 +

+ 0,8 + 1,0 + 1,0 +

+ 0,8 + 0,8 + 1,0 +

+ 1,0 + 1,5 + 1,5 +

+ 1,0 + 0,8 + 1,0 +

+0,8) / 16

0,6

До 6

Відстань від господарських центрів

(Центральна садиба село Улгілі) (в км)

(5,5 + 4,3 + 3,6 + 3 + 2,2 + 4,8 + 4,3 + 3,3 + 2,6 + 2 +) /

/ 10 = 3,56 км.

1,5

До 7

Ухил поверхні ділянки

В межах до 1 і до 3 градусів

1,2

До 8

Відстань від центрів сфери обслуговування

місто Жетисай (районний центр) - дорога з твердим покриттям (асфальтована)

(15,8 + 15 + 16,5 + 15,8 + 15,2 + 13,5 + 12 + 13) / 8 = = 14,6

1,3

До 9

Відстань від джерел зрошення

(1,5 + 1,5 + 1,5 + 1,5 + 2 + 1,5 + 1,5 + 1 + 1 + 1 + 1,5) /

/ 11 = 1,4

1,0

До 10

обводненість

Регулярно-зрошувані поля

1,5

інтегральний коефіцієнт

1,01

Примітка - розраховано автором

Таблиця 15 - Розрахунки поправочний коефіцієнт по кварталу 3 с / округу Улгілі Махтааральского району

Константи економічної оцінки земельної ділянки

Попередня оцінка

розрахунок

коефіцієнта

Разом

До 1

бали бонітету

(18,3 + 25,5 + 18,4 + 26,2 + 17,5 + 26,5 + 18,7 + 6,6 ++ 24,4 + 22,8 + 25,2 + 13,2 + 23,2 + 26,6 + 24,6 +

+ 26,6 + 20,5 + 23,6 + 23,2 + 26,4) / 20 = 21,9

1,2

До 2

ступінь засоленості

(1,2 + 1,5 + 1,2 + 1,5 + 1,5 + 0,6 + 1,2 + 1,5 + 1,2 + 1,5 ++ 0,8 + 1,2 + 1,5) / 13

1,5

До 3

механічний склад

среднесуглинистая грунт

1,0

До 4

Меліоративне

стан

гарне

1,5

До 5

Агропроизводственная угруповання

3, 1, 3, 3, 3, 1, 3, 5, 1, 3, 3, 1, 2, 1, 4, 1, 3, 1, 3, 1

(Агрогруппа)

(1,0 + 1,5 + 1,0 +

+ 1,0 + 1,0 + 1,5 ++ 1,0 + 0,5 + 1,5 ++ 1,0 + 1,0 + 1,5 ++ 1,3 + 1,5 + 0, 8+ + 1,5 + 1,0 + 1,5 +

+ 1,0 + 1,5) / 20

2,0

До 6

Відстань від господарських центрів

(Центральна садиба село Улгілі) (в км)

(2,5 + 2,4 + 3,4 + 4,3 + 1,7 + 5 + 6,7 + 5,0 + 4,9 + 4,1) /

/ 10 = 3,99 км.

1,5

До 7

Ухил поверхні ділянки

В межах до 1 градуса

1,5

До 8

Відстань від центрів сфери обслуговування

місто Жетисай (районний центр) - дорога з твердим покриттям (асфальтована)

(11 + 8,5 + 10,5 + 7,5 + 8 + 12 + 11,5 + 12) / 8 = 10,13

1,5

До 9

Відстань від джерел зрошення

(0,8 + 0,5 + 0,5 + 0,5 + 0,5 + 1 + 0,5 + 0,8 + 0,3 + 0,5 +

+0,5) / 11 = 0,58

2,0

До 10

обводненість

Регулярно-зрошувані поля

1,5

інтегральний коефіцієнт

1,52

Примітка - розраховано автором

Таблиця 16 - Розрахунки поправочний коефіцієнт по кварталу 4 с / округу Улгілі Махтааральского району

Константи економічної оцінки земельної ділянки

Попередня оцінка

ріллі

розрахунок

коефіцієнта

Разом

До 1

бали бонітету

(20,5 + 23,7 + 22,1 + 17,3 + 23,6 + 18,1 + 24,6 +

+ 17,1 + 26,3 + 8,4 + 13,1 + 30,4 + 18 + 19,2 + 24,3 +

+ 24,7 + 18,4 + 15,9 + 18 + 15 + 27,3) / 21 = 20,29

1,2

До 2

ступінь засоленості

(1,2 + 0,8 + 1,5 + 1,2 + 1,2 + 0,8 + 1,5 + 1,2 + 1,5 + 0,8 ++ 1,2 + 1,5 + 1,2 + 1,5) / 14

1,2

До 3

механічний склад

среднесуглинистая грунт

1,0

До 4

Меліоративне

стан

гарне

1,5

До 5

Агропроизводственная угруповання

3, 1, 2, 3, 1, 3, 1, 3, 3, 6, 1, 4, 4, 3, 2, 4, 1, 3, 3, 4, 3

(Агрогруппа)

(1,0 + 1,5 + 1,3 +

+ 1,0 + 1,5 + 1,0 +

+ 1,5 + 1,0 + 1,0 +

+ 0,5 + 1,5 + 0,8 +

+ 0,8 + 1,0 + 1,3 +

+ 0,8 + 1,5 + 1,0 +

+ 1,0 + 0,8 + 1,0) /

/ 21 = 1,11

1,5

До 6

Відстань від господарських центрів

(Центральна садиба село Улгілі) (в км)

(3 + 2 + 2,95 + 2,35 + 1,8 + 1,15 + 2 + 2,9 + 3,95 + 4,2 ++ 4,2 + 3,1 + 2,5 + 2, 65) / 14 = 2,77

1,5

До 7

Ухил поверхні ділянки

В межах до 1 градуса

1,5

До 8

Відстань від центрів сфери обслуговування

місто Жетисай (районний центр) - дорога з твердим покриттям (асфальтована)

(12 + 13,5 + 13 + 10,5 + 12 + 12,5 + 12,3 + 11,5) / 8 = = 12,16

1,3

До 9

Відстань від джерел зрошення

(0,5 + 1,5 + 1,5 + 1 + 1,5 + 3 + 1,5 + 0,5 + 2 + 2,5 + 2) /

/ 11 = 0,98

1,5

До 10

обводненість

Регулярно-зрошувані поля

1,5

інтегральний коефіцієнт

1,37

Примітка - розраховано автором

Таблиця 17 - Коефіцієнти економічної оцінки сільськогосподарських земель по с / округу Улгілі Махтааральского району

Константи економічної оцінки земельної ділянки

квартал 1

квартал 2

квартал 3

квартал 4

Село диха-1

Село диха-2

Село Кизил-Абад

Село Перемога село Улгілі село Жамбул

Село Прогрес село Жана-жол

До 1

бали бонітету

1,2

0,9

1,2

1,2

До 2

ступінь засоленості

1,0

0,6

1,5

1,2



t "> До 3

механічний склад

1,0

1,0

1,0

1,0

До 4

Меліоративне

стан

1,0

0,5

1,5

1,5

До 5

Агропроизводственная угруповання

1,0

0,6

2,0

1,5

До 6

Відстань від господарських центрів

1,2

1,5

1,5

1,5

До 7

Ухил поверхні ділянки

1,2

1,2

1,5

1,5

До 8

Відстань від центрів сфери обслуговування

1,1

1,3

1,5

1,3

До 9

Відстань від джерел зрошення

1,0

1,0

2,0

1,5

До 10

обводненість

1,5

1,5

1,5

1,5

інтегральний

коефіцієнт

1,1

1,0

1,5

1,4

Примітка - розраховано автором

За ступенем засоленості землі кв.2 в найгіршому становищі, тобто ступінь засоленості тут найвищий - 0,6, що вимагає проведення складних агротехнічних заходів по боротьбі з засоленням грунту, дренаж грунту, промивка два рази невеликими порціями. Найбільш незасолені землі відзначаються в кв.3 - коефіцієнт склав 1,5. Це найбільш пахотнопрігодних землі, які не вимагають спеціальних агротехнічних заходів.

Механічний склад грунту по всіх кварталах однаковий - суглинні грунту, коефіцієнт склав - 1,0.

З меліоративного стану землі кв.2 мають низький коефіцієнт - 0,5 - це найгірші землі, оскільки ступінь засоленості тут найбільш високий, відповідно дуже низький вміст гумусу і поживних речовин. Виходячи з цього на землях кв. 2 необхідно проводити меліоративні роботи по боротьбі, перш за все з засоленням, зокрема дренажні роботи. Найкраще меліоративний стан земель відзначено в кв. 3 і 4.

За агровиробничої угрупованню кращими є землі кв.3 - це найбільш пахотнопрігодних землі, які не потребують спеціальних складних агротехнічних заходів по підвищенню родючості грунту і боротьби з засоленням, де коефіцієнт склав 2,0. Найбільш гіршими за розрахунками виявилися землі кв.2, де зазначено високий ступінь засоленості землі, які вимагають дуже складних агротехнічних заходів.

Найбільш віддалені від господарського центру села Улгілі квартал 1 - коефіцієнт - 1,2. Решта розташовуються в приблизно однаковій відстані по відношенню до центральної садибі - коефіцієнт 1,5. При розрахунках даного коефіцієнта якість доріг не враховується, а лише відстань.

Ухил поверхні земельних угідь однаковий в 1 та 2 кварталах - 1,2 коефіцієнт, а в 3 і 4 кварталах коефіцієнт склав 1,5. Поверхня земельних угідь в 3 і 4 кв. найбільш рівна, що впливає на зрошення землі.

Центром сфери обслуговування при нашому випадку є р Жетисай - адміністративний центр Махтааральского району. Від села Улгілі до м Жетисай - 10 км. Якщо розглядати коефіцієнт віддаленості кварталу від центрів сфери обслуговування, то найбільш віддаленим є 1 кв., Коефіцієнт якого склав 1,1. 2 і 4 квартали приблизно на однаковій відстані знаходяться - 1,3 коефіцієнт, а 3 кв. найближче розташований - 1,5, саме тут найбільш низькі транспортні витрати при перевезеннях сільгосппродукції. Причому дороги, асфальтовані однакові за якістю, тому середньозважений коефіцієнт за якістю доріг не обчислювали.

Основними джерелами зрошення в с / окрузі Улгілі є канал, який проходить на нижній межі с / округу і колектори, що огинають східний і західний кордони округу. Виходячи з цього, ми прорахували відстані від центру полів кварталу до джерел зрошення. В результаті найближче розташовані до джерел зрошення кв.3, далі кв.4, а найбільш віддалені - кв. 1 і 2 - 1,0 коефіцієнт.

За обводнення все квартали знаходяться в однаковому стані, тобто вони все регулярно зрошувані - 1,5 коефіцієнт

Розрахунки показали, що в 1 кварталі земля гірша в порівнянні з землями інших кварталів, тому економічні показники ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств даного кварталу можна прийняти за основу - 1,0 коефіцієнт - в с / окрузі Улгілі. Землі інших кварталів мають більш високий поправочний коефіцієнт. Найбільш кращими землями в с / окрузі є сільськогосподарські землі кварталу 3 - 1,5 коефіцієнт. Потім йдуть землі кварталу 4 - 1,4 коефіцієнт, а потім землі 1 кварталу - в даному випадку на зниження коефіцієнта більше вплинути не якісні показники землі, а віддаленість цього кварталу від центрів.

Якщо розрахувати вартість земельних ділянок по кварталам то виходить наступне: за Постановою Уряду РК за № 666 від 13 липня 2006 р Махтааральском районі базова ставка ціни за землю встановлена ​​в 137,7 тис. Тенге за 1 га. Виходячи з наших розрахунків, ціна землі в 2 кварталі дорівнює базовій, тобто в даному кварталі вартість 1 га дорівнюватиме 137,7 тис. тенге. Ціна земельних ділянок 1 кварталу повинна дорівнювати 151,47 тис. Тенге (базова ставка помножена на поправочний коефіцієнт - 1,1). У 3 кварталі відповідно попередньою схемою вартість земельного наділу повинна дорівнювати 206,55 тис. Тенге, а землі в 4 кварталі повинні коштувати 192,78 тис. Тенге.

Таким чином, економічне зонування є основою для встановлення ціни на землю, для цілей оподаткування, встановлення оплати праці та ін., Що вкрай необхідно в умовах ринкової економіки.

3.3 Особливості та перспективи господарської діяльності сільськогосподарських підприємств

Південно-Казахстанська область є бавовницьких зоною республіки, оскільки тут є всі необхідні природно-кліматичні умови для його обробітку, а також наявність трудових ресурсів. Частка бавовни-сирцю в загальному обсязі валової продукції сільського господарства в 2005 році склав 20,4%, в рослинництві - 32,3%.

Бавовна-сирець, як відомо, є найбільш цінним технічним рослиною, з якого отримують різні продукти, які застосовуються як сировина для виготовлення готової продукції в багатьох галузях промисловості. Також на основі даної технічної культури розвивається текстильна промисловість, це дуже важливо для розвитку регіональної економіки ЮКО, оскільки на світовому ринку існує досить високий попит на натуральні тканини і вироби з них.

З огляду на великий попит на бавовну-сирець, вирощування даної культури носить важливе соціально-економічне значення для економіки не тільки області, але і всієї республіки. Виробництво бавовни-сирцю дуже рентабельно, наприклад, за підсумками фінансово-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств Південно-Казахстанської області, рівень рентабельності по виробництву бавовни коливається з 18,0% до 40,5%. Тому в ЮКО вирощуванням бавовни-сирцю займаються 395 сільськогосподарських підприємств та 34333 селянських (фермерських) господарств.

Аналіз зміни основних показників розвитку бавовницьких галузі, починаючи з 1970 року до теперішнього часу, показує тенденцію збільшення посівних площ під бавовник. Як видно з таблиці, якщо в 1970 році загальна посівна площа даної сільгоспкультури становила 117,5 тис. Гектарів, то в 2006 році у всіх категоріях господарств ЮКО посівна площа склала 200,1 тис. Гектарів, що в порівнянні з вказаним періодом збільшилася майже в 1,7 рази. (Табл. 18)

Таблиця 18 - Показники розвитку галузі бавовництва в ЮКО

показники

1970

+1975

1980

1985

1990

1995

2000

2004

2006

2006 до 1970%, раз

Посівна площа, тис. Га

117,5

109,5

126,5

128,7

119,7

109,7

131,6

223,1

200,1

1,7 раз

Валовий збір, тис. Тонн

276,7

283,5

357,9

305,1

199,7

223,0

287,3

466,4

435,4

1,6 раз

врожайність

з 1 га, центнер

23,5

25,9

28,3

23,5

27,1

20,3

18,7

21,3

22,2

94,5%

Примітка - складено і розраховано автором на основі даних обласного Управління по статистиці Південно-Казахстанської області

Валовий збір бавовни-сирцю збільшився за вказаний період часу з 276,7 т. В 1970р. до 435, т. в 2006 році (або в 1,6 рази). Хоча врожайність коливалася в різні роки, падаючи, наприклад, до 18,7 ц / га у 2000 році, все ж з 1970 років простежується тенденція збереження врожайності приблизно на одному рівні 23-25 ​​ц / га. Якщо порівнювати цей показник в 2006 році з 1970 роком, то зниження врожайності бавовнику з 1 га сталося на 5,5%, що є позитивним фактом. В основному земельні угіддя під бавовник знаходяться в приватній власності, і це свідчить про те, що економічно вигідно вирощувати бавовник в Південно-Казахстанській області.

Аналіз зміни посівних площ під бавовник (за основу взятий 1970 рік), показує тенденцію зростання земельних ділянок до 1990 року, коли збільшення посівних площ склало на 9,5% більше, ніж в базовому році (рис. 3). З 1970 року до 1990 року, спостерігалася тенденція незначного зростання земельних угідь, які використовувалися для вирощування бавовни-сирцю. Починаючи з 1990 по 1995 роки, спостерігалося скорочення посівних площ під бавовник з 101,9% до 93,4% щодо базового року. Це було викликано переходом до ринкових відносин, що відбилося і на розвиток бавовницьких галузі сільського господарства республіки. Перелом у розвитку даної галузі сільськогосподарського виробництва Південно-Казахстанській області настав з 2000 року, коли спостерігається стійке зростання посівних площ бавовнику, з 112% до 173,7% у 2005 році і 170,3% у 2006 році щодо 1970 г. Якщо розглядати темп зростання посівних площ під бавовник з 1970 р, то в даний час загальна площа земель, що використовуються під бавовник збільшилася на 70,3% в порівнянні з базовим роком.

(В% до 1970 року)

Примітка - розраховано автором

Малюнок 5 - Темп зростання посівних площ бавовнику в ЮКО за період з 1970 року по 2006 рік

Реформування сільськогосподарського виробництва Південно-Казахстанської області, а також адаптація сільськогосподарських підприємств до нових ринкових умов привела до подальшого збільшення посівних площ бавовни-сирцю в період 2000-2005 років.

У радянський період розвитку бавовницьких галузі зростання посівних площ під цю сільгоспкультуру здійснювався за рахунок оснащення колгоспів і радгоспів області необхідними засобами виробництва, а також поліпшенням агротехніки бавовнику. Крім цього, в даний період розвитку бавовництва здійснювалося впровадження у виробництво кращих сортів бавовнику, які дають досить високий урожай. Також хімічна промисловість колишнього Союзу забезпечувала бавовницьких колгоспи і радгоспи мінеральними добривами, які мали велике значення в підвищенні врожайності.

Найвища врожайність бавовнику припала на кінець 70-х і початок 80-х років: в 1980 році було зібрано 28,3 центнера з гектара бавовни-сирцю. Основна причина зниження врожайності пов'язана, по-перше, з недотриманням сівозміни, по-друге, з несвоєчасною захисту посівів від шкідників і хвороб.

Крім того, зниження врожайності в останні десятиліття наочно демонструє, що державні органи повинні проводити політику підтримки та стимулювання розвитку суміжних галузей, пов'язаних з виробництвом бавовни-сирцю, зокрема хімічна промисловість, дослідні інститути, машинобудівна та ін. Галузі промисловості, які можуть істотно впливати на підвищення врожайності та ефективності бавовницьких галузі сільського господарства ЮКО.

Виробництво бавовни-волокна є одним з основних продуктів виробництва в Південно-Казахстанській області. Загальний стан сільськогосподарського виробництва, яке було піддано реформуванню, відбилося на динаміці виробництва бавовни-волокна в області.

Аналіз динаміки виробництва даної продукції за період з 1970 по 2005 роки відображає зв'язок між обсягами виробництва бавовни-волокна і загальною економічною ситуацією в національній економіці, зокрема з 1990 по 1995 роки спостерігалася чітка тенденція зниження обсягів виробництва даної продукції, відповідно з 99,3 тис . тонн до 68,9 тис. тонн (рис. 4). З 1995 року, спостерігається зворотна тенденція - неухильного і поступового зростання - у 2000 році виробництво бавовни-волокна склало 94,8 тис. Тонн, а вже в 2005 році - 141,4 тис. Тонн. Заходи, що вживаються державою заходи з підтримки та стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва, реформування сільського господарства, а саме земельних відносин дають свої позитивні результати, яке виражається в зростанні ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема виробництва бавовни-волокна.

тис. тонн

Примітка - складено автором

Малюнок 6 - Виробництво бавовни-волокна по ЮКО за 1970-2005 рр.

У підвищенні врожайності бавовни-сирцю важливу роль відіграє забезпеченість сільськогосподарською технікою бавовницьких галузі. В цьому відношенні в даний час оснащення новою технікою даної галузі сільськогосподарського виробництва залишається на низькому рівні, в основному хлопкоробов використовують сільгосптехніку, яка залишилася ще з радянських часів.

У рис. 5 спостерігається тенденція зменшення кількості основної техніки - бавовнозбиральних комбайнів в сільгосппідприємствах ЮКО, зокрема якщо на початок економічних реформ використовувалося 2711 одиниць комбайнів, то в 2005 році цей показник склав 493 одиниць, тобто кількість даної сільгосптехніки зменшилася більш ніж в 5 разів. Причому треба враховувати, що основну частку залишають комбайни моральний і фізичний знос, яких давно закінчився.

Крім цього, на таке скорочення сільгосптехніки вплинув то, що більшість сільськогосподарських товаровиробників є неплатоспроможними для здійснення великих інвестицій в покупку дорогої техніки. Тому необхідно активно розвивати систему лізингу сільгосптехніки, для цього доцільно створити кілька спільних лізингових фірм за участю держави з партнерами зі країн СНД, або покупку техніки здійснювати в даних країнах.

штук

Примітка - складено автором

Малюнок 7 - Забезпеченість бавовнозбиральної технікою сільськогосподарських підприємств ЮКО за 1970-2005 рр.

Проблема існує і оснащенням новим обладнанням хлопкоперерабативающіх заводів. В даний час в області працюють 23 хлопкоперерабативающіх підприємства, 13 з них зосереджені в Мактааральском районі, 4 - в Г.А. Туркестан, 2 - в Шардарінском районі, по одному - в м Шимкент, Ордабасинском, Отрарском, Саригашском районах.

В даний час близько 10% виробленого бавовни переробляється в Казахстані, Тому будівництво нових хлопкоперерабативающіх заводів дуже актуально - по-перше, а по-друге, Розвиток легкої промисловості на базі глибокої переробки бавовни-волокна.

Також в даний час майже весь обсяг виробленого бавовни-волокна експортується за межі республіки, в зв'язку з цим назріла завдання розвитку підприємств з переробки бавовни-волокна, що, безсумнівно, позначилося б на розвитку текстильної та швейної промисловості нашого регіону. З цією метою в 2004 році компанія «Ютекс» запустила фабрику з виробництва пряжі. Так ж 2005 році планується здати в експлуатацію підприємство з випуску пряжі «Альянс Казахської-російський текстиль». Очікується що, скоро це підприємство буде виробляти ткане полотно.

У 2004 році експортовано 143,1 тис. Тонн бавовни-волокна, на суму 170127,9 тис. Доларів США, при цьому середня ціна експортованого бавовни-волокна в 2004 році склала 1188,6 доларів США за тонну.

При цьому середньорічна ціна реалізації бавовни - сирцю по області в 2004 році склала 35000 тенге за тонну (у 2003 році було 71040 тенге).

В даний час експортні операції бавовни-волокна здійснюються з 8 країнами ближнього і далекого зарубіжжя.

Дана експортна стаття є досить прибутковою для держбюджету республіки. З огляду на все зростаючий попит на продукцію з бавовни-сирцю, доцільним є формування і розвиток бавовняно-текстильного кластера в Південно-Казахстанській області, кроки, в напрямку якого робляться з боку держави.

Серед країн світу споживають бавовна-волокно області традиційними споживачами, які займають найбільшу питому вагу в експорті бавовни-волокна, залишаються Латвія і Російська Федерація, відповідно 52% і 31% в 2005 р (див. Додаток Е).

Анализ состояния хлопководства области за ряд лет показывает, что, несмотря, на увеличение посевных площадей, и валового сбора хлопка-сырца по области, идет уменьшение урожайности в сельхозпредприятиях и хозяйствах населения области. Получение высоких урожаев хлопчатника требует строгого соблюдение технологии выращивания: культивирование, внесение удобрений, борьбу с вредителями, болезнями, соблюдение хлоково-люцернового севооборота.

Туркестанский район Южно-Казахстанской области входит в хлопководческую зону республики. Для данной зоны наиболее рекомендуемым производственным типом крестьянских (фермерских) хозяйств является хлопководческо-скотоводческий, наряду с которым могут найти распространение и чисто хлопководческие хозяйства. Поскольку хлопчатник предъявляет особые технологические требования (севооборот, химическая обработка посевов и т.д.), следовательно, размеры хозяйств в данной зоне должны быть крупными. Учитывая то, что в данной зоне имеются избыточное трудовые ресурсы, то целесообразно развивать кооперативные формы хозяйствования.

Процесс выращивания хлопка-сырца области требует объединения мелких крестьянских (фермерских) хозяйств в более крупные сельхозформирований с целью повышения экономической эффективности отрасли и рентабельности произведенной продукции.

Крестьянское (фермерское) хозяйство «Югнак», организованное в форме простого товарищества на базе общей долевой собственности на основе договора о совместной хозяйственной деятельности, функционирует в Туркестанском районе Южно-Казахстанской области и является одним из ведущих хозяйств по выращиванию хлопчатника. В хозяйстве хлопчатник сеют в основном двух видов сортов R 1, R 2.

Наряду с основным видом сельскохозяйственной деятельности занимается разведением племенных каракулевых овец, т.е. имеется 1600 голов мелкого рогатого скота (м.р.с.).

В хозяйстве «Югнак» имеется отлаженная ирригационная система, развитая производственная и социальная инфраструктура, сложившаяся 9-польная хлопково-люцерново-зерновая система севооборота. Удельный вес в этом севообороте сельскохозяйственных культур следующий: хлопчатник - 72,7% и средней урожайностью 25 ц/га, озимая пшеница - 9,1% и средней урожайностью 27 ц/га, люцерна - 18,2% и средней урожайностью 16 т/га.

Общая площадь сельскохозяйственных угодий хозяйства «Югнак» составляет на 1 января 2007 года 18 031,6 га, из них орошаемые земли - 2216 га, богарные земли - 103,6 га, пастбища - 14 961 га, сенокосы - 751 га.

Из орошаемых земель 2200 га: под хлопчатник засеяно - 1600 га, под пшеницу - 200 га, под люцерну - 400 га, а остальные 16 га используются под бахчевые и др. культуры.

На основе данных хозяйства «Югнак» мы составили экономико-математическую модель, целью которой является оптимизация производственной структуры хозяйства при оптимальном использовании пашен с учетом 9-польного севооборота, которая обеспечивала бы получение максимума прибыли.

Для построения линейной модели оптимизации структуры необходимо рассмотреть, как формируется прибыль от того или иного вида деятельности.

В данном случае прибыль хозяйства складывается из прибыли от использования земель под пашни и прибыли от животноводства (мелкого рогатого скота):

П = П з + П ж (12)

Прибыль от использования земель П з складывается из прибылей полученных от реализации выращенной на земле продукции растениеводства: хлопка, люцерны, пшеницы:

П з = П (хлопок) + П (люцерна) + П (пшеница) (13)

В свою очередь прибыль от каждой из растительных культур определяется как разница между валовой выручкой от реализации данной культуры и общими затратами на ее выращивание:

П (хлопок) = ВВР (хлопок) - З (хлопок) (14)

П (люцерна) = ВВР (люцерна) - З (люцерна)

П (пшеница) = ВВР (пшеница) - З (пшеница)

Необходимо отметить, что для нас первоочередной задачей является оптимизация структуры хозяйства по выделению земель под возделывание растительных культур (т.е. оптимально рациональное использование земли), а это на процесс животноводства (т.к. в данном хозяйстве второстепенно) не оказывает непосредственного влияния. Но при разведении овец, продукт некоторых культур используется в виде кормов, в дальнейшем для введения ограничений при построении линейной модели мы задали параметры взаимозависимости «поголовье скота - объем кормов».

В целом прибыль от животноводства также влияет на прибыльность хозяйства и поэтому ее необходимо учитывать. Она составит:

П ж = ВВР (м.р.с.) - З (м.р.с.). (15)

Для построения целевой функции одно-индексной линейной модели и ее ограничений, введем обозначения:

х 1 - количество земли выделенных под выращивание хлопка (га);

х 2 - количество земли выделенных под выращивание люцерны (га);

х 3 - количество земли выделенных под выращивание пшеницы (га);

х 4 - поголовье овец;

х 5 - выход хлопка с 1га;

х 6 - выход семян люцерны с 1га;

х 7 - выход кормовой люцерны с 1га;

х 8 - выход зерна пшеницы с 1га;

х 9 - выход продовольственной пшеницы с 1га;

х 10 - выход кормовой пшеницы с 1га;

х 11 - выход соломы пшеницы с 1га;

х 12 - средняя прибыль с 1 гол. скота, тенге;

х 13 - потребность в кормовой люцерне на 1гол. скота;

х 14 - потребность в кормовой пшенице на 1гол. скота;

х 15 - потребность в соломе на 1гол. скота;

х 16 - затраты на выращивание хлопка на 1га земли, тенге;

х 17 - затраты на выращивание люцерны на 1га земли, тенге;

х 18 - затраты на выращивание пшеницы на 1га земли, тенге;

х 19 - затраты на разведение 1 гол. скота, тенге;

х 20 - площади естественных сенокосов, га;

х 21 - площадь естественных пастбищ, га;

Ц n ) - цена единицы продукта Х n.

(16)

(17)

(18)

В нашем случае процесс оптимизации заключается в подборе таких величин Х 1, Х 2, Х 3 и Х 4, чтобы при заданных ограничениях целевая функция расчетной прибыли П достигла максимума, т.е.:

(19)

(20)

Установим ограничения для модели:

1. по использованию орошаемых земель:

2. по учету снижения плодородности земли под посевом хлопка:

первый год на 2% ;

второй год на 3% ;

третий год на 5 % .

3. по обеспечению животноводства кормовой люцерной:

4. по обеспечению животноводства кормовой пшеницей:

5. по обеспечению животноводства соломой:

6. в целом по обеспечению животноводства кормами от продукции, полученной с пахотных земель:

7. по обеспечению животноводства травами и сеном с естественных сенокосов и пастбищ:

С учетом трансформации земель под посевы по годам «3 года люцерна - > 4 года хлопок -> 2 года пшеница» с общим циклом 9 лет и площадью земель 2200 га, за 9 лет количество земли под посевы составят: хлопка = 8800 га, пшеницы = 4400 га, люцерны = 6600 га.

Для расчета необходимо знать цены продаж на тот или иной продукт:

Ц(х 5) - цена 1 тонны хлопка = 40 000 тенге;

Ц(х 6) - цена 1 тонны семенной люцерны = 6 000 тенге;

Ц(х 7) - цена 1 тонны кормовой люцерны = 6 000 тенге;

Ц(х 8) - цена 1 тонны зерна пшеницы = 15 000 тенге;

Ц(х 9) - цена 1 тонны продовольственной пшеницы = 15 000 тенге;

Ц(х 10) - цена 1 тонны кормовой пшеницы = 15 000 тенге;

Ц(х 11) - цена 1 тонны соломы пшеницы с 1га = 3 000 тенге.

Подставив цены на продукцию в целевую формулу, мы получаем:

(21)

Затраты на разведение мелкого рогатого скота в основном приравнены к стоимости потребленных кормов, т.е. в нашем случае:

, или

(22)

Изначально рассматривались варианты пахотных земель с использованием в течение 9 лет: 3 года - люцерна, 4 года - хлопок, 2 года - пшеница.

Орошаемые земли составляют 2200 га, и для удобства построения различных вариантов структуры производства, условно делим их на 11 равные участки, в 200 га каждый. При этом у нас имеется реальный вариант с распределением в течение одного года под посев хлопка 1600 га (8 участков), пшеницы - 200 га (1 участок), люцерны - 400 га (2 участка). При выполнении условия трансформации посевов формируется график возделывания 11 участков за 9 лет. Каждый год по сути является одним из вариантов, с характерным для него распределениями ресурсов, размерами затрат и доходов.

Можно таким образом моделировать множество вариантов (укрупненных на 9 лет) перераспределяя ресурсы, но из-за условия цикличности, при суммировании их за девять лет объемы задействованных ресурсов в разных вариантах равны, т.е. в каждом варианте полного 9-ти летнего цикла:

- посевы хлопка составят 8800 га;

- посевы пшеницы 4400 га;

- посевы люцерны 6600 га.

Исходя из того, что после выращивания хлопка плодородность земли на второй год снижается на 2%, третий - на 5%, четвертый - на 10 %. (по сравнению с первым годом), как один из вариантов рассматривается вариант уменьшения количества лет посева хлопка с 4 до 3, с пропорциональным увеличением посевов люцерны. Поскольку со временем немного снижается урожайность земли, когда каждый год идет сев одной и той же культуры.

Учитывая, что в хозяйстве «Югнак» используется девятипольная система севооборота и существует ограничения по площади орошаемых земель, то могут иметь место 5 вариантов схем посевов сельскохозяйственных культур в данном хозяйстве.

Таблица 19 - Варианты распределения участков по девятипольной системе севооборота.

Варіант 1

рік

УЧАСТКИ

Земли по культурам, га

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Х

П

Л

1

Х1

Х1

Л3

Л3

Л2

Л2

Л1

Л1

П1

П1

Х3

600

400

1200

2

Х2

Х2

Х1

Х1

Л3

Л3

Л2

Л2

П2

П2

Х4

1000

400

800

3

Х3

Х3

Х2

Х2

Х1

Х1

Л3

Л3

Л2

Л1

П1

1200

200

800

4

Х4

Х4

Х3

Х3

Х2

Х2

Х1

Х1

Л2

Л2

П2

1600

200

400

5

П1

П1

Х4

Х4

Х3

Х3

Х2

Х2

Л3

Л3

Л1

1200

400

600

6

П2

П2

П1

П1

Х4

Х4

Х3

Х3

Х1

Х1

Л2

1200

800

200

7

Л1

Л1

П2

П2

П1

П1

Х4

Х4

Х2

Х2

Л3

800

800

600

8

Л2

Л2

Л1

Л1

П2

П2

П1

П1

Х3

Х3

Х1

600

800

800

9

Л3

Л3

Л2

Л2

Л1

Л1

П2

П2

Х4

Х4

Х2

600

400

1200

Примечание - составлено автором.

Х1 - участки, засеянные хлопчатником

П1 - участки, засеянные пшеницей

Л1 - участки, засеянные люцерной

Варіант 2

рік

УЧАСТКИ

Земли по культурам, га

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Х

П

Л

1

Х1

Х1

Х2

Х2

Х3

Х3

Х4

Х4

П2

Л1

Л2

1600

200

400

2

Х2

Х2

Х3

Х3

Х4

Х4

П1

П1

Л2

Л2

Л3

1200

400

600

3

Х3

Х3

Х4

Х4

П1

П1

П2

П2

Л2

Л3

Х1

1000

800

400

4

Х4

Х4

П1

П1

П2

П2

Л1

Л1

Л3

Х1

Х2

800

800

600

5

П1

П1

П2

П2

Л1

Л1

Л2

Л2

Х1

Х2

Х3

600

800

800

6

П2

П2

Л1

Л1

Л2

Л2

Л3

Л3

Х2

Х3

Х4

600

400

1200

7

Л1

Л1

Л2

Л2

Л3

Л3

Х1

Х1

Х3

Х4

П1

800

200

1200

8

Л2

Л2

Л3

Л3

Х1

Х1

Х2

Х2

Х4

П1

П2

1000

400

800

9

Л3

Л3

Х1

Х1

Х2

Х2

Х3

Х3

П1

П2

Л1

1200

400

600

Примітка - складено автором

Вариант 3

рік

УЧАСТКИ

Земли по культурам, га

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Х

П

Л

1

Х1

Х2

Х3

Х4

П1

П2

Л1

Л2

Л3

978

489

733

2

Х2

Х3

Х4

П1

П2

Л2

Л2

Л3

Х1

978

489

733

3

Х3

Х4

П1

П2

Л1

Л2

Л3

Х1

Х2

978

489

733

4

Х4

П1

П2

Л1

Л2

Л3

Х1

Х2

Х3

978

489

733

5

П1

П2

Л1

Л2

Л3

Х1

Х2

Х3

Х4

978

489

733

6

П2

Л1

Л2

Л3

Х1

Х2

Х3

Х4

П1

978

489

733

7

Л1

Л2

Л3

Х1

Х2

Х3

Х4

П1

П2



="left">978

489

733

8

Л2

Л3

Х1

Х2

Х3

Х4

П1

П2

Л1

978

489

733

9

Л3

Х1

Х2

Х3

Х4

П1

П2

Л1

Л2

978

489

733

Примітка - складено автором

варіант 4

рік

УЧАСТКИ

Земли по культурам, га

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Х

П

Л

1

Х1

Х1

Х2

Х2

Х3

Х3

Х4

П1

Х1

Л3

Л1

1600

200

400

2

Х2

Х2

Х3

Х3

Х4

Х4

П1

П2

Х2

Х1

Л2

1600

400

200

3

Х3

Х3

Х4

Х4

П1

П1

П2

Л1

Х3

Х2

Л3

1200

600

400

4

Х4

Х4

П1

П1

П2

П2

Л1

Л2

Х4

Х3

Х1

1000

800

400

5

П1

П1

П2

П2

Л1

Л1

Л2

Л3

П1

Х4

Х2

400

1000

800

6

П2

П2

Л1

Л1

Л2

Л2

Л3

Х1

П2

П1

Х3

400

800

1000

7

Л1

Л1

Л2

Л2

Л3

Л3

Х1

Х2

Л2

П2

Х4

600

200

1400

8

Л2

Л2

Л3

Л3

Х1

Х1

Х2

Х3

Л2

Л1

П1

800

200

1200

9

Л3

Л3

Х1

Х1

Х2

Х2

Х3

Х4

Л3

Л2

П2

1200

200

800

Примітка - складено автором

Вариант 5

рік

УЧАСТКИ

Земли по культурам, га

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Х

П

Л

1

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

800

400

1000

2

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

П1

Х3

Х2

Х1

1000

400

800

3

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

П1

Х3

Х2

1000

400

800

4

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

П1

Х3

800

600

800

5

П2

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

П1

600

800

800

6

Л1

П2

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

600

600

1000

7

Л2

Л1

П2

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

Л1

600

400

1200

8

Л3

Л2

Л1

П2

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

Л2

600

400

1200

9

Л4

Л3

Л2

Л1

П2

П1

Х3

Х2

Х1

Л4

Л3

600

400

1200

Примітка - складено автором

Исходя из существующего положения, мы предположили, что минимальный размер пашен под хлопчатник должен составить 600 га (меньшее количество приведет к убыточности в целом хозяйства), а максимальный размер - 1600 га (исходя из данных хозяйства). Далее минимальный размер земли под пшеницу - 200 га, а максимальный - 800 га. Под люцерну минимальный размер земли - 200 га, максимальный - 1200 га (учитывая имеющееся поголовье мелкого рогатого скота).

Таблица 20 - Оптимальная структура хозяйства «Югнак» при оптимальном использовании пашен по 9-польному севообороту

варіант

Од. виміру

1

2

3

4

5

Распределение орошаемых земель:

Хлопок

га

8800

8800

8800

8800

6600

Пшениця

-*-

4400

4400

4400

4400

4400

Люцерна

-*-

6600

6600

6600

6600

8800

Ест. сінокоси

-*-

6435

6435

6435

6435

6435

Ест. пасовища

-*-

134649

134649

134649

134649

134649

Кормовые культуры:

Кормовая

пшеница

тонн

1188

1188

1188

1188

1188

Солома

-*-

6600

6600

6600

6600

6600

Кормовая

люцерна

-*-

92400

92400

92400

92400

123200

Хлопчатник:

витрати

тис.тенге

598 101

598 101

598 101

598 101

448 576

ВВР

-*-

842 600

842 600

689 400

842 600

644 600

прибуток

-*-

244 499

244 499

91 299

244 499

196 024

Пшеница:

витрати

тис.тенге

164 050

164 050

164 050

164 050

164 050

ВВР

-*-

198 000

198 000

198 000

198 000

198 000

прибуток

-*-

33 950

33 950

33 950

33 950

33 950

Люцерна:

витрати

тис.тенге

251 427

251 427

251 427

251 427

335 236

ВВР

-*-

566 280

566 280

566 280

566 280

755 040

прибуток

-*-

314 853

314 853

314 853

314 853

419 804

Животноводство:

Голов

голів

26 923

30 318

25 532

26 161

35 200

витрати

тис.тенге

28 794

59 684

50 262

51 501

69 295

ВВР

-*-

131 991

148 635

125 169

128 254

172 568

прибуток

-*-

103 197

88 951

74 908

76 754

103 273

Растениеводство:

витрати

тис.тенге

1 013 577

1 013 577

1 013 577

1 013 577

947 861

ВВР

-*-

1 606 880

1 606 880

1 453 680

1 606 880

1 597 640

прибуток

-*-

593 303

593 303

440 103

593 303

649 779

Итоговая хозяйственная деятельность:

витрати

тис.тенге

1 042 372

1 073 262

1 063 839

1 065 078

1 017 156

ВВР

-*-

1 738 871

1 755 515

1 578 849

1 735 134

1 770 208

прибуток

-*-

696 499

682 253

515 010

670 056

753 052

Примітка - розраховано автором

Применяя все ограничения и подставляя значения в нашу целевую функцию, мы получили несколько вариантов оптимизации как структуры хозяйства, так же и оптимального сочетания использования орошаемых земель под сельскохозяйственные культуры с учетом максимизации прибыли. В зависимости от площадей, засеянных под люцерну и пшеницу, каждый год менялось количество голов скота (см. Приложения Ж.1- 5).

Мы исходили из ограниченности главного ресурса - орошаемых земель. При этом выходит, что при 5 вариантах распределения участков с целью сохранения 9-польного севооборота, получаем различные варианты оптимизации структуры хозяйства.

В целом сохраняется за 9 лет баланс распределения пашен под сельскохозяйственные культуры (мы исходили из данных на настоящий момент времени). Однако при этом количество рекомендуемых голов мелкого рогатого скота составляет: по 1 варианту в среднем за 9 лет - 2991 голов, 2 варианту - 3369 голов, по 3 варианту - 2837 голов, по 4 варианту - 2907 и по 5 варианту - 3911 голов.

При 1, 2 и 4 вариантах большую часть прибыли мы можем получить от реализации хлопчатника, тогда в целом мы получаем примерно равную прибыль в целом по хозяйству - 696,5 млн. тенге, 682,2 млн. тенге и 670,1 млн. тенге.

Моделирование оптимальной структуры хозяйства показало, что при увеличение количества голов мелкого рогатого скота с среднем до 3911 единиц и уменьшение посевов хлопчатника с 8800 до 6600 га за 9 лет, мы можем получить максимальную прибыль за данный период времени, что составит 753,1 млн. тенге при прочих равных условий. При этом в течение указанного периода минимальный размер пашен под хлопчатник должен составить 600 га и максимальный - 1000 га, а также минимальный размер пашен под люцерну 800 га и максимальный - 1200 га, тогда линейная функция по максимализации прибыли показала оптимальность 9-польной схемы севооборота.

Оптимальный удельный вес в севообороте должен составить: хлопчатник - 33,3%, озимой пшеницы - 22,2%, люцерны - 44,5%. В этом случае учитывая, что площади естественных пастбищ и сенокосов не изменялись (условие модели) оптимальным будет увеличение количества мелкого рогатого скота, что позволит максимизировать получаемую прибыль.

3.4 Вопросы организации кластерного производства и его влияние на эффективность использования земельных отношений

Как показывает опыт передовых стран, одним из факторов роста конкурентоспособности продукции региона является переход на экономические кластеры. На территории Южно-Казахстанской области возможно создание хлопково-текстильного кластера, который предусматривает усовершенствование технологии от семеноводства до получения готового изделия из хлопка. При должной модернизации текстильного оборудования можно выпускать продукцию соответствующую международным стандартам качества.

Кластерное экономическое развитие является основой общенациональной экономической политики в Казахстане. В настоящее время в республике государственную поддержку получили развитие кластеры в различных отраслях, в частности и в сельском хозяйстве. Президент Республики Казахстан Назарбаев Н. в своем послании народу от 18 февраля 2005 г. отметил, что выбор модели конкурентоспособной экономики с приоритетными отраслями, имеющими экономический потенциал повышения конкурентоспособности, положит начало развитию системы казахстанских кластеров [54].

Формирование кластеров - это процесс формирования сообществ фирм, тесно связанных отраслей, взаимно способствующих росту конкурентоспособности друг друга.

Отсутствие кластеров конкурентоспособных отраслей является серьезным элементом уязвимости для национального преимущества республики. Поскольку кластеры являются базой для регионального развития, взаимодействия большого и малого бизнеса. Поэтому усилия правительства должны быть направлены не на поддержку отдельных предприятий и отраслей, а на развитие взаимоотношений; между поставщиками и потребителями, между конечными потребителями и производителями.

В Южно-Казахстанской области (ЮКО) проводится целенаправленная политика по созданию всех необходимых условий для развития экспорто-ориентированных отраслей, в частности приоритеты отданы ускоренному развитию отраслей по производству и углубленной переработке сельскохозяйственного сырья. В соответствии с поручением Президента Назарбаева Н., Правительством утвержден и энергично реализуется в ЮКО План развития кластера «Текстильная промышленность». Совершенствуется законодательная база для развития хлопковой отрасли в республике, в связи, с чем принят в мае 2006 году Закон РК «О развитии хлопковой отрасли», который определяет основные направления развития данной отрасли и кластерного производства на основе нее, а также возможности для ведения хозяйственной и внешнеэкономической деятельности производителей хлопка.

Инициативы, формирующие кластер, в почти равной степени исходят от правительства, бизнеса, или от обоих. В большинстве случаев компании являются - наиболее влиятельными участниками в организации и управлении кластерами. На развитие кластера в Южно-Казахстанской области ожидается привлечение 500 млн. долл. США частных инвестиций.

Кластерная форма организации региональной экономики Южно-Казахстанской области позволит осуществить совершенно новый подход к вопросу структуризации экономики, который позволит осуществить системное управление по созданию конкурентоспособной продукции.

Анализ условий формирования кластера в ЮКО показывает, что в силу природно-климатических условий область имеет наибольшее сравнительное преимущество в области производства и переработки особо ценного вида сельхозпродукции - хлопка-сырца. В этой области с обретением независимости стремительно начало расти производство хлопка-сырца, в частности если валовой сбор в 1990 году достиг 324,1 тыс. тонн, то к 2003 году в целом по всем категориям хозяйств составил 407,1 тыс. тонн, из них на долю крестьянских (фермерских) хозяйств пришлось 338,0 тыс. тонн [55].

Если в Казахстане в 1990 году всего было под хлопчатник посевных площадей 119,7 тыс. га, то уже в 2005 году 206,5 тыс.га. Производством данной сельскохозяйственной продукции занимаются только две области Казахстана - Кызылординская и Южно-Казахстанская, но подавляющая часть выращивания и сбора хлопка-сырца осуществляется в Южно-Казахстанской области. В Кызылординской области в 2005 году было собрано 0,7 тыс. тонн хлопка-сырца, когда как в соседней области - 409,1 тыс. тонн [55].

Исходя из этого, целесообразно формирование и развитие хлопково-текстильного кластера в экономике ЮКО, значимость которого для общенациональных экономических интересов очень важна - это может создать устойчивую базу для подтягивания других структурных кластеров экономики области, способствуя повышению уровня и развитости национальной экономики.

Дальнейшее развитие и повышение конкурентоспособности хлопково-текстильного кластера является определяющим контуром модели содействия экономическому развитию ЮКО. На схеме 1 нами предложена оптимальная структура хлопково-текстильного кластера области, который включает в себя все сопряженные с производством и переработкой хлопка-сырца отрасли и сферы экономики, вплоть до рыночной инфраструктуры.

Хлопково-текстильный кластер должен состоять из двух главных составляющих: непосредственно хлопководства и инфраструктуры. Формирование полноценного хлопково-текстильного кластера требует развития группы отраслей производящих средства производства для хлопководства и текстильной отрасли и смежных с ним отраслей и непосредственно переработки хлопка и производства хлопкопродуктов.

В состав хлопково-текстильного кластера также необходимо включение систем социальной и производственной инфраструктуры экономики, а также рыночной инфраструктуры.

Инфраструктура хлопково-текстильного кластера должна состоять из следующих составляющих: 1) социальная; 2) производственная; 3) рыночная. Состав этих отраслей, входящих в хлопково-текстильный кластер в ходе дальнейших исследований может в некоторой степени измениться, что вызвано как изменениями в структуре экономики области, так и развитием внешнеэкономических связей.

В настоящее время хлопково-текстильный кластер Южно-Казахстанской области находится в стадии активного формирования. Но, несмотря на это имеются некоторые проблемы, которые заключаются в не достаточно высоком уровне технологического состояния предприятий данного кластера; пока еще низкая конкурентоспособность продукции; физический и моральный износ основных производственных фондов; структура материальной базы хлопково-текстильного кластера только формируется.

Рисунок 8 - Структура хлопково-текстильного кластера ЮКО

Для развития материально-технической базы хлопково-текстильного кластера банком Развития Казахстана была создана специализированная лизинговая компания «БРК - Лизинг», что даст реальную возможность для сельскохозяйственных производителей в достаточно короткие сроки обеспечить обновление машинно-тракторного парка, внедрить передовые технологии и на этой основе значительно повысить урожайность и качество хлопка. Поскольку данная лизинговая компания предоставляет сельскохозяйственную технику на условиях более выгодных, чем остальные, в частности невысокие процентные ставки, более длительные сроки лизинга. Для поставки в лизинг сельскохозяйственной техники выделяется 5,08 млрд. тенге компании «БРК - Лизинг».

Необходимо остановиться на значении развития хлопково-текстильного кластера Южно-Казахстанской области для экономики республики, который имеет политический, социальный и экономический аспект. С политической точки зрения формирование и эффективное функционирование хлопково-текстильного кластера способствует гармоничному вхождению в мирохозяйственные связи.

Кроме этого, выделяется социальная сторона развития хлопково-текстильного кластера. Данный кластер является доминирующим в структуре экономики области, вследствие этого, обеспечивает занятость и доходы большей населения, как в сельской местности, так и в городах. Повышение занятости населения может решаться эффективно решаться в рамках хлопково-текстильного кластера, поскольку трудоемкость производства тонны хлопка-сырца в 3 раза выше затрат труда на производство такого же количества зерна.

Ожидается, что формирование хлопково-текстильного кластера в ЮКО позволит дополнительно обеспечить более 5000 рабочих мест, а также поднять уровень заработной платы за счет увеличения добавленной стоимости при производстве конечных изделий из хлопкового волокна.

Экономическая роль хлопково-текстильного кластера заключается во влиянии его на развитие, как на экономику области, так и всей национальной экономики страны. Процессы формирования структуры производства, размеры и направления инвестиций, обеспечения доходов производителей и государства в целом во многом определяются состоянием и функционированием хлопково-текстильного кластера.

В Южно-Казахстанской области в рамках формирования хлопково-текстильного кластера Продовольственная контрактная корпорация проводит широкую работу по строительству завода по переработке хлопка, который создается как акционерное общество с участием государства - 51% пакета акций, а остальные 49% пакета акций с момента запуска завода должны будут переданы хлопкопроизводителям. Поставки оборудования для хлопкоперерабатывающего завода должны осуществляться из Соединенных Штатов и Турции, с этой целью из бюджета в 2005 году было выделено 500 млн. тенге, а в 2006 году выделено 1 млрд. тенге.

Это позволит создать конкурентную среду при закупке хлопка-сырца хлопкозаводами; обеспечить возможность сбыта продукции по справедливым ценам; предотвратить ценовой (картельный) сговор между хлопкоперерабатывающими заводами; увеличить производство хлопка и улучшить качество; реализовывать хлопок-волокно на внутреннем и внешнем рынках по высоким ценам; привлечь иностранные инвестиции.

Повышение эффективности производства хлопково-текстильного кластера способствует относительной экономии земельных ресурсов и затрат на их освоение. Этот кластер может выполнять стимулирующую роль в формировании и развитии отдельных отраслей различного профиля области. С накоплением инвестиционного потенциала хлопково-текстильного кластера возможно стимулирование развития других отраслей экономики.

Южно-Казахстанская область может производить и реализовать на мировом рынке высоколиквидную продукцию хлопково-текстильного кластера, в частности хлопковые ткани, линт, улюк и др. продукцию хлопководства, что может стать основным источником валютных поступлений в страну. Роль легкой, машиностроительной, химической и нефтехимической промышленности при этом неуклонно должна возрастать.

Государство и частный сектор вкладывают в развитие хлопково-текстильного кластера области значительные средства, что приводит к укреплению экономического потенциала, а также играет важную роль в осуществлении программ его эффективного развития, создании качественно новой структуры взаимосвязей хлопководства и других отраслей.

В Казахстане в 2005-2006 годах на развитие хлопково-текстильного кластера из республиканского бюджета, в общем, выделено более 13,4 млрд. тенге, в том числе в 2006 году - 9,4 млрд. тенге. Из той суммы, которая выделена в 2006 году - 583 млн. тенге направляются на защиту растений и минеральные удобрения, на субсидирование материально-технических ценностей для проведения весенне-полевых и уборочных работ - 830 млн. тенге, на развитие семеноводства и орошаемого земледелия - 615,7 млн. тенге.

Задача развития и повышения конкурентоспособности хлопково-текстильного кластера Южно-Казахстанской области заключается в стимулировании организации новых производств и реализации инновационных предпринимательских проектов, что обеспечивает доступ к мировым финансовым и технологическим ресурсам.

В этом направлении для создания благоприятного климата с целью стимулирования развития хлопково-текстильного кластера был принят Указ Президента Казахстана Назарбаева Н. о создании специальной экономической зоны (СЭЗ) «Oнтyстiк», где иностранным и отечественным инвесторам будут предоставлены значительные налоговые и таможенные льготы и преференции. Поскольку проведение эффективной инвестиционной политики является одним из важных факторов развития хлопково-текстильного кластера. Создание совместных производств, особенно в сфере глубокой переработки хлопка-волокна, по производству готовой продукции целесообразно с точки зрения, во-первых, доступа к новейшим технологиям, а во-вторых, доступа произведенных товаров на мировые рынки через иностранных партнеров.

Для оживления инвестиционного процесса в хлопково-текстильном кластере предусмотрены введение инвестиционных налоговых преференций, в частности:

1) по корпоративному подоходному налогу:

- новым предприятиям, которые реализуют инвестиционные проекты в рамках одного вида хозяйственной деятельности - освобождение по доходам, полученным от инвестиционной деятельности на срок до 10 лет;

- действующим предприятиям, которые реализуют инвестиционные проекты по реконструкции и расширению действующих производств - право относить на вычеты из совокупного годового дохода стоимость вводимых в эксплуатацию фиксированных активов на срок до 10 лет;

2) по налогу на имущество:

- право налогоплательщику на освобождение от уплаты налога на имущество по вновь вводимым в эксплуатацию фиксированным активам в рамках инвестиционного проекта до 5 лет;

3) по земельному налогу:

- право налогоплательщику на освобождение от уплаты налога земельного налога по земельным участкам, приобретенным и используемым для реализации инвестиционного проекта до 5 лет.

В части кредитования развития хлопково-текстильного кластера, целесообразно, государству ввести льготное государственное кредитование по линии привлечения частных коммерческих кредитов под государственные гарантии; прямое субсидирование экспорта; предоставление льготных экспортных кредитов и страхование экспортных операций; государственное кредитование закупок оборудования для развития экспортного производства, сырья, материалов, комплектующих и запасных частей, не производимых в Казахстане; предоставление ряду стран СНГ связанных кредитов под закупки оборудования для легкой, текстильной и пищевой промышленности, что будет способствовать наращиванию экспорта в страны ближнего зарубежья.

В условиях республики решение этих задач возможно за счет расширения объема экспортных поставок готовой продукции и роста их доли в валовом внутреннем продукте, поскольку цены на мировых рынках на сырьевые товары имеют тенденцию к снижению. Поэтому в данном случае целесообразно увеличение доли готовой продукции в общем объеме экспорта страны по сравнению с поставками хлопка-сырца. По оценкам экспертов одна единица готовой продукции из единицы хлопка-сырца увеличивает поступление от экспорта в 20 раз, т.е. добавленная стоимость готовой продукции в 20 раз больше, чем сырья. Поэтому предполагаемая цепочка добавленных стоимостей в хлопково-текстильном кластере в ЮКО выглядит следующим образом, производство: хлопко-сырца = хлопко-волокна = пряжи = тканей = отделка тканей = пошив готовых швейных изделий = торговая марка.

Следовательно, в настоящее время одним из главных направлений развития Южно-Казахстанской области является формирование и расширение экономического потенциала хлопково-текстильного кластера. Создание СЭЗ «Oнтyстiк» направлено на развитие прежде всего текстильной промышленности, в частности готовой продукции, привлечение производителей мировых торговых марок для производства готовой текстильной продукции, создание производств с применением современных технологий, улучшение качества и ассортимента производимой текстильной продукции. Основными направлениями деятельности СЭЗ «Oнтyстiк» являются производство пряжи и тканей, готовой текстильной продукции, в частности вязанные и трикотажные изделия, верхняя и др. одежда, другие виды текстильной продукции. Также основным направлением деятельности данной зоны определено формирование современной инфраструктуры СЭЗ, а также проведение НИОКР по созданию и внедрению инновационных проектов в области текстильной промышленности.

Для повышения эффективности производства в хлопково-текстильном кластере необходимо проведение государственного регулирования экономики в республике, которое создаст благоприятные условия для отраслей данного кластера, в частности:

1) проведение эффективной стимулирующей экономической политики, привлечение иностранных и внутренних инвестиций, что даст возможность быстрого оборота капитала и на его основе расширение производства и т.д.;

2) стимулирование участия частного капитала, способного быстро увеличить экспорт за счет более эффективной конкуренции, путем сокращения доли государства в акционерных и др. предприятиях и обществах;

3) обеспечение эффективной работы кредитного рынка для финансирования отраслей, также за счет привлечения сбережений населения в банковскую систему;

4) усиление государственной поддержки производителей в хлопково-текстильном кластере за счет улучшения деятельности специализированных учреждений, предоставляющих услуги специфического характера экспортерам готовой продукции, в частности информацию о конъюнктуре мирового рынка, проведение маркетинговых исследований потенциальных рынков и партнеров и т.д.;

5) стимулирование модернизации производства, внедрение инноваций и достижений НТП;

6) усиление институциональных преобразований с целью формирования и развития конкурентной среды в экономике, в частности эффективное осуществление контроля над монополиями и созданием монопольных объединений;

7) стимулирование и поддержка развития малого и частного бизнеса.

Проведение экономической политики, направленной на реализацию возможностей хлопково-текстильного кластера республики, в части оптимизации структуры производственных издержек на основе эффективного использования экономических ресурсов отраслей, позволит достигнуть конкурентоспособного уровня производства товаров из хлопко-сырца и развить экспорт готовых изделий.

Стимулирование развития хлопково-текстильного кластера в Южно-Казахстанской области требует создания правовой базы, в частности разработан проект Закона «О развитии хлопковой отрасли», который должен будет регулировать отношения на хлопковом рынке, а также стать инструментом политики государственной поддержки производителей хлопковой продукции. Данный закон призван установить прозрачные и справедливые отношения между крестьянами и хлопкозаводами, а главное защищать интересы, прежде всего крестьян. Кроме этого необходимо принятие законодательных актов о финансовой поддержке экспорта готовой текстильной продукции и продукции экспортоориентированных отраслей, по которым Казахстан имеет сравнительные преимущества, в частности экспортные гарантии, прямое кредитование местных экспортеров определенных отраслей экономики, производящих конкурентоспособную высококачественную продукцию.

Исходя, из тенденции к снижению мировых цен на хлопко-волокно в последние десятилетия основной акцент в развитии хлопково-текстильного кластера в Южно-Казахстанской области делается на стимулировании развития текстильной и швейной отраслей, которые связанны с переработкой хлопка и ориентированны на выпуск готовой экспортной продукции. Поэтому легкой промышленности отводится важная роль в развитии хлопково-текстильного кластера Южно-Казахстанской области. Именно производство и продвижение готовых изделий из хлопка на рынки стран СНГ и Европейского Союза должно стать приоритетным направлениями развития хлопково-текстильного кластера области.

В целях повышения эффективности и конкурентоспособности хлопково-текстильного кластера необходимо проведение государственной поддержки предприятий, санация убыточных предприятий; диверсификация экспорта, введение действенной системы экспортного контроля; снижение издержек производства на единицу продукции; подготовка и внедрение на предприятиях грамотного профессионального менеджмента.

Параллельно с этими мерами необходимо стимулировать вложения инвестиций в экспортоориентированные производства (текстильная, швейная промышленность, а также сопряженные с переработкой хлопка) посредством усиления государственной поддержки структурных изменений хлопково-текстильного кластера Южно-Казахстанской области.

Для повышения эффективности экспорта хлопково-текстильного кластера области создаются транспортные терминалы (транспортно-логистические центры) на станциях Арысь и Манкент, что позволит минимизировать расходы на складирование, упаковку, погрузку в контейнеры и транспортировку хлопка. Соответственно, продажу хлопка и продукции из него можно будет осуществлять непосредственно с данных терминалов на международные рынки сбыта, что позволит снизить потери хлопка-волокна и осуществлять быструю доставку потребителям.

Одним из важных направлений в целях продвижения казахстанского хлопка-волокна является улучшение его качества, чтобы оно соответствовало международным стандартам качества. В этих целях в настоящее время ведутся переговоры с двумя крупнейшими международными компаниями в области оценки качества хлопко-волокна «Уэйкфилд Инспекшн Сервисес» (Англия) и «ЭсДжиЭс» (Швейцария) о создании лаборатории для осуществления покипной оценки качества казахстанского хлопко-волокна на основе системы международных стандартов. В свою очередь, это позволит повысить достоверность оценки качества, а также повысить стоимость отечественного хлопко-волокна и конкурентоспособность на мировых рынках. Расходы покипной оценке качества хлопка-волокна предусмотрено покрывать за счет республиканского бюджета, что составит 254 млн. тенге.

Можно сделать вывод о том, что важность формирования хлопково-текстильного кластера в Южно-Казахстанской области как детерминанты повышения конкурентоспособности как региональной, так и национальной экономики, бесспорна. Но для возможно полной реализации потенциала хлопково-текстильного кластера необходимо осуществить прорыв в инновационно-технологическом обновлении отраслей этого кластера, во-первых, в направлении повышения эффективности производимого хлопкового волокна; во-вторых, увеличения доли перерабатываемого хлопка-волокна в самой республике. В-третьих, повышения конкурентоспособности производимой готовой продукции из хлопка с целью более эффективного использования внешнеэкономического фактора.

Кластерное экономическое развитие является основой общенациональной промышленной политики. Усилия правительства должны быть направлены не на поддержку отдельных предприятий и отраслей, а на развитие взаимоотношений; между поставщиками и потребителями, между конечными потребителями и производителями. Также кластеры выступают базой для регионального развития, взаимодействия большого и малого бизнеса.

И, наконец, кластерная концепция в корне меняет принципы государственной промышленной политики. Особенноэто относится к странам с транзитной экономикой. Это требует полной перестройки аппарата государственного управления, требует другого среза информации о состоянии дел в экономике - не по отраслям, а на уровне отдельных рынков и компаний. Кластерные усилия в инновационной экономической политике, предпринимаемые в Казахстане, говорят о целесообразности этого метода в сферах экономики республики. Таким образом, учитывая то обстоятельство, что современные конкурентные преимущества фактически полностью обеспечиваются за счет преимуществ в технологиях, производстве, управлении, организации продвижения товаров, успешное развитие конкурентоспособности экономической системы возможно при комплексном использовании теории кластерного механизма и современных концепций инновационного развития.

ВИСНОВОК

1. Республика Казахстан характеризуется в основном как аграрно-индустриальная страна, поэтому сельское хозяйство составляет важную часть экономики страны. Земельные отношения являются одним из основных условий развития национального хозяйства, от которого зависит не только развитие сельского хозяйства, но социальная стабильность общества в целом.

Основным условием материального развития человеческого общества в течение всей истории являлась земля как фактор производства, которая способствовала формированию определяющей роли земельной собственности в экономике. Мировой опыт свидетельствует, что различные варианты форм собственности на землю доказали свою состоятельность и право на существование, поэтому в настоящее время важным является не смена форм собственности на землю, а формирование и обеспечение комплекса социально-экономических, правовых условий для эффективного ее использования по назначению.

2. Учитывая мировые процессы глобализации и усиления интеграционных процессов, государственная поддержка сельхозпредприятий многократно возросла. Такая поддержка должна стимулировать сельскохозяйственное производство, создавать рамочные условия для его развития, формировать эффективную нормативно-правовой систему. У республіці були розроблені свої підходи і варіанти у вирішенні даних проблем. С целью осуществления политики в области создания нового аграрного строя был создан Госкомитет Республики Казахстан по земельным отношениям и землеустройству с соответствующими структурами на областном и районном уровнях в 1991 г.

3. Реформирование агарного сектора экономики Казахстана основывается на преобразовании земельных отношений. В целях создания оптимальной структуры многоукладной экономики в сельском хозяйстве, а также преодоления отчуждения тружеников от земли, средств производства и результатов их труда, необходимо введение экономических инструментов регулирования земельных отношений.

Экономические регуляторы должны включать в себя усовершенствованный механизм платы за землю, обеспечение оптимального землеустройства новым формам хозяйствования. Також регулюванню підлягають такі питання як стимулювання поліпшення якості земельних ділянок, санкції за завдану екологічну шкоду від накладення штрафу до припинення права землекористування; введення компенсаційних виплат, відшкодування збитків і втрат при вилученні земель, формування ринку земельних ресурсів; посилення відповідальності за порушення земельного законодавства.

Эти мероприятия необходимо проводить, учитывая различия между областями республики по природным, экономическим и социальным условиям развития, чтобы избежать негативных последствий и перекосов. Исходя из этого условия, необходим строго обоснованный выбор и внедрение такого варианта решения проблем землепользования, который соответствовал бы специфики области и дал мощный толчок развитию сельскохозяйственного производства.

4. Проведенные реформы и преобразования земельных отношений в первую очередь отразились на формах хозяйствования в сельскохозяйственном производстве, в частности на количестве организованных новых сельхозформирований.

Превалирование числа крестьянских хозяйств в общей численности форм хозяйствования, с одной стороны, хороший показатель проводимых реформ в аграрной сфере. В Южно-Казахстанской области наблюдается самое большое количество крестьянских (фермерских) хозяйств по сравнению со всеми областями Казахстана. Это означает рост доверия к государственной аграрной политике, но с другой стороны это обстоятельство может привести к созданию и функционированию мелких товаропроизводителей, у которых более низкая эффективность производства, выше издержки, а значит и выше себестоимость продукции, также меньше финансовых ресурсов для развития материально--технической базы.

В связи с этим актуальной проблемой в преобразовании земельных отношений в республике является организация кооперативов, также акционерных предприятий без участия государства и крупных крестьянских (фермерских) хозяйств. Все эти формы хозяйствования в сельском хозяйстве должны функционировать в системе разветвленной кооперации.

5. В настоящее время сельскохозяйственная отрасль продолжает оставаться одной из самых рискованных отраслей экономики страны. В связи с этим необходимо полностью сформировать оптимальную структуру ведения сельского хозяйства, соблюдать технологию производства сельскохозяйственной продукции, а главное ускорить темпы обновления технического парка, который физически и морально устарел.

В связи с этим актуально развитие и государственная поддержка лизинга сельскохозяйственной техники. Государству необходимо активизировать работу по созданию широкой сети государственных машинно-технологических станций, специализирующихся на оказании услуг тем производителям в сельском хозяйстве, которые в силу объективных и субъективных причин не имеют доступа к лизинговой технике.

Самым важным аспектом в проведении технической политики в сельском хозяйстве должно стать возрождение отечественного сельскохозяйственного машиностроения, которое может осуществляться как на основе совместного производства или др. форм.

Также целесообразно проведение государственных поддерживающих мер по наращиванию производства в химической промышленности по производству удобрений и химических средств защиты растений, поскольку данные смежные отрасли непосредственно влияют на развитие сельскохозяйственного производства.

Необходимо доведение до логического завершения работы по развертыванию информационно-маркетинговой системы, охватывающую всю территорию республики. Для решения данного вопроса необходимо проведение работ по созданию жесткой системы сбора, обработки и передачи информации снизу вверх и обратно с установлением меры ответственности за их достоверность.

Для стимулирования развития различных форм хозяйствования на земле активнее необходимо развивать систему страхования сельского хозяйства с целью поддержки крестьянских (фермерских) хозяйств, мелких землепользователей.

Одной из основных проблем развития аграрной сферы является гидромелиорация. Держава повинна проводити політику розумної та прозорої системи державної підтримки, спрямовану на те, що розміри держпідтримки поступово повинні скорочуватися, у міру зміцнення фінансового стану користувачів водними ресурсами та формування об'єднань для спільної експлуатації гідромеліоративної системи.

Поддержка сельхозпредприятий в части развития экспорта продукции сельского хозяйства необходима, поскольку у республики есть возможности экспортировать целый ряд также животноводческой продукции. Необходимо, прежде всего, модернизировать перерабатывающие сельхозпродукцию предприятия и осуществить внедрение новых технологий переработки. Необходим переход на международные стандарты качества производства, что позволит обеспечить качественное изменение структуры экспорта и экспортировать продукцию с высокой добавленной стоимостью.

В части импорта сельскохозяйственной продукции необходимо проведение импортной политики в аграрной сфере. В связи, с чем целесообразна поддержка отечественных производителей продуктов питания, а именно формирование структуры внутреннего рынка потребления, соответствующей мировым стандартам сохранения продовольственной безопасности страны.

6. Сельское хозяйство является важнейшей отраслью экономики республики от развития, которого зависит успех большинства отраслей национального хозяйства Казахстана. Следовательно, совершенствование законодательной базы аграрного сектора экономики и ее гармонизации с международными нормами остается актуальным вопросом, поскольку законодательная база развития аграрного сектора экономики все еще остается слабой и недостаточной.

Для решения этой проблемы необходимо:

а) разработать и принять закон «О продовольственной безопасности Республики Казахстан», в котором следует конкретизировать концепцию продовольственной безопасности Казахстана. Данный закон должен стать основой для определения и обоснования основных направлений и приоритетов аграрной политики государства, и в первую очередь развития земельных отношений в республике.

б) принять закон «О водных ресурсах», с целью регулирования общественных и частных отношений в сфере сельскохозяйственного водоснабжения и рационального использования водных ресурсов республики и т.д.

в) доработать такие законы, как «О крестьянском (фермерском) хозяйстве». «О земле», «О зерне», «О финансовом лизинге».

г) принять закон «О стандартах сельхозпродукции», с целью приведения в соответствии с международными стандартами технологических норм и стандартов качества сельхозпродукции.

д) разработать и принять закон «О зонах производства продукции сельского хозяйства в Республике Казахстан» в целях стимулирования государством производство продукции через систему льгот и дотаций в случае стихийных бедствий. Для рационального и эффективного использования данного Закона целесообразно Министерству сельского хозяйства совместно с научными учреждениями разработать рекомендации по системам ведения сельскохозяйственного производства для различных природно-климатических зон, на основе которых сельхозпредприятия смогут формировать собственную стратегию развития производства.

е) принять законы «О кооперации крестьянских (фермерских) хозяйств в Республике Казахстан и «Об агропромышленной и финансовой интеграции в АПК Республики Казахстан», что может стать законодательной базой для формирования в короткие сроки производственной и обслуживающей инфраструктуры для сельскохозяйственных товаропроизводителей, а также перерабатывающих промышленных предприятий.

ж) принять закон «О создании сельских кредитно - инвестиционных институтов» с целью формирования базы для эффективной финансовой поддержки сельскохозяйственных товаропроизводителей. Целесообразно создание специализированного банка, занимающегося привлечением и размещением финансовых средств под гарантии земельных наделов и залоговых сертификатов (прав собственности).

7. Анализ проведенных в республике исследований по оценке влияния и роли государства в развитии сельского хозяйства как основной отрасли республики показывает, что существуют внутренние причины, из которых, мы выделили следующие:

- государство не достаточной степени выполнило организаторскую роль в создании рыночных отношений в национальной экономике.

- разработка конкретных рекомендаций по направлениям работы, организации и проведения реформирования аграрного сектора экономики была поставлена слабо, что привело к слабой информационной, консультационной и разъяснительной работы среди сельских жителей;

- проблема бедности на селе остается все еще острой, что сужает социальную базу преобразований в сельском хозяйстве;

- в республіці немає сильних об'єднань сільгоспвиробників, які змогли б лобіювати і ефективно захищати їх інтереси;

- в аграрній сфері національної економіки спостерігається явний дефіцит менеджерів здатних налагодити агробізнес, оскільки нинішня система підготовки кадрів тільки налагоджується.

8. Процесс преобразования государственных сельскохозяйственных предприятий в новые формы хозяйствования в Южно-Казахстанской области обеспечили ликвидацию монополизма и развитие многоукладной экономики в сельском хозяйстве.

Анализ состава сельхозформирований по ЮКО показывает, что основную долю в сельхозформированиях составляют крестьянские (фермерские) хозяйства и хозяйства населения, которые играют важную роль в повышении эффективности сельскохозяйственного производства. Размещение крестьянских (фермерских) хозяйств по районам Южно-Казахстанской области свидетельствует, что основная масса этих хозяйств сосредоточена в зоне развитого орошаемого земледелия и в районах, прилегающих к промышленным центрам, которые характеризуются небольшими размерами 3-10 гектаров и специализируются в основном на производстве овощей, плодово-ягодной продукции, молочном скотоводстве. Динаміка зміни кількості селянських (фермерських) господарств в ЮКО показує, що йде стабільне зростання їх числа.

9. В свете развития земельных отношений, в частности введение частной собственности на землю, развитие аграрного рынка приобретают очень актуальное значение вопросы кадастровой оценки земельных угодий, экономического зонирования и т.д.

В даний час в республіці єдина затверджена методика проведення зонування сільськогосподарських земель з урахуванням саме економічних факторів відсутній. Робляться напрацювання, існують рекомендації, іншими словами ведеться активний пошук вироблення об'єктивної оптимальної методики проведення економічного зонування сільськогосподарських земель, яка враховувала б особливості та специфіку всіх регіонів республіки.

На прикладі сільськогосподарського округу (с / о) Улгілі Махтааральского району нами були проведені зонування сільськогосподарських земель (орні землі) на основі їх економічної оцінки. С/округ был поделен на 4 расчетных квартала.

Предложенные нами методические рекомендации по экономическому зонированию учитывают максимально все возможные экономические факторы, влияющие на качественное состояние земельных угодий с точки зрения пригодности для сельскохозяйственного производства.

Расчеты показали, что в 1 квартале земля худшая по сравнению с землями других кварталов, поэтому экономические показатели эффективности производства сельскохозяйственных предприятий данного квартала можно принять за основу - 1,0 коэффициент - в с/округе Улгили. Земли других кварталов имеют более высокий поправочный коэффициент. Наиболее лучшими землями в с/округе являются сельскохозяйственные земли квартала 3 - 1,5 коэффициент. Затем идут земли квартала 4 - 1,4 коэффициент, а затем земли 1 квартала - в данном случае на снижение коэффициента больше повлияли не качественные показатели земли, а удаленность этого квартала от центров.

10. На основе данных хозяйства «Югнак» мы составили экономико-математическую модель, целью которой является оптимизация производственной структуры хозяйства при оптимальном использовании пашен с учетом 9-польного севооборота, которая обеспечивала бы получение максимума прибыли.

Моделирование оптимальной структуры хозяйства показало, что при увеличение количества голов мелкого рогатого скота с среднем до 3911 единиц и уменьшение посевов хлопчатника с 8800 до 6600 га за 9 лет, мы можем получить максимальную прибыль за данный период времени, что составит 753,1 млн. тенге при прочих равных условий. При этом в течение указанного периода минимальный размер пашен под хлопчатник должен составить 600 га и максимальный - 1000 га, а также минимальный размер пашен под люцерну 800 га и максимальный - 1200 га, тогда линейная функция по максимализации прибыли показала оптимальность 9-польной схемы севооборота.

Оптимальный удельный вес в севообороте должен составить: хлопчатник - 33,3%, озимой пшеницы - 22,2%, люцерны - 44,5%. В этом случае учитывая, что площади естественных пастбищ и сенокосов не изменялись (условие модели) оптимальным будет увеличение количества мелкого рогатого скота, что позволит максимизировать получаемую прибыль.

11. Одним из важнейших технических культур, который выращивается только в Южно-Казахстанской области, является - хлопок-сырец, так как здесь имеются все необходимые природно-климатические условия для его возделывания, а также наличие трудовых ресурсов. Учитывая большой спрос на хлопок-сырец, выращивание данной культуры носит важное социально-экономическое значение для экономики не только области, но и всей республики.

Анализ состояния хлопководства области за ряд лет показывает, что, несмотря, на увеличение посевных площадей, и валового сбора хлопка-сырца по области, идет уменьшение урожайности в сельхозпредприятиях и хозяйствах населения области. Основная причина снижения урожайности связана, во-первых, с несоблюдением севооборота, во-вторых, с несвоевременной защиты посевов от вредителей и болезней.

Государственные органы должны проводить политику поддержки и стимулирования развития смежных отраслей, связанных с производством хлопка-сырца, в частности химическая промышленность, исследовательские институты, машиностроительная и др. отрасли промышленности, которые могут существенно влиять на повышение урожайности и эффективности хлопководческой отрасли сельского хозяйства ЮКО.

Также в повышении урожайности хлопка-сырца важную роль играет обеспеченность сельскохозяйственной техникой хлопководческой отрасли. С этой целью необходимо активно развивать систему лизинга сельхозтехники. Для этого целесообразно создать несколько совместных лизинговых фирм при участии государства с партнерами со стран СНГ, либо покупку техники осуществлять в данных странах

В целях повышения экономической эффективности отрасли и рентабельности произведенной продукции необходимо объединение мелких крестьянских (фермерских) хозяйств в более крупные сельхозформирования, с целью развития интеграции сельхозтоваропроизводителей и переработчиков сырья путем создания агропромышленных ассоциации.

12. Анализ условий формирования кластера в ЮКО показывает, что в силу природно-климатических условий область имеет наибольшее сравнительное преимущество в области производства и переработки особо ценного вида сельхозпродукции - хлопка-сырца.

В Южно-Казахстанской области (ЮКО) проводится целенаправленная политика по созданию всех необходимых условий для развития экспортоориентированных отраслей. В настоящее время хлопково-текстильный кластер Южно-Казахстанской области находится в стадии активного формирования. Несмотря на это имеются некоторые проблемы, которые заключаются в не достаточно высоком уровне технологического состояния предприятий данного кластера; пока еще низкая конкурентоспособность продукции; физический и моральный износ основных производственных фондов; структура материальной базы хлопково-текстильного кластера только формируется.

Формирование полноценного хлопково-текстильного кластера требует развития группы отраслей производящих средства производства для хлопководства и текстильной отрасли и смежных с ним отраслей и непосредственно переработки хлопка и производства хлопкопродуктов. В состав хлопково-текстильного кластера также необходимо включение систем социальной и производственной инфраструктуры экономики, а также рыночной инфраструктуры.

В части кредитования развития хлопково-текстильного кластера, целесообразно, государству ввести льготное государственное кредитование по линии привлечения частных коммерческих кредитов под государственные гарантии; прямое субсидирование экспорта; предоставление льготных экспортных кредитов и страхование экспортных операций; государственное кредитование закупок оборудования для развития экспортного производства, сырья, материалов, комплектующих и запасных частей, не производимых в Казахстане; предоставление ряду стран СНГ связанных кредитов под закупки оборудования для легкой, текстильной и пищевой промышленности, что будет способствовать наращиванию экспорта в страны ближнего зарубежья.

Для повышения эффективности производства в хлопково-текстильном кластере необходимо проведение государственного регулирования экономики в республике, которое создаст благоприятные условия для отраслей данного кластера, в частности:

а) проведение эффективной стимулирующей экономической политики, привлечение иностранных и внутренних инвестиций;

б) стимулирование участия частного капитала путем сокращения доли государства в акционерных и др. предприятиях и обществах;

в) обеспечение эффективной работы кредитного рынка для финансирования отраслей;

г) усиление государственной поддержки производителей за счет улучшения деятельности специализированных учреждений, предоставляющих услуги экспортерам готовой продукции;

д) стимулирование модернизации производства, внедрение инноваций и достижений НТП.

Необходимо проведение государственной поддержки предприятий и санация убыточных предприятий. Кроме этого целесообразно введение действенной системы экспортного контроля; снижение издержек производства на единицу продукции; подготовка и внедрение на предприятиях грамотного профессионального менеджмента.

Кроме этого необходимо принятие законодательных актов о финансовой поддержке экспорта готовой текстильной продукции и продукции экспортоориентированных отраслей, по которым Казахстан имеет сравнительные преимущества, в частности экспортные гарантии, прямое кредитование местных экспортеров определенных отраслей экономики, производящих конкурентоспособную высококачественную продукцию.

Данные мероприятия важны с точки зрения формирования хлопково-текстильного кластера в Южно-Казахстанской области как детерминанты повышения конкурентоспособности как региональной, так и национальной экономики. Но для возможно полной реализации потенциала хлопково-текстильного кластера необходимо осуществить прорыв в инновационно-технологическом обновлении отраслей этого кластера, во-первых, в направлении повышения эффективности производимого хлопкового волокна; во-вторых, увеличения доли перерабатываемого хлопка-волокна в самой республике. В-третьих, повышения конкурентоспособности производимой готовой продукции из хлопка с целью более эффективного использования внешнеэкономического фактора.

Список використаних джерел

1. Баймуратов У. Национальная экономическая система. - Алматы, 2000. - с.54, с.56, с.25

2. Вопросы землепользования. Зарубежный опыт (Америка, Канада, Франция) //Российская Федерация сегодня - № 6 - 2000 г.- с.12-20

3. Буздалов И.Н. Аграрная теория: концептуальные основы и современные представления //Экономика и финансы. - 2001.- №5 - с.4-7

4. Тонкопий М.С. Экономика природопользования. - Алматы: Экономика, 2000. - 175 с.

5. Земельная и аграрная реформа России: проблемы и опыт. //Сб. научных трудов ВНИЭТУСХ, вып. 1. - М., 1998. - 236 с.

6. Баймуратов У. Национальная экономическая система. - Алматы, 2000. - с.54, с.56, с.25

7. Маркс К., Энгельс Ф. /Соч. 2-изд. Т.25 Ч.II, Т.26 Ч.II. - М.: Изд-во полит. лит-ры, 1978. - 380 с.

8. Бороздин С.В. Земельные отношения и аграрные реформы /Монография. - М.: Изд-во политической лит-ры «Единство», 2002. - 189 с.

9. Быстров Г.Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в зарубежных странах: теория, практика, итоги, перспективы. - Минск: БГЭУ, 2001. - 205 с.

10. Крассов О.И. Право частной собственности на землю. - М.: Юрист, 2000. - 161 с.

11. Чибис Е.В. Экономико-информационный механизм внутрихозяйственного управления земельными ресурсами (на примере хозяйствующих субъектов Чувашской Республики): автореф. … канд. екон. наук. - М.: ГУЗ, 2006. - 25 с.

12. Аграрные отношения: теория, историческая практика, перспективы развития. /Колл. монография.- М.: Наука, 1993 - с.45

13. Варламов А.А., Шаманаев В.С., Хлыстун В.Н., Комов Н.В. Государственное регулирование земельных отношений. М., «Колос», 1999. - 185 с.

14. Приходько Т.С. Государственное регулирование земельных отношений в зарубежных странах (информационный обзор). //АПК: экономика, управление - № 2 - 1999. - с. 30-32

15. Панкова К.И. Земельные доли в системе коллективного пользования.//Аграрная наука.- № 1- 2000. - с.16-18

16. Чаянов А. В. Основные идеи кооперации. - М., 1997. - 350 с.

17. Алаков В., Комов Н.В. и др. Земельные отношения и землеустройство в России. - М., 1995. - 245 с.

18. Земельный вопрос /Колл. авторов под руков. и редак. Е.С.Строева. - М.: «Колос», 1999. - 364 с.

19. Концепция развития земельных отношений в сельском хозяйстве Российской Федерации.- М., 1999. - 129 с.

20. Еренов А.Е., Косанов Ж.Х., Хаджиев А.Х. и др. Совершенствование правовых основ земельной реформы.- Алматы: Жетi Жаргы, 1996. - 269 с.

21. Закон Республики Казахстан «О земельной реформе», 1992г.

22. Закон Республики Казахстан «О земельном налоге», 1992г.

23. Указ Президента Республики Казахстан «О некоторых вопросах регулирования земельных отношений», 1994 г.

24. Указ Президента Республики Казахстан «О дальнейшем совершенствовании земельных отношений», 1994 г.

25. Закон Республики Казахстан «О земле», 2001 г.

26. Земельный кодекс Республики Казахстан, 2003 г.

27. Государственное регулирование сельского хозяйства: проблемы и приоритеты /Монография. А.А. Сатыбалдин, Б.С. Мырзалиев, С.Т. Турсунов, Г.С. Пралиев. - Туркестан: МКТУ «Туран», 2007. - 608 с.

28. Варламов А.А., Шаманаев В.С., Хлыстун В.Н., Комов Н.В. Государственное регулирование земельных отношений. М., «Колос», 1999 г. - 185 с.

29. Постановление Правительства Республики Казахстан «О Программе развития сельскохозяйственного производства на 2000-2002 гг.», декабрь 1999 г.

30. Закон Республики Казахстан «О приоритетном развитии аула, села и АПК», 1991 г.

31. Закон Республики Казахстан «Об особенностях приватизации имущества государственных сельскохозяйственных предприятий», январь 1992 г.

32. Указ Президента Республики Казахстан «О передаче части имущества совхозов в собственность директоров», март 1994г.

33. Закон Республики Казахстан «О кредитовании отраслей агропромышленного комплекса и финансировании государственных мероприятий», май 1993 г.

34. Указ Президента Республики Казахстан. «О земле», декабрь 1995 г

35. Закон Республики Казахстан «О земле», 2001 г.

36. Указ Президента Республики Казахстан «О ветеринарии», июль 1995 г.

37. Закон Республики Казахстан «О вексельном обращении в Республике Казахстан», апрель 1997 г.

38. Постановление Правительства Республики Казахстан «О переходе налогообложения на метод начисления в налоговом учете», 20 июнь 1997г.

39. Постановление Правительства Республики Казахстан «О стратегии развития сельского хозяйства Республики Казахстан до 2010 г.», декабрь 1997 г.

40. Закон Республики Казахстан «О крестьянском (фермерском) хозяйстве», 1998 г.

41. Закон Республики Казахстан «О племенном животноводстве», июль 1998 г.

42. Закон Республики Казахстан «О карантине растений», февраль 1999 г.

43. Закон Республики Казахстан «Об охране селекционных достижений», июль 1999 г.

44. Указ Президента Республики Казахстан «О некоторых вопросах участия государства в развитии рыночной инфраструктуры сельского хозяйства», август 1998 г.

45. Указ Президента Республики Казахстан «О мерах по защите казахстанского зернового рынка и поддержке отечественных сельскохозяйственных производителей», декабрь 1998 г.

46. Закон «О сельской потребительской кооперации в Республике Казахстан», июль 1999 г.

47. Закон Республики Казахстан «О зерне», 2001 г.

48. Закон Республики Казахстан «О сельском потребительском кооперативе водопользователей», 2002 г.

49. «Внутренние правила кредитования сельхозтоваропроизводителей Южно-Казахстанской области на приобретение горюче-смазочных материалов, семян, удобрений, гербицидов, запасных частей для сельскохозяйственных машин, аренду или покупку сельскохозяйственной техники для проведения весенне-полевых и уборочных работ 2002 года».- Алматы: ЮРИСТ, 2002 г.

50. Указ Президента Республики Казахстан «О дальнейших мерах по реализации Стратегии развития Казахстана до 2030 года»./САПП Республики Казахстан, 2003., №32, ст.318

51. Государственный земельный кадастр Республики Казахстан: Краткий сборник. По состоянию на 1 января 1995 г. - Алматы, 1995. - 114 с.

52. Экономика ЮКО (сборник аналитических материалов). - Шымкент, 2006. - 125 с.

53. Инструкция по определению кадастровой (оценочной) стоимости земельных участков - 15 с.

54. Назарбаев Н. Казахстан на пути ускоренной экономической, социальной и политической модернизации./Послание Президента Республики Казахстан народу Казахстана.- Астана, 18 февраля 2005 г.

55. Сельское, лесное и рыбное хозяйство Казахстана в 2006 году. /Статистический сборник Агентства Республики Казахстан по статистике. - Алматы, 2007 г. - с. 149

56. Гражданский кодекс Республики Казахстан, г. Алматы,

57. «Республиканская программа стабилизации, постприватизационного развития и поддержки агропромышленного комплекса», 1997г.

58. Постановления Правительства Республики Казахстан «О некоторых вопросах кредитования местных бюджетов на организацию проведения весенне-полевых и уборочных работ 2002 года», февраль 2002 г.

59. Постановления Правительства Республики Казахстан «Об установлении базовых ставок платы за земельные участки при их предоставлении в частную собственность, при сдаче государством или государственными землепользователями в аренду, а также размера платы за продажу права аренды земельных участков», сентябрь 2003 г.

60. Закон Республики Казахстан «О развитии хлопковой отрасли», май 2006 г.

61. Аграрная реформа в Российской Федерации: правовые проблемы и решения. М., 1998г.

62. Адо А. В. Крестьяне и Великая французская революция. -- М.: Изд-во МГУ, 1987. -- 447 с.

63. Бектурганов А.Е. Земельные правоотношения в Республике Казахстан. - Алматы: Жетi Жаргы, 1997 (на казахском языке). - 256 с.

64. Бейсенбек З. Земля для банков - зона повышенного риска.//Новое поколение.-2002.-14 июня-с.8

65. Вещные права в Республике Казахстан. /Под ред. Сулейменова М.К. Алматы: Жетi Жаргы, 1999 - 256 с.

66. Вебер, Макс. Аграрная история Древнего мира. Пер. з нім. -- СПб.: Изд-во Сабашниковых, 1909. -- 384 с.

67. Воронов А, Буряк А. Кластерный анализ - база управления конкурентоспособностью на макроуровне. //Маркетинг - №1 - 2003

68. Горбонос Ф.В., Павленчик Н.Ф. Кооперация в аграрной сфере.//Экономика и финансы. - 2001.-№5 - с.10-12

69. Еренов А.Е. Опыт земельных преобразований на Советском Востоке.- Алматы: Наука, 1976. - 198 с.

70. Калиев Г.А., Сатыбалдин А.А., Турсунов С.Т. Казахстан: рынок АПК. - Алматы: Кайнар, 1994 - 234 с.

71. Кенжегудин М.Б., Кошанов А.К., Днишев Ф.М. и др. Рыночная экономика Казахстана: проблемы становления и развития. Том 1. - Алматы, 2001 - 245 с.

72. Косанов Ж.Х. Право собственности и иные вещные права на землю. - Алматы, 2000. - 278 с.

73. Милосердов В.В. Земельные отношения: формирование и необходимость корректировки.//Сб. научных трудов ВНИЭТУСХ, вып. 1 «Земельная и аграрная реформа России: проблемы и опыт». М., 1998 г.- 236 с.

74. Мигранян А.А. «Теоретические аспекты формирования конкурентоспособных кластеров». - Интернет - ресурс: http://www.krsu.edu.kg/vetnik/v3/a15.html

75. Никонов А.А., Спираль многовековой драмы: аграрная наука и политика России (ХУ1П-ХХ вв.). М., 1995 г. - 198 с.

76. Панченко Л., «Чем болеют наши кластеры?».//Невское время - №95(2218), 30 мая 2000 г.

77. Петриков А., Узун В. Земельные отношения: проблемы и решения. //АПК: экономика, управление - № 6 - 1999 г. - с. 25-28

78. Положения по регулированию отношений собственности в сельскохозяйственных предприятиях различных форм хозяйствования (под ред. А.М. Югай). М., 1997г. - 86 с.

79. Портер М.Э. Конкуренция.: Пер. з англ. - М.: Издат. дом «Вильямс», 2002. - 207 с.

80. Портер М. Международная конкуренция. - М., Международные отношения, 1993. - 452 с.

81. Рагуленко Т.М. Имущественные отношения в сельскохозяйственных предприятиях. Зб. научных трудов ВНИЭТУСХ, вып. 1 «Земельная и аграрная реформа России: проблемы и опыт». М., 1998 г. - с. 264

82. Садков В., Попова О. Становление, проблемы и перспективы развития рынка земель в России.//АПК: экономика, управление - № 3 - 2000г. - с. 12-15

83. Сатубалдин С. «Драконы» и «тигры» Азии: сможет ли казахстанский «барс» пройти их тропами?.- Алматы: Былым, 1998 - 198 с.

84. Сатубалдин С. СЭЗ: пути интеграции в мировую экономику.//В сб. «Интеграция Казахстана в мировую экономику: проблемы и перспективы. - Алматы: Институт экономики МОН РК, 1999 - с.156-159

85. Социально-экономические последствия приватизации земли и реорганизации сельскохозяйственных предприятий (1994-1996 гг.). /Под науч. ред. В.Я. Узуна). М., 1997 г. - 268 с.

86. Сельское, лесное и рыбное хозяйство Казахстана: Статистический сборник. - Алматы, 2005г. - с.152

87. Сельскохозяйственная кооперация: теория, мировой опыт, проблемы возрождения в России./Колл. монография. - 238 с.

88. Упушев Е.М. Экология, природопользование, экономика. - Алматы, 2005 - 152 с.

89. Филоненко А.С. Экономическое содержание аграрных реформ в мире.//Аграрная наука. - 2001 - №3. - с.30-31

90. Хаджиев А.Х. Земельное право Республики Казахстан.- Алматы: Данекер. 2001. - 169 с.

91. Чечелюк П., «Кластер не пресмыкательство перед Западом, а новая инициатива в строительном бизнесе». //Зеркало недели - №36 -20.09.2003

92. Шаймиев М. Утвердить высшую ценность земли. //Российская Федерация сегодня - № 6 - 2000 г. - с. 11-14

93. Шелюбская Н., «Косвенные методы государственного стимулирования инноваций: опыт Западной Европы». //Проблемы теории и практики управления. - №3 - 2001 г. - с.25-29

94. Югай А.М. Современные отношения земельной собственности в России. //Экономика сельского хозяйства России.- № 10 - 1997 г. - с. 17-21

95. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика: Учеб. Пос., 3-е изд., перераб. И доп. - М.: Гном-Пресс, 2000 - 254 с.

96. Интернет ресурс: http://www.base.zakon.kz

додаток А

Таблица - БАЗОВЫЕ СТАВКИ платы за земельные участки при их предоставлении в частную собственность под застройку или застроенные здания (строениями, сооружениями) и их комплексами, включая земли, предназначенные для их обслуживания

Населенные пункты

Базовая ставка платы

в тенге за 1 кв.м.

г. Астана

1180

м. Алмати

717

г. Актау

145

г. Актобе

137

г. Атырау

123

г. Караганда

190

г. Кокшетау

114

г. Костанай

123

г. Кызылорда

129

г. Павлодар

114

г. Петропавловск

114

г. Талдыкорган

137

г. Тараз

181

г. Уральск

114

г. Усть-Каменогорск

145

г. Шымкент

181

Проценты от ставки областного центра

Города областного значения

85

Города районного значения

75

Поселки и сельские населенные пункты, расположенные в зонах:

Поселки

Сельские населенные пункты

лесостепной, степной и сухостепной

25

15

полупустынной и пустынной

18

10

предгорно-пустынно-степной, субтропической пустынной и предгорно- пустынной

30

18

Примечание - Приложение 1 к постановлению Правительства Республики Казахстан

от 2 сентября 2003 г. №890

Приложение

Таблица - Продажа государством земельных участков в частную собственность в Республике Казахстан

в разрезе областей (по состоянию на 1 декабря 2005г.)

Область

Количествоземельныхучастков

Площа, га

Стоимость, млн. тенге

Кол-во гектаров на 1 земельный надел*

Стоимость 1 га, тыс. тенге*

Средняя стоимость земельного участка, тыс. тенге*

ВСЕГО

102224

134300

24406,1

1,3

181,7

238,8

Акмолінська

3357

13751

794,6

4,1

57,8

236,7

Актюбінська

3012

4925

828,5

1,6

168,2

275,1

Алматинская

21250

53572

2973,4

2,5

55,5

139,9

Атирауська

6453

12468

1254,3

1,9

100,6

194,4

В-Казахстанская

14156

3430

1344,4

0,2

392,0

95,0

Жамбилська

1907

1130

231,4

0,6

204,8

121,3

З-Казахстанська

2088

984

724,1

0,5

735,9

346,8

Карагандинська

8602

4262

1508,5

0,5

353,9

175,4

Кизилординська

3143

6028

1112,9

1,9

184,6

354,1

Костанайська

4505

2533

543,4

0,6

214,5

120,6

Мангістауська

3980

4456

722,6

1,1

162,2

181,6

Павлодарська

3807

11069

1194,7

2,9

107,9

313,8

З-Казахстанська

6076

2634

548,2

0,4

208,1

90,2

Ю-Казахстанська

10461

11225

2230,5

1,1

198,7

213,2

м. Алмати

6624

669

4725,1

0,1

7062,9

713,3

г. Астана

2803

+1164

3669,5

0,4

3152,5

1309,1

Примечание - рассчитано автором на основе данных Агентства Республики Казахстан по управлению земельными ресурсами.

Приложение Г

Показатели экономического состояния сельскохозяйственных предприятий (единиц)

район

1 997

2002

2004

2005

районы

Прибыльные

Убыточные

Уровень рентабельности (убыточности)*

Прибыльные

Убыточные

Уровень рентабельности (убыточности)*

Прибыльные

Убыточные

Уровень рентабельности (убыточности)*

Прибыльные

Убыточные

Уровень рентабельности (убыточности)*

Всього по області

333

491

-8

289

321

6,9

539

352

9,3

621

294

9,8

Шимкент Г.А.

5

11

-18

7

7

8,1

1

20

0,9

5

14

2,4

Арись Г.А.

4

2

-13

19

3

-8

15

30

-23,9

39

8

12,9

Кентау Г.А.

3

2

-1

3

5

9,9

10

2

25,3

2

6

4,7

Туркестан Г.А.

11

31

-7

21

9

10,4

25

-

7 ...........



,5

16

4

8,9

район Байдибека

1

44

-40

1

116

-14,4

95

-

7,7

97

-

35,2

Казигуртскій

25

47

-3

29

17

-9,6

42

82

4,3

63

54

1,6

Мактааральскій

189

44

15

73

3

65,5

56

19

29,2

36

29

1,2

Ордабасинскій

11

42

-21

38

48

7,7

9

112

-3,4

68

67

1,9

Отрарском

-

7

-33

15

18

10,7

85

6

3,2

60

9

8

Сайрамському

15

20

-8

22

17

2,1

49

-

13,5

31

31

16,2

Сариагашскій

28

43

-23

15

9

-1,5

3

51

1

82

15

14,9

Сузакського

14

22

-11

4

1

11,9

11

-

8,1

10

-

6,7

Толебійскій

13

52

-9

10

43

-3,7

46

1

17,7

28

11

3,1

Тюлькубасскій

8

37

-23

28

16

2

92

2

21,2

78

35

10,8

Шардарінскій

6

87

-29

4

9

-2,5

-

27

-11,8

6

11

-6,8

Примечание - составлено и рассчитано автором на основе данных областного Управления по статистике Южно-Казахстанской области

* - отношение валового дохода к себестоимости реализованной продукции сельского хозяйства, в %

Приложение Д

Таблица - Численность сельхозформирований, включая крестьянские (фермерские) хозяйства по ЮКО (единиц)

район

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2006 г. к 2001, в раза

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

всего сельхозформирований *

крестьянские (фермерские) хозяйства

Всього по області

42135

38616

47039

43323

50904

47102

70836

67121

74405

70766

74894

70761

1,8

1,8

Шимкент Г.А.

271

23

317

32

335

32

341

45

295

46

413

47

1,5

2,0

Арись Г.А.

742

641

762

637

785

637

+1232

1031

1272

1056

+1331

+1097

1,8

1,7

Кентау Г.А.

176

151

190

156

189

157

262

235

299

271

347

320

2,0

2,1

Туркестан Г.А.

2082

1860

2391

2176

3263

3069

7282

7137

7526

7401

7121

6996

3,4

3,8

район Байдибека

590

380

704

470

698

470

1883

1677

2026

1831

2091

1836

3,5

4,8

Казигуртскій

2500

2267

3032

2786

3082

2844

3616

3343

3740

3503

3698

3420

1,5

1,5

Мактааральскій

15150

14371

16692

15912

18295

17590

22763

22158

21694

21148

20942

20342

1,4

1,4

Ордабасинскій

2266

2147

2517

2147

2562

2157

4513

4094

5258

4799

5262

4841

2,3

2,3

Отрарском

1835

1514

1655

1514

1 956

1750

2864

2569

3085

2767

3043

2683

1,7

1,8

Сайрамському

3934

3650

4969

4649

5518

5199

5861

5547

6547

6230

7395

7050

1,9

1,9

Сариагашскій

4663

4260

4880

4461

4888

4461

8020

7634

8918

8523

9011

8547

1,9

2,0

Сузакського

362

306

377

312

368

308

703

652

743

690

753

700

2,1

2,3

Толебійскій

1855

+1681

1943

1773

2142

1963

2872

2696

3549

3369

4010

3818

2,2

2,3

Тюлькубасскій

1595

1379

2399

2185

2414

2184

3555

3340

4012

3792

3916

3724

2,5

2,7

Шардарінскій

4114

3986

4211

4113

4409

4281

5069

4963

5441

5340

5561

5340

1,4

1,3

Примечание * - Включая крестьянские хозяйства составлено и рассчитано автором на основе данных областного Управления по статистике Южно-Казахстанской области

Приложение Е

Рисунок Д.1 - Доля основных стран-потребителей в общем объеме экспорта хлопка-волокна ЮКО, в %

Примечание - составлено автором на основе данных областного Управления по статистике Южно-Казахстанской области

Приложение Ж.1

Таблица - Расчетная таблица хозяйственной деятельности хозяйства «Югнак» по 1-варианту севооборота пашен.

показники

Од. виміру

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Распределение орошаемых земель:

Хлопок

га

600

1 000

1 200

1 600

1 200

1 200

800

600

600

Пшениця

-*-

400

400

200

200

400

800

800

800

400

Люцерна

-*-

1 200

800

800

400

600

200

600

800

1 200

Ест. сінокоси

-*-

715

715

715

715

715

715

715

715

715

Ест. пасовища

-*-

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

Кормовые культуры:

Кормовая Пшеница

тонн

108

108

54

54

108

216

216

216

108

Солома

-*-

600

600

300

300

600

1 200

1 200

1 200

600

Кормовая Люцерна

-*-

16 800

11 200

11 200

5 600

8 400

2 800

8 400

11 200

16 800

Хлопчатник:

витрати

тис.тенге

40 780

67 966

81 559

108 746

81 559

81 559

54 373

40 780

40 780

ВВР

-*-

59 000

97 200

117 200

153 200

113 200

114 000

75 200

58 000

55 600

прибуток

-*-

18 220

29 234

35 641

44 454

31 641

32 441

20 827

17 220

14 820

Пшеница:

витрати

-*-

14 914

14 914

7 457

7 457

14 914

29 827

29 827

29 827

14 914

ВВР

-*-

18 000

18 000

9 000

9 000

18 000

36 000

36 000

36 000

18 000

прибуток

-*-

3 086

3 086

1 543

1 543

3 086

6 173

6 173

6 173

3 086

Люцерна:

витрати

-*-

45 714

30 476

30 476

15 238

22 857

7 619

22 857

30 476

45 714

ВВР

-*-

102 960

68 640

68 640

34 320

51 480

17 160

51 480

68 640

102 960

прибуток

-*-

57 246

38 164

38 164

19 082

28 623

9 541

28 623

38 164

57 246

Животноводство:

Голов

голів

4 705

3 200

3 105

1 600

2 448

1 133

2 638

3 390

4 705

витрати

тис.тенге

5 032

3 422

3 321

1 711

2 618

1 212

2 821

3 626

5 032

ВВР

-*-

23 066

15 688

15 222

7 844

11 999

5 554

12 932

16 621

23 066

прибуток

-*-

18 034

12 266

11 901

6 133

9 382

4 343

10 111

12 995

18 034

Растениеводство:

витрати

тис.тенге

101 407

113 356

119 492

131 440

119 330

119 005

107 057

101 083

101 407

ВВР

-*-

179 960

183 840

194 840

196 520

182 680

167 160

162 680

162 640

176 560

прибуток

-*-

78 553

70 484

75 348

65 080

63 350

48 155

55 623

61 557

75 153

Итоговая хозяйственная деятельность:

витрати

тис.тенге

106 439

116 778

122 813

133 152

121 947

120 217

109 878

104 709

106 439

ВВР

-*-

203 026

199 528

210 062

204 364

194 679

172 714

175 612

179 261

199 626

Прибыль

-*-

96 587

82 750

87 249

71 212

72 732

52 497

65 734

74 552

93 187

Примітка - розраховано автором

Приложение Ж.2

Таблица - Расчетная таблица хозяйственной деятельности хозяйства «Югнак» по 2-варианту севооборота пашен.

показники

Од. виміру

11

12

13

14

15

16

17

18

19

Распределение орошаемых земель:

Хлопок

га

1 600

1 200

1 000

800

600

600

800

1 000

1 200

Пшениця

-*-

200

400

800

800

800

400

200

400

400

Люцерна

-*-

400

600

400

600

800

1 200

1 200

800

600

Ест. сінокоси

-*-

715

715

715

715

715

715

715

715

715

Ест. пасовища

-*-

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

Кормовые культуры:

Кормовая Пшеница

тонн

54

108

216

216

216

108

54

108

108

Солома

-*-

300

600

1 200

1 200

1 200

600

300

600

600

Кормовая Люцерна

-*-

5 600

8 400

5 600

8 400

11 200

16 800

16 800

11 200

8 400

Хлопчатник:

витрати

тис.тенге

108 746

81 559

67 966

54 373

40 780

40 780

54 373

67 966

81 559

ВВР

-*-

153 200

113 200

94 000

75 600

58 600

56 600

77 000

97 200

117 200

прибуток

-*-

44 454

31 641

26 034

21 227

17 820

15 820

22 627

29 234

35 641

Пшеница:

витрати

-*-

7 457

14 914

29 827

29 827

29 827

14 914

7 457

14 914

14 914

ВВР

-*-

9 000

18 000

36 000

36 000

36 000

18 000

9 000

18 000

18 000

прибуток

-*-

1 543

3 086

6 173

6 173

6 173

3 086

1 543

3 086

3 086

Люцерна:

витрати

-*-

15 238

22 857

15 238

22 857

30 476

45 714

45 714

30 476

22 857

ВВР

-*-

34 320

51 480

34 320

51 480

68 640

102 960

102 960

68 640

51 480

прибуток

-*-

19 082

28 623

19 082

28 623

38 164

57 246

57 246

38 164

28 623

Животноводство:

Голов

голів

4 995

2 448

1 885

2 638

3 390

4 705

4 610

3 200

2 448

витрати

тис.тенге

9 833

4 818

3 712

5 193

6 674

9 262

9 075

6 300

4 818

ВВР

-*-

24 488

11 999

9 243

12 932

16 621

23 066

22 599

15 688

11 999

прибуток

-*-

14 655

7 181

5 532

7 739

9 947

13 804

13 525

9 388

7 181

Растениеводство:

витрати

тис.тенге

131 440

119 330

113 031

107 057

101 083

101 407

107 544

113 356

119 330

ВВР

-*-

196 520

182 680

164 320

163 080

163 240

177 560

188 960

183 840

186 680

прибуток

-*-

65 080

63 350

51 289

56 023

62 157

76 153

81 416

70 484

67 350

Итоговая хозяйственная деятельность:

витрати

тис.тенге

141 274

124 148

116 743

112 250

107 757

110 669

116 618

119 655

124 148

ВВР

-*-

221 008

194 679

173 563

176 012

179 861

200 626

211 559

199 528

198 679

Прибыль

-*-

79 734

70 531

56 820

63 762

72 104

89 956

94 941

79 873

74 531

Примітка - розраховано автором

Приложение Ж.3

Таблица - Расчетная таблица хозяйственной деятельности хозяйства «Югнак» по 3-варианту севооборота пашен.

показники

Од. виміру

21

22

23

24

25

26

27

28

29

Распределение орошаемых земель:

Хлопок

га

978

978

978

978

978

978

978

978

978

Пшениця

-*-

489

489

489

489

489

489

489

489

489

Люцерна

-*-

733

733

733

733

733

733

733

733

733

Ест. сінокоси

-*-

715

715

715

715

715

715

715

715

715

Ест. пасовища

-*-

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

Кормовые культуры:

Кормовая Пшеница

тонн

132

132

132

132

132

132

132

132

132

Солома

-*-

733

733

733

733

733

733

733

733

733

Кормовая Люцерна

-*-

10 267

10 267

10 267

10 267

10 267

10 267

10 267

10 267

10 267

Хлопчатник:

витрати

тис.тенге

66 456

66 456

66 456

66 456

66 456

66 456

66 456

66 456

66 456

ВВР

-*-

76 600

76 600

76 600

76 600

76 600

76 600

76 600

76 600

76 600

<...........


/ Td>

прибуток

-*-

10 144

10 144

10 144

10 144

10 144

10 144

10 144

10 144

10 144

Пшеница:

витрати

-*-

18 228

18 228

18 228

18 228

18 228

18 228

18 228

18 228

18 228

ВВР

-*-

22 000

22 000

22 000

22 000

22 000

22 000

22 000

22 000

22 000

прибуток

-*-

3 772

3 772

3 772

3 772

3 772

3 772

3 772

3 772

3 772

Люцерна:

витрати

-*-

27 936

27 936

27 936

27 936

27 936

27 936

27 936

27 936

27 936

ВВР

-*-

62 920

62 920

62 920

62 920

62 920

62 920

62 920

62 920

62 920

прибуток

-*-

34 984

34 984

34 984

34 984

34 984

34 984

34 984

34 984

34 984

Животноводство:

Голов

голів

1 600

2 991

2 991

2 991

2 991

2 991

2 991

2 991

2 991

витрати

тис.тенге

3 150

5 889

5 889

5 889

5 889

5 889

5 889

5 889

5 889

ВВР

-*-

7 844

14 666

14 666

14 666

14 666

14 666

14 666

14 666

14 666

прибуток

-*-

4 694

8 777

8 777

8 777

8 777

8 777

8 777

8 777

8 777

Растениеводство:

витрати

тис.тенге

112 620

112 620

112 620

112 620

112 620

112 620

112 620

112 620

112 620

ВВР

-*-

161 520

161 520

161 520

161 520

161 520

161 520

161 520

161 520

161 520

прибуток

-*-

48 900

48 900

48 900

48 900

48 900

48 900

48 900

48 900

48 900

Итоговая хозяйственная деятельность:

витрати

тис.тенге

115 769

118 509

118 509

118 509

118 509

118 509

118 509

118 509

118 509

ВВР

-*-

169 364

176 186

176 186

176 186

176 186

176 186

176 186

176 186

176 186

Прибыль

-*-

53 595

57 677

57 677

57 677

57 677

57 677

57 677

57 677

57 677

Примітка - розраховано автором

Приложение Ж.4

Таблица - Расчетная таблица хозяйственной деятельности хозяйства «Югнак» по 4-варианту севооборота пашен.

показники

Од. виміру

31

32

33

34

35

36

37

38

39

Распределение орошаемых земель:

Хлопок

га

1 600

1 600

1 200

1 000

400

400

600

800

1 200

Пшениця

-*-

200

400

600

800

1 000

800

200

200

200

Люцерна

-*-

400

200

400

400

800

1 000

1 400

1 200

800

Ест. сінокоси

-*-

715

715

715

715

715

715

715

715

715

Ест. пасовища

-*-

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

Кормовые культуры:

Кормовая Пшеница

тонн

54

108

162

216

270

216

54

54

54

Солома

-*-

300

600

900

1 200

1 500

1 200

300

300

300

Кормовая Люцерна

-*-

5 600

2 800

5 600

5 600

11 200

14 000

19 600

16 800

11 200

Хлопчатник:

витрати

тис.тенге

108 746

108 746

81 559

67 966

27 186

27 186

40 780

54 373

81 559

ВВР

-*-

155 200

152 800

112 600

93 000

37 600

39 000

57 600

78 600

116 200

прибуток

-*-

46 454

44 054

31 041

25 034

10 414

11 814

16 820

24 227

34 641

Пшеница:

витрати

-*-

7 457

14 914

22 370

29 827

37 284

29 827

7 457

7 457

7 457

ВВР

-*-

9 000

18 000

27 000

36 000

45 000

36 000

9 000

9 000

9 000

прибуток

-*-

1 543

3 086

4 630

6 173

7 716

6 173

1 543

1 543

1 543

Люцерна:

витрати

-*-

15 238

7 619

15 238

15 238

30 476

38 095

53 333

45 714

30 476

ВВР

-*-

34 320

17 160

34 320

34 320

68 640

85 800

120 120

102 960

68 640

прибуток

-*-

19 082

9 541

19 082

19 082

38 164

47 705

66 787

57 246

38 164

Животноводство:

Голов

голів

1 600

943

1 790

1 885

3 485

4 143

4 600

4 610

3 105

витрати

тис.тенге

3 150

1 856

3 524

3 712

6 861

8 155

9 056

9 075

6 112

ВВР

-*-

7 844

4 622

8 777

9 243

17 087

20 310

22 552

22 599

15 222

прибуток

-*-

4 694

2 766

5 252

5 532

10 226

12 154

13 496

13 525

9 109

Растениеводство:

витрати

тис.тенге

131 440

131 278

119 168

113 031

94 946

95 109

101 569

107 544

119 492

ВВР

-*-

198 520

187 960

173 920

163 320

151 240

160 800

186 720

190 560

193 840

прибуток

-*-

67 080

56 682

54 752

50 289

56 294

65 691

85 151

83 016

74 348

Итоговая хозяйственная деятельность:

витрати

тис.тенге

134 590

133 134

122 692

116 743

101 808

103 264

110 625

116 618

125 604

ВВР

-*-

206 364

192 582

182 697

172 563

168 327

181 110

209 272

213 159

209 062

Прибыль

-*-

71 774

59 448

60 005

55 820

66 519

77 846

98 647

96 541

83 457

Примітка - розраховано автором

Приложение Ж.5

Таблица - Расчетная таблица хозяйственной деятельности хозяйства «Югнак» по 5-варианту севооборота пашен.

показники

Од. виміру

41

42

43

44

45

46

47

48

49

Распределение орошаемых земель:

Хлопок

га

800

1 000

1 000

800

600

600

600

600

600

Пшениця

-*-

400

400

400

600

800

600

400

400

400

Люцерна

-*-

1 000

800

800

800

800

1 000

1 200

1 200

1 200

Ест. сінокоси

-*-

715

715

715

715

715

715

715

715

715

Ест. пасовища

-*-

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

14 961

Кормовые культуры:

Кормовая Пшеница

тонн

108

108

108

162

216

162

108

108

108

Солома

-*-

600

600

600

900

1 200

900

600

600

600

Кормовая Люцерна

-*-

14 000

11 200

11 200

11 200

11 200

14 000

16 800

16 800

16 800

Хлопчатник:

витрати

тис.тенге

54 373

67 966

67 966

54 373

40 780

40 780

40 780

40 780

40 780

ВВР

-*-

78 600

98 200

97 200

77 600

58 600

58 600

58 600

58 600

58 600

прибуток

-*-

24 227

30 234

29 234

23 227

17 820

17 820

17 820

17 820

17 820

Пшеница:

витрати

-*-

14 914

14 914

14 914

22 370

29 827

22 370

14 914

14 914

14 914

ВВР

-*-

18 000

18 000

18 000

27 000

36 000

27 000

18 000

18 000

18 000

прибуток

-*-

3 086

3 086

3 086

4 630

6 173

4 630

3 086

3 086

3 086

Люцерна:

витрати

-*-

38 095

30 476

30 476

30 476

30 476

38 095

45 714

45 714

45 714

ВВР

-*-

85 800

68 640

68 640

68 640

68 640

85 800

102 960

102 960

102 960

прибуток

-*-

47 705

38 164

38 164

38 164

38 164

47 705

57 246

57 246

57 246

Животноводство:

Голов

голів

3 952

3 952

3 200

3 200

3 295

3 390

4 048

4 705

4 705

витрати

тис.тенге

7 781

7 781

6 300

6 300

6 487

6 674

7 968

9 262

9 262

ВВР

-*-

19 377

19 377

15 688

15 688

16 154

16 621

19 843

23 066

23 066

прибуток

-*-

11 596

11 596

9 388

9 388

9 668

9 947

11 875

13 804

13 804

Растениеводство:

витрати

тис.тенге

107 381

113 356

113 356

107 219

101 083

101 245

101 407

101 407

101 407

ВВР

-*-

182 400

184 840

183 840

173 240

163 240

171 400

179 560

179 560

179 560

прибуток

-*-

75 019

71 484

70 484

66 021

62 157

70 155

78 153

78 153

78 153

Итоговая хозяйственная деятельность:

витрати

тис.тенге

115 162

119 655

119 655

113 706

107 757

109 213

110 669

110 669

110 669

ВВР

-*-

201 777

200 528

199 528

189 394

179 861

191 243

202 626

202 626

202 626

Прибыль

-*-

86 615

80 873

79 873

75 688

72 104

82 030

91 956

91 956

91 956

Примітка - розраховано автором

Приложение И

Структура сельхозформирований по категориям хозяйств на 1 апреля 2007 года по Южно-Казахстанской области (в %)

район

Сельхозформирования, включая крестьянские (фермерские) хозяйства

ВСЕГО,

одиниць

В тому числі

сільськогосподарські підприємства

Крестьянские (фермерские) хозяйства, в % от общего количества с/формирований

ВСЕГО, в % от общего количества с/формирований

В тому числі

Государственные хозяйства всех видов

товариства

Акционерные общества

Производственные кооперативы

Всього по області

74894

5,5

0,6

52,7

0,4

46,3

94,5

Шимкент Г.А.

413

88,6

1,1

67,6

1,1

30,2

11,4

Арись Г.А.

+1331

17,6

1,3

56,1

-

42,6

82,4

Кентау Г.А.

347

7,8

-

44,4

3,8

51,8

92,2

Туркестан Г.А.

7121

1,8

1,0

46,4

-

52,6

98,2

район Байдибека

2091

12,2

0,4

59,5

-

40,1

87,8

Казигуртскій

3698

7,5

0,4

33,8

-

65,8

92,5

Мактааральскій

20942

2,9

-

25,8

0,8

73,4

97,1

Ордабасинскій

5262

8

0,5

58,9

0,5

40,1

92

Отрарском

3043

11,8

0,3

70,4

-

29,3

88,2

Сайрамському

7395

4,7

0,7

43,3

0,9

55,1

95,3

Сариагашскій

9011

5,1

0,7

53,7

0,3

45,3

94,9

Сузакського

753

7,0

-

55,3

-

44,7

93

Толебійскій

4010

4,8

1,2

50,0

-

48,8

96,2

Тюлькубасскій

3916

4,9

0,5

62,4

0,5

36,6

95,1

Шардарінскій

5561

4,0

0,5

74,9

-

24,6

96

Примечание - рассчитано автором на основе данных Областного управления статистики Южно-Казахстанской области

...........


Головна сторінка


    Головна сторінка



Науково-методологічні основи формування земельних відносин в умовах модернізації економіки