• 1. Класифікація оборотних коштів.
  • 2. Аналіз складу оборотних активів.
  • 2.1. Аналіз руху грошових коштів.
  • 2.2. Аналіз дебіторської заборгованості.
  • 2.3.Аналіз виробничих запасів.
  • 3.2. Розрахунок нормативу оборотних коштів.
  • Н О.С = СПК н.з / Д + З р
  • Список використаної літератури.


  • Дата конвертації05.06.2017
    Розмір32.53 Kb.
    Типреферат

    Скачати 32.53 Kb.

    Оборотні кошти

    16

    Зміст.

    1. Класифікація оборотних коштів. 2

    2. Аналіз складу оборотних активів. 3

    2.1. Аналіз руху грошових коштів. 5

    2.2. Аналіз дебіторської заборгованості. 6

    2.3.Аналіз виробничих запасів. 7

    3. Аналіз оборотності оборотних коштів. 11

    3.1. Загальна оцінка оборотності активів підприємства. 11

    3.2. Розрахунок нормативу оборотних коштів. 14

    4. Аналіз ефективності використання оборотних коштів. 14

    Список використаної літератури 16

    1. Класифікація оборотних коштів.

    Основні оборотні фонди організації цілком споживаються в кожному виробничому процесі, повністю переносять свою вартість на готовий продукт і змінюють свою натуральну форму.

    Класифікація оборотних виробничих фондів:

    1. Оборотні фонди у виробничих запасах:

    а) сировину, основні матеріали;

    б) покупні напівфабрикати;

    в) допоміжні матеріали;

    г) паливо;

    д) тара і тарні матеріали;

    е) запасні частини для поточного ремонту;

    ж) малоцінний і швидко зношується господарський інвентар та інструмент.

    2. Оборотні фонди в процесі виробництва:

    а) незавершене виробництво;

    б) витрати на освоєння нової продукції;

    в) напівфабрикати власного виготовлення.

    Сировина - це предмет праці, на здобич або виробництво яких була витрачена праця. Сировиною є наприклад: руда, бавовна.

    Матеріали - це предмети праці, вже піддавалися промисловій обробці, наприклад прокат металу. З основних матеріалів виготовляється продукція, вони утворюють її основне матеріальне утримання.

    Напівфабрикати - продукти праці, що пройшли одну або кілька стадій виробництва, але вимагають ще подальшій обробці або збірки.

    Тара і тарні матеріали - представляють собою всі види упаковки і матеріали, необхідні для їх виготовлення.

    Незавершене виробництво - це предмети праці, що знаходяться в обробці або очікують подальшої обробки і не увійшли ще до складу готової продукції.

    Склад, структура і вартість оборотних фондів різних об'єднань (підприємств) різні, так як вони залежать від характеру і обсягу продукції, що випускається, тривалості виробничого циклу, ступеня механізації і автоматизації виробництва.

    Об'єднання (підприємство) не тільки виробляє продукцію, а й займається її реалізацією, тому крім оборотних виробничих фондів воно має в своєму розпорядженні ще фондами звернення. До фондів обігу відносяться готова продукція на складі підприємства, грошові кошти в касі та на розрахунковому рахунку в Держбанку, а також в незакінчених розрахунках за відвантажену продукцію.

    Сума оборотних виробничих фондів і фондів обігу в грошовому вираженні становить оборотні кошти об'єднання (підприємства).

    Все майно підприємства можна розділити на:

    1. Іммобілізовані активи (1 розділ балансу)

    2. Мобільні активи (2 розділ балансу), які включають в себе запаси, грошові кошти, дебіторську заборгованість та ін.

    Стійкість фінансового положення підприємства в значній мірі залежить від доцільності і правильності вкладень фінансових ресурсів в активи. Структура господарських засобів в значній мірі залежить від виду діяльності підприємства.

    2. Аналіз складу оборотних активів.

    Розділ 2 бухгалтерського балансу "Оборотні активи" об'єднує різні статті, що включають оборотні кошти (поточні активи).

    У складі оборотних активів розрізняють:

    Запаси (в т.ч. сировину, матеріали, МБП, готова продукція, товари відвантажені і ін.).

    ПДВ по придбаних цінностях.

    Дебіторська короткострокова і довгострокова заборгованість.

    Короткострокові фінансові вкладення.

    Грошові кошти (в т.ч. каса, розрахунковий рахунок, валютний рахунок і ін.)

    Інші оборотні активи.

    З метою поглибленого аналізу доцільно згрупувати всі оборотні активи по категоріях ризику. Наприклад, є велика ймовірність того, що дебіторську заборгованість буде легше реалізувати (перетворити в грошову форму), ніж незавершене виробництво або витрати майбутніх періодів. При цьому слід враховувати область застосування того чи іншого виду оборотних коштів. Активи, які можуть бути використані тільки з певною метою, мають більший ризик (меншу ймовірність реалізації), ніж багатоцільові активи. Чим більше коштів вкладено в активи, що потрапили в категорію високого позову, тим нижча ліквідність підприємства.

    ступінь ризику

    Група поточних активів

    мінімальна

    Готівкові грошові спорідненості, легко реалізовані короткострокові цінні папери

    Мала

    Дебіторська заборгованість підприємств з нормальним фінансовим становищем + запаси (крім залежані) + готова продукція масового споживання, що користується попитом

    Середня

    Продукція виробничо-технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів

    висока

    Дебіторська заборгованість підприємств, що знаходяться у важкому фінансовому положенні, запаси готової продукції, що вийшла з ужитку, залежані запаси, неліквіди

    У розвиток наведеного аналізу доцільно оцінити тенденцію зміни співвідношень важкореалізованих активів і загальної величини активів, а також важкореалізованих і легко реалізованих активів. Тенденція названих співвідношень до зростання вказує на зниження ліквідності.

    При проведенні такого аналізу слід пам'ятати, що класифікація оборотних коштів на які важко і легко реалізовані не може бути постійною, а змінюється зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільності постачання і триваючого знецінення рубля підприємства можуть виявитися зацікавленими вкласти кошти у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінностей, ринкові ціни на які стабільно ростуть, що дає підставу зарахувати активи вказаної групи до легко реалізованих.

    Існують і більш серйозні негативні наслідки такого значного обсягу важкореалізованих активів на балансі підприємства. Цей так званий мертвий капітал сповільнює оборотність коштів на підприємстві і, отже, знижує ефективність його діяльності. Найчастіше на наших підприємствах падіння значень показників рентабельності багато в чому визначається наявністю і зростанням частки важкореалізованих активів.

    Нарешті, важкореалізовані активи, що відображаються в складі окремих елементів оборотних коштів, спотворюють справжню картину ліквідності підприємства, вводячи в оману його Керівництво та ділових партнерів.

    Становище ускладнюється тим, що на багатьох наших підприємствах значно ослаблений контроль, за збереженням товарно-матеріальних цінностей. Проведена нерідко формально інвентаризація не дозволяє керівнику підприємства і його бухгалтерії скласти об'єктивну картину наявності та збереження матеріальних цінностей.

    Якщо важкореалізовані активи складають значну частину оборотних коштів, то керівництву підприємства і його головному бухгалтеру слід вжити термінових заходів по стабілізації фінансового, положення підприємства. Такими заходами повинні стати:

    інвентаризація стану майна з метою виявлення активів "низької" якості (зношеного обладнання, залежаних запасів матеріалів; дебіторської заборгованості, нереальною до стягнення) і уточнення реальної величини майна підприємства;

    вдосконалення організації розрахунків з покупцями (в умовах інфляції, як повіло, вигідніше продавати продукцію швидше і дешевше, ніж очікувати більш вигідних умов її реалізації);

    скорочення надмірних запасів товарно-матеріальних цінностей і, як наслідок, зменшення відтоку грошових коштів.

    2.1. Аналіз руху грошових коштів.

    Особливе значення для стабільної діяльності підприємства має швидкість руху грошових коштів. Одним з основних умов фінансового добробуту підприємства є приплив коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань.

    Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про його серйозні фінансові ускладнення. Надмірна ж величина грошових коштів говорить про те, що реально підприємство зазнає збитків, пов'язані, по-перше, з інфляцією і знеціненням грошей і, по-друге, з упущеною можливістю їх вигідного розміщення і отримання додаткового доходу. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві.

    Існують різні способи такого аналізу. Зокрема, своєрідним барометром виникнення фінансових труднощів є тенденція скорочення частки грошових коштів у складі поточних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов'язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може дати досить промовисту картину надлишку (нестачі) грошових коштів на підприємстві.

    Іншим способом оцінки достатності грошових коштів є визначення коефіцієнта оборотності грошових коштів. З цією метою використовується формула:

    Для розрахунку середніх залишків грошових коштів залучаються внутрішні облікові дані.

    Для того, щоб розкрити реальний рух грошових коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрачання грошових коштів, а також пов'язати величину отриманого фінансового результату зі станом грошових коштів на підприємстві, слід виділити і проаналізувати всі напрямки надходження (припливу) грошових коштів, а також їх вибуття (відтоку).

    2.2. Аналіз дебіторської заборгованості.

    Значну питому вагу дебіторської заборгованості в складі поточних активів визначає їх особливе місце в оцінці оборотності оборотних коштів. У найбільш загальному вигляді зміни обсягу дебіторської заборгованості за рік можуть бути охарактеризовані даними балансу. Для цілей внутрішнього аналізу слід залучити відомості аналітичного обліку: дані журналів-ордерів або замінюють їх відомостей обліку розрахунків з покупцями і замовниками, з постачальниками за авансами виданими, підзвітними особами, з іншими дебіторами. Для узагальнення результатів аналізу складають зведену таблицю, в якій дебіторська заборгованість класифікується за термінами освіти.

    Аналіз короткострокової заборгованості проводиться на підставі Даних аналітичного обліку розрахунків з постачальниками, отриманих кредитів банку, розрахунків з іншими кредиторами (журналів-ордерів № 4, 6, 8, 10, відомостей та ін.). В ході аналізу робиться вибірка зобов'язань, терміни погашення яких наступають у звітному періоді, а також відстрочених і прострочених зобов'язань.

    Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовується наступна група показників.

    1. Оборотність дебіторської заборгованості.

    де:

    2. Період погашення дебіторської заборгованості.

    Слід мати на увазі, що чим більше період прострочення заборгованості, тим вище ризик її непогашення.

    Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів.

    Існують деякі загальні рекомендації, що дозволяють управляти дебіторською заборгованістю:

    - контролювати стан розрахунків з покупцями, з відстроченою (простроченим) заборгованостях;

    - по можливості орієнтуватися на більшу кількість покупців з метою зменшення ризику несплати одним або кількома великими покупцями;

    - стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості: значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових (як правило, дорогих) джерел фінансування;

    - використовувати спосіб надання знижок при достроковій оплаті.

    2.3.Аналіз виробничих запасів.

    Оцінка запасів проводиться по кожному їх виду (виробничі запаси, готова продукція, товари тощо).

    Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей і їх поповнення. Чим швидше оборот капіталу, поміщеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.

    Оборотність виробничих запасів в галузях промисловості дуже суттєво різниться. У галузях з тривалим виробничим циклом утримання запасів вимагає більших капіталів.

    Терміни обігу виробничих запасів підприємств однієї і тієї ж галузі, як правило, характеризують, наскільки успішно використовується ними капітал. Як було з'ясовано раніше, накопичення запасів пов'язане з досить значним додатковим відтоком грошових коштів, що робить необхідною оцінку можливості і доцільності скорочення терміну зберігання матеріальних цінностей. Падіння купівельної спроможності грошей змушує підприємства вкладати тимчасово вільні кошти в запаси матеріалів. Крім того, накопичення запасів часто є вимушеним заходом зниження ризику непостачання (недопоставки) сировини і матеріалів, необхідних для виробничого процесу підприємства. Відзначимо в цьому зв'язку, що підприємство, що орієнтується на одного основного постачальника, знаходиться в більш уразливому положенні, ніж підприємства, які будують свою діяльність на договорах з декількома постачальниками.

    Разом з тим слід мати на увазі й те, що політика накопичення запасів товарно-матеріальних цінностей неминуче веде до додаткового відтоку грошових коштів внаслідок:

    збільшення витрат, що виникають у зв'язку з володінням запасами (оренда складських приміщень і їх зміст, витрати по переміщенню запасів, страхування майна та ін.);

    збільшення витрат, пов'язаних з ризиком втрат через старіння і псування, а також розкрадань і безконтрольного використання товарно-матеріальних цінностей; загальновідомо: чим більший об'єм і термін зберігання майна, тим слабша (складніше) контроль за його збереженням;

    збільшення сум сплачуваних податків. В умовах інфляції фактична собівартість витрачених виробничих запасів (суми їх списання на собівартість) істотно нижче їх поточної ринкової вартості. В результаті величина прибутку виявляється "роздутою", але саме з неї буде розрахований належний до сплати податок. Аналогічна картина і з податком на додану вартість. Те, що зі збільшенням обсягу запасів зростає величина податку на майно, напевно, не вимагає пояснень;

    відволікання коштів з обороту, їх "омертвіння". Надмірні запаси припиняють рух капіталу, порушують фінансову стабільність діяльності, змушуючи керівництво підприємства в терміновому порядку шукати необхідні для поточної діяльності грошові кошти (як правило, дорогі). Тому не без підстави надмірні запаси товарно-матеріальних цінностей називають "цвинтарем бізнесу".

    Ці та інші негативні наслідки політики накопичення запасів нерідко повністю перекривають позитивний ефект від економії за рахунок більш ранніх закупівель.

    Значний відтік грошових коштів, пов'язаний з витратами на формування і зберігання запасів, робить необхідним пошук шляхів їх скорочення. При цьому, зрозуміло, мова не йде про зведення величини витрат зі створення та утримання запасів товарно-матеріальних цінностей до мінімуму. Таке рішення, швидше за все, була б неефективним і призвело б до зростання втрат іншого роду (наприклад, від псування і безконтрольного використання товарно-матеріальних цінностей). Завдання полягає в тому, щоб знайти "золоту середину" між надмірно великими запасами, здатними викликати фінансові труднощі (брак коштів), і надмірно малими запасами, небезпечними для стабільності виробництва. Таке завдання не може бути вирішена в умовах стихійного формування запасів, необхідна налагоджена система контролю і аналізу стану запасів.

    У теорії і практиці управління запасами виділяють такі основні ознаки незадовільною системи контролю ресурсів:

    тенденція до постійного зростання тривалості зберігання запасів;

    безперервне зростання запасів, помітно випереджає динаміку збільшення обсягу реалізованої продукції;

    часті простої устаткування через відсутність матеріалів;

    нестача складських приміщень;

    періодичний відмову від термінових замовлень через нестачу (відсутність) запасів товарно-матеріальних цінностей;

    великі суми списань через наявність застарілих (залежаних), повільно обертаються запасів;

    значні обсяги списань запасів внаслідок їх псування і розкрадань.

    Основні цілі контролю та аналізу стану запасів:

    забезпечення та підтримання ліквідності та поточної платоспроможності;

    скорочення витрат виробництва шляхом зниження витрат на створення і зберігання запасів; зменшення втрат робочого часу і простоїв обладнання через брак сировини і матеріалів;

    запобігання псуванню, розкрадань і безконтрольного використання матеріальних цінностей.

    Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступної обліково-аналітичної роботи.

    1. Оцінка раціональності структури запасів, що дозволяє виявити ресурси, обсяг яких явно надлишковий, і ресурси, придбання яких потрібно прискорити. Це дозволить уникнути зайвих вкладень капіталу в матеріали, потреба в яких скорочується або не може бути визначена. Не менш важливо при оцінці раціональності структури запасів встановити обсяг і склад зіпсованих і неходових матеріалів. Таким чином забезпечується підтримання виробничих запасів у найбільш ліквідному стані і скорочення коштів, іммобілізованих в запаси.

    2. Визначення термінів та обсягів закупівель матеріальних цінностей. Це одна з найбільш важливих і складних для сучасних умов функціонування російських підприємств завдань аналізу стану запасів.

    Незважаючи на неоднозначність прийнятих рішень для кожного конкретного підприємства, загальним є підхід до визначення обсягу закупівель, що дозволяє враховувати:

    середній обсяг споживання матеріалів протягом виробничо-комерційного циклу (зазвичай визначається на підставі результатів аналізу споживання матеріальних ресурсів в минулих періодах і обсягу виробництва в умовах передбачуваного збуту);

    додаткову кількість (страховий запас) ресурсів для відшкодування непередбачених витрат матеріалів (наприклад, в разі термінового замовлення) або збільшення періоду, необхідного для формування необхідних запасів.

    3. Вибіркове регулювання запасів матеріальних цінностей, що припускає, що увагу потрібно акцентувати на дорогих матеріалах або матеріалах, що мають високу споживчу. привабливість. У зарубіжній практиці широкого поширення набув так званий АВС-метод, прийоми якого можуть бути застосовані і на російських підприємствах. Основна ідея методу АВС - оцінити кожен вид матеріалів з точки зору їх значення. Мається на увазі ступінь використання матеріалу за конкретний період; час, необхідний для поповнення запасів цього матеріалу, і витрати (втрати), пов'язані з його відсутністю на складі; можливість заміни, а також втрати від заміни.

    Невелика частка даних матеріальних ресурсів в загальному обсязі матеріальних цінностей, що зберігаються на складі, визначає основну суму відтоку грошових коштів при формуванні запасів. Такі матеріали розглядаються як ресурси групи А. Матеріали групи В відносяться до другорядних; вони менш дорогі, ніж матеріали групи А, але перевершують їх за кількістю найменувань. Матеріали групи С вважаються щодо маловажним - це найменш дорогі і найбільш численні матеріальні цінності. Їх придбання і утримання супроводжуються незначним (в порівнянні із загальною сумою) відтоком грошових коштів. Зазвичай витрати на зберігання таких запасів менше, ніж витрати по забезпеченню жорсткого контролю за замовленими партіями, страховими (резервними) запасами і залишками на складі.

    Матеріальні ресурси діляться на перелічені групи в залежності від конкретних умов виробництва. Принципово тут те, що найбільш ретельно контролюються матеріали групи А. Особливу увагу при цьому приділяють: розрахунку потреби в них; календарного планування формування запасів і їх використання; обґрунтуванню величини страхових запасів, інвентаризації.

    4. Розрахунок показників оборотності основних груп запасів та їх порівняння з аналогічними показниками минулих періодів, щоб встановити відповідність наявності запасів поточним потребам підприємства. Для цього розраховують оборотність матеріалів, які обліковуються на різних субрахунках ( "Сировина і матеріали", "Куплені напівфабрикати і комплектуючі вироби, конструкції і деталі", "Паливо", "Тара і тарні матеріали", "Запасні частини" та ін.), А потім загальну оборотність матеріалів шляхом визначення середньої зваженої величини.

    Оскільки виробничі запаси враховуються по вартості їх заготівлі (придбання), то для розрахунку коефіцієнта оборотності запасів використовується не виручка від реалізації, а собівартість реалізованої продукції. Для оцінки швидкості обороту запасів використовується формула:

    При цьому:

    Термін зберігання запасів визначається за формулою:

    3.Аналіз оборотності оборотних коштів.

    3.1. Загальна оцінка оборотності активів підприємства.

    Фінансове становище підприємства знаходиться в безпосередній залежності від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

    Зі швидкістю обороту коштів пов'язані:

    мінімально необхідна величина авансованого (задіяного) капіталу та пов'язані з ним виплати грошових коштів (відсотки за користування кредитом банків, дивіденди по акціях і ДР.);

    потреба в додаткових джерелах фінансування (і плата за них);

    сума витрат, пов'язаних з володінням товарно-матеріальними цінностями та їх зберіганням;

    величина сплачуваних податків та ін.

    Окремі види активів підприємства мають різну швидкість обороту.

    Тривалість перебування коштів в обороті визначається сукупним впливом низки різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх факторів. До числа перших слід віднести сферу діяльності підприємства (виробнича, постачальницько-збутова, посередницька та ін.), Галузеву приналежність (не викликає сумніву, що оборотність оборотних коштів на верстатобудівному заводі і кондитерській фабриці буде об'єктивно різної) масштаби підприємства (в більшості випадків оборотність коштів на малих підприємствах значно вище, ніж на великих, - в цьому одне з основних переваг малого бізнесу) і ряд інших. Не менше вплив на оборотність активів надають економічна ситуація в країні та пов'язані з нею умови господарювання підприємств. Так, інфляційні процеси, відсутність у більшості підприємств налагоджених господарських зв'язків з постачальниками і покупцями призводять до вимушеного накопичення запасів, значно уповільнює процес обороту коштів.

    Однак слід підкреслити, що період перебування коштів в обороті в значній мірі визначається внутрішніми умовами діяльності підприємства, і в першу чергу ефективністю стратегії управління його активами (або її відсутністю). Дійсно, в залежності від застосовуваної цінової політики, структури активів, методики оцінки товарно-матеріальних запасів підприємство має більшу чи меншу свободу впливу на тривалість обороту своїх коштів.

    Слід мати на увазі, що на величину коефіцієнта оборотності поточних активів безпосередній вплив надає прийнята на підприємстві методика їх оцінки та виходячи з поставлених завдань та обраної стратегії управління активами, підприємство має певну можливість регулювати величину коефіцієнта оборотності своїх активів.

    У загальному випадку оборотність коштів, вкладених в майно, може оцінюватися такими основними показниками: швидкість обороту (кількість оборотів, яке роблять за аналізований період капітал підприємства або його складові) і період обороту - середній термін, за який повертаються в межі господарства вкладені в виробничо комерційні операції грошові кошти.

    Швидкість обороту активів підприємства прийнято розраховувати за допомогою формули:

    Відповідно, оборотність поточних активів буде визначатися як:

    Середня величина активів за даними балансу визначається за формулою:

    де Він, Ок - величина активів на початок і на кінець періоду.

    Тривалість одного обороту в днях визначається за формулою:

    де оборотність активів чисельно дорівнює коефіцієнту оборотності поточних активів.

    Кожне промислове об'єднання (підприємство) повинно поліпшувати використання оборотних коштів. Для оцінки використання оборотних коштів застосовуються два показники:

    тривалість одного обороту в днях

    Н = Т 1 + Т 2 + Т 3,

    де:

    Т 1 - цикл заготівельний (придбання та доставка матеріалів, палива і т.д.);

    Т 2 - цикл виготовлення;

    Т 3 - цикл реалізації продукції;

    2) кількість оборотів протягом планованого періоду або коефіцієнт оборотності, який характеризує випуск продукції на 1 руб. оборотних коштів:

    До об. = Т / Н

    де:

    Т - тривалість планового періоду, дн.

    Чим менше тривалість одного обороту, тим більше оборотів зроблять оборотні кошти. При прискоренні оборотності оборотних коштів знижується потреба в них, створюється резерв для збільшення випуску продукції.

    Для прискорення оборотності оборотних коштів необхідно зменшувати час їх перебування і в сфері виробництва, і у сфері обігу. Для цього треба скорочувати час обробки і складання виробів шляхом механізації і автоматизації виробничого процесу; покращувати використання нової техніки; прискорювати контроль і транспортування продукції в період її обробки; скорочувати запаси матеріалів, палива, тари, незавершеного виробництва до встановленого нормативу; забезпечувати ритмічну роботу всіх ділянок виробництва і цехів підприємства, своєчасну доставку матеріалів на підприємство та робочі місця; прискорювати відвантаження готової продукції; своєчасно і швидко проводити розрахунки зі споживачами; підвищувати якість продукції, не допускати повернення готової продукції від споживача і ін.

    3.2. Розрахунок нормативу оборотних коштів.

    Розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється, як правило, методом прямого рахунку на основі показників виробничої програми на планований період, обсягу виробництва і реалізації, номенклатури, періодичності поставок. тривалості виробничого циклу.

    Розрахунок може проводитися і аналітичним методом, виходячи з відношення між темпами зростання обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних коштів, в попередньому періоді.

    Норматив - це мінімальний плановий розмір оборотних коштів, постійно необхідний об'єднанню (підприємству) для нормальної роботи. Норматив (потреба) оборотних коштів на матеріали в грошовому вираженні Н визначається за формулою

    Н = РД,

    де:

    Р - одноденний витрата матеріалів за кошторисом витрат на виробництво, руб .;

    Д - норма оборотних коштів в днях запасу.

    Розрахунок нормативу оборотних коштів у незавершеному виробництві Н О.С визначається за формулою

    Н О.С = СПК н.з / Д + З р,

    де:

    С - виробнича собівартість товарної продукції за кошторисом витрат на планований період;

    П - тривалість виробничого циклу, обчислена за графіком виробництва;

    До н.з - коефіцієнт наростання витрат (відношення собівартості незавершеного виробництва до планової собівартості вироби);

    Д - кількість днів в планованому періоді;

    З р - вартість резервного запасу незавершеного виробництва.

    4. Аналіз ефективності використання оборотних коштів.

    Варто окремо зупинитися на ефективності використання оборотних коштів, так як раціональне використання оборотних коштів впливає на основні показники господарської діяльності промислового підприємства: на зростання обсягу виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рентабельності підприємства. Аналіз ефективності використання оборотних коштів повинен допомогти виявити додаткові резерви і сприяти поліпшенню основних економічних показників роботи підприємства.

    Найголовнішим синтетичним показником використання оборотних коштів є:

    коефіцієнт рентабельності активів (майна).

    Цей коефіцієнт показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

    В аналітичних цілях прораховують як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

    Прискорення оборотності оборотних коштів залежить від часу перебування їх на різних стадіях кругообігу, скорочення його тривалості. Воно досягається зростанням випуску і реалізації продукції, більш повним і раціональним використанням матеріальних ресурсів, скороченням часу технологічного циклу. На оборотність впливає використання новітніх досягнень науково - технічного прогресу.

    Список використаної літератури.

    "Методика фінансового аналізу" Шеремет А.Д. Москва: ИНФРА-М, 1995 р.

    "Фінансовий аналіз" Єфімова О.В. Москва Бухгалтерський облік, 1996р.

    "Теорія економічного аналізу" М.І. Баканов, А.Д. Шеремет, Москва: Фінанси і Статистика, 1996 г.

    "Аналіз господарської діяльності підприємства" Савицька Г.В., 2-е изд, перероблене і доповненої, Москва, Мінськ: ІП Екоперспектіва