• 2. Організація праці на робочому місці
  • 3.2 Організація енергетичного господарства
  • 3.3 Організа
  • висновок
  • Використана література


  • Дата конвертації23.05.2017
    Розмір103.89 Kb.
    Типкурсова робота

    Скачати 103.89 Kb.

    Організація майстерні з капітального ремонту пилососів

    Міністерство освіти і науки Російської Федерації

    Санкт-Петербурзький державний університет сервісу та економіки Кафедра "Економіка і управління на підприємстві сервісу" Курсовий проект Організація майстерні з капітального ремонту пилососів Роботу виконав студент 2 курсу групи 080502С Бурова О.В. Великі Луки 2012 Зміст Завдання на курсове проектування (варіант - базовий) Вихідні дані для розрахунку
    1. Сучасний рівень розвитку організації виробництва на підприємствах сфери сервісу

    2. Організація праці на робочому місці

    2.1 Розрахунок типу виробництва

    2.2 Розрахунок кількості робочих місць і визначення їх завантаження

    2.3 Розрахунок чисельності основних робочих

    2.4 Розрахунок заділів

    3. Організація обслуговування виробництва

    3.1 Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва

    3.2 Організація енергетичного господарства

    3.3 Організація інструментального господарства

    3.4 Організація ремонтного господарства

    3.5 Організація складського господарства

    3.6 Організація роботи транспортного господарства

    3.7 Організація контролю якості продукції

    4. Організація оплати праці і матеріального стимулювання працівників

    висновок

    Використана література

    Додаток 1. Стандарт-план роботи потокової лінії

    Завдання на курсове проектування (варіант - базовий)

    Організувати майстерню з капітального ремонту пилососів і розрахувати основні показники діяльності майстерні.

    Технологічний процес ремонту пилососів:

    № п / п

    найменування операції

    Тшт. (Хв.) База

    1

    Розбирання пилососа і визначення несправності

    28,3

    2

    Ремонт колектора і щіток електродвигуна

    66,2

    3

    Ремонт якоря електродвигуна

    80,5

    4

    Ремонт стартера електродвигуна

    33,0

    5

    Перевірка електродвигуна після ремонту

    12,0

    6

    Збірка пилососа і випробування

    10,0

    РАЗОМ:

    230,0


    Вихідні дані для розрахунку

    1. Річна програма ремонту -24000шт.

    2. Тривалість робочого дня в звичайні дні - 8,2 годин

    3. Тривалість робочого дня в передсвяткові дні - 7,4 годин.

    4. Тривалість робочого тижня - 5 днів.

    5. Підприємство працює в 2 зміни.

    6. Втрати часу на ремонт обладнання - 5%.

    7. Коефіцієнт, що враховує простої устаткування в ремонті - 0,97.

    8. Норма обслуговування на всіх операціях дорівнює 1.

    9. Кількість виробів, що одночасно знаходяться в обробці - 1 шт.

    10. Передача виробів з операції на операцію здійснюється поштучно.

    11. Страховий запас прийняти в розмірі 15% від добового випуску лінії.

    12. Тривалість відпусток у основних виробничих робітників: 33% мають відпустку 15 календарних днів, 50% - 18 днів, 17% - 24 дня. Відпустки по навчанню мають 12% робочих по 20 робочих днів на рік. Тривалість відпусток у зв'язку з невиходу через хворобу, виконанням державних і громадських обов'язків, пологами прийняти рівним 6 днях.

    13. Втрати робочого часу у зв'язку зі скороченням тривалості робочого дня прийняти рівним: для важких і шкідливих робіт - 0,9 ч., Для матерів-годувальниць - 0,2 ч., Для підлітків - 0,1 ч.

    1. Сучасний рівень розвитку організації виробництва на підприємствах сфери сервісу

    Підприємства сервісу та побутового обслуговування, як правило, є державними або велика їх частина належить йому. Відмінність діяльності підприємства побутового обслуговування населення є те, що кінцевий результат праці колективу його працівників проявляється в економічній формі послуг.

    Виходячи з цього, вибудовується ряд складнощів, адже послуга невловима і не можна заздалегідь визначити кінцевий результат.

    Також важливий людський фактор і культура обслуговування на підприємствах побуту.

    Для підприємств сфери сервісу також необхідно підвищувати рівень і культуру обслуговування, скорочувати час виробництва послуги, розширювати номенклатуру послуг, якщо послуги даного підприємства мають сезонний характер і т.д.

    В даному курсовому проекті з організації капітального ремонту пилососів будуть вирішені всі перераховані вище завдання. Це означає, що буде проведена робота по організації:

    1. праці на робочому місці;

    2. обслуговування виробництва;

    3. оплати праці та матеріального стимулювання працівників.

    Для організації праці на робочому місці зробимо розрахунок:

    1. типу виробництва;

    2. кількості робочих місць і визначення їх завантаження;

    3. чисельності основних робочих;

    4. заділів.

    Для організації обслуговування виробництва розглянемо:

    1. організацію ремонтного господарства;

    2. організацію матеріально-технічного забезпечення;

    3. організацію енергетичного господарства;

    4. організацію інструментального господарства;

    5. організацію складського господарства;

    6. організацію контролю якості продукції.

    Підприємства, що займаються ремонтом складної побутової техніки, до якої належить і пилососи, надають населенню послуги, спрямовані на виробництво, тобто виконання ремонтних робіт в цій області варто на стику виробничої та невиробничої сфер. У зв'язку з цим підприємствам з обслуговування населення, потрібно кваліфікований виробничий персонал, що посилюється ще і тим, що в даний момент на ринку пилососів переважають пилососи імпортного виробництва. Такі машини на порядок складніше в ремонті, ніж вітчизняні, так як значну частину їх начинки становлять складні електронні схеми.

    Іншою проблемою організації виробництва на підприємствах по ремонту складної техніки є вибір організаційної структури підприємства, найбільш ефективно діючу пенсійну систему сучасних ринкових умовах.

    До початку перетворень в економіці основним видом ремонтних підприємств був великий ремонтний комбінат з розгалуженою мережею приймальних пунктів. Багато з цих підприємств не змогли пережити економічну кризу 1991-1998 рр. і або втратили виробничу базу, або перетворилися кустарні ремонтні майстерні, які не можуть обслужити велику кількість клієнтів і забезпечити високу якість і необхідні терміни виконання ремонту.

    У зв'язку з цим намічається тенденція по відродженню централізованих ремонтних підприємств і сервісних центрів. У приймальних пунктах таких підприємств здійснюється дрібний ремонт, а складні в ремонті вироби передаються в головний центр.

    Науково-технічний прогрес також сприяє розвитку підприємств сфери сервісу. Збільшений рівень якості і доступності різного автоматизованого обладнання дозволяє виконувати замовлення клієнтів в більш короткі терміни і з більш високою якістю.

    2. Організація праці на робочому місці


    2. 1 Розрахунок типу виробництва



    Тип виробництва є організаційно-технічної та економічної характеристикою виробництва з точки зору рівня його спеціалізації, складу і номенклатури продукції, масштабу і повторюваності виробів у виробництві.

    Тип виробництва зумовлює виробничу структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць і руху предметів праці в процесі виробництва. Кожному типу виробництва властиві певні особливості організації виробництва, праці і матеріально-технічного постачання, склад обладнання, що застосовуються технологічні процеси, склад і кваліфікація кадрів. Стосовно до конкретного типу виробництва будується система обліку.

    Відомо, що на одному і тому ж підприємстві і навіть в одному і тому ж цеху можуть мати місце різні типи виробництва та ремонту виробів різної номенклатури. Так, одні й з них можуть бути представлені в невеликій кількості, що визначить одиничний тип виробництва, обсяг виробництва інших буде характеризувати виробництво як серійне або масове.

    Тип виробництва визначається характером завантаження робочих місць. Ступінь спеціалізації робочих місць тим вище, чим більше трудомісткість і кількість підлягають обробці однакових предметів праці. При відносно невеликій трудомісткості і кількості підлягають обробці предметів праці робоче місце завантажується виконанням декількох операцій.

    Розрізняють одиничне, серійне і масове виробництво.

    Масовий тип виробництва на робочому місці характеризується вузькою спеціалізацією робочого місця - безперервним виконанням однієї операції протягом тривалого часу.

    Серійний тип виробництва - виконанням обмеженого числа операцій, які ритмічно повторюються через певні проміжки часу. Залежно від числа закріплених за робочим місцем операцій розрізняють багатосерійне виробництво (тут за робочим закріплена обробка невеликого числа операцій), середнє серійне і дрібносерійне.

    Одиничний тип виробництва на робочому місці характеризується виконанням різних операцій над предметами праці, виготовленими в одиничних кількостях, які зазвичай або не повторюються, або повторюються рідко і в невизначений час.

    Тип виробництва цеху і підприємства визначається переважанням певного типу виробництва на робочих місцях.

    Для визначення типу конкретного виробництва розраховують ряд показників: номінальний фонд часу роботи обладнання, такт потокової лінії, коефіцієнт серійності.

    Визначаємо номінальний річний фонд роботи обладнання за наступною формулою:

    Fн. = [Fр.д. * tр.д. - Fпр.д. * (Tр.д. - tпр.д.)] * 60,

    де

    Fн - номінальний річний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, хв .;

    Fр.д. - кількість робочих днів у році за календарем, дні - 249.

    tр.д. - тривалість робочого дня в звичайні дні, годину - 8,2.

    Fпр.д. - кількість передсвяткових днів у році, дні - 6.

    tпр.д. - тривалість робочого дня в передсвяткові дні, годину - 7,4.

    Fн. = [249 * 8,2 - 6 * (8,2-7,4)] * 60 = 122220 (хв.)

    Розраховуємо такт потокової лінії:

    де:

    R - такт потокової лінії, хв / шт .;

    S - число змін - 2.

    N - програма випуску за рік, шт. - 24000;

    K - коефіцієнт, що враховує регламентовані простої устаткування в ремонті, 0,97.

    R = 122220 * 2 * 0,97 / 24000 = 9,8 (хв. / Шт.)

    Визначаємо коефіцієнт серійності:

    де:

    Кс. - коефіцієнт серійності;

    tв. - час виконання провідної операції, хв.

    Кс. = 9,8 / 33 = 0,3

    Так як Кс. <1, отже, розглядається виробництво відноситься до масового типу.

    Для масового типу виробництва найбільш прогресивної і ефективної системою є потокові методи організації робіт.

    2.2 Розрахунок кількості робочих місць і визначення їх завантаження



    В результаті розрахунку коефіцієнта серійності і визначення характеристики виробничого процесу (в нашому випадку - це масовий тип виробництва) виникає необхідність у розрахунку параметрів потокової лінії.

    Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія - група робочих місць, на яких здійснюється виробничий процес обробки або складання виробів.

    Режим роботи потокової лінії визначає такт потоку. Під тактом потоку (лінії) R розуміють період часу, що відокремлює випуск або запуск одного предмета праці від випуску або запуску наступного за ним. Таким чином, такт - це інтервал часу між двома запусками на лінію або випусками з лінії двох суміжних виробів, деталей або вузлів.

    За способом підтримки такту потокові лінії діляться на лінії з вільним тактом (за дотриманням такту стежать самі робітники потокової лінії) і з регламентованим тактом (з підтримкою такту за допомогою конвеєрів, сигнальних та інших пристроїв, режим яких узгоджується з тактом потоку).

    Однією з основних розрахункових величин потокової лінії є розрахункова кількість робочих місць СРI, необхідних для виконання заданої річної програми при встановленому технологічному процесі і такті лінії.

    Прийняте число робочих місць Спрi визначається округленням розрахункового кількості СРI до найближчого цілого числа. Оскільки виконуються розрахунки носять попередній характер і проводяться з метою синхронізації операцій, то допускається перевантаження до 10-15% на кожне робоче місце. При налагодженні лінії ця перевантаження може бути знята.

    Розрахувавши кількість робочих місць по операціях технологічного процесу, можна визначити коефіцієнти завантаження робочих місць по всіх операціях. Слід зауважити, що для неперивно-поточного виробництва середній коефіцієнт завантаження робочих місць повинен бути близький до одиниці. Для виконання цієї умови буде синхронізуватися операцій - узгодження тривалості операцій з тактом потокової лінії, що досягається рядом організаційно-технічних заходів (наприклад, застосування більш продуктивних пристроїв, вдосконаленням організації та обслуговування робочих місць і інше). В результаті цього створюється можливість застосування паралельного виду руху, що виключає міжопераційні пролежування предметів праці в очікуванні подальшої обробки (1).

    Розрахуємо кількість робочих місць в наступному порядку:

    - визначимо розрахункову кількість робочих місць;

    - встановимо прийняте кількість робочих місць;

    - визначимо коефіцієнти завантаження робочих місць;

    - побудуємо графік завантаження робочих місць.

    Розрахункова кількість робочих місць, необхідне для виконання заданої річної програми при встановленому технологічному процесі визначається за такою формулою:

    де: Ср.i - розрахункова кількість робочих місць на i-тій операції; R = 9,8 хв.

    tшт.i - норма штучного часу на i - тій операції, беремо з таблиці даних.

    СР.1 = 28,3 / 9,8 = 2,88; Ср.4 = 33 / 9,8 = 3,36;

    Ср.2 = 66,2 / 9,8 = 6,75; Ср.5 = 12 / 9,8 = 1,22;

    Ср.3 = 80,5 / 9,8 = 8,21; Ср.6 = 10 / 9,8 = 1,02.

    Коефіцієнт завантаження робочих місць по кожній операції визначається діленням розрахункової кількості робочих місць на даній операції на прийняте кількість робочих місць:

    - коефіцієнт завантаження робочих місць по i- тієї операції.

    Середній коефіцієнт завантаження робочих місць на лінії визначається за формулою:

    з.ср.- середній коефіцієнт завантаження робочих місць,%;

    m - число операцій виконуваних на лінії;

    сумарна кількість розрахункових місць;

    сумарна кількість прийнятих робочих місць.

    з.ср. = (23,44 / 26) * 100 = 90%

    Розрахункове та прийняте кількість робочих місць, а також коефіцієнти завантаження по кожній операції наведені в таблиці №1:

    Розрахунок до лічества розрахункових робочих місць, визначення прийнятого числа робочих місць, і коефіцієнт а завантаження.



    Побудуємо графік завантаження робочих місць. Побудова проводиться в системі координат. +

    По осі абсцис розташовуються робочі місця, по осі ординат - відкладається відсоток їх завантаження.

    Середній коефіцієнт завантаження всіх робочих місць покажемо горизонтальною лінією через весь графік.

    На підставі виконаних розрахунків будуємо графік завантаження робочих місць:

    2.3 Розрахунок чисельності основних робочих



    Після визначення необхідного числа робочих місць розраховуємо потрібне число робітників на кожній операції Чр.i. При цьому враховуємо величину норми обслуговування на кожну операцію Ноi.

    Норма обслуговування показує, яка кількість об'єктів (верстатів) повинен обслужити або який обсяг робіт може виконати один робочий (або група робітників) протягом певного періоду часу.

    Кількість основних робочих визначимо в наступному порядку:

    - визначимо розрахункову кількість основних робітників;

    - визначимо прийняте число основних робочих (округляючи розрахункове значення до найближчого цілого числа при допустимій перевантаження не більше 15%);

    - проведемо організаційну синхронізацію, спрямовану на вирівнювання завантаження робочих шляхом суміщення професій;

    - визначимо остаточно прийняту чисельність основних робочих.

    Розрахункова кількість основних робітників на кожній операції визначається за формулою:

    де

    Чр.i-кількість основних робітників на i- тієї операції;

    Но.i - норма обслуговування на i-тій операції.

    Розрахунок необхідного числа основних робітників і суміщення за операціями наведено в Таблиці №2:

    При визначенні можливості закріплення декількох операцій за одним робочим ми виходимо з декількох чинників. Перш за все, звертаємо увагу на одержуване при розрахунках число робочих місць Чр.i, вірніше на його дробову частину.

    Вона показує ступінь завантаження недовантажених робочого місця. Завдання проведеної синхронізації полягає в досягненні найбільш високої продуктивності праці робітників і максимально можливого завантаження наявного обладнання. Тому прагнемо закріпити робочих за верстатами таким чином, щоб завантаження устаткування наближалася до 100%.

    Крім цього звертаємо увагу на розрядність робіт. Поєднання операцій робочими можливо тільки на операціях з близьким або збігається номером розряду.

    З огляду на вищесказане, поєднання проводимо на першій і третій, другий і шостий операціях.

    Розстановка робочих на лінії проводиться з закріпленням певних номерів за працівниками відповідно до суміщенням.

    Отже, на першій операції працюють робочі під номерами 1, 2, 7; на другий операції 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10; на третій операції - 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 7; на четвертій -19, 20, 21, 9; на п'ятій - 22, 23; на шостий - 24. Номер, присвоєний останньому робочому на лінії, показує явочне число основних робочих в одну зміну.

    У нашому випадку число основних робочих складе 26 осіб.

    2.4 Розрахунок заділів



    Одним з найбільш важливих умов безперервності і ритмічності є підтримка на всіх стадіях поточного виробництва певної величини заділів.

    Заделами називаються деталі, вузли або вироби, які знаходяться в стадії виготовлення або ремонту на різних операціях виробничого процесу або між ними. Грошовий вираз зачепила називають незавершеним виробництвом.

    Розмір заділів, а, отже, і потрібних оборотних коштів залежить від організаційної побудови потоку, розстановки робочих місць і робочих, характеру застосовуваного обладнання.

    При організації поточного виробництва розраховуємо наступні заділи: технологічний, транспортний, страховий і оборотний. Сума перерахованих заділів є загальний циклової заділ на лінії Zц.

    Транспортні заділи Zтр. являють собою деталі, вузли і вироби, що знаходяться в стадії транспортування з однієї операції на іншу (в разі якщо робота проводиться не на конвеєрі).

    Технологічні заділи Zтехн. представляють деталі, вузли і вироби, що знаходяться безпосередньо на робочих місцях на різних стадіях обробки.

    Страхові (резервні) заділи Zстр. - це вид заділів, необхідних для забезпечення ритмічності в роботі лінії на випадок непередбачені порушень в постачанні деталей або аварій. Дані заділи створюються в резервний час (неробочі зміни, вихідні дні) після операцій виконуваних на обладнанні, яке в силу своїх особливостей або характеру роботи може виходити з ладу. При відсутності такого обладнання або виконання операцій на основі ручної праці страхові заділи не створюються.

    Оборотні заділи Zоб. мають місце на безперервно-потокових (прямоточних) лініях. На таких лініях не вдається досягти синхронізації операцій через суттєвої різниці їх по трудомісткості (продуктивності), а їх тривалість не дорівнює і не кратна такту лінії. Тому для підтримки ритму виробництва вживають додаткових заходів: встановлюють період обслуговування лінії, визначають час роботи окремих робочих місць за період обслуговування відповідно до трудомісткістю виконуваних операцій, створюють оборотні заділи.

    Рух оборотних заділів відображаємо на графіку руху заділів і роботи потокової лінії або стандарт-плані (1).

    При побудові графіка роботи лінії необхідно визначити наступні параметри:

    Ш період обслуговування потокової лінії;

    Ш коефіцієнти завантаження недовантажених робочих місць;

    Ш час роботи робочих місць протягом періоду обслуговування.

    Для даного виробництва вибираємо період обслуговування Rо. рівним 120 хвилинам.

    Коефіцієнт завантаження недовантажених робочого місця Кз.н. по i- тієї операції виражається у відсотках числом, що стоїть після коми в величині Чрi. і беремо з таблиці №2. Коефіцієнти завантаження рівні:

    Кз.н.1 = 88%

    Кз.н.2 = 75%

    Кз.н.3 = 21%

    Кз.н.4 = 36%

    Розрахуємо час роботи недовантажених робочого місця за такою формулою:

    де

    Тнед.i - час роботи недовантажених робочого місця, хв;

    Ro. - період обслуговування обладнання;

    Кзагр.i - коефіцієнт завантаження недовантажених робочого місця,%.

    Час роботи недовантажених робочих місць (на першій, другій, третій ічетвертой операціях) складе:

    Тнед.1 = 120 * 88/100 = 105,6 (хв)

    Тнед.2 = 120 * 75/100 = 90 (хв)

    Тнед.3 = 120 * 21/100 = 25,2 (хв)

    Тнед.4 = 120 * 36/100 = 43,2 (хв)

    Після виконаних розрахунків будуємо графік роботи лінії. Залишаючи одне робоче місце, робочий обов'язково повинен залишити заділ деталей для забезпечення безперервності руху всього потоку.

    Величина оборотних заділів визначається за такою формулою:

    Де Zоб. - величина оборотного зачепила між суміжними операціями за період їх спільної роботи, шт .;

    ТСР. - час спільного виконання операцій, або час, коли умови по продуктивності не змінюються, хв .;

    Спр.i -прийняте кількість робочих місць на операціях, що працюють одночасно за час спільної роботи.

    Для нашого прикладу визначаємо величину оборотних заділів в критичних точках.

    Доробок між першою і другою операціями (є дві критичні точки; перша - коли закінчує роботу третє робоче місце на першій операції, друга - коли закінчує роботу друге робоче місце на другий операції):

    Z'1-2 = 69,6 * (3 / 28,3 - 7 / 66,2) = 0 (дет.)

    Z''1-2 = (69,6 - 45,6) * (3 / 28,3 - 6 / 66,2) = 1 (дет.)

    Z '' '1-2 = (120 - 69,6) * (2 / 28,3 - 6 / 66,2) = -1 (дет.)

    Доробок між другою і третьою операціями - є три критичні точки:

    Z'2-3 = 45,6 * (7 / 66,2 - 8 / 80,5) = 1 (дет.)

    Z''2-3 = (69,6 - 45,6) * (6 / 66,2 - 8 / 80,5) = 0 (дет.)

    Z '' '2-3 = (118,8 - 69,6) * (6 / 66,2 - 9 / 80,5) = -1 (дет.)

    Z '' '' 2-3 = (120 - 118,8) * (6 / 66,2 - 8 / 80,5) = 0 (дет.)

    Доробок між третьою і четвертою операціями є три критичні точки:

    Z'3-4 = 21,6 * (8 / 80,5 - 4 / 33,0) = -1 (дет.)

    Z''3-4 = (69,6 - 21,6) * (8 / 80,5 - 3 / 33,0) = 0 (дет.)

    Z '' '3-4 = (118,8 - 69,6) * (9 / 80,5 - 3 / 33,0) = 1 (дет.)

    Z '' '' 3-4 = (120 - 118,8) * (8 / 80,5 - 3 / 33,0) = 0 (дет.)

    Після виконаних розрахунків будуємо стандарт-план (додаток 1), де сумісний графік роботи лінії з графіком руху оборотних заділів.

    Поряд з оборотними заделами розрахуємо і інші Внутрішньо лінійні заділи: технологічні, транспортні та страхові.

    Величина технологічного доробку на лінії визначаємо за такою формулою:

    де

    Zтехн. - технологічні напрацювання, шт .;

    аi. - число одночасно оброблюваних виробів на кожному робочому місці i-тій операції.

    Розрахуємо технологічні напрацювання:

    Zтехн. = (4 * 1 + 9 * 1 + 11 * 1 + 5 * 1 + 2 * 1 + 2 * 1) = 33 (шт).

    Величина транспортного зачепила розраховується за формулою:

    Zтр. = Р * (m-1),

    де

    Zтр. - транспортний заділ, дит .;

    Р - розмір передавальної партії;

    m - число операцій, виконуваних на потокової лінії.

    У нашому випадку величина транспортного зачепила дорівнює:

    Zтр. = 1 * (6-1) = 5 (дет).

    Величина страхового зачепила визначається у відсотках від змінного випуску за формулою:

    де

    Zстр. - страховий заділ, дит .;

    Zстр. = 15% * ((8,2 * 60) / 7,9) = 9 (дет.)

    ПВМ. - тривалість зміни (робочого дня в звичайні дні), хв.

    Страховий заділ складе:

    Загальний циклової заділ на лінії визначається підсумовуванням визначених вище заділів:

    Zобщ. = Zтехн. + Zтр. + Zстр. + Z'об.,

    де

    Zобщ. - загальний циклової заділ, дит .;

    Z'об. - сумарний оборотний заділ на всіх операціях, дет.

    У загальну суму оборотних заділів на лінії включаються тільки ті заділи, які створюються на початок періоду обслуговування (що припадають на початок обслуговування зі знаком "плюс"). В даному випадку це будуть заділи між другою і третьою, четвертою та п'ятою операціями.

    Таким чином, циклової заділ складе:

    Z'об. = 2 (дет).

    Загальна сума циклового заділу дорівнює:

    Zобщ. = 33 + 5 + 9 + 2 = 49 (дет).

    3. Організація обслуговування виробництва

    Ефективність виготовлення і випуску конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами і безперебійна виробничо-господарська діяльність підприємства пов'язана із забезпеченням і підтримкою належного рівня технічного обслуговування основного виробництва і всіх підрозділів виробничої інфраструктури.

    Інфраструктура підприємства - це комплекс підрозділів і служб, головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального функціонування основного виробництва і всіх сфер діяльності підприємства

    До інфраструктурі відносяться інструментальне, енергетичне, транспортне, складське, тарне і інші господарства, а також служби матеріально-технічного забезпечення, зовнішньої кооперації, маркетингу, технічного контролю якості продукції, метрології та патентознавства, підготовки виробництва нової продукції, лабораторних випробувань, планування та обліку, кадрової та фінансової діяльності, збуту готової продукції і т.п.

    Склад і масштаби інфраструктури підприємства залежать від типу виробництва, номенклатури і обсягу випуску, продукції, рівня спеціалізації і кооперування, Організації виробничих процесів, розмірів підприємства і його виробничих зв'язків.

    Для виконання функцій обслуговування на підприємстві створюється ряд цехів і господарств, прямо не беруть участь у створенні основних виробів, що визначають профіль підприємства, а по своїй діяльності сприяють роботі основних цехів.

    Для більшості підприємств, що здійснюють ремонт складних технічних пристроїв підрозділами системи обслуговування виробництва є інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне, складське і тарне господарства.

    3.1 Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва

    До складу матеріально-технічних ресурсів входять: сировина, матеріали, комплектуючі вироби, покупне технологічне обладнання і технологічне оснащення (пристосування, ріжучий і вимірювальний інструмент), нові транспортні засоби, вантажно-розвантажувальне устаткування, обчислювальна техніка та інше обладнання, а також покупне паливо, енергія, вода і т.д. Якщо коротко, все, що надходить на підприємство в речовій формі і у вигляді енергії, відноситься до елементів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

    Цілі матеріально-технічного забезпечення виробництва:

    · Своєчасне забезпечення підрозділів підприємства необхідними видами ресурсів необхідної кількості і якості;

    · Поліпшення використання ресурсів: підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, скорочення тривалості виробничих циклів виготовлення продукції, забезпечення ритмічності процесів, скорочення оборотності оборотних коштів, повне використання вторинних ресурсів, підвищення ефективності інвестицій і ін. Показників;

    · Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції, що випускається у конкурентів постачальника і підготовка пропозицій щодо підвищення конкурентоспроможності випущених конкурентами ресурсів або зміну постачальника конкретного виду ресурсу. Заради підвищення якості "входу" підприємства не слід боятися зміни неконкурентоспроможних постачальників ресурсів.

    Всі склади підприємства можуть бути класифіковані по ряду ознак:

    1. за призначенням зберігається вантажу - склади сировини і матеріалів, палива, напівфабрикатів, обладнання, запасних частин, інструментів і технологічного оснащення, готової продукції, відходів і т.д .;

    2. по номенклатурі збережених цінностей - спеціалізовані (для одного виду або роду цінностей, типу ЦІС, склад металу, склад лакокрасок і т.п.), універсальні (для різного виду і роду цінностей, склад зовнішньої кооперації, склад готової продукції і т . Д.);

    3. за роллю складів у виробничому процесі - постачальницькі (склади основних і допоміжних матеріалів, сировини, палива і т.д.); виробничі (склади напівфабрикатів, інструментів, обладнання, запасних частин і т.п.); збутові (склад готової продукції, відходів виробництва);

    4. за масштабом діяльності - загальнозаводські, дільничні (обслуговуючі кілька цехів), цехові (обслуговуючі підрозділи одного цеху);

    5. за типом будівлі (з урахуванням СНиП) - відкриті (площадки, платформи для вантажів, що не потребують особливого захисту від атмосферних умов); напівзакриті (навіси, легкі приміщення з односторонньою зашиттям); закриті (особливі приміщення для захисту вантажу від впливу атмосферних явищ); спеціальні (резервуари, бункери, елеватори і т.п.).

    Організація складського господарства складається у виборі і обгрунтуванні видів і складів складів, їх розміщення, розмірів та обладнання складських приміщень, а також у визначенні порядку роботи складів в залежності від виконуваних ними функцій. Склад складського господарства і види складів вибираються з урахуванням виробничої, потужності, спеціалізації підприємства, номенклатури продукції, що випускається, видів і обсягів матеріальних запасів, а також розміщення всіх підрозділів на території підприємства.

    Конкретну форму (метод) забезпечення матеріально-технічними ресурсами підприємство вибирає виходячи з особливостей ресурсу, тривалості його отримання, кількості пропозицій, якості і ціни ресурсу та ін. Факторів.

    Форми забезпечення ресурсами:

    · Через товарно-сировинні біржі;

    · Прямі зв'язки;

    · Аукціони, конкурси;

    · Спонсорство;

    · Власне виробництво та ін

    При визначенні форми забезпечення підприємства ресурсами слід вивчати надійність постачальника і рівень конкурентоспроможності продукції, що випускається їм продукції. При укладанні з постачальниками контрактів (договорів) слід пам'ятати про необхідність відображення в них кількісних і якісних показників, конкретних форм поставок, термінів, санкцій та ін. Вимог.



    3.2 Організація енергетичного господарства



    Основне призначення енергетичного господарства підприємства - безперебійне постачання виробництва всіма видами енергії при дотриманні техніки безпеки, виконання вимог до якості і економічності енергоресурсів. Основними видами енергії є:

    · електрична енергія;

    · Теплова і хімічна енергія твердого, рідкого і газоподібного палива;

    · Теплова енергія пари і гарячої води;

    · Механічна енергія.

    До енергоресурсів відносяться:

    · електричний струм;

    · Натуральне паливо;

    · Пар різних параметрів;

    · Стиснене повітря різного тиску;

    · Природний і зріджений газ;

    · Гаряча вода і конденсат;

    · Вода під напором.

    Різноманітні види ресурсів на підприємстві використовуються в якості рушійної сили, в технологічних процесах, для опалення, освітлення, вентиляції, господарсько-побутових потреб і т.д.

    На всіх стадіях виробництва можуть бути використані різні види енергії і енергоресурсів.

    Вибір найбільш економічних енергоресурсів повинен здійснюватися на основі комплексного вирішення питань енергетики, технології, організації виробництва і економіки шляхом порівняльного аналізу питомих витрат (норм витрат) технологічного палива і енергії, одноразових витрат на розробку і впровадження заходів щодо зниження норм. Споживані підприємством енергоресурси можуть купуватися з боку як покупні і вироблятися власними силами.

    Енергопостачання підприємства має специфічні особливості, що складаються в необхідності негайного використання виробленої енергії і нерівномірною потреби в ній протягом доби і пори року. Тому безперебійне постачання енергією має забезпечуватися за рахунок створення резервів потужностей енергетичного обладнання. У зв'язку з цим найбільш досконалою і економічною системою енергопостачання підприємства є централізована. У цьому випадку підприємство отримує електричну енергію від центральної (єдиної) електричної системи (через заводську знижувальну підстанцію), пар - по тепловій мережі районної енергетичної системи, газ - з мережі далекого газопостачання природним газом і т.д.

    Централізована система постачання забезпечує надійне і безперебійне постачання підприємства енергією і знижує поточні витрати виробництва та одноразові витрати, пов'язані з отриманням необхідних підприємству видів енергії.Наприклад, споживання електроенергії, як і інших видів енергії, має так звані піки і спади. Ізольована заводська електростанція внаслідок цього повинна мати додаткові потужності для того, щоб забезпечувати максимальне навантаження в години пік. І навпаки, в годинник спаду електростанція матиме надлишок електроенергії.

    Основою раціональної організації енергетичного господарства на підприємстві є правильне планування виробництва і споживання енергоресурсів із застосуванням балансових методів. Вони дають можливість розраховувати потреба підприємства в різних видах палива і енергії виходячи з обсягу виробництва і прогресивних норм, а також визначати найбільш раціональні джерела покриття цієї потреби. Енергетичні баланси входять в групу матеріальних балансів. Вони підрозділяються: за призначенням - на стратегічні і тактичні планові, а також звітні; за ступенем охоплення - на зведені (по підприємству, цеху), приватні (по агрегатах, видам енергоресурсів, виду обробки).

    Робоча форма балансу побудована за виробничо-територіальним і цільовою ознакою (статті балансу групуються по ділянках виробництва та напрями використання енергії; окремо виділяються втрати енергії в мережах підприємства) і відображає весь внутрішній оборот енергії даного виду. Складання балансів має супроводжуватися проектуванням режимів енергетичного навантаження підприємства і режимів роботи генеруючих установок. Складання балансів починається з його видаткової частини:

    · Спочатку розраховується потреба в усіх видах енергії і палива основного і допоміжного виробництва підприємства і витрата енергії і палива на опалення, вентиляцію, освітлення, господарсько-побутові та невиробничі потреби;

    · Потім визначаються допустимі (нормативні) величини втрат енергії в мережах і перетворювальних установках, сумарні потреби підприємства за всіма видами ресурсів. На цій основі складаються річні графіки навантаження підприємства за видами енергоресурсів.

    Розробка прибуткової частини включає:

    1) визначення виробничих ресурсів генеруючих установок підприємства і можливості отримання палива та енергії з боку;

    2) проектування режимів роботи генеруючих установок підприємства і визначення графіків їх навантаження;

    3) визначення розміру покриття потреби за рахунок власного виробництва, отримання з боку і використання вторинних енергоресурсів;

    4) визначення кількості енергії, яке може бути відпущена на сторону.

    Далі, розробляються енергетичні баланси генеруючих установок підприємства і розраховуються техніко-економічні показники їх роботи. Баланс палива складається за окремими його видами і марками. Для складання звітних енергобалансі необхідний диференційований і точний облік витрати палива і енергоресурсів. Визначення потреби в енергоресурсах за окремими елементами перед складанням балансів здійснюється на основі норм їх витрати (11).

    Структура енергетичного господарства, наприклад, великого машинобудівного підприємства включає:

    · Енергетичні цехи (електросилової, теплосилової, газовий, електромеханічний, слабкострумовий);

    · Перетворюючі і генеруючі установки (компресорна, котельня і т.д.);

    · Цехові і загальнозаводські енергопередавальні мережі;

    · Споживачі енергії (обладнання, верстати, печі).

    Енергетичне господарство великих підприємств знаходиться у веденні головного енергетика, дрібних підприємств - у веденні головного механіка. До складу відділу головного енергетика входять бюро (групи) енерговикористання, енергообладнання, електрична та теплова лабораторії. Забезпечення безперебійного живлення великого заводу необхідними енергоресурсами покладається на чергових інженерів, керівних експлуатацією всього енергетичного господарства протягом зміни. Персонал енергетичних цехів підрозділяється на змінний, провідний поточну експлуатацію обладнання, і ремонтно-монтажний.

    Техніко-економічні показники енергогосподарства поділяються на дві групи:

    1) по економічності виробництва енергії: питома витрата палива на виробництво електроенергії і тепла; коефіцієнти корисної дії генерування електричної та теплової енергії; собівартість одиниці виду енергії;

    2) по ефективності використання енергії: питома витрата енергії по її видам, видам робіт; структура енергобалансу цехів і підприємства в цілому; показники енергоозброєності праці.

    Основними напрямками вдосконалення енергетичного господарства та підвищення ефективності його функціонування є:

    · Придбання енергозберігаючого обладнання;

    · Використання найбільш економічних видів енергоресурсів;

    · Вдосконалення схем енергоспоживання;

    · Вдосконалення технологічних процесів;

    · Автоматизація виробничих процесів, обліку і контролю використання ресурсів; вдосконалення конструкції енергообладнання;

    · Застосування розрахунково-аналітичних методів нормування ресурсів; спрощення структури енергетичного господарства підприємства;

    · Стимулювання поліпшення використання ресурсів

    3.3 Організа ція інструментального господарства

    Інструментальне господарство підприємства являє собою сукупність відділів і цехів, зайнятих проектуванням, придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням технологічного оснащення, а також її обліком, зберіганням і видачею в цехи і на робочі місця.

    Завданнями інструментального господарства на підприємстві є: безперебійне забезпечення всіма видами інструменту основного і допоміжного виробництва, а також правильний облік, зберігання та підтримання необхідних запасів на рівні цеху і підприємства, проектування і виготовлення інструменту з мінімальними витратами.

    До складу інструментального господарства входять: інструментальний відділ, центральний інструментальний склад (ЦІС), цехи по ремонту, інструментально-роздавальні комори (ІРК), заточування інструменту. Витрати на використання інструменту в собівартості вироби складають до 15%.

    Планування підприємства в інструменті проводиться за двома напрямками:

    1) планування витратного фонду;

    2) планування оборотного фонду.

    Під витратним фондом розуміється кількість інструменту, яке буде витрачено на певну виробничу програму.

    Оборотний фонд - це необхідні запаси, які забезпечують безперебійну роботу основних підрозділів. Структура фонду на підприємстві становить 100%: 70% знаходиться в ЦІС, 20% - в ІРК, 5% - в ремонті, 5% - в заточенню.

    Потреба в вимірювальному інструменті залежить:

    а) від кількості вимірюваних виробів;

    б) від вибірки;

    в) від часу зносу.

    Техніко-економічні показники, що характеризують роботу інструментального господарства:

    § обсяг інструменту, що випускаються власними силами і з боку;

    § чисельність працівників для виробництва інструментів;

    § чисельність працівників інструментального цеху;

    § заробітна плата працівників;

    § витрати на виготовлення інструментів

    § дотримання термінів виготовлення і подачі інструментів в цеху;

    § заходи щодо зниження собівартості, заходи щодо підвищення якості інструменту;

    § дотримання термінів проектування, виготовлення інструментів;

    § зниження витрат на проектування.

    План забезпечення підприємства інструментами складається з такого напрямку:

    1) .потребность для діючого виробництва;

    2) забезпечення інструменту нового виробництва;

    3) зміна оборотних фондів;

    4) зміна запасів ЦІС;

    5) виготовлення інструменту на сторону для продажу.

    Значна номенклатура технологічного оснащення зумовлює складність організації робіт за стадіями її життєвого циклу і функцій управління. Організація робіт по інструментальному забезпеченню виробництва включає:

    · Технологічний контроль конструкторської документації на предмет технологічності конструкції, міжвидової і внутрішньовидової уніфікації виробів, їх складових частин та конструктивних елементів (лінійні розміри, радіуси, діаметри, фаски, різьблення, матеріали, покриття і т.д.);

    · Спрощення кінематичної схеми виробів;

    · Розвиток предметної та технологічної спеціалізації і кооперування виробництва;

    · Типізація технологічних процесів;

    · Уніфікація технологічної оснастки і конструктивних елементів;

    · Розрахунок потреби в різних видах інструментів і оснастки;

    · Розрахунок запасів інструменту (експлуатаційний фонд, що знаходиться на центральному інструментальному складі);

    · Проектування приміщень, технічних засобів і організаційних проектів для зберігання і доставки оснащення до робочих місць;

    · Проектування і виготовлення спеціального оснащення;

    · Проведення маркетингових досліджень та укладання договорів на придбання технологічного оснащення з боку, організація її доставки на підприємство;

    · Вхідний контроль якості покупної технологічної оснастки і якості матеріалів для виготовлення універсальної і спеціальної оснастки;

    · Організація зберігання оснащення;

    · Організація доставки оснащення до робочих місць;

    · Організація експлуатації оснащення;

    · Організація обліку і контролю використання оснастки;

    · Аналіз ефективності використання оснастки;

    · Розробка та економічне обґрунтування організаційно-технічних заходів щодо поліпшення використання технологічного оснащення;

    · Стимулювання поліпшення використання оснастки;

    · Налагодження зв'язків з постачальниками технологічної оснастки з метою подальшого підвищення її якості.

    Основними напрямками вдосконалення інструментального господарства і підвищення ефективності його функціонування є:

    1) в області проектування продукції, що випускається і технології її виробництва - спрощення конструкції (структури) продукції, її уніфікація і стандартизація, типізація технологічних процесів, контроль технологічності конструкцій, застосування при проектуванні продукції наукових підходів і методів оптимізації;

    2) в області проектування і виробництва технологічної оснастки - уніфікація і стандартизація оснастки, її складових частин і конструктивних елементів, застосування систем автоматизованого проектування на основі класифікації та кодування технологічної оснастки, скорочення тривалості розробки і виготовлення оснастки;

    3) в області менеджменту - застосування наукових підходів і методів, розвиток маркетингових досліджень, виявлення конкурентних переваг підприємства, вдосконалення обліку, контролю, аналізу та мотивації робіт;

    4) в області експлуатації, ремонту і відновлення оснащення - забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу, інструментально-роздавальних комор, організація забезпечення робочих місць, організація централізованої заточення інструменту, посилення технагляду, упорядкування нормативного господарства, поліпшення оперативного обліку та витратних лімітів, підвищення ефективності ремонту і відновлення оснащення.

    3. 4 Про рганізація ремонтного господарства

    Ремонтне господарство підприємства являє собою сукупність відділів і виробничих підрозділів, зайнятих аналізом технічного стану технологічного обладнання, наглядом за його станом, технічним обслуговуванням, ремонтом і розробкою заходів по заміні зношеного обладнання на більш прогресивне і поліпшенню його використання.

    Завданнями ремонтного господарства є: своєчасний ремонт обладнання, здійснення технічного обслуговування, планування ремонтних робіт і здійснення їх з мінімальними витратами.

    До складу ремонтного господарства входять: відділ головного механіка (ОГМ), ремонтно-механічний цех (РМЦ), мастильне господарство, склади і устаткування запчастин, бюро планово-попереджувального ремонту. Організація ремонтного господарства, його структура в більшою мірою залежать від масштабу виробництва і типу підприємства, враховуючи, що кінцевою метою ремонтного господарства є надійне функціонування всієї техніки на підприємстві.

    Ремонтне господарство в своїй діяльності грунтується на розробленій в 1923 році єдиної системи планово-попереджувального ремонту (ППР). Сутність системи ППР полягає у проведенні через певну кількість годин роботи обладнання профілактичних оглядів і різних планових видів ремонту. Система ППР передбачає наступні види робіт:

    1) межремонтное обслуговування (спостереження, усунення дрібних недоліків);

    2) зміна і поповнення масла за графіком;

    3) визначення точності і профілактика при роботі обладнання;

    4) перевірка всіх видів систем після планово середніх і капітальних ремонтів;

    5) огляди з метою перевірки стану обладнання;

    6) проведення планових ремонтів, т. Е. Поточних, середніх і капітальних.

    Система технічного обслуговування (ТО) включає 5 компонентів:

    · ТО проводиться 1 раз в тиждень, здійснюється перевірка основних пристроїв і техніки безпеки;

    · ТО проводиться 1 раз в 6 місяців, включає ТОплюс роботи по усуненню несправностей в органах управління обладнання. При ТОпроводітся короткочасна зупинка обладнання;

    · ТО проводиться 1 раз в 3 місяці, включає ТО, ТОплюс більш трудомісткі роботи з частковою розробкою складальних одиниць;

    · ТО, ТО проводяться 1 раз в 6 і 12 місяців відповідно і включають всі попередні роботи плюс складні ремонтні роботи по відновленню ресурсу обладнання до наступного планового ремонту.

    В основі системи ППР лежать такі нормативи:

    1. тривалість міжремонтного циклу;

    2. структура міжремонтного циклу;

    3. тривалість міжремонтного і межосмотрового періоду;

    4. категорія ремонтної складності;

    5. нормативи матеріаломісткості;

    6. норма запасів деталей, вузлів, агрегатів для ремонту.

    Тривалість ремонтного циклу - це період часу від моменту введення обладнання в експлуатацію до першого капітального ремонту.

    Структура міжремонтного циклу містить в собі перелік і послідовність виконання всіх робіт з технічного обслуговування за міжремонтний період.

    Тривалість міжремонтного періоду - це час роботи обладнання між двома будь-якими ремонтами, а межосмотровой період - це час між двома оглядами.

    Категорія ремонтної складності відображає ступінь складності ремонту і його особливості. Чим складніше обладнання, чим більше розмір ремонту і отже вище категорія складності. Категорія ремонтної складності найчастіше позначається буквою R і буквеним значенням перед нею. Як еталон для певної групи приймається свій вид обладнання.

    Нормативи матеріаломісткості всіх видів ремонту визначаються виходячи з норм витрати матеріалів на одиницю ремонтної складності з урахуванням кількості ремонтних одиниць для даної групи обладнання.

    Норма запасів деталей, вузлів, агрегатів для ремонту визначається так само як потреба в матеріалах в залежності від складності ремонту та кількості ремонтних одиниць.

    Техніко-економічні показники, що характеризують діяльність ремонтного господарства:

    1) час простою обладнання;

    2) число ремонтних одиниць інсталяційного обладнання на одного ремонтника;

    3) собівартість ремонту однієї одиниці обладнання;

    4) оборотність парку запасних деталей, т. Е. Ставлення вартості витрачених деталей до середнього їх залишку в коморах;

    5) число аварій, поломок, позапланових ремонтів на одиницю обладнання повинні бути мінімальні;

    6) чисельність працівників, фонд заробітної плати.

    Основними методами ремонту є:

    · Індивідуальний ремонт, т. Е. Здійснюється в цеху основного виробництва, коли деталі і вузли з певним обладнанням не знеособлюються, а після ремонту встановлюються на той же ремонтується обладнання.

    · Стендова ремонт здійснюється на стенді або спеціальних майданчиках.

    · Вузловий ремонт, коли певні ремонтні бригади займаються відновленням зношених деталей і вузлів. При цьому можуть передавати на склад, а зі складу отримувати для ремонту обладнання.

    Організація ремонтного господарства підприємства можна розділити на три напрямки:

    1) економічне, що об'єднує роботи: з обліку і аналізу ефективності використання ОПФ; розробці норм потреби в обладнанні для заміни його зношеної частини; технічного переозброєння, капітального будівництва; розробці норм потреби в запасних частинах і матеріальних ресурсах для технічного обслуговування, використання (експлуатації) і ремонту ВПФ; стратегічного планування відтворення ОПФ, планування планово-попереджувального ремонту (ППР) обладнання; планування матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства; розробці пропозицій щодо вдосконалення організаційної та виробничої структур ремонтного господарства (спільно з фахівцями організаційного блоку);

    2) технічне, що включає: здійснення технічного нагляду за станом обладнання та інших елементів ОПФ; проведення технічного обслуговування технологічного обладнання; проектування, виготовлення і відновлення запасних частин; виконання різних видів ремонту елементів ОПФ;

    3) організаційне, що включає: організацію матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства; організацію вхідного і вихідного контролю якості матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин і устаткування, що надходять або виходять з ремонтного господарства; розробку елементів ОПФ; впровадження прогресивних для даних умов форм організації виробництва; вдосконалення організаційної та виробничої структур ремонтного господарства.

    Обсяг робіт по кожному напрямку визначається чотирма основними факторами:

    § складністю і номенклатурою продукції, що випускається;

    § програмою випуску;

    § рівнем спеціалізації, комбінування і кооперування основного виробництва;

    § рівнем спеціалізації, комбінування і кооперування ремонтного господарства.

    В умовах розвитку ринкових відносин спостерігається поглиблення і розширення спеціалізації і інтеграції. Тому більшість перерахованих робіт може виконуватися спеціалізованими фірмами (підприємствами, організаціями), які забезпечують високу якість робіт і прийнятні ціни на їх виконання.

    Розрізняють 3 форми управління ремонтним господарством:

    1) централізована форма, при якій всі ремонтні підрозділи адміністративно підпорядковані головному механіку підприємства, що характерно для великих підприємств;

    2) децентралізована форма, коли цехові ремонтні служби адміністративно підпорядковані начальникам відповідних основних цехів, а функціонально підпорядковані головному механіку, що характерно для дрібних підприємств;

    3) змішана форма, коли поряд з цеховими ремонтними службами адміністративно підлеглими начальникам основних цехів є ремонтні підрозділи, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні у головного механіка.

    В основі вибору оптимальної структури ремонтного господарства лежать такі принципи:

    1) весь персонал ремонтного господарства повинен знаходиться в адміністративному підпорядкуванні у головного механіка, при цьому ремонтну службу потрібно розглядати як єдине госпрозрахунковий підрозділ;

    2) необхідно використовувати централізовану систему технічного використання як найбільш прогресивну;

    3) в цехах основного виробництва можна створювати спеціалізовані бригади за поточним аварійного ремонту і з профілактичного догляду;

    4) для вдосконалення матеріально-технічної бази ремонтної служби необхідно переводити виготовлення запасних частин в ремонтно-механічний цех зі створенням центрального складу запасних частин;

    5) створювати систему централізованого постачання мастильними матеріалами.

    Всі функції виконуються ремонтним господарством поділяються за двома напрямками:

    1) виробнича функція - ремонт, виготовлення запасних частин;

    2) невиробнича функція - виконується плановим бюро, включає планування ремонтних робіт, оперативне регулювання ходу ремонту, аналіз показників ремонтного господарства.

    Залежно від складності виконуваних робіт, від умов експлуатації все обладнання з позиції організації ремонту поділяється на 3 великих категорії:

    · Обладнання, що працює в нормальних умовах і з рівномірним завантаженням. Для даної групи обладнання використовується періодична система планово-попереджувального ремонту (ППР), коли заздалегідь планується обсяг ремонтних робіт, його терміни і використовується система для технологічного обладнання та внутрішньоцехових транспортних засобів;

    · Обладнання, яке працює на відкритому повітрі у важких умовах з зміною навантаженням протягом зміни (року). Для цієї групи устаткування використовується після оглядова система ППР, для якої характерно визначення термінів проведення ремонтів, обсягів на підставі огляду та складання дефектної відомості (характерно для пресів, сушарок, будівельно-дорожніх машин).

    · Обладнання, робота якого пов'язана з жорсткими режимами і виконанням відповідальних робіт. Використовується стандартна система ППР, при якій обсяг і терміни ремонтних робіт визначаються строго за графіком і незалежно від стану устаткування.

    Основними напрямками вдосконалення ремонтного господарства і підвищення ефективності його функціонування можуть бути:

    · В області організації виробництва - розвиток спеціалізації і кооперування у випуску основної продукції, в організації ремонтного господарства;

    · В області планування відтворення ОПФ - застосування наукових підходів і методів менеджменту;

    · В області проектування і виготовлення запасних частин - уніфікація і стандартизація елементів запасних частин, застосування систем автоматизованого проектування на основі класифікації та кодування, скорочення тривалості проектних робіт і підвищення їх якості;

    · В області організації робіт - дотримання принципів раціональної організації виробництва (пропорціональн6ості, паралельності і т.д.), застосування мережевих методів і ЕОМ.

    3.5 Організація складського господарства

    сервіс ремонт персонал підприємство

    Складське господарство є невід'ємною частиною кожного підприємства. Завданням складського господарства є забезпечення збереження запасів сировинних і матеріальних ресурсів, готової продукції. Воно відіграє важливу роль в процесі руху матеріальних цінностей. Через склади підприємства проходить майже вся кількість сировини, матеріалів, палива, інструментів, обладнання та запасних частин до нього, спецодягу, інших виробів, а також виготовленої продукції, напівфабрикатів, відходів виробництва.

    Завданнями складського господарства на підприємстві є: своєчасне забезпечення всіх підрозділів підприємства необхідними матеріалами, комплектуючими та запасними частинами, правильний облік і зберігання вступників ресурсів на підприємство.

    Всі склади підприємства можуть бути класифіковані по ряду ознак:

    6.за призначенням зберігається вантажу - склади сировини і матеріалів, палива, напівфабрикатів, обладнання, запасних частин, інструментів і технологічного оснащення, готової продукції, відходів і т.д .;

    7. по номенклатурі збережених цінностей - спеціалізовані (для одного виду або роду цінностей, типу ЦІС, склад металу, склад лакокрасок і т.п.), універсальні (для різного виду і роду цінностей, склад зовнішньої кооперації, склад готової продукції і т . Д.);

    8. за роллю складів у виробничому процесі - постачальницькі (склади основних і допоміжних матеріалів, сировини, палива і т.д.); виробничі (склади напівфабрикатів, інструментів, обладнання, запасних частин і т.п.); збутові (склад готової продукції, відходів виробництва);

    9. за масштабом діяльності - загальнозаводські, дільничні (обслуговуючі кілька цехів), цехові (обслуговуючі підрозділи одного цеху);

    10. за типом будівлі (з урахуванням СНиП) - відкриті (площадки, платформи для вантажів, що не потребують особливого захисту від атмосферних умов); напівзакриті (навіси, легкі приміщення з односторонньою зашиттям); закриті (особливі приміщення для захисту вантажу від впливу атмосферних явищ); спеціальні (резервуари, бункери, елеватори і т.п.).

    Організація складського господарства складається у виборі і обгрунтуванні видів і складів складів, їх розміщення, розмірів та обладнання складських приміщень, а також у визначенні порядку роботи складів в залежності від виконуваних ними функцій. Склад складського господарства і види складів вибираються з урахуванням виробничої, потужності, спеціалізації підприємства, номенклатури продукції, що випускається, видів і обсягів матеріальних запасів, а також розміщення всіх підрозділів на території підприємства.

    Залежно від обсягу робіт склади можуть бути загальнозаводськими і цеховими. Загальнозаводські склади, в свою чергу, поділяються:

    · На матеріальні (склади основних і допоміжних матеріалів, палива, лісоматеріалів);

    · Напівфабрикатів і заготовок для зберігання матеріалів, що пройшли відповідну обробку в одних цехах і призначених для обробки в інших. Це склади чорнових заготовок, що випускаються заготівельними цехами, склади готових деталей, що випускаються обробними цехами і йдуть в збірку;

    · Виробничі, обслуговуючі виробничий процес;

    · Готової продукції, які беруть від цехів готову продукцію, що виробляють упаковку і відправку її споживачеві;

    · Відходів і вторинної сировини;

    · Господарські, призначені для зберігання тари, спецодягу, господарських матеріалів, робочого інвентарю тощо

    Розташування складів залежить від характеру матеріальних цінностей і їх значення. Так, матеріальні та виробничі склади необхідно розміщувати ближче до цехів-споживачів з тим, щоб забезпечити найменший шлях проходження вантажів. За своєю конструкцією склади бувають відкриті, напіввідкриті, закриті і спеціальні.

    Велике значення в організації складського господарства належить розрахунку площі складу (S). Площа складу складається з:

    a) S- вантажний корисної площі;

    b) S- оперативної площі, призначеної для сортування, приймання, відпуску матеріалів;

    c) S- конструктивної площі, зайнятої перегородками, тамбурами, сходами;

    d) S- службової площі для побутових приміщень.

    e) К =, коефіцієнт використання площі складу становить при зберіганні на стелажах 0,3-0,4; а при штабельному зберіганні 0,6-0,7.

    При цьому

    S =;

    М- максимальна маса матеріалів, що підлягає зберіганню (в тоннах);

    М- допустима маса вантажу на м складу.

    Техніко-економічні показники, що характеризують роботу складського господарства: 1) чисельність працівників на складі; 2) коефіцієнт механізації; 3) заробітна плата; 4) оптимальні запаси матеріалів.

    Організація складського господарства включає наступні роботи:

    1) аналіз виробничої структури підприємства на предмет точності, пропорційності, безперервності і ритмічності виробничих процесів;

    2) визначення номенклатури та типу складських приміщень;

    3) розробка схем розміщення нових складських приміщень, їх проектування, будівництво;

    4) розробка оперативно-календарних планів роботи складських приміщень;

    5) організація обліку і контролю руху матеріальних потоків через склади;

    6) організація видачі і доставки вантажу споживачам;

    7) аналіз ефективності роботи складського господарства, розробка і впровадження пропозицій щодо поліпшення його роботи.

    3. 6 Організація роботи транспортного господарства



    Транспортне господарство є артерією підприємства, сполучною матеріальні потоки. Ритмічність і якість послуг, транспортних послуг визначають стабільність і ефективність функціонування підприємства в цілому.

    Транспортні операції є важливою складовою частиною виробничого процесу, причому транспортні засоби нерідко використовуються з метою регулювання його ходу і забезпечення заданого ритму виробництва (наприклад, за допомогою конвеєра). Раціональна організація внутрішньозаводського транспорту, оптимізація вантажопотоків і вантажообігу сприяє скороченню тривалості виробничих циклів виготовлення продукції, прискоренню оборотності оборотних коштів, зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці.

    Отже, основними завданнями транспортного господарства є: забезпечення ритмічного виробництва шляхом раціонального просування предметів праці, зниження собівартості транспортних операцій і впровадження нової техніки в транспортне господарство.

    На підприємствах використовують різні види транспортних засобів (класифікація):

    · За сферою обслуговування - кошти межцехового і внутрішньоцехового транспорту;

    · В залежності від режиму роботи - транспортні засоби безперервного (конвеєрні системи і т.д.) і періодичної дії (автомашини, самохідні візки і ін.);

    · У напрямку руху - транспортні засоби для горизонтального, вертикального (ліфти, елеватори і т.д.) і змішаного переміщення (крани і т.д.);

    · За рівнем автоматизації - автоматичні, механізовані, ручні;

    · По виду переміщуваних вантажів - транспортні засоби для переміщення сипучих, наливних і штучних вантажів.

    Фактори, які визначають вибір транспортних засобів:

    1) обсяг і характер вантажу;

    2) габарити, маса переміщуваного вантажу;

    3) відстань переміщення;

    4) частота рейсу;

    5) направлення переміщення.

    Перерахуємо технічні характеристики транспортних засобів:

    1) швидкість;

    2) вантажопідйомність.

    До складу транспортного господарства входять: транспортний відділ, гаражі, ремонтні майстерні, спеціальні цехи (цехи автомобільного транспорту, залізничного, повітряного і т. П.).

    Основними показниками, що характеризують діяльність транспортного господарства, є:

    1) вантажообіг, під яким розуміється кількість вантажів, що перевозяться на підприємстві за певний проміжок часу;

    2) вантажопотік - це кількість вантажу, переміщуваного з одного пункту в інший за певний проміжок часу.

    При розрахунку вантажообігу всі перевезені вантажі розбиваються на 3 групи: 1) сипучі; 2) наливні; 3) штучні.

    Сумарна кількість переміщуваного вантажу є основою для визначення потреби в транспортних засобах. У загальному вигляді потреба в транспортному засобі можна визначити:

    n =;

    n - кількість однакових транспортних засобів;

    Q - маса вантажу, що підлягає перевезенню на добу (в тоннах);

    t - тривалість одного рейсу (в годинах);

    q - вантажопідйомність транспортних засобів (в тоннах);

    Т - робочий час транспортних засобів протягом доби (в годинах);

    К-коефіцієнт корисного використання вантажопідйомності;

    К-коефіцієнт використання транспортних засобів в часі.

    При виборі транспортних засобів необхідно враховувати ряд вимог:

    · Транспортні засоби повинні відповідати характеру вантажу, що перевозиться;

    · Транспортні засоби повинні відповідати вимогам виробничого процесу;

    · Транспортні засоби повинні підвищувати продуктивність, сприяти зниженню витрат на перевезення і забезпечувати можливість заміни в разі потреби.

    Робота транспортних засобів на підприємстві організовується за заявками, зробленим на наступний день з випискою подорожнього листа.

    До зведення техніко-економічних показників включаються:

    1) середньодобовий пробіг;

    2) коефіцієнт готовності парку;

    3) коефіцієнт використання транспортних засобів за часом і вантажопідйомності;

    4) коефіцієнт використання пробігу, т. Е. Ставлення пробігу транспортного засобу з вантажем до загального пробігу, в км;

    5) собівартість транспортування на внутрішніх і зовнішніх маршрутах;

    6) чисельність працівників в транспортному господарстві, заробітна плата,

    7) система матеріального заохочення.

    Організація транспортного господарства підприємства включає виконання наступних робіт:

    1) стратегічне планування поновлення транспортних засобів;

    2) аналіз виробничої структури підприємства, розробка і впровадження заходів по її вдосконаленню (з точки зору раціональності транспортних схем, забезпечення точності, пропорційності, безперервності і ритмічності виробничих процесів);

    3) аналіз прогресивності, рівня завантаження та ефективності використання транспортних засобів в часі і по продуктивності;

    4) вибір і обгрунтування використання транспортних засобів;

    5) розрахунок норм і нормативів витрати (потреби) в матеріальних ресурсах на ремонтно-експлуатаційні потреби транспортного господарства;

    6) складання балансів вантажообігу (по горизонталі вказуються відправники вантажів, по вертикалі - їх одержувачі);

    7) проектування схем вантажопотоків;

    8) оперативно-календарне планування транспортних операцій;

    9) диспетчерські роботи транспорту підприємства;

    10) облік, контроль і мотивація підвищення якості та ефективності роботи транспортного господарства.

    Основними напрямками підвищення якості та ефективності роботи транспортного господарства є:

    · Поглиблення предметної і функціональної спеціалізації виробництва, розвиток кооперації;

    · Підвищення рівня автоматизації виробництва і управління;

    · Скорочення середнього віку транспортних засобів та збільшення питомої ваги прогресивних транспортних засобів;

    · Вдосконалення нормування, обліку і контролю використання транспортних засобів, мотивація підвищення їх ефективності;

    · Аналіз дотримання принципів точності, пропорційності і безперервності виробничих процесів, розробка і впровадження відповідних заходів.

    3.7 Організація контролю якості продукції

    Розглядаючи якість продукції і послуг, необхідно визначити поняття якість продукції та якість побутових послуг.

    Під якістю продукції розуміється сукупність ознак і властивостей, що визначають придатність продукції для використання за призначенням

    Для безпосередньої оцінки якості продукції використовуються стандарти, технічні умови, креслення і встановлені технологічні процеси. Поняття якості побутової послуги можна сформулювати тільки виходячи з її структури. Оскільки структура послуги складається з процесу безпосереднього виробництва її та процесу обслуговування населення, під якістю побутової послуги слід розуміти дотримання сукупності вимог при її виробництві, а також при обслуговуванні населення.

    До показників якості продукції відносяться наступні групи показників:

    · Призначення;

    · Надійності (безвідмовності, довговічності, ремонтопридатності, зберігання);

    · Екологічності;

    · Енергоекономічності;

    · Технологічності;

    · Естетичності;

    · Стандартизації та уніфікації;

    · Патентно-правові;

    · Безпеки застосування;

    · Сертифікаційні.

    Система контролю якості продукції - це сукупність методів і засобів контролю та регулювання компонентів зовнішнього середовища, що визначають рівень якості продукції на стадіях стратегічного маркетингу, НДДКР і виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу. Компонентами зовнішнього середовища системи контролю якості продукції для рівня підприємства є результати маркетингових досліджень, НДДКР, сировина, матеріали, комплектуючі вироби, параметри організаційно-технічного рівня виробництва та системи менеджменту підприємства.

    У функції ВТК входять:

    · Контроль надходять на підприємство з боку сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива;

    · Контроль стану обладнання і технічного оснащення;

    · Контроль виконання технологічного процесу на всіх стадіях виготовлення продукції;

    · Контроль якості продукції;

    · Попередження, виявлення та облік браку;

    · Встановлення причин шлюбу;

    · Розробка заходів щодо усунення браку, рекламацій і поліпшенню якості продукції.

    Порушення вимог, що пред'являються до якості продукції, що виготовляється, приводь до збільшення витрат виробництва і споживання. Тому своєчасне попередження можливого порушення вимог до якості є обов'язковою передумовою забезпечення заданого рівня якості продукції при мінімальних витратах на її виробництво. Це завдання вирішується на підприємствах за допомогою технічного контролю.

    Технічним контролем називається перевірка дотримання технічних вимог, що пред'являються до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, що забезпечують необхідну якість. Об'єктами технічного контролю є матеріали і напівфабрикати, що надходять на підприємство з боку, продукція підприємства як в готовому вигляді, так і на всіх стадіях її виробництва, технологічні процеси, знаряддя праці, технологічна дисципліна і загальна культура виробництва. Технічний контроль покликаний забезпечувати випуск продукції, яка відповідає вимогам конструкторсько-технологічної документації, сприяти виготовленню продукції з найменшими витратами часу і коштів, надавати вихідні дані та матеріали, які можуть бути використані з метою розробки заходів щодо підвищення якості продукції та скорочення витрат.

    Технічний контроль являє собою комплекс взаємозв'язків і проводяться відповідно до встановленого порядку контрольних операцій. Переважна більшість контрольних операцій є невід'ємною і обов'язковою частиною виробничого процесу і тому покладається на робітників виконуючих відповідну виробничу операцію. Разом з тим з метою забезпечення випуску продукції належної якості та попередження втрат у виробництві ряд контрольних операцій виконується бригадирами, майстрами і спеціальним персоналом - працівниками заводського відділу технічного контролю (ВТК).

    Загальні принципи раціональної організації технічного контролю зводяться до наступних:

    · Технічний контроль повинен охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;

    · Техніка, методи і організаційні форми контролю повинні повністю відповідати особливостям техніки, технології та організації виробництва;

    · Ефективність раціональної організації технічного контролю в цілому і окремих його елементів повинна бути обґрунтована належними економічними розрахунками;

    · Система контролю повинна забезпечувати чітке і обгрунтоване розподіл обов'язків і відповідальності між окремими виконавцями і різними підрозділами підприємства;

    · Система контролю повинна використовувати ефективні методи статистичного контролю мотивації.

    Залежно від конкретних завдань, що стоять перед технічним контролем, розрізняють наступні його основні види: профілактичний, приймальний, комплексний і спеціальний.

    Профілактичний контроль має на меті попередження появи шлюбу в процесі виробництва продукції.

    Приймальний контроль здійснюється з метою виявлення та ізоляції шлюбу.

    Комплексний контроль вирішує обидва завдання: і профілактики і приймання.

    Спеціальний контроль вирішує специфічні завдання, наприклад, інспекційний контроль, контроль експлуатації продукції і т.д.

    Методи контролю якості: контроль налагодження; летючий контроль; статистичні методи контролю; вибірковий або суцільний контроль; статистичний аналіз технологічного процесу, обладнання, якості продукції. Залежно від особливостей контрольованих параметрів розрізняють:

    · Контроль геометричних форм і розмірів;

    · Контроль зовнішнього вигляду продукції і документації;

    · Контроль фізико-механічних, хімічних та інших властивостей матеріалів і напівфабрикатів;

    · Контроль внутрішнього браку продукції (раковини, тріщини і т.д.);

    · Контроль технологічних властивостей матеріалів; контрольно-здавальні випробування; контроль дотримання технологічної дисципліни.

    Залежно від стадії виробництва виділяють:

    · Попередній (вхідний) контроль;

    · Проміжний контроль;

    · Остаточний контроль.

    Залежно від ступеня охоплення контролем виробничих операцій розрізняють:

    · Операційний контроль;

    · Груповий контроль, що здійснюється після кількох виробничих операцій.

    За місцем виконання контрольних операцій підрозділяються:

    · На стаціонарні;

    · Ковзаючі контрольні операції, що здійснюються безпосередньо на робочих місцях.

    Залежно від об'єкта контролю виділяють операції з перевірки:

    · Вихідних матеріалів;

    · Покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

    · Продукції на різних стадіях виробництва;

    · Коштів виробництва;

    · Технологічних процесів; документації, методів, систем забезпечення (управління) якості продукції.

    Для перевірки фактичної відповідності якості продукції, що поставляється використовуються різні організаційно-технічні процедури, форми і методи, в тому числі контроль, діагностування, випробування, аналіз причин браку, відмов і ін. Всі ці процедури виконуються, як правило, виробником або на його замовлення - сторонньої організацією.

    Іншим видом контрольних процедур, що забезпечують отримання інформації про якість, є державний нагляд, здійснюваний Держстандартом Росії, госсанепідемнадзора Росії та ін.

    4. Організація оплати праці і матеріального стимулювання працівників

    Організація оплати праці і матеріального стимулювання працівників займають важливе місце в діяльності будь-якого підприємства.

    Оплата праці означає, що виплачується працівникам, які перебувають у трудових відносинах з організацією, за їх працю.

    Основне завдання організації заробітної плати полягає в тому, щоб поставити оплату праці в залежність від якості трудового внеску кожного працівника і тим самим підвищити стимулюючу функцію вкладу кожного.

    Організація оплати праці передбачає:

    · Визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства.

    · Розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників та спеціалістів підприємства.

    · Розробку системи посадових окладів службовців і фахівців.

    · Обгрунтування показників та системи преміювання співробітників.

    Форми і системи оплати праці на різних підприємствах різні, так само як і всередині одного підприємства. Існує дві основні форми оплати праці - відрядна і погодинна.

    Відрядна оплата праці застосовується в тих випадках, коли на виконувані роботи встановлені норми часу або норми виробітку, а також є можливість обліку вироблення. При відрядній оплаті праці розмір заробітної плати визначається в залежності від кількості виробленої продукції (робіт, послуг) і розцінок за одиницю продукції (робіт, послуг).

    Розцінки розраховуються відповідно до тарифної ставкою, яка відповідає розряду даного виду робіт, і з встановленої нормою часу (виробітку).

    Розглянемо види відрядної оплати праці:

    · Проста відрядна. Заснована на використанні індивідуальної розцінки, яка встановлюється на обробку кожного виду продукції на кожній операції виробничого процесу;

    · Відрядно-преміальна. Робочий понад заробітну плату за прямими відрядними розцінками додатково отримує премію за певні кількісні і якісні показники, передбачені діючими на підприємстві умовами преміювання

    · Побічно-відрядна. Розмір заробітної плати робітника залежить від результатів праці обслуговуваних їм робочих-відрядників. Як правило, ця система застосовується для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням технологічних процесів.

    · Акордна. Розцінки встановлюються на весь обсяг робіт, а не на окрему операцію. Зазвичай, при даній системі оплати праці робочі преміюються за скорочення термінів виконання завдань.

    · Відрядно-прогресивна. Праця робітника в межах виконання норм оплачується за прямими відрядними розцінками, а при виробленні понад ці вихідних норм - за підвищеними.

    Відрядні форми оплати праці застосовуються за таких умов:

    1. існують кількісні показники, які безпосередньо залежать від конкретного працівника;

    2. можливий точний облік обсягів виконаних робіт;

    3. робочі конкретної ділянки можуть збільшити вироблення або обсяг робіт;

    4. є можливість технічного нормування праці.

    Відрядну оплату не рекомендується застосовувати в тому випадку, якщо її застосування веде до погіршення якості продукції та обслуговування обладнання, порушення технологічних режимів і вимог техніки безпеки, перевитрати сировини і матеріалів.

    Наступний вид оплати праці - погодинна. При ній розмір заробітної плати встановлюється в залежності від кількості відпрацьованого часу (в годинах або днях) і тарифної ставки (годинної або денної) або встановленого окладу.

    Погодинна оплата праці застосовується при наступних умовах:

    1. виробничий процес суворо регламентований;

    2. функції робочого зводяться до спостереження за ходом технологічного процесу;

    3. збільшення випуску продукції може призвести до браку або погіршення її якості

    4. потокові і конвеєрні типи виробництва функціонують в строго заданому ритмі.

    Погодинна заробітна плата може бути:

    · Проста погодинна;

    · Почасово-преміальна;

    · Погодинна;

    · Поденна;

    · Потижневий;

    · Помісячна.

    При почасово-преміальною системою оплати праці працівники крім заробітної плати за тарифною ставкою (окладом) за фактично відпрацьований час додатково отримує премію за досягнення певних кількісних і якісних показників.

    Розглянемо тарифну систему оплати праці. Тарифна система - це сукупність державних нормативів, за допомогою яких здійснюється диференціація і регулювання оплати праці різних груп працівників залежно від складності і умов праці, особливостей і народногосподарського значення окремих галузей і районів країни.

    Основними елементами тарифної системи є Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифна сітка, тарифні ставки, тарифні коефіцієнти.

    Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник призначений для тарифікації робітників за професіями і розрядами. У ньому містяться докладні виробничі характеристики різних видів робіт, вказується, що робітник повинен знати і що він повинен вміти.

    Тарифна ставка визначає розмір оплати праці робітника за одиницю часу (годину, зміна, місяць).

    Тарифна сітка служить для встановлення співвідношень в оплаті праці робітників в залежності від їх кваліфікації. Кожному розряду присвоєно певні тарифні коефіцієнти, що показують у скільки разів тарифна ставка даного розряду вище ставки 1-го розряду. Середній ступінь складності робіт, виконуваних робітниками на підприємстві або в його структурних підрозділах, а також середня кваліфікація облікового складу робітників визначається за допомогою середнього тарифного коефіцієнта - середньоарифметичної величини з тарифних коефіцієнтів, зважених за чисельністю робочих кожного розряду або по трудомісткості робіт кожного розряду і в нормо -Годинник.

    Крім основної заробітної плати (розмежування ставок і окладів за розрядами в ЕТС здійснюється тільки за ознакою складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників) важливу роль в справі стимулювання продуктивної праці відіграє додаткова заробітна плата в формі різного роду доплат, надбавок і одноразових винагород, що носять в основному компенсаційний характер. Ці доплати дозволяють забезпечувати більшу індивідуалізацію оплати з урахуванням досвіду, професійної майстерності, безперервності стажу роботи в організації, умов, тяжкості, напруженості, ефективності праці, значимості сфер його застосування, регіональних особливостей, кількісних і якісних результатів, масштабу і складності розв'язуваних проблем, необхідності координації робіт, керівництва підлеглими. Надбавки включаються до складу заробітної плати щомісячно, премії - залежно від досягнутих результатів.

    Надбавки виплачуються за професійну майстерність, тривалий безперервний стаж, високу індивідуальну кваліфікацію і продуктивність, виконання особливо важливих робіт, класність, знання іноземної мови та ін. Вони повинні стимулювати виконавців до досягнення високих показників і не бути пов'язані з виконанням будь-яких додаткових обов'язків, крім тих, що зафіксовані в договорі.

    За допомогою доплат зазвичай компенсуються підвищені витрати праці, що виникають внаслідок суміщення професій, посад, керівництва і т.п. або несприятливих умов праці (розділений день, багатозмінний режим роботи, понаднормова робота або робота в нічний час, у вихідні та святкові дні), якщо їх не можна поліпшити.

    Зробимо розрахунок облікової чисельності робітників для нашого підприємства. При визначенні необхідної кількості робочих (облікової чисельності) встановимо обсяг робіт, необхідний для виконання виробничої програми (трудомісткість), дійсний фонд робочого часу одного робітника в годинах.

    Загальна трудомісткість ремонтних робіт визначаємо за формулою:

    Тзаг. - загальна трудомісткість ремонтних робіт, годину.

    Тзаг. = (28,3 +66,2 +80,5 +33 +12 +10) * 30000/60 = 115000 годину

    Fд. = (122220 * 1 * 0,97) / 60 = 1975,9 годину.

    Знайдемо значення дійсного фонду часу роботи обладнання:

    У дійсному фонді робочого часу враховуємо число робочих днів у плановому періоді, режим праці та плановані втрати робочого часу (відпустки, хвороби, виконання державних обов'язків та ін.) Всі ці параметри враховуємо в балансі робочого часу одного середньооблікового робітника.

    При складанні балансу робочого часу розраховуємо середню кількість годин, яке робітник повинен відпрацювати протягом робочого дня. При цьому встановлюємо:

    · Кількість робочих місць, необхідних для виконання встановленого обсягу робіт;

    · Явочне число основних виробничих робітників;

    · Номінальний фонд робочого часу протягом планового періоду;

    · Номінальну тривалість робочого дня;

    · Відсоток планових невиходів.

    Кількість робочих місць, необхідних для виконання встановленого обсягу робіт, визначаємо за формулою:

    де

    Мр. - кількість робочих місць, необхідних для виконання встановленого обсягу робіт, од.

    Знайдемо необхідне число робочих місць:

    Мр. = 115000 / 1975,9 = 58 (од.)

    Розрахуємо явочну чисельність основних виробничих робітників за такою формулою:

    де

    Чяв. - явочне кількість основних виробничих робітників, чол .;

    Але. - усереднена норма обслуговування робочих місць.

    Чяв. = (58 * 1) / 1 = 58 чол.

    Далі розрахуємо баланс робочого часу одного середньооблікового робітника.

    Заповнення балансу робочого часу виробляємо наступним чином.

    1. Календарний фонд часу визначається за календарем поточного року (365 днів).

    2. Кількість неробочих днів визначаємо за календарем 2007 року, як суму вихідних і святкових днів, не збігаються з виходнимі- 104 + 12 = 116 днів.

    3. Кількість календарних робочих днів (номінальний фонд робочого часу) визначаємо як різницю між календарним фондом часу і кількістю неробочих днів:

    365-116 = 249 днів.

    З урахуванням номінальної тривалості робочого дня величина номінального фонду робочого часу становить:

    249 * 8,2 = 2041,8 годин.

    4. Неявки на роботу визначаємо, як суму цілозмінних втрат робочого часу, пов'язаних з черговими і додатковими відпустками, відпустками по навчанню, відпустками у зв'язку з пологами, виконанням державних і громадських обов'язків, хворобами.

    Тривалість відпусток визначається як середньозважена величина з урахуванням чисельності категорій робітників з різною тривалістю відпусток. У зв'язку з тим, що відпустки обчислюються з розрахунку 6-денного робочого тижня, а баланс робочого часу - з розрахунку 5-денний тижня, то проводиться коригування середньої тривалості відпусток.

    На підставі вихідних і розрахункових даних визначаємо кількість робітників, які мають відповідне число днів відпустки. При цьому використовується наступна формула:

    де

    Чраб.j - кількість робочих j- тій групи з відповідною тривалістю відпусток, чол .;

    Dj. - питома величина j- тій групи в загальній чисельності робітників,%.

    Тривалість відпустки в 15 днів мають 19 чол. (33%).

    Тривалість відпустки в 18 днів мають 29 чол. (50%).

    Тривалість відпустки в 24 дня мають 10 чол. (17%).

    Середня тривалість відпусток Дотп. всіх основних робочих (58 осіб) складе:

    Дотп. = (19 * 15 + 29 * 18 + 10 * 24) / 15 = 34 дн.

    Необхідно провести коригування середньої тривалості відпусток: отримане значення середньої тривалості відпусток збільшується на середню тривалість робочого дня при 6-денному робочому тижні і ділиться на середню тривалість робочого дня при 5-денному тижні:

    Дотп. ' = (28 * ((8,2 * 5) / 6)) / 8,2 = 23 дн.

    Розрахуємо тривалість відпусток по навчанню:

    Чраб.4 = (23 * 12) / 100% = 3 чол.

    Середня тривалість відпустки по навчанню становить:

    Дотп.2 = (3 * 20) / 23 = 2,6 дн.

    Відбувається коригування:

    Дотп.'2 = (2,6 * ((8,2 * 5) / 6)) / 8,2 = 2 дня

    Відпустки у зв'язку з пологами, виконанням державних і громадських обов'язків, хворобами приймемо рівними 6 днів.

    Відсоток невикористаного робочого часу визначається за окремими показниками по відношенню до номінального фонду робочого часу.

    5. Число робочих днів у році (явочний фонд робочого часу) визначається як різниця між кількістю календарних робочих днів (номінальний фонд) та загальною кількістю неявок на роботу:

    249- 22 = 227 днів.

    6. Номінальна тривалість робочого дня визначається трудовим законодавством і становить 8,2 години.

    7. Втрати часу у зв'язку зі скороченням тривалості робочого дня: для зайнятих на фізично важких і шкідливих роботах - 0,9 години; для матерів-годувальниць - 0,2 години; для підлітків - 0,1 години.

    8. Середня тривалість робочого дня визначається шляхом вирахування внутрізмінних втрат з номінальною тривалості робочого дня:

    8,2-1,2 = 7,0 години.

    9. Річний ефективний фонд робочого часу визначається як добуток числа робочих днів у році (явочний фонд) на середню тривалість робочого дня. Він складе: 227 * 7 = 1 589 годин.

    На підставі даних балансу робочого часу одного середньооблікового робітника розраховується спискова чисельність основних виробничих робітників за формулою:

    де

    Чсп. - спискова чисельність основних виробничих робітників, чол .;

    ПН. - відсоток планових невиходів на роботу (по балансу робочого часу),%.

    Чсп. = (23 * 100%) / (100 - 8,8) = 2300 / 91,2 = 26 чол.

    Згідно з проведеними розрахунками середньорічної чисельності основних робочих організовується дві бригади робітників.

    Таблиця № 3

    Баланс робочого часу одного середньооблікового робітника

    № п / п

    показники

    Кількість днів

    Кількість годин

    У% до номінального

    1

    Календарний фонд часу

    365

    -

    -

    2

    Кількість неробочих днів, всього

    116

    -

    -

    в тому числі:

    вихідних

    104

    -

    -

    святкових

    12

    -

    -

    3

    Кількість календарних днів у році

    249

    2041,8

    100

    4

    Неявки на роботу, всього

    22

    180,4

    8,8

    в тому числі:

    чергові і додаткові відпустки

    23

    -

    9,2

    відпустки по навчанню

    2

    -

    0,8

    інші відпустки

    6

    -

    2,4

    5

    Кількість робочих днів у році

    227

    1861,4

    91,2

    6

    Номінальна тривалість робочого дня

    -

    8,2

    100

    7

    Втрати часу всередині робочого дня, всього

    -

    1,2

    14,6

    в тому числі:

    для зайнятих на фізично важких і шкідливих роботах

    -

    0,9

    11

    для матерів, що годують

    -

    0,2

    2,4

    для підлітків

    -

    0,1

    1,2

    8

    Середня тривалість робочого дня

    -

    7

    85,4

    9

    Річний ефективний фонд робочого часу

    -

    1 589

    -


    Також визначаємо чисельність допоміжних і обслуговуючих працівників ділянки і призначаємо відповідні оплати праці, і зведемо все це в таблицю

    Таблиця №4

    Чисельність персоналу і форми оплати праці

    Категорія персоналу

    Чисельність персоналу

    Форма оплати праці

    Основні виробничі робітники

    23

    Відрядно-преміальна

    в тому числі:

    майстер

    2

    Відрядно-преміальна

    Обслуговуючий персонал

    4

    Почасово-преміальна

    в тому числі:

    контролер ОТК

    1

    Почасово-преміальна

    слюсар

    1

    Відрядно-преміальна

    прибиральник

    1

    Почасово-преміальна

    електромонтер

    1

    Почасово-преміальна


    висновок



    В даному курсовому проекті була організована майстерня з капітального ремонту пилососів.Завдання, які були поставлені в завданні на виконання курсового проекту, опрацьовані в повній мірі.

    Розглянемо деякі висновки.

    1. Після розрахунку типу виробництва, дане виробництво було віднесено до масового типу, для якого найбільш прогресивною і ефективною системою є потокові методи організації робіт. Розрахунок чисельності основних робочих показав, що для даного виробництва необхідне число основних робітників становить 23 осіб, при кількості робочих місць рівним 26. Підприємство працює в 2 зміни.

    2. Зроблено розрахунок облікової чисельності робітників і побудований баланс робочого часу одного середньооблікового робітника.

    3. Були побудовані графік роботи обладнання і підраховані оборотні заділи, графік яких поєднали з графіком роботи обладнання.

    4. Розкрито такі теми, як: організація ремонтного господарства, організація енергетичного господарства, організація інструментального господарства, організація складського господарства, організація транспортного господарств, організація контролю якості продукції.

    У висновку хочеться сказати, що виробництво - це складний організм.

    У ньому переплітаються інтереси особистості і групи, стимули і обмеження, жорстка технологія і інновація, нормативні вимоги і неформальні ініціативи.

    У кожного виробництва є своє обличчя, своя культура, свої традиції. Чи не пізнавши сутності організації виробництва і не зрозумівши закономірностей розвитку, неможливо ні управляти виробництвом, ні використовувати сучасні технології, ні налагоджувати діяльність допоміжних виробництв і обслуговуючих господарств.

    Тому, проводячи розрахунок виробництва, необхідно комплексно і глибоко підходити до проблеми даного конкретного виробництва.

    Використана література



    1. Генкин Б.М. "Ефективність праці і якість життя": Навчальний посібник. - СПб, 2008

    2. Грузинів В.П. "Економіка підприємства і підприємництво". - М .: "Софіт" 2009

    3. Горбач "Економіка підприємства". - Мінськ: - 2009

    4. Кантора Е.Л. "Економіка підприємства" Пітер 2009

    5. Мазманова Б.Г. Управління оплатою праці. М .: Фінанси і статистика, 2007.

    6. Організація, планування і управління діяльністю промислових підприємств / за ред. Каменіцер С.Є., Русинова Ф. - Москва: "Вища школа", - 2001

    7. "Організація і регулювання оплати праці": Учеб. Посібник для вузів / під ред. В.В. Адамчука / ХТРЕІУ. - М .: Финстатинформ, 2004

    8. Положення про систему планово - попереджувального ремонту технологічного устаткування підприємств побутового обслуговування населення РРФСР - М .: изд-во "Ліппі", 2003

    9. Радіонов В.Б. Організація виробництва: Підручник для вузів. 2-ге вид. / Під ред. О.Г. Туровця. М .: Економіка і фінанси, 2002

    10. Збірник завдань з курсу "Організація, планування і управління машинобудівним підприємством". Учеб.пособие для вузів / Під ред. В.А. Летенко, Б.Н. Родіонова. - М .: Висш.школа, 1980

    11. Соловйов В.М., Гончаров А.А. Організація діяльності підприємств сервісу: Методичний посібник до курсового проектування. - С-Пб., 1998.

    12. Трудовий кодекс РФ, СПб 2009

    13. Фильев В.І. Нормування праці на сучасному підприємстві. Методичний посібник. - М .: ЗАТ "Бухгалтерський бюлетень". 2001

    Додаток 1. Стандарт-план роботи потокової лінії

    №операціі

    Норма часу, tшт.i

    Номери робочих місць за операціями

    Переходи. завантаження, Кзагр.i,%

    Час роботи недог. раб. місць, Тнед.i, хв

    Номер робочих за операціями

    Період обслуговування (Ro = 120мин.)

    10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 110 120

    1

    28,3

    1, 2, 3

    86

    103,2

    1, 2, 7

    Доробок між першою і другою операціями

    2

    66,2

    4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

    69

    82,8

    3,4,5,6,7,8,9

    Доробок між другою і третьою операціями

    3

    80,5

    11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19

    13

    15,6

    10,11,12,13,14,15,16,17,7

    Доробок між третьою і четвертою операціями

    4

    33,0

    20, 21, 22, 23

    33

    39,6

    18,19,20,21

    Доробок між четвертою та п'ятою операціями

    5

    12,0

    24, 25

    21

    25,2

    22,9

    Доробок між п'ятою та шостою операціями

    6

    10,0

    26

    1

    0

    23




    Головна сторінка


        Головна сторінка



    Організація майстерні з капітального ремонту пилососів

    Скачати 103.89 Kb.