• Агентство національного планування.
  • Міністерство тор-говли і промисловості
  • 3. Економіка провідних країн в 70-90-і рр. XX ст.
  • Ініціатором ліберальних реформ стала Англія.
  • Другий поширений варіант
  • 4. Процеси інтеграції
  • Північноамериканська інтеграція
  • Організація економічного спів-пра азіатсько-тихоокеанських держав
  • США, Західною Європою і Японією.
  • Рада економічної взаємодопомоги
  • 5. Глобалізація і глобальні проблеми


  • Дата конвертації20.08.2017
    Розмір50.86 Kb.
    Типреферат

    Скачати 50.86 Kb.

    Основні тенденції і моделі трансформації економіки після Другої світової війни

    залишається серйозно-нейшим фактором, що впливає на виникнення глобальних криз. Сама по собі конфронтація суттєво послаблює ін-теграціонние тенденції і ускладнює усвідомлення глобального ха-рактер проблеми, відволікає колосальні ресурси, які міг-ли бути спрямовані на вирішення таких проблем, як вкрай не-рівномірність розвитку країн і регіонів, голод і злидні, епідемії і неграмотність, погана екологія і т.д.

    Не менш важливою проблемою глобального характеру, тісно свя-занной з гонкою озброєнь, є проблема виснаження ресурсів. До кінця XX в. людство зіткнулося з енергетич-ким, сировинним кризами, тенденцією різкого скорочення не-відновлюваних природних запасів, наростаючою непрігоднос-ма і навіть небезпекою для життя поновлюваних ресурсів. Ресурсний криза не можна розглядати поза проблем екології і демографії. Незважаючи на активізацію діяльності різних міждержавних і громадських інститутів в області захисту і-ти навколишнього середовища і раціонального використання природ-них ресурсів, в цілому проблеми чи можна розв'язати в нинішніх реально існуючих умовах різкого відмінності в рівнях раз-витку регіонів. Кардинальне вирішення цих проблем стане мож-ли з дійсним переходом переважної більшості країн в постіндустріальне стан, що характеризується новими ціннісними орієнтирами як в сфері виробництва, так і споживання благ. Глобальна демографічна проблема найяскравіше прояв-ляє себе в країнах «третього світу», багато хто з яких через чотири десятиліття після звільнення від колоніальної зависи-мости виявилися перед лицем злиднів, голоду та епідемій. Пла-чевное стан країн «третього світу» обумовлено не тільки їх відставанням за рівнем розвитку, але і виключно високими темпами зростання населення. За останні 30 років чисельність насе-лення економічно розвинених 39 держав збільшилася на 43%, в той час як країни, що розвиваються показали приріст в два рази. Демографи прогнозують в майбутньому демографічну стабили-цію і навіть депопуляцію в розвинених країнах при подальшому зростанні населення в країнах, що розвиваються, де будуть посилювати-ся проблеми зайнятості, бідності, злиднів, голоду, неграмотнос-ти і т.д.

    Надзвичайно небезпечним для цивілізації є поглиблення розриву в рівнях розвитку, рівень і якість життя країн «зо-лотого мільярда» і країн, що розвиваються. Відстаючі країни стають осередком нестабільності. Не вирішивши їх проблеми, не-можливо усувати глобальні протиріччя.

    література

    1. Історія економіки. Ч. 1. Від давнини до Другої світової війни: Учеб. посібник / За ред. Н. Л. Клейн. Самара, 1998..

    2. Конотопом М. В., Сметанін С. І. Історія економіки: Підручник для вузів. М., 2003.

    3. Конотопом М. В., Сметанін С. І. Історія економіки Росії: Підручник для вузів. М., 2004.

    4. Тимошина Т. М. Економічна історія зарубіжних країн. Учеб. по-посібник / За ред. М. Н. Чепуріна. М., 2004.

    5. Тимошина Т. М. Економічна історія Росії. Учеб. посібник / За ред. М. Н. Чепуріна. 6-е изд. , 2002.

    ритом фінансуванні веду-щих галузей промисловості, що сприяло поступовому відродженню скасованої структури дзайбацу в вигляді основ-них суб'єктів сучасного господарства кейрецу (фінансово-про-промислових груп). Своєрідність організаційної структури японської економіки стало найважливішою причиною її зльоту в 1950--1970-і рр. Незважаючи на удаваний ліберальний режим японської моделі, де роль держави незначна, через його бюджет проходить третина ВВП, що можна порівняти з аналогічним по-показником в США, держава здійснює патронування кей-рецу насамперед на зовнішніх ринках, а це передбачає відповідь-ве проходження планам держави.

    У 1955 р було створено Агентство національного планування. Його головними завданнями були складання прогнозу розвитку господарства країни, визначення необхідних темпів еко-кого зростання і розробка програм довгострокового інвестування. З 1955 по 1977 р було розроблено і реалізовано сім індика-тивних планів, на основі яких здійснювалася структурна ре-форма пріоритетного промислового сектора господарства. Об'єктивним тому особливої ​​уваги стали сталеливарна і хімічна отрас-ли, кольорова металургія, суднобудування, що вийшло на перше місце в світі, і нафтова галузь. З кінця 1950-х рр. особливо интен-пасивного розвивалися металургія і нафтохімія, виробництво син-тетических волокон, електротехніка, автомобілебудування, побутова електроніка (з початку 1970-х рр. Японія стала світовим лідером в цій галузі). Японський уряд через Міністерство тор-говли і промисловості проводило активну політику в галузі промислових досліджень і інновацій на основі стимулює-вання імпорту іноземних технологій, заохочення експорту го-тової продукції. Важливу роль в забезпеченні швидких темпів зростання грала кредитна політика держави, котра сприяла утриманню банківських облікових ставок на порівняно низькому рівні, що полегшувало доступ господарюючих суб'єктів до кредитів, підстьобувало темпи інвестиційного процесу.

    Перераховані особливості сприяли високому рівню капіталовкладень, норма яких перевищувала в півтора, а време-нами і в два рази відповідні показники розвинутих країн. Це забезпечувало прискорену модернізацію структури господарства, високу норму змінюваності обладнання в середньому за 5,5--6 років, в той час як, наприклад, в США вона досягала дев'яти років.

    Традиційно неемкій внутрішній ринок, відсутність необ-Дімою для масового, серійного виробництва паливно-енерре-тичної і сировинної бази стали основними факторами, пред-визначили переважно зовнішню орієнтацію в раз-вітіі японської індустрії.

    У докризових умовах, а також і в 1970-ті - першій поло-вині 1980-х рр. економіка Японії продовжувала залишатися наибо-леї динамічною, хоча темпи зростання знижувалися. Якщо в 1960-і рр. вони становили в середньому 10%, то в 1970-і впали до 5%, скор-тівшісь в 1980-і рр. до 1%. Очевидно, що це уповільнення можна пояснювати з позицій теорії зростання, відповідно до якої тим-пи розвитку мають природну тенденцію до відносного уповільнення в міру досягнення все більш високого рівня зо-лости господарства.

    Господарство Японії, незважаючи на його високий техніко-техно-логічний рівень і динамізм, залишалося господарством розвиненою індустріальної країни і продовжувало по інерції розвиватися на основі індустріальної домінанти. Організаційні принципи господарських відносин, високий ступінь монополізації і етатізаціі не завжди дозволяли мобільно реагувати на якост недержавні зміни в світовій економіці. Орієнтація Японії на зовнішні ринки також зіграла негативну роль в умовах криз 1970--1980 рр. Міною уповільненої дії можна на-звати і стан внутрішнього ринку Японії, який і до на-вартого часу залишається неемкім в порівнянні з розвиненими країнами 5. В умовах загострення конкуренції на зовнішніх рин-ках японські фірми не можуть компенсувати втрати у зовн-неекономічній сфері за «рахунок внутрішнього попиту».

    3. Економіка провідних країн в 70-90-і рр. XX ст.

    а) Системна криза 1970-х - початку 1980-х рр.

    б) Модель «наздоганяючого» розвитку

    а) Системна криза 1970-х - початку 1980-х рр.

    В останній третині XX ст. в світовій економіці відбулися ко-ренние зміни. Їх суть полягала в переході господарства провідних індустріальних країн до постіндустріального етапу раз-витку. Цей перехід не міг не прискорити трансформацію націо-нальних економік інших підсистем, представлених розвиваю-ющіміся державами і країнами з перехідною економікою.

    Повоєнне 25-річчя було ознаменовано високими темпу-ми господарського зростання індустріальних країн. Останнє 30-ле-тя XX ст., Навпаки, відзначено глобальною тенденцією до падіння цього показника. Утвердилися в економічній науці поглядом-ди на природу хвилеподібного розвитку господарства (наприклад, теорія великих циклів М. Кондратьєва) дають певною мірою пояснення цьому феномену хоча б в силу прогнозів тимчасової протяжності «знижувальної хвилі» (початок 1970-х - середи-ну 1990-х). Що почалося пожвавлення кінця 1990-х рр. в розвинених країнах відбувалося на тлі найбільшої кризи економік так званих «азіатських драконів», латиноамериканських індуст-ріальних лідерів, тобто країн з «наздоганяючої моделлю» розвитку, не кажучи вже про країни з перехідною економікою і переважній більшості держав світу, що розвивається. В силу тільки це-го обставини слід шукати дещо інше пояснення кри-зісному станом останній третині XX ст., Розглядати його як більш тривалий, в силу глобального масштабу процес транс-формації світового господарства в якісно новий стан, оп-чати терміном «постіндустріальне суспільство ».

    Перші ознаки входження в смугу кризи виявилися в кінці 1960-х рр. і вилилися в форму студентських бунтів, про-котилися в ряді країн світу. Криза 1973--1975 рр. придбав вперше за післявоєнний період синхронний світової характер. Розпочавшись в США, Англії та ФРН, він швидко охопив усі роз-ті індустріальні країни. Головною причиною кризи з'явився ціновий дисбаланс, що виник на світових ринках енергоресу-сов і ряду промислових сировинних товарів, тому за ним затвердилася назва «сировинної кризи», а також «нафтових шоків». Його глибинна основа складалася в прискореному індустрі-ному зростанні економік розвинених країн в 1950--1960-і рр., Кото-рий, незважаючи на широке впровадження досягнень НТР, був свя-зан з зростаючим залученням в виробництво не поновлюваних природних ресурсів, що і вело до відповідного зростання цін на них. Так, у другій половині 1960-х рр. спостерігався плавний ріст цін на нафту (на 15%), вугілля (на 20%), срібло (на 40%), нікель (на 60%), мідь (на 70%) і т.д. Зростання цін на базові сировинні товари та енергоносії, у свою чергу, позначався на зростанні за-трат, що штовхало ціни на кінцеві товари вгору, загострювало це-нову конкуренцію на внутрішніх і зовнішніх ринках, підтане-киває до розвитку інфляційні процеси.

    Уряди розвинених країн намагалися приборкати зростання цін на сировинних внутрішніх ринках, боротися з інфляцією. Однак заходи щодо обмеження зростання цін приводили до зворотного результату, як це було, наприклад, в США після введення адміністрацією Р. Ніксона системи регулювання цін на нафту в березні 1973 р 6.

    Подальший розвиток кризи обумовлювалося діями країн - експортерів нафти і сировини, які скористалися бла-гопріятной для них світовою кон'юнктурою і штучно роздували ціни. Ця політика з боку країн - постачальників енергоресурсів і сировини щодо індустріально розвинених країн була замішана в тому числі і на неприйнятті ними сложівше-гося світопорядку, в якому переважна більшість з них було приречене залишатися на становищі периферії країн «золо-того мільярда», стикаючись не тільки з дискримінацією на світовому ринку, а й з невирішеними внутрішніми проблема-ми злиднів, голоду і т.п.

    В умовах різкого підвищення цін індустріальні країни змушені були поступово переглядати свою енергетич-кую політику. Вони поступово обмежували імпорт нафти за рахунок введення енергозберігаючих заходів, намагалися нара-щівать розробку власних енергоресурсів (наприклад, Анг-лія стала видобувати нафту з дна Північного моря), проводити за-міну нафти вугіллям, ядерним паливом. У роки кризи стали збіль-лічівает витрати на НДДКР, активізувалися наукові дослідження в області енерго- і ресурсозберігаючих тех-ки і технологій, роботи з пошуку альтернативних джерел енергії та сировинних матеріалів.

    У 1973--1975 рр.глибокою рецесією були охоплені економі-ки всіх індустріально розвинених країн. Недовга стабілізація другої половини 1970-х рр. і нова криза 1980-1982 рр. яскраво свідчили про структурні системних неполадки в госпо-стве індустріального світу, а також про недосконалість що склала-ся системи державного регулювання. Досить отме-тить, що повсюдно застосовувалися інфляційні методи боротьби з кризою дали збій, тому що інфляційні процеси супроводжувалися економічним спадом, що говорило про банкрут-стве неокейнсианской політики зростання. Стагфляція дезорганізовували фінансово-кредитну систему розвинених країн, сприяла скороченню інвестицій, зростання безробіття, дефіциту дер-жавних бюджетів, скорочення соціальних витрат і т.д.

    У 1970-ті рр. індустріальні країни увійшли в смугу структур-ного кризи, породженого диспропорціями в розвитку окремих-них сфер і галузей господарства. Криза викликав відплив капіталів з галузей зі зростаючими витратами, змушував шукати шляхи їх модернізації. Особливо гостре становище склалося в енергоі-ких і матеріаломістких виробництвах, таких, як, наприклад, ме-металургії.

    Криза 1980--1982 рр. охопив не тільки індустріальні стра-ни, а й частина країн, що розвиваються, які обрали модель «дого-няющих» (тобто прискореного індустріального) розвитку, і преж-де всього Аргентину та Бразилію. При загальному затяжному характер криза в США і Канаді проходив як би двома хвилями. Індекс промислового виробництва в розвинених країнах склав в 1982 р 95,5% по відношенню до 1979 р в країнах, що розвиваються -87,5%. Падіння виробництва в США в 1982 р склало 8,2%, країнах ЄЕС - 1,2%. Спочатку криза охопила Великобри-танию і Францію, а потім США та інші розвинені країни. На першому етапі рецесія спостерігалася в галузях, що виробляють по-споживчих товари, згодом вона охопила важку про-промисловість. Одночасно проявився рецидив енергетично-го кризи.

    Синхронність рецесії, що охопила головним чином індустріальні країни, включаючи і нові індустріальні економі-ки, свідчила про її системний характер. Про це ж го-воріла і синхронність у низці кардинальних реформ 1980-х рр., Проведених спочатку урядами провідних індустрі-альних країн, і проведена потім «нова ліберальна хвиля» економічних реформ 1980-1990-х рр., Яка придбала глобальний характер на рубежі цих десятиліть.

    США. До моменту приходу нової адміністрації Р. Рейгана, обраного президентом США в грудні 1981 р економіка стра-ни перебувала в стані спаду. Проте США зберігали свої лідируючі позиції в світі, хоча і неабияк потьмяніли на тлі інтенсивного розвитку ряду країн ЄЕС, Японії та «но-вих індустріальних економік» Південно-Східної Азії.

    Дії нової адміністрації щодо виведення країни з кризового ного стану представляли собою послідовний демонтаж сформованої моделі державного регулювання і отримай-ли згодом назву «рейганоміка». Її теоретичну основу склали концепції неоліберальної Чиказької школи і рецеп-ти економіки пропозиції. Стратегічна мета реформ відбутися у-яла в забезпеченні стабілізації та поступального розвитку на основі докорінної модернізації національного господарства в соот-повідно до вимог НТР, забезпеченні світового лідерства США в науково-технічній, технологічній сферах. Ця мета могла бути досягнута на основі посилення інвестиційного про-процесу в сфері розробок і освоєння нових високих технологій, для чого слід було створити сприятливі умови для приватних суб'єктів господарювання.

    Разом з тим держава повинна була забезпечити відповідними-ющий режим на фінансових ринках, без чого не могло бути й мови про нормальний інвестиційний клімат. В умовах рецесії цю задачу нова адміністрація вирішувала нетрадиційним методом утримання на високому рівні (до 20%) базової процентної ставши-ки за допомогою інструментів Федеральної резервної системи, не зважаючи на погіршенням загальних показників. Цей крок був на-правлю на скорочення малоефективних виробництв, що перед-ставлять собою одне з найбільш болісних та непопулярних ме-роприятий рейганоміки. Досить сказати, що рівень безру-ботіци в перші два роки реформ піднявся до 10,2%, перекривши вдвічі параметри, що вважалися критичними, з позицій неокейнсианцев. Згодом процентна політика була пом'якшена.

    Одночасно з цим була проведена податкова реформа, ко-торая включала в себе: скорочення ставки податку на особисті до- ходи громадян з 70,5 до 50%; аналогічне зниження податків на прибутки промислових підприємств; введення норм прискореної амортизації; збільшення інвестиційної податкової знижки. В цілому реформа вивільнила значні кошти як у насе-лення, так і у підприємців. Значна їх частина, в свою чергу, прямувала в високоприбуткові, сучасні виробниц-ства.

    Разом з тим відбулося скорочення податкових надходжень до федерального бюджету, що викликало подальше зростання його Дефі-цита, покривають за рахунок запозичень, зростання рівня кос-ських податків, в тому числі податку на соціальне страхування, за рахунок скорочення зростання соціальних статей витрат. Так, з 46 федеральних соціальних програм 44 було віддано у провадження штатів. Жорстка бюджетна політика мала на меті знижуючи-ня рівня інфляції. Вона була досягнута до кінця 1982 р

    До чергових президентських виборів республіканська партія підходила в умовах економічного зростання в 2,4% замість обіцяно-них 3,8%, з високим рівнем безробіття, і, як наслідок же-сткіх реформ початку правління Р. Рейгана - зростаючого незадоволений-ства соціальною політикою держави. Але США вдалося віднов-ність була позиції в світовому господарстві, де на їх частку в 1986 р доводилося 34% промислового виробництва розвинених індус-тріальних країн і 20% їх зовнішньоторговельного обороту.

    Новим акцентом реформ вдруге обраного Рейгана стали податкові заходи, які пом'якшували негативні соціальні по-слідства реформ. Згідно із законом 1986 року про прибутковий податок про-спливло подальше скорочення податку з громадян з 50 до 28%, податку на прибутки корпорацій - з 46 до 34%. Послідовність податкової політики рейганоміки забезпечила подальше зростання інвестицій в наукоємні виробництва і галузі.

    Проте до кінця 1980-х рр. показник приросту ВВП сни-зілся в порівнянні з 1985 р з 3,8 до 3,0%, погіршилися і основ-ні показники розвитку США по відношенню до Японії і веду-щим країнам ЄЕС. У літературі можна зустріти ряд пояснити-ний даного феномена, серед яких найбільш переконливим видається точка зору, яка обґрунтовує неможливість-ність порівняльних оцінок за прийнятими нині валових поки-ників 8. Дійсно, феномен падаючих темпів зростання країн з трансформаційної і постіндустріальної економікою при зміцненні їх світогосподарських позицій, зростанні забезпечено-сті життя, найбільш динамічному науковому, освітньому по-потенціалів і т.п. можна пояснити лише відсутністю адекватних критеріїв для оцінок таких категорій, як, наприклад, якість життя, творчу працю, відчуття особистої свободи, соціальної захищеності і т.п., які становлять ціннісні основи постіндустріального суспільства. В силу цього висновки про сповільниться-ванні динаміки зростання, зроблені на основі традиційних валових, кількісних показників можуть дати .лішь відносне перед- дання про дійсний стан справ на постіндустріаль-ном етапі розвитку.

    Однією з найважливіших проблем кінця 1980-х - початку 1990-х рр. став дефіцит державного бюджету США, який досяг 290 млрд дол., і одночасно швидко зростаючий державним-ний борг, який наблизився до суми в 4 млрд дол.

    Період правління демократичної партії і президентства Б. Клінтона в 1990-і рр. відзначений подальшими позитивними зрушеннями в розвитку економіки США, коли найбільш чітко проявилися плоди кризових 1970-х і реформаторських 1980-х рр. В цей час була продовжена інтенсивна структурна пере-будівництво національного господарства. В результаті США вдавалося забезпечувати досить стійкі темпи економічного зростання.

    У чималому ступені зміцненню світових економічних по-зіцій США сприяли якісні зрушення, що відбулися в результаті розпаду світової системи соціалізму і СРСР, а так-же глибокі структурні кризи в «нових індустріальних стра-нах» Південно-Східної Азії і Латинської Америки.

    Західна Європа. Попри всю різноманітність і особливості країн Західної Європи останнім 20-річчя XX в. було відзначено оди-ним напрямом розвитку їх економік в сторону лібералізує-ції господарського режиму, прискореним входженням провідних європейських країн в постіндустріальну епоху. Під впливом системної кризи 1970--1980-х рр. відбувалася корінна струк-турна перебудова господарства. Інтенсивно виникали і розвиваю-лись наукоємні виробництва, змінювалася структура зайнятості в бік переважного «обганяє зростання» третинної і особливо четвертинної сфер. Про синхронних структурних перетво-РАЗОВАНІЕ свідчив і прискорився процес інтеграції європейських країн, об'єднання їх економік на принципах ли-бералізма.

    Ініціатором ліберальних реформ стала Англія. До моменту їх початку були досягнуті певні успіхи в справі зниження енергоємності промислового виробництва, розвитку нових галузей народного господарства. Проте в другій половині 1970-х рр. економічне зростання наблизився до нульової позначки, а середньорічний показник інфляції піднявся до небачених раніше 15%. Прихід до влади консервативного уряду М. Тетчер навесні 1979 р ознаменував початок реформ, які потім були названі «тетчеризм».

    Основні напрямки реформ мали схожість з рейганомікою. Так, були зроблені рішучі кроки з приборкання інфляції, виведенню з кризового стану фінансово-кре-дітной системи. З цією метою проводилися реформи в сфері оподаткування, бюджетна реформа. Уже в 1982--1983 рр. тим-пи інфляції впали до 5%, а до кінця 1980-х рр. становили в середовищ-ньому 3% в рік.

    Паралельно демонтували державний сектор. Мас-штаби приватизації і тривалість цього процесу отли-чали Великобританію від інших розвинених країн. У перші роки консерваторам вдалося істотно скоротити витрати бюджету на утримання державних підприємств на 0,5 млрд ф. ст., а загальні інвестиційні витрати держави в економіку сни-зілісь вдвічі. На початковій стадії приватизації уряд зіткнувся з потужним опором галузевих профспілок (гірників, металургів, транспортників і ін.), Які виступали про- тив скорочення робочих місць і загального рівня зайнятості, що за-сповільнює темпи роздержавлення. В кінцевому рахунку, правитель-ству М. Тетчер вдалося зломити опір профспілок, УРЕ-мовити їх права щодо роботодавців, що сприяло зростанню ділової активності приватного капіталу. Як і в рейганоміки, стимулюючим важелем ділової активності стало зниження рівня оподаткування приватного бізнесу.

    Частка державного фінансування НДДКР в Англії, як і в інших країнах, знизилася в порівнянні з дореформен-ним періодом. Держава зосередив зусилля на капітало- вкладення в найбільш передові галузі, створювало благоприят-ні умови для залучення приватних та іноземних інвести-цій в цю сферу.

    В цілому стійким був розвиток економіки Англії в 1990-і рр. на основі послідовних структурних перетворень, укреп-лення її зовнішньоекономічних позицій.

    Аналогічні ліберальні реформи, з урахуванням національної специфіки, проводилися в усіх індустріально розвинених країнах Європи. Вони створили умови для їх переходу в постіндустріаль-ву стадію, дозволили їм зберегти лідируючі позиції в сі-стем світового господарства.

    б) Модель «наздоганяючого» розвитку

    Модель «наздоганяючого» розвитку йде корінням в міжвоєнний період, хоча можна говорити про більш ранніх прикладах ускорен- ної промислової модернізації господарства: Німеччині після об'єднання 1871 рі Японії періоду перетворень Мейдзі. Господарська історія першої половини XX ст. відзначена за край-ней мірі двома масштабними експериментами «наздоганяючого» індустріального розвитку на основі мобілізаційного методу: прискорена індустріалізація СРСР (1920--1930-х) і вус корінна мілітаризація Німеччини (1930-ті). У післявоєнний період в СРСР, країнах світової системи соціалізму і зорієнтувавши-шихся на них звільнених країнах відбувався процес прискореного-ренного індустріального розвитку в умовах відсутності ринкові-них відносин.

    У ряді капіталістичних країн із середнім розвитком стала здійснюватися політика прискореної індустріалізації, яка мала спільні риси, незважаючи на окремі регіональні разли-чия. Протягом 1950--1960 рр. країни з «наздоганяючої» моді-ллю показали небачені зразки зростання (Японія, ряд країн Ла-тинского Америки).

    Найбільш успішним прикладом стратегії «наздоганяючого» раз-витку може служити Японія, тоді як більшість країн, ви-брали цю модель, зіткнулися в останні 20 років з серйозні-ми проблемами. Серед них ряд країн Латинської Америки так званої «великої трійки» - Аргентина, Бразилія і Мекси-ка, а також їхні сусіди по континенту - Болівія, Венесуела, Перу, Чилі та ін., Де під впливом світової кризи 1920--1930 -х рр. придбала популярність концепція импортозамещающего госпо-ства.

    Ті, що прийшли в цей період до влади представники популіст-ських партій висунули стратегію опори на власні сили, спрямовану на створення розвиненої національної індустрії. В умовах слабкості національного капіталу це завдання при-викликано було вирішувати держава. Популярність обраної стратегії гії підкріплювалася успіхами передвоєнного розвитку ряду країн Латинської Америки, де темпи зростання в кінці 1930-х рр. були вище, ніж в більшості розвинених країн. Наприклад, в Чилі середовищ-Негодова зростання в 1931-1940 рр. склав 4,8%. У роки війни про-виходило подальше зміцнення індустріального сектора еко-номіки. У перші повоєнні десятиліття практично повсе-місцево прокотилася хвиля націоналізації провідних галузей.

    Успіхи в розвитку ряду імпортозамінних економік най-більш яскраво проявилися у зміні структури господарства колись відсталих країн. З переважно аграрних і торгово-посередницьких вони перетворювалися в індустріальні. Бразилія, Арген-тину, Мексика, Чилі досягли у другій половині XX ст. середньо-го рівня розвитку. Але вже в 1970-і рр. в «нових індустріальних» країнах Латинської Америки стали наростати кризові явища як результат загальносвітового системної кризи індустріально-го суспільства. При цьому криза тут носив більш глибокий харак-тер. Його головною причиною стала відсутність необхідних для подолання елементів нової постіндустріальної економіки у вигляді власної фундаментальної науки, розвинутої системи об-разования і ін. Криза підтримувала гранично розвинулася си-стема державного втручання, державного пред-прінімательства. Все це серйозно перешкоджали початку реформ. Очевидно, що в кризових умовах порівняно нізкоеффек-тивная економіка південно-американських країн здавала позиції і на зовнішніх ринках. Вони стикалися з проблемами швидкого демографічного росту при порівняно низькому рівні життя і бідності широких верств населення. До того ж суспільство пси-хологіческі не було готове до радикальної лібералізації. Про це свідчили перші за часом в Латинській Амері-ке реформи в Чилі, які проводилися в умовах встановивши-шейся військової диктатури генерала А. Піночета. У 1980-і рр. ста-ли переходити до нової моделі інші країни регіону. Цей пе-реход носив хворобливий і непослідовний характер. Незважаючи на тривалий період реформування, він не привів до однозначно-позитивних результатів, що виражалося в перио-дических глибоких фінансово-економічних кризах, і до цього дня стрясають економіки провідних латиноамериканських країн.

    Другий поширений варіант моделі «наздоганяючого» раз-витку представлений країнами Південно-Східної Азії. Кожна з них в різний період приступала до індустріалізації господарства. У Малайзії, Сінгапурі та на Тайвані вона почалася відразу після Другої світової війни, в Індонезії і Південній Кореї - на початку 1960-х рр., В Таїланді - в кінці 1960-х рр. Цей список можна про-должать за рахунок Китаю, активно впроваджує індустріальну мо-дель з 1970-х рр., А також двох країн колишньої світової системи со-ціалізма (В'єтнаму і Лаосу), які стали застосовувати стратегії-енергію індустріальної домінанти розвитку в середині 1990-х рр. Індустріальний розвиток азіатських країн складається з двох ця-пов. На першому, як правило, приймалася відома латіноаме-риканська модель імпортозамінної господарства з метою удов-летворенія потреб внутрішнього ринку, а слідом за цим про-виходила переорієнтація промисловості на зовнішній ринок. За подібною схемою розвивалася, наприклад, Південна Корея. Модель азіатських індустріальних країн багато в чому нагадує риси японської моделі. Деякі відмінності можна побачити в ступеня монополізації господарства, рівень розвиненості системи дер-жавного патронажу, ролі іноземного капіталу, особливості галузевої структури і т.д.

    За умов переходу до постіндустріального об-ществу азіатська модель індустріального розвитку, так само як і латиноамериканська, опинилася в глибокій кризовому становищі. Повсюдно в названих країнах з деяким запізненням - з другої половини 1980-х рр. стала демонтуватися колишня система державного регулювання, проводитися послідовно-кові лібералізація режиму, в тому числі і його демонополі-зація, що робить економіки «азіатських драконів» більш відкритому-тими. Даний процес супроводжується глибокими фінансово-економічними кризами, характерними для всіх країн, які обрали модель «наздоганяючого» розвитку.

    4. Процеси інтеграції

    а) Інтеграція країн Західної Європи

    б) Північноамериканська інтеграція

    в) Азіатсько-тихоокеанська інтеграція

    г) Три світових центру ділової активності

    д) Інтеграція соціалістичних країн

    е) Країни СНД

    Однією з форм інтернаціоналізації економіки в другій половині XX ст., Що отримала прискорений розвиток в останні десятиліття, стала міждержавна інтеграція національних господарств. Третя науково-технічна революція викликала приско-ня цього процесу, що призвело до виникнення у другій по-Ловін XX в. феномена «відкритої економіки», або интернац-налізації господарських відносин на основі процесу інтег-рації. В основі цього явища лежить прагнення до досягнення більшої ефективності національних господарств за рахунок стимули-вання процесів спеціалізації та кооперування в рамках регіональних союзів, розвитку співпраці між країнами-учасницями в області виробництва, торгівлі, валютних відно-шень та інших сферах. Інтеграція є яскравим проявлени третьому глобалізації господарського життя.

    Уже початок XX століття відзначено виникненням міжна-рідних суб'єктів господарювання "які в післявоєнний період разом з швидким розвитком інфраструктури стали перетворювати-ся в багатогалузеві комплекси, що діють на принципах спе-соціалізації і кооперації виробництва на світовому рівні. Ці об'єднання отримали назву транснаціональних і многонаці- ональних корпорацій (ТНК і МНК). в даний час вони пре-брехати в провідну силу світогосподарських відносин. вкла-дивая капітал, створюючи численні філії за кордоном, ТНК (а ними є практично всі найбільші компанії розвинених країн) формують розгалужену систему світового виробництва, що не визнає національних кордонів і об'єд-ненную загальними організаційними, економічними і техноло-ня відносинами. За рахунок оптимального розміщення виробництва в різних країнах, з урахуванням їх порівняльних переваж-вин (наявність сировини, кваліфікованої робочої сили, технічного рівня виробництва і т.д.) ТНК досягають більш високої господарської ефективності. Вони руйнують кордони між національними ринками товарів, капіталів, робочої сили за допомогою формування прямих виробничо-технічного-ких і економічних зв'язків між підприємствами в різних країнах, викликаючи ефект інтернаціоналізації економіки. В на-варте час даний процес проявляється, зокрема, через розвиток нових форм співпраці між самими ТНК. Напри-заходів, отримали досить широке поширення так називаючи-ються стратегічні угоди, на основі яких об'єднують-ся фінансові та технологічні ресурси ТНК для досягнення результатів, недоступних кожної з них окремо.

    Розвиток міжнародних підприємств і об'єднань в усло-віях НТР у другій половині XX ст. поряд з небувалим роз-ренієм світових ринків товарів, капіталів, робочої сили спо-собствовало формування ринків інформації (ноу-хау, патен-ти, ліцензії) та науково-технічних послуг (інжиніринг, лізинг).

    Однією з форм і одночасно інструментом інтеграції в глобальному масштабі стали нові міжнародні господарські інститути в особі МВФ і МБ, СОТ та ін.

    Найважливішим напрямком інтернаціоналізації, отримавши-шим найактивніше в останні десятиліття, є між-державна, регіональна інтеграція національних хо-зяйств.

    а) Інтеграція країн Західної Європи

    Найбільш ранній і на цей момент найбільш розвиненою формою міжнародної інтеграції є Європейський союз, початок якому було покладено в 1957 р Тоді на нараді шести європейських країн: Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідер-Ланд, ФРН і Франції - було прийнято рішення про створення єв-ропейского економічного співтовариства. Пізніше в ЄЕС увійшли Великобританія (1973), Ірландія, Данія (1974), Греція (1984), Іспанія, Португалія (1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (1995). Головною метою об'єднання проголошувалося створення єдиного ринку товарів, послуг, робочої сили шляхом досягнення «чотирьох свобод»: свободи пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили між країнами співтовариства. З 1993 р ЄЕС називається Європейським союзом. За історично короткий термін ЄС перетворився в один з провідних світових економічних цін-тров. В даний час на його частку припадає] / з світового то-варооборота країн з ринковою економікою, а сукупний експорт перевищує експорт США в 3,6 рази, Японії - в 3,8 рази. ЄС так-же перевершив показник США за обсягом промислового про-ництва і має в своєму розпорядженні сьогодні половиною світових валютних резервів. Настільки динамічний розвиток держав Спільного ринку обумовлено багато в чому побоюванням європейських країн перетворити-ся в свого роду «технологічну периферію» США і Японії. Тому ці країни об'єднали зусилля на пріоритетних направ-домлення науково-технічного розвитку та впровадження результатів со-тимчасових розробок у виробництво. Так, наприклад, в рамках програми «Еврика» в 1980--1990-і рр. здійснювалося спів-кість в області мікропроцесорних розробок (програма Єв-роробот), систем зв'язку (програма Євроком), біотехнологій (програма Евробіо), створення нових матеріалів (програма Евромат ») і т.д.

    Однією з найбільш характерних рис європейської інтеграції є її інституціоналізація. Головним суб'єктом інтеграції виступають національні державні інститути, формиру ющіе міждержавні структури, про що свідчать ос-новні її віхи: в 1950 р створена Європейська платіжна система зі штучною розрахунковою одиницею EUA; в 1951 р підписаний договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС); в 1957 р підписаний Римський договір про створення Євро-ського економічного союзу (ЄЕС) і договір про створення європейської комісії з атомної енергії (Євроатом); в 1958 р провідні європейські країни одночасно вводять режим конвер-тіруемості валют; в 1965 р - «шістка» Спільного ринку створює Європейське співтовариство, яким делегуються керуючі функції ЄСВС, ЄЕС і Євроатому; в 1979 р утворена Европей-ська валютна система з єдиною розрахунковою одиницею ЕКЮ; в 1992 р підписано Маастрихтська угода, яка засновує Європейський союз; в 1999 році було прийнято рішення про введення єдиної валюти; в 2002 р була введена єдина валюта євро.

    Успіхи ЄС є привабливою силою для інтеграції в це об'єднання інших країн. За існуючими критеріями стра-ни, що вступають в ЄС, повинні бути, по-перше, європейськими демократичними режимами; по-друге, мати функціоную-щую ринкову економіку, а також прийняти законодавство ЄС; по-третє, здійснювати зовнішню політику співтовариства, в тому числі в питаннях безпеки. Економічна інтеграція країн ЄС з іншими європейськими країнами здійснюється в рамках Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Слід зазначити, що в даний час ЄС є самодостатнім об'єднанням, входження в яке нових учасників утруднення-но саме цією обставиною.

    б) Північноамериканська інтеграція

    У 1980-і рр. тенденції до регіональної інтеграції чітко намітилися у відносинах держав Північної Америки - США, Канади і Мексики. У 1989 р США уклали угоду з Ка-надій про зону вільної торгівлі, поклавши початок інтеграції, а вже в наступному, 1990 року, президент Дж. Буш у відповідь на углиб-ня західно-європейського альянсу висунув доктрину, перед-розглядати створення режиму вільної торгівлі на територі-торії від Аляски до Вогняної Землі, тобто панамериканського загально-го ринку. У лютому 1991 р згоди США і Канади приєдналася Мексика. Підписана тристороння соглаше-ня передбачає: ліквідацію всіх митних зборів до 2010 р .; поетапне скасування значного числа нетарифних бар'єрів в торгівлі товарами і послугами; пом'якшення режиму для північноамериканських капіталовкладень в Мексиці; лібералізує-цію умов для діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку їх південного партнера; врегулювання питань, пов'язаних з правами на інтелектуальну власність; створення тристоронньої арбітражної комісії.

    Незважаючи на очевидні і, здавалося б, односторонні найвигід-ди, одержувані США і Канадою, на думку багатьох аналітиків, найбільшу користь від інтеграції отримує Мексика. На протя-жении 1990-х рр. в країні відбуваються глибокі ринкові преоб-разования: прискорена приватизація, лібералізація податкової та фінансової системи, зовнішньоекономічного режиму і т.п. У ре-док Мексиці вдалося залучити значні іноземні інвестиції, дещо скоротити величезний зовнішній борг, збити гіперінфляцію, дещо стабілізувати гостроту соціальних конфліктів. Мексика виступає своєрідним мостом Інтегра-ції країн Центральної і Південної Америки з північноамериканським альянсом. Фінансова допомога США дещо пом'якшила проте-кание фінансових криз 1990-х рр. в Мексиці, які силь-но вдарили по інших країнах Латинської Америки.

    Північноамериканська інтеграція розглядається її ініціати-тором (США) як противагу ЄС і південно-східної інтеграції, що накладає на неї відомий геополітичний відбиток. Крім цього один з трьох її учасників знаходиться на стадії індустріального розвитку, в той час як інші успішно переходять або перейшли в постіндустріальне стан. До того ж на відміну від ЄС в інтеграції існує єдиний абсо-лютні лідер. Крім цього північноамериканський альянс форми-ється переважно не на інституціональній основі, а перед-ставлен угодами приватних суб'єктів господарювання країн-учас-ниць. У цьому полягають основні відмінності північноамериканського альянсу (НАФТА) від європейської інтеграції.

    в) Азіатсько-тихоокеанська інтеграція

    Інтеграційні процеси з 1980-х рр. спостерігаються і в про-Ширн Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Центром інтеграції є безумовний економічний лідер регіону - Японія. У листопаді 1989 р виникла Організація економічного спів-пра азіатсько-тихоокеанських держав (АПЕК). Крім Країни висхідного сонця в неї увійшли Бруней, Індонезія, Ма-Лайза, Сінгапур і Філіппіни, а також Австралія, Гонконг, Кі-тай і Нова Зеландія - всього 11 держав. Метою цього найбільшого за чисельністю населення альянсу є створення

    зони вільної торгівлі протягом 15 років з одночасним раз-витием інтеграції в інших сферах економічних відносин. Дана інтеграція являє собою менш стійке образо-вання як через свою відносної молодості, так і за складом учасників, рівень господарського розвитку яких надзвичайний-но різний. До того ж серед учасників інтеграції суті-ють серйозні протиріччя, які навряд чи можна дозволити в її рамках.

    Таким чином, в інтеграцію залучені всі розвинені стра-ни світу і більшість країн із середнім рівнем розвитку. Ін-теграціонние тенденції не обійшли і порівняно молоді хо-дарства країн, що розвиваються. До об'єднання їх підштовхує необхідність захисту національних інтересів в основному на ринках сировини, продовольства, енергетичних ресурсів, робочої сили і т.д. Прикладами такої інтеграції є: найбільш ран-ня інтеграція країн Латинської Америки - так званий Ла-тіноамеріканскій загальний ринок; Організація країн - експорті-рів нафти (ОПЕК), залізної руди (на чолі з Індією), експор-теров міді (Заїр, Замбія, Перу, Чилі), численні регіональні дво- і багатосторонні альянси і т.д. У недавньому минулому виник ряд міждержавних банків і кредитно-фінансових установ, різних економічних угруповань країн Латинської Америки, Південно-Східної Азії і Африки. Прав-да, на відміну від трьох інтеграційних гігантів дані об'єд-нання вельми неміцні і менш ефективні.

    г) Три світових центру ділової активності

    Інтеграція як провідна тенденція світового розвитку опору-вождается гострою конкурентною боротьбою між трьома центрами ділової активності - США, Західною Європою і Японією. У свою чергу, посилюється конкуренція певною мірою стимули-рует процес інтеграції всередині трьох центрів, постійно підтане-киває їх до розширення орбіти свого впливу.

    У конкурентній боротьбі за ринки та сфери впливу кожен з трьох центрів спирається на переваги свого становища в мас-штабі світового господарства. Так, США мають у своєму розпорядженні найпотужнішим виробничим і науково-технічним потенціалом, містким внутрішнім ринком, необхідним набором природних ресурсів, займають досить зручне геополітичне становище, мають у своєму розпорядженні величезними закордонними капіталовкладеннями. Слід осо-бо врахувати міць американських ТНК, на базі яких діє «друга економіка» за межами країни, а також перевага США у військовій області.

    Західно-європейський центр використовує широко розвинені внутрішньорегіональні зв'язку, тісне переплетення Взаємодоповнюючи-чих структур, своє лідируюче становище в області інтерна-ціоналізація виробництва і капіталу. Крім того, країни За-падной Європи інтенсивно використовують давні зв'язки з колишніми колоніями в Африці, Азії, Середземномор'ї, Тихоокеанському і Карибському басейнах.

    Третій центр, не маючи багатьма факторами своїх кон-куренти, робить упор на ефективному застосуванні іноземних технологій, а останнім часом докладає зусиль до створення соб-дарських, а також прагне до раціонального використання ним-портіруемость ресурсів. Особлива увага приділяється пріспосаблі-ваемое ™ господарського потенціалу центру до сучасних тре-бованіям, його мобільності, концентрації науково-технічних сил в сфері наукоємних виробництв, зростання продуктивності праці, зниження витрат, дизайну. Азіатсько-тихоокеанський центр ділової активності в силу переважно експортної орієнтації економік країн-учасниць, і, перш за все Японії, проявляє найбільшу активність на зовнішніх ринках.

    До кінця 1960-х рр. США зберігали економічне, фінан-совое і технологічну перевагу над іншими двома центрами. Протягом 1970--1980-х рр. їх монопольне становище по багатьох позиціях було втрачено або розхитані. Наприклад, Японія в 1980-і рр. вийшла на друге місце в світі за загальним об'єк-йому виробництва, наздогнала США за розмірами експорту, а по ду-шевому виробництва в 1988 р вона обігнала США. За чверть століття частка США в сукупному валовому продукті розвинених країн скор-тилась з 53% (у 1960) до 41% (в середині 1980-х), продовжуючи сни-тулитися в 1990-і рр., В той час як частка Західної Європи виріс-ла відповідно з 35 до 36%, а Японії - з 5 до 15%. Посилюючи-ється тиск на США і в області експорту капіталів, особливо з боку Японії.

    Зміна позицій трьох центрів ділової активності є результатом конкурентної боротьби на світовому ринку. Воно поки-показують, що жодна країна, жоден із центрів ділової активності сьогодні не в змозі забезпечити собі абсолютного лідерства за більшістю параметрів, як це було в XVIII - XIX ст. Зайняти лідируючі позиції в умовах незмірно поглибився процесу міжнародного поділу праці та інтеграції можна лише в деяких сферах світової економіки, що і подтвержда-ють результати суперництва трьох центрів ділової активності.

    д) Інтеграція соціалістичних країн

    Поряд з трьома основними регіональними об'єднаннями протягом більш ніж чотирьох повоєнних десятиліть, до кінця 1980-х рр. XX ст., Існувала соціалістична Інтегра-Ціон модель, яка охопила значну кількість країн Євразії-АТСК регіону. Незважаючи на розпад світової системи соціалізму, а потім і СРСР, колись здавалися вічними зв'язку країн по-бедівшего соціалізму залишили певний слід не тільки в історії інтеграції, а й продовжують впливати на вза-імоотношенія колишніх країн - учасниць альянсу.

    Інтеграційний процес почався після завершення Другої світової війни, охопив країни Південно-Східної Європи, освоєння-бождение СРСР від фашизму, а потім ряд країн Південно-Східної Азії, які отримали незалежність. Відмінною стороною ін-теграціі було в тій чи іншій мірі просте копіювання країнами-учасницями радянської моделі господарських ставлення-ний. Так, протягом 1950-х рр. в країнах Південно-Східної Європи відбувалося створення фундаменту соціалізму на основі тотального одержавлення промисловості, примусового кооперування села, витіснення капіталу зі сфери фінансів, торгівлі, створення системи директивного планування і т.д.

    Провідним інститутом інтеграції соціалістичних країн стала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), створений в січні 1949 У перші роки існування перед РЕВ стояло завдання на-лажіванія і регулювання зовнішньоторговельних зв'язків країн-учас-ниць на основі двосторонніх угод; з 1954 р РЕВ приступив до координації народно-господарських планів. У 1960-і рр. РЕВ ініціював ряд угод про спеціалізацію та кооперування виробництва і внутрішньоінтеграційну поділі праці. Поло-Жительна в цілому динаміка розвитку СРСР і його союзників в 1960-і рр. дозволила перейти до нового етапу інтеграції, про що свідчило виникнення таких її інститутів, як Між-родного банк економічного співробітництва, Інтерметалл, Інститут стандартизації та ін. У 1971 р була прийнята Комплексна програма співпраці та розвитку країн - членів РЕВ на базі поглиблення інтеграції .

    Перша половина 1970-х рр. стала своєрідною вершиною в розвитку співпраці, яке забезпечувало досить стабільність-ні темпи зростання промислового виробництва, які становлять в середньому 6-8%. В значній мірі це досягалося за рахунок ек-стенсівного розвитку, нарощування кількісних показників в області виробництва електроенергії, видобутку корисних іско-паєм, виплавки сталі, продукції машинобудування, в той ча-ма як темпи зростання продуктивності праці, ефективності виробництва, впровадження інновацій все більше відставали від мі-рових показників.

    З середини 1970-х рр. стали проявлятися кризові явища всередині РЕВ. Наростання відставання країн співдружності в науч-но-технічній сфері на тлі структурної перебудови госпо-ства розвинених країн неухильно вело до втрати завойованих пози-цій на світових ринках. Традиційна орієнтація співдружності на внутрішній ринок не змогла врятувати положення.

    До 1980-их рр.в повній мірі проявила себе диспропорція між надмірним розвитком галузей важкої індустрії і слабо раз-крученими галузями, що роблять споживчі товари. На-Растан диспропорція стала причиною не тільки щодо відповідності-ного, а й в окремих випадках абсолютного погіршення життя-них умов громадян країн співдружності, що призвело до зростання дезінтеграційних настроїв. Крім цього на зростання суперечать-чий всередині інтеграції впливав зберігався різний рівень розвитку країн-учасниць. Найбільш розвинені економіки НДР, ЧССР, Угорщини, Польщі, СРСР, змушені орієнтуватися на ринки менш розвинених країн, все більше втрачали стимули до розвитку наукомістких, сучасних виробництв, а разом з цим наростало їх відставання від світового рівня розвитку. Застаріла адміністра-тивно-командна система керівництва інтеграцією, надмірна иде-ологізація сфери господарського співробітництва перешкоджали реформування відносин на основі врахування інтересів учасників РЕВ. Кризова ситуація в сфері міждержавного спів-пра явно окреслилася в 1980-і рр., Що виразилося, наприклад, в різкому скороченні обсягів взаємної торгівлі.

    Після початку перетворень в СРСР - провідному суб'єкті співдружності - різко посилилися дезінтеграційні тенденції.

    З початком демократичних перетворень в країнах Содруж-ства в кінці 1980-х рр. відбувся остаточний розпад об'єд-нання країн. Сьогодні країни - колишні учасники РЕВ активно зближуються з провідними світовими об'єднаннями країн Євро-пи та Азії.

    е) Країни СНД

    Ще одне об'єднання країн, що представляє колишні респуб-лики СРСР, а нині суверенні держави, бере початок з мо-мента підписання декларації про створення економічного союзу країн СНД в 1991 р Незважаючи на наявні багаторічні госпо-дарські зв'язку та щодо близький рівень розвитку країн СНД , в даний час процес зближення знаходиться скоріше на стадії підписання протоколу про наміри. Виняток склад-ляють Росія і Білорусія, активно які зближують свої економі-ки. Це пояснюється більшою мірою внутрішньо-і внешнеполит-тическими, ідеологічними причинами, ніж економічними міркуваннями. Останнє надає відомий оптимізм в оціню-ке перспектив євразійського інтеграційного процесу в рам-ках СНД, в якому Росія повинна зіграти провідну роль.

    5. Глобалізація і глобальні проблеми

    Розглянутий вище процес інтеграції, являє собою яскравий прояв процесу глобалізації господарських ставлення-ний 9. Під глобалізацією більшість дослідників розуміє процеси глибинних змін всесвітнього характеру, пов'язані з розвитком постіндустріального суспільства. В основу трактувань суті даного процесу покладено ідею про універсальність процес-сов розвитку на основі досягнень НТР і лібералізації госпо-дарських відносин, які захопили всі країни світу в другій половині XX ст. Результатом має стати формування нової глобальної цивілізації. Очевидно, що процес глобалізації викликає загострення проблем і протиріч як всередині, так і між існуючими соціально-економічними системами, підтвердженням чому є протистояння «півночі і півдня», яке в даний час набуло відкритий військово-політи-ний характер, особливо після подій 11 вересня 2001 р Дан-ве протистояння може бути розцінена як одна з найгостріших глобальних проблем сучасності, що зачіпають всі країни світу.

    Відмінними властивостями глобальних проблем, таким об-разом, є їх всеохоплюючий характер, їх найтісніше пе-реплетеніе і неможливість вирішення окремо або в рам-ках якої-небудь однієї країни або регіону.

    Серед глобальних проблем найбільш важливою залишається завдання запобігання світової війни з використанням зброї мас-сового знищення. Незважаючи на досягнення останніх десяти тисячоліть XX в. в області розрядки, крах системи протистоячи-ня блоків, військово-політична конфронтація ...........




    Головна сторінка


        Головна сторінка



    Основні тенденції і моделі трансформації економіки після Другої світової війни

    Скачати 50.86 Kb.