• 2. Інвестиційна політика. Прогнозування можливих інвестиційних потоків
  • Список літератури


  • Дата конвертації28.04.2018
    Розмір18.84 Kb.
    Типреферат

    Скачати 18.84 Kb.

    Програмно-цільове планування

    1. Програмно-цільовий метод планування, його сутність і область застосування

    Програмно-цільове планування - це один з видів планування, в основі якого лежить орієнтація діяльності на досягнення поставлених цілей. По суті, будь-який метод планування спрямований на досягнення будь-яких конкретних цілей. Але в даному випадку в основі самого процесу планування лежить визначення і постановка цілей і лише потім підбираються шляхи їх досягнення.

    Сутність ПЦМ полягає у відборі основних цілей соціального, економічного і науково-технічного розвитку, розробці взаємопов'язаних заходів по їх досягненню в намічені терміни при збалансованому забезпеченні ресурсами з урахуванням ефективного їх використання [10, с.28].

    Т. е. Програмно-цільове планування побудовано за логічною схемою «цілі - шляхи - способи - засоби». Спочатку визначаються цілі, які повинні бути досягнуті, потім намічаються шляхи їх реалізації, а потім - більш деталізовані способи і засоби. В кінцевому підсумку, поставивши перед собою якісь цілі, організатор розробляє програму дій по їх досягненню. Звідси випливає, що особливістю даного методу планування є не просто прогнозування майбутніх станів системи, а складання конкретної програми досягнення бажаних результатів. Т. е. Програмно-цільовий метод планування «активний», він дозволяє не тільки спостерігати ситуацію, а й впливати на її наслідки, що вигідно відрізняє його від більшості інших методів.

    Особливістю програмного планування є також спосіб впливу на плановану систему. На перше місце ставиться не система сама по собі, її складові елементи та сформована організаційна структура, а управління елементами програми, програмними діями.

    З положень, розглянутих вище, слід, що ключовим поняттям програмно-цільового планування є програма. Програма - це комплекс заходів по реалізації стратегій [5]. У свою чергу, система стратегій і цілей, що досягаються з їхньою допомогою, - не що інше, як план. Таким чином, підтверджується подвійність програмно-цільового планування, а саме об'єднання планування і фактичного впливу на економічні показники.

    Програмно-цільове планування може застосовуватися на різних організаційних рівнях: мікроекономічному - щодо окремої організації, і макроекономічному - щодо економіки країни в цілому.

    У кожному з цих випадків існує своя специфіка застосування розглянутого методу планування.

    При програмно-цільовому підході до внутрішньофірмового планування основою управління організацією є так звана цільова програма підприємства, в якій сформульовані цілі фірми і комплекс заходів по їх досягненню. Оскільки умови зовнішнього середовища постійно змінюються, то програму передбачається періодично коригувати і приводити у відповідність з поточним станом ринку. При цьому короткострокові програми розвитку фірми є конкретизацією і продовженням цільової програми підприємства.

    Проведення заходів щодо зміни цілей фірми і програми дій - це завдання менеджера організації, керівника вищої ланки.

    Процес програмно-цільового планування в організації проходить поетапно. При цьому виділяються наступні етапи.

    1. Розробка загальних цілей.

    2. Визначення конкретних, деталізованих цілей на заданий, порівняно короткий період часу (2, 5,10 років).

    3. Визначення шляхів і засобів їх досягнення.

    4. Контроль за досягненням поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників з фактичними.

    На практиці доведено, що застосування програмно-цільового планування в організаціях дозволяє підвищити точність прогнозів та наблизити планові показники до фактичних, що в значній мірі сприяє успішному розвитку компанії. Але в Білорусі програмно-цільове планування на фірмах застосовується рідко. Набагато частіше цей метод використовується при державному плануванні та регулюванні економіки.

    Програмно-цільовий метод є одним з найбільш поширених і ефективних методів державного регулювання економіки, що застосовуються в більшості розвинених країн. Цей метод передбачає розробку плану виходячи з цілей розвитку економіки при подальшому пошуку і визначенні ефективних шляхів і засобів по їх досягнення і ресурсного забезпечення.

    Перед програмно-цільовим плануванням стоять і більш конкретні завдання, такі як безпосередній вплив на розміщення нових підприємств, міграційні потоки, розвиток окремих територіальних утворень (освоєння нових районів, підйом економіки депресивних районів, дозвіл гострих еколого-економічних ситуацій і т.д.).

    Програмно-цільовий метод планування та управління передбачає певну документальну базу. Основним документом, що характеризує соціально-економічні процеси в Білорусі з точки зору планування і визначальним регулюючу роль держави, є прогнози соціально-економічного розвитку на відповідні періоди. Їх зміст виходить за рамки чистих прогнозів, т. К. Вони містять реальні пропозиції по впливу на економіку країни [8, c.2].

    Більш конкретними плановими документами є комплексні цільові програми. Цільова комплексна програма - це документ, в якому відображаються мета і комплекс виробничих, науково-дослідних, організаційно-господарських, соціальних та інших завдань і заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективним шляхом економічних проблем і пов'язаних за ресурсами, виконавцями і термінами здійснення [3, с .96].

    За змістом цільові комплексні програми можна розділити на кілька видів.

    1. Соціально-економічні програми - передбачають вирішення проблем соціального характеру і підвищення матеріального рівня життя населення.

    2. Науково-технічні програми - спрямовані на вирішення наукових і технічних проблем, прискорення впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, що дозволяють забезпечити в найближчий період значний позитивний ефект. Перелік науково-технічних програм формується виходячи з пріоритетів розвитку економіки.

    3. Виробничо-економічні програми - призначені для вирішення великих міжгалузевих проблем в області виробництва, що сприяють підвищенню ефективності діючих і розвитку нових виробництв.

    4. Територіальні програми - спрямовані на перетворення регіонів, комплексне освоєння нових територій та вирішення інших завдань у регіонах.

    5. Екологічні програми - являють собою комплекс заходів природоохоронного характеру.

    6. Організаційно-господарські програми - спрямовані на вдосконалення організації управління економікою.

    Цільові комплексні програми розрізняються також за своєю тимчасової тривалості. Вони можуть бути довгостроковими, розробляються на період понад п'ять років, і середньостроковими - тривалістю до п'яти років.

    Розробка ЦКП з використанням програмно-цільового методу здійснюється в певній послідовності.

    1. Складається перелік найважливіших проблем. Виділяється певна проблема і видається вихідне завдання на розробку програми для її вирішення, в якому визначаються цілі програми, ліміти ресурсів, учасники реалізації програми та інша необхідна інформація.

    2. Видається завдання на розробку програми для вирішення певної проблеми. У ньому відображаються цілі програми, ліміти ресурсів, учасники і терміни реалізації програми. На цьому етапі конкретизуються параметри, що характеризують цілі програми і визначаються завдання її реалізації за окремими періодами. Генеральна мета розбивається на підцілі.

    3. Формуються склад завдань і комплекс заходів для реалізації програми. Склад основних завдань програми встановлюється виходячи з побудованої ієрархії цілей. По кожному із завдань розробляються послідовні етапи їх виконання.

    4. Розрахунок основних показників і ресурсного забезпечення програми. Визначаються витрати матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, необхідних для реалізації програми. Формуються переліки матеріальних ресурсів із зазначенням постачальників і одержувачів. На цьому етапі проводиться розрахунок ефективності реалізації програми.

    5. Заключний етап. Він пов'язаний з формуванням програмних документів, узгодженням і, при необхідності, із затвердженням програми.

    У Білорусі застосування програмно-цільових методів дозволило забезпечити переважну підтримку таких пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку, як машинобудування, інформатизація, ліки і медицина, екологія, сільське господарство, подальший розвиток перспективних наукових досліджень і розробок в області лазерних і плазмових технологій, оптоелектроніки, нових матеріалів з особливими властивостями, методів технічної діагностики, хімічного синтезу речовин, селекції рослин, біотехнології, способів обробки інф ормаціі, спеціальної обчислювальної техніки [12]. Програмно-цільовий метод проведення досліджень і розробок в країні дозволяє сьогодні ефективно функціонувати створеному в Білорусі науково-інноваційного конвеєра, який реалізує ланцюжок: наукова ідея - наукова розробка - освоєння в дослідному виробництві - серійне виробництво - ринок [2].

    Програмно-цільовий метод планування виглядає досить привабливим, т. К. Дозволяє в значній мірі впливати на досліджувану ситуацію. Однак у нього є ряд істотних недоліків, які розглянуті нижче.

    1. Методична незавершеність.

    До теперішнього часу не створено чітких, усталених визначень з широкого кола концептуальних положень розробки та реалізації комплексних програм, відсутня єдина точка зору дослідників на основні поняття програмно-цільового планування і управління, співвідношення плану і цільової комплексної програми. В результаті доводиться адаптувати програмні методи до вже існуючих методів планування і управління. Все це істотно обмежує рамки застосування програмно-цільового підходу, який найбільш ефективний для розв'язання добре вивчених проблем, т. К. Для них порівняно неважко провести дослідження за схемою «мета - система заходів - система управління».

    2. Програмно-цільове планування використовується, в основному, для вдосконалення діючих систем управління, а не для вирішення нових проблем.

    Ця ситуація також пов'язана з недостатністю наукової бази з даного питання. Керівники програм при створенні нових систем управління воліють діяти старими перевіреними методами, щоб зменшити ризик. Однак це не завжди є оптимальним підходом, що не йде на користь створюваної програмі.

    3. «Забудькуватість» систем управління.

    Мається на увазі ситуація, коли на якомусь етапі свого розвитку системи управління починають втрачати зв'язок з проблемами, для вирішення яких створювалися. Фахівці пов'язують це з тим, що такий зв'язок спочатку була враховано в повній мірі при створенні системи, визначенні її меж, структури, функцій і т. Д. Крім того, часто спостерігається невідповідність витрачених ресурсів соціальної значущості проблеми, що не сприяє її успішному вирішенню .

    4. Відсутність адекватних методик розрахунку економічної ефективності програм.

    В результаті неможливо об'єктивно обгрунтувати необхідність створення програми і відповідної системи управління для вирішення якої-небудь конкретної проблеми.

    5. Недостатня оперативність.

    Іноді з моменту появи проблеми до моменту реалізації програми по її рішенню проходять багато років, протягом яких суспільству наноситься непоправний збиток від ігнорування проблеми. Наприклад, десятиліттями замовчувалася проблема охорони навколишнього середовища, поки нарешті не були створені спеціальні програми. Рано чи пізно проблеми все одно «спливають на поверхню», однак очевидно, що чим раніше та чи інша проблема буде виявлена ​​і вирішена, тим більший збиток вдасться запобігти.

    Таким чином, сутність програмно-цільового методу планування полягає у відборі основних цілей соціального, економічного і науково-технічного розвитку, розробці взаємопов'язаних заходів по їх досягненню в намічені терміни при збалансованому забезпеченні ресурсами з урахуванням ефективного їх використання.Програмно-цільове планування може застосовуватися на різних організаційних рівнях: мікроекономічному - щодо окремої організації, і макроекономічному - щодо економіки країни в цілому. Всі недоліки програмно-цільового планування пов'язані з недостатністю наукової бази з даного питання. Отже, для оптимізації процесу програмно-цільового планування необхідні подальші і більш глибокі наукові розробки в цій галузі.

    2. Інвестиційна політика. Прогнозування можливих інвестиційних потоків

    Під інвестиційною політикою розуміється комплекс взаємопов'язаних цілей і заходів щодо забезпечення необхідного рівня та структури капітальних вкладень в економіку і окремі сфери і галузі, а також заходи щодо підвищення інвестиційної активності економічних суб'єктів.

    Більш спрощене визначення інвестиційної політики можна знайти у Г.А. Кандаурової, згідно з яким «вона являє собою комплекс народногосподарських підходів і рішень, що визначають обсяг, структуру і напрямки використання інвестицій в сферах і галузях економіки» [10, с.111].

    В умовах ринку інвестиційна політика повинна бути орієнтована на визначення доцільних обсягів і структури інвестицій, вибір пріоритетів і підвищення ефективності інвестицій.

    Інвестиційна політика є складовою частиною економічної політики. Основна мета інвестиційної політики - переозброєння виробництва, оновлення основних фондів за рахунок впровадження науково-технічних досягнень. Інвестори прагнуть вкладати кошти в регіони з сприятливим інвестиційним кліматом [4, с. 117].

    Серед основних напрямків інвестиційної політики Республіки Білорусь слід виділити:

    створення правової бази зі страхування інвестицій;

    скорочення частки централізовано виділяються фінансових коштів, використання їх в основному для інвестування об'єктів загальнодержавного значення;

    інвестування в першу чергу пріоритетних галузей економіки;

    використання нетрадиційних джерел інвестицій (іпотечне кредитування, лізинг, вексельний обіг);

    переважне інвестування конкурентоспроможних виробництв, рентабельних і швидко окупаються проектів;

    створення ринку інвестиційних ресурсів;

    спільне державно-комерційне фінансування інвестиційних проектів.

    Прогнозування інвестицій - складний, багатоступінчастий процес вивчення імовірнісних сторін вкладення капіталу в ту чи іншу сферу економіки в майбутньому.

    Процес прогнозування інвестицій поділяється на етапи:

    прогнозування можливих інвестиційних потоків;

    прогнозування потреби в інвестиціях;

    оцінка економічної ефективності використання інвестицій з урахуванням факторів інвестиційного ризику.

    Можливі інвестиційні потоки (ресурси) можна визначити за часткою інвестицій в ВНП. Нормативна величина інвестицій визначається шляхом множення нормативної частки інвестицій у ВНП на прогнозований обсяг ВНП. Для забезпечення простого відтворення частка інвестицій повинна бути не нижче 20%, розширеного - 30-40%. Важливим компонентом можливих інвестиційних потоків є іноземні інвестиції.

    Таким чином, можливий обсяг реальних інвестицій по народному господарству (Iо) можна представити у вигляді [10, с.112]:

    Iо = Кі * ВНП + Iін, (2.1)

    де Кі - коефіцієнт, що характеризує частку інвестицій в ВНП; Iін - можливий обсяг іноземних інвестицій.

    Визначення можливого обсягу інвестицій на підприємствах, в компаніях і по окремим інвестиційним проектам проводиться шляхом планування ймовірного залучення коштів з різних джерел фінансування (власних, позикових, залучених).

    При прогнозуванні інвестиційних потоків використовуються методи екстраполяції, експертних оцінок, багатофакторних моделей, а також динамічна модель міжгалузевого балансу.

    Факторами, що сприяють зростанню обсягу інвестицій в економіку країни, є: розвиток нових виробництв, знос основних фондів діючих підприємств, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції (обсягу експорту) і ін.

    На закінчення даного питання слід повторити, що інвестиційна політика являє собою комплекс народногосподарських підходів і рішень, що визначають обсяг, структуру і напрямки використання інвестицій в сферах і галузях економіки. Одним з етапів процесу прогнозування інвестицій є прогнозування можливих інвестиційних потоків, які можливо визначити за часткою інвестицій в ВНП.

    3. Завдання

    Визначте обсяг закупівель (поставок) зерна в господарствах країни для держпотреб в прогнозному періоді.

    Вихідні дані: потреба в зерні в прогнозному періоді складе: на насіння -960 тис. Т .; продовольство - 1540; фураж - 3800; промислову переробку - 460; інші потреби - 10 тис. т.

    Імпорт зерна прогнозується в розмірі 1000 тис. Т. Довідково: валовий збір зерна в прогнозному періоді передбачається 5900 тис. Т.

    Рішення.

    1. Розрахуємо потребу продукції за всіма напрямками її використання:

    960 + 1540 + 3800 + 460 + 10 = 6770 тис. Т.

    2. Визначимо потреба продукції з урахуванням імпорту в прогнозному періоді:

    6770 - 1000 = 5770 тис. Т.

    3. Порівняємо виробничі можливості господарств країни з потребою продукції в прогнозному періоді:

    5900> 5770

    Тобто виробничі можливості господарств дозволяють зробити необхідні закупівлі.

    Таким чином, обсяг закупівель (поставок) зерна в господарствах країни для держпотреб в прогнозному періоді становить 5770 тис. Т.

    Список літератури

    Басовский, Л. Є. Прогнозування та планування в умовах ринку: Учеб. посібник / Л.Є. Басовский. -М. : ИНФРА-М, 2003. - 260с.

    Доповідь про стан і перспективи розвитку науки в Республіці Білорусь за підсумками 2003 року. (Http://www.ac.by/publications/rprt2003r.html).

    Єгоров В.В., Парсаданов Г.А. Прогнозування національної економіки. Учеб. допомога. - М., 2001..

    Ендовицкий Д.А. Комплексний аналіз і контроль інвестиційної діяльності: методологія і практика. / Під. Ред. Л.Т. Гіляровський. - М .: Фінанси і статистика, 2001 - 400 с.

    Закон Республіки Білорусь «Про державне прогнозування та програмах соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь» // Ведамасцi Нац. відразу Республiкi Білорусь. - 1998. - № 20.

    Ільїн А.І., Синиця Л.М. Планування на підприємстві: Учеб. Допомога. У 2 ч.ч.2. Тактичне планування / За загальною редакцією А.І. Ільїна. - Мн .: ТОВ «Нове знання», 2000. - 416 с.

    Колпина Л.Г., Марочкіна В.М. Фінансові плани підприємств. - Мн .: Виш.шк., 1997. - 114 с.

    Про соціально-економічний розвиток. // Білоруський годину. - 2003. - №23. - С. 2-3.

    Проблеми, досвід, перспективи реформування економіки і суспільства. Зб. статей. Мн., 1999..

    Прогнозування і планування економіки: Учеб. посібник / В.І. Борисевич, Г.А. Кандаурова, М.М. Кандауров та ін .; За заг. ред. Г.А. Кандаурової. - Мн .: БГЕУ, 2003. - 184 с.

    Шепеленко Г.І. Економіка, організація і планування виробництва на підприємстві. Уч. сел. - Ростов-на-Дону: «МарТ», 2000. - 544 с.

    Економічне становище: науково-дослідний потенціал. (Http://www.president.gov.by).