Дата конвертації25.03.2017
Розмір115.63 Kb.
Типреферат

Скачати 115.63 Kb.

Специфіка і причини інфляції в Україні та антиінфляційна політика

Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет

Кафедра Політекономії

Курсова робота

на тему:

"Причини і специфіка інфляції в Україні та антиінфляційна політика"

Виконав: студент I курсу II групи

Фінансово-економічного факультету

Перевірив:.

Київ 2000 рік.

ЗМІСТ:

введення ________________________________________________________

1 Сутність і причини інфляції

1.1 Основні причини виникнення інфляції і її особливості в Україні _________________________________________________________

1.2 Альтернативні концепції інфляції ____________________________

1.3 Рівні і типи інфляції _______________________________________

1.4 Соціально-економічні наслідки інфляції __________________

2 Методи запобігання інфляції

2.1 Основні підходи антиінфляційної політики ___________________

2.2 Антиінфляційна політика в Україні в період незалежності _____

висновок ______________________________________________________

Список літератури ______________________________________________

Стор.

3

4

11

13

17

28

28

33

35

Вступ

Що таке інфляція. Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Це поняття, можливо, виникло одночасно з виникненням грошей, з оборотом яких вона нерозривно пов'язана. Безпосередньо термін інфляція з'явився в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і позначав процес збільшення обігу паперових грошей.

Цей термін також вживався в Англії і Франції. Однак широке поширення в економічній літературі термін інфляція отримав лише після 1-ї світової війни, а у вітчизняній літературі лише в середині 20-х рр.

Найбільш загальним, традиційним є визначення інфляції: Інфляція - це процес переповнення каналів обігу грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і зростання товарних цін.

Однак таке визначення не можна вважати повним. Інфляція, незважаючи на те, що вона проявляється в зростанні цін, є складним соціально-екоміческім явищем, що породжується диспропорціями відтворення в різних сферах ринкового господарства і являє собою одну з найбільш гострих проблем сучасної економіки в багатьох країнах світу.

Отже, проявом інфляції є підвищення цін, яке виникло в зв'язку з тривалим НЕ рівновагою на більшості ринків на користь попиту, тобто це дисбаланс між сукупним попитом і сукупним приписом. Однак не слід забувати, що зростання цін може бути пов'язаний з відсутністю рівноваги між попитом і пропозицією, таке зростання цін на якомусь окремому товарному ринку - це не інфляція. Інфляція проявляється в підвищенні загального рівня цін в країні. Впливати на ріст цін можуть і конкретні економічні обставини. Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть зрости унаслідок змін в динаміці продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податку, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих. Так, наприклад, енергетична криза 70-х р.р. вплинув не загальне підвищення цін: загальний рівень цін піднявся в 1973 р На 7%, а в 1979 р - на 9%.

Для розгляду сутності інфляції та методів боротьби з нею, в тому числі з урахуванням особливостей її протікання в Росії ми маємо зупинитися на вивченні дійсних інфляційних причини зростання цін.


1. Сутність і причини інфляції.

1.1 Основні причини виникнення інфляції і її особливості в Україні.

1.1.1 Загальна характеристика ФАКТОРІВ ВИНИКНЕННЯ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ В 1991-1995 ГГ.

Як свідчать дані таблиці 1, інфляційні процеси протягом 1991 - 1993 рр. придбали в Україні найвищі темпи серед інших постсоцалістіческіх держав. Пояснити це можливо не тільки станом структурної разболансірованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, які продукують на виробничий і споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були заподіяні їх багатофакторним характером, об'єктивними невдачами перехідної економіки, в томі числі в значній мірі залежністю від зовнішнього енергопостачання.

Таблиця 1. Індекс споживчих цін країн СНД, 1991 1994 рр., У% до попереднього року.

країни

тисяча дев'ятсот дев'яносто-один

1992

тисячу дев'ятсот дев'яносто три

1994

Азербайджан

212

+1039

1213

1880

Білорусь

199

тисяча сімдесят одна

1290

2321

Казахстан

179

1615

1 758

1 977

Киргизстан

21

1189

1294

378

Молдова

214

1209

1284

586

Росія

200

2609

940

303

Таджикистан

213

1 007

2236

339

Туркменістан

213

870

1731

2814

Узбекистан

197

515

тисяча триста тридцять два

1650

Україна

390

2100

10256

501

За даними Кабінету Міністрів України в 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14% зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту та імпорту, валютний курс тощо.

Серед факторів і факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

невиважених первинна емісія;

структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці;

затрачіваемость економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

значна руйнівність товаропродуктовой сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

негативне сальдо зовнішньої торгівлі і неконтрольований експорт;

доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, дуже незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів і збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

в 1992 році - 1308,0%;

в 1993 році - 4834,9%;

в 1994 році - 992,0%;

в 1995 році -253,5%

Безперечно, вищезгадані зростаючий попит та витрати виробництва є чинниками інфляції в Україні. Пороти цікаво подивитися яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів.

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991-1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 року, коли ціни зросли за рік в 102,6 разу при середньомісячному рівні інфляції 47,1% (типова гіперінфляція).

Потрібно відразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991-93 рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту виросли в 146 тис. разів, на газ - в 64,2 тис. рази. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних коштів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками ( «криза неплатежів» - за даними СБРР за 1992 р неплатежі в Україні становили 40% загального ВВП) та видачі заробітної плати. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплати-ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином, простежується переплетення інфляції витрат і попиту.

Т.Т. Ковальчук і М.М. Коваль у своїй статті «Основні чинники та фактори інфляції в Україні» наполягають на тому основний в Україні стала інфляція попиту, спричинена в першу чергу надлишкової емісією з боку держави.

У даній роботі ми спробуємо поєднати обидва підходи, оскільки, на мою думку, розподіл інфляційних процесів на типи є досить умовним, особливо коли мова йде про перехідній економіці. І найбільш доречним буде сказати, що інфляційні процеси, спричинені цілим розмаїттям факторів, дійсно являли собою переплетіння інфляції витрат та попиту, що значно ускладнювало проведення антиінфляційної політики.

Отже, проаналізуємо фактори, що спричинили за собою інфляційні процеси в нашій державі.

1.1.2 "Шок пропозиції" та залежність від зовнішніх енергоносіїв.

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрофованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна частина виробництва, яка безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), яка пережила важкі процеси політичної та суспільної трансформації, стала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозавсімость від зовнішніх надходжень нафти і газу, перш за все, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, за станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3% і була найбільшою. Проти 1993 року, значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7% (перед Туркменістаном -10,6%) і залишалась знову ж найбільшою серед інших кредиторів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта і продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8% від загального обсягу імпорту, в тому числі газ естественний- 31,9%.

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні за станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становить:

електроенергії-8,0%;

нафти, включаючи газ конденсат- 5,8%;

вугільних 7,7%.

1.1.3 Чи не зважена грошова емісія.

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання попиту над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «Інфляційного розриву» (м Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, "емісія грошей за 1993 рік збільшилася в 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал 7,5 трлн. крб., а лише за грудень 3,8 трлн. крб ».

Збільшення суми незабезпечених товарною масою грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки в першому кварталі 1993 року для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. В Протягом 1993 р монетарна маса збільшилася 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто в 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля становив 1: 10. Це було зумовлено тим, що в зверненні була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень-лютий 1993 року обіг було випущено 43,0 млрд., Крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. Крб. Виникла потреба в готівці для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової емісії грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют. Це, в свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

1.1.4 Перехід від експансійної до реструкторізаціонной політиці. Причини і наслідки.

гіпервисокі ТЕМПИ ІНФЛЯЦІЇ У 1993 РОЦІ, ЩО супроводжуватиметься зниженням обсягів ВИРОБНИЦТВА, ТОВАРООБОРОТА, КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ, погіршення стану ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ І ТОМУ ПОДІБНЕ, ПРИВЕЛИ до кризи грошово-кредитної СИСТЕМИ УКРАЇНИ.

Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк України має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, утвердження національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти складають суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р держава керувалося експансивної фіскальної політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат і зменшення чистого обсягу податкових надходжень), яка включала:

пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електроенергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувалися на території України;

підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування і ліки;

встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.

зниження цін і тарифів на ряд товарів і послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції в 1993 р примусив уряд і НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитна політика була змінена з експансивної на жорстку раструктурізаціонную. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще в кінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4%, то в II кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в II кварталі до 5,0%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1% та 9,1% в жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5%. При цьому продовольчі товари подорожчали в 2,2 рази або 218,1%, непродовольчі товари в 3 рази або 203,6%. Платні послуги зросли в 5,5 рази або 549,8%.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що також є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8% в грудні 1993 року до 19,2% в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0% на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового відсотка придбав позитивне значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного відсотка, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 рази.

За умов реструктуризаційних кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Реструктурзаціонная політика або політика стримування, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеження грошової емісії та позичкового відсотка, здатна стримати "пікові навантаження" темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше дотримання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницькі комерційні структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. При цих умовах потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України.

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення над встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча й гальмує динаміку цін, але в той же час гнітити виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивався «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки деяких виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання.

1.1.5 Доларизація економіки, валютна політика в Україні та проблеми інфляції.

Ще однією проблемою, яка провокує інфляцію в нашій державі, стало паралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5%, іноземної валюти- 13,5%. Станом на 1.01.1995 р відповідно-68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, ніж більш інтенсивний темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна «вільно-конвертована» валюта і далі залишається однією з найбільш привабливих засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

перший квартал 16,80 трлн. крб .;

другий квартал 32,86 трлн. крб .;

третій квартал 59,60 трлн. крб .;

дев'ять місяців 1995 року 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. Дол. США, то на 1.07.1995 р ці суми зросли до 62297,1 тис. Дол. США.

Підвищення попиту на «вільно-конвертовану» валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Потрібно також відзначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти сприяє дорогому імпорту і здешевлює за кордоном експорт. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс удоражівает імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об'єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Виправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу - захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

1.1.6 Інші інфляційні фактори.

Економісти виділяють й інші фактори, які провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних витрат, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні, обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всьому ланці економіки. Дуже важливо нарощувати надходження доходів завдяки більш повному обліку і облаганію податком господарських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, в першу чергу, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

1.1.7 Грошова реформа 1996 і показники інфляції в 1996-1998 рр.

Відповідно до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні були проведені грошову реформу: введено в загальний обіг єдина національна одиниця - гривню. Однак, до цього, добре відомим наказом Президента України «Про реформу грошової системи України» 7. листопада 1992 були впроваджені купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано виходу нашої держави з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 року, в обіг була випущена тимчасову валюту - купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в Україні та основі що вони проводилися. Я погоджуюся з багатьма фахівцями, які вважають, що в Україні грошова реформа проводилась протягом 5 років і включила в себе 3 основні етапи:

впровадження тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованців в готівковий звернення-січень 1992 р

впровадження купоно-карбованців в безготівковий звернення-листопад 1992 р

випуск у загальний обіг постійної національної валюти- гривні - вересень 1996 р

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінаціі- зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої, в стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основною передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне проведення реструктуризаційних грошово-кредитної політики, яка привела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні-2%. Однак слід пам'ятати про негативні сторони сильного тиску з боку держави, зокрема утримання обмінного курсу валюти на певному рівні, про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р виросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року. Динаміка цін 1997-1998 рр. відображена в табл. 2:

Таблиця 2. Зміна приросту індексу цін споживчого ринку (до початку року)

період

1 997

1 998

січень

2,2

1,3

лютий

3,4

1,5

Березень

3,5

1,7

квітень

4,3

3,0

травень

5,2

3,0

червень

5,3

3,0

Липень

5,4

2,1

Серпень

5,4

2,9

вересень

6,7

6,2

жовтень

7,6

12,8

листопад

8,6

грудень

10,1

Знаменитий криза в Росії у вересні цього року не оминула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення попиту над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв'язку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного Банку. Зростання попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіреними способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізація цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, не обмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватися на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєвоважливих для банківської і фінансової системи в цілому аспекти:

вільна купівля-продаж валют;

наділення НБУ стабілізаційними кредитами ком.банкі;

використання ОВДП в якості обов'язкових резервів.

В. Ющенко підкреслив, що в листопаді через ускладнення фінансової ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи Росію, пройшла тотальна девальвація національних валют цих країн. У зв'язку з цим Україна повинна вжити невідкладних заходів, що означає подальшу реструктуризаційних політику уряду. Тому портфельні інвестиції у вигляді держборгу залишаються непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування відповідно високими. Розрив між офіційним і «сірим» курсом гривні посилюється, що може призвести до нової хвилі девальвації національної одиниці України.

1.2 Альтернативні концепції інфляції.

Крім основних, існують також альтернативні концепції інфляції. До них відносять інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний. Вона знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Грошові фактори викликають перевищення грошового попиту над товарною пропозицією, в результаті чого відбувається порушення вимог закону грошового обігу. Негрошові чинники ведуть до початкового зростання витрат і цін товарів, підтримуваного наступним підтягуванням грошової маси до їх зростанню рівня. Обидві групи факторів переплітаються і взаємодіють один з одним, викликаючи зростання цін на товари і послуги, або інфляцію.

Залежно від переважання факторів тієї чи іншої групи розрізняють два типи інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.В рамках цих концепцій розглядають різні причини інфляції, викликані різними грошовими факторами.

1) Інфляція попиту.

Це явище порушення рівноваги між попитом і пропозицією з в сторону попиту. Причиною такого зсуву може бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і практично повного завантаження виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності населення (зростання заробітної плати) в результаті активних дій профспілок.

В результаті цього в обігу виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. У ситуації, коли вже має місце повна зайнятість у сфері виробництва, виробники не можуть збільшити пропозицію товарів у відповідь на збільшення попиту.

Інфляція попиту викликається наступними грошовими факторами:

- Мілітаризація економіки і зростання військових витрат. Військова техніка стає все менш пристосованої для використання в цивільних галузях, в результаті чого грошовий еквівалент, що протистоїть військовій техніці, перетворюється на чинник, зайвий для звернення;

-дефіцит Державного бюджету і зростання внутрішнього боргу. Покриття дефіциту відбувається шляхом розміщення позик держави на грошовому ринку або за допомогою емісії нерозмінних банкнот центрального банку. З травня 1993 р РФ перейшла від другого способу до першого, і почалося покриття дефіциту держбюджету РФ за рахунок розміщення на ринку державних короткострокових зобов'язань (ГКД);

-кредитна Експансія банків. Так, за станом на 1 липня 1994р. обсяг кредитів, наданих Банком Росії Уряду, склав 27665 млрд.руб. або 38,9% його зведеного балансу;

- Продукція, що імпортується інфляція. Це емісія національної валюти понад потреби товарообігу при купівлі іноземної валюти країнами з активним платіжним балансом;

-надмірна Інвестиції у важку промисловість. При цьому з ринку постійно витягаються елементи продуктивного капіталу, замість яких в обіг надходить додаткові грошовий еквівалент.

2) Інфляція витрат.

Це явище виражається в зростанні цін внаслідок зростання витрат виробництва. Причинами її можуть стати:

- Олигополистическая практика ціноутворення,

- Економічна політика держави,

- Зростання цін на сировину і т.д.

Інфляцій витрат характеризується вплив наступних негрошових факторів на процеси ціноутворення:

-лідерство В цінах. Воно спостерігалося з середини 60-х років до 1973 року, коли великі компанії галузей при формуванні та зміні цін орієнтувалися на ціни, встановлені великими виробниками в галузі чи в рамках локально-територіального ринку.

-зниження Зростання продуктивності праці і падіння виробництва. Таке явище відбувалося в другій половині 70-х років. Наприклад, якщо в економіці США середньорічний темп продуктивності праці в 1961-1973 р.р. становив 2,3%, то в 1974-1980 р.р. 0,2%, а в промисловості відповідно 3,5 і 0,1%. Аналогічні процеси були і для інших промислово розвинених країн. Вирішальну роль в уповільненні зростання продуктивності праці зіграло погіршення загальних умов відтворення, викликане як циклічними, так і структурними кризами.

-Возросшее Значення сфери послуг. Воно характеризується, з одного боку, більш повільним зростанням продуктивності праці в порівнянні з галузями матеріального виробництва, а з іншого - великою питомою вагою заробітної плати в загальних витратах виробництва. Різке збільшення попиту на продукцію сфери послуг у другій половині 60-х - початку 70-х років стимулювало помітне подорожчання: у промислово розвинених країнах зростання цін на послуги в 1,5-2 рази перевищуючи зростання цін на інші товари.

-прискорення Приросту витрат і особливо заробітної плати на одиницю продукції Економічна міць робітничого класу, активність профспілкових організацій не дозволяють великим компаніям знизити зростання заробітної плати до рівня уповільненого зростання продуктивності праці. У той же час в результаті монополістичної практики ціноутворення великим компаніям були компенсовані втрати за рахунок прискореного зростання цін, тобто була розгорнута спіраль "заробітна плата - ціни".

- Енергетична криза. Він викликав у 70-х роках величезне подорожчання нафти та інших енергоресурсів. В результаті, якщо в 60 роки середньорічне зростання світових цін на продукцію промислово розвинених країн становив всього 1,5%, то в 70-і роки - більше 12%.

На практиці нелегко відрізнити один існуючий тип інфляції від іншого. Вони тісно взаємодіють, тому зростання заробітної плати, наприклад, може виглядати і як інфляція витрат.

Структурні фактори інфляції не тільки обумовлюють прискорення росту цін, тобто створюють ситуацію "інфляції витрат", але і дуже впливають на розвиток "інфляції попиту". Протиріччя між розвитком виробництва і вузьким внутрішнім ринком намагаються в цих країнах усунути, з одного боку, шляхом дефіцитного фінансування (за допомогою друкарського верстата), а з іншого - залученням в зростаючих обсягах іноземних позик. В результаті в таких найбільших латиноамериканських країнах, як Бразилія і Аргентина, виникли величезні внутрішні і зовнішні борги.

Інфляція, виникнувши, швидко поширюється на всі галузі. Це відбувається тому, що вони пов'язані між собою взаємними поставками. Тому подорожчання будь-якої поставки веде до збільшення ціни продукції, що випускається.

Інфляція вважається небезпечною хворобою ринкової економіки не тільки тому, що вона швидко поширює поле своєї руйнівної діяльності і самоуглубляется. Її дуже важко усунути, навіть якщо зникають які її причини. Це пов'язано з інертністю психологічного настрою, який сформувався раніше. Ті, що пережили інфляцію покупці ще довго роблять покупки "про всяк випадок". Адаптивні інфляційні очікування стримують вихід країни з інфляційних тисків, тому що вони викликають ажіотажний попит, а він піднімає планку товарних цін.

Необхідно відзначити, що в жодній економічно розвиненій країні у другій половині ХХ століття повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін протягом тривалого часу не спостерігалося. Ціни росли безперервно, а з кінця 60-х р.р. - Навіть в періоди економічних спадів і застою, коли недовантаження виробництва могла доходити до значних розмірів. Таке явище отримало назву стагфляції, що означає інфляційні зростання в умовах стагнації, застою виробництва, економічної кризи.

1.3 Рівні і типи інфляції.

У теорії і практиці розрізняють кілька рівнів інфляції, які можна кваліфікувати наступним чином (табл. 3)

таб.3

зміна цін

за рік в% до

Індекс інфляції за рік (рази)

Назва рівня

інфляції

1

1.01

низька

10

1.1

повзуча

100

2

галопуюча

1 000

11

гіперінфляція

10 000 і більше

101

суперінфляція

Невелика інфляція вважається допустимою і навіть корисною, бо сприяє зростанню активності власників грошей, спонукаючи їх вкладати в прибуткові заходи, оскільки гроші, що знаходяться без руху, швидко втрачають в ціні.

Зупинимося на розгляді найбільш часто виникають і діють в економіці рівнях інфляції.

1. Повзуча інфляція.

Це інфляція, темпи зростання цін в умовах якої не перевищують 10% на рік. Таку інфляцію сучасна економічна теорія розглядає як благо для економічного розвитку, а держава - як суб'єкт проведення ефективної економічної політики. Повзуча інфляція дозволяє коригувати ціни відповідно до умов, що змінюються виробництва і попиту.

2. Галопуюча інфляція.

Для неї характерний темп зростання цін від 20% до 200% в рік.

Це вже серйозна напруга для економіки, хоча більшість угод і контрактів враховує таке зростання цін.

3.Гіперінфляція.

Для гіперінфляції характерний необмежений зростання кількості грошей і звернення і рівня цін. Сучасний рекорд належить Нікарагуа: під час громадянської війни середньорічний ріст цін у цій країні досяг 33 000%.

В умовах гіперінфляції завдається величезних збитків населенню: цілі верстви населення позбавляються багатств в результаті знецінення грошей, шкоди наноситься навіть заможним верствам суспільства. Руйнується національне господарство. Саме виробництво і соціальний порядок дезорганізуються. Боржники вимагають з кредиторів сплати за зобов'язаннями в знецінених грошах. Настає розквіт спекуляції. Населення прагнути якнайшвидше витратити одержувані гроші, поки ціни не підскочили. І саме подібні дії підстьобують ціни далі.

У багатьох країнах, що зазнають гіперінфляцію, в тому числі і в нашій, спостерігалося таке явище: темпи зростання цін значно випереджали темпи зростання кількості грошей в обігу, наприклад в Угорщині в 1945-1946 рр. - В 4000 разів. Це пояснюється тім'я. Що, коли населення остаточно втрачає довіру в знецінюється національній валюті, вони починають намагатися якомога швидше позбутися від неї. Результатом є різке збільшення швидкості обігу грошей, що рівносильно збільшенню їх кількості.

Очевидно, що величезну роль в розкручуванні спіралі гіперінфляції грають інфляційні очікування.

Всі ці три типи відносяться до так званої відкритої інфляції.

Існують також пригнічена інфляція, при якій зростання цін може і не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в різного роду дефіцити.

Саме така ситуація склалася в країнах колишнього СРСР, де інфляція в умовах командно-адміністративної системи перебувала в пригніченому стані і виявлялася в дефіцити і прогресуючому зниженні якості продукції. Ситуація кардинально змінилася під час переходу країни на ринкові рейки і відбулися в зв'язку з цим процесами.

Країни, що розвиваються стани з економічних умов і факторів інфляції можна класифікувати в такий спосіб.

До першої групи належать країни, що розвиваються Латинської Америки - Аргентина, Бразилія, де відзначаються відсутність економічної рівноваги, хронічний дефіцит державного бюджету, використання у внутрішній політиці механізму друкарського верстата і постійно індексації всіх фондів, а у зовнішньоекономічній сфері - систематичне зниження курсів національних валют. Для цих країн характерна гіперінфляція, викликана головним чином фінансуванням бюджетного дефіциту і пов'язаної з ним надлишкової емісією грошей, в результаті чого відбувається щорічне знецінення грошей в кілька тисяч відсотків на рік.

До другої групи належать Колумбія, Еквадор, Венесуела, Бірма, Іран, Єгипет, Сирія, Чилі. У них також спостерігається відсутність економічної рівноваги, у фінансовій політиці чітко простежується упор на дефіцитне фінансування і кредитну експансію. Інфляція в цих країнах тримається в "галопуючих межах" (середньорічний приріст цін - 20-40%); проводиться індексація, яка нерідко носить частковий характер. Відзначається високий рівень безробіття.

Країни третьої групи - Індія, Індонезія, Пакистан, Нігерія, Філіппіни, Таїланд - характеризуються обмеженим економічним рівновагою і значними надходженням іноземної валюти від експорту.Інфляція тримається в межах 5-20%, застосовується часткова індексація доходів. Велика безробіття, в т.ч. і прихована.

Країни четвертої групи - Сінгапур, Малайзія, Південна Корея, ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія, Бахрейн - мають достатній ступінь економічного рівноваги. Інфляція тут тримається в "повзучих формах" (1-5%), введено суворий контроль за зростанням цін. Економіка функціонує в умовах розвинутого ринку. Важливу роль в якості антиінфляційного ефекту грають експорт і приплив іноземної валюти. Безробіття зберігається на помірному рівні.

До п'ятої групи належать колишні соціалістичні країни, прирівняні до світу, що розвивається (Китай, Польща, В'єтнам та ін.) Ситуація в цих країнах, включаючи і положення з інфляцією, органічно пов'язана з переходом від командно-адміністративної системи до ринкової економіки.

Серед факторів гіперінфляції в цих країнах, як і в країнах першої групи, висуваються, по-перше, проблема фінансування на базі хронічного дефіциту державного бюджету, через який проявляється більшість грошових і негрошових чинників інфляції; по-друге, структурні чинники (наприклад, важливою причиною гіперінфляції в Бразилії і Аргентині був надзвичайний зростання інвестицій у важку промисловість, що не приносить швидкої віддачі); по-третє, диспропорційність між більш прискореним зростанням цін на промислову порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію.

Розглянемо докладніше фактор, що грає велику роль на розвиток інфляції, такий як швидкість обігу грошей.

Історія показує, що кількість грошей - М зростає в міру зростання чистого продукту - NNP. Якщо в порівнянні з довоєнним рівнем М виросло в п'ять разів, то і NNP збільшився навіть ще більше за той же час. І це не тільки історія. Дані тенденції збереглися і в наступні чверть століття, навіть якщо ми не знаємо, що є причиною, а що наслідком, чи є зміни М причиною змін NNP або ж навпаки.

Чи є тут зв'язок? М - це величина, яку можна виміряти в будь-який момент часу, так само як і будь-яку іншу статтю балансу. NNP - рух грошей (доларів) протягом року - можна виміряти грунтуючись на звітах про доходи, які будуть ставитися до періоду між двома датами.

Щоб мати можливість охарактеризувати відносини настільки різняться між собою величин, введемо якесь поняття "Швидкості обігу грошей" в рік, позначеного літерою V.

Визначення швидкості обігу грошей.

Швидкістю обігу грошей, або вірніше сказати, швидкістю обігу доходу, називається число оборотів грошової маси в рік, а кожен оборот обслуговує витрачання доходів. Коли сума грошей обертається повільно до такої міри, що темп витрачання грошового доходу низький, V буде мала. Коли в кожен момент виявляється, що люди тримають у себе грошей менше по відношенню до потоку NNP то і V буде високою.

Величина V змінюється в часі і залежить від змін фінансової системи, звичок, думок і видів на майбутні розподілу М між різними видами організацій і класів людей з різними доходами. Однак ці зміни не завжди бувають надто несподіваними, вільними чи зовсім непередбаченими. Для своєчасного економіста не буде великою проблемою встановити шляхом ретельного аналізу кривих інвестицій та заощаджень (С + I + G) залежність між кількістю грошей і іншими "балансова" змінними, а з іншого боку - з різними величинами зайнятості: виробництва і доходу.

Для всіх випадків дійсна наступна формула, яка визначає швидкість обігу грошей:

V º NNP / M º p 1 g 1 + p 2 g 2 / M º S pg / M º PG / M

При цьому мається на увазі, що існує якась можливість вибору сукупного виміру доходу (NNP, GNP, NI і т.д.), швидкість обертання якого ми і визначаємо. Р. - в даному випадку позначає середній рівень цін і змінюється разом з індексом цін. Q- реальний національний продукт, обчислюється не в поточних ден. одиницях (поточних доларах), визначається статистичним шляхом за допомогою перерахунку NNP за індексом цін.

Вже маючи поняття швидкості обігу грошей, можна перетворити його в формулу, щоб отримати ще одну рівнозначну формулу. Вона називається "кількісним рівнянням обміну".

MV º PG

З визначення V випливає, що ліва частина рівняння тотожна NNP, тобто відповідає річному рівню національного доходу або продукту. Виходячи з даного визначення P і Q, права частина формули являє NNP.

Корисність цієї формули полягає в тому, що на її основі можна провести аналіз, що описує реальну економічну життя, передбачити зміни швидкості обігу грошей.

Інфляція являє собою небезпеку для економічного розвитку. Вона починає сама себе підхльостувати, збільшуючи інфляційну хвилю. Це відбувається з багатьох причин. Назвемо дві з них:

- Адаптивне інфляційне очікування;

- Перенесення підвищених витрат на ціну товару, що продається.

Населення очікує подальшого підвищення цін і тому збільшує свої покупки, не роблячи грошових заощаджень. Це веде до зростання сукупного попиту, а той, відповідно - до зростання цін. Інфляція зростає, що веде до поглиблення інфляційних очікувань (схема 1).

Схема 1.

Інфляція, виникнувши, швидко поширюється на всі галузі. Це відбувається тому, що вони пов'язані між собою взаємними поставками. Тому подорожчання будь-якої поставки веде до збільшення ціни продукції, що випускається.

Інфляція вважається небезпечною хворобою ринкової економіки не тільки тому, що вона швидко поширює поле своєї руйнівної діяльності і самоуглубляется. Її дуже важко усунути, навіть якщо зникають які її причини. Це пов'язано з інертністю психологічного настрою, який сформувався раніше. Ті, що пережили інфляцію покупці ще довго роблять покупки "про всяк випадок". Адаптивні інфляційні очікування стримують вихід країни з інфляційних тисків, тому що вони викликають ажіотажний попит, а він піднімає планку товарних цін.

1.4 Соціально-економічні наслідки інфляції.

Зміна стандарту виміру вартості товарів веде лише до зміни її абсолютних величин. І для суспільства не має принципового сенсу, коли, наприклад, ціна столу буде 1 крб. За умови, що вартість цієї грошової одиниці еквівалентна 20 рік суспільно необхідного робочого часу, або 1г золота, або 10 крб, за умови 1 крб. = 2 рік суспільно необхідного робочого часу = 0,1 г золота. Головне, щоб як в першому, так і в другому випадках забезпечувався еквівалентний обмін товарами. А це буде, якщо за допомогою одного і того ж стандарту буде вимірюватися вартість усіх товарів. Адже були періоди, коли в царській Росії робочий в середньому заробляв за рік 250 крб., А булка хліба коштувала 5 коп., Кілограм яловичини 50 коп і т. П. Саме цим пояснюється наявність різних стандартів виміру вартостей товарів в різних країнах.

Наприклад, якщо одночасно підвищити ціни на всі види товарів в однаковій пропорції, то при такій інфляції грошей збережеться попереднє співвідношення при обміні товарів однакової вартості. Якщо в наведеному вище прикладі ви свій товар продасте нема за 1, а за 2 крб., То за товар такої ж вартості вам доведеться заплатити також 2 крб. Таким чином, відбувається еквівалентний обмін товарами. Змінюється тільки абсолютне вираження їх вартостей, але це не спричинило ніякої шкоди товаровиробникам.

Але якщо ви свій товар вартістю 1 крб. Продасте за 2 крб., А купуєте інші товари за їх вартістю, тобто по 1 крб., то за залишок грошей (1 крб.), які для вас є дармовими, купите товар, неоплачувану привласнивши чужу працю. Ось яка кінцева мета інфляції, яка відбувається як за допомогою емісії грошей, так і підвищення цін перерозподіл доходів на користь тих, хто її проводить.

І весь механізм перерозподілу доходів за допомогою інфляції побудований на тому, що новий, зменшений стандарт виміру вартості товарів прирівнюється в обігу до попереднього, більш вагомого. І ця різниця йде в кишеню тих, хто випустив фальшиві гроші або штучно підвищив ціни і таким чином приховано розбавив цю вартість, інакше кажучи, зайнявся маніпуляцією вартості.

Ми називаємо це маніпуляцією вартості тому, що офіційно не зменшено стандарту виміру вартості товару. Він залишається попереднім, хоча фактично вже інший, менший. Це така ж сама маніпуляція, яка буває при продажу товарів, коли стандартну кілограмову гирю заміняють такої ж форми, але значно легшою, сфальсіфікованой. І суть її не змінюється від того, хто це робить, окрема людина, або державний апарат. Різниця тільки в тому, що в першому випадку держава карає таку людину, а в другому вона це робить безкарно. І ця безкарна маніпуляція вартістю стала тепер масовою в банківській і фінансово-кредитній системі, на валютних біржах, що дало їм можливість за порівняно короткий час зосередити в своїх руках величезні кошти країни. І оскільки будь-яке багатство створюється людською працею, то цей перерозподіл коштів відбувається за рахунок зубожіння основної маси населення країни. Середній рівень заробітної плати вже такий, який ледь забезпечує фізіологічний прожитковий мінімум і зменшився порівняно з 1990 р в 5 разів, хоча абсолютна величина заробітної плати за цей час зросла в 20 000 разів, а ціни збільшилися в 100 000 разів.

Для збереження попереднього рівня реальної заробітної плати в умовах інфляції номінальна величина заробітної плати повинна збільшуватися прямо пропорційно зростанню цін на товари. Але, на думку багатьох економістів, таке підвищення заробітної плати веде до чергового витка інфляції, оскільки збільшиться собівартість продукції, а це, в свою чергу, призведе до нового підвищення цін.

Або дійсно це так? Ні! У такій аргументації допускається груба помилка, зокрема ототожнюються два протилежних за своїм значенням процеси формування вартості товару ототожнюється з механізмом приведення зарплати у відповідність з вартістю необхідного продукту, яка порушується в умовах інфляції.

Вартість товару це втілена в продукті праця. Формування її відбувається на підставі обліку насамперед витрат живого праці. Оскільки заробітна плата є модифікованою вартістю продукту праці робітника ( ) І, таким чином, хоча і не повністю, але відображає фактичні витрати праці, то знаючи норму додаткової вартості ( ) На її основі можна визначити величину новоствореної вартості ( ). І чим вища заробітна плата, тим більше витрачені праці, а, отже, і більше створені вартості. І навпаки.

Але величина новоствореної вартості в кінцевому підсумку завжди залежить не від величини заробітної плати, а від кількості затраченої праці. І таким непрямим методом визначення величини новоствореної вартості користуються тому, що на практиці не розроблена методика визначення величини вартості товару. А тому при відомій величині новоствореної вартості зростання заробітної плати буде вести до зменшення додаткової вартості, тобто буде зменшуватися норма додаткової вартості. Новостворена вартість в цьому випадку залишається незмінною тому, що зростання заробітної плати обумовлений не зростанням витрат праці, як в першому випадку, а зміною пропорції розподілу новоствореної вартості на вартість необхідне і додаткового продукту.

Якщо зарплата зростає без додаткових затрат праці і зміни норми додаткової вартості, то підрахована на її основі новостворена вартість є штучно завищеною порівняно з фактичною.А, отже, ця методика визначення вартості товару, якою дуже часто користуються, є помилковою. При цих умовах дійсно штучно підвищуються ціни, що веде до інфляції. Але допущена помилка при визначенні вартості товару не може бути підставою для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між підвищенням зарплати і інфляцією грошей. Цей зв'язок зникає разом з виправленням помилки.

При цьому слід підкреслити, що інфляція відбулася не тому, що підвищена зарплата, а тому, що вона нарахована без відповідних затрат праці, а, отже, є фальшивою вартістю. На цю величину розбавлена ​​і додаткова вартість. Тому вартість товару також стала розбавленою, що привело до відповідного зростання його ціни.

В умовах інфляції, зумовленої штучним підвищенням цін, існує вже обернена залежність між цінами і зарплатою. Зарплата, яка є грошовим виразом вартості необхідного продукту, в умовах інфляції різко відстає від затрат праці, а, отже, і того грошового вираження, яке повинно бути при новому знецінених стандарті їх виміру. Різниця ця перетворюється в чистий дохід. Тому питома вага зарплати в новоствореній вартості різко зменшується. Якщо в 1990 р вона становила 45% національного доходу, то в 1995 р тільки 10%. Відповідно знижується і рівень життя людей.

Щоб виправдати це становище, слід рівень зарплати привести у відповідність з вартістю необхідного продукту, виміряного новим, знеціненим стандартом. Тоді знову відновиться попередня її питома вага в національному доході, а, отже, і той рівень життя людей, який був до цього, і таким чином, заробітна плата знову буде відображати фактичні витрати праці, а, отже, і величину новоствореної вартості, тільки вже з новим грошовим виразом.

Отже, підвищення заробітної плати в умовах інфляції є об'єктивно діючим економічним законом відповідності грошових виразів вартості необхідного продукту, виміряних різними грошовими стандартами (офіційно чинним і знеціненим). А тому вимоги трудящих підвищити зарплату є справедливими.

Щодо зростання собівартості продукції, який відбувається при підвищенні заробітної плати, яке веде до зростання цін, то це вже результат ланцюгової реакції на першопричину інфляції. Воно пов'язане з тим, що як заробітна плата, так і інші складові частини собівартості продукції переводяться зі старого на новий, знецінений стандарт їх виміру. І цей процес зростання собівартості продукції буде відбуватися в ту пору, поки ціна і собівартість НЕ будуть вимірюватися одним і тим же стандартом. І тоді знову настане між ними рівновагу, яке було в доінфляціонний період. І це є свідченням того, що штучне підвищення цін і заподіяна ним інфляція не вирішує економічних проблем, а тільки створює ілюзію їх вирішення.

Інфляція веде і до знецінення заощаджень населення, які по суті є їх нагромадженої заробітною платою. І це знецінення відбувається рівно в стільки разів, на скільки підвищилися за цей час ціни. Різниця від цього знецінення йде в касу держави, банків і комерційних структур.

При цьому дуже часто урядові особи, маскуючи цей перерозподіл доходів населення, всю вину покладають на інфляцію. Так, на питання телеглядачів: куди поділися наші заощадження, голова Національного Банку України В.А. Ющенко в телепередачі "Запитуйте, відповідаємо" 28 вересня 1994 року відповів так: їх з'їла інфляція. А оскільки інфляція представляється як стихійне лихо, з яким невтомно бореться держава, то й винних немає. Очевидно, винні самі вкладники, які довірили державі свої важко зароблені гроші. Мало того, що держава під малі відсотки користувалося грошима, вирішуючи свої проблеми, і, за законом, має б відповідати за їх збереження, вона тепер ще й перевела провину на інфляцію. Стихію ж не посадиш на лаву підсудних.

Насправді держава, користуючись тимчасово вільними коштами, побудувала фабрики, заводи, справила товари, які тепер продає за монопольно-високими цінами. Таким чином, заощадження населення не згоріли, не зникли. Їх не "з'їла" інфляція. Вони існують тепер у формі Мерседесів, лімузинів, рахунків в швейцарських банках і т. Д. Їх привласнили ті, хто протягом 2-3 років з рядових громадян перетворилися в мільярдерів, а зараз хочуть приватизувати все національне багатство країни.

Держава, яка за законом несе відповідальність за збереження заощаджень населення, в умовах інфляції має постійно їх індексувати відповідно до темпів інфляції. Джерелом цієї індексації є товари, вироблені за допомогою позичених грошей, які тепер вже продаються за завищеними цінами. І нова сума індексованих заощаджень повинна дорівнювати тій сумі грошей, яка тепер потрібна для покупки тієї кількості товарів, яке можна було придбати в доінфляціонний період за заощаджені гроші, тобто

де S0 сума грошей, яка підлягає індексації;

N0 кількість товарів, які можна було купити за цю суму грошей

Z0 ціни товарів до інфляційного періоду;

Z1 ціни товарів інфляційного періоду.

Отже, в скільки разів зросли ціни на товари, в стільки разів повинна бути індексованою і сума заощаджень. Саме в стільки разів і обезценнілісь заощадження населення під впливом дії цього чинника. Як уже зазначалося, ціни в 1995 р виросли порівняно з 1990 р приблизно в 100 тис. Разів. У стільки ж разів повинні були б відбутися і індексації заощаджень.

Але, на жаль, держава не поспішає виконувати свій обов'язок перед населенням. Виданий на кінець 1994 р Президентом України Л. Кучмою указ про індексацію заощаджень населення збільшує їх тільки в 2 200 разів.

Але навіть прості розрахунки вказують на помилковість таких тверджень. Наприклад, якщо в вас на ощадній книжці в 1991 році була 1000 карбованців, то, враховуючи і ту індексацію, яка вже була до цього (в 1,4 рази), ваша сума зросте до 2 680 тисяч. Якщо за 1 000 карбованців ви могли тоді придбати 25 пар жіночих чобітків, то за ці індексовані гроші хіба що одну пару. Аналогічне і з іншими товарами, як і з продуктами харчування. Адже на ринку по суті діють старі ціни 1991 року, хоча, збільшені в 100 тисяч разів. Те ж для розрахунку коефіцієнта індексації заощаджень не потрібно вдаватися в якісь складні формули. Тут досить визначити тільки індекс зростання цін загальної товарної маси. Тобто варто порівняти, що можна було придбати за певну суму грошей тоді, ще до інфляції, і яка сума грошей необхідна для придбання цього товару тепер. Ось і вся арифметика.

Але і це ще не все. Індексовану суму, як зазначається в указі Президента України, вкладник не може взяти готівкою, щоб таким чином купити необхідні товари. Гроші йому видадуть у формі сертифікатів, призначених для приватизації майна. Тому пенсіонер, який кривавими мозолями заробляв усе життя свої заощадження, щоб забезпечити власну старість, змушений, бачите, стати капіталістом, власником засобів виробництва, які йому вже ні до чого. І щоб отримати живі гроші, він повинен йти з цим капіталом (сертифікатом) на ринок і продавати його. Зрозуміло, що за бесценкі. Кому це вигідно? Звичайно, хіба що тим, хто хоче стати справжнім капіталістом. А для вкладника, і особливо пенсіонера, це перетворюється в додаткові муки.

Такий складний шлях повернення грошей вкладникам пояснюють потребами уникнення нової інфляції. Якщо замість карбованців видадуть сертифікати, то вони можуть бути продані за реальні, існуючі уже в обігу гроші, а, отже, така індексація грошей не вимагає додаткової емісії грошей. Але цю ж саму проблему можна вирішити, якщо запропонувати вкладникам купити за сертифікати або чеки необхідні їм товари. І, нарешті, держава сама може продавати на аукціоні своє майно і виручені гроші повертати вкладникам, як це роблять банкроти в усіх країнах світу, а не доручати цю справу тим же пенсіонерам, які не обізнана з таємницями комерції.

І тут, поруч з тим, що держава грубо порушив свої обов'язки перед вкладниками, перекладає роботу на них, ставиться все ж і мета, що і під час підрахунку коефіцієнта індексації поставити людину в такий стан, щоб вона продала свій сертифікат за бесценкі. А на поверхні все буде виглядати так, як ніби уряд виконав свій обов'язок, індексувало заощадження, а вкладник одержав їх. Але залишився ні з чим зі своєї вини, бо не зміг вигідно продати свій сертифікат. Насправді ж людина залишилася обдуреним своєю рідною державою двічі: спочатку за допомогою інфляційного механізму, а потім її антиінфляційними заходами.

Часто урядові особи запитують, де взяти гроші, щоб повернути їх вкладникам. І бачать тільки один вихід емісія грошей, яка приведе до ще більшої, небувалої в світі інфляції. І свідомо не бачать другого, зовсім простого, але єдино вірного шляху вирішення цієї проблеми вилучити награбоване у злодіїв і повернути його власникам, як це робиться у всіх країнах світу. При цьому слід покарати тих, хто допустив це розкрадання народного добра, як цього робиться завжди щодо рядових членів суспільства. Люди не винні, що це майно розкрадається, вивезли і продовжують вивозити за кордон і т. Д. Держава повинна була забезпечити надійну охорону національного багатства і соціальну справедливість в суспільстві. Тут є конкретні люди, які проводять ту чи іншу політику, а, отже, вони і повинні відповідати за її наслідки.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва. (Табл. 4)

За повідомленням Міністерства статистики України, обсяг промислової продукції зменшився проти відповідного періоду 1995 року в 14,1% (за 10 місяців 1994 року в 29,7%). Падіння обсягу виробництва зберігається на підприємствах усіх провідних галузей.

Таблиця 4. Темпи приросту, зниження обсягів промислової продукції в Україні в 1993-1995 роках (у відсотках до відповідного періоду 1995 року).

тисячу дев'ятсот дев'яносто три

1994

1995

І квартал

січень-квітень

січень-травень

січень-червень

Загальний обсяг промислової продукції

-8,0

-28,2

-12,1

-12,7

-12,7

-13,6

Виробництво товарів народного споживання

-15,9

-26,7

-20,3

-22,5

-22,0

-22,4

в т.ч.

- продовольчі товари

-10,1

-18,3

-16,3

-18,4

-17,7

-18,6

- Алкогольні вироби

-13,9

-20,2

47,6

38,1

18,8

12,1

- непродовольчі товари

-25,1

-40,4

32,3

-34,0

-34,0

-33,1

Найбільшим він залишається в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці. Слід зазначити, що аналіз динаміки обсягів виробництва на підприємствах недержавного сектора показує зміну форми власності в більшості випадків сьогодні не дозволяє подолати загальну для всієї економіки труднощі. У колективних підприємствах обсяги продукції скоротились на 26,8%, - в акціонерних товариствах відкритого типу - на 17.4%.

Існує елементарна закономірність: якщо в економіці відбувається спад виробництва, то товарне забезпечення грошей зменшується. Створюється ситуація, коли при незмінному абсолютному розмірі грошової маси її відносна величина (відносно товарного забезпечення) збільшується. Відбувається знецінення грошової одиниці. Адже саме виробництво є джерелом поповнення товарного забезпечення грошей. А тому результати діяльності у виробництві можуть бути або інфляційним, або антиінфляційним чинником.

Просте обмеження грошової маси хоча й гальмує динаміку цін, але в той же час гнітити виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг трудових зобов'язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція.

У 1994 році сума виробництва і запасів товарів народного споживання в двічі перевищила грошові витрати (за винятком імпортних товарів та іноземної валюти). Досвід свідчить спонтанні, емісійні вливання, розпорошуючись у банківсько-кредитній системі і мультіплікуясь в тіньовій економіці супроводжується новими інфляційними витками. З іншого боку страшна не емісія сама по собі. Важливо, яку вона має спрямованість, яким чином використовується. Потрібні точно спрямовані грошові ін'єкції, які могли б прискорити загальмований цикл "виробництво-реалізація-виплати".

Доказом останнього є платіжна криза, яка вже протягом останнього часу перекривав судини вітчизняної економіки. Зростає взаємна заборгованість у більшості вітчизняних підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, як і форм господарювання.

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які в можливості за такої підтримки вийти на ринок ефективного господарювання.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супровідних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін'єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні за яких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензійних цінних паперів, які поглинають державні кошти, спрямовуючи їх у тіньовий оборот.

Для забезпечення зазначених коштів необхідне створення Державного бюджетного банку. Адже державні кошти, розподіл яких здійснюється через мережу комерційних банків, не знаходять свого конкретного призначення внаслідок ряду об'єктивних і суб'єктивних причин. Наведемо такий приклад: у IІ півріччі 1995 року під час санацію було прийнято рішення про допомогу 240 підприємствам на суму 36 трлн. крб. По-перше, надання цієї допомоги було заблоковане комерційними банками під приводом несплати заборгованості. По-друге, комерційні банки внаслідок

об'єктивних принципів своєї діяльності, максимізації прибутку не можуть надавати кредити під відсоток, прийнятний для підприємств, які потребують санації. Тому кредити надаються під непосильні відсотки для підприємств, які без того перебувають в важкому фінансовому стані.

Якщо профінансувати пріоритетні програми металургійного, хімічного, машинобудівного комплексів, медичної та мікробіологічної та харчової галузей, то ефективність фінансових витрат з імпортозаміщення та експорту прогнозується дуже високою. За попередніми розрахунками такі заходи щодо політики імпортозаміщення та експорту зумовлять, в кінцевому підсумку зростання ВВП, зниження споживчих цін 1999 році на 10-13%, у 2000 порівняно з 1995 у 2 рази. Забезпечення зростання виробництва у зазначених галузей через механізм мультиплікатора призведе і до пожвавлення виробництва в суміжних галузей, а через зростання заробітної плати буду стимулювати випуск споживчих товарів. У той же час покращиться торговий баланс. Тільки за рахунок цього сальдо торговельного балансу в 1999 році може бути позитивним. В результаті такі імпульси повинні стимулювати виробництво і гальмувати інфляцію.

Для забезпечення поповнення виробничих запасів за новими цінами (частини обігових коштів) у період до закінчення виробничого циклу має здійснюватися політика поміркованого НЕ шокового обмеження кредитної емісії з метою пристосування підприємств до умов зниження інфляції. Інакше за умов політики подальшого поступового обмеження інфляції існує загроза фінансового банкрутства підприємства.

Спроба реалізації продукції із заданим самим підприємством необхідним рівнем рентабельності виготовлення продукції в умовах поступового обмеження кредитної емісії також може закінчитися банкрутством підприємства. Для виживання підприємства й уникнення загрози банкрутства може здійснювати реалізацію продукції за нульовою рентабельністю. Більш того, вижити уникнути банкрутства можна навіть за умов від'ємної рентабельності (збитковості виробництва). Підприємство має покрити зміни витрат на виготовлення продукції (сировину, матеріали, комплектуючі вироби, заробітну плату, інші витрати). При цьому відбувається "проїдання" амортизації. У такому режимі можна працювати 2-3- роки. Це дає тимчасовий відпочинок для проведення необхідних заходів щодо скорочення витрат, покриття в майбутньому "проїдання" амортизації і забезпечення в подальшому хоча б простого відтворення основних фондів. Без здійснення таких заходів "споживання" амортизації в кінцевому підсумку закінчиться банкрутством.

В умовах досягнення позитивної відсоткової ставки особливо небезпечне створення зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей. Необхідний пошук тих комерційних банків, які виплачують вищий відсоток за депозити. За позитивної процентної ставки вигідніше нагромаджувати (зберігати) гроші, а не товарні запаси.

В умовах інфляції дуже небезпечна відвантаження продукції без попередньої оплати або гарантій такої оплати. Затримка з оплатою продукції покупцем інфляційно "проїдає" виручку від реалізації продукції, а за кредит, взятий під сировину для виготовлення продукції, доводиться платити відсоток комерційному банку.

Впровадження системи обов'язкової застави під виданий кредит змушує не створювати зайві запаси сировини, готової продукції, а реалізувати їх навіть з збитками, оскільки несвоєчасне повернення кредиту також загрожує банкрутством і продажем майна.

В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте споживання, а завтра її буде зовсім, бо виробництво зупиниться в зв'язку з нестачею оборотних коштів, а банк не видасть кредитів з причини малої ймовірності його повернення.

Таким чином, чи не ліквідувавши падіння обсягів виробництва, ми не скасуємо чи не найголовнішого інфляційного чинника зменшення товарного забезпечення грошей. Сьогодні повинні зробити вибір між контрольованою інфляцією та подальшим занепадом виробництва та соціальної сфери.

Будь-яка інфляція веде до зростання рівня цін. При цьому темпи зростання заробітної плати, як правило, відстають від темпів зростання цін, тому наслідком інфляції є зниження добробуту населення. Але особливо небезпечною є гіперінфляція.

Гіперінфляція виявляє руйнівну дію на економіку країни і веде до швидкого зубожіння народу і зростання безробіття. Стрімко зменшуються реальні доходи людей, практично знищуються заощадження. Закриваються підприємства, які не можуть витримати тягар швидко зростаючих витрат. Руйнується механізм заощадження грошей для виробничих інвестицій, адже в таких умовах вигідно бути боржником ( "вартість" боргу стрімко зменшується) і невигідно давати в борг. Банки не дають кредити, а якщо надають, то не на тривалий час (кілька місяців) і під грабіжницькі відсотки. Як наслідок, руйнується виробництво і торгівля. Країна "проїдає" своє майбутнє, знищуючи основу нормального зростання економіки. Гіпервисокі темпи інфляції в 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капіталовкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України. Макроекономічні показники досягли значень, які цілком, можливо, порівнювати з певними показниками світової економічної кризи 30-х років нашого століття.

Таблиця 5. Порівняльна таблиця макроекономічних показників

№№ п / п

макроекономічні показники

Світовий економічно криза, 1929-1933 рр.

Україна, І півріччя 1993 І півріччя 1994

1.

Обсяг промислового виробництва,%

-46,0

-36,0

2.

Зовнішньоторговельний обіг,%

-67,0

-35,0

3.

К-ть безробітних,%

25,0

30,0

4.

Реальні доходи населення,%

-58,0

-100,0

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитна політика була змінена з експансійної на жорстку реструктуризаційних. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще в кінці 1993 року було заплановано ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в II кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1% в жовтні.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що також є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Адже це повинно було забезпечити вплив на банківську систему і стати підгрунтям для зменшення процентних ставок за комерційними банківськими кредитами.

Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8% у грудні 1993 р до 19,2% в січні 1994 р) НБУ утримувало облікову ставку на рівні 20% на місяць, з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 рівень позичкового відсотка придбав позитивне значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року.

За умов реструктуризаційних кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів в комерційних банках на кореспондентських рахунках НБУ: за 3 квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенням швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Реструктуризаційних політика, або політика стримування, яка базується на заходах по скороченнях видатків бюджету, обмеження грошової емісії та позичкового проценту, здатна стримати "пікові навантаження" темпів інфляції. Її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини було ліквідовано. Саме тому в подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

Зазначена реструктуризаційних політика знайшла відображення у різкому загостренні платіжної кризи і погіршенні фінансового стану підприємств - клієнтів банків. Сума боргів підприємств лише галузям енергозабезпечення досягла в 1994 році, 42 трлн. крб. Середня абсолютна ліквідність підприємств скоротилась з 24,5 до 8%. Це означало, що борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на рахунку підприємств, формально це свідчить про масове банкрутство. Зазначені процеси призвели до того ці вільні, але дорогі гроші, не знайшли свого повного застосування. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України. Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення над встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії. Обумовлено це було практичною необхідністю. Взаємозв'язок між грошовою масою "М" та грошовою базою "В" такий:

М = m х В,

де m - мультиплікатор збільшує ефекту, при зміні розміру обов'язкових банківських резервів.

m = 1 / R,

де R норма банківських резервів.

А тому можливе застосування принципу збільшення грошової маси за ефектом мультиплікатора шляхом регулювання банківських резервів замість простої грошово-кредитної емісії. Якщо політика регулювання банківських резервів використовується порівняно тривалий час, вона може в значній мірі зняти потребу в грошовій емісії, оскільки обсяг грошової маси може регулюватися через розмір банківських резервів. (Табл. 5)

Таблиця 5. Динаміка облікової ставки НБУ та темпів інфляції в Україні

Період часу

Облікова ставка НБУ,%

Темп інфляції до попереднього місяця,%

Співвідношення між обліковою ставкою і темпом інфляції,% (+, -)

на рік

на місяць

1994

Жовтень:

01.10 25.10

140.0

11.7

122.6

-10.9

26.10 01.11

300.0

25.0

122.6

2.4

Листопад:

300.0

25.0

172.3

-47.3

Грудень:

01.12 11.12

300.0

25.0

128.4

-3.4

12.12 31.12

252.0

21.0

121.2

-0.2

1995 рік

січень

252.0

21.0

118.1

-2.9

Лютий

252.0

21.0

111.4

9.6

Березень

01.03 09.03

252.0

21.0

111.4

9.6

10.03 28.03

204.0

17.0

111.4

5.6

29.03 01.04

170.0

14.2

111.4

2.8

Квітень

170.0

14.2

105.7

8.5

Травень

96.0

8.0

104.6

3.4

червень

96.0

8.0

104.8

3.2

Липень

01.07 14.07

96.0

8.0

105.2

2.8

15.07 01.08

60.0

5.0

105.2

-0.2

Серпень

01.08 20.08

60.0

5.0

104.2

0.8

21.08 31.08

70.0

5.8

104.2

1.6

вересень

70.0

5.8

114.2

-8.4

Жовтень

01.10 09.10

70.0

5.8

109.1

-3.3

10.10 31.10

95.0

7.9

109.1

-1.2

Листопад

95.0

грудень

110.0

Щодо неемісійних джерел фінансування видатків держави, можливо, позитивно оцінити розміщення в 1995 році Державних облігацій внутрішньої позики. Починаючи з другого траншу їх розміщення, вони знайшли попит серед комерційних банків завдяки тому, що передбачається надання кредитів Національного банку України під їх заставу, 50,0% ДКО, які придбали комерційні банки, будуть прийматися національним банком України у вигляді резервів, частина нарахованих відсотків за облігаціями не обкладається. Можна зробити висновок, що в умовах подальшого зниження темпів інфляції попит на ДКО зростатиме.

2.Методи запобігання інфляції.

2.1 Основні підходи антиінфляційної політики.

Негативні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну антиінфляційну політику.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики в ній можна виділити два підходи:

1. Перший підхід передбачає активну бюджетну політику, тобто активне маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит.

При інфляційному попиті держава може зменшити його шляхом обмеження своїх витрат і підвищення податків. Однак такі дії можуть привести до застою і різних кризових явищ в економіці, збільшення безробіття.

В умовах спаду попиту бюджетна політика може використовуватися для його розширення, здійснюються програми державних капіталовкладень і інших державних витрат, що знижують податки. Податки знижують в першу чергу для одержувача середніх і низьких доходів.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами може посилити інфляцію, до того ж великі бюджетні дефіцити не дозволяють маневрувати витратами та податками.

2. Другий підхід - це гнучке грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється формально непідконтрольним уряду Центральним банком країни. Банк змінює кількість грошей в обігу і ставку позичкового відсотка. Грошово-кредитна політика використовується як засіб для короткочасного впливу на економіку. Іншими словами, держава повинна проводити антиінфляційні заходи для обмеження попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка заробітної плати шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

З точки зору інтересів суспільства, боротьба з інфляцією може призвести до значних втрат в народному господарстві. За деякими підрахунками, для зниження інфляції на 1% безробіття повинна бути протягом року на 2% вище свого природного рівня, при цьому реальний польовий Валовий Національний Продукт (ВНП) зменшується на 4% в порівнянні з потенційним. Для США, наприклад, таке зменшення ВНП в 1985 році оцінювався в 160 млрд. Доларів.

Починаючи з 60-х років уряди багатьох країн проводять політику цін і доходів, яка по суті зводиться до обмеження зростання заробітної плати. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає поставленої мети. Паралельної застосування різних заходів для вирішення суперечливих проблем може зробити економічне регулювання в цілому малоефективним.

2.2 Антиінфляційна політика України в період незалежності.

Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового реформування виявилася інфляція.

Період 1992-1994 рр. характеризувався надзвичайно високим рівнем інфляції, обвальним зростанням цін, послабленням контролю над фінансово-господарською діяльністю підприємств.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 був найвищим у світі. Якщо в1992 р її рівень зріс у 21 разів, то за 1993 р - в 103 рази. І хоча в 1994 р рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ і якісних змін в системі державних фінансів і впровадження цінової лібералізації, а через відстрочку бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості бюджету.

До числа інфляційних чинників, які мали місце протягом останніх років, належать:

а) зависока підняття цін на енергоносії та основні види сировини і матеріалів;

б) збільшення грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;

г) зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низько рентабельних і збиткових підприємств;

д) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, яке веде до діктатному підвищення цін виробниками, оскільки споживачі, позбавлені вибору і відсутній стримуючий контроль за цінами.

Спочатку економіці України була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв і сировини, і кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції.

Підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. При цьому типі інфляції зростання грошової маси є наслідком підвищення цін. Незважаючи на і далі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних коштів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками (криза неплатежів) і для видачі зарплати. В результаті склалася типова інфляційна спіраль: цін веде до збільшення витрат (і в тому число зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином, інфляція в Україні являє собою інтеграцію інфляції попиту і інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиінфляційної політики.

До листопада 1995 року рівень цін у порівнянні з груднем 1990 виріс в Україні в 37 тисяч разів. У той же час з ростом цін відбувалося падіння валютного (доларового) курсу українського карбованця.

Динаміка інфляції в 1993-1996 рр.

(Квартал до кварталу,%)

90


60

30


0

2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11


1993 1994 1995 1996

Дані графіка свідчать про те, як місяць в місяць розвивався інфляційний процес, і, відповідно, зростали середні оптові і роздрібні ціни. Це явище перетворилося на могутній каталізатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат і собівартості товарної продукції, що, в свою чергу, підштовхувало виробників до чергового підвищення цін. Оптові ціни особливо швидко росли в паливної та хімічної промисловості, електроенергетиці, чорній металургії та машинобудуванні, а з роздрібних цим характеризувалися ціни на продукти харчування, які протягом багатьох десятиліть були штучно занижені і підтримувалися з держбюджету. Взагалі раніше роздрібні ціни в Україні ніколи не росли такими темпами, і це викликало справжній шок у основної маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси.У той же час, хоча і більш повільні, але також досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активної підприємницької та трудової діяльності, тобто діють в тому ж самому негативному напрямі.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможність більшості юридичних і фізичних осіб, незважаючи на безперервну накачування грошового обігу, чим далі, тим більшою масою паперових грошей. За оцінкою СБРР, за 1992 р неплатежі в Україні становили 40% всього її ВВП. У 1993 року обсяги неплатежів продовжували рости, викликаючи різке скорочення і навіть припинення товарного виробництва на багатьох підприємствах.

У цих умовах монетарна політика НБУ перетворилася на потужний інфляційний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом - емісією відповідної маси грошей. Вони були спрямовані на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників і споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки в першому кварталі 1993 року для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів і близько 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Великий кредитної допомоги потребували й інші галузі народного господарства - в березні того ж року їм було надано кредит в 606 млрд. Крб. для проведення заліку взаємо боргів. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р досягла 598,3 млрд. Крб., Що в 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 У Протягом 1993 року монетарна маса збільшилася з 26 до 47,2 трлн. карбованців, тобто в 1,8 рази, ніж вона становила у попередньому році. Грошова емісія, як і ціни швидко вийшла з-під належного державного контролю.

Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Україні на початку 1992 р замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливий знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, а головне - стимулюючої. Пожираючи фонди накопичення і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову активність в країни.

Втративши контроль над емісією грошей, за рухом видатків та цін, грошового обігу і кредитних ресурсів, уряд тоді так і не знайшло надійних регулюючих механізмів для активного впливу на інфляційні процеси та погашення їх негативного впливу на економічне і соціальне становище в країні.

Цінова і інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р, у другому півріччі знову пішла вгору. До кінця 1993 року, коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. У листопаді уряд адміністративно запровадив його фіксований курс, що підштовхнуло активність тіньового валютного ринку.

Отже, в 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, яка фактично мала не антиінфляційний, а інфляційний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи-обмеження фондів споживання підприємств і регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента "Про заходи щодо стримування темпів зростання цін". Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їх державної діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних і постачальницько-збутових підприємств в розмірі не більше 55% від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. у ервую чергу, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, і знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відзначити:

- Серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;

- Подорваного схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;

- Руйнування на цій підставі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;

- Надлишкову диференціацію населення, окремих галузей і регіонів за рівнем доходів.

Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв'язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари і послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гіперінфляції. Тільки в 1993 р при зростанні цін на рік більш ніж в 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект від впровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та ін. Також був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мізерні і не встигали за зростанням цін.

Дилема, яка постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, що не посилити стагнацію виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, які пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування і змушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід зазначити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягувався податок на дохід підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати з складовою частиною доходу.

Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю над формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті на тлі втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення розумної податкової політики, основний тягар недофінінсірованія ліг на сектор, який поки що був основою існування самої держави.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні та за 1996 рік склав близько 10%, а в галузях машинобудування та легкої промисловості досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, які стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, і відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності і поступовий підйом життєвого рівня з неможливим. Сучасний період з найважливішою фазою реформ. Останнім часом в цьому напрямку зроблено ряд кроків і найважливішим з них є введення у вересні 1996 року національної валюти-гривні. Це дало можливість значною мірою стабілізувати грошовий обіг в країні.

Як міра, що маси перешкодити не обумовлений зростання заробітної плати на підприємствах, Кабінетом Міністрів в 1995 році було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв'язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може відбуватися тільки в межах індексу місячної інфляції. Також планується суттєво зменшити розмір податків і взагалі скасувати відрахування до деяких цільових фондів у складі бюджету на 1996 р

Час покаже, які наслідки для економіки України принесуть нові антиінфляційні заходи.

Висновок.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності і до сьогоднішнього моменту були заподіяні цілим комплексом чинників. Не поділяючи погляди деяких економістів, які відзначають на однозначності чинників, які викликали інфляцію в нашій державі, ми вважаємо за доцільне розглядати ці фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають або діють паралельно з іншими (інфляція попиту і витрат), а іноді причини та наслідки цього процесу міняються місцями (кумулятивна спіраль зарплата-ціни-інфляція).

Серед основних факторів, які спричинили за собою інфляцію в Україні, починаючи з 1991 р необхідно відзначити наступне:

  • політичні трансформації 1991-1992 рр., що фактично спровокували різкий економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно і корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах.
  • розбалансованість економічної системи, надмірна частка базових галузей, низька частка галузей, які працюють безпосередньо на споживача.
  • значна залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема енергоносіїв, і як наслідок величезні втрати від зростання цін на імпортні (в основному російські) енергоносії в 1991 р
  • надлишкова емісія НБУ, яка викликала «інфляційний розрив», загострення економічної ситуації і гіперінфляцію, пік якої припадає на 1993 р
  • некоректна грошово-кредитна політика з боку держави. Експансійної політика з державним регулюванням цін на енергоносії, підтримки через тарифи на паливо, електроенергію та газ АПК, наданням державних дотацій у транспортній, житлово-комунальній сферах не призвела до очікуваних результатів і була замінена реструктуризаційних грошово-кредитною політикою (встановлено низькі кредитні стелі для банків , підвищені норми обов'язкового резерву). Однак реструктуризаційних політика дозволила подолати певні прояви інфляції, так зв. «Піки», однак не знищила її ключові фактори. При різкому зростанні заощаджень у комерційних банків виникла фактична нестача обігових коштів, криза неплатежів, стагфляція, що знову підштовхувало державу до нової емісії.
  • надлишкова доларизація економіки, коли паралельно з національною валютою функціонує інша (долар). Зростання попиту на долар підриває довіру до власної грошової одиниці, посилює адаптаційні очікування, сприяє переливу капіталу з країни на закордонні рахунки. Як результат криза неплатежів, низька інвестиційна активність, бартеризація економіки. Жорстке регулювання валютного курсу національної грошової одиниці з боку держави мало позитивні наслідки в короткостроковому плані, проте заважало розвитку відкритих ринкових відносин у довгостроковій перспективі.
  • затягування грошової реформи, яка умовно розтягнулася на 5 років (1992-1996рр.), але навряд чи може бути названа завершеною на даному етапі. Реформа, яка включила в себе три основні етапи: введення купоно-карбованців в готівковий обіг (січень 1992 г.), введення купоно-карбованців в безготівковий обіг (листопад 1992 г.), введення єдиної національної валюти- гривні в загальний обіг (вересень 1996 м) через деномінацію в 100 000 разів всіх складових грошової маси частково сприяли зменшенню темпів інфляції та відродженню довіри до національної валюти. Однак як довела остання криза у вересні 1998 р впровадження гривні ще не означало утворення незалежної, оздоровленої, самостійно функціонуючої за ринковими механізмами грошової системи в Україні. Значна залежність України від ринків сусідів, зокрема Росії, сприяє сьогодні посиленню інфляційних очікувань, новому витку доларизації економіки і падіння курсу національної валюти, який за деякими прогнозами у другому півріччі сягне 4- 10 грн. / 1 ​​дол. Ні деталізація цілей придбання доларів комерційними банками, введена в листопаді цього року, ні інші реструктуризацію на термінові антиінфляційні заходи, прийняті урядом у зв'язку з зазначеним фінансовою кризою, поки що не збільшили інтерес інвесторів до портфельних інвестицій за рахунок держборгу, і не зменшили адаптаційні очікування населення .
  • Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава.Серед основних стабілізуючих заходів мають бути:
  • регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва)
  • розвиток ринку цінних паперів
  • обмеження бартерних операцій
  • відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкрутів)
  • впровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселі)
  • виплата заборгованостей по зарплатам, ін.
  • Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції у світове співтовариство в якості рівноправного члена.

Список використаної літератури:

1. «Економікс», Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л.Брю, к. +1993

2. «Економікс», С. Фішер, Д. Дорнбуш, Р. Шмалензи, м 1 993

3. «Основи економічної теорії», А.Гальчінській, П. Єщенко, Ю. Палкін, ДО 1995

4. «Про зв'язок інфляції та монетарної маси», В. Присняков, «Фінанси України», №4 1997, стор. 20-33.

5. «Основні чинники та фактори інфляції в Україні», Ковальчук Т., Коваль Г., «Фінанси України», №10 1 998.

6. «Проведення грошової реформи», «Фінанси України», №2 +1997.

7. Урядовий кур'єр. № 160, 15.10.1994

8. «На валютному ринку знову неспокійно. Що чекає гривню? »,« Компаньйон », №47, 29 листопада 1998, стор. 36-39

9. «Монетарна політика та грошова реформа в Україні», В.Ющенко, «Економіка України та шляхи її подальшого реформування (матеріали всеукраїнської наради економістів)», до 1995, стор. 126-128

10. Економічна доповідь Президента України, 1994 год

11. Економічна доповідь Президента України, 1995 рік

12. Бюлетень НБУ, 10-1998

13. «Економічна деградація України», «день», 3 березня 1998.

14. «Економіка перехідного періоду», під ред. Радаева, Бузгалін, м 1995


Головна сторінка


    Головна сторінка



Специфіка і причини інфляції в Україні та антиінфляційна політика

Скачати 115.63 Kb.