• Валовий Національний Продукт
  • Інші країни
  • Домашні господарства
  • Чистий національний продукт
  • ВВП як сума валової доданої вартості
  • ВВП як сума компонентів кінцевого використання
  • ВВП як сума первинних доходів (розподільчий метод).


  • Дата конвертації25.03.2017
    Розмір77.41 Kb.
    Типреферат

    Скачати 77.41 Kb.

    Валовий національний продукт

    ЗМІСТ

    Вступ................................................. .................................................. ................................ 2

    Глава I. Валовий національний продукт (ВНП) ......................................... ... 4

    1.1 Визначення ВНП ............................................... .................................................. .............. 4

    1.2 Розрахунок ВНП ............................................... .................................................. .......................... 5

    1.3 ВНП в процесі перерозподілу: система взаємопов'язаних показників. 9

    1.4 Недосконалість показника ВНП. Чистий економічний добробут .. 11

    Глава II. Валовий внутрішній продукт (ВВП) ............................................ .... 12

    2.1 Загальна характеристика ВВП .............................................. ............................................ 13

    2.2 Методи розрахунку ВВП .............................................. .................................................. ....... 15

    Глава III. Використання системи національних рахунків для подання ВВП при макроекономічному аналізі і прогнозуванні ...................................... .................................................. ...................... 27

    Висновок ................................................. .................................................. ....................... 33

    Список використаної літератури............................................... .................... 34

    Вступ

    В даний час прийнято вважати, що будь-яка країна рано чи пізно переходить до ринкової системи економіки. При цьому держава повинна проводити в розумних межах втручання в економіку країни. Ступінь цього втручання може бути різною, але одне правило буде діяти завжди. Для ефективного регулювання економічного життя країни державний апарат повинен мати у своєму розпорядженні якісь відомості про процеси, що відбуваються в економіці. Ці дані (або показники) стають доступними завдяки веденню економічної статистики.

    Економічна статистика - це одна з найбільш важливих галузей статистики як наукової дисципліни і виду практичної діяльності органів державної статистики, яка займається кількісною характеристикою масових явищ і процесів в економіці. Найбільш простими показниками кількісних вимірів економічних явищ є показники динаміки цін, обсягу виробленої продукції, чисельності населення і трудових ресурсів, безробіття, ступеня рівномірності розподілу доходів, наявності основних і оборотних фондів і т. Д. Однак в деяких випадках в економічній статистиці кількісно вимірюються більш складні економічні процеси і явища, а також встановлюються взаємозв'язку між ними, наприклад, за допомогою міжгалузевого балансу дається цифрова характеристи ка міжгалузевих зв'язків, залежності між випуском продукції галузей народного господарства і кінцевим продуктом, т. е. продукцією, використовуваної для споживання і накопичення. Дані економічної статистики дозволяють забезпечити систематичне кількісний опис всіх основних аспектів економічного процесу і економіки в цілому ..

    Важливою особливістю економічної статистики є її системний підхід до вивчення економіки, що передбачає розробку для вивчення економіки системи показників, яка охоплює основні види економічної діяльності та аспекти економічного процесу. Системний характер економічної статистики передбачає узгодженість між різними показниками, використовуваними для опису і аналізу різних, але взаємопов'язаних аспектів економічного процесу.

    При визначенні змісту показників проводиться якісний аналіз досліджуваних процесів і явищ, який, як правило, ґрунтується на концепціях політекономічного характеру. Ці концепції і основному поширюються на найбільш важливі макроекономічні показники, такі, як ВВП, національний дохід, заощадження та ін. Наприклад, згідно з однією з політекономічних концепцій, що використовуються в системі національних рахунків (СНР), передбачається визначення видів діяльності, в результаті яких створюється вартість , проводиться національний продукт. На основі іншої важливої ​​концепції політекономічного характеру визначається зміст системи показників доходів: первинного доходу, наявного доходу, національного доходу.

    Метою цієї роботи є розкриття поняття валового національного продукту (ВНП), визначення його місця в системі національного рахівництва. Також буде розглянуто дещо модифікований варіант показника ВНП - валовий внутрішній продукт (ВВП). Обидва показники є узагальнюючими, так як вони відображають економічний потенціал країни. Це і визначає центральне місце ВНП і ВВП в системі національного рахівництва, а отже і в економічній статистиці.

    Глава I. Валовий національний продукт (ВНП).

    1.1 Визначення ВНП

    Економічна теорія і статистика для вимірювання об'єму національного виробництва використовують ряд показників, серед яких важливе місце займає ВНП. ВНП визначається як ринкова вартість всієї виробленої кінцевої продукції та послуг в економіці за рік. При цьому враховується річний обсяг кінцевих товарів і послуг, створених громадянами країни, як в рамках національної території, так і за кордоном. Інше визначення ВНП являє собою суму доходів підприємств, організацій населення в матеріальному і нематеріальному виробництві. ВНП враховує і амортизаційні відрахування, які утворюються в результаті включення частини вартості використовуваних товарів (верстати, машини і т.д.) в готову продукцію. Для правильного розрахунку ВНП необхідно врахувати всі продукти і послуги, вироблені в даному році, всього 1 раз. Це дозволяє уникнути подвійного рахунку і завищення вартості ВНП, оскільки багато продуктів продаються декілька разів, перш ніж вони будуть перероблені, і увійдуть в кінцевий продукт. Виключити подвійний рахунок дозволяє показник доданої вартості, який представляє різницю між продажами фірм і покупками фірмами матеріалів, інструментів, палива, енергії, послуг і т.п. Іншими словами, додана вартість - це ринкова ціна продукції фірми за вирахуванням вартості спожитих сировини і матеріалів, куплених у постачальників.

    Підсумовуючи додані вартості, вироблені усіма підприємствами, можна визначити ВНП, який представляє ринкову вартість всіх випущених товарів і послуг.

    Важливою модифікацією ВНП є показник ВВП, який підсумовує додані вартості всіх виробників товарів і послуг, які називаються резидентами. Резиденти - це громадяни, які проживають на території даної країни, за винятком іноземців, які живуть в країні менше 1 року.

    Якщо до показника ВВП додати різницю між надходженнями від факторів виробництва (факторними доходами) з-за кордону і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то ми отримаємо показник ВНП. Так, наприклад, для Франції після розрахунку показника ВВП, потрібно додати надходження факторних доходів з Великобританії, США, Німеччини і т.д. і відняти доходи британських, американських, німецьких об'єктів ринкового господарства, які ведуть свою діяльність у Франції. Різниця між ВВП і ВНП незначна і коливається в межах ± 1% від ВВП.

    Статистична служба ООН рекомендує використовувати ВВП як основного показника для складання Системи національних рахунків. У США і Японії використовується показник ВВП.

    В кінці 1987 року в СРСР було прийнято постанову уряду про використання методології ООН при розрахунку найважливіших підсумкових макроекономічних показників. У 1989 році в звіті Держкомстату вже фігурував показник ВНП, хоча, очевидно, точніше було б назвати його ВВП, тому що сальдо закордонного виробництва в колишньому СРСР і нинішньої Росією становить все ще виключно невеликі величини.

    1.2 Розрахунок ВНП

    ВНП обчислюється в поточних ринкових цінах, що представляє номінальне його значення. Для отримання дійсної величини цього показника необхідно очистити ціни від впливу інфляції, зважити їх, тобто застосувати індекс цін, що дає реальне значення ВНП. У США, наприклад, в 1990 році ВНП в поточних цінах склав 5570 млрд. $, А в постійних цінах - 4254 млрд. $.

    Ставлення номінального ВНП до реального показує збільшення ВНП за рахунок зростання цін і називається ВНП-дефлятором.

    Характеризується ВНП як «найбільш точний сумарний вимірювач товарів і послуг, які може зробити країна» (П. Самуельсон). Економісти представляють 2 шляхи його вимірювання.

    Метод розрахунку ВНП за видатками.

    ВНП визначається як сума благ і послуг в розпорядженні суспільства в певний період часу. Величина ВНП - це грошова оцінка кінцевих продуктів і послуг, вироблених за рік. Іншими словами, необхідно підсумувати всі витрати на придбання (споживання) кінцевого продукту.

    У показник ВНП входять:

    Споживчі витрати (С).

    Валові приватні інвестиції в національну економіку (Ig).

    Державні закупівлі товарів і послуг (G).

    Чистий експорт Xn, який представляє різницю між експортом і імпортом.

    Таким чином, перераховані тут витрати складають ВНП і показують ринкову вартість річного виробництва. Отже, сумарний ВНП можна обчислити за формулою:

    ВНП = C + Ig + G + Xn

    Метод розрахунку ВНП за доходами.

    ВНП, з іншого боку, становить суму доходів окремих осіб і підприємств (зарплата, відсоток, прибуток, рента) і визначається як сума винагороди власників факторів виробництва. У цьому випадку в ВНП також включені непрямі податки на підприємства, амортизація, доходи від власності.

    ВНП може також визначатися як сума доходів галузей народного господарства.

    Поєднання двох підходів до розрахунку ВНП за доходами і видатками показано в таблиці 1. Дана схема описує одночасно два узгоджених між собою підходу до розрахунку даного показника. ВНП, розрахований за доходами, розподіляється на зарплату найманим робітникам, рентні платежі, відсотки, дивіденди, доходи індивідуальних власників, податки на прибуток корпорацій, непрямі податки на бізнес, амортизаційні відрахування.

    Наступні далі вирахування додаванню, показані стрілками, дозволяють отримати показники чистого національного продукту, національного доходу. Схема враховує також податки з громадян, що сплачуються з особистого доходу, податки з корпорацій, внески на соціальне страхування, джерела інвестицій у підприємств і ін.

    ВНП, розрахований за витратами, включає в себе 4 потоку: інвестиції приватного підприємництва, державні закупівлі товарів і послуг, споживчі витрати і чистий експорт.

    Очевидно також, що кругообіг доходів - поновлюваний і розширюється процес: витрати стимулюють зростання доходів, які в свою чергу дозволяють збільшити витрати.

    Обидва методи вважаються рівноцінними і дають однакові результати.

    Таблиця 1

    Національне виробництво і кругообіг доходів і витрат

    Валовий Національний Продукт


    чистий експорт

    Інші країни

    непрямі податки

    Чистий нац.продукт

    інвестиції

    Перерозподіл прибутку корп.

    амортизація

    Податки на прибуток корп.

    Внески на соц. страх.

    Національний дохід

    бізнес

    Держ. закупівлі товарів і послуг

    індивідуальні податки

    Особистий дохід

    держава

    трансфертні платежі

    Особисті споживчі витрати

    Домашні господарства

    наявний доход

    особисті заощадження

    Розрахунок ВНП за видатками Розрахунок ВНП за доходами

    Найбільш розробленою є статистика ВНП в США, яка проводиться Бюро економічного аналізу Міністерства торгівлі країни. Тут ВНП обчислюється не ізольовано, а в рамках системи національних рахунків, яка крім рахунків валового національного продукту і національного доходу, включає міжгалузевий баланс продукту і капіталовкладень, баланс фінансових потоків, баланс національного багатства і баланс трудових ресурсів.

    У США ВНП враховує кінцеві товари і послуги, тобто в ВНП включається лише така продукція, яка або назавжди покидає процес виробництва, вступаючи в громадське або особисте споживання, або повертається в сферу виробництва у вигляді інвестиційних товарів. Сировина, напівфабрикати, і допоміжні матеріали не враховуються.

    ВНП включає сальдо зовнішньоторговельних операцій США з іншими країнами. Для зведення балансу в ВНП включається частина продукту, виробленого громадянами США за межами країни, а продукт, створений не громадянами США на території Штатів не враховується. Крім того, в ВНП входить чистий приплив доходів як сума прибутку, дивідендів, відсотків на вкладений за кордоном капітал, рентних платежів і т.п.

    Спочатку в США ВНП обчислювався у фактичних поточних цінах, що спотворювало виміряний обсяг виробництва внаслідок інфляційного процесу, що впливає на ціни (це призводило до описаного раніше подвійного рахунку). Динаміку виробництва в чистому вигляді показує ВНП і постійних цінах базисного року (кожні 10-15 років визначається новий базисний рік). Показник ВНП у постійних цінах зросте помітно менше, ніж в поточних цінах. Так, наприклад, середньорічний темп приросту ВНП в поточних цінах в США в 1973-1985 рр. становив 9,8%, тоді як темп зростання ВНП при використанні постійних цін за той же період часу дорівнює 2,8%. Розбіжність цих показників пояснюється інфляцією.

    Крім того, в США Економічна рада при Президентові розраховує так званий потенційний ВНП, який показує виробничі можливості американської економіки, тобто враховує повністю використані трудові ресурси країни. Такий підхід дозволяє оцінювати ефективність внутрішньоекономічної політики американського уряду, і, перш за все політики в області зайнятості, що не позбавлене сенсу і для оцінки результатів економічної політики, що проводиться виконавчою владою нашої країни.

    Таблиця 2

    Рахунок валового внутрішнього продукту і витрат США (спрощена схема)

    Заробітна плата та інші виплати.

    Дохід індивідуальних підприємців.

    Прибутки корпорацій.

    Чисті відсотки.

    Трансфертні платежі підприємців.

    Непрямі податки на бізнес і неподаткові пасиви.

    Споживання основного капіталу.

    Надходження факторних доходів з-за кордону.

    Платежі факторних доходів за кордон.

    Валовий внутрішній продукт

    Особисті споживчі витрати.

    Валові приватні внутрішні інвестиції.

    Чистий експорт.

    Державні закупівлі.

    Валовий внутрішній продукт

    Джерело: Survey of Current Business. July, 1992, tab 8.

    1.3 ВНП в процесі перерозподілу: система взаємопов'язаних показників.

    ВНП та ВВП - не єдині показники національних рахунків, які відображають рух сукупних величин в економіці країни.

    В економічній теорії і статистиці широко використовується взаємопов'язаних показники національних рахунків, які розраховуються на основі ВНП. До них відносяться чистий національний продукт, національний дохід, особистий дохід, дохід.

    Чистий національний продукт являє собою більш досконалий показник в порівнянні з ВНП, оскільки в ньому не враховуються амортизаційні відрахування. За допомогою показника чистого національного продукту (ЧНП) можна виміряти річний обсяг виробництва, який економіка (підприємства, організації, держави або іноземних громадян) у змозі спожити, не скорочуючи виробничих можливостей майбутніх періодів. Звідси

    ЧНП = ВНП - амортизація.

    Національний дохід. Для визначення показника загального обсягу зарплати, відсотка, прибутку і ренти, тобто платежів, отриманих при виробництві ВНП в даному році, необхідно відняти від ЧНП непрямі податки на підприємців. Сенс цього підрахунку полягає в тому, що держава, стягуючи непрямі податки з підприємств, нічого не вкладає у виробництво і тому його не можна розглядати як постачальника економічних ресурсів. Таким чином, ми можемо отримати показник національного доходу (НД). З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період. Підприємство розглядає НД як показник, що відображає рівень цін на фактори виробництва або ресурси.

    Дослідженням НД займалися економісти різних напрямків. Так, англійський економіст XVII століття У. Петті зробив 1664 року спробу аналізу доходів капіталістичного суспільства і їх розподілу. Він склав баланс доходів і витрат населення Англії того часу. При цьому при розрахунку розміру НД він визначив суму доходів всього населення, отриманих із землі, будинків, капіталів і за рахунок трудових ресурсів.

    Проблеми виробництва і НД вивчали А. Сміт, Д. Рікардо. Вони визначили вартість всього суспільного продукту сумою доходів суспільства, виключаючи при цьому входить у вартість продукту вартість засобів виробництва.

    Аналогічних поглядів дотримувався швейцарський економіст Симонд де Сісмонді, який не робив відмінності між величинами річного продукту суспільства і НД.

    Французький економіст Жан-Батист Сей ​​стверджував, що вартість і корисність речі є результат послуг трьох факторів виробництва - праці, землі і капіталу., А загальна вартість всіх продуктів складається з доходів трьох класів - робітників, капіталістів, землевласників. НД створює кожна людина, яка отримує дохід.

    Сучасні західні економісти успадкували від економістів минулого, перш за все від Жана-Батіста Сея, уявлення про те, що НД створюють різні і рівноправні чинники виробництва. Сенс такого підходу полягає в тому, що кожен вид діяльності однаково приносить дохід, кожен одержувач доходу одночасно є його творцем, незалежно від професії і сфери діяльності. Сюди включаються державні чиновники, військовослужбовці, священнослужителі та ін.

    Американська статистика, як зазначалося вище, визначає НД як суму зарплати, прибутку, відсотка, рентних платежів. НД менше ВНП на суму непрямих податків і амортизаційних відрахувань від вартості основного капіталу. Ряд учених в нашій країні як і раніше вважає, що економічно невиправдано в НД враховувати доходи від діяльності поліцейського, військового, юриста, працівника ЗМІ. Всі ці професії, відповідно до підходу марксистської політології, створюють специфічні послуги, але не мають прямого відношення до професій суспільного відтворення в країні. Більш того, на думку цих вчених, подібна методика підрахунку дає повторний рахунок доходів, штучно збільшуючи показник НД на 20-30%.

    Особистий дохід (ЛД). Являє собою отриманий дохід, на відміну від НД, який є заробленим доходом. Тут слід зауважити, що частина заробленого доходу - внески на соціальне страхування, податок на прибуток підприємств і їх перерозподіл - не надходять в розпорядження населення. У той же час трансфертні платежі, які не є результатом господарської діяльності працівників, по суті, являють частина їх доходу. Таким чином, ЛД як фактично отриманий дохід можна обчислити шляхом вирахування з НД внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств, перерозподіл прибили, і додавання суми всіх трансфертних платежів.

    Наявний доход перебуває в особистому розпорядженні членів суспільства. Його величина може бути отримана шляхом вирахування індивідуальних податків (прибуткового, податків на особисте майно, на спадщину) з ЛД.

    1.4 Недосконалість показника ВНП. Чистий економічний добробут.

    Показник ВНП дає можливість у грошовому вираженні виміряти обсяг річного виробництва країни. Разом з тим вважається, що ВНП не повністю відображає реальний економічний стан нації, що пояснюється наступними обставинами.

    Практично у всіх країнах відсутня систематична і достовірна статистика таких видів діяльності, як домашній догляд за хворими та дітьми, домашнє благоустрій, репетиторство, які, безсумнівно, збільшують добробут суспільства. Не враховуються в ВНП результати таких секторів економіки, як нелегальні види розваг, рекет, торгівля наркотичними речовинами і зброєю, які негативно позначаються на добробуті суспільства. ВНП не включає також домашню роботи (ремонт квартир, електро та радіоапаратури, взуття, автомашин і ін.), Які збільшують добробут суспільства, але мають неринковий характер. Також відсутня в ВНП оцінка негативних результатів виробництва (виснаження ресурсів, зміна клімату, забруднення навколишнього середовища), що тягне за собою незмінне зменшення рівня добробуту членів суспільства. Крім того, як відомо, в умовах високорозвиненої економіки рівень доходів достатній для якісного відпочинку та збільшення часу дозвілля значної частини населення, що рівнозначно зростанню добробуту.

    Врахувати вплив цих факторів на суспільний добробут дозволяє показник чистого економічного добробуту (ЧЕБ), введений в науковий обіг американськими економістами В.Нордхаус і Дж. Гобіно. Цей показник можна обчислити за такою формулою:

    ЧЕБ = ВНП - негативні фактори + неринкова діяльність (в грошовій оцінці) + грошова оцінка вільного часу.

    Глава II. Валовий внутрішній продукт (ВВП)

    2.1 Загальна характеристика ВВП.

    Як було зазначено вище, валовий внутрішній продукт (ВВП) - це один з найважливіших показників системи національних рахунків, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів і вимірює вартість товарів і уел вироблених цими одиницями для кінцевого використання.

    Перш ніж приступити до характеристики методів розрахунку ВВП, необхідно пояснити на додаток до того, що було сказано раніше, деякі ключові моменти в його визначенні, щоб уникнути змішання понять внутрішнього продукту і національного доходу.

    По-перше, ВВП - це показник виробленого продукту, який являє собою вартість вироблених кінцевих товарів і послуг. Це означає, що вартість проміжних товарів і послуг, використаних в процесі виробництва (таких, як сировину, матеріали, паливо. Енергія, насіння, корми, послуги вантажного транспорту, оптової торгівлі, комерційні та фінансові послуги і т. П.), Не входить в ВВП. В іншому випадку ВВП містив би повторний рахунок.

    По-друге, ВВП -це внутрішній продукт, тому що він зроблений резидентами. До резидентів належать всі економічні одиниці (підприємства і домашні господарства) незалежно від їх національної приналежності і громадянства, які мають центр економічного інтересу на економічній території даної країни. Це означає, що вони займаються виробничою діяльністю або проживають на економічній території країни тривалий час (не менше року). Економічна територія країни-територія, адміністративно керована урядом даної країни, в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщатися. На відміну від географічної території вона не включає територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази і т. П.), Але включає такі анклави даної країни, розташовані на території інших країн.

    По-третє, ВВП - це валовий продукт, тому що він обчислюється відрахування споживання основного капіталу. Споживання основного капіталу являє собою зменшення вартості основного капіталу протягом звітного періоду в результаті його фізичного та морального зносу випадкових пошкоджень, що не носять катастрофічного характеру.

    Теоретично внутрішній продукт повинен визначатися на чистій основі, тобто. Е. За вирахуванням споживання основного капіталу. Однак для визначення споживання основного капіталу відповідно до принципів СНР потрібні спеціальні розрахунки на основі даних про відновлювальної вартості основних фондів, їх термін служби і знос за видами основних фондів. Амортизація поданим бухгалтерського обліку не підходить для цієї мети. Не всі країни виробляють такі розрахунки, а ті, які виробляють, використовують різні методи. Таким чином, дані про ВВП більш доступні і порівняти між країнами, і тому показник ВВП отримав більш широке поширення, ніж чистий внутрішній продукт.

    Якби економіка країни була закритою (т. Е. Якби не було зв'язків із зовнішнім світом), то ВВП дорівнював би сумі валових доходів резидентів, отриманих від виробництва. Однак всі країни мають зв'язку із зовнішнім світом, в тій чи іншій формі отримують доходи від інших країн і виплачують їм частину своїх доходів. Якщо взяти до уваги ці потоки доходів, то можна отримати показник валового національного доходу. У СНС 1968 роки він називався валовим національним продуктом, що не зовсім правильно відображало його сутність як сукупності первинних доходів, отриманих резидентами в результаті їх участі у виробництві і від власності. Тому в СНС 1993 року рекомендується називати його валовим національним доходом (ВНД).

    Нижче показано взаємозв'язок між показниками валового і чистого внутрішнього продукту і валового і чистого національного доходу.

    Валовий внутрішній продукт

    -

    Споживання основного капіталу

    =

    Чистий внутрішній продукт

    +

    +

    Сальдо первинних доходів з-за кордону

    Сальдо первинних доходів з-за кордону

    =

    =

    Валовий національний доход

    -

    Споживання основного капіталу

    ­ =

    Чистий національний дохід

    2.2 Методи розрахунку ВВП

    ВВП може бути обчислений наступними трьома методами:

    як сума валової доданої вартості (виробничий метод);

    як сума компонентів кінцевого використання (метод кінцевого використання);

    як сума первинних доходів (розподільчий метод).

    ВВП як сума валової доданої вартості

    При розрахунку виробничим методом ВВП обчислюється шляхом підсумовування валової доданої вартості всіх виробничих одиниць резидентів, згрупованих по галузях або секторах. Валова додана вартість - це різниця між вартістю вироблених товарів і наданих послуг (випуском) і вартістю товарів та послуг, повністю спожитих в процесі виробництва (проміжне споживання).

    Випуск - це вартість товарів і послуг, вироблених і наданих економічними одиницями-резидентами за аналізований період. Відповідно до прийнятої в СНР трактуванням кордонів сфери виробничої діяльності випуск включає:

    всі товари незалежно від їх використання (як товари, поставлені іншим одиницям, які не є їх виробниками, так і товари, вироблені для власного кінцевого споживання або накопичення, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних засобу виробника);

    послуги, надані іншим інституційним одиницям, і зокрема, неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій;

    послуги домашніх господарств з проживання у власному житлі і домашні послуги, що надаються оплачуваною домашньою прислугою. Безкоштовні домашні послуги, що надаються членами домашнього господарства один одному (приготування їжі, прання, прибирання, ремонт домашнього обладнання і т.п.), не включаються до межі сфери виробництва в СНР.

    У межі сфери виробництва повинні включатися також виробництво товарів і надання послуг тіньовою економікою, т. Е. Виробництво товарів і надання послуг, заборонені законом (незаконне виробництво), і виробництво товарів і надання послуг, в принципі дозволені законом, але приховувані від державних органів з öåëüþ приховування доходів (приховане виробництво).

    Розрізняються два типи випуску ринковий і неринковий. Ринковий випуск включає товари і послуги:

    ðåàëèçóåìûå ïî ýêîíîìè ÷ åñêè çíà ÷ èìûì öåíàì ïóòåì ïðîäàæè èëè áàðòåðà

    що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі, вироблені одним закладом підприємства (підрозділом, що знаходиться на самостійному балансі або є окремою обліковою одиницею) і поставляються іншим закладам того ж підприємства для використання у виробництві в тому ж або наступних періодах (наприклад продукти харчування, передані підсобними господарствами підприємства в їдальні, дитячі заклади, будинки відпочинку, що належать даному підприємству, і т.п.)

    готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних коштів у виробника і призначені для ринкового використання, т. е. на перераховані вище мети.

    Íåриночний випуск включає товари і послуги:

    вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання або накопичення (наприклад, сільськогосподарські та інші продукти, вироблені для цих цілей у фермерських, селянських або підсобних господарствах населення, будівництво господарським способом, послуги з проживання у власному житлі, послуги оплачуваної домашньої прислуги і т. п .);

    надаються безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення, іншим інституційним одиницям, включаючи послуги, що надаються суспільству в цілому (наприклад, безкоштовну освіту і медичне обслуговування, послуги державного управління, оборони та ін.);

    готову продукцію і незавершене виробництво, призначені для неринкового використання і надходять у запаси матеріальних оборотних коштів у виробника.

    Ринковий випуск товарів і послуг рекомендується оцінювати і основних цінах або, якщо це неможливо, в цінах виробників.

    Основна ціна - ціна, що отримується виробником за товари і послуги, виключаючи будь-які підлягають сплаті податки на продукти і включаючи субсидії на продукти.

    Ціна виробника - ціна, отримувана виробником за товари і послуги, включаючи підлягають сплаті податки на продукти (крім податку на додану вартість та податків на імпорт) і виключаючи субсидії на продукти.

    Податки на продукти - це податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, вироблених, що продаються або імпортуються підприємствами-резидентами. До них належать такі найпоширеніші податки: податок на додану вартість (ПДВ) і податки типу ПДВ; акцизи; податки на продажу, покупки, податок з обороту і т. п .; податки на окремі види послуг (послуги транспорту, зв'язку, страхування, реклама, ігри і лотереї, спортивні заходи і т. п.); податки на прибуток фіскальних монополій (кошти, отримані державними підприємствами, яким за законом надається монополія на виробництво і розподіл певних товарів і послуг, в результаті перевищення граничного рівня рентабельності тарифів та в дохід бюджету для підвищення доходу держави); податки на імпорт і експорт, митні збори. Субсидії на продукти - це субсидії, які виплачуються зазвичай пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, вироблених, про що даються або імпортованих підприємствами-резидентами. До них відносяться, наприклад, регулярні відшкодування підприємствам з державного бюджету постійних збитків, що виникають в результаті того, що продажна ціна на вироблену ними продукцію встановлюється нижче середніх витрат виробництва, субсидії на експорт та імпорт і ін.

    Товари та послуги, вироблені для власного кінцевого використання, оцінюються в основних цінах на аналогічні ринкові товари і послуги. Неринкові послуги, що надаються установами державного управління і некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства, оцінюються виходячи з поточних витрат цих організацій, включаючи споживання основного капіталу.

    Витрати на проміжне споживання - це вартість товарів (за винятком основних фондів) і ринкових послуг, спожитих протягом даного періоду з метою виробництва інших товарів чи послуг. Вони включають:

    витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів (покупних і власного виробництва), продуктів харчування, медикаментів, канцелярського приладдя, спецодягу і т. п .;

    оплату робіт і послуг, наданих іншими підприємствами і окремими особами (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, банків, юристів, консультантів, страхування і т. п.);

    витрати на відрядження в частині оплати проїзду і готелів.Проміжне споживання оцінюється за цінами покупців, чинним на момент надходження товарів і послуг в процес виробництва і включає торгово-транспортну націнку і податки на продукти (крім податку на додану вартість) за винятком субсидій на продукти.

    При обчисленні валової доданої вартості повинні враховуватися також витрати на проміжне споживання побічно вимірюваних послуг фінансового посередництва, які визначаються як різниця між відсотками, отриманими і виплаченими фінансовими посередниками (наприклад, банками), і відносяться до всіх їх клієнтам, т. Е. До підприємств і домашнім господарствам, резидентам і нерезидентам. З цього вони повинні бути розподілені між ними та показані, відповідно, в проміжному споживанні виробничих одиниць, кінцеве споживання домашніх господарств і експорті послуг, що відповідає вимогам СНР 1993 року. Однак дана методика розрахунку знаходиться в стадії розгляду, а поки більшість країн використовує метод СНС 1968, згідно з яким всі побічно вимірювані послуги фінансового посередництва відносяться до витрат на проміжне споживання умовної одиниці, випуск якої дорівнює нулю. Таким чином, сума валової доданої вартості галузей або секторів повинна бути зменшена на величину вартості послуг фінансового посередництва.

    Однак для оцінки ВВП в ринкових цінах цього недостатньо. Необхідно враховувати також чисті податки на продукти, т. Е. Додати податки на продукти, не включені в оцінку валової доданої вартості галузей або секторів, і відняти субсидії на продукти, включені в оцінку валової доданої вартості. До таких податків на продукти відносяться насамперед податки на імпорт і податок на додану вартість, які не враховуються в валової доданої вартості. Крім того, якщо валова додана вартість обчислюється в основних цінах, як це рекомендує СНС 1993 року, то необхідно додати і всі інші податки на продукти (акцизи, податки на експорт, податок продажів, податок з обороту і т. П.), Так як в цьому випадку вони не враховуються в валової доданої вартості. Субсидії на продукти (крім субсидії на імпорт), навпаки, включаються в оцінку валової доданої вартості галузей або секторів в основних цінах і тому повинні бути виключені із загального підсумку ВВП в ринкових цінах.

    ВВП як сума компонентів кінцевого використання

    Згідно з методом кінцевого використання ВВП визначається як сума таких компонентів: витрати на кінцеве споживання товарів і послуг, валове нагромадження, сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.

    Витрати на кінцеве споживання товарів і послуг - витрати домашніх господарств-резидентів на споживчі товари і послуги, а також витрати установ державного управління (бюджетних організацій) і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, на товари і послуги для індивідуального і колективного споживання. Таке групування показує, хто фінансує витрати на кінцеве споживання. Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств включають:

    витрати на придбання споживчих товарів та послуг;

    споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі в порядку оплати праці, подарунків і т. д .;

    споживання товарів і послуг, вироблених домашніми господарствами для власного кінцевого споживання. Як було зазначено вище, в частині послуг це відноситься тільки до послуг з проживання у власному житлі і послуг оплачуваної домашньої прислуги.

    Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств повинні враховувати покупки резидентами товарів і послуг за кордоном (наприклад, під час відряджень, туристичних поїздок) і виключати аналогічні покупки нерезидентів на території даної країни.

    Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств визначаються â розмірі фактичної оплати ними споживчих товарів і послуг, прохідною за рахунок їх доходів.

    Витрати на кінцеве споживання установ державного управління і некомерційних організації, що обслуговують домашні господарства, визначаються наступним чином: поточні витрати на утримання цих ó ÷ ðåжденій, включаючи споживання основного капіталу (випуск), мінус ïîступленія цим установам від продажу товарів і послуг за ринковими цінами і від часткового відшкодування споживачами їх вартості (враховуються у витратах на кінцеве споживання домашніх господарств або проміжному споживанні підприємств в залежності від того, хто їх îï Латіль, плюс вартість споживчих товарів і послуг, куплених ми установами у ринкових виробників для передачі домашнім господарствам безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення, плюс відшкодування витрат домашніх господарств на придбавши товарів і послуг за рахунок державних фондів соціального ñòðàõîâàнія (наприклад, відшкодування інвалідам вартості придбання àâòîìîбілей, бензину і т. п.).

    Бюджетні організації охорони здоров'я, соціального освіти, культури і мистецтва, а також некомерційні, що обслуговують домашні господарства, надаючи послуги для індивідуального споживання, які використовуються, домашніми господарствами для задоволення особистих потреб. Послуги колективного споживання, т. Е. Суспільству в цілому, надають бюджетними організаціями управління, оборони, науки та ін.

    Як було зазначено вище, для характеристики кінцевого споживання з точки зору того, хто фактично споживає товари та послуги, в СНС 1993 року введено новий показник - фактичне кінцеве споживання, який характеризує вартість всіх товарів і послуг, придбаних домашніми господарствами-резидентами для індивідуального споживання незалежно від джерела фінансування, і вартість колективних послуг, наданих органами державного управління суспільству в цілому.

    Всі товари і послуги, що надаються некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства, розглядаються як індивідуальні і відносяться до соціальних трансфертів в ні формі. Для цих організацій показник фактичного кінцевого споживання відсутній.

    Загальна сума соціальних трансфертів в натуральній формі, отриманих домашніми господарствами, дорівнює сумі цих трансфертів, переданих установами державного управління і некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства, тому для економіки в цілому показники фактичного кінцевого споживання та збільшення видатків на кінцеве споживання повинні бути рівні.

    Валове нагромадження - чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття) резидентами товарів і послуг, вироблених і наданих в поточному періоді, але не спожитих в ньому. Валове нагромадження включають валове нагромадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних коштів і чисте придбання цінностей.

    Валове нагромадження основного капіталу є вкладення коштів в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал - це активи, які є результатом виробництва, які багаторазово використовуються в процесі виробництва: будівлі і споруди, машини і 'обладнання, транспортні засоби; худоба племінна, молочний, робітник; сади, виноградники та інші насадження; витрати на геологорозвідувальні роботи; витрати на програмне забезпечення та бази даних для ЕОМ; оригінали літературних і художніх творів (фільми, звукозаписи, рукописи, які є основою для тиражування).

    При перегляді СНС категорія валового нагромадження основного капіталу зазнала в концептуальному плані значні зміни, які виражаються в розширенні цього поняття і збільшенні обсягу ВВП за рахунок включення витрат на геологорозвідувальні роботи, на створення і придбання програмного забезпечення ЕОМ та оригіналів літературних і художніх творів. У СНС 1968 року ці видатки враховувалися як проміжні, т. Е. На їх величину зменшувався обсяг ВВП. Включення цих витрат в основний капітал обґрунтовується тим, що їх результати багаторазово і тривало беруть участь у виробничому процесі.

    Валове нагромадження основного капіталу визначається як придбання активів за вирахуванням вибуття нових та існуючих основних фондів. Придбання активів включає покупки, бартер, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання, капітальний ремонт. Вибуття активів показується як негативне придбання.

    Оцінка складових елементів валового нагромадження основного капіталу здійснюється:

    при купівлі основного капіталу за цінами придбання (цінами покупця, т, е. включаючи всі витрати на передачу права власності (вартість послуг, наданих адвокатами, агентами по операціях з нерухомістю та іншими посередниками, мита, комісійні, податки і т. п.);

    при виробництві основного капіталу для власного використання за основними цінами або за витратами на виробництво.

    Валове нагромадження основного капіталу включає також витрати на поліпшення невироблених активів і витрати в зв'язку з передачею права власності на невироблені активи. До невироблених активів відносяться активи, які не є результатом виробництва, наприклад, земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, ліцензії і т. П. Вони не входять до складу основного капіталу, проте роботи по їх покращенню (меліорація, осушення, розвиток і розширення шахт, лісових ділянок, плантацій, садів та інших сільськогосподарських угідь) і послуги, що надаються у зв'язку з їх передачею іншим одиницям, є виробничу діяльність, і тому їх вартість включається в валове нагромадження основного кап тала.

    Зміна запасів матеріальних оборотних коштів - це зміна вартості виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних коштів має визначатися як різниця між надходженнями продукції в запаси і вилученнями з них, при цьому продукція повинна оцінюватися в ринкових цінах, що діють відповідно в момент надходження або вилучення. Однак на практиці важко отримати інформацію про всі надходження і вилучення продукції протягом звітного періоду, тому зміна запасів зазвичай розраховується як різниця між вартістю запасів на кінець і початок періоду за даними бухгалтерських звітів підприємств. В цьому випадку необхідно виключити вплив зміни вартості продукції в результаті зміни цін за час перебування її в запасах.

    Чисте придбання цінностей - це нова категорія, яка з'явилася в СНС 1993 року. Цінностями є предмети, які купуються не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, т. Е. Предмети, цінність яких з часом збільшується: дорогоцінні метали і камені (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання) , ювелірні вироби, антикваріат, колекції та т. п. у СНС 1968 року ці фірми враховувалися в ВВП в складі кінцевого споживання.

    Експорт та імпорт товарів і послуг - експортно-імпортні операції даної країни з усіма країнами,

    Експорт та імпорт товарів є вартість вивезених із країни або завезених у країну (які перетинають державний кордон) товарів. Вартісна оцінка обсягу експорту і імпорту товарів в цілому по країні визначається в цінах фоб- або франко-кордон країни експортера.

    Крім експорту та імпорту товарів, що враховуються статистикою зовнішньоекономічної діяльності, в СНС експорт і імпорт товарів включає товари, що поставляються в порядку надання безоплатної (гуманітарної) допомоги та як дарунок, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігрантів,

    Експорт та імпорт послуг охоплюють транспортні послуги, туризм, комунікаційні послуги, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні та інформаційні послуги, рекламу, бухгалтерський облік, управлінське консультування та інші види послуг.

    ВВП як сума первинних доходів (розподільчий метод).

    При визначенні ВВП розподільчим методом він включає наступні види первинних доходів, виплачених виробничими одиницями-резидентами: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво і імпорт (податки на виробництво і імпорт мінус субсидії на виробництво та імпорт), валовий прибуток та валові змішані доходи.

    Оплата праці найманих працівників є винагороду в грошовій або натуральній формі, яка повинна бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за роботу, виконану у звітному періоді. Вона враховується на основі нарахованих сум і складається з двох основних компонентів:

    заробітня плата;

    відрахування роботодавців на соціальне страхування.

    Заробітна плата охоплює всі види заробітків (включаючи різні премії, доплати, надбавки), нарахованих у грошовій або натуральній формі незалежно від джерела фінансування, т. Е. За рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам відповідно до законодавства за опрацьованим час (щорічну відпустку, святкові дні і т. п.). Заробітна плата враховується до відрахування податків та інших утримань, що стягуються з найманих працівників. Слід мати на увазі, що в цьому випадку показується заробітна плата, гаченная підприємствами і організаціями-резидентами працівникам резидентам, так і нерезидентам.

    Відрахування на соціальне страхування проводяться роботодавцями, щоб забезпечити найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної допомоги.

    Соціальні допомоги виплачуються органами державного страхування, державними і недержавними пенсійними фондами, страховими установами, роботодавцями домашнім господарствам при настанні певних обставин, які, як правило, призводять до зниження доходів і добробуту домашніх господарств, наприклад:

    потреба потяг в результаті хвороби, травми, народження дитини, інвалідності, старості та ін .;

    необхідність утримання утриманців: чоловіка (дружини), дітей, старих родичів, інвалідів і т. д .;

    неможливість працювати взагалі або повне час в результаті виходу на пенсію, безробіття, хвороби, травми, народження дитини і т. д .;

    смерть годувальника;

    необхідність оплати витрат на освіту;

    неможливість оплати житла домашніми господарствами з низьким входом (пенсіонери, багатодітні сім'ї та ін.).

    Розрізняють фактичні і умовно обчислені відрахування роботодавців на соціальне страхування.

    Фактичні відрахування на соціальне страхування складаються з платежів, здійснених роботодавцями третій стороні, т. Е. В організації соціального страхування відповідно до програм соціального забезпечення і соціального страхування населення (фондове соціальне страхування). Ці платежі є основним джерелом коштів для виплат населенню пенсій, допомог, фінансування расхо дов на лікування та відпочинок працівників. Хоча ці платежі здійснюються роботодавцями безпосередньо організаціям соціального страхування, вони розглядаються як компонент оплати праці найманих працівників у розмірі внесків роботодавців на соціальне страхування.

    Фактичні відрахування роботодавців на соціальне страхування визначаються в розмірі нарахувань на фонд заробітної плати за всіма видами соціального страхування, т. Е. До фондів соціального страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості, фонд соціальної підтримки населення та інші аналогічні соціальні позабюджетні фонди. До них відносяться також обов'язкові відрахування роботодавців на медичне страхування і витрати підприємств з оплати послуг поліклінік по до говорам, укладеними з органами охорони здоров'я на надання своїм працівникам медичної допомоги. Добровільні відрахування роботодавців на медичне страхування в недержавні соціальні фонди на користь окремих найманих працівників згідно полісами особистого страхування повинні враховуватися як заробітна плата в натуральній формі.

    Умовно обчислені відрахування на соціальне страхування є еквівалент соціальними допомогами, які виплачуються роботодавцями безпосередньо їх працівникам, колишнім працівникам або їх утриманцям, які мають на це право, за рахунок своїх коштів без залучення третьої сторони, наприклад, страхової компанії, і без установи для цієї мети окремої інституційної одиниці в формі спеціального фонду або резерву. Хоча ніяких платежів з метою їх страхування третьою стороною не проводиться, вони визначаються умовно і також включаються в оплату купа найманих працівників. На практиці в якості можливої ​​оцінки умовно обчислених відрахувань роботодавців на соціальне страхування найманих працівників може служити сума фактично виплачених роботодавцями в поточному періоді соціальних допомог. До них відносяться, наприклад, вихідна допомога при припиненні трудового договору; суми, що виплачуються на період працевлаштування звільненим працівникам у зв'язку зі скороченням штату, реорганізацією або ліквідацією підприємства; допомоги у зв'язку з втратою працездатності: надбавки до пенсій; оплата навчальних відпусток, наданих працівникам; компенсації, які виплачуються жінкам, які перебувають у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною; стипендії студентам і учням, направленим підприємствами на навчання.

    Податки на виробництво та імпорт - це обов'язкові безоплатні безповоротні платежі, які стягуються органами державного управління з виробничих одиниць у зв'язку з виробництвом та імпортом товарів і послуг або використанням факторів виробництва. Вони називаються безоплатними, тому що держава нічого не надає замість індивідуальної одиниці, що виробляє платіж, хоча воно може використовувати кошти, зібрані за допомогою податків, для надання товарів чи послуг іншим одиницям або суспільству в цілому. Податки, пов'язані з виробництвом і імпортом, сплачуються підприємствами і організаціями незалежно від наявності прибутку.

    До податків на виробництво та імпорт належать податки на продукти та інші податки на виробництво. Про податки на продукти вже згадувалося раніше.

    Інші податки на виробництво-це податки, пов'язані з використанням факторів виробництва, а також платежі за ліцензії і дозвіл займатися будь-якою виробничою діяльністю або інші обов'язкові платежі, сплата яких необхідна для діяльності виробничої одиниці-резидента. Вони можуть виплачуватися за землю, середина виробництва або робочу силу, використовувані в процесі виробництва, або за право здійснювати певні види діяльності або операції. Інші податки на виробництво не включають податки на прибуток або інші доходи, одержувані підприємством, і вони підлягають сплаті до державного бюджету незалежно від рентабельності виробництва.

    Субсидії на виробництво та імпорт - це поточні безоплатні безповоротні платежі, які держава виробляє підприємствам у зв'язку з виробництвом, продажем або імпортом товарів і послуг або використанням факторів виробництва для проведення певної економічної та соціальної політики.

    До субсидій на виробництво та імпорт відносяться субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Про субсидії на продукти вже йде на лад вище.

    Інші субсидії на виробництво - субсидії, які підприємства отримують від органів державного управління в зв'язку з використанням факторів виробництва:

    субсидії, які виплачуються у зв'язку з використанням праці особливого контингенту осіб (інвалідів, підлітків);

    субсидії, пов'язані з використанням інших факторів виробництва, наприклад, для стимулювання використання певних видів сировини, енергії і т.д .;

    субсидії для зменшення забруднення навколишнього середовища, наприклад, для покриття вартості додаткової обробки відходів виробництва.

    Валовий прибуток і валові змішані доходи являють собою частину валової доданої вартості, яка залишається у виробників після вирахування витрат, пов'язаних з оплатою праці найманих працівників і сплатою податків на виробництво та імпорт. Ця стаття вимірює прибуток (або збиток), отриману від виробництва, до обліку доходів від власності. Для некорпоративних підприємств, що належать домашнім господарствам, в яких члени домашнього господарства можуть виробляти неоплачувані трудові витрати, вона містить елемент винагороди за роботу, яка не може бути відділений від доходу власника або підприємця. В цьому випадку вона називається змішаним доходом. Ця категорія є новою, її не було в СНС 1968 року. До неї відносяться, наприклад, доходи відмінних підсобних господарств населення, доходи дрібних індивідуальних підприємців.

    Валовий прибуток і валові змішані доходи визначаються до вирахування споживання основного капіталу. Якщо його виділити, то вийдуть чистий прибуток і чисті змішані доходи.

    Особливість розподільного методу розрахунку ВВП укладаєте тому, що один з його компонентів (валовий прибуток та валові змішані доходи) представляє собою балансуючу статтю рахунку утворення доходів і розраховується сальдові шляхом, тобто як різниця між ВВП і іншими компонентами первинних доходів (оплата праці і чисті податки на виробництво та імпорт). Таким чином, у порівнянні з двома іншими методами він носить підлеглий характер. Зрозуміло, можна при необхідності спробувати розрахувати валовий прибуток та валові змішані доходи незалежним шляхом, наприклад, коригуючи відповідним чином дані î ïðèáûëè, ïîëó ÷ åííûå èз бухгалтерських звітів підприємств, однак це зробити це досить складно. Тому даний метод розрахунку ВВП не отримав широкого розповсюдження.

    Ãëàâà III. Використання системи національних рахунків для подання ВВП при макроекономічному аналізі і прогнозуванні.

    Одним з найбільш важливих напрямків економічного аналізу на основі даних СНР є вивчення темпів економічного зростання і коливань економічної кон'юнктури. Темпи економічного зростання, аналізовані на основі даних про динаміку обсягу ВВП в постійних цінах, як правило, залежать від змін економічного потенціалу країни внаслідок нарощування інвестицій. Коливання економічної кон'юнктури зазвичай розглядаються як зміни обсягу ВВП в короткостроковій перспективі внаслідок змін рівня використання існуючих основних фондів.

    Показники темпів економічного зростання використовуються для аналізу загальних тенденцій економічного розвитку країни за той чи інший період, оцінки ефективності проведеної економічної політики. Наприклад, дані про темпи економічного зростання в країнах СНД, наведені в табл. 3, дозволяють судити про глибину економічного спаду, що стався в країнах СНД за роки економічних реформ.

    Таблиця 3

    Індекси фізичного обсягу ВВП країн СНД за 1992-1998 рр.

    (В постійних цінах, у відсотках до попереднього року)

    1992 р

    1995 р

    1996 р

    1997 р

    1998 р

    Азербайджан

    77,4

    88,2

    101,3

    105,8

    110

    Вірменія

    58,2

    106,9

    105,9

    103,1

    107,2

    Білорусь

    90,4

    89,6

    102,8

    111,4

    108,3

    Грузія

    55,1

    102,6

    111,2

    111,3

    102,9

    Казахстан

    94,7

    91,8

    100,5

    101,7

    97,5

    Киргизстан

    86,1

    94,6

    107,1

    109,9

    101,8

    Молдова

    71

    98,1

    94,1

    101,6

    91,4

    Росія

    85,5

    95,9

    96,5

    100,8

    95,4

    Таджикистан

    ...

    87,6

    83,3

    101,7

    105,3

    Туркменістан

    ...

    ...

    ...

    ...

    ...

    Узбекистан

    88,9

    99,1

    107,1

    105,2

    104,4

    Україна

    90,1

    87,8

    90

    97

    98,3

    В середньому по СНД

    86,1

    94,7

    96,6

    101

    96,6

    Разом з тим на основі даних табл. 3 можна зробити висновок, що починаючи з 1995 р в багатьох країнах СНД падіння обсягів ВВП сповільнилося, а в деяких з них відзначався його зростання в реальному вираженні. Аналіз залежності темпів економічного зростання від інших змінних показує, що високі темпи зростання економіки, як правило, забезпечуються при низьких темпах інфляції, високій частці в обсязі ВВП заощаджень та інвестицій, відносно низькій частці в обсязі ВВП витрат державного управління, а також при відносно відкритому характері економіки, що дозволяє залучати іноземні інвестиції. впроваджувати сучасні технології, а також стимулює конкуренцію вітчизняних виробників із закордонними.

    Іншим важливим напрямком економічного аналізу, заснованим на даних СНР, валяється вивчення галузевої структури економіки, а також її змін за той чи інший період. У табл. 4 наведені дані про галузевій структурі ВВП Росії за 1991-1998 рр.

    Таблиця 4

    ВВП Росії за галузями за 1991-1998 роки

    (В поточних цінах, у відсотках)

    1991 р

    1992 р

    1995 р

    1996 р

    1997 р

    1998 р

    промисловість

    39,3

    35

    31,4

    30,7

    28,6

    28,1

    Сільське господарство

    14

    7,2

    8,1

    7,6

    7,1

    6,5

    Будівництво

    9,4

    6,3

    8,8

    8,2

    7,8

    7,1

    Транспорт і зв'язок

    7,4

    7,4

    11,5

    13,5

    12,2

    11,9

    Торгівля

    12,3

    29

    18,5

    15,9

    16,6

    19,3

    Фінанси, страхування, нерухоме майно

    7,6

    6,9

    8,8

    9,4

    13,4

    12,5

    Охорона здоров'я, освіта, культура

    7,6

    6,1

    7,8

    8,9

    8,8

    9

    управління

    2,4

    2,1

    5,1

    5,8

    5,5

    5,6

    Разом

    100

    100

    100

    100

    100

    100

    Як видно з табл. 4, за роки реформ в галузевій структурі ВВП Росії відбулися значні зміни. Перш за все це виявилось н значному збільшенні частки послуг. Так, якщо в 1991 році частка послуг і обсязі ВВП становила 37,3%, то в 1998 році вона досягла 57,3%. Однак слід зазначити, що наведені в табл. 4 дані про галузевій структурі ВВП отримані на основі оцінки показників в поточних цінах, і тому вони відображають вплив як змін цін, так і змін фізичного обсягу вироблених товарів і послуг.

    Важливим напрямком аналізу даних СНР для формування макроекономічної політики країни є вивчення структури використання ВВП на кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий експорт. У контексті цього аналізу встановлюється також структура споживчих витрат домашніх господарств (наприклад, частка витрат на покупку продовольчих товарів), частка ВВП, що витрачається на оборону, управління, охорону здоров'я, освіту і науково-дослідні роботи. Дані про структуру використання ВВП Росії за останні 8 років свідчать про тенденцію до зниження частки валового накопичення і, зокрема, валового нагромадження основного капіталу. Так, наприклад, якщо в 1991 році частка валового нагромадження у ВВП Росії склала 36,1%, то в 1998 році вона знизилася до 18,2%. Важливим елементом в структурі ВВП є витрати домашніх господарств на кінцеве споживання. Одночасно вони утворюють важливу частину наявних доходів населення - одного з найбільш важливих показників рівня життя населення. На початку 90-х рр. в Росії і в багатьох інших країнах СНД інфляція випереджала зростання номінальних наявних доходів населення, і, таким чином, відбулося істотне зниження рівня життя в усіх країнах СНД. Наприклад, в Росії реальні наявні доходи населення в розрахунку на душу населення скоротилися в 1998 р в порівнянні з 1991 р на 50%. У порівнянні з 1991 р в структурі споживчих витрат домашніх господарств у всіх країнах СНД в останні роки різко зросла частка витрат на продукти харчування. Як відомо, частка витрат на харчування є одним із загальновизнаних показників рівня життя населення. Наприклад, в найбільш розвинених в економічному відношенні країнах вона становить близько 30%, тоді як у багатьох країнах СНД вона досягає 50-70%.

    Найбільш загальними показниками рівня життя, що розробляються в рамках СНР, є показники фактичного кінцевого споживання домашніх господарств і скоригованого наявного доходу, які включають соціальні трансферти в натуральній формі, т. Е. Вартість безкоштовних послуг в галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення і т. Д ., наданих домашнім господарствам установами державного управління і некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства. Динаміка фактичного кінцевого споживання домашніх господарств в Росії і багатьох інших країнах СНД була в останні роки нижче динаміки витрат населення на кінцеве споживання. Це пояснюється тим, що в умовах загальної комерціалізації економіки частка безкоштовних послуг знижується.

    Процеси розподілу доходів вивчаються в СНС за допомогою ряду показників (первинні доходи, трансферти і т. Д.), Що реєструються в рахунках розподілу і перерозподілу доходів. У зв'язку з цим великий інтерес представляють показники, що характеризують роль держави в процесах перерозподілу доходів. Про масштаби перерозподільних процесів за допомогою державного втручання свідчить показник, що характеризує відношення дохідної частини державного бюджету до ВВП. Оскільки бюджетні відносини характеризуються великим різноманіттям, показники відображають різні механізми перерозподілу фінансових ресурсів вертикального і горизонтального характеру (між секторами економіки, галузями і територіями).

    Однією з найважливіших характеристик ефективності державного управління є масштаби дефіциту державного бюджету, що визначаються як співвідношення розміру дефіциту і ВВП. В системі міжнародних економічних відносин Європейського Союзу встановлено граничний розмір дефіциту в порівнянні з ВВП (в даний час близько 3%), що дає право країнам стати членами Валютного союзу. Видача кредитів міжнародними фінансовими організаціями країнам з перехідною економікою також обумовлена ​​вимогою жорсткого контролю над розміром дефіциту державного бюджету.

    У Російській Федерації бюджет був найбільш дефіцитним в 1994 р (10,3%), в 1995 році його рівень знизився до 3,1%, проте в 1996 р знову збільшився до 4,3%, в 1997 р.-до 5,0%, а в 1998 р - знизився до 3,6%. У багатьох розвинених країнах дефіцит державного бюджету по відношенню до ВВП становить близько 2-4% (наприклад, в Японії, ФРН, Канаді, Франції, США). У 1998 р в країнах СНД дефіцит державного бюджету не перевищував 3% тільки в Вірменії, Киргизстані, Молдові та Україні.

    Визначення податкового тягаря на основні групи виробників - важливий напрямок економічного аналізу на основі даних ÑНС. У СНС передбачені чіткі правила реєстрації податкових платежів, дані відмінності між податками на виробництво і імпорт, з одного боку, і податками на доходи і майно, з іншого. Виробники товарів і послуг платять і ті і інші податки, і тому важливо визначити величину податкового тягаря, віднісши її з ВВП. (Співвідношення темпів зростання грошової маси та інфляції по сравнено з динамікою фізичного обсягу виробництва характеризує швидкість обігу грошової маси. Так, за попередніми даними, за 1998 1. в Російській Федерації динаміка грошового агрегату М2 відставала на 28 процентних пунктів від темпів інфляції. Це в свою чергу в умовах скорочення обсягу виробництва ВВП (на 4,6%) означало збільшення швидкості обігу рублевої маси приблизно на 20%. Як вважають деякі експерти, зниження швидкості обігу грошей, обумовлене зростанням довіри до національної валюти, дозволяє збільшувати емісію грошей без підвищення інфляції.

    Інтенсивність інфляції вимірюється за допомогою індексів-дефляторов ВВП і окремих його складових.Для Росії індекс-дефлятор ВВП в 1998 р в порівнянні з 1990 р збільшився в 7233 рази. Для вимірювання інфляційних процесів більш широко застосовується індекс споживчих Цін, значною мірою зумовлює розміри дефлятора ВВП.

    Важливим напрямком макроекономічного аналізу є вивчення продуктивності праці в економіці і впливу її динаміки на зміни в структурі економіки. У статистиці відомі два узагальнюючих показника продуктивності: показник продуктивності праці і показник загальної (факторної) продуктивності. Показник Продуктивності праці являє собою відношення випуску проекції до витрат живої праці, в якості яких можуть бути використані показник чисельності зайнятих у виробництві, число відпрацьованих людино-годин або інші аналогічні показники, наприклад, динаміка фонду оплати праці в порівнянних ставках оплати. Показник загальної (факторної) продуктивності характеризує відношення випуску продукції до сукупних витрат праці і капіталу. На практиці в багатьох країнах статистичні органи, як правило, обмежуються обчисленням і публікацією показника продуктивності живого праці. При визначенні продуктивності праці доводиться вирішувати теоретико-методологічні проблеми. Одна з них виникає при вимірюванні динаміки фізичного обсягу технологічно ємних продуктів, техніко-економічні параметри яких швидко змінюються в часі. Наприклад, в результаті технічного прогресу протягом відносно короткого періоду радикально змінилися технічні можливості комп'ютерів і знизилися ціни на них. Однак розрахунок індексів цін, якими можна було б скористатися для дефлятірованія вартості вироблених комп'ютерів з метою обчислення індексів фізичного обсягу, пов'язаний з великими труднощами, так як техніко-економічні параметри комп'ютерів зазнали значних змін. Відзначимо, що розрахунок індексів цін передбачає, що ціни і двох періодах відносяться до одних і тих самих товарів.

    Інша проблема в цій галузі пов'язана з вимірюванням динаміки випуску неринкових послуг, що надаються установами державного управління. Справа в тому, що випуск в цих галузях умовно приймається рівним сумі поточних витрат на виробництво. Тому динаміка випуску прирівнюється до динаміки витрат. При такому підході задовільні результати бувають тільки за умови, якщо продуктивність праці в цих галузях не зазнають суттєвих змін. Однак таке умовне допущення може призвести до спотворення результатів розрахунків.

    У деяких випадках для вимірювання динаміки випуску в цих галузях застосовуються показники, що характеризують випуск в натуральному вимірі (наприклад, число осіб, які здобули освіту, число пацієнтів і т. Д.).

    Для обчислення показника загальної (факторної) продуктивності праці потрібно також порівняння витрат праці і капіталу. При вирішенні цього завдання для зважування можна застосовувати частки оплати праці та прибутку у ВВП. Отже, індекс загальної продуктивності праці можна визначити за формулою:

    ,

    де I q - індекс фізичного обсягу ВВП;

    I w - індекс витрат праці;

    I k - індекс витрат капіталу;

    D w - частка оплати праці у ВВП;

    D k - частка прибутку у ВВП.

    висновок

    Визначальним фактором добробуту суспільства є рівень економічного розвитку країни, тому основні індикатори стану економіки часто використовуються в якості узагальнюючих показників рівня життя. До цих показників і відносяться обсяг валового внутрішнього продукти національний дохід і чистий національний наявний дохід. Показник обсягу ВВП найбільш широко застосовується в статистичній практиці. Для аналізу рівня життя, його динаміки та проведення порівняльної характеристики по регіонам обсяг ВВП розраховується в реальному вираженні (у постійних цінах) на душу населення. При проведенні міжнародних зіставлень даний показник оцінюється в доларах на основі паритету купівельної спроможності валюти.

    Для узагальнюючої характеристики добробуту суспільства в статистичній практиці поряд з показниками ВВП і ВНП використовувався також індекс вартості життя, розрахунки якого в нашій країні почали проводитися ще в 20-і рр. Вартість життя змінюється в залежності від динаміки споживчих цін та структури споживання, на яку впливають такі фактори, як зміна споживчого попиту, стан ринкової кон'юнктури та ін. Індекс вартості життя повинен був відображати вплив цін на рівень добробуту населення. З цією метою зіставлялися витрати, необхідні для підтримки фіксованого рівня життя, при зміні цін на споживчі товари і послуги. При обчисленні цього показника визначався набір споживчих благ (споживчий кошик), типовий для структури витрат певної групи населення. Вартість цього набору розраховувалася в поточних і базисних цінах, а потім проводилося зіставлення отриманих величин. Однак при такій методології розрахунку фактично відбивається не зміна вартості життя, а вплив на неї споживчих цін. Тому в кінці 50-х - початку 60-х рр. в більшості зарубіжних країн, в яких регулярно публікувався індекс вартості життя, змінили його назву: він став іменуватися «індексом споживчих цін». Даний індекс розраховується і в Російській Федерації. Він характеризує зміну вартості життя в залежності від одного фактора - динаміки цін на товари і послуги, що входять до складу споживчого кошика.

    Список використаної літератури.

    Іванов Ю. М. Економічна статистика. - М .: Инфра-М, 2000. - 480 с.

    Іванов Ю. М. Система національних рахунків - інструмент макроекономічного аналізу. - М .: Финстатинформ, 1996..

    Камаєв В. Д. Економічна теорія. - М .: ВЛАДОС, 1998. - 640 с.

    Ліппе П. Економічна статистика. - Штутгарт, Йена, 1995..

    Студенського П. С. Дохід нації. - М: Статистика, 1992.

    Чепурін М. Н. Курс економічної теорії. - Кіров: "АСА", 1995. - 327 с.

    Автор Kurt Hectic