• Таблиця 5 - Калькуляція собівартості продукції на ВАТ «Корпорація« Роско ». Варіант 1
  • Утримання апарату управління, цеху. Разом


  • Дата конвертації24.07.2017
    Розмір122.04 Kb.
    Типкурсова робота

    Скачати 122.04 Kb.

    Витрати і собівартість продукції підприємства ВАТ "Корпорація" Роско ", м.Санкт-Петербург

    Порядок цього розрахунку наведено в таблиці 9.
    Таблиця 9 - Розрахунок впливу зміни структури продукції на собівартість товарної продукції


    базисний рік

    планований рік


    Витрати на 1 рубль

    товарної продукції

    В т.ч. змінні витрати, коп

    Товарна продукція, тис. Руб.

    Собівартість товарної продукції, тис. Руб.

    В т.ч. змінні витрати, тис. руб.

    Товарна продукція, тис. Руб.


    собівартість

    тов. прод., виходячи з рівня витрат базисного року, тис. руб

    В т.ч. змінні витрати, тис. руб.

    1

    2

    3

    4

    5

    6

    7

    8

    9


    Порівнянні з попереднім роком види продукції

    Виріб: кефір «Диня», 0,5 п / пак.

    Виріб: ряжанка 0,5 п / пак

    Виріб: напій «Біфідоплюс», 0,5 п / пак.

    Разом


    83,5

    72,9

    95,6


    57,6

    51

    73,7


    1427

    2727

    6079

    10233


    1191,54

    1987,98

    5811,52

    8991,02


    821,95

    1390,77

    4480,22

    6692,94


    1 366

    3166

    3681

    8213


    1140,61

    2308,01

    3519,04

    6067,66


    786,82

    1614,65

    2712,9

    5114,38

    Нові продукти, освоєні в базисному році:

    Кефір «Кокос» 0,5 п / пак

    Нові продукти освоєння в плановому році: кефір

    «Вишня» 0,5 п / пак

    Продукція, що знімається з виробництва

    Молоко «Топлене» 0,5 п / пак


    89,4

    92,7

    68


    66

    69,3

    50


    2427

    500


    2169,74

    340


    1601,82

    250


    4266

    1916

    3813,8

    1776,13


    2815,56

    1327,79

    всього

    13160

    11500,78

    8544,76

    14395

    12557,59

    9257,73


    Продовження таблиці 9.

    1

    2

    3

    4

    5

    6

    7

    8

    9


    Витрати на 1 руб. товарної продукції, коп

    Зміна (зниження -,

    підвищення +)

    витрат на 1 руб. товарної продукції, коп.

    Зміна собівартості товарної продукції

    (Зниження-, підвищення +),

    тис. руб.

    -

    -

    -

    64,93


    64,31

    -0,62

    -89,25

    До порівнянної продукції відносяться всі види виробів, які вироблялися в базисному році на даному підприємстві. При цьому часткові зміни конструкції, якщо вони не викликали введе-ня нового стандарту, не є підставою для її віднесення до непорівнянної продукції. Для визначення зниження собівартості яку можна товарної продукції всі її види оцінюються за плановою собівартістю за попередній рік рсчет проводиться за формою, наведеною в таблиці 10.

    Таблиця 10 - Розрахунок зниження собівартості порівнянної продукції

    Найменування

    стате

    Виріб сметана 0,24 20%

    всього порівнянної

    продукції, тис. руб.

    Зміна собівартості яку можна товарної продукції,%

    Собівартість вироби, руб

    Собівартість випуску, тис. Руб

    Кол-во виробів,

    тис. шт.

    Прош.

    року

    План.

    року

    Прош.

    року, тис. руб

    План.

    року,

    тис. руб.

    економія

    (Гр5-гр6)

    За собівартістю бавовняні. року

    (тис. руб.)

    За план. собівартості

    (тис. руб.)

    Економія, тис. Руб.

    По цій статті (гр. 10: гр8) * 100

    За рахунок даної

    ст. по всій с / з

    (Гр 10: гр8) * 100

    1

    2

    3

    4

    5

    6

    7

    8

    9

    10

    11

    12

    Сировина і основні матеріали

    І т.д.

    повна собівартість

    2500

    ...

    3,2

    ...

    35000

    3,1

    ...

    3300

    8000

    ...

    330

    7750

    ...

    310

    5

    ...

    25

    10000

    ...

    1100

    9000

    ...

    890

    6

    ...

    100

    8

    ...

    х

    0,8

    ...

    25,8

    При плануванні витрат виробництва важлива роль належить розрахунку кошторису витрат на виробництво.Вона складається за економічними елементами і відображає загальну суму витрат, пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю підприємства. Крім того, в ній відображаються витрати, пов'язані з виконанням робіт, які не включаються до складу товарної продукції. Не включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво витрати підприємства, що відносяться до інших видів діяльності (будівництво, сільське господарство, житлово-комунальне господарство). До кошторису витрат не включаються вартість продукції власного виробництва, яка споживається всередині підприємства (внутрішньовиробничий оборот).

    Для складання зведеного кошторису витрат на виробництво здійснюються такі роботи:

    Е визначаються витрати на оплату праці виробничих робітників;

    Е складаються кошториси витрат по цехах допоміжного виробництва;

    Е розробляються кошторису:

    а) витрат на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції, матеріалів, технологічних процесів, нових виробництв, витрат на спеціальну технологічну оснастку;

    б) інших спеціальних витрат;

    в) загальновиробничих витрат, витрат на утримання та експлуатацію будівель і устаткування, загальногосподарських витрат, транспортно-заготівельних і комерційних витрат.

    Щоб визначити собівартість валової продукції, потрібно із загальної суми витрат виключити витрати, які відносяться на невиробничі рахунки: вартість робіт з капітального будівництва, виконаних для свого підприємства; вартість проектно-конструкторських робіт, які виконуються для інших підприємств. Для визначення собівартості з собівартості валової продукції віднімається приріст або додається зменшення залишку незавершеного виробництва напівфабрикатів, інструментів і пристосувань власного виробітку, включених до валової продукції. При розрахунку собівартості товарної продукції додати різницю між вхідними та вихідними залишками нереалізованої продукції за їх собівартістю.

    Для перевірки правильності розрахунків за собівартістю складається шахова відомість, в якій витрати за статтями пов'язуються з позначкою витрат за елементами.

    - освоєння нових підприємств, виробництв, установок і агрегатів;

    - рекультивація земель та ін.

    Майбутніми є витрати, що включаються в собівартість звітного преіод шляхом резервування (витрати на оплату відпусток).

    За ступенем доцільності фактичні витрати поділяються на продуктивні витрати і невиробничі (або втрати).

    З метою контролю за витратами виробництва, організацією господарського розрахунку застосовується угруповання по місцях виникнення витрат, центрам відповідальності (виробництва, цехи, дільниці, служби, відділи), за якими організовується планування і облік витрат виробництва.

    4. Управління витратами на підприємстві з метою їх мінімізації

    Перш за все, необхідно відзначити, що керівники та менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що управління витратами виробництва і реалізації продукції з метою їх мінімізації на прдепріятіі є складовою частиною управління підприємством в цілому.

    Управління витратами необхідно прежед всього для:

    Е отримання максимального прибутку;

    Е поліпшення фінансового стану фірми;

    Е підвищення конкурентоспроможності підприємства і продукції;

    Е зниження ризику стати банкрутом і ін.

    Для вирішення проблеми зниження витрат виробництва і реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція

    (Програма), яка має щорічно коригуватися з урахуванням мінливих на підприємстві обставин. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва і реалізацію продукції.

    Зміст і сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежать від специфіки підприємства, поточного стану і перспекітви його розвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відображені наступні моменти:

    Е комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки і безвідходної техенологіі, що дозволяє більш економно витрачати сировину, матеріали, топеліво і енергію; вдосконалення нормативної бази підприємства, впровадження і використання сировини і матеріалів; використання відходів проізводства№ поліпшення якості продукції та зниження відсотка шлюбу та ін.).

    Е заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, позполяющіе мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва;

    Е заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин та обладнання здача майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування і рамонта основних засобів; забезпечення більшої завантаження машин і устаткування, підвищення рівня кваліфікації персоналу, що обслуговує машини і обладнання; застосування прискореної амортизації; впровадження більш прогресивних машин та обладнання тощо.);

    Е заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення та підтримання оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації; забезпечення випереджаючого зростання продуктивності праці в порівнянні з середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; механізація і автоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотивації високопродуктивної праці і ін .;

    Е заходи, пов'язані з удосконаленням організації виробництва і праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва і праці; впровадження НОТ; вдосконалення організаційної структури управління фірмою та ін.)

    Крім того, комплексна програма зі зниження витрат виробництва повинна мати чіткий механізм її реалізації.

    Слід також підкреслити, що планування і реалізація тільки окремих заходи щодо зниження витрат виробництва хоча і дають певний ефект, але не вирішують проблеми в цілому.

    Висновки і пропозиції

    Аналізуючи фінансовий стан ВАТ «Корпорація Роско», можна сказати, що фінансова стійкість підприємства - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Вона визначає конкурентоспроможність, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим і іншим відносинам А ця стійкість не може існувати без чіткого планировани і калькуляції витрат визначають собівартість виробленої продукції

    Ми визначили, що фінансове становище підприємства залежить від його здатності приносити необхідний прибуток, яка формується при мінімальних витратах. Тому першочергове завдання даного підприємства зниження, мінімізація витрат, ячто призведе до зниження собівартості продукції, а, отже, підвищить її конкурентоспроможність на ринку. Що багато в чому по впливає на платоспроможність, ліквідність, кредитоспроможність і багато інших показників на підприємстві.

    Тому для досягнення кінцевого фінансового результату підприємство повинно мати і достатній запас як власних оборотних коштів, так і основних засобів. І має збільшувати прибуток за рахунок:

    Е зниження собівартості і збільшення випуску більш рентабельної продукції;

    Е освоєння випуску нових виробів, для чого необхідно попередньо проводити маркетингові дослідження;

    Е підвищення рівень механізації виробничих процесів;

    Е впровадження новітніх технологій у виробничий процес;

    Таким чином, значення зниження собівартості продукції для підприємства дуже важливо, так як:

    Е при одних і тих же ресурсах є можливість виробляти більше продукції;

    Е прискорюється оборорачіваемость оборотних коштів;

    Е при раціональному використанні матеріальних ресурсів з'являється можливість менше вкладати капітальних вкладень у видобувні галузі;

    Е зниження витрат - найважливіший фактор інтенсифікації виробництва.

    В умовах товарно-грошових відносин і дії закону вартості витрати підприємства на виробництво і збут продукції знаходять вираження в витратах виробництва (собівартості). Тому, головним завданням, що стоїть перед підприємством ВАТ «Корпорація« Роско »є пошук шляхів зниження витрат виробництва, зниження собівартості а, отже, і вартості вироблених товарів.

    Список використаної літератури

    1. Богатінов Ю.В. «Економічна оцінка якості та ефективності роботи підприємства» .- М .: Изд-во «Стандарти», 1991 - 216с (стр.125-134)

    2. Грузинів В.П .., В.Д. Грибов «Економіка підприємства», - вид. друге: Навчальний посібник М .: «фінанси і статистика», 19998 - 208с. (Стор. 120-134)

    3. Жданов С.А, «Основи теорії економічного управління підприємством».: Учеб. Допомога. - М .: Изд-во «Фітмпресс», 2000 р

    4. Павлова Л.М, «Фінанси підприємства»: Учеб. Для вузів. - М .: Фінанси, ЮНИТИ, 1998р., С. 426 (стор. 289-321)

    5. Петрова В.І. «Системний аналіз собівартості» .- М .: изд-во «Фінанси і статистика», 1996р., 578 с. (Стор. 359-387)

    6. Савицька Г. А. «Аналіз господарської діяльності підприємств АПК»: Учеб. Допомога. - М .: Изд-во «Екоперспектіва», 1998 - 494 с. (Стор. 144-193, стор. 40-60, стор. 194)

    7. Сергєєв І.В. «Економіка підприємства»: Учеб. Посібник - 2-е изд., Перераб. і доп. - М .: Фінанси і статистика, 2001. -304 с. (Стор. 246-261)

    8. Соколовська Г.А, «Собівартість продукції в плануванні та управлінні промисловістю» - М .: Изд-во «Есономіка», 1997 р, с. 670 (стор 467-489)

    9. Шепеленко Г. І. «Економіка підприємства, організація і планування виробництва на підприємство»: Учеб. Посібник для студентів ек-ких факультетів і вузів 2-е изд. доп. і перераб Ростов-на-Дону: вид-кий центр «Март», 2001 - 544 с. (Стор. 480-517)

    10. Шмален Г. «Основи і проблеми економіки підприємства»: Пер. з нім. / Под ред. Проф. А.Г, Порщнева - «Фінанси і статистика», 1998 - 512 с. (Стор. 356-386)

    11. Економіка підприємства: Підручник / За ред. Проф. Н.А. Сафронова. - М .: «МАУП», 1998. -584 с. (Стор. 301-311, стор. 278-283)

    12. Економіка підприємства і галузі промисловості. Серія «Підручники і навч. Посібники ». - 4-е изд., Перераб. і доп. - Ростов-на-Дону: «Фенікс» 2001. 544с. (Стор. 432-445)

    13. Економіка підприємства / В. Я, Хрипач, Г. З, Сума, Г. К. Онопрієнко; Під ред. В.Я. Хрипач. - М .: «Економпресс», 200 - 464 с. (Стор. 329-349)

    14. Економіка підприємства: Учеб-к / Под ред. Проф. О.І. Волкова М .: 1998 - 416 с. (Стор. 267-288)

    15. Економіка і статистика фірм: Уч-к. / В.Є. Адамов, С.Д. Ільєнкова, ТОЩО, Сиротіна та ін .; Під. Ред. Д-ра екон. Наук проф. С.Л, Ильенковой - 2-е изд - М .: Фінанси і статистика, 1997 - 240 с. (Стор. 183-207)

    Таблиця 2 - Склад і структура найбільш рентабельною товарної продукції ВАТ «Корпорація« Роско »

    Вид продукції

    2000р.

    2001р.

    ємність

    жирність

    Тара

    Тис. руб.

    У% від виробленого

    Тис. руб.

    У% від виробленого

    1. Молоко «Топлене»

    2. Кефір «Парнасский»

    3. Кефір «Парнасский»

    4. Кефір «Парнасский»

    5. Кефір «Парнасский»

    6. Кефір «Парнасский» окрошка

    7. Кефір «Парнасский» біфідо

    8. Кефір «Диня»

    9. Кефір «Кокос»

    10. Кефір «Парнас»

    11. Кефір «Парнас»

    12. Кефір «Парнас»

    13. Напій «Біфідоплюс»

    14. Напій «Біфідоплюс»

    15. Біопростакваша

    16. Біопростокваша

    17. Ряжанка

    18. Ряжанка

    19. Сметана «парнасский»

    20. Сметана «парнасский»

    21. Сметана «парнасский»

    22. Сметана «парнасский»

    23. Сметана «парнасский»

    24. Сирки глазуровані ваніль / кокос / шоколад / горіх / карамель

    25. Сир м'я. (Клуб / цитр)

    26. Сир м'я. (Абр / клуб / малина)

    27. творити. маса з курагою

    28. творити. маса з горіхом

    29. Творж. маса з чорносливом

    30. творити. сирок з родзинками

    31. творити. сирок з курагою

    32. творити. сирок з горіхом

    33. 66. творити. сирок з чорносливом

    Разом:

    1л.

    1л.

    1л.

    1л.

    1л.

    1л.

    0,5 л.

    0,5 л.

    1л.

    1л.

    1л.

    1л.

    0,5 л.

    1л.

    0,5 л.

    1л.

    0,5 л.

    240 гр.

    240 гр.

    250 гр.

    450 гр

    .

    450 гр.

    50 гр.

    250 гр

    250 гр.

    250 гр.

    250 гр

    .

    250 гр

    .

    100гр.

    100гр

    100гр

    .

    100гр.

    4%

    нежір

    1%

    2,5%

    3,2%

    2,5%

    1%

    1%

    1%

    1%

    2,5%

    3,2%

    2,5%

    2,5%

    2,5%

    2,5%

    4%

    4%

    15%

    20%

    15%

    15%

    20%

    23%

    4%

    4%

    9%

    9%

    9%

    9%

    9%

    9%

    9%

    пляшка

    пляшка

    пляшка

    пляшка

    пляшка

    пляшка

    пляшка

    Поліпак

    Поліпак

    Поліпак

    Поліпак

    Поліпак

    пляшка

    Поліпак

    пляшка

    Поліпак

    пляшка

    Поліпак

    плівка

    склянка

    склянка

    склянка

    склянка

    фольга

    короб

    склянка

    пергамент

    пергамент

    пергамент

    пергамент

    пергамент

    пергамент

    пергамент

    1500

    1250

    2600

    1550

    +1350

    1250

    1150

    800

    800

    1500

    1550

    1450

    1200

    1100

    1500

    +1350

    700

    780

    1500

    1300

    +1350

    1400

    1450

    800

    850

    800

    750

    700

    750

    550

    550

    550

    550

    37290

    4,03

    3,56

    6,98

    4,16

    3,63

    3,4

    3,09

    2,15

    2,15

    4,03

    4,16

    3,89

    3,22

    2,95

    4,03

    3,63

    1,88

    2,09

    4,03

    3,5

    3,63

    3,76

    3,89

    2,15

    2,28

    2,14

    2,01

    1,88

    2,01

    1,48

    1,48

    1,48

    1,48

    100

    1600

    1750

    2150

    1720

    1370

    1300

    1200

    1050

    1050

    1450

    1620

    1 570

    1300

    1400

    1 570

    1420

    1270

    1370

    1620

    1470

    1520

    1670

    1720

    920

    1050

    1050

    1000

    950

    1050

    770

    870

    780

    760

    42590

    3,69

    4,03

    4,96

    3,96

    3,16

    2,99

    2,77

    2,42

    2,42

    3,34

    3,74

    3,62

    2,99

    3,23

    3,62

    3,27

    2,92

    3,16

    3,74

    3,39

    3,50

    3,85

    3,97

    2,12

    2,42

    2,42

    2,30

    2,19

    2,42

    1,77

    2,00

    1,79

    2,00

    100

    ьним розцінками, тарифними ставками і посадовими окладами відповідно до системами оплати праці, прийнятими на підприємстві; вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати; надбавки і доплати; премії за виробничі результати; оплату чергових і додаткових відпусток; вартість безкоштовно наданих послуг; одноразові винагороди за вислугу років; надбавки за роботу на Крайній Півночі і по районних коефіцієнтах і інші витрати.Не включаються в собівартість виплати працівникам підприємств, не пов'язані безпосередньо з оплатою праці; мають своїм джерелом кошти спеціальних фондів, цільових надходжень, фондів профспілкових організацій та ін. (матеріальна допомога, надбавки і одноразову допомогу ветеранам праці, оплата путівок на лікування та відпочинок, дивіденди, що виплачуються по акціях, компенсації у зв'язку з підвищенням цін, оплата проїзду до місця роботи та ін.)

    Відрахування на соціальні потреби являють собою форму перерозподілу національного доходу на фінансування суспільних потреб. Нараховані кошти спрямовуються до позабюджетних фондів і використовуються на передбачені законом мети. Тарифи страхових внесків щорічно затверджуються у федеральному законі, прийнятому Державною думою і одобряемом Радою Федерації. У цю групу витрат в даний час включаються чотири види платежів.

    1. Відрахування до Фонду соціального страхування Російської Федерації. Тариф страхових внесків встановлений в розмірі 5,4% по відношенню до нарахованої оплати праці по всіх підставах. Ці внески формують, в основному, бюджети профспілкових організацій, з яких оплачуються лікарняні листи, путівки в санаторії, матеріальна допомога та інші соціально-культурні потреби трудового колективу і окремих працівників.

    2. Відрахування до Пенсійного фонду Російської Федерації включаються в собівартість продукції організаціями - роаботодателямі в розмірі 28% (в сільському господарстві - 20,6%) від нарахованого фонду оплати праці. Індивідуальні підприємці вносять в цей фонд 5% доходу, отриманого від їх діяльності, а працюючі громадяни -1% від заробітної плати. Кошти фонду використовується на виплату всіх видів пенсій та допомог пенсіонерами і інвалідами.

    3. Страхові внески до Державного фонду зайнятості населення Російської Федерації для підприємств-роботодавців встановлені в розмірі 1,5% від нарахованого фонду оплати праці. Кошти фонду направляються на працевлаштування і допомога особам, які втратили роботу.

    4. Фонд обов'язкового медичного страхування формується з внесків в розмірі 3,6% від нарахованої оплати праці (з них 0,2% направляється на фінансування установ охорони здоров'я).

    Крім вищеназваних фондів в країні діють численні недержавні пенсійні фонди, фонди медичного страхування, служби працевлаштування і т.п., формування коштів яких має інші джерела, що не відносяться до собівартості продукції підприємств.

    Амортизація основних фондів на їх повне відновлення включається в собівартість продукції в сумах, які визначаються на основі балансової вартості фон6дов і діючих норм амортизаційних відрахувань. Знос нараховується як на власні основні фонди, так і орендовані (якщо інше не передбачено договором оренди), а також на вартість приміщень, що надаються безкоштовно підприємствам громадського харчування і медичного обслуговування трудових підприємств.

    До складу інших витрат входять різноманітні і численні витрати: податки і збори, відрахування в спеціальні фонди, платежі по обов'язковому страхуванню майна і за викиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище, оплата відсотків за кредит, суми зносу по нематеріальних активів, відрядження та представницькі витрати, оплата робіт з сертифікації, винагороди за винахідництва і раціоналізації і ін.

    Але угруповання витрат за елементами витрат не застосовується для вирішення ряду питань, пов'язаних з прогнозуванням витрат і контролем за їх витрачанням. На основі елементної угруповання витрат можна визначити собівартість одиниці продукції, величини загальновиробничих, загальногосподарських, комерційних витрат. У зв'язку з цим застосовується угруповання витрат по калькуляційних статтях, яка дозволяє визначити витрати за місцем їх походження, за видами продукції або робіт (послуг), за виробничим призначенням витрат (ремонт, управління і т.д.).

    Номенклатура статей витрат неоднакова по підприємствах. На неї впливають галузеві особливості виробництва продукції (робіт, послуг). Склад витрат, що включаються в статті витрат, відрізняється від складу витрат за відповідними елементами. В ряд статей включаються кілька елементів, такі статті називаються комплексними (загальновиробничі, загальногосподарські, Комерційні).

    Основна номенклатура статей:

    1. Сировина і матеріали.

    2. Зворотні відходи (віднімаються).

    3. Комплектуючі вироби і покупні напівфабрикати.

    4. Паливо і енергія на технологічні потреби. Основна заробітна

    плата виробничих робітників.

    5. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

    6. Відрахування на соціальні потреби.

    7. Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

    8. Загальновиробничі витрати.

    9. Загальногосподарські витрати.

    10. Втрати від браку (тільки по факту).

    11. Інші виробничі витрати.

    12. Комерційні витрати.

    Технологічні, організаційні та техніко-економічні особливості кожної галузі промисловості знаходять відображення в структурі собівартості продукції даної галузі.

    Структура собівартості і відбуваються в ній зміни відображають в узагальненому вигляді вплив різних чинників на формування собівартості. Під структурою собівартості продукції розуміється співвідношення окремих елементів витрат у загальній сумі собівартості, виражене у відсотках. Показниками цієї структури є економічні елементи витрат на виробництво і їх питомі ваги в результаті витрат, а також співвідношення витрат живої і матеріалізованої праці. Структура собівартості продукції в різних галузях промисловості далеко не однакова, що пояснюється техніко-економічними особливостями виробництва.

    Аналіз собівартості продукції повинен бути спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Особливе значення в даний час набуває функціонально-вартісний аналіз (ФВА) витрат на виробництво і реалізацію продукції. При проведенні цього виду аналізу всі витрати підрозділяється на дві групи:

    Е необхідні для виконання даним виробом його функціонального призначення;

    Е зайві витрати, непотрібні для виконання даним виробом його функцій (вони обумовлені, як правило, недосконалістю конструкції, технології, неправильним вибором матеріалів, неефективними методами виготовлення і експлуатації продукції).

    Для проведення ФВА необхідний колективний труд фахівців різного профілю, які виконують окремі розділи аналізу: конструкторів, технологів, економістів та ін.

    ФВА виходить з того, що у виробництві будь-якого виробу є зайві витрати. Науково-технічний прогрес створює умови, при яких витрати, раніше необхідні, з часом перестають бути обов'язковими і переходять в розряд непотрібних, непотрібних. Результатом ФВА має бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту, що досягається шляхом скорочення витрат при одночасному підвищенні споживчих властивостей вироби; підвищення якості при збереженні рівня витрат; зменшення витрат при збереженні рівня якості; нарешті, скорочення витрат при обгрунтованому зниженні технічних параметрів вироби до їх функціонально необхідного рівня. Об'єктом аналізу може бути не тільки виріб в цілому, але і його складові, а також технологічні процеси організації виробництва і праці. Витрати, включені в собівартість виробленої продукції, утворюють виробничу собівартість валової продукції. Якщо у виробничій собівартості врахувати (додати або відняти) зміна залишків незавершеного виробництва, то визначимо виробничу собівартість товарної продукції.

    2.3 Угруповання витрат за економічними елементами (кошторис витрат на виробництво)

    За методами планування, обліку і розподілу витрати класифікується за економічними елементами - кошторисний розріз витрат і за місцем їх здійснення - угруповання за статтями калькуляції. Ця класифікація має важливе теоретичне і практичне значення, так як відповідно до її вимог організовуються економічна діяльність підприємства.

    Угруповання витрат по економічних елементах відбивається в кошторисі витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). У ній збираються витрати по спільності економічного змісту, по їх природному призначенню. Так, по елементу «Оплата праці» показується весь фонд оплати праці підприємства незалежно від тог, якої категорії працівників він призначений: виробничим робочим, службовцям або молодшому обслуговуючому персоналу. Амортизація основних фондів також відображає загальну суму нарахованого зносу від всіх видів основних фондів підприємства: верстатів, на яких виготовляється продукція; всіх видів виробничих будівель, в тому числі і заводоуправління; вантажного і легкового автотранспорту і т.д ..

    Кошторис витрат включає такі елементи:

    1. сировину, основні матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби (за вирахуванням зворотних відходів);

    2. допоміжні та інші матеріали;

    3. паливо з боку;

    4. енергія зі сторони;

    5. заробітна плата основна і додаткова;

    6. відрахування на соціальні потреби;

    7. амортизація основних фондів;

    8. інші грошові витрати;

    У кошторисі відображаються витрати, оплачувані постачальниками ресурсів з боку. Якщо підприємство саме виробляє якийсь вид ресурсів (стиснене повітря, пар, енергію), то витрати на їх виробництво розподіляються в кошторисі за відповідними елементами витрат (паливо, заробітна плата, амортизація і т.п.)

    Класифікація витрат за економічними елементами має для підприємства важливе значення. Самотній розріз витрат дозволяє визначити загальний обсяг споживаних підприємством різних видів ресурсів. На основі кошторису здійснюється ув'язка розділів виробничо-финасового плану підприємства; по матеріально-технічному постачанню, з праці, визначається потреба в оборотних коштах і т.д. За кошторисом витрат обчислюється собівартість валової продукції, зміна залишку незавершеного виробництва, списання витрат на невиробничі рахунки.

    Разом з тим на основі кошторисного розрізу можна визначити конкретний напрям і місце використання витрат (виробничий процес, обслуговування цеху, зміст заводоуправління і т.п.), що не дозволяє аналізувати ефективність використання витрат, виявляти резерви їх зниження. А головне, на основі елементів кошторису неможливо визначити собівартість одиниці продукції, що випускається в розрізі всього асортименту, а також кожного найменування, групи, види. Ці завдання вирішує класифікація витрат за статтями калькуляції.

    2.4 Угрупування витрат за статтями калькуляції.

    Класифікація витрат за статтями калькуляції дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, розподілити витрати по асортиментних групах, встановити обсяг витрат по кожному виду робіт, виробничим підрозділам, апарату управління, виявити резерви зниження витрат. Калькуляційний принцип угруповання витрат лежить в основі побудови плану рахунків бухгалтерського обліку в усіх галузях народного господарства в нашій країні і за кордоном. Звітність також складається і аналізується переважно за статтями калькуляції.

    При угрупованню за статтями калькуляції витрати об'єднуються за напрямками їх використання, за місцем їх виникнення: безпосередньо в процесі виготовлення продукції, в обслуговуванні виробництва, в управлінні підприємством та й.д.

    Типова угруповання витрат за статтями калькуляції має наступний вигляд:

    1. сировину, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби (за вирахуванням зворотних відходів);

    2. допоміжні матеріали;

    3. паливо на технологічні цілі;

    4. енергія на технологічні цілі;

    5. основна заробітна плата виробничих робітників;

    6. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

    7. відрахування на соціальні потреби по заробітній платі виробничих робітників;

    8. витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

    9. витрати на підготовку і освоєння нового виробництва;

    10. цехові витрати;

    цехова себетосімость

    11. загальновиробничі витрати;

    12 .потері від шлюбу;

    Виробнича собівартість товарної продукції

    13. позавиробничі витрати;

    Повна собівартість товарної продукції.

    У наведеній класифікації перші сім витрат здійснюються безпосередньо на робочому місці і прямо відносяться на собівартість кожного виду продукції. Всі інші статті є комплексними, які збирають витрати з обслуговування та управління виробництвом.

    Витрати по утриманню та експлуатації обладнання включають витрати на технічне обслуговування машин і механізмів, витрати на поточний і капітальний ремонт обладнання, цехового транспорту та інструментів, амортизацію основних фондів, закріплених за цехами, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів та ін. До статті «Витрати на підготовку і освоєння нового виробництва »входять витрати некапітального характеру: вдосконалення технології, переналагодження обладнання, виготовлення спеціального устаткування і оснащення і т.д. У змотавши цехових витрат включаються витрати на управління цехів основного виробництва: заробітна плата це хового персоналу, витрати на амортизацію, поточний ремонт, опалення, освітлення, прибирання задній і цехових приміщень, знос інвентарю і малоцінних предметів загальноцехового призначення та ін. «Загальновиробничі витрати» прямують на покриття витрат з управління та обслуговування загальногосподарських потреб підприємства: апарату управління, утримання будівель, території, транспорту та ін., що мають загальновиробничі призначення. Позавиробничі витрати включають витрати, пов'язані з реалізацією продукції (упаковка, відвантаження, реклама, збутова мережа, комісійні та ін.), А також різного роду відрахування і платежі.

    2.5 Методи обліку витрат

    Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання се-бестоімості продукції класифікуються за такими направ-леніям: по відношенню до технологічного процесу - позамовний, попередільний; по об'єктах калькуляції - деталь, вузол, виріб, процес, виробництво, замовлення; за способом збору інфор-мації, що забезпечує контроль за витратами (способу перед-ньо контролю) - нормативний метод.

    В індивідуальному і дрібносерійному виробництві при виго-ленні рідко повторюваних виробів, досвідчених і експери-ментальних зразків продукції, а також виконанні ремонт-них та інших робіт і послуг широкого поширення набув позамовний метод калькулювання собівартості продукції та обліку витрат на виробництво. При цьому методі об'єктом обліку і калькулювання виступає окремий виробничий замовлення, що видається на заздалегідь визначену кількість продук-ції. В аналітичному обліку виробничі витрати группи-ються на замовлення в розрізі встановлених статей калькуляції. Собівартість замовлення визначається сумою всіх витрат вироб-ництва з дня відкриття замовлення, а собівартість ізготовляемо-го виробу визначається шляхом ділення загальної величини витрат на число випущених виробів. Планова калькуляція Собівартість-тості складається на основі норм матеріальних і трудових витрат на одиницю продукції, замовлення і цін, діючих на момент прийому замовлення або фактичного початку робіт з урахуванням їх можливого коректування, якщо період виготовлення замовлення тривалий.

    Попередільний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовується в таких від-галузях промисловості, в яких обробляється сировину пос-ледовательно проходить кілька самостійних фаз обробки переділів. Кожен переділ є закінченою фазу обробки сировини, т. Е. Напівфабрикат власного вироб-ництва, який може бути реалізований на сторону іншим пред-підприємствам. Цей метод калькуляції застосовується в підприєм-гии, текстильної, деревообробної галузях промисло-вості. Планова калькуляція за статтями витрат складається не тільки на кінцевий продукт, а й на кожен переділ в від-дельности.

    Особливе значення при організації обліку витрат на виробництво і планування, собівартості продукції має вибір мето-да збору інформації про витрати на виробництво, наприклад нор-мативно метод обліку виробничих витрат. Цей метод спо-собствует вирішенню цілої низки завдань:

    * Зниження трудомісткості і матеріаломісткості виробів, з-кращения

    втрат робочого часу;

    * Впровадження нової техніки і технології виробництва;

    * Вдосконалення технічного нормування;

    * Застосування прогресивних форм організації праці.

    В основі нормативного методу калькулювання себестоімос-ти продукції лежить ціла система норм і нормативів, яка включає: федеральні нормативи, галузеві нормативи, міс-тні (обласні, міські, районні) нормативи, нормативи підприємства. Федеральні нормативи є єдиними для підприємств на всій території Росії - норми амортизації окремих видів основних фондів, ставки тарифних внесків на державне страхування та інші. Місцеві нормативи дей-обхідних в окремих регіонах країни - норматив витрат на со-тримання знаходяться на балансі підприємства об'єктів житла і соціально-культурної сфери, норматив єдиного цільового збі-ра на потреби муніципальної міліції, благоустрою міста,

    соціальний захист населення і прибирання території міста та дру-Гії. Галузеві нормативи застосовуються в масштабах окремих-них галузей або по групах підприємств (малі підприємства, акціонерні товариства). Нормативи підприємства - це норма-тиви, розроблені безпосередньо самим підприємством і ис-пользуемие ними для цілей калькулювання собівартості про-дукції - норми витрат сировини, матеріалів, норматив відрахований-ний в ремонтний фонд та інші.

    Складання планової собівартості робіт, відпустку ма-лов на робочі місця, оплата праці робітників за виконані ра-боти проводиться на основі поточних, що діють в настою-ний час норм (протягом кожного звітного періоду). На їх основі можна щомісяця складати нормативні калькуляції по деталях, вузлах, виробах. Планові норми підприємства (квар-фундаментальні або річні) розробляються на основі діючих в даний час норм з урахуванням ефективності від впровадження ор-нізаційних-технічних заходів, передбачених пла-ном технічного розвитку та вдосконалення організації виробництва на підприємстві, і зростання цін.

    При зіставленні фактично вироблених витрат з плано-вими (поточними) нормативами здійснюється аналіз господарських-ної діяльності підприємства, виявляються внутріпроізводствен-ні резерви, розробляються нові нормативи витрат на сліду-ющий звітний період. У зв'язку з цим виникає потреба в організації обліку зміни планових (поточних) норм витрат на одиницю продукції. Норми можуть змінюватися при впровадженні нової технології, реалізації раціоналізаторських пропозицій, при підвищенні якості конструкції, деталей, вузлів, а також при скороченні технологічних операцій і заміні традицион-них матеріалів іншими. Ці зміни фіксуються в спеці-альних документах із зазначенням причин та ініціаторів (винен-ників) змін, статей витрат, цехів, номерів технологічне-ких операцій, вузлів, деталей. Повідомлення про зміну норм повинні оформлятися: технологічним відділом - по витраті матеріалів; планово-економічним відділом - щодо зміни цін на матеріальні ресурси; відділом праці та зарплати - щодо змін норм часу, виробітку, обслуговування і розцінок службою головного енергетика - щодо змін норм витрати топ-лива, всіх видів енергії; конструкторським відділом - по изме-неніям вживаності деталей, вузлів, напівфабрикатів. Зраді-ня норм вноситься в технологічну та технічну документа-цію в момент надходження повідомлення, а в планову років наполегливої ​​роботи-цію - на початок наступного після отримання повідомлень мі-ца. Причини змін групуються в розрізі техніко-еконо-вів факторів: підвищення технічного рівня виробництв-ства; поліпшення організації виробництва, праці та управління;

    зміна обсягу і структури виробництва; галузеві факто-ри виробництва.

    При нормативному методі обліку витрат на виробництво підпри-ємства розробляють планову, нормативну і звітну каль-куляціі. За складом статей витрат вони повинні відповідати типовій номенклатурі, передбаченої в галузевих инструк-ціях з планування та обліку собівартості. Контроль за при-трансформаційних змін встановлених у виробництві норм при виготовленні продукції здійснюється завдяки строго встановленої до-кімнатці з оформлення витрат по нормам, за відхиленнями від них і по змінам норм.

    При нормативному методі обліку витрат за одними документами проводиться відпуск матеріалів, сировини, палива, нараховується заробітна плата за встановленими нормами витрат (це так на-зване лімітно-забірні карти, наряди). За іншими - від-пуск цінностей зі складу, нарахування заробітної плати в разі перевищення діючих норм (вимоги, наряди з позначкою «відхилення від норм» або доплатниє листи на заробітну пла-ту). Ці документи повинні бути підписані посадовими чи-цями, контролюючими процес виробництва - головним ін-женеро, начальником цеху. Нормативний метод планування є найпростішим методом. Знаючи норматив і об'ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник.

    3. Планування собівартості продукції

    3.1. Способи планування на підприємстві.

    Собівартість продукції є одним з важливих показу-телей, що характеризують ефективність роботи підприємства. У ній знаходять відображення якісні зміни в техніці, тих-нології, організації праці і виробництва. Виступаючи в ролі найважливішого економічного інструменту виміру рівня через держек виробництва, собівартість продукції служить результат-ної базою формування цін, прибутку, всіх фінансових показу-телей роботи підприємства. Планування собівартості необ-обхідно для виявлення резервів зростання рентабельності виробництв-ва; вибору і обгрунтування найбільш ефективних напрямків капітальних вкладень; визначення оптимальних варіантів спеціалізації виробництва на підприємстві і впровадження нової техніки; встановлення економічно виправданих меж по-щення якості продукції.

    Планування собівартості продукції на підприємстві в умовах діючих нормативних актів уряду включає в себе калькулювання собівартості продукції, розрахунок собівартості для визначення величини оподатковуваного при-були. Підприємства перестали планувати зниження собівар-мости по техніко-економічним чинникам, складати традиційними-онную планову кошторис витрат на виробництво в зв'язку з різким спадом виробництва (в 2-3 рази), відсутністю надійних постійних замовників.

    В даний час на заході з'явилися разллічних прграмми заперечують планування, ось деякі з них.

    Широке поширення на заході отримала система кон-тролінг, т. Е. Система управління прибутком підприємства. Вона являє собою сукупність методів оперативного і страті-ня управління, обліку, планування, аналізу, контролю. Контролінг заперечує необхідність планування та обліку всіх витрат на виробництво і збут, доцільність калькулірова-ня повної собівартості. Він базується на так званій сис-темі обліку «діректкостінг» - поділ загальних витрат по при-знаку їх взаємозв'язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної, обмеженої собівартості по об'єктах калькулювання. Ця собівартість включає в себе тільки прямі витрати або змінні, т. Е. Залежні від зміни обсягів виробництва витрати. Вона може калькулювати на основі виробничих витрат, безпосередньо пов'язаних з виготов-лення даної продукції, навіть якщо вони носять непрямий характер. Решта види витрат, які також по своїй еко-номічного суті складають частину поточних витрат, не включаються в калькуляцію, а відшкодовуються загальною сумою з виручки або валового прибутку.

    Коливання обсягу виробництва і реалізації в умовах ри-нічний економіки, збільшення частки постійних витрат в їх загальному обсязі істотно позначається на поведінці собівар-мости виробів, а значить і на їх прибутку. Система «діректкос-тинг» забезпечує товаровиробників швидкої і досить точною інформацією в частині прямих, змінних витрат на з-виготовлених вироби і його реалізацію, що не спотворених в резуль-таті розподілу непрямих витрат і відносно неизмен-них на одиницю продукції, що випускається при будь-якому обсязі вироб -водства. Разом з тим треба не ідеалізувати цю систему кальку-лювання неповної собівартості, а визначити в національних бухгалтерських стандартах основні принципи, якими підпри-ємства повинні керуватися при виборі того чи іншого варіанта організації обліку витрат. Підприємствам треба пості-пінно надати свободу у вирішенні питань, пов'язаних з калькулированием собівартості, при строгому дотриманні ус-ловий включення в неї витрат, які можуть бути віднесені на собівартість відповідно до чинного законодавств-вом. Питання калькулювання собівартості, розподілу непрямих витрат складають комерційну таємницю підпри-ємства і вони повинні вирішуватися кожним підприємством самостійно-тельно.

    3.2 Калькулювання собівартості продукції

    Планування собівартості продукції шляхом розробки калькуляції окремих виробів або реалізованої продукції засноване на розрахунках за допомогою планових норм прямих витрат на виготовлення продукції і розподілі непрямих расхо-дів, не пов'язаних безпосередньо з конкретним виробом. Мета калькулювання собівартості продукції полягає в встановлен-ванні рівня цехової, виробничої і повної собівартості одиниці продукції, визначенні завдання щодо зниження собівартості продукції внаслідок планових змін техніко-еко-номічні факторів виробництва.

    Для розрахунку собівартості продукції методом калькулірова-ня попередньо визначають розмір всіх виробничих витрат за їх економічним змістом і сфері возникнове-ня у вигляді окремих спеціальних кошторисів: цехових витрат, виробничих витрат, витрат по освоєнню нових видів продукції в цілому по підприємству. Суми коштів, встановлені в сме-тах витрат по допоміжних цехів, розподіляються по цехах-споживачам пропорційно обсягу зазначених послуг і потім переносяться на собівартість продукції цих цехів-споживча п-лей. В основних цехах, враховуючи різний характер зв'язків непрямих витрат з обсягом виготовленої продукції, склад-ляють дві кошторису: на витрати, пов'язані з роботою та утриманням обладнання, і кошторис цехову, що включає всі витрати, кро-ме пов'язаних з обладнанням. Ці кошторису використовуються при оп-ределеніі собівартості виробів і складанні спільного зводу за-трат на виробництво

    Для підприємств діючими нормативними документами передбачено два основні варіанти обліку витрат і калькулюється-вання собівартості продукції. Перший варіант є тради-ційних, так званий повний калькуляційний, коли за-трати діляться на прямі (безпосередньо пов'язані з виробниц-ством даного конкретного виду продукції) і непрямі (не пов'язані безпосередньо з конкретною продукцією, а обумовлений-ні процесами організації, обслуговування виробництва і уп-ління їм). Непрямі витрати розподіляються між об'єктивним тами калькуляції пропорційно певній базі і визна-ляется повна собівартість продукції. Перший варіант забезпе-чує велику деталізацію обліку і калькулювання витрат і його часто застосовують великі і середні підприємства.

    Традиційний варіант калькулювання в даний час має певні різновиди, що випливають з деяких особливостей обліку витрат на виробництво продукції. Зазвичай головною відмітною особливістю є більш укрупнений-ний варіант обліку витрат, калькулювання собівартості про-дукції, коли витрати діляться на загальновиробничі, кото-які включають традиційні цехові витрати, і витрати на утримання та експлуатацію обладнання, і общехозяйствен-ні, що включають всі загальнозаводські витрати . При цьому загально-виробничі-загальногосподарські і комерційні витрати розподіляються на конкретні види продукції і, слідчий-но, визначається в результаті повна собівартість продукції. В окремих галузях промисловості в номенклатуру статей можуть вноситися зміни, передбачені галузевими ін-струкції з планування, обліку, калькулювання себес-тість продукції.

    Другий варіант обліку і калькулювання собівартості про-дукції є новим для російських підприємств і перед-сматрівает поділ усіх витрат на виробничі і перио-дичні. Виробничі витрати обумовлені протіканням виробничого процесу і можуть бути як прямими, так і непрямими, але обов'язково величина їх повинна залежати від зміни обсягів виробництва. Періодичні витрати связа-ни з тривалістю звітного періоду, збираються на бухгал-Терском рахунку «Загальногосподарські витрати» і не включаються до собівартості об'єктів калькулювання, а списуються в кон-це звітного періоду безпосередньо на зменшення виручки від реалізації продукції. Таким чином, другий варіант позво-ляет визначити тільки неповну собівартість продукції, як при системі «діректкостінг», але забезпечує значне сни-ються трудомісткості обліку, його спрощення і часто використовується на невеликих підприємствах.

    При другому варіанті калькулювання повна собівартість розраховується періодично в залежності від цілей управ-ня. У той же час на більшості підприємств малого бізнесу взагалі відсутня система калькулювання продукції, так як вони ведуть «котельної» облік витрат. Такий облік можливий у зв'язку з тим, що за всіма видами діяльності таких малих підприємств встановлена ​​одна і та ж ставка податку. При цьому витрати про-ництва за звітний період збираються на дебеті бухгалтер-ського обліку 20 «Основне виробництво». Однак як тільки співаючи-вітся достатню кількість конкурентів, коли запрацюють ре-альні ринкові механізми, керівникам підприємств по-придається інформація про собівартість за видами продукції, тоді виникне необхідність поділу витрат на прямі і непрямі-ні, а також необхідність розрахунку витрат управлінським опе- раціях. Разом з тим всі питання калькулювання себестоімос-ти продукції, розподілу непрямих витрат повинні вирішувати-ся малими підприємствами самостійно.

    Відповідно до «Методичних рекомендацій по плани-вання та обліку собівартості продукції в машинобудуванні», розробленими Управлінням бухгалтерського обліку, звітності та контролю Міністерства економіки РФ, калькуляцію собівартості продукції пропонується складати за такою формою (табл.2).

    Методичні рекомендації з планування та обліку себес-тість продукції в харчовій промисловості (далі «Методичні рекомендації») розроблені відповідно до «Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку », затвердженим постановою Уряду Російської Федерації від 5 серпня 1992 № 552 з урахуванням змін, внесених постановами Уряду Російської Федерації від 01.07.95 р № 661, від 20.11.95 р № 1133, від 14.10.96 р № 1211, від 22.11.96 р № тисячу триста вісімдесят сім, від 11.03.97 р № 273, від 27.05. 97 р № 509, від 31.12.97 р № 1672, від 05.09.98 р № 1048 і від 11.09.98 р № 1095.

    Методичні рекомендації призначені для підприємств харчової галузі незалежно від форм власності та організа-ційно-правових форм. Вони можуть застосовуватися також (повністю або частково) на підприємствах інших галузей економіки, ви-пускають промислову продукцію та (або) виконують роботи промислового характеру, при обліку собівартості зазначених продукції і робіт, з урахуванням їх галузевих особ-ностей.

    Таблиця 4. -типові калькуляція собівартості продукції.

    На підприємстві «Корпорація« Роско »застосовується трохи змінена форма калькуляції Таблиця 5 і Таблиця 6.

    Таблиця 5 - Калькуляція собівартості продукції на ВАТ «Корпорація« Роско ». Варіант 1

    Статті витрат

    Сума, тис. Руб.

    Утримання апарату управління, цеху. Разом:

    в тому числі:

    основна і додаткова зарплата персоналу управління, ціна і відрахування на соціальні потреби

    матеріально-технічне забезпечення апарату управління

    Зарплата іншого цехового Персонадом (службовці, допоміжні робочі-комплектовщики, комірники)

    Амортизація роборудованія, будівель, споруд, транспортних засобів

    Ремонт і утримання оборудванія, будівель, споруд, транспортних засобів, разом в тому числі:

    вартість матеріалів на господарський потреби

    послуги допоміжних цехів на утримання і експлуатацію будівель

    Інші общепроіхводственние витрати

    Витрати на охорону праці

    Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів

    всього:

    237,8

    142,8

    95,0

    250,0

    117,1

    997,1

    420,0

    577,1

    264,8

    62,0

    6,1

    1934,9

    Таблиця 6 - Калькуляція собівартості подукции на ВАТ «Корпорація« Роско ».Варіант 2

    Найменування статей витрат

    Сума, тис. Руб.

    1. Витрати на управління підприємством,

    разом:

    в тому числі:

    витрати на утримання адміністративно-управлінського апарату

    витрати на утримання службових

    легкових автомобілів

    ремонт основних фондів

    витрати на утримання сторожової охорони

    зміст іншого загальнозаводського персоналу

    амортизація будівель, споруд та інвентарю загальнозаводського призначення

    виробництво випробувань, дослідів, зміст

    загальнозаводських лабораторій

    підготовка кадрів

    витрати з охорони праці

    інші загальногосподарські витрати

    2. Податки, збори та інші обов'язкові відрахування, разом:

    земельний податок в тому числі:

    податок на користування дорогами

    послуги банку за операції

    транспортний податок

    відрахування по обов'язковому страхуванню майна

    всього:

    1492,8

    250,5

    25,6

    270,0

    100,4

    220,4

    440,9

    65,8

    12,0

    17,2

    90,0

    140

    48,1

    62,9

    8,7

    9,6

    10,7

    1632,8

    (Примітка: Отримані дані (всього витрат) співвідносяться з випуском певного виду продукції, по рентабельності даного виду продукції визначається його продажна ціна і визначається прибуток, планована для отримання від даного виду продукції. У дані кошторису витрат на підприємстві ВАТ «Лактіс» не включаються статті на сировину і матеріали, так як для різних видів продукції вони значно відрізняються, за кількісними і якісними характеристиками, а найголовніше за їх вартістю)

    Якщо підприємство, крім випуску харчової продукції та виконання робіт промислового характеру, займається іншими видами діяльності (науково-дослідник-ські і дослідно-конструкторські роботи, будівництво, сільське господарство, торгівля та ін.), То з таких видів діяльності при-змінюються відповідні галузеві інструкції та методичними-кі вказівки (рекомендації).

    Методичні рекомендації є базою для планірова-ня і бухгалтерського обліку витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), визначення фінансових результатів від реалізації продукції (робіт, послуг), складання бухгалтер-ської і статистичної звітності, а також за погодженням з покупцями ( замовниками) цін на реалізовану продукцію (ра-боти, послуги).

    Ці Методичні рекомендації застосовуються з ура-те затверджених в ряді галузей промисловості галузевих особливостей складу витрат, що включаються в собівартість про-дукції (робіт, послуг), узгоджених з Міністерством економі-ки Російської Федерації і Міністерством фінансів Російської Федерації, інших нормативних актів з питань бухгал-терського обліку витрат на виробництво і собівартості продук-ції (робіт, послуг).

    Вартість матеріальних ресурсів формується виходячи з фак-тичних витрат підприємства на придбання за винятком ПДВ, а саме: з цін їх придбання, націнок, комісійних-них винагород, митних зборів, вартості послуг то-варних бірж, витрат по заготівлі і доставці до місця їх ис-користування, включаючи витрати зі страхування, витрати по оп-лате відсотків по кредитах постачальників (комерційний кре-дит) і т. п. витрати. Якщо матеріали купуються за наявність-ний розрахунок, то у вартість включається податок з продажів. Через-трат на матеріальні ресурси виключається вартість повернення-них відходів, під якими розуміються залишки сировини, ма-лов, напівфабрикатів, що утворюються в процесі виробництва про-дукції, втратили в цілому або частково споживчі якості вихідного сировини. При цьому до зворотних відходів не належать залишки матеріальних ресурсів, які в відпо-вії до встановленої технології передаються в інші цехи в якості повноцінного матеріалу для виробництва інших ви-дів продукції. Зменшення або збільшення витрат оцінюються або по поні-женной ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищено-ними витратами або зниженим виходом готової продукції, або за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються на сторону для використання в якості пів-ноценного сировини.

    «Положення з бухгалтерського обліку в Російській Федера-ції», затверджене Мінфіном РФ від 15 червня 1998 № 2511, дозволяє підприємствам з 1999 р визначати фактичну се-бестоімость матеріальних ресурсів, що списуються на виробниц-ство, одним з таких методів оцінки запасів : за собівартістю кожної одиниці, по середній собівартості, за собівартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО), за собівартістю останніх за часом закупівель (метод ЛІФО). Методи оцінки «ФИФО» і «ЛІФО» передбачені міжнародними бухгалтерськими стандартами. Метод оцінки «ФИФО» означає: «перша партія на прихід - перша в расход», т. Е. Він заснований на припущенні, що матеріальні ресурси використовуються в тече-ня звітного періоду в послідовності їх закупівлі: ресурси, першими надходять у виробництво (в торгівлю - в про-дажу), повинні бути оцінені по собівартості перших за ча-мени закупівель з урахуванням вартості цінностей, що значаться на початок місяця.

    Метод оцінки «ЛІФО» означає: «остання партія на при-хід - перша в расход». Він заснований на допущенні, що ресурси, першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості останніх у послідовності за часом заку-пок. В умовах високої інфляції метод «ФІФО» веде до зани-ню собівартості, а метод «ЛІФО» в тих же умовах зави-шает собівартість.

    Підприємство має право вибрати інший варіант відображення на рахунках процесу заготовляння і придбання матеріалів, встановлюючи так звані «облікові ціни на матеріали» - ціни, зручні для поточного обліку матеріальних цінностей, які розраховуються і встановлюються зазвичай на базі середньо заготівельних: з включенням в них сум транспортно -заготовітельних витрат або середньо покупної вартості матеріалів. Ці ціни можуть бути широко використані в плановій калькуляції.

    Витрати на тару і упаковку враховуються самостійно в тих випадках, коли ціни на них встановлені особливо, понад ціну на матеріальні ресурси. У тих випадках, коли вартість тари включена в ціну матеріалів, із загальної суми матеріальних витрат виключається вартість тари за ціною її можливого використання або реалізації.

    Здійснення заготівельні витрати враховуються в калькуляції самостійної рядком, якщо мають значну питому вагу у витратах на виробництво даної продукції, в інших випадках підлягають включенню до відповідних елементів витрат на виробництво (витрати на оплату праці, матеріальні витрати та інші).

    У статтю «Куплені напівфабрикати і комплектуючі вироби» включається вартість придбаних з боку напівфабрикатів і виробів (деталей, уздов, блоків, заготовок в чорновому і обробленому вигляді)., Використаних для укомплектування готової продукції підприємства і вимагають витрат праці з їх обробки і (або) збірці.

    У статтю «Паливо і енергія на технологічні цілі» включаються витрати на всі види витрачаються в процесі виробництва продукції палива і енергії (як одержуваних з боку, так і виробляються самим підприємством) на технологічні цілі.

    До них, зокрема відносяться витрати на:

    Е паливо для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагріву металу в ковальсько-штамповоцних, пресових та інших цехах;

    Е отримання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних потреб і т. П .;

    Е паливо і енергію, які витрачаються відповідно до установ-ленним технологічним процесом на випробування виробів;

    Е пар, гарячу і холодну воду, стиснене повітря, кисень, холод, що витрачаються на технологічні потреби.

    Вартість палива і енергії для технологічних цілей від-носиться на собівартість окремих виробів за допомогою кошторисів-них ставок.

    Стаття «Напівфабрикати власного виробництва» примі-вується при полуфабрикатном варіанті обліку, коли виготовлений-ні в кожному цеху (підрозділі) напівфабрикати враховують-ся за фактичною собівартістю і оцінюються за нормативною цехової собівартості. Вони враховуються на балансовому рахунку 21 «Напівфабрикати власного виробництва» і передаються дру-гим цехах (складу) за цими внутризаводским цінами.

    У статті «Основна заробітна плата» планується і враховувати-ється основна заробітна плата виробничих робітників, нарахована за роботи, безпосередньо пов'язані з виготовлен-ням продукції і включається в її собівартість як пря-мих витрат.

    До складу основної заробітної плати виробничих рабо-чих включаються:

    * Оплата операцій і робіт за діючими на підприємстві нормами і розцінками, а також погодинна оплата праці робітників-почасовиків, зайнятих безпосередньо в про-виробничому процесі виконанням окремих техноло-гічних операцій по продукції, що виготовляється;

    * Доплати за відрядно - і почасово-преміальної систем, районних коефіцієнтах і ін.

    У цю ж статтю може включатися основна заробітна пла-та фахівців і службовців, які безпосередньо беруть участь в процесах виробництва, якщо вона може бути віднесена в себес-тість конкретних виробів (робіт) в якості прямих рас-ходів.

    У статті «Додаткова заробітна плата» плануються і враховуються виплати, передбачені законодавством про працю або колективним договором за невідпрацьований на про-ізводстве (НЕ явочне) час: оплата чергових і додаткових-них відпусток, компенсація за невикористану відпустку, доплив-ти за скорочений день підлітків, перерви в роботі годуючи щим матерям, оплата часу, пов'язаного з виконанням дер-жавних обов'язків, та ін.

    Додаткова заробітна плата включається в собівартість продукції, як правило, пропорційно сумі основної зара-бітної плати.

    У статтю «Відрахування на соціальні потреби» включаються відрахування на соціальні потреби в порядку і розмірах, уста-новлених законодавством, до Пенсійного фонду, Фонд соці-ального страхування, Фонд обов'язкового медичного страхування і Фонд зайнятості населення від сум основний і додаткового-котельної заробітної плати.

    За статтею «Витрати на освоєння виробництва» становить-ся окремий кошторис витрат, яка включає витрати на під-готування виробництва і витрати на освоєння виробництва но-вих виробів - підвищені витрати. Витрати на підготовку виробництва здійснюються до початку виробництва і вклю-чає в себе: розробку робочих креслень і технологічного процесу виготовлення знову освоюваної вироби; проекти-вання і розробку технологічних процесів виготовлення спеціального оснащення, пристосувань і спецінструменту;

    розробку і оформлення нормативів, калькуляцій собівар-мости, технічної документації, виготовлення нового виро-лія; перепідготовку кадрів для освоєння нових технологічне-ких процесів.

    До витрат на освоєння виробництва нових виробів відно-сятся підвищені витрати. Підвищені витрати - ато різни-ца між плановою собівартістю виготовлення нових виро-лій і собівартістю, прийнятої при формуванні вільних оптових цін. Витрати на освоєння виробництва нових виробів включають в себе: витрати, пов'язані з випробуванням матеріалів, напівфабрикатів, інструментів і пристосувань для виробництва нових виробів; витрати по переплануванню і налагодження обладнання для-нання; витрати на виготовлення і придбання спеціального оснащення; витрати на виготовлення та випробування установчої партії виробів. Настановної партією вважається випуск виробів до складання акта про впровадження нових виробів в серійне виробництво. В процесі виробництва виробів настановної партії виробляється їх конструктивно-технологічна відпрацьовано-лення і освоєння.

    До статті «Спеціальні витрати» відносяться:

    Е оплата спеціальної технічної допомоги сторонніх орга-нізацій;

    Е зміст спеціальних об'єктів, призначених для проведення випробувань і виконання спеціальних робіт;

    Е витрати на спеціальні випробування виробів та ін.

    Витрати на спеціальні витрати виділяються окремим будів-кою в калькуляції, коли вони займають значний питома-нийвес в загальній сумі витрат. По кожній з цих статей кальку-ляції складають окремі кошториси витрат.

    До статті «Загальновиробничі витрати» відносяться затра-ти основних і допоміжних цехів і інших виробничих-них підрозділів підприємства на утримання та експлуата-цію обладнання та загальноцехові витрати, пов'язані з вироб-ництвом продукції, а саме: витрати на амортизацію обладнання, транспортних коштів, будівель, споруд і дру гих основних засобів; ремонт та утримання тих же основних засобів; знос малоцінних предметів; утримання апарату управління цеху; заробітну плату іншого цехового персона-ла; випробування, досліди, дослідження цехового призначення;

    винахідництво і раціоналізаторство; охорону праці; послабшають шення якості виробів, удосконалення технології та ор-ганізації виробництва; інші загальновиробничі расхо-ди; невиробничі витрати (втрати від простоїв, недостатньо-чи матеріальних цінностей, втрати від недовикористання де-талей і спец оснащення та інші).

    До статті «Загальногосподарські витрати» відносяться витрати, пов'язані з управлінням підприємством і організацією вироб-ництва в цілому, а саме: витрати на заробітну плату апарати-та управління підприємством та іншого загальногосподарського пер-соналу; оплату службових відряджень; утримання пожежної, воєнізованої і сторожової охорони; амортизацію, ремонт і утримання основних засобів загальногосподарського призначення;

    підготовку кадрів і організований набір робочої сили; досл-вання, досліди, дослідження; винахідництво і раціоналіза-торство; охорону праці; поліпшення якості виробів, здійснений-ствование технології та організації виробництва; податки, збі-ри і відрахування; інші загальногосподарські витрати; непроиз-вальних витрати (втрати від простоїв, недостачі матеріальних-них цінностей, втрати від недовикористання деталей і спецос-Настка і ін.).

    Загальна сума витрат на утримання і експлуатацію устаткування визначається на основі окремо складеної кошторису витрат, яка включає ряд елементів витрат: амортизацію обладнання і транспортних засобів, витрати на експлуатацію обладнання (крім витрат на ремонт) та інші.

    Відповідно до чинних нормативних документів керівник підприємства має право встановлювати межі між основними засобами і оборотними в межах ліміту, встановленого урядом: 20 мінімальних місячних окладів. Періодичне підвищення ліміту коштів праці в обо-роті, викликане інфляційними процесами, призводить до необ-хідності перекладу предметів зі складу основних засобів в со-ставши оборотних коштів. При цьому треба враховувати крім Лімі-та такі фактори, як фінансовий стан підприємства, так як переклад пов'язаний з донарахуванням до 50 або до 100% (в зави-ності від прийнятої облікової політики зносу) зносу в собівартість-имость продукції, а також цінність коштів для підприємства (збереження предметів в групі основних засобів вище, ніж коштів в обороті).

    При встановленні меж між основними фондами і середовищ ствами праці в обороті треба враховувати також спосіб оплати, оформлення розрахункових документів та наявності пільги з податку на додану вартість в тих випадках, коли вартість иму-щества разом з сумами двох перерахованих вище податків біль-ше встановленого на підприємстві ліміту, а без них - менше. У разі, якщо вартість майна без ПДВ менш установленно-го на підприємство ліміту оборотних коштів, а сума податків вище, то майно враховується в складі оборотних коштів. Не належать до основних засобів і враховуються у складі малоцінних предметів та інших цінностей предмети, що служать менше одного року, незалежно від їх вартості.

    Основні засоби підприємства в процесі виробництва пос-тепенно зношуються. Знос - вартісний показник поті-ри об'єктами основних засобів фізичних якостей при втраті технікою економічних властивостей, а внаслідок цього - вартість Рахунки-ти. Тому підприємство повинно забезпечити накопичення коштів, необхідних для придбання та відновлення остаточно зношених основних фондів. Таке накопичення досягається за рахунок включення у витрати виробництва сум відрахувань, які називають амортизаційними.

    Величина зносу (амортизації) основних засобів залежить від величини початкової (балансовою) вартості їх, склавши-шейся з покупної вартості, витрат на транспортування, мон-таж, установку (без ПДВ) і норм амортизаційних відрахувань, затверджених постановою уряду. Норми амортизація-ційних відрахувань широко диференційовані на машини і обладнання не тільки з технічного призначення, а й за видами робіт, для яких вони використовуються, і по галузях про-мисловості. Особливості окремих видів виробництв, режим експлуатації обладнання, природні умови, які ви-викликають підвищений знос засобів, враховуються за допомогою застосування відповідних поправочних коефіцієнтів, ус-тановленіе до норм амортизаційних відрахувань. Нараховано-ня зносу припиняється в міру нарахування (відшкодування) пред-прийняттям повної початкової (відновлювальної) вартість Рахунки-ти основних засобів.

    Відповідно до рішення уряду РФ підприємства можуть виробляти так зветься прискорену амортизацію основних засобів при обов'язковому узгодженні з еко-ким відомством. Практика застосування прискореної амортизація-ції на загальних підставах не знайшла широкого застосування як з огляду на множинності умов, виконання яких суворо обя-ково, так і з огляду на можливі фінансові наслідків - зростання собівартості продукції, а отже, завищення цін

    реалізації на вироблену продукцію. Більш широко уско-ренная амортизація використовується в практиці роботи малих під-приємств, які в рік початку експлуатації можуть списувати додатково як амортизаційні відрахування до 50%. Пер-воначально вартості основних фондів яка відслужила вже сви-ше трьох років, а також робити прискорену амортизацію ак-тивної частини виробничих фондів.

    Відповідно до Положення про склад витрат, що включаються в собівартість продукції, на поточні витрати виробництва від-носяться витрати по підтримці основних виробничих фондів в робочому стані (витрати на технологічний огляд і обслуговування, на проведення поточного середнього і капітального ремон-тів). При цьому витрати на ремонт можуть бути відображені в собівартість-тості трьома варіантами.

    При першому варіанті витрати на ремонт включаються в собівар-тість того звітного періоду, в якому вони виникли, по відпо-ціалу елементами витрат (матеріальні витрати, витрати на оплату праці та інші). З метою рівномірного списання витрат по ремонту основних виробничих фондів на собівартість продукції допускається включення їх в собівартість виходячи з уста-леного підприємством нормативу з відображенням різниці між загальною вартістю ремонту і сумою вартості за нормативом на собівартість продукції в складі витрат майбутніх періодів.

    При другому варіанті підприємство створює ремонтний фонд (резерв) для фінансування ремонтних робіт. Ремонтний фонд зазвичай створюється на великих підприємствах з великим количес-твом основних фондів. У зв'язку з протікають в економіці інфляційними процесами економічна доцільність створення ремонтного фонду різко знизилася.

    Третій варіант передбачає врахування фактично вироблених ремонтних робіт в складі витрат майбутніх періодів з посліду-ючим рівномірним списанням на собівартість. У всіх трьох випадках джерелом фінансування ремонтних робіт виступу-ють поточні витрати і відмінності лише в наступному: в собівартість-имость якого з періодів - попереднього, поточного або після-дме будуть включені витрати на ремонт. У будь-якому випадку ремонтний фонд визначається виходячи з балансової вартості основних виробничих фондів і нормативу відрахування, що затверджуються в установленому порядку самими підприємства-ми: або у твердій фіксованій сумі, або у відсотках до первісної (відновлювальної) вартості основних фондів. Правильність освіти ремонтного фонду та його викорис-ня в умовах роботи підприємства періодично (а на кінець року обов'язково) перевіряється за даними кошторисів розрахунків і при необхідності коригується.

    Сума амортизаційних відрахувань на квартал становитиме 332,1 тис. Рублів (1328,4: 4). Планова сума відрахувань в ремонт-ний фонд розраховується за встановленим на підприємстві нормативу відрахувань - 27% від середньорічної вартості основ-них фондів. Річний ремонтний фонд (резерв) для финансирова-ня ремонтних робіт складе 332,1 тис. Рублів [(123400,0х27) :: 100]; квартальний - 84 тис. рублів.

    Підприємство має право самостійно вибирати спосіб або базу для розподілу непрямих виробничих витрат між об'єктами калькулювання при розрахунку повної собівар-мости. Великі і середні підприємства при обгрунтуванні даного пункту облікової політики користуються старими галузевими ін-струкції з планування, обліку виробництва і калькулювання собівартості продукції, надалі до розробки нових інструкцій з аналогічною назвою, т. Е. Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно зарплаті основних виробничих робочих.

    Підприємства малого бізнесу вибирають одну з можливих економічно обґрунтованих баз для розподілу накладних витрат: сума зарплати основних виробничих робітників, прямі матеріальні витрати, сума всіх прямих витрат.Якщо підприємство здійснює різні види діяльності, в від-носінні прибутку яких застосовується різний порядок на-логообложенія, то цехові (загальновиробничі) і общеза-Водскую (загальногосподарські) витрати розподіляються пропор-нальних розміром виручки, отриманої від кожного виду діяльності в загальній сумі виручки.

    У статтю «Втрати від шлюбу» включаються витрати по шлюбу за вирахуванням відновлених і відшкодованих сум.

    У витрати по шлюбу включаються такі суми: витрати по виправленню бракованої продукції (внутрішнього та зовнішньо-го виправного браку); вартість остаточно забракованої продукції, вартість матеріалів, напівфабрикатів і комплек-туючих виробів, зіпсованих при налагодженні обладнання понад технічних норм; вартість технологічних втрат (техноло-ня шлюбу), що перевищують встановлені норми; витрати на ремонт проданої з гарантією продукції, що перевищують нор-ми витрати на гарантійний ремонт; витрати, пов'язані з можливістю про-брехати покупцем забракованого (неякісного) вироби на підприємство.

    При визначенні втрат від шлюбу з витрат по шлюбу віднімаючи-ються: вартість остаточно забракованої продукції або по-отриманих від розбирання цієї продукції деталей, вузлів, блоків, матеріалів і металобрухту по ціні можливого використання або реалізації; суми, стягнені (підлягають стягненню) з винних осіб і організацій.

    У статті «Інші виробничі витрати» плануються і враховуються витрати, що входять до складу собівартості продук-ції, але не належать до раніше перелічених статей витрат.

    У цю статтю включають витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування, платежі по кредитах, в межах ставок, встановлених законодавством, ремонтний фонд (якщо він створюється на підприємстві), амортизація нематері-альних активів. Інші виробничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних виробів. У слу-чаї неможливості такого включення вони розподіляються між-ду окремими виробами пропорційно їх виробничої-ної собівартості (без інших виробничих витрат). Інші виробничі витрати не відносяться на собівар-тість незавершеного виробництва, послуг для свого капиталь-ного будівництва та інших робіт і послуг, які не включаються до складу товарної продукції.

    До витрат на гарантійне обслуговування і гарантійний ре-монт відносяться витрати підприємств, пов'язані з утриманням персоналу, що забезпечує нормальну експлуатацію виробів у споживача; вартість запчастин для гарантійного обслуговування в межах, встановлених кошторисом витрат на гарантійне обслуговування і гарантійний ремонт цих виробів в відпо-вії з встановленими самим підприємством норм, погодився-ванними з замовником.

    Традиційним для російського обліку є варіант, при якому оцінка зобов'язань відображається в обліку без належних-трудящих до виплати відсотків за зобов'язаннями. Такий порядок оцінки заборгованості себе виправдовував, коли відсотки склад-лялі незначну частку кредиту і практично не впливали на собівартість калькульованих продукції. В умовах, коли підприємствам доводиться за своїми зобов'язаннями повертати часто в 2 рази більше, такий порядок обліку спотворює реальність і достовірність собівартості продукції. Тому плата за кре-Діти стала складовою частиною калькуляції продукції.

    Невід'ємною частиною господарських засобів підприємства стають нематеріальні активи - узагальнене поняття, при-міняти для позначення групи активів підприємства, кото-які не володіють фізичними властивостями, але забезпечують мож-ливість отримання доходу протягом тривалого часу (бо-леї року) або постійно. Залежно від свого призначення і функцій, які виконуються в господарській діяльності, нематеріаль-ріального активи поділяються на 3 основні групи: ін-інтелектуальні власність, майнові права, відкладений-ні витрати. До інтелектуальної власності відносяться з-бретенія, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, «ноу-хау», програми електронно-обчислювальних ма-шин і бази даних, авторські та суміжні права. До імущес-ничих відносяться права користування землею, водними ресур-сами, надрами, майном. До відкладеним витрат відносяться організаційні витрати-витрати, об'єктивно виникають при утворенні підприємства, зазвичай визнані одним з видів вкладів до статутного капіталу підприємства, а також науч-но-дослідні і дослідно-конструкторські розробки. При цьому критерієм віднесення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт до нематеріальних активів є їх корисність і можливість використання у виробництві дли-тельное час.

    Нематеріальні активи, що надходять на підприємство в ка-честве вкладів до статутного фонду акціонерного товариства, това-ріщества - вартість визначається за домовленістю сторін;

    якщо надходять від інших підприємств та осіб - вартість їх визначається виходячи з фактичних витрат; при безоплатному отриманні від інших підприємстві та осіб - вартість устанав-ється експертним шляхом. Вибуття нематеріальних активів має місце при реалізації їх за договірною, узгодженої вартості; безоплатну передачу іншим підприємствам; спи-саніі в зв'язку з повним зносом і втратою дохідних властивостей;

    внесення об'єктів нематеріальних активів як вкладів до статутних фондів спільних або дочірніх фірм і акціонер-них товариств.

    Нематеріальні активи переносять свою первісну сто-имость рівномірно (щомісяця) на витрати виробництва або обігу за нормами, самостійно визначаються підпри-ятіем, виходячи з встановленого терміну їх використання. Су-ществует кілька шляхів встановлення термінів корисного викорис-тання нематеріальних активів, а значить, визначення норми зносу (амортизації).

    Якщо термін використання майнових нематеріальних активів збігається з терміном дії того чи іншого конкретно-го виду нематеріальних активів, наприклад ліцензії, або з пра-вом користування патентом, який передбачений відповідаю щим договором, то абсолютна величина амортизаційних від-чисельний буде дорівнює відношенню первісної вартості до терміну корисного використання певного виду нематеріальний-них активів.

    За нематеріальних активів інтелектуальної собственнос-ти (винаходи, авторські права, «ноу-хау») підприємство самос-тоятельно встановлює строк корисного використання. При цьому основним фактором, що впливає на обгрунтування норми ежегод-них амортизаційних відрахувань, повинен бути термін, протягом якого даний вид нематеріальних активів буде приносити прибуток підприємству. Точно встановити тривалість такого терміну дуже важко, тому на прийняття рішення про длітельнос-ти амортизаційного періоду може вплинути також величина первісної вартості об'єкта нематеріальних активів, яка може вплинути на зміну собівартості про-дукції підприємства.

    За нематеріальних активів, за якими неможливо визна-ділити строк корисного використання, норми зносу встанов-ються в розрахунку на 10 років (але не більше терміну діяльності підпри-ємства), т. Е. Норма амортизаційних відрахувань - 10% в рік.

    У статті «Позавиробничі (комерційні) витрати» пла-ніруются і враховуються витрати, пов'язані зі збутом продук-ції. До їх складу входять: витрати на тару, упаковку, виробляй-мі згідно з умовами договору за рахунок підприємства-поставщі-ка; транспортні витрати на збут продукції, що проводяться за рахунок постачальника, т. е. коли вільні оптові ціни встановлені франку - станція відправлення (навантаження, розвантаження, доставка);

    інші витрати по збуту (комерційні збори, витрати по анали-зу продукції), передбачені фінансовим планом підприємства. Витрати на тару включаються у позавиробничі витрати в тих випадках, коли затарювання та упаковка готової продукції про-переводила після її здачі на склад. Якщо затарювання виробляє-ся в цехах до здачі готової продукції на склад, вартість тари включається до виробничої собівартості продукції. Поза-виробничі (комерційні) витрати щомісяця в частці, від-носиться до реалізованої продукції, списуються на бухгал-терський рахунок 46 «Реалізація». З цією метою внепроізводствен-ні витрати попередньо розподіляються пропорційно планової собівартості відвантаженої продукції.

    Як приклад використовуємо дані однієї з поставки сиру 4% - відвантажено продукції - 160 тис. Рублів за плано-вої собівартості. На кінець місяця було оплачено продукції за плановою собівартістю - 130 тис. Руб. Сума комерційних витрат за звітний період - 16 тис. Руб. Питома вага когось мерційних витрат до суми відвантаженої продукції - 0,1 або 10%, [(16: 160) х100]. У звітному місяці сума комерційних витрат, призначених до списання, складе 13 тис. Руб. (130х0,1).

    При складанні звітних калькуляцій визначається повна се-бестоімость випущеної продукції, тому внепронзводственние (комерційні) витрати розподіляються безпосередньо по від-діловим видам продукції шляхом прямого обліку. Якщо витрати на одиницю продукції не можна визначити прямим рахунком, їх розподіляють пропорційно вазі, обсягу або планової про-виробничій собівартості.

    В умовах планової економіки широкого поширення набула така угруповання витрат, як кошторис витрат на про-ництво. Кошторис витрат на виробництво складалася на рік з розбивкою по кварталах і призначалася для визначення всієї суми витрат, пов'язаних з виробничо-господарських-ної діяльністю промислового підприємства протягом пла-нового періоду, виявлення співвідношень між окремими елементами витрат і для ув'язки плану по собівартості з ос -тальнимі розділами техпромфинплана. До кошторису витрат на про-ництво включалися всі витрати основного і допоміжні-ного виробництва, необхідні для випуску продукції, а також витрати на виконання робіт і послуг непромислового характеру для господарств свого підприємства і для інших ор-ганізацій (будівельно-монтажні роботи для капітального будівництва , роботи для житлово-комунального госпо-ва). Проведена економічна реформа різко знизила зна-ня кошторису витрат на виробництво в плані по собівартості продукції у зв'язку з прийняттям нових законодавчих ак-тів, що стосуються облікової політики підприємства в умовах ринкових відносин, а також у зв'язку з величезною інфляцією і спадом виробництва.

    Кошторис витрат планувалася за такими елементами:

    1) основні матеріали; 2) покупні напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств; 3) покупні комплектуючі вироби; 4) допоміжні матеріали, в тому числі знос мало-цінних і швидкозношуваних предметів; 5) паливо зі сто-ку; 6) енергія зі сторони; 7) зарплата основна і додаткового-кові; 8) відрахування на соціальне страхування; 9) амортизація-ція основних фондів; 10) інші грошові витрати.

    Складання кошторису витрат мало ряд особливостей. По-перше, кожен її елемент містив всі відповідні витрати незалежно від того, де і як всередині заводу виробляються ці витрати. Так, по елементу «зарплата основна і додаткових-ва» враховувалася вся зарплата робітників, службовців, специалис-тов, керівників заводоуправління. По-друге, кошторис витрат включала всі витрати на виробництво незалежно від того, требо-валися вони для продукції, що випускається і реалізовується в даному плано-вом періоді продукції або витрати зроблені для збільшення, незавершеного виробництва і увійдуть у вартість товарної, реалізованої продукції, яка буде продана в наступному плановому періоді. По-третє, вартість палива, енергії вклю-чалась в кошторис витрат самостійним елементом, якщо пред-прийняття отримувало їх від сторонніх підприємств. Якщо ж який-небудь вид енергії (гаряча вода, стиснене повітря) вироблявся на підприємстві, то вартість їх в кошторисі витрат по даному еле-менту не відображалася, так як витрати по виробленню конкретного виду енергії включалися в собівартість продукції по відпо-ціалу елементам кошторису витрат на виробництво (зарплата, матеріали, амортизація і т. д.). По-четверте, загальноцехові, об-щезаводскіе витрати попередньо розподілялися по тим же елементам, за якими складався кошторис витрат. По-п'яте, з-дання кошторису витрат по заводу починалося з розробки цехо-вих кошторисів витрат допоміжних цехів, так як вони надають послуги основним цехами заводу. По-шосте, загальнозаводську кошторис витрат не можна було скласти шляхом підсумовування цехових кошторисів витрат на виробництво, так як в неї увійшли б повторювані суми у вигляді внутризаводского обороту. В даний час підпри-ємства відповідно до чинних нормативних актів зобов'язані складати не кошторис витрат на виробництво, а виконан-няти розрахунок собівартості (кошторис витрат) для визначення вели-чини оподатковуваного прибутку.

    3.3 Розрахунок собівартості для визначення величини оподатковуваного прибутку

    Витрати, що утворюють собівартість продукції, групуються відповідно до їх економічного змісту за елементами витрат. До початку економічної реформи підприємства, викорис-чаплі це угруповання витрат, становили планову і фактичну кошторис витрат на виробництво для цілей аналізу господарської діяльності. Відповідно до постанови Уряду РФ від 5 серпня 1992 № 552 «Про затвердження положення про склад витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про поряд-ке формування фінансових результатів , що враховуються при на оподаткування прибутку », підприємства стали виконувати розрахунок собівартості продукції для визначення величини оподаткування в розрізі окремих-Гаєм прибутку за елементами витрат. Цей розрахунок можна назвати і кошторисом витрат не тільки на виробництво, але і реалізацію про-дукції. Постанова уряду РФ визначило перелік елементів витрат, за якими ведеться розрахунок, а також конкретні витрати, які відносять на собівартість продукції (робіт, послуг).

    Витрати, що утворюють собівартість продукції, групують-ся відповідно до їх економічного змісту за слідую щим елементів: 1) матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів; 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні потреби; 4) амортизація основних фондів; 5) про-чие витрати (податки, збори, відрахування, платежі).

    В елементі "Матеріальні витрати" відображається їх вартість так само, як і у відповідній статті калькуляції собівар-мости продукції

    В елементі "Витрати на оплату праці" відображаються витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи стимулюючі і компенсуючі виплати в межах норм, передбачених законодавством, а також витрати на оплату праці не складаються в штаті підприємства ра-цівників, зайнятих в основний діяльності.

    Постанови уряду №552 визначають склад витрат на оплату праці, що включаються і не включаються в собівартість продукції. Наприклад, не включаються до собівартості продук-ції, а виробляються за рахунок прибутку, що залишається в распоряже-ванні підприємства, такі виплати працівникам (у грошовій або натуральній формі): премії за рахунок коштів спеціального призначення, надбавки до пенсій, одноразову допомогу вухо-дящім на пенсію ветеранам праці, оплата путівок на лікування та відпочинок, інші види виплат.

    В елементі «Відрахування на соціальні потреби» відбиваються обов'язкові відрахування за встановленими законодавством нормами:

    державний фонд соціального страхування - 5,4%;

    пенсійний фонд - 28%;

    державний фонд соціального страхування - 3,6%;

    державний фонд зайнятості - 1,5% (і інші фонди за рішенням уряду) від витрат на оплату праці працівників, що включаються в собівартість продукції по елементу «Витрати на оплату праці».

    В елементі «Амортизація основних фондів» визначається сума амортизаційних відрахувань, на повне відновлення основних виробничих фондів виходячи з первісної (відновлювальної) вартості основних фондів і затверджених норм амортизації.

    До елементу "Інші витрати» у складі собівартості продук-ції відноситься ряд витрат, перелік яких визначається спеці-альних постановами уряду. По кожному з цих еле-ментів витрат виконуються спеціальні розрахунки на підставі ут-вержденію урядом норм, нормативів та інструкцій Держ-податкової служби РФ. Так, урядом встановлені норми і нормативи на представницькі витрати, витрати на рекламу і на підготовку і перепідготовку кадрів на договірній основі з навч-ними закладами, що регулюють розмір відрахувань цих расхо-дів на собівартість продукції, і не оподатковуваних податком.

    Представницькі витрати - це витрати, пов'язані з когось комерційними діяльністю підприємства, а також витрати по про-ведення засідань правління та ревізійної комісії підприємства. Рада (правління) підприємства затверджує кошторис коммер-чеських витрат на планований (звітний) період, виходячи з встановлених самостійно підприємством норм і нормативів.

    Представницькі витрати включаються в собівартість про-дукції при наявності виправдувальних первинних документів, в яких повинні бути вказані дата і місце, програма проведе-ня ділової зустрічі (прийому), запрошені особи, учасники з боку підприємства, величина витрат. Нормативи для ис-числения граничних розмірів представницьких витрат в рік встановлено стосовно обсягу виручки від реалізації продукції, включаючи ПДВ. При обсязі виручки від реалізації продукції до 10 тис. Рублів - граничний розмір представи-нізації витрат за кошторисом встановлений в розмірі 0,5% від обсягу виручки; від 10 до 100 тис. рублів - 50 рублів плюс 0,1% з обсягу виручки, що перевищує 10 тис. рублів; понад 100 тис. рублів --140 рублів плюс 0,02% з обсягу реалізації, перевищуючи-ющего 100 тис. рублів. Які торгують, постачальницькі та збутові підприємства при розрахунку граничних розмірів представітельс-ких витрат використовують показник валового доходу від реалі-ції товарів.

    Нормативи для обчислення граничних розмірів витрат на рекламу в рік встановлені також стосовно до обсягу ви-ручки від реалізації, включаючи ПДВ. При обсязі виручки від ре-алізації в рік до 10 тис. Рублів - граничний розмір витрат на рекламу за кошторисом встановлений в розмірі 2% від обсягу реалі-ції; від 10 до 100 тис. рублів - 200 рублів плюс 1% з обсягу реалізації, що перевищує 10 тис. рублів; понад 100 тис. рублів - 1100 рублів плюс 0,5% з обсягу реалізації, перевищую-ного 100 тис. рублів.

    До витрат на підготовку і перепідготовку кадрів на дого-вірної основі з навчальними закладами відносяться витрати, свя-занние з наданням навчальними закладами в процесі під-готування фахівців послуг, не передбачених навчальними про-грамами: за навчання кадрів, які не пройшли конкурсних ек-замінити і прийнятих на навчання за договором, за перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів. Всі ці витрати підлягають включенню до собівартості продукції за умови висновків-ня договорів з навчальними закладами, які мають запро-зию і акредитацію, не повинні перевищувати 2% витрат на оплату праці працівників підприємства. Витрати, що перевищують встановлені нормативи граничних розмірів на рекламу, на представницькі витрати, на підготовку і перепідготовку кадрів, покриваються за рахунок прибутку, що залишається в распоря-жении підприємства.

    До складу собівартості продукції по елементу «Інші затра-ти» включаються також платежі за гранично допустимі викидами-си забруднюючих речовин, причому, розміри цих платежів різко зросли в зв'язку з тим, що в 1995 році коефіцієнти індексації плати за забруднення навколишнього природного середовища стали біль -ше в 17--20 разів. Коефіцієнти застосовуються до базових норма-тівам плати за викиди в атмосферу, скиди у водні басейни, розміщення відходів. Якщо розрахунковий територіальний коефі-цієнт не перевищує 17, то місцеві органи виконавчої влас-ти стверджують його самостійно, якщо ж перевищує, то розра-ти надаються на затвердження в Мінприроди РФ.

    Податок на користувачів автомобільних доріг сплачують підпри-ємства в розмірі 2,5% обсягу виручки від реалізації продук-ції (робіт, послуг) без ПДВ і акцизів, а заготівельні, торгу-ють, постачальницько-збутові в розмірі 2,5% від суми різни-ці між продажною і купівельною ціною товару. Від цього податку звільнені сільгосппідприємства: сільгосптовариства, колхами-зи, радгоспи, селянські (фермерські) господарства. Платниками-ками податку на придбання автотранспортних засобів являють-ся підприємства і громадяни, які здійснюють підприємець-ську діяльність без створення юридичної особи; по ставши-кам, затвердженим урядом: вантажні автомашини, лег-кові автомашини, автобуси - 40% від продажної ціни. Пла-тельщікамі податку на пально-мастильні матеріали з установ-ленним ставками від сум реалізації є підприємства, ре-Алізе зазначені матеріали. Платниками податку на власників транспортних засобів є підприємства і грома-данє. Податок стягується з урахуванням потужності двигуна за ставкою з кожної кінської сили. Платежі з обов'язкового страхова-нию майна підприємства, який обліковується в складі виробниц-дарських фондів, включаються в собівартість за ставкою в розмі-рі 0,1% від собівартості реалізованої продукції; платежі по кредитах - в розмірі ставки Центрального банку, збільшеної на три пункти. Порядок розрахунку витрат на гарантійний ремонт і обслуговування, відрахувань в ремонтний фонд (якщо він створюється на підприємстві), розрахунок зносу по нематеріальних активів ос-освітленні у розділі «Калькулювання собівартості продукції».

    До інших витрат, що включаються в собівартість продукції, відноситься земельний податок. Земельний податок визначається ис-ходячи з площі земельних ділянок з урахуванням їх Местонахожд-ня і ставки за 1 м 2. Наприклад, підприємство розташоване надвух виробничих майданчиках - перша площею 7600 м 2, ставка податку становить 6,94 руб., Друга площею 19 200 м 2, ставка - 3,92 руб. Квартальний земельний податок складе 32,0 тис. Рублів [(7600х6,94 + 19200х3,92)]: 4.

    До елементу «Інші витрати» належать також винагороджуючи-ня за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт по сертифікації продукції, витрати на відрядження за встановленими законодавством нормами, підйомні, плата стороннім організаціям за пожежну і сторожову охорону, витрати на організований набір працівників, оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів і банків, плата за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів та інші витрати, що входять до складу собівартості продукції, але не належать до ра її перелічених елементів витрат.

    Таблиця 7 Розрахунок квартальної планової суми собівартості реалізованої продукції кефіру «Диня» 0,5 л. п / пак для визначення величини оподатковуваного прибутку, 2002 г.

    показники

    Величина показників, тис. Руб.

    Матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів)

    Фонд оплати праці


    Нарахування на зарплату

    амортизація

    Інші витрати, разом в тому числі

    а) ремонтний фонд

    б) земельний податок

    в) податок на користування автомобільних доріг

    г) податок з власників транспортних засобів Собівартість


    1384,0

    346,0 138,4 332,1 186,4

    84,0

    32,0

    41,4

    0,5 2386,9


    Результат цього розрахунку необхідний для визначення величини оподатковуваного прибутку, що випускається і всієї товарної продукції.

    3.4 Цілі і методи планування

    Метою планування собівартості продукції є оп-ределение оптимального рівня витрат на виготовлення і збут продукції високої якості при найбільш раціональному викорис-танні матеріальних і трудових ресурсів.

    Планування собівартості продукції по структурних під-розділень потрібно розглядати як складову частину системи управління фірмою і неодмінною умовою організації внут-ріпроізводственного госпрозрахунку.Дієвість цього показу-теля в значній мірі залежить від того, наскільки економі-но обгрунтовано вирішуються методологічні питання її планування.

    Вихідні дані для розробки плану по собівартості:

    обсяг виробництва продукції в натуральному і вартісному ви-виразі; норми витрат живої і матеріалізованої праці на оди-ніцу продукції; ціни, тарифи, ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів; нормативи відрахувань на соціальне і медичне стра-Хованов і ін .; плани технічного розвитку, вдосконалення організації виробництва, праці та управління; матеріали анали-за господарської діяльності за попередній період.

    Розробці плану по собівартості повинен передувати ретельний техніко-економічний аналіз господарської діяль-ності підприємства і його структурних підрозділів. Глав-ним змістом аналізу має бути глибоке дослідження шляхів вдосконалення техніки, технології, організації тру-та й управління, ліквідації непродуктивних витрат і втрат від браку.

    План по собівартості продукції повинен розроблятися на основі прогресивних норм витрати живого і втілено-ного праці, грошових витрат. Цей розділ бізнес-плану повинен бути тісно пов'язаний з планом виробництва і реалізації продук-ції, з планом по праці, прибутку, постачання, підвищення еф-ності виробництва.

    У плануванні собівартості продукції на промислових підприємствах, як правило, використовуються два методи: норматив-ний і розрахунок собівартості по найважливіших техніко-еко-ким факторам.

    Застосування тих чи інших методичних прийомів обгрунтування планів по собівартості продукції в більшій мірі залежить від стадії розробки плану. Так, на стадії розробки проектів перспективних і річних планів застосування традиційних при-емов планування собівартості з використанням кошторису зат-рат на виробництво і планових калькуляцій не є достатньо ефективним, так як ці документи не відображають повною мірою основних напрямків, за рахунок яких планується сни -Женя собівартості продукції. На цій стадії план по себес-тість продукції визначається шляхом розрахунку зміни зат-рат по основним техніко-економічним чинникам.

    При складанні розгорнутих річних планів на предприяти-ях розрахунки собівартості за факторами поєднуються з складанні цьо-ням калькуляцій собівартості окремих видів продукції і кошторису витрат на виробництво.

    При першому методі планування собівартості продукції необхідно: скласти баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва по споживачах; розробити кошторису на підготовку і освоєння виробництва нових видів про-дукції і кошторису пускових витрат; скласти кошториси витрат на утримання і експлуатацію машин і устаткування, кошторису об-щепроізводственних витрат; кошторису транспортно-заготівельник-них, загальногосподарських і комерційних витрат. Потім каль-кулір собівартість одиниці продукції, розраховується собівартість всієї товарної продукції і складається звід і кошторис витрат на виробництво. Розрахунок плану по собівартості продукції починається з розробки кошторисів витрат на виробництво по допоміжних цехів, так як вартість робіт і послуг цих цехів включається до кошторисів витрат з утримання та експлуата-ції машин і устаткування, загальновиробничих і общехо-господарських витрат, витрат по освоєнню нових видів про-дукції, виготовлення спеціального оснащення.

    В основі другого методу лежить кількісний аналіз зави-ності між виробничими витратами і різними через менениями в обсязі виробництва, структурі продукції, техно-логії, організації праці і виробництва. Даний метод дозволяє врахувати вплив на рівень витрат виробництва через трансформаційних змін умов роботи протягом планового періоду раз-особистих технічних і організаційних заходів.

    Вплив на рівень витрат розраховується за основними груп-пам техніко-економічних факторів:

    1. Підвищення технічного рівня виробництва:

    а) механізація і автоматизація виробничих процесів-сов, впровадження передової технології і автоматизованих си-стем управління;

    б) модернізація і поліпшення експлуатації застосовуваної тих-ники і технології;

    в) зміна конструкції і технічних характеристик виро-лій, підвищення якості продукції;

    г) впровадження нових видів і заміна споживаної сировини, ма-

    ріалів, палива, енергії;

    д) інші чинники, що підвищують технічний рівень про-ництва.

    2. Поліпшення організації виробництва і праці:

    а) вдосконалення управління виробництвом;

    б) поліпшення організації праці;

    в) поліпшення матеріально-технічного постачання;

    г) ліквідація непродуктивних витрат;

    д) скорочення втрат від браку;

    е) інші фактори, пов'язані з удосконаленням орга-нізації виробництва.

    3. Зміна обсягу і структури продукції, що виробляється:

    а) відносне скорочення умовно-постійних витрат (крім амортизації), обумовлене зростанням обсягу виробляй-мій продукції;

    б) поліпшення використання виробничих фондів і свя-занное з цим відносне зменшення амортизаційних від-чисельний;

    в) зміна структури продукції, що виробляється.

    4. Зміна природних умов і способів видобутку поліз-них копалин та інших видів сировини.

    Зміна витрат визначають по кожному окремому фак-тору, що входить в перелічені групи, незалежно від того, як він впливає на зниження собівартості (позитивно або від-ріцательно).

    Вплив на собівартість продукції підвищення технічно-го рівня визначається сумою економії від заходів по тих-нічних прогресу з моменту їх впровадження до кінця року.

    Розрахунок економії по кожному із заходів ведуть лише по тим елементам витрат, на зміну яких впливає плануємо-моє захід.

    При розрахунку цієї економії, щоб уникнути повторного рахунку не враховують відносну економію на умовно-постійних витратах і амортизаційних відрахуваннях. Також не враховують зміни витрат у зв'язку з підвищенням якості продукції і економію в результаті зниження втрат від браку.

    Розрахунок впливу окремих факторів на рівень витрат на один руб. товарної продукції виробляється за елементами витрат. При цьому враховуються терміни дії кожного заходу.

    Порядок розрахунку витрат за техніко-економічними факторами:

    - визначаються витрати на один руб. товарної продукції в базисному періоді;

    - розраховується собівартість товарної продукції пла-планованої року виходячи з витрат на один руб. товарної продукції базисного року, перерахованого за методологією плануємо-мого року; для цього обсяг товарної продукції предпланового року визначається в цінах планованого року;

    - визначається вплив кожного фактора на рівень витрат і обчислюється загальна сума економії (подорожчання);

    - з собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базисного року, віднімається (додається) разом-вая сума економії (подорожчання) і визначається планова се-бестоімость товарної продукції;

    - розраховуються витрати на один руб. товарної продукції планованого року і зниження (подорожчання) цих витрат по срав-рівняно з попереднім роком. При цьому розрахунок проводиться в це-нах і в умовах, порівнянних в базисному і плановане роках.

    Розрахунок зміни собівартості продукції за рахунок дії окремих заходів проводиться по групах факторів. Так, дії заходів по першій і другій групах факторів при-водять до зниження трудомісткості продукції або вивільнення чисельності працюючих.

    Зменшення витрат на заробітну плату і відрахувань на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості продукції визначається за формулою:

    Ез = (t 0 3 0 - t 1 3 1) х (1 + Зд / 100) х (1 + Нд / 100) х В 1

    де Ез - економія витрат на заробітну плату і відрахований-ний на соціальне страхування;

    t 0, t 1, - трудомісткість одиниці продукції в нормо-годинах до і після впровадження заходу;

    3 0, 3 1, - середньогодинна тарифна ставка робіт до і після проведення заходу;

    Зд - відсоток додаткової заробітної плати;

    Нд - відсоток відрахувань на соціальне страхування;

    В 1, - обсяг виробництва з моменту проведення заходу до кінця планованого року.

    Таблиця 8- Підрахуємо даний коефіцієнт на підприємстві ВАТ «Корпорація Роско» за 2001 рік для молока 3,5% в пляшці:

    Е з

    t 0

    t 1

    3 0

    3 1

    3 д

    В 1, тис. Руб

    В з

    30

    35

    100

    110

    10

    250

    7,6

    Е з = (30 * 100-35 * 110) * (1 + 10/100) * (1 + 7,6 / 100) * 2500000 = 2515,5 тис. Руб

    При вивільненні працівників, які перебувають на повремен-ної оплати праці, економія розраховується за формулою:

    Ез = Чр х Зр (1 + Нд / 100) х М

    де Чр - кількість вивільнених працівників;

    Зр - середньомісячна заробітна плата даної категорії працівників;

    М - число місяців з моменту проведення заходу до кінця року.

    Підрахуємо даний коефіцієнт на підприємстві ВАТ «Корпорація Роско» за 2001 рік серед працівників цеху готової продукції:

    Е з = 5 * 3500 * (1 + 7,6 / 100) * 10 = 188300 руб.

    Зростання обсягу виробництва веде до відносного уменьше-нию умовно-постійних витрат. Економія визначається на-

    таким чином: розраховується питома вага умовно-посто-янних витрат по кожній статті витрат і в цілому по собівар-мости в базисному періоді. З огляду на, що зростання обсягу виробниц-ства веде до збільшення деяких умовно-постійних витрат, необхідно їх привести до повністю постійних витрат за допомогою наступної формули:

    Уп = Ух (ДТ-ДЗ) / ДТ

    де Уп - питома вага умовно-постійних витрат в собі-вартості товарної продукції (або статті витрат) базисного періоду,%;

    ДТ - темп приросту обсягу товарної продукції в Плануємо-мом році,%;

    ДЗ - темп приросту даного виду витрат у зв'язку із зростанням обсягу виробництва,%.

    Підрахуємо даний коефіцієнт на підприємстві ВАТ «Корпорація Роско» за 2001 рік для сиру 4%:

    У п = 20 (12-5) / 12 = 11,6%

    Потім визначається економія на умовно-постійних расхо-дах (Еп). Вона розраховується за формулою:

    Е п = C п * У п * ДТ / 10000

    де Сб - собівартість товарної продукції або окремих елементів витрат (статті витрат) в базисному році, тис.руб .;

    Уп - питома вага наведених постійних витрат в себес-тість товарної продукції або окремих елементів витрат,%.

    Підрахуємо даний коефіцієнт на підприємстві ВАТ «Корпорація Роско» за 2001 рік для сиру 4%:

    Е п = 3,1 * 11,6 * 12/10000 = 0,04%

    Відносна економія на амортизаційних відрахуваннях в результаті поліпшення використання основних виробничих-них фондів (Еа) розраховується за формулою:

    Е а = = (а 0 / Ат 0 1 / Ат 1) * Ат

    де а 0 і а, - загальна сума амортизаційних відрахувань у базисному, плановому році, тис.руб .;

    Ат ° і Ат - обсяг товарної продукції в базисному і плановому році, млн.руб.

    Підрахуємо даний коефіцієнт на підприємстві ВАТ «Корпорація Роско» у 2001 році:

    Е а = (27/750 -28/870) 800 = 3,2%

    Зміна структури продукції позначається на зміні величини витрат на один карбованець товарної продукції навіть при ста-більной собівартості конкретних виробів. Так як на підпри-ятіі виготовляється продукція з різним рівнем рентабельність-ності (по відношенню до собівартості), то витрати на один карбованець товарної продукції залежать, зокрема, від зміни питомих ваг окремих видів продукції в загальному обсязі товарного випуску (структурні зрушення).

    Вплив зміни структури продукції на рівень витрат на один карбованець товарної продукції визначають за змінними витратами.

    З цією метою обчислюють суму змінних витрат (сировина і матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, технологічні паливо і енергія, основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні потреби) на один карбованець товарної продукції як в базисному, так і в плано-вом році. При цьому розрахунок ведуть по кожному виду продукції.

    Величину змінних витрат на одиницю продукції беруть з калькуляції собівартості відповідних видів продукції базисного року, за новими видами продукції - з кошторисних каль-куляцій.

    Таким чином, зниження або збільшення витрат у цій чиннику в плановому році визначається шляхом множення різно-сті витрат на один карбованець товарної продукції (за змінними витратами) базисного і планового періоду в цінах базисного року на суму товарної продукції планового року). ...........




    Головна сторінка


        Головна сторінка



    Витрати і собівартість продукції підприємства ВАТ "Корпорація" Роско ", м.Санкт-Петербург

    Скачати 122.04 Kb.