• Витрати і собівартість продукції: ....................................... 10


  • Дата конвертації14.07.2018
    Розмір36.66 Kb.
    Типконтрольна робота

    Скачати 36.66 Kb.

    Витрати і собівартість продукції

    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

    АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ УНІВЕРСИТЕТ

    КОНТРОЛЬНА РОБОТА

    з дисципліни "Економіка підприємства"

    м.Харків

    2007 р

    план

    Типи підприємств: ............................................................... 3

    класифікація по виду і характеру діяльності;

    класифікація за розмірами підприємства;

    класифікація за формами власності;

    класифікація за належністю капіталу;

    класифікація за організаційно-правовими формами.

    Витрати і собівартість продукції: ....................................... 10

    сутність собівартості, склад і структура;

    методи калькулювання собівартості;

    джерела і чинники зниження собівартості.

    Завдання .............................................................................. 18

    Література ........................................................................ 21


    1. Типи підприємств.

    Підприємство - самостійний господарський суб'єкт, створений в порядку, встановленому законодавством, для виробництва продукції, виконання робіт і послуг з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку за допомогою самостійного здійснення своєї діяльності, розпорядження продукцією, що випускається і отриманим прибутком, що залишається у нього після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

    Підприємство є багатофакторної багатофункціональною системою, що витрачається цілий комплекс технічних, організаційних, соціальних та економічних аспектів.

    Підприємства можна класифікувати за багатьма ознаками.

    - По виду діяльності розрізняють виробничі, сервісні, посередницькі, консалтингові, адміністративні, громадські об'єднання, здача в користування майна (кредит, лізинг, оренда, трест)

    - За ознаками діяльності розрізняють промислові підприємства, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, комунікаційні, торговельні, торговельні, наукові, освітні, інформаційно-просвітницькі, фінансові, юридичні, страхові, рекреаційні, культурні, релігійні та інші.

    - За ознакою розмірів підприємства діляться на великі (сверхрупние), середні і малі (дрібні, мікропідприємства) .. При визначенні приналежності підприємств до однієї із зазначених груп використовуються такі показники:

    ~ Чисельність працюючих;

    ~ Вартісний обсяг продукції, що випускається;

    ~ Частка, яку становить продукція, що випускається в загальному обсязі

    продукції країни, регіону і світу;

    ~ Вартість основних виробничих фондів.

    - По формам власності розрізняють приватні підприємства, колективні, державні, комунальні (муніципальні) і спільні підприємства (підприємства з іноземними інвестиціями).

    - За організаційно-правовими форми підприємства розрізняють:

    Господарські товариства і товариства:

    Повне товариство.

    Учасники його відповідно до укладеного між ними договором займаються підприємницькою діяльністю і несуть відповідальність за його зобов'язаннями належним їм майном, тобто по відношенню до учасників повного товариства діє необмежена відповідальність.

    Учасник повного товариства, що не є його засновником, відповідає нарівні з іншими учасниками за зобов'язаннями, що виникли до його вступу в товариство.

    Учасник, що вибув з товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, нарівні з учасниками протягом двох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув з товариства.

    Товариство на вірі (командитне товариство).

    Їм є товариство, в якому на ряду з учасниками, які здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і відповідають за обставинами товариства своїм майном, є учасники-вкладники (коммандистов), які несуть ризик збитків в межах внесених ними вкладів та не беруть участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.

    Товариство з обмеженою відповідальністю - це товариство, майнова відповідальність учасників якої не перевищує суми внесеного паю. Загальна номінальна вартість всіх паїв становить статутний капітал. Власник паю, який має право на частину статутного фонду, може передати це право тільки за згодою всіх учасників даного суспільства.

    Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах вартості внесених ними вкладів.

    Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється тим, що учасники такого товариства відповідають за його зобов'язаннями не тільки внесками в статутний фонд, а в разі потреби і належить їм майном в однаковому для всіх учасників кратному до пайовому внеску розмірі. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

    У повному товаристві всі члени несуть повну відповідальність своїм особистим майном за результатами господарської діяльності даного товариства. Прибуток, отриманий товариством за підсумками фінансового року, ділиться між учасниками відповідно до вкладами в статутний фонд.

    При укладанні угод ведення справ в повному суспільстві може здійснюватися одночасно всіма членами або деякими, які отримали право виступати від імені товариства. В останньому випадку обсяг доручень визначається повноваженнями, підписаними іншими учасниками товариства

    Товариство з обмеженою відповідальністю (відкрите і закрите).

    Акціонерне товариство. Їм визнається суспільство, статутний капітал якого розділений на паї у вигляді акцій рівної номінальної вартості і яке відповідає за своїми зобов'язаннями тільки майном даного суспільства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах вартості наявних у них акцій.

    Учасники акціонерного товариства, які створили статутний фонд, формують органи управління, колективно розподіляють щорічний прибуток товариства і ліквідаційну прибуток у разі продажу товариства.

    Акції можуть продаватися, надаватися в заставу і т.д. без згоди інших акціонерів. акціонери можуть купувати, продавати або передавати третім особам свої акції. Розмір статутного фонду акціонерного товариства повинен бути не нижче суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам. У той же час для інших господарських товариств відповідно до Закону України "Про господарські товариства" ця сума повинна бути не меншою, ніж сума, еквівалентна 625 мінімальним заробітним платам.

    Акціонерні товариства бувають двох видів:

    - Товариство з обмеженою відповідальністю, учасники якого можуть вільно продавати належні їм акції без згоди інших акціонерів, визнається відкритим акціонерним товариством. Таке суспільство в праві проводити відкриту підписку на випущені ними акції та їх вільний продаж на умовах встановлених законом.

    -акціонерное суспільство, акції якого розподіляються тільки серед засновників товариства або іншого заздалегідь визначеного кола осіб, і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі визнається закритим акціонерним товариством.

    Особливості функціонування акціонерних товариств полягає в наступному:

    - вони використовують ефективний спосіб мобілізації фінансових ресурсів;

    - розпиленням ризику, тому що кожен акціонер ризикує втратити лише ті гроші, які він витратив на придбання акцій;

    - участь акціонерів в управлінні товариством;

    - право акціонерів на отримання доходу (дивіденду);

    - додаткові можливості стимулювання персоналу.

    Виробничі кооперативи. Це добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій чи іншій участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

    Члени виробничого кооперативу несуть за його зобов'язаннями субсидіарну відповідальність.

    Прибуток кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі. У такому ж порядку розподіляється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів.

    Державні і муніципальні унітарні підприємства.

    Унітарним підприємством визнається комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене за власником майна. Майно унітарного підприємства є неподільним і не може бути розподілено внеском (часток, паїв). У тому числі між працівниками підприємства.

    У формі унітарних підприємств можуть бути створені тільки державні та муніципальні підприємства.

    Унітарні підприємства поділяються на дві категорії:

    унітарні підприємства, засновані на праві господарського відання;

    унітарні підприємства, засновані на праві оперативного управління.

    Право господарського відання - це право підприємства володіти, користуватися і розпоряджатися майном власника в межах, встановлених законом або іншими правовими актами. Право оперативного управління - це право підприємства володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном власника в межах, встановлених законом, відповідно до цілей його діяльності, завданнями власника і призначенням майна.

    Право господарського відання ширше права оперативного управління, тобто підприємство, яке функціонує на основі права господарського відання, має більшу самостійність в управлінні.

    Об'єднання підприємств.

    Великомасштабного бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств в сукупні структури. При об'єднанні підприємств досягається концентрація капіталу і виробництва в інтересах підвищення їх ефективності і більш повного задоволення суспільних потреб, що в кінцевому підсумку підвищує їх конкурентоспроможність.

    Об'єднання підприємств виникають в результаті різного типу злиттів і поглинань. При поглинанні одне підприємство купує інше (повністю або частково), і в подальшому здійснює контроль над ним, тобто воно зберігає чільне місце. При злитті підприємства, що мають загальний інтерес, об'єднуються з метою створення нової компанії. Злиття бувають:

    Горизонтальні сліянія- об'єднання підприємств, які є конкурентами в одній і тій же галузі. Мета злиття полягає в отриманні виграшу від економії, обумовленої масштабами діяльності, і захист від жорсткої конкуренції.

    Вертикальні злиття - об'єднання підприємств, що діють в одній галузі, але в різних ланках технологічного ланцюга. Мета злиття полягає в отриманні надійного доступу до джерел ресурсів і ринків збуту. Ці злиття сприяють монопольним проявам і тому потребують особливої ​​уваги з боку держави.

    Конгломератні злиття - об'єднання підприємств різної галузевої приналежності, не пов'язаних між собою технологічно, що здійснюються для збільшення масштабів і зменшення ризику завдяки диверсифікації виробництва.Метою цих злиттів є прискорення зростання підприємства і диверсифікації ризику. Теоретично, якщо в одному з видів виробництва спостерігається спад, в іншому.

    В результаті в залежності від особливостей організації, управління і контролю формуються найрізноманітніші форми об'єднань:

    Корпорація - це акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей. Як юридична особа корпорація несе відповідальність по боргах і податках за усі вхідні в неї підприємства і виступає в якості самостійного суб'єкта підприємницької діяльності.

    Трест - форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при яких входять до об'єднання підприємства втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано.

    Концерн - багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковані єдиному керівництву за допомогою контролю.

    Ці організаційно - господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, диверсифікації виробництва мають певну стійкість до коливань ринкової кон'юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямках.

    Консорціум - форма тимчасового об'єднання підприємств, створювана з метою конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Вхідні в консорціум підприємства зберігають повну самостійність, підкоряючись загальному керівництву тільки в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

    Фінансово-промислова група - це комплекс різно-галузевих продуктивних підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банки, страхові копанні, інвестиційні фонди), об'єднаних спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку.

    Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об'єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами.

    Об'єднання підприємств сприяють зростанню ефективності виробництва і поліпшення умов функціонування ринків, сприяють зниженню витрат виробництва і зростання прибутку. Зростання ефективності виробництва в рамках окремих об'єднань веде до зростання ефективності галузі, а потім і всієї економіки.

    При утворенні великих об'єднань підприємств, як правило, загострюється проблема монополізму, що вимагає встановлення особливого контролю за діяльністю цих об'єднань з боку держави. В Україні при створенні об'єднань виникає багато проблем, обумовлених недосконалістю законодавства: не встановлені чіткі межі економічної самостійності об'єднань; взаємини об'єднань з державними та місцевими органами управління в багатьох випадках не мають чіткої правової регламентації; правові основи інформаційного обслуговування комплексів не досконалі.

    2. Витрати і собівартість продукції.

    Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі витрати (витрати виробництва) на на спожиті при виготовленні продукції засоби виробництва, оплату праці робітників, послуг інших підприємств, витрати по реалізації продукції, а також витрати з управління та обслуговування виробництва, т . Е. це витрати підприємства, виражені в грошовій формі, на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

    У собівартість продукції включають такі витрати:

    1) витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на забезпечення якості.

    2) витрати по обслуговуванню виробничого процесу.

    3) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом.

    4) витрати, пов'язані з удосконаленням технології та організації виробництва, підвищенням якості і надійності продукції, винахідництвом і рационализаторством.

    5) витрати на утримання і експлуатацію природоохоронних споруд.

    6) витрати по забезпеченню нормальних умов праці і техніки безпеки.

    7) витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

    8) виплати, передбачені законодавством про працю.

    9) відрахування від витрат на заробітну плату.

    10) платежі за обов'язковими, встановленим законом видами страхування і за кредитами банку.

    11) відрахування до спеціальних фондів.

    12) витрати на відтворення основних виробничих фондів, тобто амортизаційні відрахування.

    13) знос нематеріальних активів.

    14) передбачені законом податки, збори, платежі та ін. Обов'язкові відрахування.

    15) інші види витрат відповідно до встановленого законодавством порядку.

    Крім того, у фактичній собівартості відбиваються:

    а) втрати від шлюбу;

    б) витрати на гарантійний ремонт, обслуговування;

    в) втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин;

    г) недостачі при відсутності винних осіб;

    д) грошові допомоги в установленому законом порядку.

    Під структурою собівартості розуміється питома вага різних видів витрат у повній собівартості продукції. Структура собівартості залежить від особливостей виробництва (до якої галузі відноситься виробництво, тип виробництва, географічне розміщення і ін.)

    Залежно від того який вид витрат переважає в собівартості, прийнято розрізняти: матеріаломісткі, паливоємність, енергоємні і трудомісткі галузі. Така класифікація показує, за рахунок яких витрат можна досягти зниження собівартості.

    По етапах формування можна виділити наступні види собівартості:

    - технологічна - це сума витрат на здійснення технологічного процесу;

    - виробнича - витрати на виробництво продукції;

    - повна - витрати на виробництво і збут.

    Кошторис витрат на виробництво характеризує всю суму витрат підприємства в розрізі економічно однорідних елементів. У промисловості прийнята наступна угруповання витрат за економічними елементами:

    1) матеріальні витрати включають витрати на:

    - сировина і матеріали (за вирахуванням вартості зворотних відходів за ціною їх можливого використання або реалізації);

    - покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати;

    - допоміжні матеріали;

    - паливо і енергія, що витрачаються на технологічні або господарські потреби;

    - виробничі послуги сторонніх підприємств, а також своїх господарств, що не відносяться до основної діяльності, і деякі інші витрати.

    2) витрати на оплату праці включають витрати на оплату праці штатного та позаштатний промислово-виробничого персоналу підприємства, включаючи премії, стимулюючі та компенсаційні виплати;

    3) відрахування на соціальні потреби - відрахування у позабюджетні соціальні фонди (пенсійний, соціального страхування, на випадок безробіття та Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи) за встановленими нормами від витрат на оплату праці;

    4) амортизація основних фондів - витрати, що дорівнюють сумі амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, включаючи прискорену амортизацію;

    5) інші витрати, що не ввійшли в раніше перераховані елементи витрат. Це податки, збори, відрахування в спеціальні фонди, оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, витрати на відрядження, страхування майна, винагороди за винахідництво і раціоналізаторство, оплата робіт по сертифікації продукції, орендна плата та інші.

    Співвідношення окремого елемента витрат до їх загальній величині відображає структуру витрат за певний період. Аналіз показує, що структура витрат розрізняється по галузях, а в галузях по підприємствах. У загальному вигляді структура витрат на виробництво промислової продукції представлена ​​на рис. 1.1

    Мал. 1.1. Структура витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) в 2000 р

    Методи обліку і калькулювання фактичної собівартості.

    Правильний розрахунок собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, чим здійснено методи калькулювання, тим простіше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції.

    Метод обліку виробничих витрат - це визначення складу і розміру витрат по окремих виробах, видам, групам виробів, переділів, замовленнями і т.д. Визначальними факторами при виборі методу обліку виробництва є галузева приналежність, тип виробництва, характер технологічного процесу, номенклатура продукції, що випускається, організаційна структура управління виробництвом.

    В даний час можна виділити наступні основні методи обліку витрат:

    • по відношенню до технологічного процесу - позамовний, попередільний;

    • по об'єктах калькуляції - деталь, вузол, виріб, процес, переділ, виробництво, замовлення;

    • за способом збору інформації, що забезпечує контроль за витратами, - метод прямого рахунку, нормативний метод, облік по неповної собівартості.

    Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах обробних галузей промисловості, де виробляються неповторним або рідко повторюються вироби або роботи, а також у допоміжних виробництвах підприємства.

    Об'єктом обліку витрат є окреме замовлення, що відкривається на заздалегідь встановлену кількість однакових виробів, або певний обсяг виконаних робіт або послуг. Виробничі витрати розраховуються за окремим замовленням, а всередині його - в розрізі встановленої номенклатури калькуляційних статей витрат.

    Фактична собівартість випущених виробів, виконаних робіт або послуг по кожному замовленню калькулируется по його закінченні підсумовуванням витрат на виробництво з урахуванням що мав місце повернення невикористаних матеріальних цінностей і є не середньої, а цілком певною величиною. Калькулювання фактичної собівартості окремих виробів здійснюється методом прямого розрахунку, тобто сума всіх витрат на виробництво ділиться на кількість вхідних в це замовлення виробів.

    Попередільний метод обліку витрат на виробництво застосовується в масових виробництвах, де технологічний процес складається з ряду послідовних переділів - перериваних стадій обробки, що представляють сукупність операцій або процесів, в результаті яких виготовляється однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки продукція. Сутність цього методу полягає в тому, що виробничі витрати враховуються по переділах виробничого процесу, а всередині кожного переділу - по калькуляційних статтях витрата ів. Попередільний метод застосовують в основному в металургійній, текстильній, деревообробній, скляної, паперової, харчової промисловості.

    Метод прямого рахунку заснований на аналізі фактичних витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють витрати, дійсно припадають на даний об'єкт в аналізованому періоді при фактичному обсязі виробництва і рівні обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни на ці ресурси. Причому контроль їх рентабельності може бути проведено таким чином, що фактичні витрати минулого періоду можуть розглядатися як планові витрати і протиставлятися Екім витрат розрахункового періоду.

    Головний недолік даного методу полягає в неможливості поточного контролю витрат.Фактичні витрати є результатом спільного впливу всіх визначальних їх чинників: коливань в завантаженні, зміни потужності, цін, а також прояви безгосподарності на підприємстві. При цьому не досягається головна мета обліку витрат, а саме контроль економічності.

    Найбільш широко на промислових підприємствах з випуску товарів народного споживання застосовується нормативний спосіб. Калькулювання собівартості за нормативними витратам може застосовуватися там, де є місце повторення операцій при виробництві. Якщо ж немає повторення операцій, то неможливо встановити норми. Нормативна собівартість являє собою один з видів собівартості, в процесі калькулювання якої використовують нормативи, затверджені підприємством. У їх число входить комплекс завдань, нормативів, норм і кошторисів, які використовуються для планування, організації і контролю виробничого процесу. Ці нормативи представлені у вигляді планових завдань, нормативних документів технічної підготовки виробництва, у вигляді нормативів витрат ресурсів і допоміжних матеріалів.

    Відомо, що планову собівартість підприємства складають на квартал або рік (середня на квартал, на рік). Нормативну ж собівартість розраховують на місяць по цехах і підприємству в цілому, при оцінці шлюбу і залишків незавершеного виробництва. По кожному кварталу і року перевіряють відповідність планової і нормативної собівартості, аналізують і в їх методику вносять необхідні корективи з метою підвищення обгрунтованості планових розрахунків.

    Нормативний метод обліку витрат на виробництво характеризується наступними принципами організації обліку:

    1) попереднє складання нормативних калькуляцій на основі технічно обгрунтованих діючих норм витрати по основних статтях витрат на виробництво в натуральному і грошовому вираженнях;

    2) облік змін діючих поточних норм і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

    3) виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм з причин і винуватцям.

    Застосування системи нормативного обліку дозволяє використовувати нормативний спосіб калькулювання, при якому фактична собівартість продукції обчислюється шляхом алгебраїчного додавання її нормативної собівартості і величини змін норм і відхилень від норм. Організація нормативного методу обліку дозволяє здійснити повсякденний і безперервний облік і контроль за поточними витратами.

    У країнах ринкової економіки досить широко застосовується облік витрат по неповної собівартості, тобто коли в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частина накладних витрат не відносять до собівартості окремих виробів, а безпосередньо віднімають з виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповної собівартості є облік по системі «директ-костинг», коли до собівартості окремих видів продукції відносять тільки прямі витрати, а до фінансового результату - непрямі. Як перевага даного принципу калькулювання слід назвати:

    • можливість проведення аналізу беззбитковості на основі поділу витрат на постійні та змінні;

    • використання більш гнучкого ціноутворення, що дозволяє збільшити конкурентоспроможність продукції і зменшує можливість «осідання» продукції на складі;

    • можливість визначення прибутку, яку приносить продаж кожної додаткової одиниці продукції;

    • планування цін та знижок на певний обсяг продажів.
    Собівартість - це один з ключових показників роботи підприємства, який використовується для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, для визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін. За даними обліку витрат визначаються результати діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, оцінюється і аналізується виконання планових завдань по зниженню собівартості і підвищенню ефективності виробництва.

    Фактори зниження собівартості продукції.

    Всі фактори можна поділити на дві основні категорії: зовнішнього походження, тобто знаходяться поза даного підприємства, і внутрішнього порядку.

    До зовнішніх факторів належать:

    • зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, паливо та інші матеріальні цінності, які підприємство отримує для потреб виробництва;

    • зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також всякого роду обов'язкових внесків, відрахувань і нарахувань, наприклад на заробітну плату, по відрахуваннях на соціальні потреби;

    • зміна тарифів на перевезення вантажів, палива і т.д. Основними внутрішніми факторами є:

    • підвищення продуктивності праці;

    • зменшення трудомісткості виготовлення виробів;

    • зниження матеріаломісткості продукції, що випускається, підвищення коефіцієнта використання металу шляхом більш раціонального розкрою, наближення конфігурації заготовок до готових деталей і т.д .;

    • зменшення обсягу і поліпшення використання відходів виробництва;

    • уніфікація машин, вузлів і деталей, яка сприяє збільшенню повторюваності випуску продукції, а в цілому зменшує розмір загальновиробничих витрат і підвищує продуктивність праці;

    • усунення втрат від браку;

    • застосування ресурсозберігаючої технології, що забезпечує економію матеріалів та енергії, вивільнення працівників;

    • збалансована експлуатація виробничих потужностей, що призводить до скорочення вартості основних засобів, незавершеного виробництва і запасів продукції;

    • підвищення організаційного рівня виробництва, що тягне за собою скорочення втрат робочого часу, тривалості виробничого циклу і, як наслідок, зниження собівартості продукції і розмірів оборотних коштів підприємства:

    • роботка оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства, що забезпечує раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу підприємства;

    • використання технологічного обладнання, особливо дорогого, в економічно ефективних областях і режимах;

    • раціоналізація організаційної структури системи управління виробництвом, а значить, скорочення витрат на управління, підвищення його ефективності.

    • Кожен напрямок зниження витрат виробництва передбачає ряд заходів, які в сукупності складають конкретні плани.


    Завдання.

    завдання 1-58

    Підприємство придбало виробниче обладнання первісною вартістю 330000 гривень. Ліквідаційна вартість обладнання після його експлуатування за попередніми оцінками може скласти 10000 грн. передбачуваний термін використання складе 4 роки. Розрахуйте амортизаційні відрахування і балансову вартість кумулятивним методом.

    Сума чисел років - це сума порядкових номерів років, протягом яких об'єкт експлуатується.

    Якщо передбачуваний термін використання обладнання становить 4 роки то ця сума дорівнює: 1 + 2 + 3 + 4 = 10.

    Розрахуємо амортизаційні відрахування і балансову вартість в таблиці

    амортизація

    сума зносу

    залишкова ст-ть

    на початок

    330 000,00

    1 рік = (320000 * 4/10)

    128 000,00

    128000,00

    202 000,00

    2 рік = (320000 * 3/10)

    96 000,00

    224000,00

    106 000,00

    3 рік = (320000 * 2/10)

    64 000,00

    288000,00

    42 000,00

    4 рік = (320000 * 1/10)

    32 000,00

    320000,00

    10 000,00

    завдання 4-58

    Початкові дані:

    Назва виробу

    Кількість виробів, шт.

    Собівартість одиниці виробу, грн.

    Оптова ціна, грн.

    А

    50

    5.55

    1.72

    Б

    120

    0.95

    1.10

    В

    30

    4.40

    7.60

    Визначити прибуток і рентабельність по кожному виробу. Зробіть висновки. Розрахуйте виручку від реалізації продукції і рентабельність реалізованої продукції.

    Прибуток визначаємо по кожному виробу за формулою:

    Пр = Впр - Зр.

    де Пр - прибуток від реалізації продукції;

    Впр - виручка від продажу продукції

    Зр.- витрати на виробництво і збут продукції.

    Рентабельність продукції (окремих видів) за формулою

    ;

    де R п - рентабельність продукції (окремих видів)

    П р - прибуток від реалізації

    З пр - витрати на виробництво продукції і її реалізацію.

    Найменування

    прибуток

    рентабельність

    А

    -191,5

    -0,69

    Б

    18

    0,16

    В

    96

    0,73

    Проаналізувавши вищевикладені дані можна зробити висновок, що виробництво вироби В є рентабельним а виробництво виробу А -не рентабельно, буде доцільно зняти виріб А з виробництва.

    Розрахуємо виручку від реалізації продукції, і витрати на виробництво продукції і її реалізацію:

    У пр = 50 х 1,72 + 120 х 1,10 + 30 х 7,60 = 86 + 132 + 228 = 446,00 грн.

    З пр = 50 х 5,55 + 120 х 0,95 + 30 х 4,40 = 277,50 + 114 +132 = 523,50 грн.

    Розрахуємо рентабельність реалізованої продукції:

    446,00 / 523,50 = 0,85.

    завдання 2-24

    Визначити коефіцієнт оборотності оборотних коштів і величину 1 обороту, а також розмір оборотних коштів, що вивільняються. Нормування оборотних коштів у звітному році становить 50 тис. Грн., А обсяг реалізованої продукції - 550 тис. Грн. У планованому році підприємство прискорить оборотність оборотних коштів в порівнянні з звітним на 12%.

    Розрахуємо коефіцієнт оборотності за формулою:

    До ПРО = Q РП / Н ОБС = 550000/50000 = 11 оборотів.

    де:

    Q РП - обсяг реалізованої продукції в плановому періоді;

    Н ОБС - середній залишок або норматив оборотних коштів.

    Розрахуємо тривалість одного обороту в днях за формулою:

    Т ПРО = F ПЛ \ К ОБ = 360/11 »33 дня

    де:

    До ОБ - коефіцієнт оборотності

    F ПЛ - кількість днів у плановому періоді (рік-360 днів)

    розрахуємо розмір оборотних коштів, які вивільняються за формулою:

    ОБС ОТН = (Q РПФАКТ / К ОБПЛ) - (Q РПФАКТ / К ОБФАКТ) = 550000 / 9,68 = 56818,18 грн.

    де:

    Q РПФАКТ - обсяг реалізованої продукції факт.

    До ОБПЛ - коефіцієнт оборотності плановий

    До ОБФАКТ - коефіцієнт оборотності розрахунковий

    завдання 3-58

    Обчислити за звітом за минулий рік обсяг валової і товарної продукції підприємства. Вихідні дані в таблиці.

    Випуск виробів, тис. Шт.

    1

    250

    2

    150

    3

    130

    Ціна виробу, грн.

    1

    35

    2

    25

    3

    15

    Послуги та роботи промислового характеру іншим підприємствам, тис. Грн.

    180

    Капітальний ремонт власного обладнання, тис. Грн.

    250

    Залишки незавершеного виробництва, тис. Грн.

    350

    Розрахуємо обсяг товарної продукції:

    Виріб 1 = 250 000 х 35 = 8750000 грн.

    Виріб 2 = 150000 х 25 = 3750000 грн.

    Виріб 3 = 130000 х 15 = 1950000 грн.

    Всього: 14450000 грн.

    Також до товарної продукції відносяться послуги і роботи промислового характеру іншим підприємствам, що становлять 180000 грн.

    Разом обсяг товарної продукції становить 14450000 + 180000 = 14630000 грн.

    До обсягу валової продукції відносять:

    обсяг товарної продукції + залишки незавершеного виробництва = 14630000 + 350000 = = 14980000 грн.

    Список літератури:

    1. Зайцев Н.Л. Економіка організації. - М .: «Іспит», 2000. - 768с.

    2. Зайцев Н.Л. Економіка промислового підприємства. Практикум. - М .: ИНФРА-М, 2001. - 192с.

    3. Сергєєв І.В. Економіка підприємства. - М .: Фінанси і статистика, 2000. -304с.

    4. Сергєєв І.В., Веретенников І.І. Організація і фінансування інвестицій. М .: Фінанси і статистика. 2000.- 272с.

    5. Довідник фінансиста підприємства. -М.: ИНФРА-М, 2000.-559с.

    6. Економіка підприємства. Під ред. В. Я. Горфінкеля, В.А.Швандара. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.-718с.

    7. Економіка підприємства: Завдання. Ситуації. Рішення / Под ред.С.Ф. Покропівного.-К .: Знання-Прес, 2001.-343с.

    8. Економіка підприємства. Під ред. Л.Г.Мельніка 2-е изд. - "Університетська книга" Суми, 2005.-18С-35 с., 212с.-234с.

    9. Продиус Ю.І. Економіка предпріятія.3 вид.- Харків "Одіссей" 2006.-168с.-202с.

    .