• §2 Договір Росії з Китаєм.
  • Глава I. Китай в кінці XVI - початку XVII ст ..
  • Глава II. Перші взаємини росіян з китайцями на рубежі XVI - XVII ст.
  • §1 Посольство Івана Петлина.
  • Глава III. Інші мандрівники XVII в. і їх досягнення.
  • Список джерел та літератури


  • Дата конвертації27.06.2017
    Розмір92.7 Kb.
    Типкурсова робота

    Зародження російсько-китайських відносин

    3

    Арзамаський державний педагогічний інститут імені А.П. Гайдара

    Кафедра Всесвітньої історії

    Студента 3 курсу історичного факультету В.В. Рожкова

    Курсова робота

    Зародження російсько-китайських відносин

    Науковий керівник

    В.С. Саечніков

    Арзамас 2004

    зміст

    Вступ.

    Глава I. Китай в кінці XVI - початку XVII ст.

    Глава II. Перші взаємини росіян з китайцями на рубежі XVI - XVII ст.

    §1 Посольство Івана Петлина.

    §2 Договір Росії з Китаєм.

    Глава III. Інші мандрівники XVII в. і їх досягнення.

    §1 Федір Байков.

    §2 Микола Спафарія.

    Висновок.

    ВСТУП

    Росії має особливе становище на континенті, з одного боку, швидко розвивається Європа, з іншого держави сходу, що відстають у розвиток від Європи. Тут виникає, на мій погляд, досить актуальне питання, що було б більш вигідно для Росії зближення зі Сходом чи Європою. Освоєння Сибіру в XVI в. дало не тільки нові території, а й нових сусідів. Серед цих сусідніх держав був Китай, країна, про яку на Русі знали тільки з розповідей іноземців-путішественніков. Спільний кордон стала причиною перших прямих взаємин і посольств.

    Мета даної роботи, на основі аналізу даних розглянути весь процес зародження російсько-китайських відносин. Маючи мета роботи необхідно досліджувати деякі завдання:

    Ш Охарактеризувати становище Китаю на початку XVI - наприкінці XVII ст. (Сільське господарство і аграрні відносини, державна організація, внутрішня і зовнішня політика мінської імперії);

    Ш Охарактеризувати перші взаємини росіян з китайцями, посольство Івана Петлина і договір Росії з Китаєм;

    Ш А так же, подорожі інших росіян.

    У цій роботі були використані документи «Про розвиток сільського господарства» Сільське господарство та аграрні відносини в Китаї // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. с. 15, «Види земельної власності. Форми експлуатації селян »Види земельної власності. Форми експлуатації селян // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. с. 19, «Наймана праця в селі» Наймана праця в селі // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. с. 38, «Прядіння і ткацтво» Прядіння і ткацтво // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. с. 43. А так же «перший договори Росії з Китаєм» Перший договори Росії з Китаєм // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960 с. 96, основною літературою є стаття «Перші російські люди в Китаї» Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески, М., 2000,

    Хронологічні рамки джерел використовуються в роботі, встановлені в зв'язку з тим, що в XV - XVII ст. в Китаї з'явилися певні зрушення в області економіки. Цей період наповнений бурхливими подіями класової боротьби, відзначено новими явищами в області розвитку китайської культури. Багато документів переведені вперше з старокітайского мови і взяті переважно з джерел і творів XVII в. Дуже різні за своїм характером.

    Кожен документ використаний при розгляді завдання, має докладний опис життя китайських селян, знаті і імператорського двору, все відросли економіки, соціальної сфери. Якщо говорити про достовірність джерела то тут думка подвійне: з одного боку, роботи писалися прихильниками наявної влади, але так само є роботи і тих кого переслідувала влада. Не дивлячись на переслідування, в останньому затвердженому варіанті Мін ши все ж збереглося не мало відомостей, які привели б в лють феодальних маньчжурських господарів країни, якщо б вони ретельно прочитали томи мінської історії. Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В., М., 1960, стор. 5

    Окремо потрібно сказати про «Першому договорі Росії з Китаєм» Саме Іваном Петлін була привезена до Москви і Посольський наказ грамота від імператора Ваньлі. Через відсутність перекладача з китайської зміст грамоти було невідомо до 1675 р .. Однак в Тобольську Спафарий вдалося знайти перекладача, і перс наведені грамоти були відправлені в Посольський наказ. Зміст документа показує відношення китайської мінської імперії до російської держави. Перший договори Росії з Китаєм // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960 с. 96

    Стаття Малявіна «Перші російські люди в Китаї» це докладна розповідь про перших російських послів у Китаї, про їх невдачі і досягнення, і взагалі про зародження відносин між Китаєм і Росією. Розповіді тих трьох мандрівників, тобто Петлина, Спафарія, Байкова, унікальні, тим що опис це належить найважливішим явищам давньо - російської географічної літератури і при надзвичайній стислості викладу відрізняються багатством і точністю відомостей, зокрема у Байкова. При крайній недоступності Китаю в XVII в. опис Байкова були для свого часу, надзвичайно важливим внеском в географічну науку і скоро стало відомим у Західній Європі Енциклопедичний словник. Брокгауз Ф.А., Ефрон І.А .. Т.4. «Тера» 1990. с. 718. Микола Гаврилович Спафарий, так само в «Описі Китаю», яке складено не тільки по книжкових посібниками, а й оп особистими спостереженнями. Там же Т.61. с. 156 Розпис, за словами самого Петлина була написана ним під час поїздки в Китай, розпочатої за дорученням государя 1620 р після повернення з подорожі він надав государю в Москві свій опис, разом з «кресленням». Але на думку Карамзіна, Петлина склав свою «Розпис» по записах козаків Івана Петрова і Бурнашев Яличева, Колишніх в Китаї в 1567 р сам же в Китаї не бував. Там же Т.45. с. 446

    Читаючи цю статтю можна простежити процес зародження російсько-китайських відносин, хоча багато в чому невдалий через несумісність традицій чи зайвої гордості, причому по обидва боки. Викладено ця розповідь досить докладно, що дозволило мені на нього спиратися в процесі роботи для розгляду практично всіх завдань поставлених в даній роботі.

    У дослідженні цієї теми була використана й інша література, це: Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів // глав. Ред. Л.В. Симоновський, М.Ф. Юр'єв. М., 1976, тут дана тема зачіпається не дуже докладно, але є загальні дані;

    Всесвітня історія Всесвітня історія // глав. Ред. Е.М. Жуков Т. IV. М., 1958 не дає докладного викладу теми, але ця література дає загальні відомості про досліджуваних країнах в XVI - XVII ст .;

    Історія дипломатії Історія дипломатії // під ред. В.А. Зоріна. Т.1. М., 1959 дає деяку інформацію про посольства на сході, з даної теми докладних відомостей немає, але дає загальне уявлення;

    Енциклопедичний словник Брокгауз Ф.А. і Ефрон И.А. Енциклопедичний словник. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А., Т. 4, 45, 61 «Терра», 1990, це, по-моєму, самий цікавий словник, в якому можна знайти багато корисного і цікавого;

    Н.М. Карамзіна «История государства Российского» Карамзін Н.М. История государства Российского. Т. IX - XII. Калуга: Золота алея, 1993 тут для даної роботи є відомості, які дають дві думки дуже важливі в дослідженні теми.

    Історія народів східної та центральної Азії з найдавніших часів і до наших днів Історія народів східної та центральної Азії з найдавніших часів і до наших днів. М. 1986, в цій літературі є короткі відомості про Китай на даний період.

    Аналіз літератури свідчить, що поставлені завдання вирішуються, маючи достатньо інформації і відповідно, розкривається поставлена ​​мета роботи, тобто тема «Зародження російсько-китайських відносин».

    Глава I. Китай в кінці XVI - початку XVII ст ..

    До XVI ст. При Мінської династії Китайська імперія охоплювала територію сучасних внутрішніх провінцій Китаю і частину Маньчжурії. Васалами Китаю були Корея, В'єтнам і Тибет. Країна була розділена на 15 великих адміністративних одиниць. Керувалися вони чиновниками, які призначалися центральною владою.

    У XVI - XVII ст. зростання продуктивних сил в Китаї знайшов своє відображення в розвитку ремесла, поліпшення техніки землеробства, подальший розвиток товарного виробництва і грошових відносин. У феодальної Мінської імперії зароджується і розвивається мануфактура.

    Про рід занять пише Хучжоу фу чжи. «Селяни всіх волостей (Сянов) займаються землеробством. У крайніх східних сянах розводять шовкопрядів, в західних повітах займаються прядінням і ткацтвом, в південних - розводять шовковиці, в північних - готують паливо і бамбук. У сянах, прилеглих до міської стіни на півночі, вирощують овочі та індиго, в Діцзяне, збирають корінь лотоса, в Хдедуаньтоу заготовляють очерет, в Цзінсі сіють рами, в Линха розводять шовкопрядів і особливо майстерно крутять шовкові нитки і роблять тканину ». Сільське господарство і аграрні відносини в Китаї // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.) Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. стор.15

    Форми селянської залежності були різними. Кріпосного права формально не існувало, селянин юридично був особисто вільним, однак ця свобода фактично була обмеженою. Існування системи кругової поруки, що передбачала суворий облік населення і контроль над ним шляхом створення десятидворок на чолі зі старостою (десяцьким), обов'язок селянства виконувати важкі роботи на користь держави і феодалів - все це сильно обмежувало свободу особисту селян. У ще більшій залежності перебували здольники, які обробляють землю феодалів на умовах феодальної оренди. Нарешті, фактично наближалися до становища кріпаків ті безпосередні виробники, землі яких були передані в так зване покровительство великим феодалам.

    Мінська земельна система в цілому складалася з двох категорій полів: державних і приватних. Мін ши, описує земельну систему таким чином: «Спочатку державні землі складалися з земель, що входили до державного земельного фонду ще за часів Сун і Юань. Потім до них були приєднані землі, повернуті до державного фонд, ... »Види земельної власності і форми експлуатації селян // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.) Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. стор. 19; Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів // глав. Редактор Л.В. Симоновський, М.Ф. Юрьев.М., 1974 с. 622

    Найбільшими землевласниками в XVI - XVII ст. були імператори мінської династії. Ще в XVI ст. були створені перші в мінський період імператорські маєтку, число яких в подальшому не безперервно зростала. До початку XVI ст. тільки в столичному окрузі знаходилося 36 маєтків із загальною площею більше ніж 37 тис. цин. Протягом XVI - XVII ст. продовжується зростання імператорського землеволодіння за рахунок захоплення приватних земель, переважно земель селян ... І хотілося б навести такий приклад: «Через місяць після вступу на престол Уцзуна (1506) створили 7 імператорських маєтків, пізніше число їх збільшилася і досягла понад 300. Князі та імператорські родичі вимагали, просили і захоплювали приватні землі без ліку.

    На початку свого царювання Інцзун наказав цзіішчжуну Ся Яню і іншим обстежити землі імператорських маєтків.Ся Янь переконливо доповідав, що імператорські маєтку стали лихом для народу.

    З часу правління Чженде (1506--1522) багато землі, подаровані (тоу), піднесені вищестоящим (сянь) і захоплені (ціньму), повертали народу, але євнухи та імператорські родичі таємно перешкоджали цьому. ».

    Селянське землеволодіння було дрібним, парцельное. Ще на початку правління Мінської династії, що прийшла до влади в результаті народного повстання, селянство добилося деякого перерозподілу землі: «У зв'язку з тим, що на великій рівнині багато землі прийшли в запустіння, імператор наказав місцевим чиновникам порахувати людей і роздати їм землю. Землі, що знаходяться при каналі, імператор наказав врахувати, передати місцевим тяглих і не дозволяти відбирати у них ці землі.

    Люди, які отримали від скарбниці бика і сільськогосподарський реманент, платили за них податок. Цілина і пустки, оброблені понад норму, навічно звільнялися від оподаткування ». Види земельної власності і форми експлуатації селян // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.) Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960. стор. 21; Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів // глав. Редактор Л.В. Симоновський, М.Ф. Юрьев.М., 1974 с. 619

    Селяни - власники були, мабуть, не численні. У своїй більшості селяни залишалися безземельними і були власниками державних земель або земель феодалів. Найчисленніша група селян, становили власники або орендарі приватних земель, тобто земель перебували в повній власності феодала.

    Всі ці групи селянства були відгороджені один від одного нездоланною стіною. В їхньому становищі відбувалися постійні зміни: дрібні власники перетворювалися на власників державної землі або орендарів приватних полів у зв'язку з безперервним поглинанням селянських земель феодалами. З іншого боку, і орендарі приватних земель могли перетворитися на власників державної землі в разі конфіскації земель дрібних феодалів державою або захоплення феодальної знаттю, бюрократією.

    До другої половини XVI ст. Панівною формою експлуатації була рента продуктами: вона стягувалася державною владою в формі податку з селян, що обробляли державні землі, а також з селян, що обробляли власні дрібні ділянки. Феодали, які виступали в якості приватних власників землі, стягували ренту з селян, які користувалися цією землею. Цей вид ренти часто значно перевищував податки, складаючи, як правило, половину врожаю.

    У XVI - XVII ст. існувала і відпрацьовувалася рента. Вона виражалася як у формі різного роду відпрацювань на землях феодалів, так і головним чином у формі державних повинностей, що представляли собою по суті державну панщину.

    Селяни, змушені віддавати більшу частину зібраного врожаю феодалам, волочили жалюгідну, злиденне життя. Їм часто доводилося просити позики у лихварів, в якості яких нерідко виступали ті ж поміщики. Від лихварської експлуатації страждали не тільки селяни, а й міське населення, в основному ремісники.

    У XVI ремісниче виробництво в Китаї досягло високого рівня. До цього часу в ряді галузей виробництва існували великі державні майстерні, засновані головним чином на кріпосній праці, і приватні підприємства, де застосовувалася праця найманих робітників.

    У Мінській імперії отримали подальший розвиток такі галузі виробництва, як вироблення шовкових і бавовняних тканин, фарфорове виробництво, суднобудування, виробництво паперу, плавка металу, гірничодобувна промисловість (видобуток золота, срібла, міді, залізної руди), видобуток солі, вироблення скла.

    Широкого розмаху набуло будівництво міст, палаців, храмів, мостів, каналів, арок. Масштаби будівництва були значні.

    Значний розвиток отримало кораблебудування у зв'язку з боротьбою проти європейських колонізаторів (португальців, іспанців і голландців), а також зростанням внутрішньої і зовнішньої торгівлі і розширенням річкових і морських зв'язків Історія народів східної та центральної Азії з найдавніших часів і до наших днів. М. 1986. с. 202.

    По своїй організації та соціальної сутності ремісниче і мануфактурне виробництво в XVI - XVII ст. поділялося на 4 види: 1) сільське домашнє ремесло; воно обслуговувало не тільки внутрішній, а й зовнішній ринок; займалися ним головним чином жінки; 2) міське дрібне ремесло; дрібні майстерні мали в своєму складі, як правило, главу сім'ї - майстри, членів сім'ї та іноді невелике число учнів; 3) казенні або державні підприємства і 4) приватна мануфактура.

    Державне виробництво охоплювало головні галузі господарства, зокрема фарфорове виробництво, соляної, гірничорудний і ливарний промисли, видобуток вугілля і ін. Серед державних підприємств були і великі, типу мануфактур.

    Державне виробництво грало чи не головну роль, будучи переважаючим за своїми масштабами і значенням.

    У державних майстерень і мануфактурах працювали в основному феодально-залежні, по суті кріпаки, зобов'язані згідно із законом виконувати трудові повинності, відпрацьовувати державну панщину.

    Крім вищезгаданих категорій барщинников, на державних підприємствах використовувалися також засуджені злочинці і частково раби.

    Контроль над ремісничими робочими здійснювався і шляхом створення спеціальних адміністративних організацій, що мали зовнішню схожість із середньовічними цехами Європи. Але їх головною метою була не захист інтересів ремісників, а нагляд над ними з боку представників державної влади Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів // глав. Редактор Л.В. Симоновський, М.Ф. Юрьев.М., 1974 с. 621.

    Однак подальше зростання товарно-грошових відносин і все поглиблюється відділення ремесла від землеробства розкладали систему панщинного праці, породжували нові форми праці на державних підприємствах ремісничого і мануфактурного типу і сприяли розвитку приватної мануфактури Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів // глав. Редактор Л.В. Симоновський, М.Ф. Юрьев.М., 1974 с. 625.

    Нуншу, про найманій праці в селі пише:

    «Що стосується наймитів, то їх треба утримувати пристойно. Спекотні дні довгі, і після полудня неодмінно настає голод і втома, а взимку холодно і натщесерце важко вийти вранці на роботу; тому влітку після полудня треба дати [наймитам] закусити, а взимку нагодувати вранці кашею. Якщо взимку або в дощові дні варто бруд і сльота, то наймитам неодмінно треба дати підігріте вино, погодувати досита, потім вже спитати з них роботу, тоді у них не буде приводу відмовитися від неї, а мені не буде соромно вимагати з них.

    Хоча жінкам-служниць і не дуже важко працювати, їх теж потрібно трошки заохочувати. Буває, що вони цілими місяцями не знають смаку м'яса, але ніколи не тягають нишком.

    За старими звичаями влітку і восени один день скоромний, а два пісних, а нині потрібно чергувати через день; якщо робота дуже важка, то кілька днів поспіль йдуть скоромні дні. За старими звичаями навесні і взимку один день скоромний, а три дні пісних, а тепер проміжок всього в два дня, а якщо робота важка, то число скоромних днів збільшують ...

    Відтепер якщо годувати наймитів соєвим сиром, то не треба давати їм грошей на покупку сиру, треба давати їм більше жирів; змушувати працівників старанніше обробляти землю і саджати овочі, щоб цим заповнити хазяйські витрати.

    Чим віддавати всю вигоду господареві винарні, чи не краще віддавати її наймитам (чаннянь). Тоді не потрібно буде купувати вичавки для корму свиням і ще можна самому продавати вино. Так чому ж не надати це наймитам?

    Плата одному батраку (чаннянь) 3 лянажа в рік, на його прожиток йде 5 данин 5 доу, за нормальними цінами це складе 6 лян і 5 цяней, дорожні витрати рівні 1 ляпу, на землеробські знаряддя витрачається 3 Цяня, на покупку дров і горілки ще один лян і 2 Цяня, разом всі витрати складуть 12 лян.

    За розрахунками чотири му землі [оброблюваної одним наймитом] приносять дохід у 4 Ляна і 8 му рисового поля (оброблювані тим же наймитом), дають в кращому випадку 8 данини рису, не рахуючи податку (цзу) за цю землю. За нормальними цінами це складе приблизно 10 лян срібла, крім цього, є витрати на поденників (дуаньгун), які підгортають поля, але вони покриваються доходами від рисової соломи і Чуньхуа.

    Як кажуть в народі, виходить один до одного і ніякої вигоди. Та ще при цьому треба рано вставати, пізно лягати, витрачати багато сил і енергії.

    Якби не ці турботи, то і господарства не було б. У західних волостях (сянах) вся земля здається в оренду (чуцзу) і там отримують прибуток без будь-яких турбот, але в нашій місцевості немає випадків здачі землі в оренду; якщо маєш землю, то повинен обробляти її, а раз обробляєш [сам], то змушений запрошувати наймитів, волею-неволею сам повинен круглий рік старанно працювати і все це проти своєї волі ». Найману працю в селі // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.). глав. Ред. Симоновський Л.В. М. 1960. стор. 40

    Розвиток приватної мануфактури в XVI - XVII ст. проходило в несприятливих умовах, зустрічаючи перешкоди з боку феодальної держави. Так в китайських джерелах часто зустрічаються вказівки на заборони приватним особам займатися видобутком вугілля, залізної руди і іншими промислами. Незважаючи на ці заборони, приватне мануфактурне виробництво розвивалося, знаменуючи поява капіталістичних елементів у феодальній економіці того часу.

    Розвиток ремесла і мануфактури в мінський період призвело до розширення старих і виникнення нових міст, що стали в XVI - XVII ст. центрами ремісничого виробництва і торгівлі. Найбільшими містами, був одночасно і адміністративно-політичними та економічними центрами, були Нанкін і Пекін.

    У цих містах, де були досить розвинені ремесла і торгівля, були особливі райони, в яких квартали, провулки, вулиці і ринки носили спеціальні назви, пов'язані з певною галуззю ремесла і торгівлі.

    Китай в цей період був феодальну державу. Якщо порівняти з державою Російською того ж періоду, то тут є схожість, але було і не мало відмінних рис. Селянство в Китаї було юридично вільним, на відміну від російських селян. Основне заняття було землеробство, розвивалася мануфактура, ремесло, торгівля. Селянство було найбільш пригніченим станом, але одночасно воно не було однорідним і могло змінювати своє положення. Феодали вели свою політику щодо до селян і їх землі. В цьому є подібність з російською державою. Китай був країною закритою від іноземців, так як уряд китайське воліло саме таку політику.

    Глава II. Перші взаємини росіян з китайцями на рубежі XVI - XVII ст.

    Так вже розпорядилася історія, що в той самий час, коли католицькі місіонери топтали стежку від південних берегів китайської імперії до її столиці і діловито, з далеким прицілом облаштовувалися в тіні імператорського палацу, на північних рубежах Китаю теж з'явилися «большеносие і великоокі» прибульці з Далекого заходу, які, подібно до «франкам» з Південних морів, поклонялися Христу, але говорили іншою мовою і трималися інших звичаїв. Це були російські люди - першопрохідці сибірських земель.

    На рубежі XVI - XVII ст.Росія переживала смутні часи. Але незважаючи на внутрішню смуту, а, може бути, саме завдяки їй, то був час стрімкого просування російських і російської держави на схід. Купці і «охочі люди», землероби і священики, шукачі блаженної країни біловоди і просто любителі спробувати щастя йшли і йшли в Сибір, немов заворожені розкрилися перед ними небаченими просторами, від яких і справді захоплювало дух. Це була славна сторінка російської історії. І славними людьми вписана вона в народну пам'ять. Адже російський характер, російська душа найповніше розкриваються, коли російська людина не тримається за те, чим володіє, довіряє себе нового і незвіданого, живе вільним мандрівником, вічно уникаючи важкої правиці держави, від спокус цивілізації; коли він стоїть на самому краю обжитого світу, на якомусь порубіжжі землі і духу і весь відкритий інших народів і культур. Так було серед козаків на півдні, і поморів на півночі. Так було і серед першопрохідців на сході.

    Один за іншим по всій Сибіру піднімалися російські остроги й містечка, села і зимарки. Ще в кінці XVI ст. російські люди освоїли межиріччі Обі і Єнісею, де в 1601 році був створений Ман-газейскій повіт. Протягом першої чверті наступного століття завершилося підкорення земель за Єнісеєм, виникли Єнісейський, Красноярський, Томський, Тобольський остроги. Незабаром росіяни вийшли до Лєни і Ангарі, заклавши Ілімськ і Братський остроги. Тоді ж вони досягли Байкалу і стали частими гостями в Забайкаллі.

    На той час російські люди вже давно почули про китайський царстві і намагалися розвідати шляхи, що ведуть до нього. Ще в 1608 за указом царя Василя Шуйського загін томських козаків вирушив у володіння монголів на пошуки «Алтин-царя му-Гальського», а заодно китайської держави. Зустрівши відсіч недружніх ойратскіх племен, козаки повернули назад. Проте, у своїй її анулювання царю, датованій березнем 1609 р Томська воєвода Волинський повідомляв деякі відомості про Китай. Ці відомості, здобуті кружним шляхом від монголів, на подив збігаються з уже відомими нам стереотипами сприйняття віддалених і маловідомих країн: в далекій країні живе народ з близькими нам звичаями. «А до Кітайсково де держави від Алтина-царя три місяці ходу, - доносив Волинський. - А живе де китайської государ, і у нього, де, государ, місто кам'яної, а двори де в місті з Рускова звичаю, палати на дворах кам'яні, і людьми де сільнея Алтина-хана і багатством повні, а на дворі де у китайського государя піл кам'яні. А в місті де стоять храми у Нево, і дзвін де великої у тих храмів, а хрестів на храмах немає, тово де у них не відають, яка віра, а живуть з Рускова звичаю. І приходять де з багатьох земель з торгів до нього, а плаття де оне носять всі золотное, а привозять де до нього всякі обрисів з багатьох земель ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески М., 2000. с. 126; Енциклопедичний словник. Брокгауз Ф.А., Ефрон І.А .. Т.4. «Тера» 1990. с. 446

    §1 Посольство Івана Петлина.

    У наступні роки царські намісники в Сибіру не залишали спроб відшукати дорогу в Китай. І ось у травні 1618 р з Томська виїхав загін козаків на чолі з Іваном Петлін, які мали від томського воєводи припис дістатися до китайських земель і встановити зв'язки з тамтешнім правителем. На цей раз томським козакам пощастило більше: за три з половиною місяці вони благополучно дісталися до китайської столиці і були прийняті китайськими чиновниками. У своїй «Розписи» про посольство в Китай, складеної після повернення до Томська, Петлина докладно описує шлях в китайські землі. Першим з російських він згадує про Велику Китайську стіну, яка, як легко здогадатися, вразила уяву російського козака. «Стіна ведена кірпішная, - пише Петлина, - і ми визнали за рубіжної стіні веж зі 100, а всього башт, подейкують, числа немає. І ми у китайських людей розпитували: для чево та стіна ведена, а вежі на стіні стоять часто? І китайські люди нам сказали: та де стіна ведена тому, що де 2 землі - земля де Китайська, а інша де земля Мугаль-ська, іно де промежу земель кордон; а вежі де тому часто стоять на стіні, - як де прийдуть якісь військові люди під кордон, і ми де на тих баштах запалюємо вогні, щоб де люди наші сходилися по місцях. А за кордоном земля і городи китайські. А крізь ту стіну кордону п'ятеро ворота, Нісько і ускі, на коні нахилу проїдеш. А окроме тих воріт у кордону на стіні в Китайське держава воріт немає; з усіх держав їздять в ті одни ворота ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 126; Енциклопедичний словник Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А., Т.61, «Тера" 1990

    Іван Петлина і його товариші проїхали по великому тракту від Великої стіни до столиці, дивуючись, як всі європейські гості, багатства і велелюддя китайських міст, а також їх потужним оборонним спорудам. Про перший же зустрівся їм місті Сюаньфу, що служив в ті часи ще й літньою резиденцією мінських государів, Петлина повідомляє:

    «Місто кам'яної, високий і великий: навколо, кажуть, їзду день. А веж на ньому 12, а на вежах по вікнам гармати і по воро-тям, і Мелкова зброї по воротах багато. А ворота широкі і високі, а затвори біля воріт залізні, часто цвяхи вбито, і гармати в ворота стоять, і ядер пушешних кам'яних багато ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 126

    Але ось і столичне місто, де варто, виблискуючи на сонці золоченими дахами, палац повелителя імперії, якого Петлина називає Тайбуном (мабуть, спотворене китайське «Давай», що означає «великий правитель»). Імператорський же палац Петлина іменує «магнітовим містом», оскільки стіни палацу були складені з «каменя магніту» (тобто магнетиту). Ось що розповідає наш козак про столицю Серединної імперії - «Великому Китаї»:

    «Місто великий добро, кам'яний, бел, що сніг, а стоїть місто на чотири кути, а кругом їзду чотири дні. А по кутках стоять великі і високі вежі, білі, що сніг, а посеред стін стоять вежі ж, великі, і високі і білі, що сніг, з облямівки, з червоними і блакитними і жовтими. А на вежах по вікнам стоять гармати і по воротах гармати і ядра, і караули по воротах людина по двадцяти ... А місто Магнітовой, де цар Тайбун живе, прикрашений де всякими обрисів і мудроствамі, а двір царський варто середи міста Магнітового, а у палат верхи визолочені ... »Там же, стор. 128

    Яким дивним містом, мабуть, здався російському послу імператорський Пекін з його величезними, немислимими на Русі розмірами, грізними стінами і вежами та всякими «обрисів і мудроствамі» прекрасних палаців! Подібно всім європейцям, і остовпів з того Петлина і великою кількістю товарів в цьому найбільшому з міст Китаю.

    У Пекіні удача змінила Петлина і його супутникам. За традицією, китайська влада розглядали приїзд в імперську столицю чужинців як виявлення покірності владиці серединного царства і вимагали від них здійснення різних принизливих обрядів. Зокрема, придворний церемоніал китайського правителя наказував іноземним послам простягти ниць перед імператорським троном і кілька разів стикнутися лобом об землю. До настільки крайній формі виявлення вірнопідданих почуттів європейські і в тому числі російські посланці були, як правило, не готові. Але головне, Іван Петлина був посланий в Китай томським воєводою і не привіз з собою ні царської грамоти, ні подарунків від царського імені. Дізнавшись про те, що люди з Російської держави прибули до двору мінського імператора без вірчих грамот і подарунків від їх государя, чиновники імператорського двору, що відали прийомом іноземних посольств, які не побажали навіть розмовляти з новоприбулими «західними варварами».

    «А ми у царя Тайбуна не були і царя не бачили тому, що йти до царя нема з чим, - простодушно розповідає Петлина. - І мені посольський дяк сказав: у нас де чин такий тримає - без поминок де перед царя нашого Тайбуна не ходять. Хоти б де з вами, з першими послами, ваш цар Білій послав нашому царю Тайбуну невеликі дари, і вас би де, послів, з поминками наш цар пустив до себе і послав би до нього свої дари ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 129

    У Пекіні Іван Петлина і його люди пробули лише чотири дні, а потім їх відправили додому, забезпечивши грамотою від імператора, що дозволяла російським людям надалі приходити в Китай з посольством і для торгівлі.

    Ось так швидкоплинно і все ж дружелюбно завершилося перше російське посольство в Китай. Після повернення до Томська Петлина відправив свою «посольську казку» і грамоту китайського імператора в Москву, але його донесення не мали скільки-небудь серйозних наслідків. Уряд Михайла Романова не вважав за потрібне поспішати з встановленням офіційних дипломатичних контактів з китайським двором. Ну а мінське уряд, вірне своїй ізоляціоністською політиці, тим більше не виявляло бажання направити посольство в руські землі. Правителі Китаю як і раніше не змінювали своєму древньому переконання: в їх успішній державі всякі товари є в достатку, а їх розсудливі піддані ні в яких нововведення не потребують.

    §2 Договір Росії з Китаєм.

    У 1618 р російське посольство, кероване Іваном Петлін, через Кузнецький Алатау, Західні Саяни, Туву і Монголію досягло Пекіна. Іван Петлина залишив короткий, але цікавий опис своєї подорожі. Очевидно, саме Іваном Петлін була привезена в Москву в Посольський наказ грамота від імператора Ваньлі.

    Через відсутність перекладача з китайської зміст грамоти було невідомо до 1675 р

    У 1675 р при від'їзді з Москви в Китай посольства Миколи Спафарія йому була вручена грамота, привезена Петлін разом з іншою непереведеного грамотою з Китаю, датованій 1649 р для перекладу їх в Китаї на латинську мову.

    Однак в Тобольську Спафарий вдалося знайти перекладача, і перекладені грамоти були відправлені в Посольський наказ.

    Перша частина документа надає нам відомості про те, що китайський цар вітає торговельні відносини між Китаєм і Росією, а так же йдеться про передачу грамот і подарунків від одного царя іншому.

    «Валлі Валлі - роки правління мінської династії Ваньлі (1573 - 1620)., Китайський цар: з Русі приїхали двоє людей, І Валлі, китайський цар і промовив до нього, російським людям: з торгом приходьте, і торгуйте; і виходите і знову приходите. На цьому світі ти великий государ, і я цар не малий, щоб між нами дорога чиста була, зверху і знизу їздите і що добре саме привезете, і я проти того камки добрими завітаю вас.

    А тепер ви говорите назад поїдете, і коли, знову сюди приїдете, я як від великого государя люди будуть, і мені б від нього, великого государя, лист привезли, і проти того листа і я буду лист посилати. І як листи від вас будуть, і я з великою честю велю прийняти і людей взяти ... »Перші документи про зв'язки Китаю з Росією // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.) Глав. Ред. Симоновський Л.В .. М., 1960, с. 96.

    Є цікавий момент, де китайський імператор сповіщає російського царя про те, що сам же він, тобто китайський імператор, не може послати послів своїх, купців, і особисто відвідати Російську державу.

    «А мені до вас, великому государю, своїх послів послати не можна, що шлях далекої, і мови не знають; і від мене нині до Вас великому челобитье, і б'ю чолом тобі великому государю. Тільки б до тебе, великому государю, моїм послам шлях був, і я б до вас присилав своїх послів. І я по своїй вірі цар, ні сам країна не могла виїжджаю і послів своїх і торгових людей не випущаю »Перші документи про зв'язки Китаю з Росією // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.) Глав. Ред. Симоновський Л.В .. М., 1960, с. 97.

    Документ ділиться на дві частини, в першій китайського правителя представляє Валлі, а другу частину його син Джу-Ханди.Тут Джу-Ханди, як і його батько, ставиться з великою пошаною до російського царя і просить приходити торгувати, обіцяючи ставитися до гостей з великою повагою.

    «Китайського Валлі-хана син Джу-Ханди Очевидно, датування другий грамоти (1649) є хибною. У 1649 р правил в Китаї не син Ваньлі, а цинский (маньчжурський) імператор Шуньчжі (1644--1661). Ймовірно, грамота ставилася до більш раннього часу, до 1644 р .. При мого батька від великого государя торгові люди приходили торгувати, а нині від великого государя торгові до мене не ходять. А як при мого батька великого государя люди приходили і сонце бачили, а нині при мені не ходять твої люди. Як до мене прийдуть, і вони настільки світлі, будуть, як на небі, так місяць. А як твої люди доходити будуть і мені радісно буде, і жалувати їх стану. Мені ти привіз два роги лосині, і я тобі дав проти того сім сот камок. І ти мені саме добре привези, і я стану тебе і понад дарувати, і до тебе великому государю послав з Аба з каменя зроблені тридцять дві чашки. І твої великого государя посли до мене приходили три людини, і я тих твоїх великого государя послів зі своєї держави до великої річки велів проводити з честю, і послав їх проводити днища з 3000 чоловік »Перші документи про зв'язки Китаю з Росією // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), глав. Ред. Симоновський Л.В., М., 1960, стор. 97.

    Читаючи першу частину документа, стає помітно, що хоч китайський імператор і не прийняв Івана Петлина особисто, так як він не мав традиційних подарунків від свого государя, все ж просив передати грамоту російському царю, тобто інтерес до Росії проявлявся з боку китайської влади. Син китайського імператора Валлі Джу-Ханди, у другій частині документа, ясно говорить про торговельні відносини, які, мабуть, існували при його батька, і дає знати російському царю про те, що бажає продовження торгівлі між Китаєм і Росією. При цьому всім, обіцяє привітний прийом гостей, а також їх безпеку. Сенс цього документа підтверджує те, що посольство було, і справді, доброзичливим, я думаю, що саме це дружелюбність стало візиткою для подальших посольств, не дивлячись на зміну династії в Китаї, інтерес в Росії, до цієї чудової країні, не згасав.

    Глава III. Інші мандрівники XVII в. і їх досягнення.

    §1 Федір Байков.

    На той час і в Китаї сталися важливі зміни: мінська імперія була завойована племенами маньчжурів, що заснували в Пекіні власну династію - Цін. Початковим місцем розселення маньчжурів була, як відомо, Сунляо. Цілком природно тому, що правителі маньчжурського держави були серйозно стурбовані появою російських в безпосередній близькості від їхніх споконвічних володінь, та до того ж в землях, жителі яких здавна платили маньчжурам данину. Дуже скоро маньчжурські війська спробували вибити російських козаків з амурських острогів, але успіху не добилися. Приамур'ї міцно увійшло до складу російської держави.

    Ось в цей час з Росії в Китай і попрямувало ще одне посольство, цього разу цілком офіційне. Приводом до його відправлення послужили, мабуть, не так військові дії в Приамур'ї, скільки прибуття в Москву бухарских купців, які привезли на торги безліч привабливих товарів з Китаю. Правда, бажаючи зберегти за собою монополію на китайську торгівлю, бухарці не шкодували похмурих фарб, описуючи тяготи, які очікували того, хто намірився б проникнути в Китай через його північно-західні рубежі. Вони охоче розповідали російською про величезну пустелю на західних кордонах китайської держави, де «люди не їздять, занеже в оной пустелі безліч черв'яків, сиріч змій, які багатьох людей і худобу заїдають до смерті» Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с.131; Енциклопедичний словник. Брокгауз Ф.А., Ефрон І.А .. Т.4. «Тера» 1990. с. 718.

    І тоді в канцеляріях московського Кремля народилася думка розвідати шляхи в Китай через монгольські степи. Главою посольства призначили Федора Байкова. З Москви до Тобольська, де служив Байков, були спрямовані подарунки для китайського богдихана і царська грамота, в якій говорилося з усією громіздкою педантичністю дипломатичної мови тих часів:

    «Бога Єдиного, безначального і нескінченного, невидимого і неопісаннаго, страшнаго і неприступного, більше від неба пребивающаго, що живе у світлі неприступному, владущаго силами небесного і ін., Великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всеа Великої і Малої Росії самодержець, бугдихану- царю, міста Канбулука і всього Китайського царьство власникові.

    Нині ми, наше царська величність, як почули оце, що ви, бугдихан-цар, з навколишніми своїми сусіди тримаєш дружбу і посилання, і посли і посланники між вами про дружбу і про любов на обидві сторони ходять, і для того, що ваше Китайське царство підійшло нашої царської величності отчини до України міста Сибірського царства, хочемо ми, наше царська величність, з вами, бугдиханом-царем, від теперішнього времяни вперед бити в приємній дружбу і в любові і на засланні так само, як ми, великий государ, в міцній дружбу і в любові і на засланні з високостольнимі великими государі Турський салтани і з персідцкімі шахи і з инимі навколишніми великими государі, братами нашими. А як, аже дасть Бог, до нас, великому государю, дворянина відпустити велиш і в своїй любітельной грамоті імянованье своє і Титло описати велиш або своїх послів або посланників до нас, великому государю, пришлеш, а з ними в своїй грамоті отпішешь, і ми , великий государ, ваші грамоти, вислухавши люби-тельно, учнем ваше царево імянованье і титло в наших царської величності грамотах писати, як ви самі себе в своїх грамотах писати на вашу цареву гідності ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 131

    Потрібно сказати трохи про сам Ф. Байкове, посол - мандрівник, батько його був спочатку стрілецьким головою в Троїце, а вироблений в 1629 р в московські дворяни, потім отримав місце воєводи в Тарі і Валуйках. Ф. Байков в 1627 р згадується в числі стільникові митрополита Філарета. Енциклопедичний словник Брокгауз Ф.А., Ефрон, Т.4, «Тера» 1990. с. 718

    Чи толмачи китайського двору могли зрозуміти істинний сенс цієї дипломатичної казуїстики російського царя, а, зрозумівши його, погодитися з ним. Але справа, зрештою, було не в тонкощах словесного етикету, а в самому факті підношення Цинскому «бугдихану-царю» першого офіційного привітання від російського царя. Втім, поряд з офіційною грамотою Байков отримав від Посольського наказу в Москві і усні розпорядження: строго дотримуватися своє російське гідність, а тому не поклонятися порогу (що було прийнято у монголів, а зовсім не у маньчжур), що не цілувати туфлю богдихану (чого від іноземних послів, і не було потрібно), а також з'ясувати, які шляхи ведуть до Китаю, які ростуть там рослини і плоди, як поставлено там військову справу і чи немає там якоїсь міжусобної війни. Цілком підходящі завдання для першого офіційного посланника, що виїжджає з розвідувальними цілями.

    25 червня 1654 Федір Байков зі своїм загоном виступив з Тобольська. Майже рік знадобився йому, щоб дістатися до кордонів Китаю. Ще кілька місяців пройшло в очікуванні згоди китайської влади прийняти посольство. Нарешті, Байков і його люди увійшли в Пекін. Там їх розмістили на посольському подвір'ї, заборонивши самовільно залишати його: хто знає, з якими цілями прибутку в імператорську столицю ці чужинці!

    Придивляється російський посланник і до пекінським вулицях, хоча погляд його приваблюють не стільки краси архітектури, скільки технічна сторона містобудування:

    «А вулиці проїжджі вислані камінь дич сіркою. А по обидва боки вулиці Копані борозни великі, наведені в річку і в озера, коли буває вода дощова, і тими борознами та дощова вода з вулиць і з провулків збегает, і грязей в вулицях не буває, і з дворів на вулиці виводжу труби для дощової води. А річок великих у тому місті, кажуть, немає. А води в місті набагато нездорові. А між дворів і хором всі сади ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 132

    Про жителів китайської столиці Байков повідомляє лише, що «мунгальцев» (тобто монголів) там немає й десятої частини населення, зате «китайців де безліч. А люди в Китайському царстві мужеск підлогу і жіно огрядний і чистий. А у китайських женскаго підлозі ноги маленькі, що робячьі. А плаття носять коротко, своїм перекладом ». І ще, додає Байков, китайці «носять волосся по-німецьки», тобто заплітають їх у косу.

    Що стосується релігії пекінців, то тут Байков зміг сказати лише, що тамтешні «бусормане» - чи то пак мусульмани - вірять свою бусорманскую віру, а говорити по-своєму мало пам'ятають ». А, крім того, російський посол не без подиву виявив, що в китайському царстві живуть «багатьох земель люди німці: французькі, ливонские, шпанські, Італійською, а вірують свою віру, а живуть з давніх років» Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 134. Ці «люди німці» були, звичайно, місіонери, що влаштувалися в Пекіні слідом за Маттео Річчі. Деякі з них і справді десятиліттями безвиїзно жили в Китаї.

    Тим часом почалися довгі, важкі переговори російських послів з чиновниками палацового Відомства церемоній. Китайці вимагали від Байкова передати їм на розгляд царську грамоту і царські подарунки, щоб переконатися в тому, що в них немає нічого ганебного гідність государя «Великої Цин». Подарунки Байков згнітивши серце віддав, а ось розлучитися з грамотою навідріз відмовився, заявивши «наказним царевим ближнім людям», що грамоту він вручить особисто в руки «бугдихану-царю», а вже після того завітає в їх посольський наказ. Тоді чиновники палацового Відомства церемоній стали погрожувати Байкову, кажучи йому: «Цар де велить тебе стратити, що де ти царського наказу не слухав», на що російський посол хоробро відповідав: «хоча де цар велить по складам мене рознять, а царя вашого очей НЕ бачивши, до вас, наказним людям, до наказу не їду і государеві аматорські грамоти вам не віддам »Там же. с. 134

    . Ось така вийшла у Байкова тяжба з розпорядниками церемоній при цинском дворі.

    Переговори між російськими та китайцями ускладнювалися і деякими сторонніми обставинами. За рік до приїзду місії Байкова в Пекіні побував посланник Тобольського воєводи Яришкіна, який, не маючи при собі офіційних вірчих грамот, врешті-решт, здійснив обряд поклоніння імператору, якою, згідно з китайським придворному ритуалу, слід було виконати «іноземному данників». І коли Яришкіна залишав Пекін, цинские урядовці вручили йому грамоту їх імператора, адресовану російському царю, в якій маньчжурський богдихан вимагав від царя Олексія Михайловича «навічно бути відданим і слухняним в подяку за милість і любов, виявлену вам» Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 135. Тепер цинские чиновники були, звичайно, вкрай засмучені рішучою відмовою Байкова, засвідчити свої вірнопідданські почуття.

    Ще більші хвилювання обом сторонам доставляли події в Приамур'ї. Цінська влади наполегливо цікавилися у Байкова, чи існує який-небудь зв'язок між його посольством і діями російських козаків на північних рубежах маньчжурських володінь. Байков відповідав у тому дусі, що «козаки - люди вільні», як би даючи зрозуміти, що цар, що сидить в Москві, за них не відповідає. Чи китайці повірили російському послу, а ось приводів підозрювати його в лукавстві і спробі приспати пильність пекінського двору у них і справді додалося. Що могли подумати службовці Відомства церемоній про російською царя, який дозволяє своїм людям робити набіги на землі повелителя маньчжурів і в той же час шле до Пекіна офіційне посольство з «любітельнимі грамотами»?

    Потяглися тижні і місяці виснажливих переговорів про протокол прийому російського посольства.Китайці не залишали надії схилити російського посла до дотримання всіх вимог їх придворного етикету. Байков настільки ж твердо стояв на своєму. За цей час йому довелося не раз побувати в палаці і, здається, на власні очі, побачити деякі картинки офіційної тамтешнього життя. Ось що він пише про це у своїй «посольської казці»:

    «А царів двір зроблений великий, хороми високі, роблені затейчіво, фарбовані фарбами ворожнечі, криті черепицею мурамленою, верхи золочені золотом. А місто близько царського двору пофарбований фарбами ворожнечі, а у того царського двору здолати п'ятеро вороти кам'яні великі, завжди бувають зачинені, а в усіх тих воротех стоять охоронці невпинні. А проти тих воріт 5 мостів здолати ис камени, камінь дич белоф, і забрала роблені у тих мостів ис такого ж камені, а роблені ті мости добро затейчіво, а зв'язку в тих мостех залізні. А проти тих мостів поставлений стовп кам'яної, висота ево сажнів 6, а зделан з одного з білого ж камені, а на ньому висічені слова з їх китайської мови та золочені золотом. А проти того ж царського двору площа велика, а приїжджають на тое площа на уклін царю всяких чинів люди про всяк місяць по тричі. А як с'едутца до царя на уклін бояр і всяких чинів служиві люди, і на тій площі сядуть на повсть, які носять перед ними замість снімальніков. А приїжджають на уклін в золотної плаття і седят з годину і больши. І вийде ис царевих хором на ті п'ятеро ворота невідома яка чину чоловік і закричить по своїй мові гучно, щоб чути всім людем, які приїдуть на уклін, і вони, вставши і пріподші на коліна, поклоняться тричі на шапках, та сидять стільки ж. І та ж людина, вийшовши, закричить так само, і вони, вставши, так само поклоняться тричі. А царевих очей ніколи не бачив. Та й слонів призводять до царя на уклін перед ті ж ворота тим же звичаєм, а слонів 26.

    А серед Китайського царства поблизу царського двору гора кругла, невисока, а по тій горі ліс сажень. А в тому лісі живуть звірі: марали і Аркар, і кози степові, а інших звірів, окрім тих, кажуть китайці, немає. А близько тое гори стіна кірпішная, цегла паленої. Так в місті Канбалике озерця невеликі, а в них риба карасики невеликі, а луска на них червона, і лазоревая, і зелена, а на інших червона луска та біла. Так в тому ж місті озеро невелике, а воді в ньому красна, що кров, а риба в ньому червона ж, тільки луска на ній красна, а тіло біло. А китайці і мугальци про те озеро кажуть: ніколи де в тому озері та червона вода не перемінюється ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 135

    Самому Байкову взяти участь в аудієнції перед трону залом палацу так і не довелося. Зрештою, китайські чиновники повернули йому подарунки, які раніше забрали у нього, і випровадили геть. І так вже вийшло, що напередодні від'їзду російського посольства в Пекіні з'явилися два голландських купця, які прибули з голландських володінь на Яві. На відміну від Байкова голландці не були зв'язані ніякими офіційними інструкціями і мріяли тільки про вигідні торгових угодах. Без довгих коливань вони погодилися виконати всі вимоги китайців за частиною церемоніалу прийому «даннических» посольств. Один з цих купців - його звали Якоб де Кейзер - докладно описав прийом іноземців в імператорському палаці. Голландців та інших іноземних посланців, повідомляє де Кейзер, з вечора привели до головних воріт палацу, де вони провели ніч в очікуванні аудієнції. Ймовірно, на думку імператорських церемоніймейстерів це нічне чування у палацових воріт належним чином готував неосвічених «варварів» до зустрічі з найбільшим із смертних. Разом з послами у палацових воріт стояли три величезних слона, в багато прикрашеній збруї; на спинах слонів були встановлені невеликі башточки, вкриті вигадливою різьбою. «На світанку, - продовжує де Кейзер, - все гранди двору підійшли до нас і стали розглядати нас з таким подивом, ніби ми були якимись африканськими чудовиськами. Ніхто з них, однак же, не виявляв ні найменшої неприязні. Приблизно через годину подали сигнал, і вся площа перед воротами прийшла в рух ... »Там же. с. 137. Послів провели через двоє воріт в найдальший внутрішній двір, де їх погляду відкрився величний тронний зал. По обидва боки від входу в зал розташовувалася імператорська свита: «ближче всіх до трону стояли двадцять два чоловіка з жовтими опахалами в руках, далі стояли ще десять чоловік, які тримали в руках блискучі кола, що нагадували сонце, за ними - шість чоловік з дисками, подібними повному місяці. Ще там були зброєносці, тридцять шість чоловік з прапорами, на яких були вишиті дракони, і незліченну кількість інших придворних. А перед сходами, що ведуть до імператорського трону, стояли коні з білосніжного каменю, і збруя на них виблискувала і іскрилася розсипами дорогоцінних каменів ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 137.

    Поки ми дивилися в захопленні на весь цей блиск і пишність двору, до нашого слуху долинув ніжний дзвін. І тоді тридцять найзнатніших мужів і радників двору вийшли вперед і з усією чемністю простяглися ниць перед троном, схил по знаку Геральд дев'ять поклонів. А потім вперед вийшли посланці різних племен »Там же. с. 138. Перед воротами, провідними в тронний зал, стояли рядами мідні стовпи, що позначали місця, де під час аудієнції повинні були стояти чиновники різних рангів. Голландців підвели до стовпчика для служивих людей найнижчого - десятого - класу.

    «Встати перед троном!» - скомандував чиновник, приставлений на час аудієнції до голландцям. Потім послідували нові накази: «Схилити голови до землі три рази!» ... «Встати!»

    Так повторилося тричі.

    «Незабаром знову задзвонили дзвони, - пише далі де Кейзер, - і всі присутні опустилися на коліна. Ми сподівалися, що зможемо побачити, як імператор сидить на своєму троні, але стояла навколо натовп завадила нам побачити його у всій його славі. Він сидів у кроках тридцяти від нас; прикрашали його трон золото і дорогоцінні камені блищали так яскраво, що у нас рябіло в очах ...

    Нарешті, всім присутнім роздали чай з молоком в дерев'яних лакованих чашках, і на тому аудієнція закінчилася. Справедливості заради треба сказати, що прийом у палаці не пройшов безслідно для гостей з Голландії. Дорогих подарунків вони не отримали, але ввечері того ж дня до них з'явився гонець від імператора, який побажав получше розглянути одяг прибульців з «Далекого Заходу». Голландці відправили до палацу чорний вельветовий камзол, черевики і шпори, пару шовкових панчіх, сорочку, пояс і хутряну шапку. Більше прохань від імператора не надходило »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 138.

    Але Федору Байкову і його товаришам не довелося поглянути на китайського богдихана навіть здалеку. У вересні 1656 р їм довелося покинути Пекін, захопивши з собою подарунки, які вони привезли богдихану від московського царя. І хоча, вже виїхавши з Пекіна, Байков заявив китайцям, що готовий прийняти їх умови, йому все-таки було відмовлено в прийомі: видно, богдиханови церемоніймейстери вже не мали довіри до незговірливому «данниками». Ось так невдало закінчилося перше офіційне посольство з Росії в Китай.

    2§ Микола Спафарія.

    Невдача посольства Байкова, звичайно, не могла перешкодити подальшому зближенню росіян з підданими Цінської імперії. У 60-х роках тривало заселення Приамур'я російськими людьми, які доставляли все більше клопоту місцевим маньчжурським воєначальникам. Останні досить швидко переконалися, що однією військовою силою з вихідцями з далекої західної Московії їм не впоратися. Один з цинских чиновників писав у ті роки про росіян: «зброя їх вельми страшно, вони хоробрі, як тигри, і дуже вправні в стріляні з рушниць» Там же. с. 139. Мало-помалу дипломатичні переговори стали звичайною справою в зносинах прикордонної влади Китаю і Росії. У 1670 р сам імператор Кансі, новий правитель цинской імперії, відправив царю Олексію Михайловичу грамоту з пропозицією встановити друже недержавні посольські і торгові відносини. У відповідь російський уряд направив до Пекіна нове посольство. На чолі його було поставлено Микола Спафарий (Спатарь Мілеську), колишній радник молдавського господаря, який в 1672 р приїхав до Москви і вступив на службу в Посольський наказ «перекладачем виселенців, грецької, латинської та Волоського мов» Енциклопедичний словник Брокгауз Ф.А. , Ефрон, Т.45, «Тера» 1990. Людина широко освічений і обдарований, Спафарий був, без сумніву, чудовою кандидатурою на посаду глави дипломатичної місії. Російське уряд доручив йому домогтися встановлення мирної торгівлі з Китаєм і вимагати надсилання в Москву «природного китайця», який привіз би в подарунок російському царю дорогоцінні камені і дорогі шовку. Крім того, в «Наказний пам'яті» Посольського наказу Спафарий ставилося в обов'язок вжити в Китаї наступне:

    «Буде обищутца ліки і корені, яких в Московській державі немає, а від усіх хвороб вони вящее, і їм тих ліків і корені купити на досвід скільки мочно.

    Також є в Китаї насіння городні або звірі невеликі і птиці, від яких в Російській державі сподіватися бити плоду, і того тому ж купя вивести, скільки мочно.

    Биде обищутца в Китайському державі самі Художня майстри кам'яних мостів, і їм тих майстрів пріговоріті в службу великого государя на час, і естьли про них хан поволіт, і їх до Москви вивести з собою »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 139.

    Зрозуміло, і Спафарий віз богдихану кілька коробів з дорогими подарунками: рідкісні хутра і сукна, дзеркала і годинник, бурштин і інші дивовижні для китайців предмети.

    У травні 1675 року Спафарий виїхав з Тобольська, тримаючи шлях на південний схід, а через сім місяців російське посольство дісталося до маньчжурського прикордонного міста Наунь. Губернатор Наунь в супроводі двохсот воїнів особисто виїхав зустрічати російського посла за ворота фортеці. У свою чергу і Спафарий, відповідаючи на люб'язність люб'язністю, вийшов до китайців зі свого табору і запросив губернатора в свою дорожню юрту. Відбулася, кажучи мовою дипломатів, «тепла, дружня бесіда». Побачивши грамоту, послану імператором Кансі російському царю, китайці дещо заспокоїлися і виділили російській посольству належне число возів і коней, а також личить офіційної місії охорону.

    Більше місяця провів Спафарий в прикордонному китайському містечку, чекаючи прибуття з Пекіна чиновників, що відали прийомом іноземних посольств. Нарешті, приїхав заступник голови палацового Відомства церемоній, що носив у маньчжур звання Асканії-Амбані (Спафарий іменує його просто асканьямом). Тут же трапився перший дипломатичний інцидент: і Спафарий, і Асканія-Амбані навідріз відмовилися першими відвідати свого візаві по переговорах. Зрештою, Спафарий погодився зустрітися з повноважним представником богдихана в окремій юрті, вимовивши собі право увійти в неї першим. На зустрічі Асканія-Амбані без довгих слів оголосив, що богдихан доручив йому роздрукувати і прочитати грамоту російського царя, а якщо російський посол відмовиться цю грамоту йому передати, з ним вчинять так само, як з Байковим. Спафарий відповів великою промовою, в якій порівняв російського царя з сонцем, а інших государів - з «великими зірками», і, як сонце посилає свої промені всього сущого в світі, так і російський цар поширює навколо себе любов і дружбу. І взагалі, продовжував Спафарий, «хоч все держави собірешь разом і ще до того інші багато додаси, а не зделать такого великого держави, що наш великий государ, його царська величність, Божою милістю са-модержно володіє». У Москві, сказав далі російський посол, не знайшлося людини, яка могла б прочитати грамоту цинского владики, але московський цар був упевнений, що богдихан, як «славний государ», не може в ній нічого написати, крім слів дружби і любові, а тому і вислав у відповідь посольство з такою ж «любітельной грамотою». Негоже тепер цю грамоту силою відбирати. А втім, заявив під кінець російський посол, «з посольством послано багато служивих людей, і вони будуть царські грамоти захищати, не шкодуючи життя» Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 140.

    Все ж маньчжурські влади міцно сумнівалися в щирості дружніх декларацій російського царя.Асканія-Амбані завів мову про набігах російських козаків на володіння маньчжур і при-загрожував, що буде «собирати військо, скільки мочно, велике і итить під Нерчинсько і Албазінський остроги і їх дощенту розорити, тому що відаємо, по скільки людина живе в них ». Але і на загрози у Спафарія був готовий тверду відповідь: «Ми війни не хвалимося, - заявив він своєму маньчжурскому візаві, - а й бою вашого не боїмося ж. Наш великий государ не бажає війни і сварки. А як би наказав мені моя царська величність оголосити вам війну, я б давно вам оголосив. А про Нерчинский і про Ал-базінскій говориш, що в них мало людей, так це тому мало, що больши непотрібно того, а як буде треба, є у великого государя безліч раті, що в рік мочно наполнітца по всьому Амуру .. ." Там же. с. 141

    Ще два місяці тягнулися без особливого успіху переговори Спафарія з Асканії-Амбані. Потім місяць пройшов в очікуванні згоди пекінського двору прийняти посольство. Нарешті, всі формальності були залагоджені, і 17 квітня члени посольства в супроводі великого маньчжурського загону рушили на південь, тримаючи шлях на столицю Великої Цин. За місяць вони перетнули Маньчжурскую рівнину і вийшли до Великої китайської стіни, що тяглася від одного краю небес до іншого, то взбегая на гребені гір, то гублячись з уваги в ущелинах. Біля воріт стіни, що охороняється вартою, посольство зустрів начальник місцевого гарнізону, переписали всіх російських і навіть їх військове спорядження. Китайці пояснили, що стародавні звичаї їх царства вимагали вести облік не тільки всіх іноземців, які в'їжджали в межі Серединної країни, а й усього наявного при них зброї, щоб при поверненні на батьківщину вони не забрали нічого зайвого. Далі російських провели ще через дві брами, закованих залізом, і відправили ночувати на казенний заїжджий двір, суворо заборонивши самовільно залишати його.

    Так зустрів своїх російських гостей Китай - країна, відгородившись від решти світу тисячеверстним стіною.

    Російське посольство розмістили на подвір'ї палацового Відомства церемоній - тому самому, де жили і перші єзуїти, і колишні російські посли. Вид подвір'я справив на гостей з Росії гнітюче враження: закопчені, постарілі будівлі з даху, що продірявився, пустельні двори без єдиного кущика, висока зовнішня стіна і глухі ворота, що охороняються стра-лень. І на довершення всього - повна заборона на вихід в місто. «На посольському дворі, - писав Спафарий, - садів і інших яких чудасій немає і місце саме журбі, ніби в'язниця» Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 142

    . В такому похмурому місці Спафарий і його товаришам потрібно було жити в усі час їх перебування при дворі богдихана.

    Знову потягнулися виснажливі переговори-сперечання з Асканії-Амбані про протокол прийому російських послів: Спафарий наполягав на тому, щоб йому дозволили особисто вручити царську грамоту богдихану, Асканія-Амбані настільки ж рішуче відмовляв, посилаючись на звичай своєї держави. Якщо російський посланник буде наполягати на своїх вимогах, додавав він, його спіткає доля Федора Байкова, висланого з Пекіна без аудієнції у імператора. Спафарий добре розумів, що китайці в цьому пункті протоколу на поступки не підуть, і тому з самого початку був готовий (а, може бути, навіть мав негласне розпорядження) прийняти їх умови. Але і відмовитися від своїх вимог, не торгуючись, означало б принизити гідність своєї держави. Лише по закінченні місяця, коли китайці стали втрачати терпіння і вже були готові вислати російських назад, він прийняв компромісну пропозицію Асканії-Амбані: російський посол повинен був передати грамоту в палаці вельможі вищого рангу в присутності племінника імператора. При цьому Спафарий не забув попросити, щоб богдихан в момент передачі грамоти перебував десь поблизу - скажімо, за фіранкою або ширмою, - щоб можна було відчути його найяснішої присутність.

    У призначений день члени посольства віднесли подарунки російського царя в призначене місце, де дари уважно оглянули китайський чиновник Відомства церемоній. Китайці похвалили коней, але залишилися незадоволені соболями і лисицями. Самому ж імператору російські дари сподобалися, і він навіть наказав людям з почту дізнатися, чи немає у російського посла ще якихось «рідкісних потех». На наступний же день, що доводився на повний місяць, - «щасливе» час за китайським календарем - був призначений і урочистий прийом російського посольства в палаці. Цей прийом Спафарий детально описав в своєму посольському звіті.

    За годину до світанку, повідомляє Спафарий, російських послів привезли до палацу, провели «через три коміри і три стіни» у внутрішній двір, посадили там, на килими і веліли чекати. «І ми, - продовжує Спафарий, - сиділи там з півгодини. І на зорі перед сонячним сходів, і вони говорили, що итить час. А в тій площі, де великого государя грамоти поклали і сиділи, і тут влаштована була у них стійка, і стояли 7 слонів, і 3 слона стояли на лівій стороні, а 4 на правій. А на тих, які стояли на правій стороні, зделать на них горища тільки на трьох, і ті горища круглі позолочені. А в тих горищах седятца людини по 4 і по 6-ти і на боях бьютца ж. А слони самі великі. А слонів було ще на подвір'ї більше 50, і бачили наші люди і казали, що самі великі і люті. А на тих, які були на лівій стороні, на двох місця круглі позолочені, а сидіти в них не можна для того, що тільки зделано для краси, а 2 стояли порозжіе, а люди сиділи на них, на шиях. І на обох сторонах стояли 4 колісниці, Бутт Корет круглі, бугдиханови позолочені великі. І ті Корет, коли хан сидить, носять по 60 чоловік, а іноді слонів впрегают. А на слонах вузди великі широкі позолочені з кам'яними, і не знаємо срібло позолочене або мідь. Так в тих Корет впрегают по 6 коней білі. Так на тій же площі, не доходячи до слонів, стояло бубнів на обох сторонах з 30, і ті бубни подобою Бутт литаври, і кінець нижньої гостро, а вгорі широко і кругло, а покриті жовто ж, так тут же було трохи і прапорів Жолт ж. А вели крізь четверті ворота, бічні з ліві боку, які зделать криві. А як ті ворота пройшли, негайно за нами зачинили. А китайські мандарині йшли в ворота з праві боку. А середні ворота зачинені по вся дні, тільки отворяютца, як хан куди поїде. А проти тих всіх воріт середніх вислано камінь мармуровим білим, а над тими воротами побудована полата велика. А по боках тієї піл здолати 2 піл меньші тієї. А між тим великий і менших висять на одній стороні дзвін, а б'ють молотом дерев'яним, а на іншій стороні бубон великої. А на тих Полат зделать Маковиці позлачение, і піл набагато високі, а піл цегляні червоні. А покрівлі учинені на стовпах дерев'яних великих і пофарбовані фарбами і росцвечени золотом, також і решітки виписані фарбами і золотом. І від перших воріт до того місця 300 сажнів. А піл криті черепом (тобто черепицею) Жолт. І прошед ті ворота, прийшли на невелику площу, а серед тієї площі переходили річку по мосту. А на тій річці проти тих воріт 3 мости ... кам'яні мармурові, а Забрала на мостах кам'яні мармурові ж вирізані білі, а мости роблені затейчіво связьмі залізними. А 2 мости здолати ще по сторонам таким же подобою. А біля річки бережи виклад до самі землі камінь білим диким. А не доходячи тієї річки, учинений стовп кам'яної мармурової висотою в підлогу 2 сажні, і на тому стовпа здолати годинник сонячні з мармурового ж каменю, а робив ті години єзуїтів Адам Шал. А від тієї річки прийшли знову до воріт. А коло площі по сторонам стоять по 2 піл меньші тих, які стоять на воротах, а справа все одним подобою. А по обидва боки всюди бачиться сади і дереви великі, також до тих садам є на обех країнах ворота. І як пройшли від річки велику піл, і в тому місці стоять на караулех з Сайдак, і висить на боці по 8 луків, і списи є ж. І як пройшли тое піл, з'явилися п'яті ж ворота, тільки здолати вище колишніх воріт. І тут знову прийшли в ворота з лівого боку. А як пройшли ворота, прийшли на площу, і та площа словет площа престолу ханського, тому що на край площі здолати полата велика, і в тій піл престол ханської, і сидить в тій піл хан, як йому поклоняютца. І як прийшли на ту площу, і сонце вже зійшло. І тільки вийшли за ворота і бачили, що на тій площі сидять мандарині, а сидять всякої по чину своєму, і тим на кінці всіх їх недалеко від воріт на лівій стороні зделано місце. І веліли сісти за чином на землю по їх звичаєм після їх усіх, бо служивих людей не пустили, а пустили тільки до четверте воріт, де великого государя грамоти прінелі, а вибрали тільки 20 чоловік без посланника дворян, так піддячих, так попа і дітей боярських і посольських небагатьох людей. І там веліли сидіти, поки час буде до уклін итить. А біля тієї площі було 6 Полат, одна на тих воротах, де ми пройшли, а чотири по обом країнам, по 2 на стороні, а шоста полата, де ханів місце ... І по обидва боки до тієї піл переходи і на переходах решітки позлачени. А до тієї піл здолати сходи мармурові багато, а ступені такі ж мармурові, і близько сходи Забрала мармурові ж. А ті сходи роблені великим мистецтвом, що видали дивиться зело красиво. А серед тієї площі від ханських воріт, як йде від тієї піл до ханів місця, є дорога, вислана білим каменем мармуровим, і по тій дорозі, крім хана, ні хто не ходить. А по обом країнам тієї дороги покладені поруч камені сині вирізані, висотою п'яді по 2, а шириною по пів 2 п'яді, а кладемо в 3 ряди, а покладені один від одного по полусаженью. І йдуть ті каміння до самі сходи бугдиханови до тієї піл, де ханів місце. Так за обома країнами тієї дороги стояли люди з сукнею таким же, як і у слонів, а тримали в руках прапори, і на обох країнах ворожнечі квіти по 48 прапорів. А на тих прапорах писано золотом китайським листом, а на верху у знамен учинені списи, а нижче ... списи вме-сто Шолк волосся кінські фарбовані. Так опріч тих прапорів тримали вирізані з дерева, по 25 на стороні, і всього на обох сторонах було вирізання 50. А за ними стояли по обом країнам по 5 коней білих з сідлами жовтими. А за коньмі стояли біля сходи в Жолт сукнях людина з 30. А за ними по край сходи по обидва боки стояли соняшник жовті. А за тими стояли по обидві ж боку людина по 20 до полатнимі ганку, не доходячи до дверей, а сукні на них камка вишнева, а прошивають золотом.

    І чекаючи там, прийшов до посланнику єзуїтів і говорив, що послали ево ... зверху, щоб він був з посланником і навчив би, як вклоніться, і до тих місць веліли йому бути, поки скончітца, а хану поклоняютца на будь-якої місяць по тричі в нове, як на-родітца, та в 15 день, і по 5 в третин в 25 день. І приходили інші ближні люди і дивляться на посланнику сукні, також і на всіх, які тут були, дивіться ж.

    І будучи там сказали, щоб встали, а не сказали для чого. І посланник запитував у заргучея: для чого встати? І він говорив, що йде брат бугдиханов більшою. Та й все мандарині встали ж. І посланник негайно після того сіл, також велів людям своїм сісти, і говорив заргучею, що він царської величності посланець же не посланий до брата, а посланий до самого бугдихану і повинен бугдиханово величність почитати, а не брата ево. І сиділи там з півгодини, і після того почули дзенькіт дзвона того, якої писаний позаду, і в бубон. І сказав Єзуїтів, що вже хан в піл пришол. І мандарині все встали, також веліли встати і посланнику. І після того встала і музика грати в тій піл, де хан сидить, і в тій, яку пройшли. І після того на ганку став чоловічок одразу кричати гучно по-китайськи незнаемо що. І після того учали плескати батогами тричі по тричі. І посланник у єзуїтів питав: для чого так батогами ляскають? І він сказав, що де ізстарі у них, татарів, той звичай, і нихто не знає, для чого вони так ляскають.

    Так після того ж музика Почаїв грати міцно, а грає з Турського перекладу потихеньку, і бубни також б'ють.І знову почал той же людина кричати гучно, а стоїть на леснице. А говорив: Встань! І тоді з обох країн встали і вийшли з 50 мандарині ис тих, які сиділи вище нас, також і з іншого боку. І пройшли ті вищеописаний сині камені з 4 і стали між тих камінчиків серед площі проти місця ханів і Полат. І як стали ... там, знову та сама людина кричав: приклоніть коліна! І вони встали на коліна все раптом. І знову кричав: уклін голови свої до землі! І вклонилися потихеньку до землі, підпираючи обома руками на землю, і знову потихеньку піднімали голови з землі, Буття у нас жіночої підлогу кланяється. І знову кричав: вклоніться! І знову вклонилися. І в третій знову кричав, і вклонилися. І знову кричав: Встань! І вони встали і стояли трохи на ногах. І знову кричав як і раніше, а також на коліна впали і тричі вклонилися. І то вчинили на трьох статтях, тричі впали на коліна і дев'яти вклонилися головами до землі, і ті 9 поклонів тримали з чверть години. А нам то вчинили замість зразка, щоб бачили, як поклоняютца, щоб і ми тому ж поклонилися Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески, М., 2000. с. 142.

    І посланник запитував у єзуїтів, які вони люди? І він сказав, що де нинішньої хан подарував їх в мандарині. І почекавши трохи, прийшли 2 мандарині і говорили ... Єзуїтів, що з посланником пора итить до уклін. І так вони двоє наперед йшли, а за ними йшов посланник з езуитом, а за посланником йшли дво-ряне і інші люди. І стояли в чотирьох редах. І як прийшли на те місце, де колишні мандарині вклонилися, стали, а ті 2 і єзуїтів стояли від нас віддалилася. І знову начали батогами плескати тричі по тричі, і музика також грати і в дзвін і в бубон бити, і та людина Учали кричати, щоб і ми вклонилися. І посланник став кланятца скоро і не до землі, а ті 2 стали єзуїтів говорити, щоб єзуїтів сказав посланнику, щоб поклонився до землі і не скоро, як колишні їхні мандарині вклонилися ... »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески, М., 2000. с. 144

    Тут доречно буде перервати на хвилину розповідь Спафарія і особливо відзначити маленьку хитрість, до якої вдався російський посланник, щоб не злитися з натовпом «богдиханових холопів». Хитрість ця полягала в тому, щоб квапливо і як би недбало відбивати запропоновані етикетом поклони. Виверт Спафарія була помічена палацовими розпорядниками церемоній, що вимагали від нього суворого дотримання ритуалу. Але не тут-то було: російський посол досить зухвало послався на відсутність у нього потрібного досвіду.

    «І посланник говорив, що ті холопи бугдиханови і вміють вклоніться, а ми бугдихану НЕ холопи і кланеемся, як знаємо. А та людина, який кричав і бачив, що посланник скоро кланяетца, і він став такоже де спішно кричати. І так і посланник з своїми людьми на три статті вклонився, тільки не дуже до землі і скоро. І після того уклін знову взяли ті два і єзуїтів посланника і людей ево і привели на те ж місце, де сиділи, а від того місця де кланялися хану до ево місця було сажнів з сорок. І від того місця не бачить ні хана, ні місця ево, тому що полата ви-сокая, а місце де кланяютца низька, тільки відітца, що двері відчинені в піл, а місце ево здолати серед піл, і для того і не відітца.

    І як посланник повернувся від уклін, пришол один ближній людина зверху, і взяли одного посланника і єзуїтів, і веліли взяти Толмачов подушку. І той ближній людина велів посланнику итить скоро для того, що у них звичай такий, як хан кличе, і вони йдуть до хана скоро бігом. І посланник говорив, що йому тікати не за звичай, і шол до хана потихеньку. І як прийшли до Полат, і там сходи мармурова бічна і ступені мармурові ж, і вийшов нагору ступенів з 20. І взяли посланника від край сходи, і шол сажнів з 8, і пришол проти ханського місця геть ис піл при дверей, і там сіл аліхамба боярин Посольського наказу, і при ньому сидів і інший чесної людина, і при них вчинили і посланнику місце. І як посланник пришол до місця, веліли поклонітца до землі одніжди і веліли Толмачов класти подушку суконну, і сів, підібгавши ноги турским звичаєм. І посланник одніжди вклонився і сів на подушку. І від того місця, де посадили посланника, до місця ханського і до хана було сажнів з 8 і мочно було хана набагато бачити. А плаття було на посланнику - шуба соболя під золотою об'ярью. І сидів посланник перед ханом прямо, тільки бічним звичаєм, тому що та полата до леснице вся відчинена.

    А варто полата на стовпах дерев'яних велика, а між тих стовпів учинені завіси ... по Турського звичаєм, і ті завіси, як буває хан, відпускають, а як хана немає, і ті завіси підіймають, і тоді поднето було все і в піл видно було набагато. А ханське місце висотою від землі з сажень, а роблено місце з дерева і позолочене осмероугольное, і вгорі вкрите покровом позолоченим. А місце найвеличніше і широке, а всход на місце трьома лесница-ми, і ті сходи позолочені. А хан сидів серед місця, людина молода і на обличчя щедроват, а кажуть справді, що йому 23 роки. А в піл по обом країнам сиділи брати ево і племінники від місця і до самих дверей на землі, а сіли на повсті білих, а повсть самі білі і тонкі.

    І як посланник пришол, учали роздавать ханових братам і племінником і всіх ближніх чай. А подають ближні ево люди молоді, і ті ево ближні носять на головах по одному перу павичі. А чай роздавалі в чашках Жолт дерев'яних великих. А чай був варена з маслом і з молоком,., А чай підносили татарської, а не китайської. А все, як прінелі чашки, вклонилися до землі на ліву руку, а в правій тримали чашки, і знову сіли на місце і пили. І як випили, знову вклонилися до землі, і чашки ближні люди зібрали. А музика грала розчулено і людина той кричав. А біля ганку зубці мармурові і були великі посуду мідні, і в тих посуду кладемо багато духи різни; та й годинник мармурові вгорі сонячні були ж. І різни чинів мандарині і інші сиділи, а інші по ганку стояли. І після пиття чаю перестала музика і людина кричати міцно, і аліхамба посланнику сказав, щоб встав. І вони всі встали ж, і хан зійшов з місця свого, і пошол біля місця ис піл он ...

    І посланник пошол до своїх, і сказали, що чай і їм підносили, і як чай підносили, веліли поклонітца, і вони вклонилися тому ж. А ті китайці скинули сукні, і всякої взяв своє просте, і стали слонів відводити і Корет відвозити і коні. А у всіх площах хоча було натовп велике, проте ж де між ними було велике мовчання і тихість, а після того було і збентеження. А до посланнику приходили багато ханів сродники і ближні, і дивилися на посланнику шуби золоті і соболів, а також і у всіх, що з посланником були, дивилися сукна і нашивок. І насилу між ними пройшли і прийшли до воріт, де стояли з кіньми, і на коні сіли і приїхали на той же худий німецької посольської двір »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески, М., 2000. с. 148.

    Ось так посол Російської держави вперше побував на аудієнції у богдихана, примудрившись і тут виказати свою гордість: кланявся він хоч і за китайським чину, а все-таки швидше, ніж це робили китайські чиновники, і не торкався чолом землі. А що ж далі? А далі знову потекла одноманітна, блякла життя серед голих стін казенного подвір'я. Тільки після наполегливих протестів Спафарія російським дозволили виходити на прогулянки в супроводі китайської охорони. Але що за прогулянка під конвоєм! Ось і вільні сибірські козаки, незадоволені лагодиться їм утиски, раз у раз накидалися з лайкою на їх супроводжували солдат, а, траплялося, і били їх. Але, звичайно, було між російськими і китайцями і здорове цікавість, бажання краще пізнати, як живуть люди в далеких країнах. Навіть Асканія-Амбані, відкинувши свою вельможну пиху, розпитував Спафарія про християнські «монархів» і «філософів», про російських живописців і майстрів сап'яну. Одного разу люди з почту богдихана взяли у Спафарія зразки російських грошей, іншим разом вони забрали у нього голландську книгу з описом подорожі в Китай і навіть випросили на один день його улюблену шаблю, оправлену золотом. За звичаєм, придворний живописець написав портрет російського посла в парадному одязі. Асканія-Амбані повідав в палаці, що росіяни - чудові плавці, і богдихан побажав особисто побачити, як прибульці з півночі плавають і пірнають. Спафарий кілька разів посилав до палацу кращих плавців зі свого посольства. Ті демонстрували своє мистецтво в великому ставку, розташованому в парку літнього палацу. Придворні сановники дивилися на них з берега, а богдихан - з позолоченою закритою човна.

    У Пекіні Спафарий близько зійшовся з місіонерами-єзуїтами. Це знайомство виявилося для нього надзвичайно корисним, оскільки єзуїти добре знали побут пекінського двору, та до того ж мали в палаці чималим впливом. Особливо цінні послуги Спафарий надавав Фердинанд Вербіст, довірений радник государя. Вербіст повідомляв Спафарий про багатьох важливих рішеннях, які приймалися імператором і його найближчим оточенням. Він же розповідав йому про обстановку в цинском державі, про історію та культуру Китаю. На прохання Вербіста Спафарий передав йому ікону Михайла Архангела для католицької церкви в Пекіні. Єзуїти сподівалися, що православна ікона приверне в їх храм російських полонених і перебіжчиків, які осіли в китайській столиці.

    Люди Спафарія привезли до Пекіна чимало традиційних російських товарів - хутро, сукно, риб'ячу кістку і ін., Сподіваючись з вигодою продати їх в Китаї. Торгівля, однак, йшла туго через протидію цінських влади: воїни, приставлені до іноземного обійстя, просто відбирали у китайських купців товари, придбані у росіян. Ніякі протести і вмовляння не допомагали. Зрештою, росіяни змушені були задешево розпродати свої багатства самим чиновникам. Чи не краще йшли справи й з покупкою китайських товарів: іноземці мали право купувати китайські речі лише в одній крамниці, дохід від якої, як виявилося, йшов до скарбниці богдихана.

    Тим часом Спафарий не приховував свого невдоволення офіційною аудієнцією в палаці. Як же так: був на прийомі у Богдо-хана і навіть толком його не розглянув, не кажучи вже про те, щоб звернутися до нього зі словами привітання, розпитати про здоров'я. Асканія-Амбані все обіцяв влаштувати ще один прийом у богдихана, цього разу спеціально на честь російського посланника, але Спафарий, вже добре знаючи ціну словам свого «аскамьяна», не дуже-то йому вірив. Але, видно, і китайські чиновники іноді говорять правду! Одного ранку до посольському двору приїхали в паланкінах два ближніх євнуха богдихана і просиділи перед воротами до полудня, коли гонець від імператора, нарешті, дав знати, що пора їхати до палацу. Спафарія знову привели до тронного залу палацу, де до нього приєднався його старий знайомий Асканії-Амбані. Потім посол і його китайські поводирі піднялися по викладеній з білого мармуру сходах в тронний зал, перетнули його і вийшли на задній ґанок, звідки відкрився прекрасний вид на імператорський парк, де цвіли фруктові дерева, височіли штучні гірки з каменів, потопали в зелені витончені альтанки, дзюрчали струмки, і вітер розносив аромати квітів. Богдихан знаходився в одному з павільйонів парку. Перед входом в павільйон Асканія-Амбані дав знак Спафарий зупинитися і велів йому відбити дев'ять земних поклонів, щоб належним чином вітати державного владику. Цього разу, Спафарий покірно виконав вказівку свого китайського церемоніймейстера - він знав, що без цих поклонів богдихана йому не бачити, та й прийом був як би неофіційний, ні до чого не зобов'язує. Коли російський посланник, нарешті, переступив поріг павільйону, очам його відкрилася незвичайна картина: всередині було повнісінько знатних вельмож в парчевих халатах, розшитих різнокольоровими візерунками, і в шапках, прикрашених павиними пір'ям. У протилежному кінці залу стояв, виблискуючи позолотою, високий трон, прикрашений фігурами звиваються драконів. А на троні, на великий атласною подушці, сидів богдихан, одягнений в чорний халат з вишитим на ньому золотом зображенням дракона. На голові у богдихана була шапка з великою перлиною, на шиї - намисто з перлів. На його худому обличчі виділялися тонкі чорні вусики. По обидва боки від трону стояли ближні радники государя, за ними - охоронці зі списами, прикрашеними кінськими і барсовій хвостами. Спафарий вказали його місце поруч з государевим радниками, поклали перед ним подушку з червоного атласу, веліли опуститися на коліна. Богдихан щось тихо сказав своєму найближчому раднику, той передав слова богдихана батькові Вербіст, що виконував на цій аудієнції обов'язки тлумача.

    - Як здоров'я російського царя? Скільки йому виповнилося років? Чи давно почав він царювати? - запитав Вербіст Спафарія.

    Отримавши відповідні відповіді, Вербіст і радник богдихана з тими ж церемоніями передали їх богдихану. Потім вони повернулися назад і запропонували російському послу нові питання:

    «Скільки шановному посланнику років? Богдихан чув про те, що шановний посланник обізнаний в науках і велів запитати, чи вчився він науці чисел? »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески, М., 2000. с. 152

    Спафарий відповідав, що йому сорок років і що науці чисел, прозивали в Європі математикою, він теж навчався.

    Отримавши відповіді на ці питання, богдихан, мабуть, сповна задовольнив свою цікавість, і на тому розмова закінчилася. Почався обід. Два прислужника поставили перед богдиханом столик з золотими блюдами. Такі ж столики поставили і перед кожним сановником в залі. Всі учасники трапези опустилися на коліна і відважив богдихану земний уклін. Богдихан почав їсти першим, за ним пішли інші. Під час обіду богдихан в знак прихильності пригощав своїх радників різними стравами. Спафарий отримав в дар чотири страви: перські яблука, цукерки, кавун і диню. Кожен, який отримав блюдо, повинен був прийняти його обома руками і на знак вдячності відважити государеві земний уклін. Після обіду стали розносити вино (Спафарий дізнався потім, що його готували для імператорського двору єзуїти, які жили в Пекіні). Першу чарку піднесли богдихану, і той, дотримуючись етикет, передав її російському послу. Після вина винесли неодмінний чай з молоком в дерев'яному посуді. Так пройшла друга і, як вже стало ясно, остання аудієнція Спафарія у богдихана.

    Незабаром після обіду у богдихана на посольський двір привезли подарунки цинского імператора «білому царю»: срібні злитки, кілька шматків найкращого шовку, шкури барса і тигра, пишне сідло, чотири кошики чаю, а для самого посланці - шовковий халат із зображенням дракона, шапку, пояс з пряжкою, сідло, відрізи матерії. Вручення богдиханових подарунків теж не обійшлося без інцидентів: китайці вимагали, щоб Спафарий прийняв їх, стоячи на колінах, чого російський посол робити, зовсім не збирався; крім того, подарунків виявилося значно менше, ніж значилося за описом. Не було ніяких сумнівів, що пекінський двір не збирався встановлювати дружні відносини з Росією. Не було можливості домовитися і про посилку грамоти від імператора Кансі до московського царя: Спафарий вважав прийняті в китайських грамотах звернення до правителів інших країн образливими для свого государя, а китайці, звичайно, не бажали відступати від своїх тисячолітніх традицій. Радники богдихана представили йому доповідь, в якому розсудили так:

    «Достойно похвали, що білий цар, шукаючи освіти нашого найяснішого владики, направив свого посла, звелівши йому доставити в данину місцеві твори. Однак посол Микола, погано знає церемонії і відрізняється впертістю. Судячи з його слів і манерам, він не бажає підкоритися законам нашої великої держави. Оскільки його государ з хорошими намірами доставив в данину плоди місцевих виробництв, і ми їх прийняли, неможливо скасувати нагороди. Ми бажаємо, роздає нагороди, пояснити на словах всім прибулим з Миколою, що ні відправляємо указу внаслідок його незнання церемоній і впертості, а Засим, оголосити наступне: ходіть згідно із законами серединного царства, і тоді нехай і раніше є посли і торгові люди. В іншому випадку прибуття послів марно »Малявін В.В. Перші російські люди в Китаї // Східні арабески. М., 2000. с. 154; Енциклопедичний словник, Брокгауз Ф.А., Ефрон, Т. 4, 45, 61 «Терра», 1990. с. 718.

    Розв'язка наступила несподівано: якось в іноземне подвір'ї приїхав один з ближніх радників богдихана і, не змінюючи вишуканою китайської ввічливості, оголосив, що посольство «білого царя» має негайно покинути імператорську столицю. Заперечувати вирок було марно. У той же день посольство спішно покинуло Пекін.

    Всього лише за місяць з невеликим Спафарий і його люди повернулися знайомою дорогою в прикордонне містечко Наун, де їх навіть не пустили ночувати в будинку. Мандрівникам довелося розбивати табір у відкритому полі. Не без праці посольський караван подолав пустельну засніжений степ, яка розділяла маньчжурські і російські володіння. Зиму Спафарий і його супутники провели в Селенгинськом острозі, а навесні наступного року прибули в Єнісейськ. На тому посольська місія Спафарія і закінчилася.

    Подорож Спафарія в Китай не привело, та й не могло привести до встановлення тісних і дружніх зв'язків між російською державою і цинской імперією. Більш того, в наступні роки маньчжурські війська почали військові дії проти амурських козаків і захопили Албазинский острог. І все ж подорож Спафарія не залишилося зовсім без користі для Росії. Повернувшись до Москви, Спафарий склав книгу, яку він назвав «Опису перші частини вселенної, іменованої Азії, в ній же складається Китайське держава, з іншими його городи і провінції». Це була перша книга про Китай, написана в Росії і для російських людей. За своїми джерелами працю Спафарія вельми неравноценен. Ті його частини, в яких йдеться про шляхи з Росії в Китай, про Пекіні і звичаї його жителів, засновані на особистих враженнях Спафарія, про решту ж областях китайської імперії Спафарий писав, спираючись на твори і усні розповіді католицьких місіонерів, які жили в Китаї. І все-таки російському вдалося створити досить повний і достовірний нарис географії, політики, побуту Китаю, що не поступався кращим європейським зразкам літератури такого жанру.

    Довгий шлях Ф. Байкова в Китай не виправдався. Доручення свого він не виконав, а 6 місяців посольство провело під замком в переговорах і суперечках з китайською владою. Де частково китайські чиновники були принципові у своєму ставленні, а й гордість посла московського государя. Не побачивши імператора Байкову довелося покинути Китай. Повернувшись до Москви, він подав статейний список, тобто опис своєї подорожі.

    ВИСНОВОК

    Положення Росії виняткове, причини цього географічне положення на континенті і, напевно, величезна територія. Питання «захід або схід?» Для Росії і сьогодні не вирішене. Китай в той період представляв, по суті, те ж саме феодальну державу, що і Росія. Звичайно, Китай відрізнявся, з іншого боку, так як політика його була закритою в нутрії країни, не можна забувати ще, що Китай - східна держава зі своїми звичаями.

    У перших взаєминах, доброзичливих за характером, зароджуються перші торгові відносини, що мають більше значення для Росії. Укладений договір, є фактичним підтвердженням зародження відносин між Росією і Китаєм.

    Але процес зародження відносин йшов не так гладко, як хотілося б. Мандрівники Ф. Байков і Н. Спафарія мали мало успіху в своїх посольствах, принципове ставлення китайців до росіян, з одного боку, і гордість російської людини, з іншого, стало каменем спотикання. Але обидва мандрівника дають цінний матеріал про Китай.

    Відштовхуючись від висновків, зроблених по всій роботі, ми отримуємо всі відповіді на поставлені завдання: по-перше, ми отримали уявлення про Китай в XVI - XVII ст., Що і ставилося в задачах; по-друге, розглянули подорож Петлина і перший договір Росії з Китаєм; по-третє, подорожі Спафарія і Байкова, які вдалося розглянути дуже докладно. Я думаю, що мета «зародження російсько-китайських відносин», поставлена ​​на початку роботи, досягнута, тому робота з даного періоду російсько-китайських відносин можна закінчити.

    Список джерел та літератури

    I. джерела

    1) Сільське господарство і аграрні відносини в Китаї // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960

    2) Види земельної власності. Форми експлуатації селян // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960.

    3) Наймана праця в селі // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960.

    4) Прядіння і ткацтво // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960.

    5) Перший договори Росії з Китаєм // Хрестоматія з історії Китаю в середні століття (XV - XVII ст.), Глав. Ред. Симоновський Л.В. М., 1960

    II. література

    1) Східні арабески // перші російські люди в Китаї, укладач В.В. Малявін, М., 2000

    2) Всесвітня історія // глав. редактор Е.М. Жуков Т. IV. М., 1958

    3) Історія дипломатії // під ред. В.А. Зоріна. Т.1. М., 1959

    4) Історія Китаю з найдавніших часів до наших днів // глав. Редактор Л.В. Симоновський, М.Ф. Юрьев.М., 1974

    5) Історія народів східної та центральної Азії з найдавніших часів до наших днів. М., 1986

    6) Карамзін Н.М. історія держави Російської. Т.IX - XII Калуга: Золота алея, 1993

    7) Енциклопедичний словник, Брокгауз Ф.А., Ефрон, Т. 4, 45, 61 «Терра», 1990.

    ...........